Методичні рекомендації для підготовки до державного екзамену Луцьк 2013




Сторінка1/7
Дата конвертації01.01.2017
Розмір0.93 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
  1   2   3   4   5   6   7

Східноєвропейський національний університет
імені Лесі Українки
Факультет міжнародних відносин
Кафедра іноземних мов

Ніна Печко


ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ПЕРЕКЛАДУ
(АНГЛІЙСЬКА МОВА)





Методичні рекомендації для підготовки до державного екзамену
Луцьк 2013

2
УДК 811.111’25(072)
ББК 81.432.1-923.7п
П-31
Рекомендовано до друку науково-методичною радою Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (протокол № 7 від 17 квітня
2013 року)
Рецензенти:
Чарікова І. В. – кандитат філологічних наук, доцент кафедри англійської філології Інституту іноземної філології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки
Печко Н. М.
Теорія і практика перекладу (англійська мова) : методичні рекомендації для підготовки до державного екзамену / Печко Ніна Миколаївна.
– Луцьк, 2013. – 95 с.
Навчально-методичні рекомендації складаються з теоретичного та практичного розділів та містять основні узагальнені теоретичні та навчально- прикладні положення курсу «Теорія і практика перекладу (англійська мова)» і розроблені для студентів V курсу факультету міжнародних відносин
(спеціальностей ―Країнознавство‖, ―Міжнародні відносини‖, ―Міжнародні економічні відносини‖, ―Міжнародна інформація‖) з метою допомоги у підготовці до державного екзамену зі вказаної навчальної дисципліни.
УДК 811.111’25(072)
ББК 81.432.1-923.7п
© Печко Н.М., 2013
© Східноєвропейський національний університет
імені Лесі Українки, 2013



3
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
Запропонований навчально-методичний матеріал для студентів
V курсу факультету міжнародних відносин охоплює стислий виклад базових теоретичних та практично-прикладних питань перекладознавчого курсу «Теорія і практика перекладу», що виносяться на державний іспит зі вказаної дисципліни, а саме:
1.
суть теорії і практики перекладу як навчальної дисципліни; предмет та основні завдання лінгвістичної теорії перекладу;
2.
види перекладу та їх специфікація;
3.
жанрові особливості перекладу текстів різних функціональних стилів;
4.
основні етапи розвитку перекладознавства як науки; внесок української перекладознавчої школи;
5.
лексичні аспекти перекладу;
6.
граматичні аспекти перекладу.
7.
особливості лексико-граматичних трансформацій під час перекладу з англійської мови на українську і навпаки.
Розроблені методичні рекомендації мають за мету допомогти студентам у підготовці до державного іспиту з «Теорії та практики перекладу (англійська мова)», зорієнтувати їх у ключових навчально- практичних положеннях курсу. Наведений теоретичний матеріал є узагальненим викладом навчального матеріалу курсу, що може слугувати базою для відповідей на екзамені, вдосконаленою та доповненою у подальшому студентами.
Структура навчально-методичних рекомендацій включає теоретичний розділ, що висвітлює основні теоретичні та практично- прикладні аспекти курсу «Теорія і практика перекладу», та практичний розділ. Останній містить тексти українською та англійською мовами й лексичні опори до них. Запропонований фактичний навчальний матеріал можна використати для тренування та вдосконалення навичок перекладу з української мови на англійську
і навпаки, що є інструментарієм практичного застосування теоретико- прикладних положень курсу.







4
ЗМІСТ
І. ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ
1.
Міжкультурна комунікація в умовах глобалізації. Роль та місце перекладу.
2.
Провідні вітчизняні та зарубіжні перекладознавці.
3.
Предмет і завдання лінгвістичної теорії перекладу. Історія становлення науки. Зв'язок ТПП з іншими науками.
4.
Поняття білінгвізму та фонових знань у перекладі.
5.
Особа перекладача, його психолінгвістичні характеристики та професійні установки.
6.
Види перекладу.
7.
Специфіка роботи над перекладом усних та письмових текстів.
8.
Редагування перекладу.
Критерії оцінки якості перекладу.
Прагматичний компонент перекладу.
9.
Переклад і стиль.
10.
Особливості перекладу офіційних документів й текстів ділової спрямованості.
11.
Переклад текстів наукового стилю.
12.
Особливості перекладу суспільно-політичної літератури. Переклад текстів преси.
13.
Способи перекладу лексичних одиниць. Перекладацькі лексичні трансформації.
14.
Переклад термінів, архаїзмів, неологізмів.
15.
Переклад інтернаціоналізмів та псевдоінтернаціоналізмів.
16.
Переклад слів-реалій.
17.
Переклад назв установ, підприємств, навчальних закладів.
18.
Переклад скорочених назв.
19.
Переклад фразеологізмів.
20.
Граматичні труднощі у перекладі.
21.
Переклад речень з дієсловами активного та пасивного стану.
22.
Способи передачі модальності у перекладі.
23.
Труднощі перекладу інфінітивів та інфінітивних конструкцій.
24.
Труднощі перекладу дієприкметників та дієприслівникових конструкцій.
25.
Переклад географічних назв та антропонімів.
26.
Особливості перекладу умовних речень.
27.
Порядок слів і структура речення у перекладі.
28.
Особливості перекладу граматичних категорій іменників.
29.
Способи передачі припущення у перекладі.
30.
Види словників та їх роль у перекладацькій діяльності.
ІІ. ПРАКТИЧНИЙ РОЗДІЛ
ЛІТЕРАТУРА

5
І. ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ

1.

Міжкультурна комунікація в умовах глобалізації. Роль та
місце перекладу

Сучасний світ все більше стає глобалізованим. Однією із характерних ознак глобалізації є взаємодія як окремих людей, так і окремих цивілізацій. Особливий статус отримують зносини, в основі яких лежить міжкультурна комунікація, адже потреба народів у культурному порозумінні, прагнення пізнати духовний світ одне одного призводять до інтенсифікації комунікативних процесів, що набувають системного характеру.
Міжкультурна комунікація як особливий вид комунікації припускає спілкування між носіями різних мов і різних культур. У своїй книзі Бацевич подає таке визначення міжкультурної комунікації – це спілкування носіїв різних культур, які послуговуються різними мовами.
Співставлення мов і культур виявляє не тільки загальне, універсальне, але й специфічне, національне, самобутнє, зумовлене розбіжностями в
історії розвитку народів. Тому, коли людина опиняється в іншому культурно-мовному середовищі, вона відчуває так званий «культурний шок» через недостатнє знання національних цінностей і законів спілкування носіїв інших культур і мов.
Глобалізація соціального розвитку обумовлена зростаючою
інтенсивністю зв'язків і відносин — економічних, соціально- політичних, культурних, науково-технічних, комунікаційних, які немов би "скріплюють" суспільства сучасного світу. Ці зв'язки, відносини, контакти додають планетарній цивілізації, що формується, системну якість: збільшується всебічна взаємозалежність різних суспільств, країн, регіонів, що все активніше впливають одне на одного. Вивчення проблем міжкультурної комунікації та культури як універсального контексту стають надзвичайно актуальними.
Міжкультурна комунікація – це соціальний феномен, сутність якого полягає у конструктивній чи деструктивній взаємодії між представниками різних культур в межах чітко визначеного просторово-часового континууму. У центрі міжкультурних взаємодій перебуває людина як носій загальнолюдських універсалій та культурних особливостей. Датою народження міжкультурної комунікації як академічної дисципліни можна вважати 1954 рік, коли

6 у світ вийшла книга Є. Хола і Д. Трагера «Culture as
Communication».
Усвідомлення важливості культурно-історичних факторів у процесах комунікації, знання і адекватне відтворення норм вербальної та невербальної поведінки сприяє успіху міжкультурної комунікації, адже процес спілкування передбачає взаєморозуміння і взаємоадаптацію співрозмовників. Обов'язковою умовою спілкування між «різномовними» комунікантами є наявність проміжної ланки, що здійснює мовне посередництво, тобто що перетворює початкове повідомлення в таку мовну форму, яка може бути сприйнята реципієнтом. У цьому відношенні, переклад забезпечує можливість спілкування між людьми, що розмовляють різними мовами. Власне
переклад має декілька трактувань:
1) вид людської діяльності, спрямований на відтворення одиниць мови оригіналу (МО) мовою перекладу (МП) з метою забезпечення комунікації та інформаційного обміну;
2) процес діяльності перекладача по забезпеченню комунікації між носіями різних мов та обміну інформацією між ними;
3) результат перекладацької творчості, тобто текст перекладу в його усній або письмовій формі;
4) умовна назва перекладознавчих дисциплін.
Узагальнено, переклад – це різновид мовного посередництва, за якого зміст іншомовного тексту відтворюється шляхом складання комунікативно рівноцінного еквівалента до нього. Адекватний переклад
це повноцінний правильний переклад оригінального тексту, за якого його зміст, форма, стилістичні особливості і авторська спрямованість / підтекст відтворюються без спотворення і суттєвих змін. Адекватний переклад завжди є літературним, тобто орієнтованим на літературні норми мови перекладу.
Крім своєї посередницької ролі в процесі міжмовного спілкування, перекладач іноді виконує комунікативні функції, що виходять за рамки мовного посередництва. Як правило, це має місце в процесі усного перекладу, коли перекладач безпосередньо спілкується з учасниками міжкультурного спілкування. Кожному перекладачу як учаснику своєрідного комунікативного акту абсолютно необхідно володіти певною екстралінгвальною
інформацією. Перекладачеві також необхідно знати культурні особливості народів, що розмовляють даними мовами.

7
2.

Провідні вітчизняні та зарубіжні перекладознавці

Перекладознавство має велику передісторію, адже навіть у давнину існування політичних, торгівельних та культурних зв

язків із сусідними країнами вимагало великої кількості перекладачів
(толмачів) з різних мов. Існували усні та писемні переклади. Так у
XIV-XVII cт. – більшу частину займають писемні переклади релігійної літератури, перш за все книг Старого Заповіту та Нового
Заповіту Біблії. Представником цієї епохи був учений-монах Максим
Грек, який у XIV ст. заснував школу перекладачів. Перші переклади на Русі здійснювали: Власій, Дмитро Курмятів, Ніл Герасимов. Цей перід характеризується також популярними перекладами лицарських романів, книг з географії, медицини, алхімії. У XVII ст. були зроблені перші спроби віршованих перекладів (псалмів). Московські бояри замовляли твори сучасного німецького поета Флемінга.
Починаючи з XVIII ст., зменшується потреба в релігійній літературі. Натомість, активно перекладають книги практичного змісту з військової справи, техніки, точних наук, питань права, зростає інтерес до художньої літератури. Протягом XVIII ст. у перекладознавчій справі утверджувалася літературна мова. Відомі поети того часу були водночас і перекладачами (Ломоносов,
Державін, Тредіаковський). Вони проводили творчі змагання (кожен з них пропонував свою версію перекладу од Горація і псалмів, творів
Жана Батиста Руссо тощо).
Пушкін О. С. також відзначився власними перекладацькими доробками. У різні періоди життя він обирав залежно від своїх смаків різні тексти. Ранній період – епіграми французських поетів.
Наступний період – захоплення англійською, особливо Горацієм, потім – зацікавленість романтизмом (переклад фольклорних творів- балад Адама Міцкевича ―Воєвода та ―Будриз та його сини‖). Він також перекладав уривки з ―Корану‖ та ―Пісні пісень ― із Старого
Заповіту. Пушкін був супротивником дослівного перекладу, його переклади межують з оригінальною творчістю. Лермонтов М. Ю.
перекладав Байрона, Шіллера, Гейне, Гете, відповідаючи вимогам романтизму. Його переклади поряд з його власним російським віршами теж стали класикою.
Середина XIX ст. характеризується перекладами Фета, Мейя.
Вони перекладали любовну лірику Гейне, його історичні балади, філософську поезію Гете, Беранже. Кінець XIX-початок XX cт. – у

8 літературі час кризи реалізму та підготовка до сприйняття модернізму. Кількість перекладів зростає, але їхня якість знижується.
Видатні перекладачі цього часу: Вейнберг, Кронеберг, Гербель, Мін,
Лихачов, Холодковський.
Серед українських письменників було чимало тих, які успішно поєднували в одній особі дві грані обдарованості: видатного оригінального письменника та перекладача. Таким прикладом був
Михайло Старицький – видатний діяч кінця XIX – початку XX ст.
Він успішно переклав байки І. Крилова, поезії О. Пушкіна, М.
Лермонтова, М. Некрасова, казки Г. Х. Андерсена, трагедію Шекспіра
«Гамлет», поетичні твори Джорджа Гордона Байрона і Генріха Гейне.
Своїм перекладам і переробкам Старицький неодмінно надавав українського національного колориту і глибини соціального звучання в демократичному дусі.
Видатні літературні постаті, їхня творчість привертали увагу кращих українських письменників. П. Грабовському, І. Франку, Л.
Українці були дуже близькі волелюбні мотиви творчості англійського поета-романтика Джорджа Гордона Байрона, тому залишилось чимало перекладів його творів. Серед перекладацької спадщини Франка велике місце належить перекладам з античних літератур: Гомер і Гесіод, гомерівські гімни, переклад трагедії
Софокла «Цар Едіп», Сапфо і Алкей, Піндар і Менандр, збірка «Старе золото», римські поети Горацій і Вергілій — цим далеко не вичерпується описок античних перекладів Франка. Він переклав ряд сонетів Шекспіра, «Венеціанський купець», уривки з «Бурі» і
«Короля Ліра». Найвидатнішою працею Франка-перекладача є
«Фауст» Гете.
Талановитими перекладачами стали й відомі сучасні українські письменники: Максим Рильський, Микола Бажан, Павло Тичина,
Леонід Первомайський, Дмитро Павличко. М. Рильський прекрасно перекладав Пушкіна (поему «Євгеній Онєгін») і з польської поезії – його переклад великої лірико-епічної поеми Адама Міцкевича «Пан
Тадеуш» справедливо вважається найкращим у світовій літературі.
Визначний внесок в розвиток світової культури зробила Леся
Українка, вона виробила об'ємну програму перекладу українською мовою творів Гоголя, Короленка, Гаршина, Пушкіна, Лермонтова,
Тургенєва,
Некрасова,
Салтикова-Щедріна,
Гончарова,
Достоєвського, Л. Толстого, Сервантеса, Петрарки, Шекспіра,
Мольєра, Вольтера, Руссо, Бомарше, Бернса, Гете, Шіллера, Байрона,

9
Вальтера Скотта, Бальзака, Беранже, Гейне, Гюго, Лесажа, Леопарді,
Лонгфелло, Жорж Санд, Сталь, Флобера, Золя, Міцкевича,
Конопницької, Ожешко, Сенкевича, Словацького та багатьох інших.
Українську культуру збагатили перекладацькі шедеври Євгена
Дроб'язка («Божественна комедія» Данте), Миколи Бажана («Витязь у тигровій шкурі» Шота Руставелі), Григорія Кочура (європейська поезія від епохи античності до модерну), Миколи
Лукаша («Декамерон» Боккаччо, «Фауст» Ґете, «Дон Кіхот»
Сервантеса).
В українському та й світовому літературознавстві велику увагу привернула перекладацька діяльність Максима Рильського (це стосується не тільки його перекладів з творчого доробку видатних польських авторів XIX-XX століть: Адама Міцкевича, Юліуша
Словацького, Леопольда Стаффа, Юліана Тувіма, а і з французької поезії ХVІІ-ХХ століть: віршованої драматургії П’єра Корнела
(«Слід»), Жана Расіна («Федра»), Мольєра («Мізантроп»), Едмона
Ростана («Сірано де Бержерак»), Віктора Гюго («Король бавиться» і
«Ернані») тощо.
Сучасне українське перекладознавство має яскравих представників у львівській школі. Так Зорівчак Роксолана Петрівна
- відомий учений у цій галузі. Сфера її наукових зацікавлень: дослідження англ. фразеології, теоретичних проблем перекладу,
історії та лінгвостилістичної специфіки входження українського художнього слова до англомовного світу (творів Т. Шевченка, Марка
Вовчка, І. Франка, Лесі Українки, О. Кобилянської, О. Довженка, О.
Підсухи, пісенного та казкового епосу) й англомовних літератур до укр. літератури (творів В. Шекспіра, Джека Лондона, Дж. Г. Байрона,
Г. В. Лонгфелло). Розробляє концепцію вишколу перекладачів, методику викладання перекладознавчих дисциплін. Значний внесок у сучасне перекладознавство здійснили також М. Н. Москаленко, М. О.
Новикова, М. В. Стріха, О. І. Чередниченко, Є. Ф. Маланюк.
Чимало уваги дослідники приділяли перекладам Біблії (І. І. Огієнко,
М. І. Сагарда, В. І. Сулима), античної літератури (Борис Тен, Є. М.
Грицак, Є. Ю. Пеленський, А. О. Содомора) і творів В. Шекспіра (М.
Т. Ажнюк, В. Ф. Лазурський, С. І. Ткаченко, І. Я. Франко, М. С.
Шаповалова).

10
3.

Предмет і завдання лінгвістичної теорії перекладу. Історія
становлення науки. Зв'язок ТПП з іншими науками

Переклад – це дуже давній вид людської діяльності. Без нього важко уявити утворення великих
імперій, населених багаточисленними багатомовними народами, панування культури однієї нації, яка має більший соціальний престиж, розповсюдження релігійних та соціальних вчень тощо. Найдавнішим прикладом серед відомих людству вважається переклад книг Біблії. Старий Заповіт спочатку був написаний давньоєврейською мовою (гібрім), яка з часом стала мертвою. У ІІ-І ст. до н.е. був зроблений переклад Біблії на арамейську мову, століттям пізніше – грецькою мовою, так званий
Переклад Сімдесятьох або Септуагінта. За легендою, він був зроблений за 72 дні 72 старійшинами на о. Фарос під Олександрією.
У IV ст. латинський переклад – так званий простонародний, або
Вулгата. Тож, уже в давні часи перекладацька діяльність була важливою складовою суспільного життя.
В останні десятиліття розвиток перекладацької діяльності дає підстави говорити про початок нового етапу в історії перекладу та становлення окремої наукової галузі з відповідними теоретичними та практичними надбаннями. Бурхливий розвиток науки, техніки, міжнародної діяльності викликає потребу в активному обміні
інформацією та якісному перекладі її на зрозумілу мову.
Усе це зумовлює досить велику потребу в перекладах та перекладачах. Виникли нові підвиди перекладу (синхронний переклад, переклад кінофільмів, телепередач, судовий переклад тощо). У грудні 1954 року відбувся установчий конгрес Міжнародної федерації перекладачів (ФІТ), котра об’єднала письмових перекладачів багатьох країн світу. Синхронні перекладачі також створили самостійну організацію – Міжнародну асоціацію синхронних перекладачів (АІІК).
У середині ХХ століття явище перекладу стало об’єктом наукового дослідження. У цей період були зроблені перші спроби створити теоретичну модель перекладацького процесу, описати саме ті сторони цього процесу, котрі визначають його своєрідність, відрізняють його від інших видів мовленнєвої або літературної діяльності.
Предметом лінгвістичної теорії перекладу є порівняльне вивчення мовних засобів різних мов і їхнього використання в процесі

11 перекладу. В основі порівняння різних мов лежить безпосередній і нерозривний зв'язок між мовою і мисленням.
Об‘єктом теорії перекладу є сам процес перекладу (аналіз, тлумачення та розуміння оригіналу) та його результат, який отримують в результаті відбору відповідних засобів висловлювання на мову перекладу, тобто відбувається свідоме встановлення відношень між оригіналом та транслятом.
Більшість дослідників вважає, що наука про переклад вивчає і повинна вивчати процес перекладу. Під процесом перекладу звичайно розуміють міжмовні перетворення, трансформацію тексту з однієї мови в текст іншої мови. Такі перетворення обов’язково обмежені рамками двох конкретних мов. Однак процес перекладу не
є простою заміною одиниць однієї мови одиницями іншої. Процес перекладу як специфічний компонент комунікації є унікальною діяльністю, в якій акумулюються проблеми філософії, психології,
фізіології, соціології та інших наук, не кажучи вже про лінгвістику.
Теорія перекладу ставить перед собою такі основні завдання:
1) розкрити й описати загальні лінгвістичні основи перекладу, тобто вказати, які особливості мовних систем і закономірності функціонування мов лежать в основі процесу перекладу, роблять цей процес можливим і визначають його характер і межі;
2) визначити переклад як об'єкт лінгвістичного дослідження, вказати на його відмінність від інших видів мовного посередництва;
3) розробити основи класифікації видів перекладацької діяльності;
4) розкрити сутність перекладацької еквівалентності як основи комунікативної рівноцінності текстів оригіналу та перекладу;
5) розробити загальні принципи та особливості побудови приватних і спеціальних теорій перекладу для різних комбінацій мов;
6) розробити загальні принципи наукового опису процесу перекладу як дій перекладача з перетворення тексту оригіналу в текст перекладу;
7) розкрити вплив на процес перекладу прагматичних і соціолінгвістичних факторів;
8) визначити поняття «норма перекладу» і розробити принципи оцінки якості перекладу.

12
4.

Поняття білінгвізму та фонових знань у перекладі

Процес мовленнєвої комунікації передбачає передачу мовленнєвого повідомлення від автора до реципієнта – автор кодує своє повідомлення у формі конкретної мови, а реципієнт декодує його, використовуючи той самий код (мову).
Комунікативна діяльність у межах однієї мови називається
монолінгвальною комунікацією. Водночас, комунікативний процес, який включає дві мови, називається білінгвальною комунікацією
(білінгвізмом / двомовністю). Білінгвізм трактується як здатність до оперування кількома мовами. Білінгв — це людина, яка володіє як мінімум двома мовами. Нерідко зустрічається також багатомовність
(або мультилінгвізм, полілінгвізм). Він буває двох видів — національний (вживання декількох мов у певній суспільній спільноті) та індивідуальний (вживання індивідом декількох мов, кожна з яких обирається відповідно до певної мовленнєвої ситуації). Наприклад, у
Люксембурзі основна місцева мова — летцебургиш, а офіційними є французька та німецька. В Бельгії три державні мови — голандська, французька та німецька, в Нідерландах — англійська та німецька.
Мешканці цих країн є білінгвами та полілінгвами.
В. П. Бєлянін виділяє природній (побутовий) та штучний
(навчальний) білінгвізм. При цьому, природній білінгвізм з'являється відповідно до мовного оточенням та завдяки багатій мовній практиці.
Згідно з віковими періодами, білінгвізм має поділ на ранній, зумовлений перебуванням і життєдіяльністю у двомовному культурному середовищі; та пізній, при якому оволодіння другою мовою відбувається у старшому віці, після оволодіння рідною мовою.
Із погляду на ступінь володіння мовами та кількість мовленнєвих дій розрізняють рецептивний, репродуктивний і продуктивний види білінгвізму. Рецептивний білінгвізм існує тоді, коли людина задовольняється приблизним розумінням іноземної мови. Сама людина при цьому майже не говорить і не пише. Репродуктивний
(відтворювальний) білінгвізм дозволяє білінгву не тільки сприймати
(переказувати) тексти іноземної мови, але й відтворювати прочитане та почуте. Продуктивний (породжуючий) білінгвізм дозволяє білінгву не тільки розуміти і продукувати іноземні тексти, але і породжувати
їх. Іншими словами, за продуктивного білінгвізму людина може більш-менш вільно розмовляти, писати та породжувати самостійні творчі повідомлення іноземною мовою.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал