Методичні рекомендації для підготовки до державного екзамену Луцьк 2013



Pdf просмотр
Сторінка2/7
Дата конвертації01.01.2017
Розмір0.93 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7
Переклад – це особливий вид

13
білінгвальної комунікації оскільки він обов’язково передбачає третю дійову особу (перекладача), в той час як для відправника повідомлення та реципієнта спілкування
є фактично монолінгвальним.
Мовлення, зазвичай, має великий ступінь неоднозначності. Тому для правильного перекладу перекладачеві слід застосовувати весь арсенал
спеціальних
(лінгвістичних)
та
допоміжних
(екстралінгвальних) знань, враховувати контекст, комунікативну
ситуацію та фонові знання. “Фонові знання” – сукупність уявлень про те, що складає реальний фон, на якому розгортається картина життя іншої країни, іншого народу.
Є. М. Верещагін та В. Г. Костомаров визначили фонові знання як знання, наявні у свідомості людини та спільноти, до якої вона належить. Фонова інформація – це соціокультурні знання, які є характерними лише для певної нації, або національності, засвоєні масою її представників та відображені в «картині світу» певної національної спільноти.
Так до прикладу, якщо розглянути ступінь еквівалентності англійського ―scholarship‖ і українського ―стипендія‖, то нам здається, що українському слову, що виражає дане поняття, у більшій мірі відповідає словосполучення ―montly allowance‖ – термін, що з одного боку вказує на регулярність виплачуваної стипендії, а з
іншого – на те, що вона є грошовою сумою (як відомо, в Англії стипендія перелічується в оплату за навчання). Ще один приклад, що показує важливість фонових знань для оволодіння комунікативною компетенцією. Порівняємо дві фрази вимовлені вчителем:
Andrew, come out to the front, please!‖
―Andrew, come out to the board, please!‖
Кожна з них носить імперативний характер: у першому випадку учень має вийти вперед і повернутися до класу. Почувши другу фразу, – вийти до дошки і виконати будь-яке письмове завдання – так прийнято в англійській школі. У наших школах цим двом фразам відповідає одна ―Йдіть до дошки!‖ Таким чином, ―Йдіть до дошки!‖ і
―Come out to the blackboard‖ можуть мати установки на різну реакцію, поводження. Отже, можна зробити висновок, що фонові знання є надзвичайно важливими для перекладача, адже без таких знань переклад буде здійснено не точно.

14
5.

Особа
перекладача,
його
психолінгвістичні
характеристики та професійні установки

Перекладач – спеціаліст, який займається перекладом, тобто створенням письмового або усного тексту на певній мові, еквівалентній письмовому або усному тексту на іншій мові
(перекладом з однієї мови на іншу).
Функції перекладача досить обширні й різноманітні й залежать також від того, у якій сфері він працює: у науково-дослідному
інституті або у якості викладача.
Об'єктом професійної діяльності фахівця є: теорія іноземних мов, іноземні мови і культури, теорія культури і міжкультурна комунікація.
Відповідно до отриманої підготовки лінгвіст-перекладач може виконувати наступні види діяльності: викладацьку, науково- методичну, культурно-освітню. Області застосування професійних знань: освітні заклади, переговори, ділові зустрічі, міжнародні компанії та організації, музеї, галереї, виставки, туристичні фірми, агентства, бюро, готелі та ресторани.
Перекладач повинен знати:
- досконало іноземні мови;
- фонетику й граматику;
- лексикологію;
- теорію і практику перекладу;
- практику усної та письмової мови;
- принципи міжособистісної і масової комунікації;
- фонетичну і граматичну будову мов, що вивчаються, специфіку смислової структури слів, одиниць фразеологізмів, сполучуваності лексичних одиниць;
- широкий діапазон знань з гуманітарних наук: соціології, філософії, психології, культурології, педагогіки, зарубіжної літератури тощо.
Повинен уміти:
- синхронно перекладати усну мову;
- здійснювати письмові переклади;
- організовувати й проводити екскурсії по культурних і
історичних місцях;
- швидко ухвалювати рішення в умовах ситуації, що змінюється;

15
- підлаштовуватись під конкретну аудиторію;
- швидко встановлювати й налагоджувати контакт з незнайомими людьми різного віку, статі, соціального положення й культури;
- послідовно й чітко висловлювати власні думки.
Професійно важливі якості:
- розвинене аналітичне мислення;
- довготривала структурована пам'ять;
- концентрація і стійкість уваги;
- розвинене словесно-логічне мислення;
- комунікативні і організаторські здібності, уміння чути і слухати;
- добре поставлена мова, багатий словниковий запас;
- емоційна стійкість, терплячість, ретельність, пунктуальність, фізична і психічна витривалість.
6.

Bиди перекладу

Розрізняють такі форми перекладу:

усний (у тому числі синхронний),

письмовий,

опосередкований (здійснений не з оригіналу, мовою якого перекладач не володіє, а з посередника — перекладу цього тексту на третю мову),

автоматичний (машинний).
У найбільш загальному вигляді переклад можна розділити на
усний і письмовий. Між ними існує суттєва різниця. Якщо під час письмового посередництва перекладач зазвичай має достатньо часу аби користуватися словниками, іншими довідковими матеріалами і навіть проводити консультації з фахівцями для вирішення проблем, пов’язаних з інтерпретацією тексту оригіналу, то в усному такої можливості немає. Тлумач має прийняти рішення дуже швидко, не вдаючись до сторонньої допомоги. Звідси неважко зробити висновок, що для усного перекладу надзвичайно важливу роль відіграють обсяг словникового запасу перекладача та його фонових знань стосовно якомога ширшого кола галузей життя в усіх його проявах.
Іншою відмінністю між усним та письмовим посередництвом є різниця у ступені розгорнутості процесу перекладу. У письмовій формі

16 чітко розрізняються принаймні три етапи: доперекладацький аналіз тексту оригіналу, власне переклад і редагування тексту перекладу.
На першому етапі визначається тема, якої стосується текст, жанр, до якого він належить (художній, науково-популярний, публіцистичний тощо), його стиль (офіційний, емоційний, нейтральний, підвищений), особливості мовних засобів тощо. Тут також може проводитися робота з довідковою літературою і фахівцями, а також вивчення складу
інформації, яка міститься у тексті.
На другому етапі відбувається власне переклад, змістом якого є аналітичний варіативний пошук оптимального співвідношення прийомів для вирішення проблем, що зосереджені в основі певних фрагментів тексту оригіналу. Для цього перекладач визначає одиницю перекладу і обирає тип відповідника.
На заключному етапі проводиться аналіз тексту перекладу, метою якого є його порівняння з текстом оригіналу, аби переконатися в їхній ідентичності з точки зору змісту, а також його редагування з метою усунення можливих стилістичних недоліків.
На відміну від письмового перекладу, де, як випливає з викладеного вище, кожен з трьох етапів чітко відділений у часі, під час усного перекладу згадані етапи накладаються один на один, створюючи суттєві проблеми для перекладача.
Вирізняють кілька видів усного перекладу. Три з них є основними – це послідовний переклад, переклад з аркуша та
синхронний переклад. Контактний переклад, переклад-шепотіння та синхронний переклад з текстом вважаються підвидами основних видів усного перекладу.
Послідовний переклад передбачає знаходження перекладача поруч з промовцем (біля трибуни, на сцені, за столом переговорів і т.
ін.). Перекладач слухає оратора, часто вдаючись при цьому до занотовування, чекає паузи чи закінчення виступу і перекладає.
Різновидом послідовного перекладу є контактний переклад.
Він застосовується в умовах безпосереднього жвавого контактування співрозмовників – при ділових переговорах, візиті на підприємство, на виставках, круглих столах, тощо. При контактному перекладі перекладаються невеликі за обсягом фрагменти тексту – репліки, питання, відповіді, пояснення. Зазвичай це переклад двосторонній.
Навантаження на пам’ять перекладача є меншим, ніж при послідовному перекладі, є можливість добре зорієнтуватися в ситуації спілкування, зробити належну прагматичну адаптацію

17 перекладу, при потребі перепитати, уточнити. Вимоги до мовного оформлення контактного перекладу не є надто суворими, але лише за умови, що це не вплине на бізнесові інтереси замовника перекладу.
Переклад з аркуша або як його ще називають, усно-зоровий
переклад, відбувається тоді, коли виникає потреба швидко, не вдаючись до письмового оформлення, перекласти написаний чи надрукований текст. Сучасна практика перекладу свідчить, що це дуже розповсюджений вид перекладу – таким чином перекладають електронні та друковані на папері листи, факси, тексти на моніторі комп’ютера, різні інструкції, програми, рекламні буклети, різні документи тощо.
Синхронний переклад є найсучаснішим за часом виникнення видом усного перекладу. Він з’явився у 30-і роки ХХ століття, коли виникли необхідні для нього технічні засоби (мікрофони, магнітофони, навушники), адже синхроний переклад вимагає особливого технічного устаткування. При синхронному перекладі перекладач разом із своїм колегою сидить у спеціально обладнаній кабіні. Перекладач слухає через навушники оратора (який говорить у мікрофон) і миттєво відтворює текст мовою перекладу, послуговуючись мікрофоном, слухачі у залі сприймають переклад через навушники.
Переклад–«шепотіння» є своєрідним синхронним перекладом без обладнання. До нього вдаються у випадку, коли лише один або кілька учасників круглого столу, семінару, лекції потребують усного перекладу. Перекладач сидить поруч (або трохи позаду) учасника зустрічі і пошепки, фактично у вухо, синхронно перекладає те, що говорить виступаючий. Зазвичай кількість перекладачів у залі, які здійснюють переклад-«шепотіння», не перевищує двох осіб, оскільки, якби перекладачів було більше, їхні голоси заважали б проведенню заходу. Такий переклад найчастіше передбачає недовгі за часом виступи.
Синхронний переклад з текстом в кабіні міг би вважатися вдалим синтезом перекладу з аркуша та синхронного перекладу. Але досвідчені перекладачі найчастіше і не заглядають у текст доповіді чи промови. Хіба що текст вони отримали за день чи кілька днів до конференції, і тоді в них була можливість ознайомитися із темою, термінологією, датами, власними назвами тощо. Але часто тексти, якщо і з’являються в кабіні з ласки організаторів, то відбувається це буквально в останні хвилини перед перекладом. Вигоди від того, що перед очима перекладача в кабіні є текст виступу, виявляються

18 сумнівними. Нерідко промовець відхиляється від підготовленого тексту, і сліпе слідування друкованому тексту може призвести до кризової ситуації в перекладі. Тому текст в кабіні може допомогти зорієнтуватися в прецизійній інформації, але здійснювати замість синхронного перекладу переклад з аркуша не варто.
В усному перекладі допускається (і навіть здебільшого є неминучим) втрата другорядної інформації за рахунок компресії вихідного тексту. Усному перекладачеві також, зазвичай, вибачають незначні відхилення від норм конкретної мови, особливо коли він перекладає на мову, яка не є рідною для нього.
7.

Специфіка роботи над перекладом усних та письмових
текстів

Основними прийомами при усному перекладі є компресія тексту і розвиток тексту.
Розвиток тексту це вміння виокремити в реченні ―згусток‖ смислу і розвинути (розгорнути) його за правилами мови перекладу.
Переважно застосовується у послідовному перекладі.
Компресія тексту – трансформація вихідного тексту з метою надати йому більш стислої форми за рахунок спрощення синтаксичної структури тексту і вилучення надлишкових елементів.
Широко застосовується у синхронному перекладі.
Перекладацький скоропис – система записів усного перекладача у процесі сприйняття мовлення, яка ґрунтується на фіксації думок, а не слів.
Охарактеризуємо ті текстові жанри, які найчастіше зустрічаються у перекладацькій практиці.
Інформаційне повідомлення – зазвичай короткий текст, який містить загальнозначиму нову інформацію із галузі політики, культури, мистецтва, суспільного життя, спорту. Такий текст є типовим для засобів масової інформації. Цьому текстовому жанру притаманні такі особливості:

Текст витриманий у межах літературної норми. Просторіччя, жаргон, високий стиль у ньому неприпустимі.

Текст спеціалізований на передачі когнітивної інформації, тому тут важливо зберегти дати, власні і географічні назви, цифрові

19 дані. Емоційна інформація обмежена, тому перевага надається нейтрально-оцінній лексиці.
Інтерв’ю – це публічний діалог, який складається з питань і відповідей, присвячений певній темі. Особливості цього текстового жанру:

Когнітивна інформація накладається на емоційну, тому, поряд з нейтральною лексикою і граматикою, тут присутні емоційно- оцінні засоби.

Особа, у якої беруть інтерв’ю, часто має яскраво виражену власну манеру, відхиляється від літературної норми, вживає улюблені слова і образи.

Не усі репліки кореспондента можуть бути оформлені як питання, іноді – як твердження з долею сумніву чи просто твердження.
Переговори – це офіційна бесіда за участю двох чи більше сторін з метою розв’язання певних запланованих питань чи вироблення певного рішення. Особливості цього текстового жанру:

Переговори – це вільне спілкування, у ході якого можуть виникати конфліктні ситуації. Дотримуючись нейтральної позиції, перекладач може випустити чи згладити певну інформацію при перекладі.

У даному жанрі для перекладача важливо знати формули офіційного етикету і стилістику нормативного офіційного спілкування.

Характерним є широке вживання юридичної і фінансової лексики.
Письмовий переклад. Специфіка письмових жанрів.
Науковий і технічний тексти – це спеціальні тексти науково- технічного характеру, складені згідно чітких вимог, які містять нові дані і призначені для спеціалістів у даній галузі знань. Особливості даного жанру:

Науковий текст служить для передачі когнітивної
інформації, що спонукає перекладача викладати матеріал об’єктивно, логічно і компактно, використовуючи однозначні терміни, загальнонаукову лексику.

Використання дієслівних форм теперішнього часу дає змогу представити інформацію як абсолютно об’єктивну.

У даному жанрі поширені різноманітні засоби вираження пасивності стосовно формального підмета.

20

Широко застосовуються спеціальні термінологічні і загальномовні скорочення.

Синтаксичні структури наукового тексту характеризуються максимальною складністю і різноманіттям.
Інструкція – текст, основним призначенням якого є повідомити певну об’єктивну інформацію і рекомендувати пов’язані з нею необхідні дії.
В інформаційному складі інструкції домінує когнітивна
інформація; тому матеріал викладається засобами консервативної літературної мови з низкою застарілих мовних зворотів; широко застосовуються терміни і тематична лексика.

Текст характеризується підвищеною номінативністю.

Численні наказові структури у текстах інструкцій відображають різний ступінь наказовості, що слід відобразити у перекладі.

Скорочення представлені лише загальномовними лексичними скороченнями і термінологічними скороченнями.
Діловий лист – текст, комунікативним завданням якого є налагодження і підтримка контакту і повідомлення об’єктивної
інформації. Особливості:

Формули ввічливості в рамках офіційно-ділового стилю створюють позитивне емоційне оточення для когнітивної інформації.

Когнітивна інформація подається шляхом застосування номінативного стилю, термінів, офіційно-ділового варіанта нейтральної письмової літературної норми з низкою застиглих мовних зворотів.

Основний текст пишеться від 1-ої особи множини.

Погляди викладаються за допомогою лексики з оцінною семантикою.
Документи фізичних і юридичних осіб – це тексти, необхідні для підтвердження прав і повноважень осіб. Під час перекладу слід враховувати:

Переклад здійснюється за аналоговим текстом документу в мові перекладу, тому одиницею перекладу є словосполучення чи речення.

Домінантами перекладу є мовні засоби канцелярського різновиду письмової літературної мови: канцелярські кліше, складний синтаксис, номінативність стилю, форми теперішнього часу.
Застосовуються переважно однозначні еквіваленти.

Емоційна інформація відсутня.

21
Газетно-журнальний інформаційний текст – це текст, комунікативним завданням якого є передати нові відомості, нав’язавши читачеві їх оцінку. Особливості перекладу:

Основна ознака тексту – клішованість засобів мовного вираження; кліше і фразеологізми перекладаються за допомогою варіантних відповідників.

Когнітивна інформація, виражена незалежними від контексту мовними засобами (цифровими даними, власними назвами, назвами фірм, установ і організацій), передається при перекладі однозначними еквівалентами.

Приховані цитати й алюзії перекладають за допомогою варіантних відповідників чи трансформацій, через коментування.

Іронія як важлива риса газетно-журнального тексту передається за допомогою відтворення принципу контрасту.

8.

Редагування
перекладу.
Критерії
оцінки
якості
перекладу. Прагматичний компонент перекладу

Закінчивши переклад, перекладач повинен його відредагувати.
Крім елементарного звірення змісту тексту, потрібно зробити стилістичну правку, тобто проконтролювати його стилістичну єдність.
Для цього необхідно володіти навиком самоконтролю в цілому і саморедагування зокрема.
Редагування перекладу, тобто вдосконалення того варіанту, що
існує, є двох видів. По-перше, це авторське редагування, коли редактором свого тексту виступає сам перекладач. Така робота не відрізняється нічим істотним від пошуків нових варіантів у процесі перекладу. По-друге, це редагування готового перекладу, яке здійснює
інша людина. У цьому випадку в перекладі можуть з'явитися риси, привнесені в нього ззовні редактором. Редакторська праця потребує великого вміння, досвіду й такту. Захищаючи інтереси іншомовного автора і читача-співвітчизника від тих чи інших помилок перекладу, виправляючи переклад, редактор, разом з тим, має виявляти виняткову чутливість до творчого почерку перекладача.
Будь-який переклад повинен підлягати науковому
і літературному редагуванню з додержанням стилю, єдиної термінології, стандартних позначень cкорочень.

22
Якість перекладу, незалежно від жанру тексту, типу перекладу
(усного, письмового, спонтанного) повинна оцінюватись відповідно до наступних принципів сучасної теорії перекладу.
1. Принцип перекладності:
Теоретично кожен текст може бути перекладений. Неперекладних текстів не існує. Навіть, якщо певні елементи оригіналу не мають відповідностей у мові перекладу, текст, як ціле, може бути перекладений. Проте, тут слід зауважити, що ступінь перекладності змінна величина, вона буде різною для різних текстів.
2. Принцип функціональної еквівалентності:
Переклад не завжди відтворює засоби оригіналу, але він завжди
і обов'язково повинен відтворювати функції мовних засобів у системі цілого тексту. При перекладі відтворюють не лише формальні чи структурні засоби певної мови, а також їхні функції семантичні,
естетичні, прагматичні тощо. А це, своєю чергою, вимагає іноді заміщень засобів одного лінгвістичного рівня засобами іншого лінгвістичного рівня.
3. Принцип динамічної еквівалентності:
Перекладач адресує свою роботу адресатові, мову якого він використовує. Саме тому він зобов'язаний приймати до уваги:
1) можливості його (адресата) сприйняття;
2) загальний освітній рівень адресата;
3)фонові знання у сукупності соціальних, історичних, економічних, культурних, психологічних особливостей народу і країни;
4) літературні традиції народу;
5)інтелектуальний рівень адресата (оперування знаннями, логіка).
Перекладач зобов'язаний володіти засобами, що є актуальними, узуальними та такими, що використовуються сучасним адресатом.
4. Принцип ієрархії цінностей:
Переклад є завжди певною мірою інтерпретацією. Цей
інтерпретаційний характер зумовлює певні втрати і відповідні компенсації. А це вимагає встановлення градації цінностей, визначення того, чим можна пожертвувати при перекладі, а що необхідно обов'язково зберегти.
Оцінюючи переклад іншомовного тексту в цілому, слід уточнити:

23 1) чи науковий, ідеологічний, естетичний тощо зміст тексту- оригіналу переданий у тексті-перекладу;
2) чи прагматичний ефект тексту-оригіналу і тексту-перекладу
ідентичні (чи вони викликають ту ж саму реакцію адресата);
3) чи збережена в цілому автентичність образів;
4) чи відтворені стиль і індивідуальне мовлення автора, тон оповіді, інтонаційні особливості;
5) чи добре перекладена художня література (реалії,
інтернаціоналізми);
6) чи переклад не порушує норм мови - перекладу;
7) чи досягнута еквівалентність на рівні окремих лексичних одиниць.
9. Переклад і стиль

Стиль – це різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців
і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматичних форм, типів речення тощо).
Кожний стиль має свою сферу поширення, призначення (функції повідомлення, впливу тощо), систему мовних засобів і стилістичні норми, що оберігають цю систему, власне, роблять її досить стійким утворенням.
Літературна норма охоплює всі сфери використання мовних одиниць у літературному (відшліфованому, культурному) мовленні.
Стилістична ж норма – це частина літературної норми, вона не заперечує літературну норму, а тільки обмежує використання літературно унормованої одиниці (слова, форми) певним стилем мовлення. Отже, стилістична норма – це норма використання слова чи форми у певному стилі чи з певним стилістичним значенням.
Стилі літературної мови.
Науковий стиль. Сфера використання наукового стилю мови – наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта.
Основне його призначення – повідомлення про результати дослідження, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань.

24
Основні ознаки наукового стилю: понятійність і предметність, об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідкових відношень, висновки.
Основні мовні засоби: велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, абстрактних (часто іншомовних) слів, наукова фразеологія
(стійкі термінологічні словосполучення), цитати, посилання; відсутність всього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання: емоційно-експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, художніх троп, індивідуальних неологізмів.
Науковий стиль має такі підстилі: власне науковий (з жанрами текстів – монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези); науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців – книги, статті в неспеціальних журналах); науково-навчальний
(підручники, лекції, бесіди тощо). Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний з підстилів характеризується своїми особливостями використання мовних засобів. Скажімо, науково-популярний підстиль користується й елементами художнього мовлення
(епітетами, порівняннями, метафорами).


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал