Менеджмент підприємницької діяльності навчально-методичний комплекс для студентів спеціальності «Економічна та соціальна географія»



Сторінка3/15
Дата конвертації12.12.2016
Розмір3.19 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

План:

    1. Сутність, функції і форми підприємства.

    2. Форми і види підприємств.

    3. Класифікація підприємств за розмірами.

    4. Зовнішнє середовище функціонування підприємства




    1. Сутність, функції і форми підприємства.


Підприємство – первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності. Як самостійні господарські одиниці підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами.

Підприємницька структура – це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальних цілей. Роль менеджерів не обмежується їх присутністю тільки у великих і розгалужених корпоративних структурах управління. В розвинутій ринковій економіці не менш важливі структури малого підприємництва. По кількості – це більше 95% усіх підприємницько-господарських фірм, за означенням – це найбільше наближення до повсякденних потреб споживачів, в той же час – це полігон технічного прогресу та інших нововведень. Уміло управляти підприємницькою структурою означає вижити і вистояти в умовах конкуренції, наростити виробничий потенціал і збільшити прибутковість. Як цього досягти – одне з головних питань менеджменту.

Підприємство виконує такі функції: організаційну – забезпечення виробництва товарів і послуг, їх реалізації; відтворювальну – інвестування капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів; соціальну – задоволення суспільних потреб споживачів, надання засобів існування для найманих робітників.

Підприємство необхідно розглядати з двох боків: 1) організаційно-технічного – як певну єдність технічного комплексу (системи машин) і сукупного робітника; 2) соціально-економічного – як суб’єкт виробничих відносин і певну сукупність цих відносин, характер яких визначається власністю на засоби виробництва.

2.2. Форми і види підприємств.


Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств (суб’єктів господарювання). Їх можна класифікувати за різними критеріями: 1) формами власності; 2) формами організації; 3) розмірами; 4) сферами діяльності.

Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:



  • індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику;

  • сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім’ї;

  • приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;

  • колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного товариства, громадської чи релігійної організації;

  • державне, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності;

  • комунальне (муніципальне), засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

  • спільне, засноване на об’єднанні підприємств різних форм власності;

  • орендне – підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам.

Відповідно до форм організації підприємства виступають як:

  • партнерство, або товариство – форма організації підприємства, що базується на об’єднанні (пайовому, частковому) майна різних власників. Як правило, це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише за згоди більшості її членів. Дохід між членами товариства розподіляється пропорційно до паїв (після сплати податків і виділення засобів на нагромадження капіталу). Розрізняють такі види партнерства: повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю); товариство з обмеженою відповідальністю; змішане (командитне) товариство;

  • асоціації – об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності (вони не повинні втручатися у виробничу або комерційну діяльність будь-кого з учасників);

  • корпорації (акціонерні товариства) – об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових або комерційних інтересів. Вони належать до товариств з обмеженою відповідальністю. Їх особливість полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Рішення приймаються тими акціонерами, які володіють контрольним пакетом акцій (50% +1 акція). Особливим видом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг відносно останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є відносно нього дочірніми. Такий механізм називають системою участі;

  • консорціуми – об’єднання промислового та банківського капіталу на певний час для досягнення єдиної мети;

  • концерни – об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців.

Крім того, функціонування ринкових відносин пов’язане з виникненням цілого ряду фірм, що обслуговують ринок.

Лізингові фірми – це фірми, що надають кредити орендарю з правом користування певними об’єктами. Найпоширенішими об’єктами лізингу є транспортні засоби, обладнання, технології, ліцензії, «ноу-хау», програмне забезпечення і т. ін. Інноваційні фірми впроваджують винаходи, науково-технічні розробки та послуги, реалізують різні проекти.



Венчурні фірми проводять комерційну апробацію науково-технічних розробок. Здебільшого вони виникають у наукомістких галузях економіки і працюють з певним ризиком.

Брокерські (маклерські) фірми виступають як посередники в торгівлі товарами та послугами, під час виконання біржових операцій з товарами та цінними паперами, а також фрахтування суден і страхування. Вони можуть надавати додаткові послуги для вивчення ринку, реклами, кредитування тощо.

Аудиторські фірми (контори) за замовленням підприємств перевіряють їх фінансово-господарську діяльність, а також видають рекомендації щодо поліпшення справ.

У країнах з ринковою економікою помітна роль в економічному житті належить фінансово-промисловим групам. Вони здійснюють контроль над виробничо-розподільним циклом з одного центру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з найбільшими світовими компаніями.



2.3. Класифікація підприємств за розмірами.

Виробництво в ринковій економіці здійснюють у різних формах ділової організації: від мініатюрних майстерень, що перебувають в одноосібній власності, до гігантських акціонерних товариств, що панують у ринковій економіці. У промисловості України діє понад 31,7 тис. підприємств, більшість з яких – малі.

За розміром підприємства розрізняються як малі, середні та великі. Перехід до ринкової економіки передбачає оптимальне поєднання великих, середніх і малих підприємств.

До малих підприємств українським законодавством віднесено підприємства з кількістю зайнятих 15–200 осіб залежно від галузі або виду діяльності. Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах. Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони роблять її гнучкою, активно впливають на кон’юнктурні зміни, забезпечують насичення ринку товарами, послугами, сприяють послабленню монополізму. Особливо важливе значення цих підприємств – у розвитку сфери послуг і торгівлі. Через свою масовість малі підприємства забезпечують удвічі більшу зайнятість населення на нових робочих місцях, ніж великі підприємства.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях.

Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабільного асортименту, здійснюють великомасштабне фінансування у розробку науково-технічних проектів. Вони існують з багатьох причин, але найважливіші полягають у тому, щоб використати переваги, зумовлені зростанням масштабів виробництва. Ефективне виробництво потребує спеціалізованого устаткування, потужних складальних ліній, великих фабрик і заводів, поділу праці на величезну кількість вузьких операцій. Дослідження показують, що ефективне виробництво автомобілів передбачає продуктивність підприємства принаймні 300 000 штук на рік. Зараз ще не існує таких технологій, щоб кожен міг виробляти власну електроенергію, телевізори або комп’ютери у своєму дворі. До великих, як правило, відносять підприємства з кількістю зайнятих понад 1000 осіб.

Спорідненою функцією великих підприємств є мобілізація ресурсів для виробництва. Будівництво сталепрокатного стану коштує понад 1 млрд. грн., витрати в літакобудуванні можуть бути ще більшими. Звідки надходять такі кошти? За радянської соціалістичної системи підприємства часто фінансувалися з державного бюджету; на державному утриманні були наука і науково-конструкторські розробки. Сьогодні у приватнопідприємницькій українській економіці більшість коштів для виробництва фінансується з власних прибутків підприємств або використовуються гроші, позичені у фінансово-кредитних посередників.

Проте майже в усіх галузях поряд з великими підприємствами є технологічні й економічні можливості для існування середніх, малих і навіть мініатюрних підприємств.

Підприємства класифікують також за сферою, видом господарської діяльності. Зумовлене це тим, що існує суспільний поділ праці, відповідно до якого утворюються підприємства сільськогосподарські, промислові, будівельні, транспортні, фінансові, торговельні, наукові, сфери обслуговування. Виходячи з цього підприємства різних галузей можна згрупувати за видом діяльності так: виробничі, фінансові, посередницькі, страхові.


    1. Зовнішнє середовище функціонування підприємства.

Господарська діяльність будь-якого підприємства складається з основного процесу, спрямованого на перетворення тих чи інших ресурсів, досягнення результатів, та процесів, що його обслуговують. Результат матеріалізується у виробленій продукції (послугах), а також у відповідному прибутку (доході). Основними ресурсами, що вводяться, є трудові, фінансові, сировина, матеріали, технології, устаткування. В умовах ринкової економіки обов'язковим складовим ресурсів є земля, інформація, заповзятливість.

Результативність господарювання визначається характером комбінації ресурсів. У директивно-плановій економіці результат і комбінація ресурсів задаються через систему планових завдань. У ринковій економіці господарюючі суб'єкти знаходяться в постійному пошуку нових способів комбінації ресурсів з метою завоювання ринків, найбільш ефективних способів виробництва продукції та послуг.

У загальному вигляді основний процес діяльності будь-якого підприємства може бути представлений як збут - виробництво - закупівля.

На першому місці збут, що характерно для ринкової економіки, де вузьким місцем є реалізація продукції та послуг. Діяльність підприємства тут починається з досліджень стану ринку, визначення потреб у продукції та послугах, проведенні відповідної маркетингової політики, спрямованої на просування продукції на ринок, створення умов для її реалізації. Виробництво в загальному плані, власне, і є вибором найбільш оптимальних технологій для перетворення ресурсів. Закупівля – це процес забезпечення виробництва відповідними ресурсами, вихід підприємства на ринок факторів виробництва як споживача.

Результати діяльності підприємства значною мірою визначаються його зовнішнім середовищем. За умов ринкової економіки діяльність підприємства нерозривно пов’язана з співвідношенням та тенденціями змін, що відбуваються в його зовнішньому середовищі. Тому невід’ємною частиною економічної роботи підприємства стає моніторинг (постійне відстежування) зовнішнього середовища, що дозволяє розробляти управлінські рішення, спрямовані на максимальне використання сприятливих для підприємства змін, та нейтралізацію або просування підприємства до тих змін, які негативно впливають на його діяльність.

Основними характеристиками зовнішнього середовища є:

– взаємозв'язок – це рівень сили, з яким зміна одного фактора впливає на інші фактори зовнішнього середовища;

– складність – число факторів, на яке виробнича система повинна реагувати з метою свого виживання;

– рухливість – це швидкість, з якою відбуваються зміни в оточенні організації;

– невизначеність залежить від якості інформації, якою володіє підприємство з приводу конкретного фактора зовнішнього середовища.

Фактори зовнішнього середовища підрозділяються на фактори:

– прямого впливу;

– непрямого впливу.

До факторів прямого впливу відносяться:

– держава (державні органи);

– постачальники;

– споживачі;

– конкуренти.

Фактори прямого впливу безпосередньо впливають на прийняття підприємством рішень у сфері господарської діяльності.

Держава виступає регулюючою, захищаючою та керівною ланкою для підприємств. Ця роль може приймати різноманітні форми податкових пільг, субсидій, юридичного контролю, ставки відсотків тощо.

Під постачальниками розуміються підприємства та особи, які приймають участь у процесі матеріально-технічного забезпечення виробничої діяльності підприємства. Серйозними обмеженнями з боку постачальників можуть бути ціни на матеріальні ресурси, якість товарів, що поставляються, договірні умови.

Виживання та виправдане існування підприємства залежить від його здатності знаходити споживачів результатів його діяльності та задовольняти їх потреби. Споживачі, вирішуючи які саме товари або послуги їм потрібні, визначають для підприємства які саме товари та послуги необхідно виробити.

Конкуренти, в більшості випадків, визначають, які саме товари або послуги можна реалізувати та за якою ціною. Від конкуренції залежать умови роботи, оплата праці, характер відносин між трудовим колективом і керівництвом.

До факторів непрямого впливу відносять:

– стан економіки (економічні фактори);

– технічні фактори та технологію;

– соціальні фактори;


  • політичні фактори.

Середовище непрямого впливу набагато складніше, ніж середовище прямого впливу. Описання, характеристика та можливість спрогнозувати наслідки впливу непрямих факторів для підприємства скрутні та трудомісткі.

Стан економіки активно впливає, в силу своїх динамічних змін, на підприємство, причому цей вплив може бути як позитивним, так і негативним.

Стан економіки впливає на вартість усіх споживаних ресурсів і здатність споживачів формувати попит (платоспроможні потреби). За економічного спаду підприємство зменшує запаси готової продукції, скорочує виробництво та чисельність працюючих. Стан економіки впливає також на спроможність підприємства із залучення додаткового капіталу, тому що уряд регулює податки, ставку відсотку за кредит, грошову масу, намагаючись згладити наслідки погіршення економічних умов.

Технічні фактори та технологія є одночасно внутрішньою змінною підприємства та зовнішнім фактором. Підприємство для успішного функціонування повинне пристосовуватися до технічних і технологічних змін і використовувати їх для одержання переваги серед конкурентів. Технологічні нововведення впливають на ефективність виробництва та реалізації продукції, на швидкість старіння продукції, на можливість збору, збереження та обробки інформації, на попит споживачів.

Соціальні фактори визначають специфічні установки підприємства. Підприємство функціонує в культурному середовищі, тому прийняті установки, життєві цінності та традиції впливають на успішність його діяльності.

Політичні фактори визначають політичні обставини та ступінь стабільності суспільства. Деякі аспекти політичних обставин, а саме настрій федеральних, законодавчих органів і судів у відношенні виробництва, представляють для підприємства особливе значення.


ЛЕКЦІЯ 3. РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА

План:

3.1. Основні фонди підприємства та підвищення ефективності їх використання.

3.2. Нематеріальні ресурси та активи підприємства.

3.1. Основні фонди підприємства та підвищення ефективності їх використання.

Основні фонди (засоби) – це сукупність засобів праці, матеріально-майнових цінностей, які функціонують у натуральній формі як у сфері матеріального виробництва так і у невиробничій сфері протягом тривалого часу і вартість яких поступово зменшується у зв’язку зі зносом.

До основних засобів відносять будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби та інші матеріальні цінності вартістю 500 грн. за ціною придбання і терміном служби більше одного року.

Основні засоби класифікують за наступними ознаками:

1. За функціональним призначенням розрізняють:

– основні виробничі фонди (виробничі корпуси, обладнання, транспортні засоби). Основні виробничі фонди функціонують в сфері матеріального виробництва та обслуговують постачальницьку, збутову та комерційну діяльність підприємства;

– основні фонди невиробничого призначення (адміністративні будівлі, складські приміщення, оргтехніка, об’єкти соціально-культурного та побутового обслуговування). Основні фонди невиробничого призначення функціонують в сфері нематеріального виробництва, створюють умови для нормального виробництва та відтворення робочої сили.

Виробничі основні фонди є частиною основних фондів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих фондів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі фонди через капітальні вкладення.

Невиробничі основні фонди - це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які знаходяться на балансі підприємства.

На відміну від виробничих основних фондів невиробничі основні фонди не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що невиробничі основні фонди безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих фондів пов'язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства. На зростанні продуктивності праці.

2. За галузями економіки:

– промисловість;

– сільське господарство;

– зв’язок;

– транспорт.

3. За ознакою належності: власні, орендовані;

4. За натурально-речовими ознаками: будови, споруди, передаточне обладнання, машини і обладнання, транспортні засоби, вимірювальні і регулюючі прилади та ін.

5. За використанням: діючі, недіючі, запасні.

6. За роллю і виробництві продукції:

– активні – безпосередньо впливають на предмет праці (машини, механізми, виробниче обладнання);

– пасивні – забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу (будівлі та споруди виробничого призначення).

Підприємство зацікавлене в оптимальному підвищення питомої ваги активної частини основних фонів, тобто тих, які забезпечують процес виробництва. Поліпшити структуру ОФ можна за рахунок оновлення та модернізації, ефективнішого використання виробничих приміщень, ліквідації зайвого малоефективного обладнання.

Відтворення ОФ – це процес їх безперервного поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення. При простому відтворення відбувається заміна окремих зношених частин, тобто постійно відновлюється їх виробнича потужність. При розширеному відтворенні передбачається кількісне та якісне збільшення ОФ, тобто підвищення рівня продуктивності устаткування.

Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» основні фонди розподіляються за наступними групами:

група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передаточні пристрої;

група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запчастини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи тощо;

група 3 – інші ОФ не включені до перших груп (машини та обладнання).

3.2. Нематеріальні ресурси та активи підприємства.

Нематеріальні ресурси – це складова потенціалу підприємства, здатна забезпечувати економічну користь протягом тривалого періоду. Для цієї складової характерні відсутність матеріальної основи і невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання.

Серед об'єктів промислової власності важливу роль відіграють винаходи.



Винахід – це результат творчої діяльності людини в будь-якій технології, що позначений істотною новизною і дає позитивний ефект при його застосуванні. Об'єктом винаходу може бути конкретний продукт або конкретний спосіб. Розрізняють такі основні види продуктів, які можуть стати об'єктами винаходу:

  • пристрій – машина, механізм, прилад тощо, які характеризуються наявністю нових рішень у параметрах, матеріалах, з яких виготовляються;

  • речовина – хімічні сполуки, їх композиції (розчини, сплави тощо) і продукти ядерного перетворення;

  • штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин – спадково однорідні культури бактерій, мікроскопічні гриби, дріжджі, мікроорганізми, віруси тощо.

До способів належать процеси виконання дій над матеріальними об'єктами.

Промисловим зразком називається нове, придатне до виготовлення промисловим способом художнє вирішення виробу, в якому досягається єдність технічних і естетичних властивостей, тобто це результат творчої діяльності людини у сфері художнього конструювання. Об'єктом такої діяльності може бути форма, малюнок, кольори або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб споживачів. Промисловий зразок може бути об'ємний (у вигляді моделі), плоский (у вигляді малюнка) або комбінований.



Товарними знаками та знаками обслуговування (знаки для товарів і послуг) вважаються оригінальні позначки, за допомогою яких товари (послуги) одного виробника відрізняються від аналогічних товарів (послуг) іншого. Товарний знак розміщується безпосередньо на товарі або на його упаковці, у рекламі, друкованих виданнях, на офіційних бланках підприємства тощо.

Корисними називаються моделі, нові за виглядом, формою, розміщенням частин або побудовою. Відмінність корисних моделей від інших об'єктів промислової власності полягає в тому, що предметом їх технічного вирішення є тільки конструкція виробу, його форма. За законами України корисна модель відповідає умовам патентоспроможності, якщо вона є новою (не є частиною рівня техніки) і промислово придатною (відтворюється промисловими засобами).

Програмне забезпечення ЕОМ охоплює операційні системи і прикладні програми. Розширення сфери використання засобів обчислювальної техніки, необхідність розв'язування дедалі складніших задач зумовлюють постійне збільшення кількості програмних продуктів і витрат на їх створення. Вартість програмного забезпечення невпинно підвищується і стає важливим об'єктом комерційних відносин.

Базою даних називають іменовану сукупність інформаційних одиниць у певній предметній сфері, які відображають стан об'єктів та їх відносини.

База знань – це сукупність систематизованих базових відомостей, що належать до певної галузі знань і зберігаються в пам'яті ЕОМ.

Твори науки, літератури і мистецтва існують у таких формах:



  • письмовій (рукопис, машинопис, нотний запис тощо);

  • усній (оприлюднені виступи, лекції, промови, проповіді тощо);

  • образотворчій (ілюстрації, картини, схеми, кіно-, відео-, фотокадри тощо);

  • об'ємно-просторовій (скульптури, моделі, архітектурні форми тощо).

Ноу-хау – це знання або досвід технічного, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично використані в наукових дослідженнях, у виготовленні та реалізації конкурентоспроможної продукції, забезпечуючи їх власникові певні переваги.

Раціоналізаторська пропозиція – це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, до якого воно подане, і може стосуватися вдосконалення використовуваної техніки, виготовлюваної продукції, способів контролю, спостереження, техніки безпеки. Це може бути пропозиція, що сприяє підвищенню продуктивності праці, ефективному використанню енергії тощо. Раціоналізаторські пропозиції відрізняються від винаходів мірою новизни. Раціоналізаторська пропозиція є новою для техніки і технології, що використовуються на конкретному підприємстві.

Зазначення походження товару – це будь-яке словесне або графічне позначення, що вказує на географічне місце походження товару (країну, регіон, населений пункт, місцевість). Зазначення походження товару виокремлює з великої кількості товарів такі, що мають особливі властивості й якості, зумовлені географічною специфікою місця його виробництва, тобто вказує на залежність властивостей товару від місця його походження. Насамперед цей вид нематеріальних ресурсів стосується виробництва харчової промисловості.



Гудвіл – це основний капітал підприємства або фірми, здатний приносити додаткові прибутки завдяки підвищенню конкурентоспроможності (з використанням іміджу, досвіду, ділових зв'язків, престижу товарних знаків, постійної клієнтури, прихильності споживачів).

Нематеріальні активи – це права на використання об'єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інші майнові права.

Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта за такими групами:



  • права користування природними ресурсами – надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо;

  • права користування майном – земельною ділянкою, будівлею, на оренду приміщень тощо;

  • права на знаки для товарів і послуг – товарні знаки, торгові марки, фірмові назви;

  • права на об'єкти промислової власності – винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо;

  • авторські та суміжні з ними права – на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо;

  • гудвіл;

  • інші нематеріальні активи – право на здійснення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо.

Оскільки нематеріальні ресурси є спільним благом і ним може користуватися не тільки їх власник, а й решта суб'єктів господарювання, то виникає небезпека імітації, копіювання та використання результатів знань безкоштовно. Звідси постає проблема захисту прав власності автора. Юридичний захист об'єктів інтелектуальної власності простий: забороняється використовувати нематеріальні активи без дозволу їх власника, а також підробляти їх. Форми правового захисту різняться за типом активів.

Об'єкти інтелектуальної власності охороняються авторським правом. Авторське право – це система правових норм, що визначають виключне право авторів наукових, літературних та художніх творів на використання їх праці. Реалізовувати право власності на нематеріальні ресурси може їх власник або довірена особа. Виникнення і здійснення авторського права не потребує виконання будь-яких формальностей. Для оповіщення про свої права використовують позначку ©. Наприклад, видавництво МАУП про право власності на підручник, який видає, оповіщає так: © МАУП, 2003.

Права власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчуються патентами. Патент – це документ, який держава видає особі або підприємству з наданням їм виключного права на використання зазначеного в патенті об'єкта промислової власності. У такий спосіб патентовласник утворює монополію на промислове використання зазначеного нематеріального ресурсу. У разі порушення прав патентовласника він може через суд примусово стягувати компенсацію збитків. Виключне право, яке випливає з патенту, існує лише на території тієї країни, що видала патент.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, зазначення походження товару здійснюються на підставі їх державної реєстрації. На зареєстровані нематеріальні ресурси видається свідоцтво, що засвідчує його пріоритет.

Передавання права використання здійснюється у формі ліцензійної угоди. Ліцензія – це дозвіл на використання нематеріального ресурсу протягом певного періоду за обумовлену винагороду.

Ліцензійна угода – це договір, згідно з яким власник нематеріального активу передає іншій стороні ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патент або авторське право. За підставою для дозволу на використання розрізняють ліцензії добровільні та примусові.

За обсягом прав на використання ліцензії поділяються так:



  • звичайні (залишається продавцю ліцензії право особистого її використання й одночасно можливість укладати аналогічні угоди продажу з іншими покупцями ліцензії);

  • виключні (покупцю ліцензії переходять усі права виключного користування об'єктом ліцензії, але при цьому продавець не втрачає власного права на користування ліцензією);

  • повні (ліцензія передбачає перехід до покупця ліцензії всіх прав, які випливають з патенту; при цьому продавець ліцензії позбавляється права користування об'єктом ліцензії протягом зазначеного в договорі періоду).

За характером об'єкта, який передається за ліцензійною угодою, ліцензії бувають патентними і безпатентними.

Нематеріальні ресурси можуть бути створені або придбані підприємством. У будь-якому разі вони коштують певну суму грошей. Первісна вартість придбаного нематеріального активу може складатися з ціни придбання, мита, непрямих податків тощо.



Специфіка нематеріальних активів зумовлює особливості їх оцінювання та обліку. Складність вартісної оцінки нематеріальних активів зумовлюється:

  • різноманітністю об'єктів інтелектуальної власності, кожний з яких за законом має бути оригінальним;

  • способами їх появи на підприємстві;

  • формами їх практичного використання на підприємстві;

  • імовірнісним характером отриманих результатів їх вартісної оцінки. Існує кілька способів оцінювання нематеріальних активів: за собівартістю, покупною і ринковою (справедливою) вартістю. Власні нематеріальні активи найчастіше оцінюють за собівартістю, а покупні – за покупною вартістю. Як і для основних фондів підприємство може переоцінювати нематеріальні активи за реальною вартістю на дату балансу.

На нематеріальні активи нараховується амортизація протягом терміну їх корисного використання. Метод амортизації нематеріального активу підприємство вибирає самостійно виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизацію нараховують із застосуванням прямолінійного методу. До нематеріальних активів, за якими неможливо визначити період корисного використання, норму зношення визначають у розрахунку на 10 років і вона становить 10 %. Розрахунки амортизації для нематеріальних активів здійснюють такими самими методами, як і для основних фондів підприємства. У розрахунку вартості, що амортизується, ліквідаційну вартість нематеріальних активів прирівнюють до нуля. При визначенні амортизації нематеріальних активів потрібно знати, що її нараховують не від залишкової, а від первісної вартості. Нарахування амортизації починають з місяця, наступного за місяцем постановки його на баланс. Нематеріальний актив списується з балансу в разі його вибуття або внаслідок продажу, безоплатного передання або неможливості отримання підприємством економічних вигід від його подальшого використання.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал