Методична розробка



Скачати 373.48 Kb.

Сторінка2/3
Дата конвертації25.12.2016
Розмір373.48 Kb.
1   2   3
2.2 Письмове опитування
Письмова перевірка наряду з усною є важливим методом контролю знань. Умінь та навичок студентів. Застосування цього методу дає можливість в найбільш короткий термін одночасно перевірити засвоєння матеріалу всіма студентами групи, визначити напрямки для
індивідуальної роботи з кожним.
Письмова перевірка використовується у всіх видах контролю і здійснюється як в аудиторній, так і позааудиторній роботі (виконання домашніх завдань).
Письмові роботи за змістом і формою в залежності від дисципліни можуть бути самими різноманітними: диктанти (технічні, математичні, креслярські та ін.), твори, відповіді на

10 питання, розв’язок задач та прикладів, виконання різних креслень та схем, підготовка різних звітів, рефератів.
За тривалістю, письмові контрольні роботи можуть бути короткочасними (7-15 хв), коли перевіряється засвоєння незначного об’єму навчального матеріалу, і більш тривалими, але не більше одного академічної години.
Для забезпечення більшої самостійності у виконанні контрольних робіт рекомендується пропонувати групі декілька варіантів завдань (бажано взагалі кожному студентові
індивідуальне завдання). При цьому складність контрольних питань і задач для усіх варіантів повинна бути однаковою.
Для перевірки та оцінки контрольних письмових робіт проводиться аналіз результатів їх виконання, виявляються типові помилки, їх причини, які викликали незадовільні оцінки.
Слід відмітити особливості таких форм письмової перевірки як самостійна робота, диктанти, реферати, самоконтроль та взаємоперевірка.
Самостійну роботу можна проводити з метою поточного та періодичного контролю.
При поточній перевірці самостійні роботи невеликі за об’ємом, містять завдання в основному по темі навчального заняття. Перевірка у цьому випадку тісно пов’язана з процесом навчання на даному занятті, підлегла йому. При періодичному контролі самостійна робота більша за об’ємом і часом її виконання. Широкого застосування набули самостійні роботи з дидактичним матеріалом, які дають можливість враховувати індивідуальні особливості кожного студента.
Диктанти (предметні та технічні) застосовують для поточного контролю. З їх допомогою можна підготувати студентів до засвоєння та застосування нового матеріалу, до формування умінь та навичок, провести узагальнення вивченого, перевірити самостійність виконання домашнього завдання. Для диктантів підбирають питання. Які не потребують тривалого обміркування, на які можна дуже коротко записати відповідь.
Реферати доцільні для повторення та узагальнення навчального матеріалу. Вони не тільки дають можливість систематизувати знання студентів, перевірити уміння розкрити тему, але і відіграють особливу роль у формуванні світогляду. В процесі підготовки рефератів студент мобілізує і активізує свої знання, набуває самостійно нові, необхідні для розкриття теми, співставляє їх з боку зі своїм життєвим досвідом, чітко виясняє свою життєву позицію.
При перевірці цих робіт викладач звертає увагу на відповідність роботи темі, повноту розкриття теми, послідовність викладення, самостійність суджень.
Наряду з аудиторними письмовими роботами використовують і домашні контрольні роботи, над якими студенти працюють декілька днів (10-15), оскільки за змістом вони охоплюють значний розділ навчальної програми. Виконання їх вимагає належної самостійної роботи з книгою та іншими матеріалами.
2.3 Практична перевірка

Практична перевірка займає особливе місце в системі контролю. Основна мета навчання студентів в технікумі – не лише засвоєння ними певної системи знань. Але і головним чином формування професійної готовності вирішувати практичні виробничі задачі. Така готовність визначається ступенем сформованості системи умінь і перш за все професійних.
Практична перевірка дає можливість виявити, як студенти вміють застосовувати отримані знання на практиці, наскільки вони оволоділи необхідними уміннями, головними компонентами діяльності. В процесі виконання професійних завдань студент обґрунтовує прийняті рішення, що дає можливість встановити рівень засвоєння теоретичних положень, тобто одночасно з перевіркою умінь здійснюється перевірка знань.
Цей метод застосовують при вивченні загальноосвітніх і загально технічних дисциплін, але найбільш широко – спеціальних дисциплін, на лабораторних і практичних заняттях, при виконанні курсових і дипломних проектів, при проходженні виробничої практики.
Для практичної перевірки пропонуються різноманітні завдання: провести різні вимірювання, виконати збірку, розбирання, налагодження машин та механізмів, визначити причини несправності, налагодити прилад, розробити технічну документацію, виготовити

11 конкретне завдання, виконати практичну роботу, проаналізувати виробничу ситуацію, поставити експеримент. Наприклад, на лабораторних і практичних викладач має можливість перевірити не тільки знання теоретичних положень, необхідних для виконання завдання. В процесі спостереження за ходом таких робіт, послідовністю, впевненістю в діях виявляється сформованість умінь працювати з приладами, проводити вимірювання, виконувати розрахунки, аналізувати отримані результати, робити висновки, оформляти звіт про виконану роботу.
Широке застосування для контролю знаходять професійні задачі (технологічні, діагностичні), ділові ігри, підібрані відповідно з вимогами кваліфікаційної характеристики молодшого спеціаліста. Вони дають можливість більш об’єктивно визначати рівень готовності студента до практичної діяльності, сформованість таких важливих інтелектуальних умінь, як аналіз і синтез, узагальнення, порівняння, використання знань у нестандартних умовах.
Практична перевірка – це ведучий метод контролю в період виробничої практики.
Контроль знань, умінь, навичок здійснюється як у ході виконання студентами конкретної виробничої діяльності, так і за її результатами.
Основні критерії, за якими оцінюється діяльність студентів, наступні: правильність застосування прийомів роботи, раціональна організація праці і робочого місця, виконання встановлених норм і вимог до конкретного виду праці (раціональне використання обладнання і
інструмента, дотримання правил техніки безпеки, ступінь самостійності при виконанні завдань).
2.4 Стандартизований контроль

Останнім часом у вищій школі став широко застосовуватись стандартизований контроль знань протягом усього періоду вивчення навчальних курсів. У стандартизованому контролі знайшла широке застосування тестова методика з альтернативним вибором відповідей. Метод альтернативного вибору відповідей полягає у тому, що ставляться запитання і одночасно пропонуються варіанти відповідей, правильність яких потрібно оцінити. При цьому студенту пропонуються не тільки самі відповіді, але і їх цифрові коди (як правило, номер варіанта відповіді).
Перевага цього методу полягає у тому, що за допомогою найпростіших засобів (бланків, матриць) можна отримати відповідь практично на будь-яке запитання, а недоліком є можливість вгадування правильної відповіді. За допомогою альтернативного методу доцільно перевіряти вміння самостійно обмірковувати отримані дані. У підтвердження цього можна навести вислів Ш. Монтеск'є: "Інтелект полягає у тому, щоб взнати подібність різних речей і різницю подібних". Це означає, що більший рівень знань дає можливість більш тонко розрізняти такі явища і поняття, які студенту з меншим рівнем здаються ідентичними. Крім того, студенти з великим рівнем знань знаходять подібність там, де інші його не помічають.
Контроль простим вибірковим методом не розкриває процесу одержання відповіді. Тут спрацьовує не простий механізм вгадування, а свідомий вибір, до вгадування деякого числа правильних відповідей на запитання - у доповнення до тих, які студенти знають.
Відомі і інші варіанти тестового контролю знань студентів:
1) короткочасне подання варіантів відповідей.
Студентові пропонують запитання. Він має вивчити його і подумки підготувати відповідь. Після того як він готовий до відповіді, йому на обмежений час показують варіанти відповідей, з яких він має вибрати один. У даному разі студент не стільки вибирає, скільки порівнює свою готову відповідь із запропонованими. Такий принцип деякою мірою зменшує можливість вгадування і несвідомого вибору випадкової відповіді. При цьому доцільно обмежити час експонування варіантів відповідей, які пропонуються на вибір.
2) послідовне надання варіантів відповідей.
Студенту пропонується запитання, яке він вивчає і подумки готує на нього відповідь.
Потім за його проханням йому показують перший варіант відповіді. Якщо цей варіант співпадає з його рішенням, то він фіксує свою відповідь під номером 1, якщо він вважає його невірним, то через деякий час йому надається другий варіант відповіді.

12 3) вибір відповідей: пропонуються самі відповіді, а потім їх обгрунтування;
4) парне питання: правильний результат отримується тільки при двох правильних відповідях;
5) співвідносна або складно-вибіркова система: подаються декілька відповідей, які потрібно пов'язати одне з одним;
6) матрична система: питання і відповіді подаються у вигляді матриці;
7) конструктивно-вибірковий метод: відповідь формується шляхом синтезу із запропонованих на вибір його частин;
8) мотивовані варіанти відповідей: кожен варіант відповіді доповнюється обгрунтуванням.
Система тестового контролю включає декілька етапів. Основні з них такі:
- визначення завдань контролю у суворій відповідності до мети навчання;
- вибір способів і технічних засобів контролю;
- складання контрольних завдань;
- обмірковування їх змісту і методики застосування;
- рецензування контрольних завдань;
- експериментальна перевірка контрольних завдань у навчальному процесі;
- удосконалення змісту і методики застосування контрольних завдань, а також технічних засобів з обліком досвіду їх використання у навчальному процесі.
Лише проведення усіх вказаних заходів забезпечує ефективне застосування стандартизованого контролю.
При складанні контрольних завдань необхідно дотримуватись ряду вимог:
- укладачі завдань мають чітко уявляти мету контролю як частини усього навчального процесу, враховувати вікові і психофізичні особливості тих, хто навчається. Контрольні завдання мають стимулювати пізнавальну активність студентів, викликати у них інтерес до предмета навчання;
- контрольні завдання в усіх випадках мають забезпечувати реалізацію навчаючої функції контролю, а не тільки контролюючої;
- складаючи контрольні завдання, потрібно враховувати, що інформація, яка міститься у них, потрібна не стільки для оцінки знань студентів, скільки для того, щоб своєчасно виявити помилки і скоригувати навчальний процес;
- лід час розробки контрольних завдань слід передбачити способи і засоби (у тому числі
і технічні), які можна буде застосовувати при реалізації тестів, що розробляються;
- потрібно уникати шаблону і формулювань, які повторюють відомі істини.
При складанні білетів важливим є рішення проблеми правдоподібності неправильних варіантів. При цьому можливі два аспекти проблеми зовнішня правдоподібність і правдоподібність змісту.
Неправильні варіанти відповідей можуть бути:
- правдоподібними зовнішньо і правдоподібними за змістом;
- правдоподібними зовнішньо, але неправдоподібними за змістом;
- неправдоподібними зовнішньо, але правдоподібними за змістом.
Не можна використовувати відповіді неправдоподібні і зовнішньо і за змістом.
Найбільш доцільною структурою при побудові вибіркових тестів потрібно вважати:
- один варіант правильний, решта невірні (неповні), але обов’язково правдоподібні;
- усі варіанти неправильні (неповні), але обов'язково правдоподібні, при наявності варіанта "правильної відповіді немає";
- один варіант неправильний (неповний), решта варіантів правильні. Результати стандартизованого контролю використовуються для висновків відносно роботи навчальної групи і кожного студента окремо.
Найбільш розповсюдженою формою оцінки відповідей на тести є триканальна: правильна відповідь плюс один бал, "не знаю" - 0, неправильний - мінус один бал.
Серед переваг педагогічних тестів перед традиційними методами контролю у ВНЗ можна виділити наступні:

13
- вони дають можливість підвищити об’єктивність контролю, виключити вплив на оцінку побічних факторів, таких як особистість викладача і самого студента, їх взаємовідносини;
- оцінка, отримана за допомогою тесту, диференційована. На відміну від традиційних методів контролю, де використовується 4-бальна шкала, результати тестування завдяки особливій організації можуть бути представлені у більш диференційованому вигляді, який містить множину градацій оцінки, а завдяки стандартизованій формі оцінки педагогічні тести дають можливість віднести рівень досягнень студентів по предмету в цілому і по окремим суттєвим його елементам з аналогічними показниками в групі;
- тестування має більш високу ефективність, ніж традиційні методи контролю. Його можна одночасно проводити як в групі, так і на курсі. При цьому обробка результатів тестування з використанням спеціальних «ключів» для тесту здійснюється наваго швидше, ніж, наприклад, перевірка письмової контрольної роботи;
- показники педагогічного тестування орієнтовані на вимірювання засвоєння ключових понять, тем, елементів навчальної програми, а не конкретної сукупності знань, як це має місце при традиційній оцінці. Застосовуючи батарею педагогічних тестів, можна побудувати профіль оволодіння студентами усіма елементами навчальної програми;
- тести зазвичай компактні і легко піддаються автоматизації.
Безумовно у тестування як метода контролю є і свої обмеження. Легше за все за допомогою тесту перевірити ступінь оволодіння студентами навчальним матеріалом. Перевірка глибинного розуміння предмету, оволодіння стилем мислення, властивим дисципліні, що вивчається, в цьому випадку ускладнена хоча в принципі і можлива. Відсутність безпосереднього контакту зі студентом, з одного боку, робить контроль більш об’єктивним, але, з іншого – підвищує вірогідність впливу на результат інших випадкових факторів. Таким чином, можна зробити висновок, що найліпший результат дає поєднання в рамках технології навчання педагогічних тестів з традиційними методами контролю.
Критика тестування часто обумовлена нерозумінням специфіки цього методу і реальних можливостей його застосування. Вона правомірна тоді, коли при некомпетентному використанні педагогічних тестів абсолютизується тестовий бал, забувається, що будь-яка оцінка дається з певною долею вірогідності. Достоїнство педагогічного тестування полягає ще
і в тому, що можна оцінити ступінь цієї вірогідності і, отже, знати, наскільки точний отриманий результат.
2.5 Рейтинговий контроль знань
Традиційний контроль майже на дає можливості викладачеві точно вирізнити студентів залежно від успіхів. Тому використовують іноді "плюси" і "мінуси" до традиційних оцінок.
Слід визнати, що перехід від шкали нормування 2, 3, 4, 5 до шкали більшої дрібності не призведе до бажаних результатів, бо в такому випадку вибирають лише кілька базових оцінок.
Наприклад, десятибальну шкалу викладачі розцінюють як модифікацію п'ятибальної, гадаючи, до "десять" відповідає "п'яти", "вісім" - "чотирьом", "п'ять" - "трьом" тощо. При цьому базові оцінки використовують частіше.
Досвід вищої школи розвинутих країн призвели до активізації роботи української педагогіки у напрямку пошуку принципово нової системи контролю якості кавчання - системи рейтингу студента .
Рейтинг - оцінка діяльності будь-якої особи або групи осіб у балах (очках) і їх ранжування за набраною сумою. Інтерес до рейтингової системи в Україні у наш час обумовлений великим досвідом ВНЗ Заходу і перш за все США, що став у даний час широко доступним.
В американських університетах і коледжах можна виділити декілька типів (моделей) застосовуваних систем рейтингової оцінки навчальної роботи:
- усі результати на етапах поточного, рубіжного і підсумкового контролю знань оцінюються у балах і сумуються від етапу до етапу, формуючи рейтинг студента;

14
- для визначення рейтингу використовується система щотижневих заліків. Результати заліків сумуються у навчальний рейтинг студента;
- для оцінки успішності студентів застосовується система залікових годин. Індекс успішності (рейтинг) студента визначається множенням оцінок за кожен пройдений навчальний курс на кількість залікових годин.
Дві останні моделі використовуються при багаторівневій підготовці спеціалістів, оскільки для переведення з одного ступеня на інший встановлюються певні рівні середньої успішності. Аналіз свідчить, що середньо-тижневе завантаження студентів у наших вузах аудиторними заняттями приблизно у 2 рази більше, ніж в університетах США, а зайнятість самостійною роботою - у стільки ж разів менше. Однак, інтенсивність самонавчання студентів у нас значно нижча. У США, наприклад, з кожного курсу в одному семестрі студент має освоїти відповідний посібник обсягом до 1000 сторінок концентрованого тексту, виконати 11-
12 письмових домашніх завдань, кожне з яких потребує 2-3 години роботи, готує письмові доповіді з найбільш складних елементів курсу, здає у письмовому вигляді два проміжних і один підсумковий іспит. Загальна оцінка, отримана методом послідовного сумування оцінок проміжного контролю, визначає рейтинг знань кожного студента. Не виконати завдання, пропустити практичне або інше заняття студентам просто невигідно, оскільки губляться бали, і при ранжуванні результатів студенти посідають нижчі місця за оцінкою знань, а це, у свою чергу, впливатиме на можливість одержання різних пільг в оплаті занять, надання стипендій та
ін.
У багатьох вузах України проводяться експерименти з впровадження рейтингової системи у навчальний процес. При всій різниці застосовуваних моделей можна сформулювати загальні принципи їх побудови і функціонування.
1. Оцінка навчальної роботи студентів здійснюється у балах рейтингу (в окремих випадках застосовується звичайна система оцінок з наступним перерахунком у рейтинг).
2. Обов’язковий облік поточної роботи студентів у поточній оцінці з предмета (у ряді випадків підсумкова оцінка визначається лише за поточним контролем).
3.Інтегрування навчальної роботи студента, вирахування сумарного рейтингу за семестр, навчальний рік, період навчання.
4. Ранжування студентів за сумарним рейтингом.
Характерним є той факт, що при обчисленні навчального рейтингу студента у тій чи
іншій формі враховується значення (вагомий коефіцієнт) конкретних дисциплін у переліку навчального плану з даної спеціальності. Введення вагомих коефіцієнтів дисциплін дає змогу більш об’єктивно враховувати здібності, нахили і поривання студентів з обраної спеціальності, усунути посередній підхід до оцінки результатів їх навчальної роботи.
Досвід застосування рейтингової системи контролю, який мають вузи, підтверджує, що за певних умов вона помітно впливає на інтенсивність, ритмічність і якість навчальної роботи студентів. Можна виділити вирішальні фактори такого впливу:
- спонукання (мотивація) студентів до систематичної активної роботи впродовж семестру;
- розширення і підвищення ролі самостійної роботи над навчальним матеріалом;
- підвищення рівня індивідуалізації навчання;
- фактор змагання у навчанні;
- розширення можливостей для всебічного розкриття здібностей студентів, розвитку
їх творчого мислення;
- підвищення ефективності роботи викладацького складу.
Найбільш розповсюдженими об’єктами рейтингового контролю є: поточна робота студента; іспити; заліки; окремі роботи на практичних і лабораторних заняттях; курсові роботи; колоквіуми, контрольні роботи (вхідні, рубіжні); участь в олімпіадах, конференціях, науково- дослідній роботі; відповіді на запитання, тести, конспекти, статті, реферати і т.д.; індивідуальні завдання та самостійна робота; своєчасність здачі завдання або строки його виконання; участь у громадському житті, регулярність відвідування занять; вивчення додаткових дисциплін.

15
Слід підкреслити, що некритичне перенесення досвіду університетів США щодо використання нами умов рейтингової системи може викликати лише дискредитацію у цілому корисної системи, основна перевага якої - у прищепленні студентам навиків самостійного здобуття знань. Ця система спирається на відмінне матеріально-технічне, бібліотечне, комп'ютерне забезпечення, на консультативну підтримку високооплачуваних лекторів, а головне - на віру студента у те, що від рівня його рейтингу залежить його благополуччя.
У наших ВНЗ за умов нестачі літератури, обмеженості доступу до спеціальних джерел основна частина роботи з переробки матеріалу курсів, підтримки їх на належному науковому рівні покладається на викладачів-лекторів. Звідси набагато більша роль лекції, яка має відказатись і в оцінках рейтингової системи.
З метою стимулювання студентів, що регулярно відвідують лекції, у деяких вузах передбачені додаткові бали, в інших випадках за пропуски лекцій застосовують "штрафні бали".
У багатьох вузах рейтинговий контроль застосовують разом з модульним навчанням.
Модульно-рейтинговий контроль грунтується на поділі дисципліни, що вивчається, на блоки і одержанні оцінки з частини дисципліни. Підсумковий іспит не проводиться.
Переваги такого методу полягають у тому, що він дає можливість звести до мінімуму так званий "період розкачування" на початку семестру, оскільки думки про те, що до кінця далеко і ще встигнеться усе підігнати. виникнути не можуть - цикл дуже стислий - на "потім" викладати ніколи.
Основна небезпека використання рейтингової системи контролю знань полягає у формальному підході до її впровадження у навчальний процес. При недостатньому розумінні змісту рейтингу існує небезпека звести останній до звичного накатаного контролю і статистичних викладок з обчислення рейтингу.
Функціонування рейтингової системи організації навчального процесу можливо лише за умови всебічного розвитку у студента потягу до навчання, інтересу до знання, творчості та
ініціативи.
Рейтинг студента з успішності складається з рейтингу з окремих дисциплін, Тобто 3 міні-рейтингів, які дають відповідну суму балів.
Традиційна система перевірки та контроль знань не завжди дає змогу накопичувати достатню кількість оцінок. Це знижує активність студентів, а оцінка їх знань викладачем може бути некоректною. Тому необхідна мотивація до активного самостійного вивчення студентами навчальних дисциплін, якою може бути міні-рейтинг. Ця форма контролю знань забезпечує отримання певної суми балів на одному занятті, а в окремих випадках допомагає швидко ліквідувати відставання у навчанні. Суть його - в оцінці кожної відповіді, кожної навчальної
ініціативи студента.
Окремий курс ділиться на декілька модулів на семестр, як правило, на 3, з яких здаються рубіжні контрольні заліки, виходячи з максимальної суми балів за кожне завдання контрольної картки або за тест.
Під час лекцій і семінарських занять проводяться короткочасні контрольні роботи або короткі усні опитування, при оцінці яких за десятибальною системою враховується якість і швидкість підготовки відповідей на запитання. У разі відсутності студента на заняттях під час контрольних робіт або відмови від їх виконання, йому мінусуються бали з тієї загальної суми, яку вій перед цим отримав. Зауважимо, що в цьому разі сума балів, що мінусується (-10), більша за ту, яку він одержує за непідготовленість до заняття, тобто за "двійку" (-5) при виконанні контрольної роботи. Студент може зняти мінус шляхом виконання контрольної роботи повторно у позанавчальний час або підготовкою реферату чи усною відповіддю.
На лекціях і практичних заняттях позитивним балом (від 0,5) оцінюється кожне доречне запитання студента до теми, участь в обговоренні питань, індивідуальна участь кожного з студентів у вирішенні проблемних ситуацій, підготовка реферату або доповіді з використанням новітніх літературних джерел (реферат оцінюється від 0,5 до 3,0 балів), оцінюється також робота з новими літературними джерелами, навіть пошук їх. Додаткові бали можна одержати

16 за участь у науково-дослідній роботі, олімпіаді, роботі у проблемній групі чи науковому гуртку тощо.
Постійно контролюється і оцінюється у балах самостійна робота студентів з рекомендованими підручниками та додатковою літературою і нормативними актами з тем семінарських занять шляхом регулярної перевірки на кожному занятті конспектів студентів.
Відсутність студента на лекції оцінюється в -5 балів, але він може "закрити" цей мінус, якщо продемонструє викладачеві самостійне надолуження навчального матеріалу з цієї лекції.
Важливим джерелом одержання балів є виконання самостійних завдань. При перевірці рефератів до уваги береться крім якості виконання і додержання строків їх представлення дострокова здача, яка стимулюється у балах, запізнення - карається. Максимальна оцінка - 10 балів.
По закінченні семестру підраховується сума балів конкретної групи і визначається середній бал. Складається ранжований список студентів у ранжований ряд від максимуму до мінімуму балів. Студенти, які мають суму балів вище середньої по групі, одержують залік автоматично, а близько до середнього - здають міні-залік, тобто відповідають на одне запитання або розкривають поняття, термін тощо і атестуються так би мовити автоматично.
Виділяється також група студентів з мінімальною кількістю балів, які не допускаються до заліку - вони повинні здавати його у додаткову сесію. Решта студентів здають залік - в усній або письмовій формі, а також шляхом відповідей на тести (близько 100), які охоплюють увесь матеріал курсу.
Впровадження такої системи контролю і стимулювання навчання вимагає детальної розробки шкали оцінок усіх видів самостійної роботи студентів.
Міні-рейтинг створює добрий психологічний клімат а академічних групах, але успіх його неможливий без неослабленої, постійної роботи викладача, додаткової витрати ним часу.
При виконанні цих умов завжди підвищується активність студентів, формується почуття відповідальності і розвивається ініціативність, вироблюється бажання досягти успіхів, дисци- плінованість, регулярність навчання.
Міні-рейтинг стимулює активність навчання, значно підвищує відвідування занять, забезпечує об'єктивність оцінки знань студентів, поліпшує їх ранжування з успішності, необхідне для обгрунтованого відбору студентів на другий етап навчання для рекомендації їх на ярмарок спеціалістів, на роботу у фірмі, для продовження навчання у магістратурі.

17


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал