Методичні рекомендації для студентів внз I іі рівнів акредитації Дисципліна «Основи філософських знань»



Сторінка5/5
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.93 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5

1) Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), що перебуває під духовною опікою глави українських церков в Америці і в діаспорі митрополита Костянтина (в миру Багана), предстоятель — митрополит Мефодій (у миру Кудряков);

2) Українська православна церква Київського Патріархату (УПЦ-КП), яку очолює патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет (у миру Денисенко);

3) Українська православна церква Московського Патріархату, очолювана митрополитом Київським і всієї України Володимиром (в миру Сабоданом).

Отже, сучасне українське православ'я розколоте. Його утворюють три церкви. Суттєвою особливістю відносин ніж ними є брак порозуміння. Це одна з визначальних рис вітчизняного православ'я у сфері внутрішніх і міжрелігійних відносин. Увесь час на різних його рівнях ведуться розмови про необхідність об'єднання всіх його гілок. Однак церкви висувають суперечливі вимоги, що цілком або частково виключають саму можливість їхнього об'єднання. Вони звинувачують одна одну у зраді Святому Письму, у політичних пристрастях, вилучають одна в одної храмові будівлі, релігійні цінності, фінансові надходження і навіть релігійні навчальні заклади.

Взаємовиключне різноголосся у поглядах, уявленнях, переконаннях та ідеалах, у ціннісних орієнтаціях і соціальних настановах церковного керівництва різних православних конфесій в Україні незмінно відбивається на їхній пастві розгубленістю, невпевненістю, розчаруванням, психологічними хвилюваннями і навіть взаємною неприязню і конфліктами.

На 1 січня 2003 р. діяльність православних церков в Україні характеризувалася приблизно такими даними.



Українська православна церква Московського Патріархату налічувала 10 042 релігійні громади, 144 монастирі з 4046 ченцями, 8285 священиків, 8542 культові споруди (1018 — у процесі будівництва), 16 навчальних закладів, 3245 недільних шкіл, 116 періодичних видань. Громади були об'єднані у 34 єпархії з управліннями у всіх обласних центрах (крім Ужгорода), а також у Мукачеві, Хусті, Кам'янці-Подільському, Білій Церкві, Глухові, Горлівці, Тульчині, Кривому Розі, Володимирі-Волинському, Овручі. Найменшу кількість парафій ця церква мала у Галичині, найбільше — у Чернігівській, Сумській, Полтавській та Хмельницькій областях. Підготовка священнослужителів і церковнослужителів здійснювалася в основному у Київських духовній академії та семінарії, а також у семінаріях Одеси, Луцька, Мукачева, Хмельницького, Чернігова і селища Городок (Рівненська область). УПЦ-МП належать такі християнські святині, як Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра і Свято-Успенська Почаївська Лавра. Офіційний друкований орган церкви — журнал "Православний вісник". В Одесі знаходиться Александрійське подвір'я — офіційне представництво Александрійської православної церкви при Московському патріархаті.

Українська православна церква Київського Патріархату налічувала 3196 релігійних громад, 31 монастир, 2514 священнослужителів, 2206 культових споруд (308 — у процесі будівництва), 17 навчальних закладів, 881 недільну школу, видавала 25 періодичних видань. Найбільшим впливом ця церква користується у Галичині, Волинській, Рівненській, Чернівецькій і Київській областях, причому саме на три галицькі області припадало дві третини парафій цієї церкви. Почали з'являтися громади УПЦ-КП у Криму і Закарпатській області. До складу церкви входило 29 єпархій. Кадри духовенства готувалися у Київських духовних академії та семінарії, а також у семінаріях Львова, Луцька, Івано-Франківська, Тернополя, Ногінська (Московська область) і на теологічному факультеті Чернівецького університету. Офіційний друкований орган — журнал "Православний вісник". Керує церквою Вища церковна рада на чолі з патріархом, її ієрархи підкреслюють, що УПЦ-КП є національною церквою і тому претендує на статус державної.

До складу УПЦ-КП входить на правах автономії митрополія Західної Європи і Канади, що об'єднує православних греків, італійців, французів, німців та представників інших національностей. Очолює автономію митрополит Міланський і всієї Лангобардії, якому підпорядковані архієпископи Паризький і Тюрінзький та Ванкуверська єпископія. У1996 р. до УПЦ-КП приєдналися також грецькі православні, які не визнають переходу Елладської церкви на григоріанський стиль (старостильники), об'єднані у Грецький екзархат УПЦ-КП з трьома єпархіями.

Українська автокефальна православна церква налічувала 1110 зареєстрованих і незареєстрованих релігійних громад, 3 монастирі, 676 священнослужителів, 789 культових споруд, що вже діяли чи споруджувалися, 7 навчальних закладів, 248 недільних шкіл, б періодичних видань. До її складу входять єпархії: Київська, Львівська, Галицька, Тернопільська, Луцько-Волинська, Хмельницька, Дніпропетровська, Харківсько-Полтавська та Чернігівська. Більшість парафій знаходяться на Львівщині та Тернопільщині. В Закарпатській, Чернігівській, Вінницькій, Кіровоградській, Чернівецькій, Сумській та Запорізькій областях парафій УАПЦ немає.

Крім православних, в Україні діють ще греко-католицька і римсько-католицька церкви. Складна ситуація історично склалася і навколо цих церков.

Українська греко-католицька церква (УГКЦ) утворена на західноукраїнських землях внаслідок укладення Берестейської унії 1596 р. Справа в тому, що наприкінці XVI ст. майже вся Україна входила до складу держав, що у період Середньовіччя були форпостами Ватикану на сході Європи, — Угорської феодальної держави, яка панувала на Закарпатті, і Польського королівства, щоб середині XIV ст. захопило Галичину і Західне Поділля. Решта Правобережжя, тобто Волинь, Київщина, Брацлавщина і частина Лівобережжя, що у ХІV ст. були захоплені Литовською державою, внаслідок політичних комбінацій між польськими і литовськими феодалами згідно з Люблінською унією 1569 р. також відійшла до складу Речі Посполитої.

Отже, по території сучасної України пролягала межа між зонами домінування православ'я і католицизму. На цій межі і точилася боротьба за вплив на релігійні громади. її результатом стало об'єднання Київської митрополії з католицькою церквою, проголошене у Бересті на соборі 1596 р. Унія зберігала за новою церквою православну обрядовість, особливості організації православної церкви, проте панівним вважалося віровчення католицизму. Главою уніатської церкви визнавався Папа Римський.

Унія спричинила розкол українського народу за конфесійною ознакою. У тій частині України, що перебувала у складі Російської імперії, уніатську церкву було ліквідовано у 1839 р. (Правобережжя, Волинь) та у 1875 р. (Холмщина). В Україні у складі СРСР цю церкву було заборонено у 1946 р., після чого вона продовжувала діяти нелегально до 1989 р., коли була поновлена у правах.

Сьогодні розгортається процес відбудови УГКЦ. її мережа повністю відновлена на рівні ЗО—40-х років — періоду найвищого розвитку. Вона складається з більш як 3400 парафій, що обслуговуються 2075 священнослужителями, 90 монастирів (1096 ченців і черниць), 6 місій, 2654 культових споруд (349 — у процесі будівництва), 14 навчальних закладів, у тому числі Львівська богословська академія, 907 недільних шкіл, 26 періодичних видань. Єпархії УГКЦ існують у СІЛА, Канаді, Польщі та інших країнах. Є громади також у Росії, Казахстані, Білорусі, Литві. Переважна більшість парафій (97 % ) діють у західних областях України. Очолює церкву (крім Мукачівської єпархії, безпосередньо підпорядкованої Ватикану) верховний архієпископ. Сьогодні цю посаду обіймає кардинал Любомир Гузар.

Загалом УГКЦ активно впливає на національне відродження, розвиток національної свідомості і культури українського народу. Важливою ознакою суспільної діяльності УГКЦ є зусилля з подолання застарілої ворожнечі між греко-католиками і православними. Між ними поступово налагоджуються нормальні цивілізовані контакти, їхні ієрархи беруть участь у спільних заходах (церемоніях і святах), висловлюють прагнення до християнської єдності, створюють в окремих областях екуменічні ради для погодження міжконфесійних і між церковних непорозумінь.

Римсько-католицька церква (РКЦ) існує на території України з XIV ст. внаслідок утворення католицької митрополії та поширення католицизму в XVI ст. переселенцями з Польщі. Тому прихильниками цієї церкви є головним чином представники польської меншини.

У 1991 р. Папа Іоанн Павло П відновив діяльність римсько-католицьких діоцезій (від лат. — управління) в Україні і призначив єпископів у Львові, Кам'янці-Подільському й Житомирі, а в 1996 р, — у Луцьку. Зі свого боку Україна встановила дипломатичні відносини з Ватиканом, і в 1992 р. Папа призначив першим апостольським нунцієм (послом) в Україні архієпископа Антоніо Франко. У 2001 р. Папа проголосив митрополита Львівського архієпископа Мар'яна Яворського кардиналом.

РКЦ практично завершила свою розбудову. Нею були утворені Львівська архідіоцезія як її духовний центр, інші управлінські та духовно-навчальні структури. На 1 січня 2003 року РКЦ мала 840 зареєстрованих громад, 77 місій, 477 священнослужителів, 269 з яких — іноземці, 771 культову споруду (.64 — у процесі будівництва). Крім Львівської архідіоцезії до її складу входять ще

6 діоцезій (Київсько-Житомирська, Кам'янець-Подільська, Луцька, Мукачівська, Харківсько-Запорізька та Одесько-Сімферопольська). Парафії Закарпатської області об'єднані в апостольську адміністратуру, підпорядковану безпосередньо Ватикану. Триває процес відкриття католицьких духовних шкіл. Вже діють коледж святого Фоми Аквінського у Києві, вища духовна школа Святого Духа у Городку на Поділлі, духовна семінарія у Ворзелі під Києвом, духовна семінарія у Брюховичах біля Львову (всього7 навчальних закладів і 504 недільні школи). Діє видавництво монахів-домініканців "Кайрос", великим накладом видається релігійна періодика (15 періодичних видань). Відкриваються монастирі домініканців, кармелітів, францисканців тощо.

Основні зусилля РКЦ на сучасному етапі спрямовані на відродження церковної мережі, що існувала у період найбільшого впливу католицизму в Україні — у ХУШ—XIX ст. Водночас католицькі громади беруть активну участь у розбудові національної державності і духовному відродженні народу, у подоланні міжконфесійної ворожнечі, що її постійно підтримували всі попередні режими. РКЦ стає, зрештою, повноправним членом нашого церковного життя. її ієрархи та інші духовні особи беруть участь у роботі Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, що є прообразом майбутнього єднання віруючих різних конфесій.

Однак слід відверто констатувати, що відносини між православними і Римсько-католицькою церквами в Україні залишаються дуже суперечливими. Духовенство УПЦ-МП, наприклад, продовжує вважати, що Римський Патріархат відколовся від вселенського православ'я у 1054 р. через власну гординю і що з тієї пори латинство стало використовуватись у боротьбі з охоронницею Божественної істини — святою православною церквою. Претензії до православ'я залишаються і в РКЦ. Кризу поглиблює також грубе втручання у внутрішньо церковні справи представників політичних партій і рухів, а також окремих зарубіжних центрів, що таким способом виборюють "свої канонічні українські території".



У цілому сучасну релігійну ситуацію в Україні можна більш глибоко і ґрунтовно уявити за допомогою виокремлення семи умовних релігійно-територіальних регіонів.
1. Волинський регіон — Волинська, Рівненська та Тернопільська (північ) області. Тут здебільшого діють парафії УПЦ-КП і УПЦ-МП. Серед протестантів переважають п'ятидесятники. Найбільшими осередками релігійного життя є Почаївська лавра, Успенський Зимненський монастир та Корецький ставропігійський монастир.
2. Галицький регіон — Львівська, Івано-Франківська та більша частина Тернопільської області. В регіоні повністю переважає греко-католицизм. Серед православних церков впливовими е УАПЦ та УПЦ-КП. Найбільші осередки релігійного життя — Львів (собор святого Юра, Успенська церква, кафедральний костьол Римської католицької церкви), Івано-Франківська область (Гошівський монастир), Тернопіль, Бучач, Крехів.
3. Закарпатський регіон. У ньому зосереджені 8,3 % парафій УПЦ-МП, 7,4 % — УГКЦ, 11,5 % — Римсько-католицької церкви, 50,4 % громад свідків Єгови, існують реформатські громади та послідовники багатьох інших релігійних об'єднань, що діють в Україні, проте немає парафій УАПЦ. Найбільшими осередками релігійного життя є міста Ужгород і Мукачів.
4. Подільсько-Буковинський регіон — Хмельницька, Вінницька і Чернівецька області. Тут переважають парафії УПЦ-МП, УПЦ-КП, старообрядницькі та католицькі (латинського обряду) громади з центрами релігійного життя у Кам'янці-Подільському, Вінниці, Чернівцях, Хмельницькому, Білій Криниці. Об'єктами шанування є могили білокриницьких митрополитів, а також священників Алімпія і Павла, чиїми зусиллями нібито було засновано старообрядницьку Білокриницьку організацію. Місцевими святинями є джерело святого пророка Іллі у Деражнянському районі Хмельницької області та Аннина гора з церквою святої праведниці Анни у Чернівецькій області.
5. Центральний регіон — Київська, Житомирська, Чернігівська, Сумська, Полтавська та Кіровоградська області. У регіоні переважають парафії УПЦ-МП і УІЩ-КП. У ньому знаходяться головні релігійні святині держави (Києво-Печерська лавра, Софійський собор) та об'єкти паломництва (мощі святих отців Києво-Печерських, мощі святої великомучениці Варвари і священно-мученика митрополита Київського Макарія, якого у 1497 р. вбили татари під час здійснення ним літургії, усипальниця святої великої княгині Ольги, могила цадика рабі Нахмана в Умані та ін).
6. Південно-східний регіон — Харківська, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька та Луганська області. У регіоні домінує УПЦ-МП, а найважливішим осередком релігійного життя є Харків.
7. Південний регіон — Одеська, Херсонська і Миколаївська області та Автономна Республіка Крим. У ньому переважає УПЦ-МП, проте тут зосереджена найбільша кількість мусульманських та іудаїстських громад. Він також є одним із головних центрів старообрядництва, Німецької та Шведської євангелічно-лютеранських церков. Найбільший релігійний осередок — Одеса, де об'єктом поклоніння є "стопа" апостола Андрія Первозваного у Свято-Успенській Одеській патріаршій обителі. В Одесі розташовані також лютеранські кірхи, синагоги, центр старообрядницької єпархії.

Така складна георелігійна ситуація в Україні відображає напруженість сучасного релігійного процесу. Це вимагає від органів державної влади постійної уваги до нього, вивчення його, взаємодії з керівництвом церков, сект, релігійних об'єднань, пошуку шляхів порозуміння між ними (без втручання в їх суто релігійні справи).

Отже, релігійний плюралізм в Україні, значна активізація в останні роки на його ґрунті різноманітних псевдо релігійних рухів, окультних шкіл і сект — очевидне свідчення релігійної кризи в суспільстві. Навіть православна церква, єдина з церков у вітчизняній історії, що функціонувала незмінно всі десять століть свого існування, і та сьогодні гостро потребує підтримки, захисту і відродження. На підставі викладеного вище можна зробити висновок, що духовний авторитет усіх релігій, що діють у країні, може бути відновлений шляхом укріплення їх спеціальними суб'єктами — істинно віруючими і здоровою частиною повністю деполітизованого духовенства.
Контрольні завдання:

1.Чи є сьогодні криза православ'я? Доведіть свою думку.


2. На яких засадах відбувався процес запровадження католицизму на українських землях? Наведіть приклади.


  1. На вашу думку, чи всі релігійні об'єднання національних меншин в Україні мають однакові права? Обґрунтуйте свою думку.


Теми рефератів:

  1. Історія і сучасний стан релігійних вірувань та конфесій в Україні.

  2. Основні релігійні конфесії в сучасній Україні.

  3. Християнство, протестантизм та інші релігійні конфесії в Україні.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал