Методичні рекомендації для студентів заочного відділення з дисципліни «Культурологія» для спеціальностей 06010101, 07010602



Сторінка2/8
Дата конвертації02.12.2016
Розмір1.59 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8

Осьовий час - одне з ключових понять у культурологічному світогляді К. Ясперса; своєрідна гуманістична революція, зокрема, період з 800 до 200 р. до н. е., коли визначились ціннісні орієнтири, масштаби та проблеми всього майбутнього розвитку світової цивілізації. Осьовий час - період покладання духовних основ сучасного людства, започаткування спільної, всесвітньої історії.
В цей період у трьох осередках світової культури майже синхронно, автономно виникають релігійно-етичні вчення, які висвітлюють принципово нові, універсальні за своїм характером, цінності. У східносередземноморському регіоні – це вчення палестинських пророків, іранця Заратустри і грецьких поетів, філософів та істориків; в індійському регіоні – проповідь Будди; в Китаї – даосизм і конфуціанство.

Якщо А. Вебер через греко-іудейську основу західної культури, протиставляв її, іншим древньосхідним культурам, то К. Ясперс відстоював єдність значення „осьового часу” для всіх трьох осередків цивілізації давнього світу.

Осьовий час – час рефлексії. Людина починає усвідомлювати саму себе, об’єктом мислення стає мислення. Причина самопізнання полягала в тому, що попередні культурні можливості виявились вичерпаними й давня людина архаїчних культур, як і сучасне людство, опинилося в ситуації антропологічної кризи. Намагаючись вирішити проблеми, що постали перед нею (усвідомлення буття в цілому, визначення, що є зло, що таке смерть), людина поставила перед собою вищу мету, прагнула “пізнати абсолютність у виразності трансцендентного світу”.

У розвитку світової культури Ясперс виокремлює “два подихи”: перший торує шлях від “прометеївської епохи” (часу використання вогню, виникнення мови та знарядь праці) крізь “великі культури” давнини до

15

осьового часу, другий – від нової “прометеївської епохи” (епохи науки і техніки, яка триває до сих пір) крізь майбутні “великі культури” до далекого другого осьового часу, із яким пов’язане “істинне становлення людини”.



На думку К. Ясперса, універсальні культурні цінності, що виникли уосьовий час були засвоєні народами “великих культур” давнини, але з плином часу - вони втратили свою культурну специфіку, бо культурна “винятковість”, індивідуальне “я” були багато в чому поглинені універсальними (трансцендентними) культурними цінностями. Це відзначило вектор розвитку найбільш значних світових культур у напрямку до єдиної загальнолюдської культури. Осьовий час визначив проблему вибору, що постає перед усіма культурами планети: чи то асиміляція в новій світовій культурі, чи вимирання.

До найбільш значних культур, на думку Ясперса, сьогодні відносяться культури Західної Європи і Південної Америки, Росії, світу ісламу, Індії, Китаю. Найбільш динамічною з них він вважає культуру Заходу. Під впливом її цивілізації за останні п’ять століть опинився весь світ. Європейці стали першими, хто забезпечив зручність та надійність комунікацій. Це означає, що “у процесі єднання планети створюється єдність у свідомості, а згодом і діяльності людей”. Таким чином, сучасні культури розвиваються в напрямку другого осьового часу, часу істинної “космічно-релігійної” культурної єдності. Однак жодний прогноз, як вважає Ясперс, не може бути безумовним. Йдеться про “відкриту можливість”, яку можна реалізувати в результаті вільного вибору.

Запитання для самоконтролю знань

1. Що означають терміни „тип”, „типологія”?

2. .Як здійснюється типологізація культур?

3. Які методологічні підходи можуть покладатися в основу класифікації культур за історичним типом?

4 .Що таке „парадигма”, наукова парадигма, парадигма культури?

5. У чому полягають особливості цивілізаційного (культурологічного) підходу щодо проблеми історичної типології культур?

6. Що таке „ універсальна культурна модель”?

7. У чому полягають особливості господарчо-побутової типології культур?


Лекція № 3.

Тема 3. Сутність і функції мистецтва.

План


  1. Художня культура і мистецтво.

  2. Види і жанри мистецтва.

  3. Функції мистецтва.

1. Зміст поняття "художня культура". Мистецтво як форма художньо-образної інтерпретації дійсного та уявного.

Одним із найважливіших компонентів культури як сукупності створених людством цінностей є художня культура.

Художня культура - це складне, багатошарове утворення, яке об'єднує всі види мистецтва, сам процес художньої творчості, його результати і систему заходів по створенню, збереженню і розповсюдженню художніх цінностей, вихованню творчих кадрів і глядацької аудиторії.

Розуміючи культуру як "другу природу", як сукупність цінностей матеріальних та духовних, як розвиток сутнісних сил людини, спосіб відтворення людиною самої себе як істоти духовної, ми розглядаємо художню культуру як найбільш стабільний гуманістичний регіон культури. Адже серед розгалуженої системи історично вироблених і закріплених традицією духовних цінностей - релігійних, філософських, моральних саме художні, естетичні цінності, зберігаючи величні досягнення людського генію у творах мистецтва, стоять на сторожі цілісності культури і життєвого досвіду, зібраного людством протягом тисячоліть.

Ядром художньої культури, її системоутворюючим чинником виступає мистецтво як художньо-образне відтворення дійсного і уявного.

Існує досить багато визначень поняття "мистецтво", кожне з яких, опрацьовуючи багатовіковий досвід вчених - дослідників мистецтва, -по-своєму висвітлює його призначення і сутнісні риси. Одним із них є наступне:


17

Мистецтво - це особливий вид духовно-практичного освоєння дійсності за законами краси. Особливість цього освоєння полягає у тому, що воно виступає у художньо-образній формі.



Особливості впливу мистецтва на людину:

1) за його допомогою людина здатна сприймати оточуючий її світ у цілісності;

2) воно може проникати в найпотаємніші куточки людської душі, хвилювати і роботи людину величною;

3) безпосередньо контактує з емоційною сферою особистості, найбільш рухливою і пластичною сферою людської психіки;

4) за допомогою мистецтва ідея втілюється в такій формі, яка збуджує емоції, активізує уяву, викликає особливі переживання, які називають естетичними, або художніми.

Художні емоції виникають лише при зустрічі з соціально-історичним, вагомим, важливим для багатьох. Вони є наслідком не механічного, пасивного, а неодмінно творчого сприймання, яке підносить людину, розвиває її уяву та інтелект. Взаємодія почуттєвої та інтелектуальної сфер під час сприймання художнього твору надає враженню особливої сили. Недарма російський психолог Л.С.Виготський, визначаючи мистецтво як "сукупність естетичних знаків, що спрямовані на збудження в людині емоцій", назвав ці емоції "розумними". Вони несумісні з сухим раціоналізмом, насичені вищими духовними прагненнями, і перш за все прагненням до прекрасного. Напрочуд точне визначення. До речі, виникнення таких "розумних" емоцій можна вважати і головним критерієм для розпізнавання твору мистецтва у потоці об'єктів масової культури, псевдомистецтва.

Вагу емоційного впливу твору мистецтва підкреслював у далекому минулому Аристотель, великий давньогрецький філософ. Поняття "катарсис" (дослівно - очищення) було базовим у його теорії прекрасного. Результатом естетичного впливу мистецтва на людину він вважав особливий стан психіки, коли виникають сильні почуття (жалю, гніву, захоплення), від яких, за словами Аристотеля, виникає очищення і полегшення, пов'язане із задоволенням. Філософські твори Аристотеля - вершина розвитку естетичної думки античності.

18


Мистецтво посідає унікальне місце у духовному житті суспільства завдяки своїй поліфункціональності. Майже кожна з функцій мистецтва являється "дублером" тої чи іншої форми практичної діяльності людини: існує наука, призначення якої - вивчення і пізнання оточуючого світу, але і мистецтво - пізнання, є педагогіка, але і мистецтво - засіб виховання, існують мова та сучасні засоби комунікації, а мистецтво - особлива мова і засіб інформації.

Різноманітні види діяльності людини не підміняють мистецтво, або мистецтво не заміщає ні одну з форм діяльності людини, а навпаки, воно специфічно відтворює, моделює кожну з них. В цьому і полягає основна особливість мистецької діяльності в її всезагальній формі.

2. Види мистецтва та їх класифікація

Часові (слухові)

Просторові (зорові)

Просторово-часові (синтетичні)

Музика

Література (життя у розвитку)



Живопис

Графіка . Скульптура Архітектура Декоративно-прикладне мистецтво (різьблен



Театр

Кіно


Хореографія Циркове мистецтво

 

ня по дереву, кераміка, ху-

 

 

дожнє кування, вишивка, ювелірна справа) (зупинена мить)

 

 

Специфіка способів відтворення дійсності та художніх завдань, а також матеріальних засобів створення художнього образу визначає особливості видів мистецтва.

 

19

Естетичне відтворення світу



У літературі                                        Через слово

У музиці                                              Через звукові Інтонації

У живописі                                         Через зорове сприйняття образів кольорового багатства світу

У скульптурі та архітектурі              Через пластичні образи, об’ємно-просторові форми

У графіці                                             Через лінію малюнка, штрих, світлотінь

У театрі та кіно                                   Через втілення акторами дій героїв

У хореографії                                      Через рухи, пластику танцівників

 

Усі види мистецтва розкривають сутність життя, високі етичні ідеали, але кожен із видів виражає це по-своєму. Один вид мистецтва від іншого відрізняється за своїм змістом, засобами художнього вираження, за матеріалом тощо.



Предметом зображення у мистецтві є найважливіші для людини події, засобом зображення є художній образ, який відображає загальне і значиме через

конкретне.



Художній образ у мистецтві — результат відображення типового (загального, що найчастіше повторюється, характерного) в дійсності у вигляді естетичної реальності, яка передана специфічними засобами мистецтва: словом, звуками, фарбами, пластикою, у мармурі, в глині тощо.

Художній образ у мистецтві — дух поза плоттю, створений творчою фантазією автора і має сугестивний (гіпнотичний) вплив на людину.

 Художній образ – єдність:

об’єктивного й суб’єктивного ,раціонального й емоційного, конкретного й абстрактного ,загального й індивідуального ,частини й цілого,форми й змісту.

20 

Живопис — зображення на плоскості за допомогою фарб — пов’язаний виключно із зоровим сприйняттям.



Залежно від того що зображено на полотні, живопис поділяється на такі жанри:

історичний (історичні персони та події);

побутовий (сцени із життя людей різних класів і способу життя);

батальний (сцени бою);

анімалістичний (зображення тварин);

пейзажі (зображення природи) та інші.

У живописі існує розподіл залежно від його призначення:

монументально-декоративний (стінні розписи, панно);

станковий (картини);

декораційний (ескізи театральних і кінодекорацій та костюмів);

іконопис;

мініатюра (ілюстрації рукописів, портрети тощо), а також діорама і панорама.



Архітектура — це не просто зведення споруд, що відповідають своєму призначенню. Архітектор прагне створити довершений художній образ. І неважливо, йдеться про палац чи про склад. Давні римляни, наприклад, зуміли перетворити на справжній шедевр архітектури навіть водопровід. Через абстраговані уявлення — незграбність і легкість, громіздкість і стрункість, щільність і свободу, суворість і декоративність — архітектура передає образи людини і світу, який її оточує. Міцність, користь, краса — складові частини справжнього витвору архітектури. Навіть найрозкішніший палац створюється для того, щоб у ньому жити.

Пам’ятник архітектури не може існувати у штучному музейному просторі як картина або скульптура. І справа не в тому, що розміри і маса споруди не дозволяють вивезти її будь-якому колекціонеру. Наприклад, брами фортеці міста Вавилона було переправлено до Берліна і вміщено під музейні склепіння. Складність полягає в іншому: архітектурний пам’ятник тісно пов’язаний із навколишнім світом. І неможливо розірвати цю єдність, не зруйнувавши цілісного художнього образу.

21

Кожен вид мистецтва має особливі, властиві лише йому засоби і прийоми створення художнього образу, свою неповторну художню мову.



В архітектурі використовують такі засоби і прийоми створення художнього образу:

•   архітектурна конструкція (враховує фізичні властивості матеріалів — опір, міцність, вагу);

•   принцип тектоніки — гармонійного поєднання різних частин споруди, що створює враження її стійкості, закінченості, природності споруди (атектонічний ефект — порушення принципу тектоніки);

•   декор (лат. «належний») — використовується для створення особливого художнього ефекту; декоративні деталі повинні саме відповідати конструкції, підкреслювати її будову;

•   масштаб — враження від величини будівлі — виразний засіб архітектури;

•   форма — зовнішній контур споруди — буває простою і тяжіє до правильної геометричної фігури (симетрична або асиметрична);

 

Симетрична                                                                          Асиметрична

 легко сприймається                                                              дисгармонія, збуджує уяву

 •   пропорції — відповідність архітектурних форм одна одній і будівлі (найважливіший елемент художньої мови архітектури);

•   ритм — викликає певні відчуття: спокою, стійкості, вільного природного руху, ніби долає сили земного тяжіння (готика — вікна, колони, елементи скульптурної декорації);

•   внутрішній простір — мета архітектурних конструкцій (світло, колір). Конструкції, форма і простір, пропорції і ритм, світло і колір утворюють єдність характерних ознак розвитку архітектури — стиль. Стиль архітектури, як і інших видів мистецтва,— це, з одного боку, зовнішня форма художнього образу, а з іншого — відбиття уявлень певної епохи.

Саме в архітектурі найповніше і найточніше відбиваються художні ідеали певного історичного періоду. Стиль епохи — це передусім стиль архітектури.

22 

Найбільші архітектурні споруди світу



Найбільшу єгипетську піраміду — піраміду Хеопса — будували близько 20 років. Над її спорудженням працювали чотири тисячі мулярів-професіоналів і ще кілька тисяч простих людей були зайняті на підсобних роботах. Висота піраміди — 147 метрів, ширина одного боку — 230 метрів. На її будівництво пішло 2300 тисяч блоків вагою близько 2,5 тонни кожний.

Знамениті вежі світу: Падаюча вежа в Пізі (Італія) висотою 56 метрів, побудована у 1174—1372 роках; Ейфелева вежа в Парижі (висота близько 300 м), побудована для Всесвітньої виставки у 1889 році інженером А. Г. Ейфелем; Остан-кінська телевізійна вежа в Москві висотою 533 метри, побудована у 1960—1967 роках.

У Тайвані наприкінці 2004 року було введено в експлуатацію 101-повер-ховий хмарочос висотою 508 метрів. Будинок прославився не тільки своєю висотою, але й інженерними досягненнями — найшвидшими ліфтами у світі, що піднімаються зі швидкістю близько 63 км/год. Для того, щоб потрапити з першого поверху на 89-й, де знаходиться головний оглядовий майданчик будинку, знадобиться всього 39 секунд.

Найвищий готель у світі — Бурж Аль Араб, що знаходиться у 15 кілометрах від міста Дубай (Пакистан). У будинку 56 поверхів, а висота його — 321 метр.

3.Функції мистецтва:

суспільно-перетворююча (мистецтво як діяльність) - мистецтво на основі переробки життєвого матеріалу створює образи "нової дійсності", котрі ідейно-емоційно впливають на людей, орієнтуючи їх світосприйняття, мислення та соціальну поведінку;

пізнавально-евристична (мистецтво як знання та просвіта) - твори мистецтва завжди втілюють та несуть певне знання, формують нові горизонти бачення життя;

прогностична ("кассандрове начало", або мистецтво як передбачення) - у творах мистецтва часто має місце інтуїтивно-цілісне передчуття майбутнього, образно-емоційне уявлення про нього, доповнюючи або навіть випереджаючи наукове передбачення;

інформаційно-комунікативна (мистецтво як спілкування та повідомлення) - мистецтво завжди є повідомленням та спілкуванням, воно служить засвоєнню індивідом суспільного досвіду (історичного,

23

національного); створюючи ідеї-символи загальнолюдських цінностей, воно сприяє залученню індивідів до культурних надбань людства;



виховна (мистецтво як катарсис) - мистецтво формує цілісну особистість, структуру відчуттів та думок людей, загальний емоційний настрій на життя; особлива дієвість мистецтва пов'язана з катарсичним впливом його на читача чи глядача, котрий співпереживає героям художнього твору, ототожнюючи себе з ними;

сугестивна (мистецтво як навіювання) - мистецтво нерідко діє немовби гіпнотично, може формувати впевненість перед битвою, священний страх, закликати до певної дії, мобілізуючи сили та здібності людей;

естетична - (мистецтво як формування творчого духу та ціннісних орієнтацій) - мистецтво формує чуттєвість людини, здатність бачити життя крізь призму образності, уявлень про прекрасне та потворне, формує естетичні смаки, ідеали;

гедоністична (мистецтво як насолода) - як художня творчість, так і сприйняття художнього твору несуть людині безкорисливу радість, задоволення від відкриття та співпереживання гармонії і довершеності.

компенсаторна (мистецтво як психотерапія) - оскільки людина не завжди має можливість реально змінити своє життя у бажаному плані, у неї виникає потреба у мистецтві як особливому засобі, що дозволяє перетворити життя символічно, ілюзорно відновити у сфері духу гармонію, втрачену чи недосяжну у реальності.

Запитання до самоконтролю знань:

1. Розкрийте зміст поняття “художньої культури”.

2.   Що таке актуальний вид мистецтва?

3.  Які види мистецтва Ви знаєте? Коротко охарактеризуйте їх.

4.  Що таке художній образ?

5.    В чому виявились творчі прагнення (устремління) мистецтва модернізму, його спрямованість у майбутнє?

24

Змістовий модуль 2. Світова культура в історичному контексті.



Лекція № 4.

Тема 1. Культура прадавнього світу: первісна культура .

План

1. Первісна епоха та її місце в історії людства.



2. Розвиток матеріальної культури та еволюція мистецтва у палеоліті, мезоліті, неоліті.

3. Перші релігійні уявлення .

1.Первісна епоха  – це найбільший період в історії людства – від виникнення людини (близько млн. років тому) і до появи державності. У різних народів цей період тривав неоднаково, деякі навіть зараз живуть за умов первісності. Тому сучасна наука розрізняє власне первісну культуру – що існувала до виникнення перших цивілізацій на Землі (кінець IV – початок III тисячоліття до н.е.), і традиційну первісну культуру.

Протягом первісної епохи відбувалися такі процеси:

– антропогенез – біологічна еволюція людини, що завершилася приблизно 40 тисяч років тому виникненням виду “людина розумна” (Homo sapiens), а також основних людських рас;

– формування мислення (або інтелекту) людини, її мови;

– розселення людства по всіх континентах;

– перехід людей від привласнюючого господарювання (мисливство, збиральництво) до відтворюючого (землеробство і скотарство);

– соціогенез – формування суспільних форм життя у вигляді родової, а потім родоплемінної організації;

– поява перших світоглядних, релігійних уявлень, міфологічних систем.

Серед цих найважливіших процесів, що заклали фундамент історії людства, своє місце займає формування культури як особливої сфери людського суспільства. Причому для ранніх етапів історії різних народів

25

характерна єдність закономірностей, спільність проявів становлення культури.



Специфічною рисою первісної культури є синкретизм (нерозділеність), коли форми свідомості, господарчі заняття, суспільне життя, мистецтво не відокремлювалися і не протиставлялися один одному. Будь–який вид діяльності містив у собі інші. Наприклад, у полюванні були з'єднані: технологічні прийоми виготовлення зброї, стихійні наукові знання про звички тварин, соціальні зв'язки, які виражалися в організації полювання (індивідуальне, колективне), релігійні уявлення – магічні дії по забезпеченню успіху, які, в свою чергу, включали елементи художньої культури – пісні, танці, живопис. Саме внаслідок такого синкретизму характеристика первісної культури передбачає цілісний розгляд матеріальної і духовної культури, чітке усвідомлення умовності такого розподілу.

Первісну історію людства традиційно поділяють на палеолітмезоліт і неоліт – 2 млн. р. тому – межа III тисячоліття до н.е.; епоху бронзи – II тисячоліття до н.е.; ранній залізний вік – I тисячоліття до н.е. Використовуючи цю періодизацію, дамо загальну характеристику еволюції матеріальної культури і мистецтва первісного суспільства.

2. Палеоліт. Епоха палеоліту (давній кам'яний вік) починається з початком антропогенезу, а закінчується в Х тисячолітті до н.е.

Рання людина була повільнішою і слабкішою, ніж великі хижаки, не мала такої природної зброї, як ікла та кігті. Люди навчилися компенсувати ці недоліки, використовуючи камінь, кістку, дерево. Майстри раннього палеоліту створювали гострі знаряддя, сильно б'ючи каменем об камінь. Вибиралися тверді гірські породи, частіше за все кремінь. Найдавніша з відомих на Землі – це стоянка ранніх людей, яка знайдена Льюїсом Лікі в знаменитій Олдувайській ущелині в Танзанії. Вона має вигляд скупчення каменів і кісток тварин. Вік стоянки датують двома мільйонами років

Близько 200 тис. років тому почалася льодовикова епоха. Люди опинилися в дуже жорстких природних умовах, проте виявили себе гідними їм протистояти. Найістотніші зміни належать до останньої стадії палеоліту – так званого верхнього палеоліту (ХХХV–X тисячоліття до н.е.). На цей час сформувалася людина сучасного антропологічного типу – “людина розумна” – кроманьйонець (за назвою грота Кро–Маньон у Франції – місця перших знахідок викопних останків таких людей). Люди в цей період заселили всі континенти, по деяких скелетах вже можна простежити ту чи іншу сучасну расу (європеоїди, монголоїди, негроїдної).

26

Люди вже жили не тільки у створених природою схованках (печерах, гротах), з'явилися різні види штучного житла: вириті в землі і накриті зверху кістками мамонта; повністю побудовані з бивнів, з вогнищем у центрі; довгі, овальні, з декількома вогнищами. Дослідження житла дозволяють робити висновки про соціальний лад верхнього палеоліту. Основним осередком, очевидно, була родова община, яка нараховувала біля сотні людей. Згуртованість родового колективу доводить складне полювання на бізонів, печерних ведмедів, биків, мамонтів, вовнистих носорогів. Мисливці заганяли тварин у ями–пастки, ущелини, прірви. Під скелею біля Солютре у Франції знайдені скелети 10 тисяч диких коней. Схоже кістковище бізонів знайдене в Україні біля Амвросіївки у Донецькій області.



Виникнення мистецтва . Верхній палеоліт – це час народження мистецтва. Його поява була величезним прогресом у пізнавальній діяльності людей, осмисленні навколишнього світу. Мистецтво зміцнювало соціальні зв'язки, допомагало формуванню первісної общини, ставало засобом передачі досвіду. Види образотворчого мистецтва палеоліту досить різноманітні: петрогліфи (зображення тварин і людей, виконані на камені), гравюри на кістках і рогах, рельєфи, малюнки, глиняні і кам'яні скульптури.

Питання про шляхи становлення образотворчого мистецтва є складною науковою проблемою. Одні дослідники першим прагненням зобразити щось вважають смуги на наносному шарі глини на стінах печер (їх називають “макарони”) і “відбитки” рук. Інші ж доводять, що найдавнішим було “натуральне” мистецтво – виготовлення опудал тварин, на цій основі виникла скульптура, а вже потім – рельєф, гравюра, малюнок.

Працювали давні художники при світлі смолоскипів або світильників з мохом. Рукою чи примітивними пензлями (жмут вовни, пучок трави) наносилися сажа, мінеральні фарби. Широко застосовували охру – природну червону фарбу різних відтінків – від жовтуватого до пурпурного, її компонентами є глина і сполуки заліза або марганцю. Охру спочатку знаходили в натуральному вигляді, а пізніше стали виготовляти, перепалюючи залізняк.

Художники палеоліту зображували переважно тварин: зубрів, коней, оленів, мамонтів. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягла вражаючого рівня. Фігури тварин стали малювати упевненою лінією, дотримувалися пропорції. З'явилася штриховка, суцільне розфарбування, застосування різних кольорів, що допомагало відображенню об'єму. Шедеври печерного живопису з печер Альтаміра (Іспанія), Ляско, Фон–де–Гом (Франція) передають тварин майже в натуральний зріст з великою життєвою

27

переконливістю. Особливістю цих розписів є те, що між реалістично зображеними фігурами окремих тварин немає композиційного зв'язку, іноді вони навіть “находять” одне на одне.



Характерними для палеоліту також є невеликі за розміром жіночі статуетки. Вони виконані завжди за одним загальним принципом: кінцівки ледве намічені, риси обличчя не позначені, проте різко підкреслені ознаки жінки–матері. Такі статуетки образно називають “палеолітичними Венерами”. Очевидно, що основна ідея цих зображень – ідея родючості, продовження роду. Вчені зв'язують їх з культом жінки–праматері в родовій общині, де спорідненість велася по материнській лінії.

В Україні досліджено багато палеолітичних пам'яток. Одна з них – стоянка біля села Мізін на Десні, поблизу Чернігова. Там знайдені фігурки, які зображають птахів, цікавий кістковий браслет, покритий складним геометричним орнаментом, жіночі статуетки.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал