Методичні рекомендації для студентів внз I іі рівнів акредитації Дисципліна «Основи філософських знань»



Сторінка2/5
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.93 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5
Тема: Філософія ХІХ – ХХ століть. Сучасна філософія Заходу.

Мета: охарактеризувати основні напрямки сучасної західної філософії. Охарактеризувати виникнення нових філософських картин світу та стилів мислення.

Знання, навички, якими необхідно оволодіти:

знати основні новітні філософські картини світу. З’ясувати загальні поняття нового гуманізму.


Вид навчальних завдань для самостійного вивчання:робота з підручником та самостійне вивчення теми із розробкою конспекту.
Форми поточного контролю: опитування на початку лекції.
План.

1. Особливості сучасної західної філософії.

2. Філософія екзистенціалізму.

3. Позитивістські тенденції в сучасній світовій філософії.


Термінологічний словник до теми:

Екзистенціалізм, позитивізм, парадигма.


Література:

1.Філософія: Підручник для вищої школи. – Х.: Прапор, 2004р . За редакцією В.Г.Кремня, М.І. Горлача;

2.Філософія. Курс лекцій: Навч.посібник/ Бичко І.В., Табачковський В.Г., - К.: Либідь, 1991.—456 с.

3.Кислюк К.В Філософія. Запитання та відповіді. - Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2008.


Теоретичний матеріал:

Особливості сучасної західної філософіїописание: http://arhe.com.ua/published/publicdata/arhezcnn/attachments/sc/products_pictures/%d0%a0%d1%8c%d0%be%d0%b4_2.2_enl.jpg

Західна філософія XX ст. постає перед нами вже зовсім в іншому образі, з принципово іншим способом філософствування, з якісно іншими підходами до ключових онтологічних, гносеологічних, антропологічних і філософсько-історичних проблем, ніж у класичній західній філософській традиції, що мала за основу античну філософію.

1.Сучасна західна філософія відмовляється від фундаментальної єдності буття і мислення, відповідності філософських уявлень про світ самому світу. Відтепер світ вважається не єдністю багатоманітності, в якій над усіма речами, явищами і процесами панує певна абсолютна першооснова, відкрита людському розумові, але багатоманітною єдністю всіх предметів, явищ і процесів у природі і культурі — як матеріальних, так і духовних, єдністю в тому значенні, що для кожного з нас вони виявляються однаковою мірою реальними.

2.Раціональне пізнання світу стає не абсолютним, націленим на отримання про нього достовірного знання, дійсного для всіх, завжди і скрізь, але відносним, яке до будь-якої інформації про світ прикладає цілу серію умов можливості. Втім водночас як особливий розділ філософського знання утворилася філософія науки, представлена різними позитивістськими напрямами. Вона ставила перед собою задачу навіть в умовах релятивізації пізнавальної діяльності з'ясовувати шляхи, можливості і способи достовірного пізнання, без чого неможливий подальший розвиток суспільства.

Основним засобом пізнання світу оголошується не людська свідомість і мислення, а мова, що раніше виступала лише способом фіксації даних, здобутих абстрактно-логічним шляхом. Основним пізнавальним прийомом для сучасної західної філософії стає з'ясування правомірності тих або інших мовних висловів і встановлення їх значення за допомогою герменевтики. На відміну від класичної філософії, заснованої на поясненні, що-зводило невідоме до відомого за правилами логічного міркування, герменевтика спирається на інтерпретацію, розшифровку і значення, прихованого за очевидним сенсом.

3.Значно посилюється інтерес до людини. Сам фокус філософського умогляду переміщується від об'єктивного світу на необмежені самовираження суб'єкта та різноманітні суб'єктивні вияви людського «Я». У зв'язку з цим у практиці західної" філософії XX ст. необхідним елементом філософського дослідження будь-якої проблеми виявляється виявлення в ній потреб і запитів людини. Про саму ж людину можна сказати тільки те, що вона втрачає будь-яку конкретну сутність, яку з різних точок зору намагалися розшукати мислителі з давніх часів. Відтепер людина є не такою, якою вона здається; а здається не такою, якою вона є насправді. Одна й та сама людина відповідно до конкретної ситуації може проявляти себе з найнесподіваніших боків. Причому вона сама не знає, як чинитиме у тій чи іншій ситуації.

4. Має місце ситуація маргіналізації філософії. Остання принципово відмовляється від цілісного систематизованого погляду на світ на користь роздумів із будь-якого приводу. Іноді такий привід може призвести до широких узагальнень, іноді все обмежується випадковими зауваженнями. Приклад маргіналізаційного філософствування подає особисто директор Інституту філософії НАН України, який часто виступає з у філософськими роздумами у різних науково-популярних і публіцистичних передачах, навіть у «Сніданку з «Один плюс один».

Сама філософія подрібнюється не тільки на розділи, але й на окремі напрями, школи і течії, кожна з яких самодостатньо займається певними розробками. Разом з тим, проблемне поле сучасного філософствування значно розширюється, вчених цікавлять не тільки традиційні проблеми буття, свідомості, людини, але й питання влади, сексу, ірраціональності, способи маніпуляції життям та свідомістю.



Філософія екзистенціалізму

Екзистенціалізм (буквально позначає «філософія людського існування») — провідний напрям філософської думки XX ст., який осмислює проблему людини, її сутності й існування, буття у світі, можливостей і перспектив свободи та відповідальності.

Причини виникнення і поширення екзистенціалізму. Цей напрям був породженням складного і трагічного XXст. — з його гострими протиріччями і конфліктами, катастрофічними війнами, широкомасштабним насильством над людьми, нестримним науково-технічним прогресом, який виявився не тільки благом, але й джерелом великих небезпек. У ХХ ст. було підірвано віру класичної філософії у «світовий розум» і розумний сенс історії, у прогрес, традиційні моральні цінності, що зумовило потреби у розробці нової системи світоглядних координат.

Відомі дві великі «хвилі» екзистенціалізму, в одній з яких провідну роль відіграли німці (М. Хайдеггер, К. Ясперс), а в другій — французи (Ж.-П. Сартр, А. Камю, Г. Марсель). Іноді виділяють релігійний екзистенціалізм, який визнає Бога як основу буття світу та людини, та атеїстичний екзисенціалізм, який Бога у своїх теоретичних конструкціях не враховує. Для релігійних екзистенціалістів Бог є формою уявного задоволення потреб у повноті буття.



Ідейними попередниками екзистенціалізму («філософії існування») були датський філософ і теолог С. К'єркегор (1813-1855), представники «філософії життя» (Ф. Ніцше, В. Дільтей, Г. Зіммельта, А. Бергсон), засновник феноменології Е. Гуссерль. Серед більш віддалених його попередників можна назвати ранньохристиянського богослова і філософа Августина (354-430), а також французького мислителя Б. Паскаля (1623- 1662).

Основні ідеї екзистенціальної філософії:

1. Існування (екзистенція) передує сутності. Це означає, що, на відміну від будь-якої матеріальної речі, виготовленої людським руками за певним заздалегідь визначеним проектом, людина «закинута» у світ: вона народжується, лише потім усвідомлює своє внутрішнє «Я» і до кінця свого життя переживає і сама творить своє справжнє, індивідуальне, єдине і неповторне існування.

2. Людина відповідає не тільки за себе, але й за всіх людей. Свобода людського вибору власного існування не означає, на думку екзистенціалістів, довільності людських дій і вчинків. Навпаки, кожен нібито вільний крок людини може мати досить масштабні наслідки. Тому, творячи себе, людина має усвідомити свою відповідальність перед іншими людьми, не обов'язково рідними. Наприклад, одружуючись, людина має усвідомлювати, що її шлюб підтримує інститут звичайного моногамного шлюбу між чоловіком і жінкою. Якщо ж усе більше людей почнуть віддавати перевагу альтернативним одностатевим шлюбам, то зрештою свобода їх особистісного вибору обернеться радикальною реформою сімейних стосунків у світі.

3. Людина приречена бути вільною. Це означає, що немає нічого і нікого, що може виправдати людину чи виправити її помилки — ані посилання на Бога, вищі цінності, ані навіть на інтриги власної підсвідомості.

Таким чином, екзистенціалізм, з одного боку, доводить до логічного завершення розпочатий просвітителями рух до звільнення людини, а з іншого боку, демонструє, що свобода людини завжди буде не абсолютною, а відносною. Так, у «Міфі про Сизіфа» його герой, приречений на безглузду працю — тягти на гору каменюку, яка все одно скотиться донизу, вважає себе щасливим. Бо то не була помста богів, то було виправдане усім попереднім життям Сизіфа покарання. Отже, і в цій, найабсурднішій ситуації, яку собі можна тільки уявити, Сизіф продовжує сам творити свою долю і сповна відчувати тягар відповідальності.

Позитивізм та його різновиди

У кінці XIXст. впливовим став позитивістський напрям з його установкою на точне знання. У своєму історичному розвитку позитивізм пройшов кілька етапів. Поширення позитивізму віддзеркалювало бурхливий розвиток західної цивілізації на індустріальному шляху, де без таких знань не можна було ступити і кроку.

«Перший позитивізм» виник у 30-40-х роках XIXст., його засновниками були 0. Конт (1798-1857), який і запровадив термін «позитивізм», Г. Спенсер (1820-1903), Дж. Ст. Мілль (1806-1873) та ін. Головним досягненням цього періоду с розроблений О. Контом закон трьох стадій інтелектуальної еволюції людства:


  • теологічна стадія, коли людство воліло знаходити надприродні пояснення природних явищ;

  • метафізична стадія, коли філософія оперує абстрактними поняттями та сутностями, так само далекими від реального стану справ, як і релігійні пояснення;

  • позитивна, наукова стадія, яка, на думку перших позитивістів, тільки-но розпочалася. Наука повинна бути позитивним знанням, яке спирається на дані досвіду. Справа науки — констатувати, описувати, класифікувати факти встановлювати зв'язки між ними, послідовність явищ, тобто виявляти закони. Наука не повинна претендувати на пізнання сутності явищ, субстанції, причинності, оскільки поняття як результат такого пізнання — «метафізичні», тобто ненаукові.

Другий позитивізм (емпіріокритицизм) набув певного поширення в кінці XIX— на початку XXст. Його засновниками були австрійський фізик і філософ Е. Мах (1838-1916) та швейцарський філософ Р. Авенаріус (1843-1896).

На перший план були поставлені проблеми теорії пізнання. Вирішити їх вважали теоретики другого позитивізму можна на підставі «закону зайвої витрати пізнавальних зусиль» та «критики чистого досвіду». Замість того, щоб продовжувати вигадувати якісь абстрактні сутності, справжнє пізнання має використовувати тільки ті поняття, які укорінені в досвіді, мають матеріальний еквівалент. Тому, наприклад, можна міркувати над взаємодією між атомами та рухом, але не треба казати про «матерію як об'єктивну реальність».



Третій позитивізм (неопозитивізм) (М. Шлік, Р. Карнал,Л. Вітгенштейн,

Б. Рассел, А. Тарський) відрізнявся від попередніх подальшим звуженням свого предмета. Відмовившись від зазіхань створити все-охопну систему знань чи бодай теорію знання наукового, представники третього позитивізму зосередили зусилля на визначенні загальновизнаного критерію науковості. Такий критерій вони вбачали у процедурі верифікації, тобто перевірки наукових положень через Тх зіставлення з фактами, які піддаються спостереженню. Усі можливі положення (висловлювання) поділялися ними на:

а) безглузді (наприклад, «Місяць примножує трикутне»), які не підлягають верифікації;

б) осмислені, але не зіставлювані з чуттєвим досвідом, отже, «метафізичні» («існує Бог», «душа безсмертна»), які теж не можуть бути верифіковані;

в) висловлювання, які прямо або опосередковано можна зіставити
з чуттєвими даними і, отже, верифікувати.

Четвертий позитивізм пов'язаний з іменами К. Полпера і Томаса Куна. Він набув поширення від 50-60-х роках XXст. К. Поппер протиставив процедурі верифікації принцип фальсифікаціонізму. Згідно з останнім для розвитку теорії треба намагатися її фальсифікувати, тобто шукати факти, здатні її спростувати. Якщо теорія взагалі

не піддається такому способу спростування, то вона не є науковою. Відсутність спростовуючих фактів ще не є підтвердженням безумовної істинності теорії. Питання про таку істинність завжди залишається відкритим, і розвиток теоретичного знання здійснюється через висування все нових гіпотез та їх спростування.

Робиться ряд цікавих спостережень і висновків, які стосуються закономірностей розвитку науки, зокрема наукових революцій. Зазначені вище дослідники оперують поняттям «парадигма» — прийнята модель, зразок постановки і розв'язання наукових проблем; «зміна парадигм», яка означає наукову революцію, наприклад, перехід від геоцентризму до геліоцентризму.
Контрольні завдання:
1. Опрацюйте текст і складіть докладну характеристику філософії екзистенціалізму та позитивізму.
2. Дати відповіді на питання:
2.1 Дайте характеристику екзистенціалізму.

2.2 Назвіть основних представників екзистенціалізму.

2.3 Коли з’явився позитивізм?

3. З’єднайте назви філософських напрямів з іменами їх засновників.




Екзистенціалізм

К. Полпер і ТомасКун.

Перший позитивізм

Е. Мах

Другий позитивізм (емпіріокритицизм)

Хайдеггер, К. Ясперс

Четвертий позитивізм

О.Конт; Г.Спенсер


Теми рефератів:

  1. Екзистенціальна філософія.

  2. Позитивістська філософія.

  3. Позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм.


Тема: Духовний вимір людського буття. Поняття про свідомість, її особливості та функції.

Мета: сформувати поняття «свідомість», розкрити її структуру, розкрити взаємозв’язок суспільства і свідомості людини.

Знання, навички, якими необхідно оволодіти:

Вміти аргументовано доводити власну думку, аналізувати факти та робити висновки з використанням теорій К. Маркса та З.Фрейда.


Вид навчальних завдань для самостійного вивчання:самостійне вивчення теми із розробкою конспекту.
Форми поточного контролю:усне опитування на початку лекції.

План.

1. Свідомість. Ознаки свідомості.

2.Функції та структура свідомості.

3.Теорія З.Фрейда.

4.Теорія К.Маркса.
Термінологічний словник до теми:

Свідомість, ознаки та функції свідомості, свідоме, несвідоме, надсвідоме.


Література:

1. Философия: учеб. пособие для вузов / Отв. ред. В.П. Кохановский. – 6-е изд. – Ростов н/Д.: Феникс, 2003. – 576 с.

2.Загальна психологія – Сергєєнкова О.П. К.: Центр учбової літератури, 2012. – 296 с.
Теоретичний матеріал:

Свідомість - це найвища форма розвитку психіки, притаманна тільки людині, що виявляється в складних формах відображення світу, опосередкована суспільно-історичною діяльністю людей. Через свідомість людина здатна пізнати сутність навколишнього світу, розуміти його та одночасно знати про те, що вона знає або не знає. Свідомість як категорія філософії традиційно розглядається науковцями. Зародження цих ідей почалося ще в античності, коли сформувались два філософські напрямки - ідеалізм та матеріалізм. З точки зору першого - ідеалізму - свідомість трактується як власне людська форма психіки, початок і умова буття, матеріалісти розглядають свідомість як результат відображення людиною дійсності, продукт пристосування та активного ставлення до буття. Однак щодо більш точної інтерпретації цього поняття виникає величезна кількість невирішених питань, тому вивчення та трактування поняття свідомості і по сьогодні залишається відкритою науковою проблемою. Свідомість характеризується певними особливостями.описание: http://www.newspax.ru/uploads/posts/2011-10/1318885864_17.jpg

Ознаки свідомості

Мал. 1 Ознаки свідомостіознаки свідомості

Свідомість поза людським буттям неможлива: свідомість народжується в бутті, створює буття, відображає буття. Таким чином, свідомість виконує такі функції:

Функції свідомості

Мал. 2 Функції свідомості.



функції свідомості

Так, пізнавальна функція свідомості проявляється в накопиченні, переробці та використанні інформації щодо навколишньої дійсності; регулятивна-в контролі поведінкових та емоційних проявів; прогностична - в побудові образів майбутнього, плануванні подальшого життя; рефлексивна - в пізнанні людиною самої себе як суб'єкта психічної діяльності; комунікативна функція свідомості полягає в організації та підтриманні спілкування з іншими людьми.



Структура свідомості.

Мал. 3 Структура свідомості



структура свідомості

Попри те, що прояви свідомості мають системний та інтегрований характер, вчені для зручності вивчення цього феномену виробили структуру, що має такі компоненти: Цілком очевидно, що структура свідомості взаємопов'язана з її функціями, майже кожний компонент відповідає за певну функцію, наприклад, знання - за пізнавальну і прогностичну, рефлексивна функція забезпечується роботою самосвідомості тощо.



Рівні психіки людини.

Психіка - це складний комплекс, який працює за певними закономірностями. Як складові цього комплексу виокремлюють несвідомий, підсвідомий, свідомий і над свідомий рівні, які взаємопов'язані і взаємодіють між собою. Кожен рівень виконує свої необхідні функції у цілісному функціонуванні всієї психіки. Усі вони надзвичайно важливі під час життєдіяльності людини. Свідомість є особливою формою психічної діяльності, орієнтованої на відображення й перетворення дійсності. У зоні ясної свідомості знаходить своє відображення мала частина психічного.

Мал. 4 Рівні психіки.рівні психіки

Сигнали, що потрапили в зону ясної свідомості, людина використовує для усвідомленого управління своєю поведінкою. Інші сигнали психіка також використовує для регулювання деяких процесів, але на підсвідомому рівні. Типові завдання, які часто трапляються у звичайній ситуації, людина розв'язує підсвідомо, реалізуючи автоматизми. Автоматизми підсвідомості розвантажують свідомість від рутинних операцій (ходьба, біг, професійні навички тощо) для нових завдань, що в даний момент можна розв'язати лише на свідомому рівні. Підсвідомість - це уявлення, бажання, потягу, почуття, стани, психічні явища та акти, які колись упродовж життя "вийшли" зі свідомості, виявляються у відповідних ситуаціях ніби автоматично, без чіткого і зрозумілого усвідомлення, але за певних умов їх можна повернути назад і усвідомити З. Фрейд вивчав сновидіння, помилкові дії, невротичні симптоми як прояви підсвідомого. Проникнути в підсвідомість можна за допомогою таких методів, як аналіз описок, обмовок, запам'ятовувань, фантазій і снів людини, а також методу вільних асоціацій, проективних тестів тощо. Явища людської психіки дуже різноманітні. Психічна діяльність може виходити за межі підсвідомого, переміщуючись також на несвідомий рівень. Несвідомість - це сукупність психічних явищ, актів і станів, які виявляються на глибокому рівні функціонування психіки й цілковито позбавляють індивіда можливості впливу, оцінки, контролю і звіту в їхньому впливові на поведінку, вчинки, діяльність. Несвідоме виявляється і у так званих імпульсивних діях, коли людина не усвідомлює наслідків своїх вчинків. Наші наміри не завжди виражаються в наслідках наших дій адекватно, так, як ми б цього хотіли. Іноді, здійснивши той чи інший вчинок, людина сама не може зрозуміти, чому вона зробила саме так. Виявляється несвідоме і в наших психічних процесах. Навіть мислення людини може відбуватися на несвідомому рівні. Уява, інтуїція, творчість взагалі неможливі без несвідомих компонентів. Надсвідомість - утримує психічні явища, акти й стани, які виникли внаслідок взаємодії зі Всесвітом, а також психічні механізми такої взаємодії. До над свідомих явищ відносять творче натхнення, що супроводжується раптовим "осяянням" новою ідеєю, а також випадки миттєвого розв'язання завдань, які тривалий час не піддавались свідомим зусиллям, і ті, явища, які називають парапсихічними, тощо. Наприклад, різка зміна погоди, пори року впливають не тільки на фізичне самопочуття людей, а й на їхній настрій. Оскільки людина має справу з комплексним використанням фактів свідомості та поведінки, вона може заглиблюватися в сфери неусвідомлюваного психічного.



Теорія З.Фрейда.

Своєрідними і неоднозначними є уявлення З.Фрейда про суб'єктивну реальність людини. У праці "Я і Воно" (1923) він розгортає структурну концепцію психіки, виділяючи в ній три сфери: "Воно" (id, ig), "Я" (ego, его) та "Над-Я" (super-ego, super-ero). Під "Воно" Фрейд розуміє найпримітивнішу субстанцію, яка охоплює усе природжене, генетично первинне, найглибший пласт несвідомих потягів, що підкоряється принципу задоволення і нічого не знає ні про реальність, ні про суспільство. Вимоги "Воно" мають задовільнятися "Я". "Я", як вважав Фрейд, — це сфера свідомого, це посередник між несвідомим та зовнішнім світом, що діє за принципом реальності. "Я" прагне зробити "Воно" прийнятним для світу і привести світ у відповідність до бажань "Воно". Особливого значення З.Фрейд надавав "Над-Я", яке є джерелом моральних та релігійних почуттів. Якщо "Воно" зумовлене генетич-но, "Я" — індивідуальним досвідом, то "Над-Я" є результатом впливу інших людей. "Над-Я" — це внутрішня особистісна совість, інстанція, що уособлює в собі установки суспільства. Ці теоретичні положення стали засадними для нового погляду на природу психічного. Вчення З.Фрейда, не будучи філософським, містить у собі значний світоглядний потенціал, перш за все, завдяки специфічному осмисленню сутності людини і культури. Продовжуючи психоаналітичну практику, він від дослідження індивідуальної поведінки звертається до соціальної. Всю історію людства, соціальні події, суспільне життя Фрейд намагається тлумачити з позицій власної теорії психоаналізу та біогенетичного закону. За такого підходу індивідуальний розвиток людини відтворює основні стадії розвитку людського роду.



Теорія Маркса.

Соціальне несвідоме обумовлено соціальними відносинами. Суспільство вкладає поняття в психіку людини. Це відбувається на несвідомому рівні, в основі цього лежать виробничі відносини. Реальне життя формує зміст свідомості людини. Люди - часто не усвідомлюють, що їх свідомість обумовлена їх способом життя. Несвідоме, за Марксом, має соціальний характер, а тому його подолання може відбутися тільки в ході суспільних змін. Людина не може стати вільною від рабства несвідомого поодинці: необхідне звільнення всього суспільства. Маркс шукав перешкоди в суспільстві, що заважають людині вільно реалізувати свої здібності. Він створив теорію такого суспільства, де ці здібності можуть розвиватися безперешкодно, відповідно людському в людині. Таким суспільством він вважав комунізм. Комунізм, з його точки зору, це насамперед контроль людей над своїм способом життєдіяльності і спілкування. Маркс діяв як «соціальний психоаналітик» (Е. Фромм). Він прагнув звільнити свідомість людей від диктату несвідомого шляхом усунення тих соціальних і економічних сил, які формують думки і переживання людей. Для цього необхідно змінити суспільство.


Контрольні завдання:

1.Дайте визначення поняттю «свідомість». Назвіть основні функції свідомості. Поясніть, чому свідомість властива тільки людині?

2. Яке визначення поняття «несвідомого» ви вважаєте правильним?

а) ідеальне, б) рефлекторні дії;в) явища, процеси, властивості і стани, які впливають на поведінку, але не усвідомлюються людиною; г) інтуїтивні дії.

3. Дати характеристику теорії несвідомого з точки зору З. Фрейда.

4. Дати характеристику теорії соціальної несвідомості К.Маркса.



Теми рефератів:

1.Свідомість, функції та сфери свідомості.

2.Уяви філософської свідомості в стародавньому світі та середньовіччі.

3.Уяви філософської свідомості в Новому часі.

4. Проблема підсвідомого в історії філософії.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал