Методичні рекомендації для студентів заочного відділення з дисципліни «Культурологія» для спеціальностей 06010101, 07010602



Сторінка1/8
Дата конвертації02.12.2016
Розмір1.59 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
  1   2   3   4   5   6   7   8
Міністерство освіти і науки

Державний вищий навчальний заклад

«Маріупольський будівельний коледж»


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

для студентів заочного відділення

з дисципліни «Культурологія»

для спеціальностей 5.06010101, 5.07010602

Розглянуті та узгоджені цикловою комісією фізичного виховання та суспільно-філологічних дисциплін

Протокол № 1 від « 31 » 08. 2015 р.

Голова комісії________ М.І. Бурим




Розробив викладач

Н.Ю. Іллічова


Маріуполь 2015

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА


Культурологія —навчальна дисципліна в системі гуманітар-

ної освіти студентів навчальних закладів І–ІІ рівня акредитації.

Розробка стратегії діяльності в будь-якій сфері повинна базувати-

ся на інтегративному, гуманітарно-орієнтованому знанні. Культуроло-

гія як наука і навчальна дисципліна і є методологічною базою такого

знання. Вона надає цілісне, принципово нове бачення взаємовідно-

син людини зі світом, сприяє формуванню у студентів уявлень про

загальнолюдські цінності та національні пріоритети, моделюванню їх

поведінки в умовах сучасної глобалізації інформаційного простору.

Культурологічна освіта майбутнього фахівця покликана забезпечити

осягнення ним насамперед культурного мислення, що утворюється

співвіднесенням людини із соціальним і природним середовищем у

межах певної національної або історичної системи культурних коор-

динат.


Мета: формування системи знань про культурологію та законо-

мірності культурного процесу; про культуру як специфічний та уні-

кальний феномен людства, її роль у формуванні особистості й роз-

витку суспільства; засвоєння навичок аналізу явищ культури, вміння

орієнтуватися в основних проблемах культурології, розуміння куль-

турної зумовленості економіки і здатність ураховувати культурну

специфіку при вирішенні соціально-економічних проблем.
Завдання: оволодіння основними термінами і поняттями куль-

турології на рівні відтворення, тлумачення та використання у

повсякденному житті, вивчення культури в розвитку, в єдності та су-

перечності різних процесів і тенденцій, засвоєння сутності та ціннос-

тей основних здобутків культури, її суттєвих рис; розгляд української

культури в контексті її історичного розвитку та досягнень світової і

європейської культур; формування вмінь і навичок застосування

знань з культурології для визначення лінії власної поведінки в умо-

вах розмаїття культур.

Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні:



знати :

  • загальні проблеми культурології та її місце в розвитку суспільства;

  • типи і форми культур, основні культурно-історичні центри і регіони, закономірності їх еволюції та функціонування; особливості розвитку культури України в контексті світової (зокрема, європейської) культури;

  • роль культури і науки в розвитку цивілізації, їх співвідношення і пов’язані з ними сучасні соціальні, економічні та етичні проблеми;

  • структуру розвитку культури людства, основні культурно-історичні епохи, їх здобутки у матеріальній та духовній сферах, у різних галузях науки та видах мистецтва;

  • культурні процеси і явища, сучасні наукові методи їх дослідження на рівні, необхідному для розв’язання практичних завдань у майбутній професійній діяльності;


вміти :

  • пояснити феномен культури, її роль у людському житті; способи набуття, збереження і передавання соціального досвіду, базисних культурних цінностей;

  • оцінювати досягнення культури на основі знання історичного контексту їх створення; вести діалог як спосіб виявлення свого розуміння культурних здобутків різних регіонів, народів і націй та визначити лінію власної поведінки в умовах розмаїття культур;

  • володіти розвиненою культурою мислення, вміти чітко і логічно висловлювати власні думки в усній і письмовій формах; бути здатним самостійно опановувати нові знання, критично осмислювати набутий досвід з позицій останніх досягнень у галузі гуманітарних наук, економіки та соціальної практики.

Рекомендована література
Базова
1. Гуревич П.С. Культурология. – М.: Проект, 2003

2. Дерщинський Л.Є., Денісов Я.Я., Скалецький М.П. та ін. Українська та

зарубіжна культура. – Львів: „Бескид Біт”, 2005.

3. Драч Г.В., Ерыгин А.Н., Заковоротная М.В. и другие. Культурология.

Конспект лекций. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2003

4. Етика: навч. посіб. / В.О. Лозовий, М.І. Панов та ін.. – К.: Юрінком Інтер, 2002

4. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія. – К.: Центр

навчалної літератури, 2005

5. Романов Ю.И. Культурология. – СПб.: Питер, 2006

6. Теорія та історія світової і вітчизняної культури / Горбач Н.Я., Гелей

С.Д., Росинська З.П. та ін. – Львів: Каменяр, 1992.

7. Шевнюк О. Л. Культурологія. – К. : Знання – Прес, 2005.



8. Українська та зарубіжна культура / М.М. Закович, І.А. Зязюн, О.М. Семашко та ін. – К.: Знання, 2001

Допоміжна


  1. Андреев И.Л. Происхождение человека и общества. – М.,1988.

  2. Бердяев Н.А. Смысл истории. – М., 1990.

  3. Духовне оновлення суспільства. – К.,1990

  4. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992

  5. Тойнбі А. Дослідження історії. – К., 1995

Питання до заліку

1.Опишіть предмет, поняття, структура та функції культури.
2. Здійсніть порівняльну характеристику філософських концепцій культури.
3. Опишіть первісну культуру. 
4. Проаналізуйте роль релігії в становленні світової культури.
5. Опишіть культуру Стародавнього Китаю .
6. Охарактеризуйте культуру Стародавнього Єгипту.
7. Дайте загальну характеристику культурі Месопотамії.
8. Опишіть культуру Стародавньої Греції.
9. Дайте загальну характеристику культурі Стародавнього Риму.

10. Охарактеризуйте культуру Стародавньої Індії.
11. Опишіть культуру племен і народів, що проживали на території України в стародавні часи.
12. Охарактеризуйте культуру дохристиянської Русі.
13. Вкажіть вплив християнства на культуру Русі.
14. Опишіть основні досягнення давньоруської культури.
15. Охарактеризуйте особливості європейської культури епохи Середньовіччя. Вплив релігії на культуру цього періоду.
16. Охарактеризуйте гуманістичний зміст культури епохи Відродження.
17. Опишіть найвизначніші шедеври культури епохи Відродження.
18. Дайте загальну характеристику Реформації. Сутність і значення Реформації для європейської культури.
19. Охарактеризуйте особливості культурно-історичного процесу в Україні в ХIV — першій половині XVII ст.
20. Охарактеризуйте епоху Просвітництва в Європі. Просвітництво на Україні.
21. Опишіть українська культуру в другій половині XVII—XVIII ст.
22. Охарактеризуйте вплив діяльності Тараса Шевченка на культурне життя в Україні.
23. Охарактеризуйте роль культури у формуванні національної свідомості українського народу в XIX ст. Провідні діячі української культури цього періоду.
24. Вкажіть напрямки літератури ХІХ ст. 
25. Опишіть головні напрямки мистецтва ХІХ — початку ХХ ст.
26. Охарактеризуйте собливості культури ХХ ст.
27. Вкажіть головні напрямки мистецтва 20—30 роках ХХ ст.
28. Охарактеризуйте історичні умови розвитку української культури в ХХ ст.
29. Опишіть українське Відродження в 20-х роках ХХ ст.
30. Охарактеризуйте згубний вплив тоталітарної системи на розвиток української культури.
31. Охарактеризуйте “шестидесятників” та їхню роль у розвитку національної культури.
32. Дайте характеристику провідним діячам українського мистецтва ХХ ст., їхню творчість і значення для світової культури.
33. Опишіть культуру рідного краю.
34. Охарактеризуйте особливості розвитку сучасної світової культури.
35. Опишіть релігії ХХ ст., закономірності розвитку і функціонування.
36. Охарактеризуйте науку ХХ ст.: видатні зарубіжні й українські вчені.
37. Охарактеризуйте закономірності розвитку сучасного світового та українського мистецтва

38. Мистецтво як соціальне явище.Функції мистецтва.

39. Художній образ, художній твір та художній стиль.

40. Самореалізація особистості засобами мистецтва.

41. Види мистецтва.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

ДВНЗ «МАРІУПОЛЬСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ КОЛЕДЖ»

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ


з дисципліни

«Культурологія»
Спеціальність:

5.06010101 «Будівництво та експлуатація будівель і споруд»

5.07010602 «Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів»


Розглянутий та узгоджений цикловою комісією фізичного виховання та суспільно-філологічних дисциплін

Протокол № 1 від «31 » 08 2015 р.

Голова комісії________ М.І. Бурим


Розробив викладач

Н.Ю. Іллічова


2015


Змістовий модуль

1. Теоретичні аспекти культури.

Лекція № 1.

Тема 1. Культурологія як наука і навчальна дисципліна.

План


  1. Предмет і основні завдання культурології. Зміст поняття « культура».

  2. Сутність культури та основні культурологічні парадигми.

  3. Основні функції культури.

1. Культурологія – відносно нова інтегративна галузь наукового знання, яка вивчає культуру як цілісну систему і прагне посісти місце методологічної основи всього комплексу наук про цей феномен. Назва дисципліни походить від латинського слова “culture” і грецького слова “logos” (слово, вчення).



Поняття „культура” (від лат. – обробіток, розвиток, виховання, освіта, шанування) має багато значень, які склалися історично і віддзеркалюють різні сторони, елементи, форми цього складного явища. В наш час культуру вивчають десятки наук, і кожна обирає один аспект, певний кут зору, підхід.

Як прийнято вважати, культурологія як наука про зародження та розвиток культури, її структуру, механізми розвитку і методи досліджень почала формуватись досить давно, але сформувалась десь у другій половині ХХ ст. Саме в цей час відбувається інституалізація культурології як сфери наукового знання.

Походження терміну „культурологія” традиційно пов’язують з працями американського філософа Леслі Уайта (1900 – 1975 рр.). Вважається, що його праця „Наука про культуру” (1949 р.) сприяла відділенню культурології в окремий напрям досліджень і започаткувала цілісний підхід до вивчення культурних явищ. Разом з тим, в Оксфордському словнику зазначається, що слово „культурологія” вперше використав німецький філософ і фізик В. Освальд (1853 – 1932 рр.) в 1913 році (за іншими дослідженнями – 1909 р.).

Значним чином на формування культурології вплинули політичні і соціально-економічні фактори, формування нової системи міжнародних відносин, процеси глобалізації, інтеграції та регіоналізації. Інтенсифікація модернізаційних процесів в країнах, що розвиваються, та зміни в світовій економіці виявили багато соціокультурних проблем розвитку, вирішення яких потребує нових знань і механізмів. Важливі зміни відбулися в сфері філософського і наукового пізнання, які суттєво вплинули на формування

3

культурологічного знання. Приблизно з середини 60-х років ХХ століття почався процес, позначений Томасом Куном (1922 – 1996 р.) як зміна наукових парадигм. Складні проблеми виявили необхідність перегляду методологічних засад наук про людину, суспільство і культуру.

Культурологія – це наука, що формується на стику соціального і гуманітарного знання про людину і суспільство, вивчає культуру як цілісність, специфічну функцію і модальність (один із проявів) людського буття.

Сучасне розуміння культури значно відрізняється від класичного розуміння культури як сукупності пам’яток культури. Культуру слід розуміти дещо ширше, як систему надбіологічних програм людської діяльності, поведінки і спілкування, яка історично склалася, постійно розвивається і постає умовою відтворення і зміни соціального життя.

Це сфера духовної, цінностної, комунікативної організації суспільства, що визначає норми поведінки, мислення, почуттів людини, різних верств населення і нації в цілому. Тому у сферу наукового аналізу культурології входить широке коло явищ, починаючи від матеріального упорядкування умов життя до формування свідомості та соціальних почуттів.

Предметом культурологічного дослідження є, насамперед, вивчення змісту, структури, динаміки і технологій функціонування цього соціокультурного досвіду з точки зору того, як породжуються, функціонують, інтерпретуються та виконуються „програми поведінки” з інтеграції людей і регуляції форм їх спільної життєдіяльності.

Культурологія вивчає культуру як складний феномен в сукупності його ціннісно-смислових, нормативно-регулятивних і знаково-комунікативних характеристик.

Серед основних завдань культурології вчені виокремлюють:

·        аналіз культури як складної системи;

·        розробка провідних понять і категорій створення мови опису ментальних явищ;

·        аналіз системи орієнтацій, що представлені в різних культурах, вивчення засобів членування культурного простору, систем фіксації та трансляції культурного досвіду;

4

·        вивчення основних процесів і форм мікро- і макросоціокультурної динаміки;



·        аналіз моделей, засобів і принципів соціокультурної комунікації, схем інформаційного обміну;

·        дослідження ієрархії цінностей, стратегій і стереотипів поведінки людей, процесів соціалізації та інкультрації тощо.



2. На відміну від інших наук, що вивчають окремі аспекти культури, культурологія досліджує питання найбільш загального, універсального характеру – формування, існування і зміни культури як цілісного явища. Разом з тим, предметом культурологічного пізнання є не вся культура – це під силу лише всій сукупності соціальних наук. Культурологія постає в якості інтегративної методологічної основи дослідження культури як цілісної системи. Незважаючи на відсутність єдиного підходу щодо визначення поняття культури в різних напрямах культурологічного дослідження, все ж таки чітко простежується спроба узагальнити предметну галузь пізнання.

Під культурологічними концепціями розуміють певну систему поглядів, а також спосіб розгляду і пояснення культури як специфічного феномену або будь-якого культурного явища чи процесу. В основі культурологічної концепції знаходиться певна керівна ідея, конструктивний принцип вивчення артефактів культури та організації дослідницької діяльності. До найбільш відомих з них належать концепції  М. Я, Данилевського, А. Тойнбі, О. Шпенглера, П. Сорокіна, Ю. Лотмана та інших.

Цивілізаційні концепції культури. Німецький філософ О. Шпенглер (1880 – 1936 рр.) в праці „Занепад Європи” (1 том в 1918 р., 1 том – в 1922 р.) обґрунтовує ідею нелінійного розвитку історичного процесу, який складається з унікальних культур-організмів. Він виокремлює вісім великих культур, які є зовнішнім проявом внутрішнього складу душі народу: · єгипетська;· антична; · індійська; · вавілонська; · китайська; · арабська, · західна; ·мексиканська. Ключем до розуміння душі кожної культури є прасимвол. Цивілізація, на думку О. Шпенглера, це – вмираюча культура, оскільки культура орієнтована на становлення, розвиток і досягнення духовних ідеалів, а цивілізація утилітарна.

Соціологічні концепції. Російський соціолог Питирим Сорокін (1889 – 1968 рр.), який емігрував до США і здобув там визнання провідного вченого-соціолога (був обраний президентом американської соціологічної асоціації), вважав, що культурний фактор здійснює визначальний вплив на появу,

5

існування і структуру соціальних груп. Не погодившись з концепцією локального розвитку культур, він в роботі „Соціальна і культурна динаміка” сформулював теорію суперсистем культури та пояснив принцип їх історичного коловороту. П. Сорокін виокремлює три основні типи культури: ідеаціональну, чуттєву і ідеалістичну.

Концепції ігрової культури в тій чи іншій мірі розроблялися такими філософами і культурологами як Й. Гейзінга (1872 – 1945 рр.), Х. Ортега-і-Гассет (1883 – 1955 рр.), Ж. П. Сартр (1905 – 1980 рр.). Нідерландський філософ і історик Йоган Гейзінга (1872 – 1945 рр.) в роботі „Homo Ludens” („Людина, що грається”, 1938 р.) наголошує, що джерелом культури є спроможність людини до ігрової діяльності (в цьому смислі вона є передумовою культури). Разом з тим, дослідник не вважає, що культура походить з гри, у сфері культури ми застаємо гру як уже дану величину, що існувала ще до появи самої культури. Гра розглядається як особливий вид діяльності, як „значуща форма” та як соціальна функція.

3. Основні функції культури:

1. адаптаційна

2. пізнавальна

3. аксіологічна (ціннісна)

4. інформаційна

5. комунікативна (діалог культур)

6. нормативна

7. гуманістична

8. людинотворча (соціалізація особистості)

9. виховна

10. світоглядна

Насамперед, слід відмітити адаптаційну функцію культури, яка дає можливість кожному індивідууму, який включається в процес функціонування і розвитку прилаштовуватися до існуючих в суспільстві оцінок і форм поведінки.

6

Наступною за значимістю є пізнавальна функція культури, суть якої полягає в ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для «володіння силами природи І пізнання соціальних явищ, для визначення у відповідності з цим ціннісного відношення до світу



Аксіологічна функція дає можливість виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки та ідентифікувати себе у суспільстві. Оцінка творів духовної й матеріальної культури розглядається у ній як артефакти у їх інформаційно-семіотичному значенні.

Важливу роль відіграє інформаційна функція культури, яка дає людству й суспільству відповідну інформацію. Культура є засобом, що виробляє інформацію. Разом з цим вона є також пристроєм, що запам'ятовує цю інформацію. Якщо порівнювати людське суспільство з комп'ютером, то роль культури в суспільстві аналогічна ролі математичного забезпечення в комп'ютері: вона вміщує у собі мову, пам'ять, програми дій.

Комунікативна функція виконує передачу культурних цінностей, їх засвоєння та збагачення неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики, зображення і. д., які входять в скарбницю культурних цінностей.

В зміст нормативної функції культури входить відпрацьовування і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки.

Слід відмітити гуманістичну функцію культури. Саме її мав на увазі М. Хотдеггер, розглядаючи культуру як реалізацію верховних цінностей шляхом культивування людської гідності.

Основу людинотворчої функції культури складає виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возвеличення і ушляхетнення.

Особливе місце належить виховній функції: культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середовища. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людства, людини. Кожного конкретного індивіда або людську спільність правомірно розглядати як продукт власної культурної творчості. Остання полягає у невпинному процесі розвитку і задоволенні матеріальних і духовних потреб, різноманітних людських здібностей, продукуванні та здійсненні мрій та бажань, постановкою перед собою і досягненні певних життєвих цілей, програм. Тому кожний новий етап у культурному поступі можна
7

справедливо вважати новим кроком в напрямку розширення горизонтів людської свободи.

Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінкових, вольових. Світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості через сприйняття і розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціокультурному вимірі. Слід відзначити також, що світоглядне мислення і світоглядне уявлення в історичному плані черпають свій зміст у міфології, релігії, науковому пізнанні, тобто в таких формах суспільної свідомості, що включають зміст культури. Основним напрямком культурного впливу на людину є формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції.

Запитання для самоконтролю знань

1.      В чому полягає специфіка культурологічного знання?

2.      Поясність предмет культурології та її основні завдання.

3.      В чому полягає інтегративний характер культурології як науки?

4.      Поясність роль та місце філософії культури в культурологічних дослідженнях.

5.      Розкрийте зміст основних методів культурологічних досліджень.

6.      Поясніть поняття „культурологічні концепції” та „парадигма”.

7. Надайте загальну характеристику та вкажіть на особливості еволюціоністських та функціональних концепцій культури.

8

Лекція № 2.



Тема 2.Історична типологізація культури та характеристика її основних типів.

План


1.Типологія культури як наукова проблема.

2. Історична типологія культури.

3. Характеристика основних типологічних моделей культури.

1. Типологія ( від грец. τοποζ – місце; λογοζ – слово, вчення) – засіб наукової класифікації за допомогою абстрактних теоретичних моделей (типів), в яких фіксуються найважливіші структурні або функціональні особливості досліджуваних об'єктів. Типологія використовується в усіх науках, зокрема, і в культурології. Типологія культури прагне до упорядкованого висвітлення багатоманітних і різнобарвних явищ, що отримали назву культура.

 Типологія культури - вчення про видові відмінності культур, основні типи світової культури. Типологія є одним із найважливіших засобів і прийомів теоретичного аналізу культури. Типологічний аналіз дає можливість виявити найбільш загальні і найбільш істотні характеристики, ознаки, сторони культури. Типологія виокремлює й поєднує культурні об’єкти на основі узагальненої ідеальної моделі.

Тип ( із грец. týpos – відбиток, форма, зразок): 1) форма, вид , що позначені сутнісними якісними ознаками; зразок, модель; 2) одиниця виокремлення досліджуваної реальності в типології. Поняття „тип”містить у собі явища, зведені у певну групу за найбільш загальними й істотними ознаками. Типологічна процедура визначається насамперед за істотними родовими ознаками. Вона являє собою формальну класифікацію, оскільки таким шляхом обмежується зміст понять і збільшується їхній обсяг.

Типи культури – це такі сукупності норм, правил, моделей поведінки людей, котрі утворюють відносно замкнені області, але не є частинами одного цілого.

Будь-яка національна або етнічна культура відноситься до культурних типів. До культурних типів належать регіонально-етнічні утворення, а також історичні та господарські феномени.

9

Форми культури – це такі сукупності правил, норм, моделей поведінки людей, котрі не є автономними утвореннями; вони також не є складовою частиною якого-небудь цілого. Висока або елітарна культура, народна культура і масова культура - це форми культури, особливий спосіб виявлення художнього змісту.



Види культури - сукупності правил, норм, моделей поведінки, котрі єрізновидами культури загалом. До основних видів культури можна віднести: 
а) домінуючу (загальнонаціональну) культуру, субкультуру йконтркультуру; 
б) сільську, міську культури;

в) побутову й спеціалізовану (професійну) культури.



Різні критерії можуть покладатися в основу типології культур, зокрема: зв’язок з релігією; регіональна належність культури; регіонально-етнічна особливість; належність до історичного типу суспільства; господарювання ; сфера суспільства або вид діяльності; зв’язок з територією; спеціалізація; рівень майстерності й тип аудиторії тощо. Це не означає, що одні з них є більш вірними, а інші – ні, питання оцінювання тут не може виникати, бо йдеться про плюралізм знання, можливість інтерпретацій з різних перспектив. Дослідник мірою своєї компетентності залишає за собою право вибору основ для типології, а пошукові завдання визначають необхідний набір показників, котрі і постають основою для тієї або іншої типології культури.

Історична типологія культури - класифікація культур по типу та визначення місця конкретної культури в культурно-історичному процесі. Продуктивним дослідницьким методом у цьому питанні вважається поєднання діахронного і синхронного підходів. Діахронний підхід - аналітичне дослідження культури на основі вивчення та порівняння різних явищ, процесів, рис, зокрема, їх перебігу у часі. Синхронний підхід - система класифікації повторюваних культурних рис, притаманних конкретній культурі як унікальній моделі або комплексу елементів.

Різні концепції культурно-історичного процесу можуть обиратися в якості методологічної основи класифікації культур за історичним типом. Йдеться, зокрема, про 1) еволюційні концепції: а) еволюціонізм ХХ ст.;б) концепція універсальної еволюції Л.Уайта, Г.Чайлда; в) концепція мультилінійної еволюції Дж. Стюарда; г) концепція специфічної еволюції М.Салінса, Е. Сервіса), 2) формаційний підхід; 3)циклічний або цивілізаційний підхід.

10

2. Історична типологія культури - класифікація культур по типу та визначення місця конкретної культури в культурно-історичному процесі. Продуктивним дослідницьким методом у цьому питанні вважається поєднання діахронного і синхронного підходів. Діахронний підхід - аналітичне дослідження культури на основі вивчення та порівняння різних явищ, процесів, рис, зокрема, їх перебігу у часі. Синхронний підхід - система класифікації повторюваних культурних рис, притаманних конкретній культурі як унікальній моделі або комплексу елементів.



Різні концепції культурно-історичного процесу можуть обиратися в якості методологічної основи класифікації культур за історичним типом. Йдеться, зокрема, про 1) еволюційні концепції: а) еволюціонізм ХХ ст.;б) концепція універсальної еволюції Л.Уайта, Г.Чайлда; в) концепція мультилінійної еволюції Дж. Стюарда; г) концепція специфічної еволюції М.Салінса, Е. Сервіса), 2) формаційний підхід; 3)циклічний або цивілізаційний підхід.

Кожен із зазначених підходів має свої особливості. Зокрема, представники класичного еволюціонізму ХIХ століття, прагнули виокремити всезагальні, універсальні у своїй основі, стадії розвитку культури (Г.Морган, Г.Спенсер, Е.Тайлор і ін.).

Концепція універсальної, загальної еволюції уможливлювала з’ясувати основні закономірності культурно-історичного процесу, його загальну тенденцію розвитку, розвитку основних культурних форм, підсистем, векторів культури. Так, Л.Уайт запропонував „ енергетичну” типологію культури в діахронному аспекті. Енергія, енергетичний чинник обирається критерієм для визначення стадій культурного розвитку, для порівняльного аналізу культур. Цивілізація або культура – форма організації енергії, а весь шлях людства „від дикості” через „варварство” до „цивілізації” – це історія освоєння енергії.

Концепція специфічної еволюції (вивчення локальних культур у діахронному аспекті) увиразнила конкретні культури, доповнила універсальну концепцію.     

В марксистській ( радянській) традиції набув поширенняформаційний підхід як ще один із варіантів досліджень у діахронному аспекті. Суспільно-економічна формація розглядалася як тип суспільства, а в основу покладався - певний спосіб виробництва, який змінювався історично, визначаючи логіку та сходинки прогресивного поступу людства – від первіснообщинного ладу через рабовласницький, феодалізм, капіталізм, соціалізм аж до комунізму.

 

11



Формаційна типологія культури: культура первісного суспільства, культура рабовласницького суспільства, культура доби феодалізму, буржуазна (капіталістична ) культура тощо.

Цивілізаційний підхід демонструє свій варіант класифікації культур за історичним типом. Поняття „культура” і „цивілізація” не є тотожними, але взаємопов’язані, бо цивілізація – певний рівень розвитку культури, а також – певний тип культури з характерними рисами.

У такому розумінні цивілізація є певною характеристикою народів світу й макроодиницею у дослідницьких проектах. Поняття „цивілізація” як соціокультурна цілісність - одиниця для вивчення світової культури отримувала різні назви й використання в концептуальних дослідженнях. Зокрема, „культурно-історичні типи” – М.Данилевський, „високі культури”- О.Шпенглер, ”цивілізації” - А.Тойнбі, „соціокультурні суперсистеми”- П.Сорокін, „великі культури”- М.Бердяєв, „культурні системи” або „світові культури” – Ф.Нортроп тощо.

Характерними ознаками цивілізаційного підходу є синкретичність  і універсальність, а тому його методологія може прислужуватися і для аналізу українського культурно-історичного типу, бо український феномен має дійсно специфічні, унікальні, тільки йому притаманні закономірності, які уможливлюють увиразнити оригінальний український прафеномен (чи архетип - у термінології відомого психоаналітика К. - Г. Юнга).

 У контексті стратегій національного вибору України, пошуків самоідентифікації в глобалізованому світі, варто згадати ще один, нині призабутий, варіант типології, але може викликати інтерес з погляду теоретичного осмислення українського культурно-історичного феномена. Йдеться про теорію елементів К.Шмітта („Земля і море”,1942), у якій на основі просторової диссиметрії, зокрема, відмінностей культурогенезу континентального та морського, виокремлюються два протилежні за сутнісними ознаками типи цивілізацій - таласократія і телурократія.

Таласократія - уособлення морської могутності (вода, текучість, демократія), характерним є кочівництво (особливо морське), торгівля, дух індивідуального підприємництва, рухливість етичних та юридичних норм. Цивілізації цього типу швидко розвиваються і легко міняють зовнішні культурні ознаки.

 Телурократія – втілення сухопутної могутності (суша, постійність, ідеократія), характерним є пов’язаність із фіксованим простором, стійкістю його якісних орієнтацій і характеристик. Ознаками цього типу цивілізацій є

12

осілість, консерватизм, закостенілість, наявність могутнього впливу ідеології, репресивність колективістської етики тощо.



Цінності — породження таласократичної цивілізації (геополітичний простір - узбережжя Атлантичного океану), якою є західноєвропейська індивідуалістично-корпоративна культура з її основоположними принципами - Свобода-Справедливість-Солідарність та реально забезпечуваним правом – на життя, на свободу, на власність. В телурократичній цивілізації цінності існують у вигляді ідеологічних імперативів – ієрархічних за значенням та тотальних за своїм впливом. Ідеї та ідеології є основоположними для євразійської цивілізації, геополітичний простір якої пов’язаний з Росією, Білоруссю, Україною та Східною Європою.

3.Розглянемо особливості деяких моделей історичної типології культури, випрацюваних на основі цивілізаційного підходу.

 Модель А.Дж.Тойнбі

Типологічний підхід А.Тойнбі ґрунтується на порівняльному аналізі.Для моделі, запропонованої А. Тойнбі, характерно дослідження „видів суспільств”, котрі отримали назву цивілізацій. Історичне існування людства розпадається на самозамкнені дискретні одиниці - „цивілізації”, що розвиваються шляхом розширення горизонтів існування суспільства.

Найбільш цікавими аспектами концепції розвитку цивілізацій А.Дж.Тойнбі є поняття „виклик-і-відповідь” як основна рушійна сила цього розвитку, а також те, як він порівнює зовсім, здавалося б, різні цивілізації, зокрема, Спарту і турків-мамлюків. Адекватна на виклик „ситуації” відповідь зумовлює підйом та розвиток, але коли такої відповіді не знайдено або вона не відповідає викликові, тоді має місце надлам, накопичення аномалій і врешті-решт загибель під тиском менш розвинених у культурному відношенні народів, але які ще не втратили життєвої сили. Так відбулося в долі Спарти, що, відповіла на військовий виклик усієї Греції і Персії, та виявилася неспроможною перед викликом мирного життя і була асимільована землеробською і торговою культурою Афін.

 У стадії занепаду виокремлює три ланки: 1) надлом цивілізації; 2) руйнація; 3)зникнення. Межа між надломом і зникненням може тривати століттями, навіть тисячоліттями. Зокрема, надлом єгипетськоїцивілізації відбувся в XVI ст. до н.е., а зникла вона - в V ст.н.е. Деякі суспільства і після надлому продовжують своє монотонне існування у вигляді „закам’янілої”

13

цивілізації. Не існує прямої залежності між технічним прогресом і розвитком цивілізації.



Концепція Тойнбі – намагання створити багатовимірну типологію на основі використання наступних чинників: часу, території поширення, релігійної належності, але така змішана типологія виявляється адекватною лише для деяких видів цивілізацій - суспільств. А.Тойнбі розглядає всесвітню історію у формі культурно-історичної монадології”, розвиває концепцію самозамкнених одиниць – цивілізацій, на які розпадається історія існування людства, наголошує на консолідуючій ролі світових релігій (буддизму, християнства, ісламу) у циклічних моделях історичного процесу, а доля цивілізації (виникнення, зростання, “надлом”, занепад і розкладання) обумовлена, за Тойнбі, законом виклику та відповіді.

Модель господарчо-побутової типології культури  це типологізація за матеріальними критеріями, зокрема, принципами господарювання.

В основу виокремлення господарчо-культурних типів культури беруть господарчий устрій, зокрема, способи здобування засобів існування.

Господарчо-культурний тип культури - історично-утворений комплекс особливостей господарювання і культури, характерний для народів, які проживають в певних природно-географічних умовах та знаходяться на відповідному рівні соціально-економічного розвитку.

Найбільш стародавнім типом господарської культури вважають мисливство й збиральництво, потім з’являється городництво (перехід до систематичного вирощування окультурених рослин), скотарство (приручення диких тварин).

З розвитком землеробства пов’язують зародження держави, міст, класів, писемності – необхідних ознак цивілізації. І все це стало можливим завдяки переходу від кочівництва до осілого способу життя.

Типологія за принципом господарювання:

·                     Культура мисливців та збиральництва

·                     Культура городництва й фермерів

·                     Культура скотарів

·                     Культура землеробів

14

·                     Промислова (індустріальна) культура 


 З розвитком засобів виробництва змінюються і господарчо-культурні типи, а це означає, що і відповідна класифікація не є остаточно усталеною.

 Типологічна модель культури К.Ясперса 

В рамках екзистенціалізму німецький філософ К. Ясперс розвиває концепцію генези великих древніх культур, осьового часу. Визнається єдине походження людства, єдина історія культури, бо історія – це „процес між витоками й метою”. Філософ змальовує схеми світової історії, виокремлює чотири гетерогенних періоди: „прометеївська” епоха, епоха „великих стародавніх культур”, епоха „духовної основи людського буття” („осьовий час”), епоха „розвитку техніки”.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал