Методи лінгвістичних досліджень



Скачати 339.49 Kb.
Дата конвертації23.12.2016
Розмір339.49 Kb.
МЕТОДИ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Однією з ключових проблем загального мовознавства є проблема методології, тобто методів дослідження мови. Відомо, що будь-яка галузь людського пізнання повинна мати поряд з об'єктом і предметом вивчення певні дослідницькі методи. Лінгвістика протягом історії свого розвитку створила власні (спеціальні) методи. Як правило, зміна наукової парадигми супроводжується відкриттям нового методу дослідження. Кожен метод виділяє такий аспект мови у якості об'єкта дослідження, який визначається найважливішим у цій теорії мови.

Методами лінгвістичних досліджень займались багато відомих вітчизняних та зарубіжних науковців, зокрема: І. О. Бодуен де Куртене, Карл Бругман, Выльгельм Вундт, О. О. Потебня, Пилип Федорович Фортунатов, Август Шлейхер та ін.

Метод (від грец. methodos «шлях дослідження, пізнання») - система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення. Термін «метод» неоднозначний: його використовують у загальнонауковому, філософському значенні, у спеціально-науковому (що стосується окремої галузі науки - фізики, хімії, математики, історії, літературознавства, мовознавства тощо) і у значенні, яке збігається зі значенням терміна методика. На думку Б. М. Головіна, метод - це шлях, який прокладають до істини, а методика - інструменти, потрібні для розчищення цього шляху.

Методи диференціюються на загальні (спостереження, індукція, дедукція, гіпотеза, аналіз, синтез, порівняння, ідеалізація, експеримент, формалізація, моделювання тощо) і спеціальні (порівняльно-історичний, типологічний, зіставний, структурний, функціональний, конструктивний, дискурс-аналізу).

Спільними для всіх наук є вихідні підходи до дослідження явищ - індукція й дедукція. їх часто називають методами.



Індукція і дедукція. Здавна відоме логічне протиставлення індуктивного і дедуктивного методів дослідження.

Дедукція (від лат. deductio "виведення") - метод дослідження, згідно з яким на основі загальних положень (аксіом, постулатів, гіпотез) роблять висновки про окремі факти. Грунтується на аксіомі: якщо посилання є істинними, то і висновок є істинним. Протиставлений інтуїції і пов'язаний з іншими загальнонауковими методадми,як-то: синтезом, аналізом, формалізацією і індкуцією – адже загальні положення можуть бути отримані індуктивним шляхом.

Індукція (від лат. inductio "наведення") - метод дослідження, згідно з яким на підставі знання про окреме роблять висновок про загальне, тобто полягає у переході від окремих конкретних спостережень до загального умовиводу. Індуктивний висновок грунтується на емпірічних споосбах пізнання і є істиносним, якщо він спрацьовує для всіх без виключення предметів класу, щодо якого проведено узагальнення.

Іншими словами, індукція - це логічний умовивід від окремого до загального, а дедукція - від загального до окремого.

В емпіричних науках, до яких відноситься і лінгвістика, це протиставлення пов'язане з протиріччям між природою досліджуваного об'єкта (сутністю) і наявним у розпорядженні дослідника емпіричним матеріалом (фактами).

Дедуктивний метод передбачає певні припущення щодо досліджуваного об’єкта і перевірку реальності цих припущень, їх відповідності (або невідповідності) досліджуваним фактам. Так, ми дедуктивно припускаємо, що зміна комунікативних ролей є категорією, тобто найважливішою ознакою усного діалогічного дискурса, А вже аналізуючи спонтанне діалогічне мовлення (емпіричний матеріал) ми бачимо, яким чином ця зміна ролей впливає на розгортання дискурсу, як пропонування, ідентифікація, підтвердження, спростування ролі, впровадження нової ролі спрямовує хід інтеракції і ходи інтерактантів. Так, в прикладі Х. Сакса (навести цілісний приклад) послідовність організації реплік, обумовлених роллю «дорослих турботливих дітей», нав’язує Максу роль «старої упертої особи», «упертого старика, за якого вони відповідальні, … оскільки він сам про себе не турбується». У свою чергу, занадто наполегливі прохання вимушують Макса зайняти позицію «принципового опору» проти ролі «дитини, якою опікуються» («він доведе їм, що вони не можуть примусити його діяти за їх бажанням, інакше він ризикує перетворитися на їх маленького хлопчика). Отже, пропонування, ідентифікація, підтвердження, спростування ролі, впровадження нової ролі спрямовує хід інтеракції, задає її тематичну складову, ходи інтерактантів і відповідає за решту визначальних ознак розмовного дискурсу. І цей висновок є вже індуктивним – від конкретних фактів застосування ролей до їх функції у розгортанні інтеракції в цілому.



У реальній лінгвістичній практиці застосування індуктивного чи дедуктивного методу в чистому вигляді неможливе, хоча певна перевага того чи іншого методу в конкретних наукових школах спостерігається нерідко (приклад: конверсаційний аналіз і критичний дискурс-аналіз).

Метод гіпотез. Перехід від конкретних індуктивних спостережень до загального дедуктивного зазвичай відбувається шляхом гіпотез, подальшого їхнього підтвердження або спростування і висунення нових. Отже, метод гіпотез полягає в побудові припущення щодо ознак певного явища, чинників, закономірностей, способів існування певного явища. Гіпотеза – це варіант можливого розв’язання проблеми, висувається апріорно і потребує перевірки і підтвердження. Подальший аналіз або підтверджує гіпотезу, перетворюючи її на наукову теорію, або спростовує її. Так, досі непідтвердженими, хоч і не спростованими, залишаються гіпотези вродженої універсальної бази мовних знань Н.Хомського, ностратична гіпотеза походження мови тощо. Вивчаючи порівняльно-історичне мовознавство, ми бачили, як спростовувалася гіпотеза щодо статусу санскриту як індоєвропейської прамови.

Аналіз і синтез – як загальнонаукові методи являються собою діалектичну єдність протилежностей; перший передбачає розділення цілого на частини і опис кожної з частин і зав’язків між ними, другий – поєднання частин у цілісну систему.

Спостереження – цілеспрямоване сприйняття, зумовлене завданням дослідження, головною умовою якого є максимальна об’єктивність, що контролюється повторним спостереженням або застосуванням інших методів. Одним із видів спостереження є інтроспекція – самоспостереження. Її недоліком є суб’єктивність, можливість канонізації власної гіпотези і підгонки під неї матеріалу. Результати як спостереження, так і інтроспекції підлягають верифікації, що здійснюється на етапі фіксації мовних фактів. Зокрема, перевіряється регулярність парадигматичних відносин мовного факту з іншими фактами, відповідність граматичним гіпотезам, відповідність даним відомих досліднику споріднених мов тощо. Формою спостереження вважається інтерв’ювання, в якому воно поєднується з опитуванням різних носіїв мови та статистичною оцінкою їх відповідей, так як вони можуть часто розходитися між собою і з оцінкою самого дослідника. Розрізняють включене і невключене спостереження: перше передбачає участь дослідника, друге – відсторонення з метою уникнути впливу на результат. Приклад: дослідження звукового мовлення конверсаційним аналізом.

Ідеалізація – інший загальнонауковий метод, що полягає у мисленнєвому творенні ідеалізованого об’єкта на підставі припущення умовної тотожності ідеальної моделі і реального зразка. Прикладом використання методу ідеалізації можуть бути моделі семіозису, тобто моделі знаків, зокрема комунікативних знаків, що ми розглядали на практичних з лінгвосеміотики, моделі перекладу, дискурсу тощо. Так, ми можемо припустити, що ідеалізована модель комунікативної ситуації, що відбувається зараз, буде включати: нас з вами, тобто мене, адресанта, і вас, узагальненого адресата, мою інтенцію донести до вас інформацію про методи, мій код, тобто вербальні, прагматичні, паралінгвістичні засоби задля реалізації моєї інтенції, вашу інтерпретанту, тобто вашу варіацію мого тексту як комунікативного знаку і, нарешті, всі когнітивні контексти – ситуативний, міжособистісний, наукових фонових знань, соціокультурний тощо, що впливають на вашу інтерпретацію мого знаку. Проте ця модель буде, безумовно, ідеалізованою – адже вона не здатна відтворити когнітивні відмінності кожного з вас, що впливають на інтерптетацію мого мовлення.

Як видно з наведеного прикладу, ідеалізація співвідноситься з двома іншими загальнонауковими методами: моделюванням і формалізацією. Моделювання є сукупністю способів ідеалізації, абстрагування, аналізу і синтезу з метою ідеалізованого і спрощеного представлення об’єктів дослідження й вивчення на підставі цих моделей відповідних явищ, ознак, процесів. Наприклад, жанрове моделювання – спрощене представлення елементів, що складають жанр (образи автора і адресата; тематична складова, вербальні засоби, комунікативне минуле і майбутнє жанру, жанрова інтенція тощо) і того, як ці складові корелюють поміж себе. Формалізація – встановлення відповідності досліджуваних об’єктів до доступних матеріальних конструкцій, можливих для ототожнення. Формалізація передбачає використання метамови опису: пропозиційної, фреймової, концептуальних графів тощо. Наприклад, якщо ідеалізовану модель комунікації, яку я представила вище, описати в форматі існуючих вже моделей або як фрейм, що показує логіку взаємодії його складових, ми отримуємо таку метамову опису комунікативної ситуації: агенс-адресант діє на адресата (бенефіціанта) і об’єкт (його концептосистему) для (інтенція) за допомогою (інструмент, код) тощо.

Порівняння – базу порівняльно-історичного, типологічного і зіставного методів.

Методи лінгвістики: 1) спосіб організації пізнавальної і дослідницької діяльності з метою вивчення явищ і закономірностей мови як об’єкта лінгвістики. 2) система процедур аналізу мовних явищ та перевірки отриманих результатів.

Застосування тих чи інших спеціальних методів залежить від конкретного об'єкта дослідження і тих завдань, які поставив перед собою дослідник. Так, скажімо, якщо дослідник хоче встановити спільне й відмінне в структурі української та німецької мов, то він застосує зіставний метод, а коли йому потрібно дослідити, яку форму мало те чи інше українське слово у праслов'янській мові, реконструювати його внутрішню форму, він скористається порівняльно-історичним методом.

Кожен дослідницький метод реалізується в певній системі наукових прийомів (суцільна вибірка матеріалу для дослідження текстів, класифікація його за критеріями, зіставлення класифікаційних рядів за певними параметрами, статистична обробка отриманих результатів тощо). Такі дії вченого нерідко називають методами, хоч правильніше було б їх називати прийомами або методикою дослідження.

Основними методами дослідження мови є описовий, порівняльно-історичний, типологічний, зіставний, структурний, функціональний, конструктивний, дискурс-аналізу

Як правило, зміна наукової парадигми супроводжується відкриттям нового методу дослідження. Сучасну парадигму ми називаємо комунікативно-дискурсивною, прагматичною, функціональною або когнітивно-комунікативною. О.О. Селіванова вважає, що домінантним для нової парадигми є функціональний метод, що передбачає дослідження мови у дії. Цей метод передбачає методики дискурс-аналізу, прагматичного аналізу, конверсаційного аналізу тощо. Ми зупинимося на методиках прагматичного аналізу, вибравши найпростіші з них.

Кооперативні максими Г.П. Грайса – правила, що в сукупності регулюють обмін інформацією між співрозмовниками. Вилучення імплікатур пов’язане з дотриманням (конвенційні імплікатури) або порушенням (неконвенційні) кооперативних максим. Це максима кількості інформації, відповідно до якої мовцеві слід бути настільки інформативним, наскільки потрібно (напр., багатослів’я політика свідчить про те, що намагається щось приховати); максима якості інформації: «намагайся, щоб твоє висловлювання було істинним»; максима релевантності – «не відхиляється від теми»; максима способу вираження: «висловлюйся ясно», уникай неоднозначності.

«А. –- Тобі сподобалася лекція?



Б. – Лектор дуже молодо виглядає».

У наведеному прикладі співрозмовником А вилучається імплікатура «Лекція не сподобалась», оскільки висловлення Б. є відхиленням від прямої відповіді, про що свідчить, з одного боку, нерелевантність його слів (відхід від теми) і, з іншого, недостатня кількість наданої інформації з огляду на пряме запитання співрозмовника.



Приклад аналізу 2:

«А. –- Ми йдемо сьогодні на лекцію?



Б. – Я так від усього втомився»

А. має проінтерпретувати відповідь Б. таким чином: його співрозмовник, скоріше за все, на лекцію не піде. Така імплікатура відновлюється завдяки порушенню з боку Б. максими релевантності, коли замість конкретної відповіді він повідомляє інформацію особистого плану, що не має прямого відношення до питання А і потребує від нього додаткових зусиль з інтерпретації репліки Б.



  • If you see an old lady stealing, what would you do?

  • That’s a very interesting question. I would probably go and discuss it with you.

В наведеному прикладі порушується максима кількості інформації. Імплікатури – той, до якого звертаются з питанням, не знає на нього відповіді.

Імплікатури поділяються на загальноприйнятні (конвенційні) і мовленнєві (конверсаційні, комунікативні).



Конвенційна імплікатура – це імпліцитне значення, яке конвенційно виводиться з огляду на те, що люди дотримуються кооперативних максим; є загальноприйнятною, викликається використанням певного виразу.

Наприклад, «Ви не знаєте, що цікавого можна подивитися у Києві». Конвенційна імплікатура («Він не знає Києва, він не був у Києві) вилучається адресатом за умови того, що мовець дотримується 2-ї максими – якості інформації (правдивості).



Неконвенційна (комунікативна) імплікатура відзначається «стратегічною відсутністю експліцитності», є контекстуальним висновком. Приклад аналізу:

  • Микола зараз не з кім не спілкується.

  • Він увесь час на роботі.

Конвенційна імплікатура: йому ніколи.

Неконвенційна: з ним все гаразд, з ним нічого не трапилась.

Методика мовленнєвих актів Дж. Серля і Дж. Остіна

Локуція, ілокуція, перлокуція: Дж. Остіна розробив ідею єдиного мовного акту як дії, яка здійснюється за допомогою слів і об'єднує в собі локуцію (проголошення висловлювання, його фонетична, лексико-граматична і семантична структури), ілокутівний акт (дія мовця за допомогою проголошення висловлювання , його комунікативна мета) і перлокутивний акт / ефект (те, чого домігся мовець висловлюванням, вплив на слухача).

«Мало хто з вас конспектує лекцію». Локуція: констатація факту (конспектують мало студентів); це за формою репрезентатив, констатація факта. Іллокуція – конспектуйте! (тобто це репрезентатив з ілокутивною силою директива). Перлокуція – якщо всі візьмуть ручки і почнуть конспектувати.



Класифікація мовленнєвих актів:

Найбільш визнаною є класифікація Дж. Серля, який, залежно від ілокутивної мети, виділяв: 1) репрезентативи або асертиви із асертивною метою "сказати, як йдуть справи": твердження, звіти, описи, розповіді; 2) комісиви із комісивною метою "зобов'язати мовця зробити щось" (обіцяю, зобов'язуюсь, клянусь); 3) директиви - акти спонукання із директивною метою "спробувати змусити будь-кого іншого (інших) зробити щось»: наказ, прохання, порада, вимога, пряме запитання, запрошення; 4) декларативи із декларативною метою "змінити світ", "встановити внесення змін повноважною особою в статус об'єкта»: призначення на посаду, присвоєння звань, винесення вироку (проголошую вас чоловіком і дружиною); 5) експресиви із експресивною метою "висловити почуття або установки щодо стану справ, представленого пропозиційним змістом акту»: співчуття, вибачення, поздоровлення, побажання.

В прямих мовленнєвих актах ілокутивна мета мовця виражена за допомогою спеціально призначених для цього мовних маркерів – ілокутивних показників. Так, мета спонукання адресата до дії прямо виражається перформативними дієсловами (наказую, попрошу і т.п.). В непрямих мовленнєвих актах ілокутивна мета формально не позначена ілокутивним типом, тобто в їх мовній структурі відсутні спеціальні формальні показники ілокутивної функції. Передбачають «додатковий» пропозиційний зміст, який вилучається з огляду на обставини комунікативної ситуації.

Зазвичай я не ставлю поганих оцінок на іспиті (ілокуція комісива), непрямий акт.

Коли ж ви, нарешті, будете готуватися до семінарів! (експресив з ілокуцією директива) – непрямий акт.

Дівчина – хлопцю під час побачення «Я дужу люблю японську їжу» (ілокуція директива).

Когнітивно-ономасіологічний аналіз: встановлюються мотиватори і реконструюється мотиваційна база фразеологічних одиниць, когнітивних метафор тощо у вигляді донорських зон або концептосфер, з яких запозичені еталони і сценарії для порівнянь.

Політичний опонент, політичний супротивник, правий , лівий табір, перемога на виборах. Донорські сфери – спорт, війна. Мотиватор / мотиваційна база: схожість дій на війні і у політиці (центральною є концептуальна дихотомія ми-вони). Ти – просто золото (мотиваційна база – особливо цінність золота серед коштовних металів), донорська зона – коштовності (артефакти).

Вона – права рука завідувача кафедри. Донорська зона – тіло людини, реципієнтна – сфера адміністрування, мотиваційна ознака, основна для переносу – роль, значення правої руки для дієздатності тіла.

Приклад концептуальних метафор, де донорською зоною є війна, а рецепієнтною – дискусія.

:

ARGUMENT IS WAR



Your claims are indefensible.

Не attacked every weak point in my argument.

Он нападал на каждое слабое место в моей аргументации.

His criticisms were right on target.

Его критические замечания били точно в цель.

I demolished his argument.

If you use this strategy, he'll wipe you out.

Если вы используете эту стратегию, он вас уничтожит.

Не shot down all of my arguments.

Метафора СПОР - ЦЕ ВІЙНА в нашій культурі структурує

наші дії в суперечці.

Спробуйте уявити культуру, в якій суперечки не сприймаються в термінології військових дій, де немає атаки і захисту, перемоги чи поразки.

Уявіть культуру, в якій суперечка розглядається як танець, учасники - як танцюристи, а мета полягає в гармонійному і естетично привабливому танці. У такій культурі люди по-іншому будуть відноситися до суперечок, по-іншому їх переживати, по-іншому їх вести і по-іншому про них говорити. Для нас же це взагалі не буде суперечкою: просто ці люди будуть робити щось інше. Буде дивним навіть називати їх дії «суперечкою». Можливо, найбільш нейтральний спосіб опису відмінності між їх культурою і нашої полягав би у твердженні, що форма нашого дискурсу структурована в термінах битви, а у них – у термінах танцю.

Описовий метод: сукупність процедур інвентаризації, класифікації і інтерпретації досліджуваних мовних явищ у синхронії. Виокремлюється не всіма лінгвістами, оскільки опис мовних структур застосовується і в інших методах. Так, наприклад, якщо необхідно дослідити фонетичну систему якоїсь мови, вчений повинен вичленити з мовлення всі звуки, ідентифікувати їх і подати їх повний список (інвентаризувати звуки), відтак класифікувати їх (виділити голосні й приголосні, приголосні поділити на сонорні й шумні, шумні - на дзвінкі й глухі тощо).

Послідовність етапів методу: 1) інвентаризації (виділення одиниць аналізу, подання їх повного списку); 2) членування виділених одиниць на менші складові одиниці (сегментація); 3) класифікація одиниць (таксономії); 4) вияву ознак груп таксономії (інтерпретації). На його основі створено так необхідні описові граматики різних мов і тлумачні, орфографічні, орфоепічні та інші нормативні словники. Так, наприклад, якщо нам потрібно вивчити гендерні стратегії в певному типі тексту (стратегії контролювання теми, само репрезентації, підтримки позитивного іміджу, моделювання інтеракції) ми спочатку виділяємо всі стратегії, потім – виділяємо їх складові у вигляді гендерних тактик і комунікативних ходів, після цього класифікуємо гендерні стратегії і визначаємо ознаки виявлених груп (наприклад, вербальні прагматичні і концептуальні параметри).

Описовий метод застосовує прийоми зовнішньої і внутрішної інтерпретації.

Внутрішня інтерпретація передбачає класифікацію досліджуваних одиниць за певними параметрами: наприклад, класифікація морфем за місцем і роллю у слові, за участю у слово і формотворенні тощо). Зовнішня – демонструє зв’язки мовної одиниці з позначеною нею реалією, категоріями свідомості, ситуацією позначення тощо. Наприклад, опис гендерних стратегії, виходячи із соціопсихологічних особливостей комунікативної поведінки чоловіків і жінок.



Порівняльно-історичний метод – сукупність процедур реконструкції походження мов від прамов, установлення еволюційних змін і закономірностей розвитку споріднених мов шляхом їхнього порівняння на різних етапах формування, доведення генетичної близькості мов. Тобто об'єктом є споріднені мови, які мають спільного предка. Порівняльно-історичний метод виступає як основний інструмент дослідження при відтворенні моделей прамовних станів окремих родин і груп споріднених мов світу, їх подальшого розвитку та членування на самостійні мови, а також використовується з метою побудови порівняльно-історичних описів мов, які входять в ту чи іншу генетичну спільність.

До складу його головних прийомів входять: визначення генетичної приналежності мовних даних; встановлення системи відповідностей і аномалій на різних рівнях в порівнюваних мовах; моделювання вихідних прамовних форм (архетипів);


реконструкція первинних і проміжних мовних станів; хронологічна і просторова локалізація мовних явищ; генеалогічна класифікація мов. Головними прийомами методу є зовнішня і внутрішня реконструкції. Перша залучає матеріали споріднених мов, друга співвідносить явища однієї мови, представлені на різних етапах її розвитку. Застосовуються методики лінгвогеографії, лінгвостатистики.

Порівняльно-історичний метод ґрунтується на наукових прийомах відтворення (реконструкції) незафіксованих писемністю наявних у минулому мовних фактів шляхом планомірного порівняння відповідних пізніших фактів двох чи більше конкретних мов, відомих за писемними пам'ятками або безпосередньо за їх уживанням у мовленні. Порівняльно-історичному методові відповідає певна теорія мови, основний зміст якої зводиться до таких чотирьох положень: 1) порівняння мов виявляє їх спорідненість, тобто походження від одного джерела - мови-основи (прамови); 2) за рівнем спорідненості мови об'єднуються в сім'ї, групи і підгрупи; 3) відмінності споріднених мов можуть бути пояснені тільки безперервним їх розвитком; 4) зміни звуків у споріднених мовах мають чіткий закономірний характер, через що корені та флексії є стійкими впродовж тисячоліть, що дає можливість встановити (реконструювати) архетипи. Порівняльно-історичний метод був і залишається найважливішим інструментом установлення спорідненості мов і пізнання їх історії. Найважливішою процедурою порівняльно-історичного методу є реконструкція звуків і морфологічних архетипів, яка здійснюється за допомогою встановлення відповідників на всіх рівнях мови

Головне завдання цього методу - відкриття законів, за якими розвивалися споріднені мови в минулому. За його допомогою можна реконструювати (відтворити) звуки, слова, їх форми і значення. Наприклад, праіндоєвропейське *bher, реконструйоване на основі порівняння рос. буря,


прауральского *purka, звідти запозичене із фінської рос. пурга,
порівняння східнослов'янської (української, російської, білоруської) форми слова город із польською grod (ogrod), болгарською град, литовською gardas, німецькою Garten, англійською garden дало можливість реконструювати індоєвропейську форму цього слова "gordi" (при реконструкції цієї форми враховували фонетичні закони, тобто закономірні зміни звуків, які мали місце в різних мовах після розпаду індоєвропейської прамови). Якщо описовий метод застосовують до вивчення сучасного стану мови, то порівняльно-історичний - до минулого, до того ж дуже далекого, яке не засвідчене писемними документами. Саме на основі порівняльно-історичного методу вчені дійшли висновку, що у далекому минулому існувала індоєвропейська мова-основа (прамова), відтак спільнослов'янська (праслов'янська) мова, з якої розвинулися всі слов'янські мови.

Головним принципом методу є історизм. Основоположниками вважаються німецьки мовознавці Ф. Бопп, Я. Гримм, датчанин Р. Раск і російський дослідник О.Х. Востоков. Зародження методу позначено розробками: 1) проблеми походження мови від прамови, якою спершу став санскрит, відкритий англійським сходознавцем У. Джонсом у 1786 р. (у другій половину 19 ст. це положення було спростоване А. Шлейхером); 2) концепції мовних сімей (класифікації уральських й алтайських мов, подані у таблицях П. фон Страленберга у 1730 р.); 3) генеалогічної і типологічної класифікації мов; 4) універсальних граматика (порт-Рояля 1660 р.) і створення багатомовних словників.

На основі порівняльно-історичного методу створено історичні й порівняльно-історичні граматики мов і етимологічні словники (словники, які пояснюють походження слів).

Зіставний методголовний метод контрастивної лінгвістики, спрямований на вияв спільних і специфічних рис зіставлюваних мов на всіх їх рівнях, а також в мовленні і у тексті. Його об'єктом є вивчення різних мов - споріднених і неспоріднених.

Мета застосування: шляхом зіставлення виявити спільні, однакові (ізоморфні) й відмінні, специфічні (аломорфні) риси зіставлюваних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах; поглиблення знань про одну з мов на тлі другої, встановлення характерологічних рис сімей і груп мов, прогнозування інтерференції мов, визначення особливостей взаємодії мов в процесі оволодіння другою іноземною мовою.

Головною процедурою є порівняння. На відміну від порівняльно-історичного і типологічного методів, орієнтовний на зіставлення двох (трьох) мов на синхронному зрізі їх розвитку і не має результатом установлення типологічних рис цих мов. Зіставний аналіз передбачає визначення критерію, еталона зіставлення tertium comparationis, вибір якого залежить від мовного рівня обраних об’єктом одиниць. Так, на словотворчому рівні пропонуються критерії словотвірних типів, ономасіологічної структури, внутрішньої форми. На лексичному рівні – компонентний склад значень порівнювальних еквівалентів.



Так, наприклад, зіставлення дієслова в українській і англійській мовах виявить наявність в українській мові категорії виду (доконаного і недоконаного) і відсутність її в англійській мові, а зіставлення іменника - наявність в англійській мові категорії означеності (виражається артиклем the) і неозначеності (виражається артиклем а), якої немає в українській мові. Практичне застосування зіставний метод знайшов у теорії та практиці перекладу і в методиці викладання іноземних мов. На його основі створюють зіставні граматики мов, порівняльні типології мов та двомовні перекладні й диференційні словники.

Типологічний методметод мовознавчих досліджень, спрямований на виділення загальних ознак і закономірностей мов світу і їхню класифікацію залежно від таких ознак. Головним принципом методу є порівняння як установлення схожості і розбіжності між мовами. Метою методу є виділення мовного типу як сукупності відповідних ознак мов (універсалій) або сукупності мов, що їх мають. На відміну від порівняльно-історичного методу, здійснюється аналіз синхронічного стану мов незалежно від їх спорідненості чи віддаленості. На відміну від констрастивного (зіставного) методу, не обмежується зіставленням двох споріднених мов, а простежує типологічні особливості багатьох мов і має метою створення типологічної класифікації мов світу. Традиційна типологічна класифікація мов здійснена В фон Гумбольдтом, який спирався на розробку мовної типології братів А. і Ф. Шлегелів. Вона ґрунтується на загальних принципах граматикалізації мов світу (на базових ознаках: понятті слова і морфеми, їх співвідношення, способу вираження граматичного значення, характеру морфем, об’єднаних у слові, способу їх об’єднання та позиція словотвірної або словозмінної морфеми відносно кореневої. Усі мови світу він поділяє на чотири морфологічних типи: 1) мови аморфні (кореневі, ізолюючі); 2) аглютинативні; 3) інкорпоруючі (полісинтетичні); 4) флективні (фузийні) (перший, другий і четвертий типи було виділено до нього А. Шлегелем, а інкорпоруючий уперше виокремив Гумбольдт). Ізолюючи мови – це безафіксні мови чистих коренів, не мають словозміни, складаються з кореневих морфем, граматичне значення виражається переважно за допомогою порядку слів, службових слів і звязку смислового прилягання). У чистому вигляді трапляються рідко, хоч деякі мови мають потужну тенденцію до цього типу (в’єтнамська, еве). Аглютинативні мови передають граматичне значення регулярними однозначними словозмінними афіксами, що приєднуються до кореня або основи за характером звучання кореня і сполучаються з ним аглютинацією. Словозмінні афікси є тут єдинами виразниками граматичного значення (тюрські, уральські): okul (школа), okullar (школи), okularimiz наші школи), okularimizda (в наших школах). Флективні – граматичні значення виражаються здебільшого системою флексій, корінь може виступати в кількох варіантах, а словозмінні афікси сполучаються з коренем фузійно; одне значення може виражатися різними афіксами (усі славянські, германські, балтійські та інші індоєвропейські мови, мови афразійської родини). Інкорпоруючі мови характеризуються поєднанням у висловленні аморфних основ-коренів у складні комплекси із використанням певних службових елементів. Такі утворення є водночас і словами, і реченнями, компоненти яких передають зміст головних і другорядних членів речення (частина палеоазіатських мов та індіанські мови Америки). Я прийшов, щоб дати їй це – inialudam, де i – минулий час, n – займенник першої особи Я, i – займенник «це» и т.п.

Дж. Гринбергом запропоновані типологічні індекси для перевірки різних типологічних класифікацій. Це статистичні підрахунки мовних ознак у порівнюваних мовах.

Типологічний метод застосовує поняття мови-еталона як метамови опису систем порівнюваних мов. Еталон – це об’єкт, що представляє всі мови світу в одній мові (Ю. Рождественський). Успенський принципами побудови структурної типології вважає метамову та трансформації переходу від неї до конкретних мов і навпаки. Дослідники вважають, що мовою-еталоном можуть бути різні системи: спеціальна штучна мова зі штучними правилами, конкретна мова з гарно розробленою системою, лінгвістична категорія, граматичні правила, семантичне поле, фонетичні, морфологічні і синтаксичні моделі тощо.

Структурний метод: застосовується при дослідженні структури мови, а його метою є пізнання мови як цілісної функціональної структури, елементи якої співвіднесені й пов'язані строгою системою відношень і зв'язків. Його мета – пізнання внутрішньої організації мови. Є головним методом лінгвістичного структуралізму – напряму досліджень, що виник як альтернатива порівняльно-історичному напряму наприкінці 19 ст. і став домінуючим у 20-х р. 20 ст.

Передбачає дослідження мови як системи із притаманними їй а) інваріантними елементами (фонемами, морфемами, лексемами, грамемами, реченнями), що в мовленні співвідноситься з конкретними реалізаціями; б) відношеннями між елементами (синтагматичними ми, парадигматичними, епідигматичними). Парадигматична методика охоплює опозиційний прийом (на основі зіставлення і протиставлення мовних одиниць встановлюються їх диференційні ознаки, а на основі спільності й відмінності одиниці об'єднуються в різні парадигматичні групи). Парадигматична методика доповнюється синтагматичною, тобто вивченням сполучуваності досліджуваних одиниць, їх контексту. Синтагматика нерідко розкриває приховані властивості мовної одиниці, які при парадигматичному (опозиційному) підході можуть бути непоміченими.

Структурний метод реалізується в чотирьох методиках лінгвістичного дослідження - дистрибутивній, безпосередніх складників, трансформаційній і компонентного аналізу.

Дистрибутивний аналіз: спрямований на встановлення характеристик і функціональних властивостей мовної одиниці із урахуванням її оточення (дистрибуції), представленого одиницями того самого рівня мовної системи. Дистрибуція (від лат. distributio «розподіл») - сукупність усіх оточень, у яких перебуває досліджуваний елемент на відміну від оточень інших елементів. Опирається на положення про те, що різні мовні елементи мають різне оточення (дистрибуцію). Оскільки оточення кожного елемента є своєрідним, специфічним, неповторним, то на його (оточення) основі можна докладно вивчити досліджуваний мовний елемент.

Основні принципи дистрибутивної методики Л. Блумфільд розробив у 20-х роках XX ст., а в 30-50-х роках їх розвинув 3. Харріс, якого вважають творцем цієї методики. Деякі одиниці мови мають навіть одиничну дистрибуцію, як, скажімо, українське гайнувати поєднується лише зі словом час, англійське am вживається тільки з І, німецьке bin - з ich, a bist - з du. Почувши слово вудити, кожен легко вгадає його "партнера" рибу. На основі аналізу дистрибуції мовних елементів виділяють дистрибутивні класи. Існує таке дистрибутивне правило: якщо два елементи перебувають в одному й тому самому оточенні, то вони належать до одного класу. Перед лінгвістом у дистрибутивному аналізі стоять такі завдання (їх можна інтерпретувати і як послідовні етапи аналізу): 1) сегментація тексту (мовленнєвого потоку) на одиниці певного рівня (звуки, морфи, слова тощо); 2) ідентифікація виділених одиниць, тобто об'єднання їх у певні класи (фонеми, морфеми, лексеми тощо); 3) виявлення відношень між виділеними класами. Дуже важливим є врахування дистрибуції у процесі засвоєння слів іноземної мови, денотативний обсяг яких не збігається з їх перекладними відповідниками. Так, скажімо, значення «огрядний» передається різними словами англійської мови залежно від того, кого стосується ця ознака - дитини, жінки чи чоловіка (stout man, але plump woman), значення «високий» передається словом high, якщо йдеться про неістоту (high tree, high mountain), і словом tall, коли це стосується істоти (tall girl, tall youth) Дистрибутивний аналіз є корисним для машинного перекладу (на основі оточення визначають значення багатозначного слова) і для дешифрування невідомих текстів.



Аналіз за безпосередніми складниками.

В його основу покладено поступове членування мовної одиниці (слова, словосполучення, речення) на складники, яке продовжується доти, поки не залишаться нерозкладні елементи.

Якщо проаналізувати за безпосередніми складниками слово непідкупність, то воно матиме схему

http://pidruchniki.ws/imag/document/ko4_vm/image002.jpg

яка розшифровується так: від дієслова купити за допомогою префікса під- утворене слово підкупити, від його основи за допомогою суфікса -"- - прикметник підкупний, а від основи цього прикметника за допомогою префікса не- - непідкупний, а від останнього за допомогою суфікса -ість - все наведене слово.



Як бачимо, аналіз за безпосередніми складниками показує морфемний склад слова та послідовність етапів його творення.

Якщо ви проаналізуєте за безпосередніми складниками речення Сьогодні ми вивчаємо методи лінгвістичного аналізу, ви покажете, з яких блоків складається це речення і в якій послідовності з виділених блоків воно будувалося.



Трансформаційний аналіз – експериментальний прийом визначення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між мовними об'єктами через подібності й відмінності в наборах їх трансформацій. Методику трансформаційного аналізу опрацювали і ввели в наукову практику на початку   50-х років XX ст. 3. Харріс і Н. Хомський. Суть цієї методики полягає в тому, що в основі класифікації мовних структур лежить їх еквівалентність іншим за будовою структурам, тобто можливість однієї структури перетворюватися на іншу (наприклад, активна конструкція може трансформуватися в пасивну). Якщо одна з досліджуваних одиниць допускає якусь трансформацію, а інша - ні, то такі одиниці належать до різних класифікаційних рубрик.

Трансформаційний аналіз використовують у лінгвістичних дослідженнях синтаксису, морфології, словотвору, лексичної семантики. Трансформаційна методика знайшла застосування в теорії і практиці машинного перекладу. Елементи трансформаційного аналізу здавна використовують у шкільному викладанні рідної та іноземної мов. Так, скажімо, учням важко розрізняти додаток і неузгоджене означення. Візьмемо дві фрази: Танок українця і Життя Землі. Перша з них трансформується у фразу Український танок, тоді як друга такого перетворення (Земляне життя) не допускає. Отже, у фразі Танок українця слово українця є неузгодженим означенням, оскільки воно трансформується в прикметник, тоді як слово Земля в іншій фразі виступає в ролі додатка, оскільки його не можна трансформувати у прикметник).

Трансформація активної конструкції Викладач проілюстрував метод прикладом у пасивну Метод був проілюстрований викладачем – також є різновидом трансформаційного аналізу.

Трансформаційний аналіз знайшов практичне застосування в прикладній лінгвістиці, особливо в автоматичному перекладі (різні синтаксичні конструкції трансформуються в основну, інваріантну, а вже інваріантні перекладаються на іншу мову) й у викладанні рідної та іноземної мов.



Компонентний аналізметод встановлення структури значення слова як певним чином організованої сукупності елементарних змістовних одиниць – сем, тобто метод розкладання лексичного значення на семи. Виявляються вони логічним шляхом. Кожна сема у значенні представлена ​​одним або декількома словами. Наприклад: йогурт = значення: заквашене + молоко + з фруктовими добавками

Значення слова йти? складається з сем 'переміщуватися' 'по землі' 'в одному напрямку', значення слова ходити - з сем 'переміщуватися' 'по землі' 'в різних напрямках', значення слова бігти - з сем 'переміщуватися' 'по землі' 'в одному напрямку' 'швидко', значення слова літати - з сем 'переміщуватися' 'в повітрі' 'в різних напрямках', а значення слова плисти - з сем 'переміщуватися' 'по воді' 'в одному напрямку'. Як бачимо, у значеннях семи повторюються. Різняться значення близьких за смислом слів здебільшого одним компонентом. Спільний узагальнюючий компонент називають архісемою, відмінний – диференційною семою, асоціативні, контекстуальні та ін. коиненти значення – потенціальними семами. Наприклад, слова «озеро» і «річка» об’єднується архісемою «водойм» і відрізняються диференційними семами «стояча вода» і «поточна вода». Компонентний аналіз виявився дуже корисним для укладання тлумачних словників: за його допомогою кожне значення слова отримує вичерпне і несуперечливе тлумачення.

Крім розглянутих, у лінгвістиці застосовують соціолінгвістичні (анкетування й інтерв'ювання мовців з метою вивчення мовної ситуації), психолінгвістичні (психолінгвістичні експерименти для дослідження різних мовних асоціацій), математичні (для виявлення статистичних характеристик мовних одиниць) та інші методи.

Асоціативний експеримент є найбільш розробленою технікою психолінгвістичного аналізу семантики.



Процедура асоціативного експерименту.

Досліджуваним пред’являється список слів і говориться, що їм необхідно відповісти першими, що приходять їм у голову, словами. Як правило, кожному досліджуваному дається 100 слів і 7-10 хвилин на відповіді. Більшість реакцій, що наводяться в асоціативних словниках, отримано від студентів університетів і коледжів у віці 17-25 років, для яких мова стимулів є рідною.

Різновиди асоціативного експерименту:


  1.  Вільний асоціативний експеримент. Досліджуваним не ставляться ніякі обмеження на реакції.

  2.  Спрямований асоціативний експеримент. Досліджуваному пропонується давати асоціації певного граматичного чи семантичного клас (наприклад, підібрати прикметник до іменника).

  3.  Ланцюговий асоціативний експеримент. Досліджуваним пропонується реагувати на стимул кількома асоціаціями – наприклад, дати протягом 20 секунд 10 реакцій.

Приклад: Студент (652 опитаних) – інститут 44, вічний 41, студентка 39, бідний 34, заочник 28, веселий 20, молодий, хороший 18, поганий 16, стипендія 14, іспит 11, абітурієнт, мученик, викладач 10, вічне відчуття голоду, вино, голод, голодний, прекрасні часи, психоз, п’ять років відпочинку – двадцять хвилин ганьби 1.

Семантичний диференціал у психолінгвістиці – це метод кількісного (водночас якісного) індексування значення слова за допомогою двохполюсних шкал, на кожній з яких є градація з парою антонімічних прикметників.

Процедура проведення експерименту за допомогою цієї методики полягає в наступному. Досліджуваним пред’являється слово, і вони повинні відмітити цифру яка відповідає їхньому уявленню про слово. На кожній шкалі нанесена градація від плюс три до мінус три, або просто сім поділок.

1

Хороший

2

Швидше хороший ніж нейтральний

3

Швидже нейтральний ніж хороший

4

Нейтральний

5

Швидше нейтральний ніж поганий

6

Швидше поганий ніж нейтральний

7

Поганий

Чарльз Осгуд, який вперше запропонував цю процедуру, розпочав з того, що намагався отримати від досліджуваних оцінки понять із різних понятійних класів (наприклад: полум’я, мати, ураган, радість тощо). Він просив оцінити ці слова з точки зору того наскільки вони добрі чи злі, сильні чи слабкі, великі чи маленькі тощо. Математично обробка результатів експерименту показала, що за деякими шкалами оцінки значною мірою співпадали між собою.

При цьому виявилося, що співпадаючі шкали можуть бути поєднані в три групи – так звані фактори, яким Ч. Осгуд дав назви: оцінка, сила і активність. Кожний з цих факторів включав в себе чотири ознаки, які складають чотири пари антонімічних прикметників. Бланк для проведення эксперименту за методикою семантичного диференціалу може выглядати таким чином (без лівого стовбчика):



Назви факторів




+3

+2

+1

 0

 -1

 -2

 0




Оцінка

веселий






















сумнийй




хороший






















поганий




повний






















порожній




світлий






















темний

Сила

довгий






















короткий




великий






















малий




сильний






















слабкий




складний






















простий

Орієнтована активність

новий






















старий




теплий






















холодний




швидкий






















повільний




активний






















пасивний

Якщо ми попросимо досліджуваних оцінити, скажімо, поняття мати и поняття батько, то батько може виявитися таким самим хорошим, як і мати, але він буде «сильнішим» від матері, зате мати«теплішою». Ці поняття лпиняються наче в різних точках семантичного простору. Звісно, кожний досліджуваний буде фиксувати свій особистий досвід. Але в середньому, при великій кількості досліджуваних буде отримана соціально закріплена оцінка явища, котре позначається даним словом. Різниця в оцінках якраз і покаже семантичну дифференціацію слів. При цьому загальна кількість балів, приписаних якому-небудь мовному объекту, сумується, але значення можут представляти собою дробні величины, оскільки загальна сума балів, проставлених за якою-небудь шкалою слову, буде ділитися на кількість досліджуваних

мати = сильний (-2, -3, -1, -2, -3, -2, -2, -3) = 18 : 8 = -2,25

мати = новий (-3, -3, -1,0, +2, -3, -3, -3) = -14 : 8 = -1,75

мати = теплий (+3, +2, +3, +3, +3, +2, +3, -2) = 17 : 8 = +2,13

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал