«механізм та види рефінансування банків центральними банками держав»



Сторінка1/6
Дата конвертації17.02.2017
Розмір0.71 Mb.
  1   2   3   4   5   6
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»

Кафедра банківської справи


КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«ГРОШІ ТА КРЕДИТ»

на тему:

«МЕХАНІЗМ ТА ВИДИ РЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ ЦЕНТРАЛЬНИМИ БАНКАМИ ДЕРЖАВ»
 

Студента (ки) II курсу, групи ______

напряму підготовки «Фінанси і кредит»

(«Фінанси»)

__________________________________________

(прізвище та ініціали студента) 

Керівник: ас. Олещук М.Г.

Національна шкала __________________
Кількість балів: _______ Оцінка: ECTS _______

Члени комісії:

______________

(підпис)

____________________________________
(Науковий ступінь, вчене звання, посада, прізвище та ініціали)

______________

(підпис)

____________________________________
(Науковий ступінь, вчене звання, посада, прізвище та ініціали)

______________

(підпис)

____________________________________
(Науковий ступінь, вчене звання, посада, прізвище та ініціали)

Суми – 2013 рік

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................

3

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ ЦЕНТРАЛЬНИМИ БАНКАМИ ДЕРЖАВ..................................

...


5

1.1

Сутність процесу рефінансування, причини та значення..........

5

1.2

Види рефінансування та їх механізми.........................................

16




Висновки до розділу 1...................................................................

28

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ МЕХАНІЗМІВ РЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ ЦЕНТРАЛЬНИМИ БАНКАМИ КРАЇН.......................................


30

2.1

Рефінансування банків на прикладі деяких країн світу..............

30

2.2

Європейський досвід рефінансування..........................................

38

2.3

Рефінансування комерційних банків в Україні............................


43




Висновки до розділу 2....................................................................

51

ВИСНОВКИ..........................................................................................................

52

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................

54

ВСТУП


В умовах трансформації економічних систем світу, переходу до нових принципів та методів діяльності значну роль відіграє банківська сфера. Центральні банки є водночас, суб’єктами господарювання, тобто фінансовими посередниками і регуляторами макроекономічної ситуації в країні. Центральні банки підтримують на належному рівні діяльність комерційних банків, рефінансуючи їх. Тому, актуальність вивчення значущості системи рефінансування як механізму, що регулює банківську ліквідність, забезпечує достатні обсяги грошових ресурсів кредитних організацій для пожвавлення економічного зростання та фінансової стійкості зберігається й до сьогодні. Виходячи з цього, існує необхідність вивчення не лише самої системи рефінансування, а й її ефективності.

Метою курсової роботи є дослідження головних аспектів та особливостей систем рефінансування у світі, а також в Україні, зазначення їх відмінностей та спільностей. Відповідно до поставленої мети маємо вирішити наступні завдання:



  • визначити сутність рефінансування у вузькому та широкому розумінні, розглянути трактування поняття з точок зору, сфер економічної діяльності;

  • розглянути місце інструменту рефінансування серед інших інструментів грошово-кредитної політики;розглянути класифікацію кредитів рефінансування, сутність процентних ставок за кожним кредитом;

  • зазначити вимоги до комерційних банків з боку центрального у разі здійснення ним рефінансування; дослідити сутність, умови, особливості забезпечення кожного виду механізму рефінансування;

  • звертаючись до нормативно-правових актів навести зміни, які відбувалися у здійсненні політики рефінансування;




  • на основі статистичних даних проаналізувати динаміку, структуру обсягу операцій рефінансування, в основному, процентних ставок за ними, визначити загальну тенденцію;

  • сформулювати висновки за теоретичними та практичними аспектами досліджуваного процесу.

Об’єктом дослідження виступають відносини між центральним та комерційними банками. Предмет – визначення пріоритетних механізмів рефінансування, які застосовуються у країнах.

Методологією дослідження виступатимуть загальнонаукові методи (аналізу і синтезу, аналогії), теоретичні ( узагальнення, історичний метод, системний, опис, порівняння) та спеціальні методи (статистичний).

Підтримання на належному рівні ліквідності, стабільності та стійкості банківської системи – одне із завдань монетарної політики центральних банків на сьогодні. Адже в її рівня залежить безліч показників економічного, фінансового розвитку країни: валовий внутрішній продукт, рівень інфляції, рівень зайнятості (безробіття) та багато інших.

РОЗДІЛ 1


ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ ЦЕНТРАЛЬНИМИ БАНКАМИ ДЕРЖАВ

    1. Сутність процесу рефінансування, причини та значення.

Процес рефінансування тісно пов'язаний з виникненням кредитних відносин між комерційними банками і центральним банком, а саме кредитної політики, яку він здійснює відносно них. В науковому світі не існує єдиного підходу до визначення сутності рефінансування, оскільки його можна розглядати як процес, і як інструмент. Тож розглянемо далі різноманітні трактування авторів цього поняття.

Перші комерційні банки почали створюватися ще на початку XVстоліття, а ось центральні з’явилися значно пізніше. Історично так склалося, що центральні банки, виникаючи на базі великих комерційних банків, закріплювали за собою монопольне право емісії банкнот. Цей шлях створення банків називають еволюційним та відносять до нього становлення банків Англії, Голландії, Франції. Це не дивно, оскільки саме в цих країнах фінансово-кредитна сфера була повністю сформована та функціонувала на високому рівні вже в XVIII-XIX століттях. За директивного шляху створення центральних банків та закріплення за ними права емісії регулювалося державою( Федеральна резервна система Сполучених Штатів Америки, банк Австралії, Національний банк України). Тож на перших етапах становлення та розвитку банків, головною їх функцією була емісія грошей. Та з розвитком процесів демонетизації золота та заміною золотих монет в обігу кредитно-паперовими грошима, виник ряд інших функцій центральних банків.

На сьогодні головною функцією центральних банків світу є забезпечення нормального функціонування комерційних банків, підтримання їх ліквідності. Цей процес отримав назву рефінансування.

В науковому світі не існує єдиного підходу до визначення сутності рефінансування, оскільки його можна розглядати як процес, і як інструмент. Тож розглянемо далі різноманітні трактування авторів цього поняття.

Не важко помітити, що термін пов’язаний іншим поняттям – «фінанси», етимологія якого досить цікава. Термін «фінанси» виник в Італії, а саме в Генуї в 13 столітті, оскільки на той час там була досить розвинута торгівля, існували доходи та видатки держави, державне регулювання фінансів, а купці вже навіть використовували векселі. Від латинського «finansia» означає платіж. Латинське слово «finis» означало закінчення відносин між монархом та платником податків і видавався документ – «fine», який свідчив про відсутність заборгованості.

Англійське слово «finance» – управління грошовими коштами, «finer» – завершувати грошові справи, оплачувати рахунки, платити викуп; «fine – штраф, штрафувати. Коріння слова також в латинському «fixus» – закріплювати, прив'язувати, фіксувати. Приставка «re-» – передає значення «знову», «ще раз», «заново», «по-новому» [2, c.333-334].

Різноманітні погляди на розвиток системи рефінансування у своїх роботах виклали такі автори, як Д. Благушин, О. Богопольська, С. Буковинський, О. Костюк, А. Шинкар [2, c.142-143], а також такі науковці, як Н. Погореленко, В. Баліцька, У. Ніконенко, О. Онищенко, В. Стельмах, М. Савлук, О. Затворська [3, c.110], А. Буздалін, С. Москальов, А. Обаєва [4, c.7-13]. Слід також зазначити, що у дослідженнях механізмів рефінансування комерційних банків зробили вагомий внесок Б. Адамик, А. Бобанич, В. Коваленко, А. Мороз, М. Пуховкіна [3, c.110] та зарубіжні дослідники Л. Брю, Ф. Ларрі, К.Макконнелл, Дж. Сакс [4, c.7-13].

Розглянемо наступні визначення, які дають вітчизняні сучасні економічні словники [2]:


  • класичне визначення рефінансування (від англ. refinancing) – погашення позикового капіталу за допомогою отримання нових позик. У зарубіжних довідкових виданнях під рефінансуванням розуміється заміна старого облігаційного випуску новим до настання терміну погашення старого випуску або при настанні цього терміну, яке проводиться з метою зменшення процентної ставки по боргу;

  • у термінологічному словнику фінансових термінів наголошується, що рефінансування є «погашення старої заборгованості шляхом того, що банк бере нові зобов’язання»;

Словник банківської термінології Українського банківського порталу дає таке визначення: «Рефінансування – випуск нових цінних паперів для заміни та погашення цінних паперів більш старих випусків. Зазвичай нові папери випускаються з більш низьким відсотком або зміненим терміном погашення» [6].

У сучасній економіці поняття «рефінансування» використовується в різних сферах і має, відповідно, різні значення [1, c.333-334]:



  • загальний фінансовий термін: рефінансування – повторне фінансування; його джерело – нові запозичення;

  • банківський термін: рефінансування – повне або часткове погашення кредиту за рахунок отримання нових кредитів. При цьому кредити беруться під менші відсотки [5];

  • інвестиційний термін: рефінансування або реінвестування – це додаткові або повторні інвестиції в цю галузь або країну. Джерело – отриманий прибуток. Активно використовується транснаціональними корпораціями. Дозволяє долати протекціоністські бар'єри [1];

  • термін ринку цінних паперів: рефінансування – продаж нових цінних паперів з метою використовувати отримані доходи для вилучення з обігу існуючих цінних паперів. Забезпечується економія витрат по виплаті відсотків, продовження терміну погашення позики [7].

Сто тридцять п'ять років тому В. Бейдджет писав, що для того, щоб зупинити банківську паніку [1, c. 334]:

1) «кошти повинні активно і вільно переміщатися банківській системі»;

2) «дані кредити повинні бути надані тільки з дуже високим процентними ставками»;

3) «при даній ставці, кредити повинні бути надані під будь-яке забезпечення, і в тій мірі, в якій банківська система потребує них».

Ці принципи стали основою виведення центральними банками теорії кредитора останньої інстанції. Починаючи з XIX століття, за історичними даними, наука почала замислюватися про значущість рефінансування, роль рефінансування центральним банком країни як кредитора останньої інстанції.

Д. Полозенко та К. Раєвський переконані, що рефінансування не є функцією НБУ, а вимушеним заходом під час кризи для підтримання ліквідності банків (в усіх інших випадках рефінансування призводить до негативних наслідків) [8, c.8-11]. Зокрема у вересні 2009 р. Європейський центральний банк прийняв рішення рефінансувати банки на суму 120 млрд. євро для покращення ліквідності банківської системи Євросоюзу [9, c.175].

Англійські автори У. Шарп, Р. Александер, Дж. Бейлі визначають рефінансування як відшкодування витрачених на даний момент засобів фінансовими ресурсами іншого вигляду з метою продовжити надання кредиту в умовах, коли всі засоби розподілені, або забезпечити погашення заборгованості, що раніше утворилася [2, c.142].

Кандидат юридичних наук Є.Б. Лаутс трактує поняття рефінансування як «один з найважливіших інструментів грошово-кредитної політики, спрямований на регулювання ліквідності кредитних організацій». А також констатує відсутність посадової уваги до дослідження рефінансування як з боку правознавців, так і з боку експертів в області економіки, що зачіпають питання рефінансування в основному тільки побіжно, в рамках грошово-кредитної політики [10].

Стислий аналіз наукових робіт показав, що мають місце різноманітні підходи до трактування поняття «рефінансування», зокрема, неоднозначність у його визначенні та визначення його цілей, що зумовлено багатьма аспектами цього процесу.

Як вже зазначалося, рефінансування можна розуміти не тільки як процес, а і як інструмент, що підтверджується Законом України «Про Національний банк України», в якому визначено, що рефінансування є одним із основних економічних засобів і методів грошово-кредитної політики [11]. В. Храпкіна виділяє дві групи інструментів грошово-кредитної політики: адміністративного впливу (або прямої дії) та економічного впливу (опосередкованого впливу). Інструмент рефінансування відноситься до групи інструментів економічного впливу, а саме коригувальних, як показана на рисунку 1.1 [12, c.30-38].

Грошово-кредитна політика центрального банку спрямована на підтримання ліквідності комерційних банків, тому доречно навести класифікацію інструментів в залежності того, як вони впливають на ліквідність банку та з якою періодичністю вони використовуються.

З рисунку 1.2 видно, що за характером впливу на ліквідність інструмент рефінансування призначений саме для підтримання ліквідності комерційних банків, при чому за періодичністю це інструмент постійного використання [12, c.30-38].

Характер впливу на грошовий ринок

Спрямованість регулятивного впливу

Економічні: операції з цінними паперами, емісія боргових зобов’язань, регулювання руху капіталу.

Адміністративні : встановлення обмежень на обсягу кредитів, грошова емісія, валютні обмеження, встановлення «кредитної стелі», ліміту процентних ставок.

Нормативні (норма обов’язкового резервування)

Коригувальні (ПОЛІТИКА РЕФІНАНСУВА-ННЯ, процентна, операції на відкритому ринку)

Загальна (процентна політика)

Селективна (РЕФІНАНСУВАННЯ КБ, встановлення кредитних і депозитних стель, встановлення обмежень (маржі) по депозитам)


Рисунок 1.1 – Інструмент рефінансування в класифікації інструментів грошово-кредитної політики

Згідно пункту 1.3 положення «Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України» рефінансування – це операції Національного банку з надання банкам кредитів у встановленому порядку [13].
Разового використання: розміщення ЦБ депозитних сертифікатів.

Характер впливу на ліквідність

Періодичність використання

Вилучення надлишкової ліквідності: розміщення депозитних сертифікатів, операції РЕПО.

Підтримання ліквідності КБ : ПОЛІТИКА РЕФІНАНСУВАННЯ, купівля цінних паперів на відкритому ринку.

Постійно діючі: ЛІНІЯ РЕФІНАНСУВА-ННЯ банків кредитами овернайт, депонування резервів на рахунках ЦБ.


Рисунок 1.2 – Інструмент рефінансування в класифікації інструментів грошово-кредитної політики за характером впливу на ліквідність та за періодичністю використання


Економічна сутність механізму рефінансування на мікрорівні полягає у підтримці ліквідності банків, а на макрорівні – розширенні грошової маси в економіці країни. Кредити рефінансування для банків є джерелом тимчасових ліквідних коштів, доступність яких залежить від фінансового стан банків та цілей грошово-кредитної політики. Вони надаються банкам під відповідне забезпечення, перелік видів якого визначається центральним банком, виходячи із ситуації на грошово-кредитному ринку [14, c.26].

Політика рефінансування – це комплекс заходів у сфері монетарної політики, які здійснюються центральними баками різних країн для забезпечення комерційних банків додатковими коштами на кредитній основі, тобто залученими додатковими резервами. Комерційні банки, як ініціатори, звертаються до центрального банку для поповнення своїх резервів, якщо немає можливості поповнити їх з інших джерел. Тому рефінансування можна розглядати як процес, що базується на відновлені ресурсів комерційних банків, які вони вклали в позики, цінні папери та різні активи. Виходячи з вищесказаного, для комерційних банків отримання кредитів від центрального банку є це останнім способом (останньою надією) регулювання їхньої ліквідності, а центральний банк, в даному випадку, виступає в ролі кредитора останньої інстанції. Для центральних банків, в першу чергу, рефінансування – це канал безготівкової емісії, а вже потім спосіб запобігання банківській паніці. У випадку кризової ситуації банк негайно кредитує банки, які потребують додаткових резервів найбільше. Слід при цьому наголосити, що центральні банки мають права, а не зобов'язання рефінансувати комерційні банки, тому комерційним банкам слід розуміти отримання ліквідних коштів як привілею [15].

Сутність політики рефінансування у широкому розумінні полягає у зміні центральним банком умов рефінансування комерційних банків і в регулюванні у такий спосіб попиту з їхнього боку на додаткові резерви, тобто на кредити центрального банку. Основною умовою рефінансування, безумовно, виступає його ціна, тобто процентна ставка, яку визначає центральний банк і за якою він забезпечує банки додатковими резервами, що дає підставу, з певною натяжкою, розглядати процентну політику як окремий інструмент грошово-кредитної політики, але нерозривно пов'язаний з політикою рефінансування [15,16].

Сутність політики рефінансування у вузькому розумінні – це визначення і зміна центральним банком усіх інших, крім ціни, умов рефінансування, способів рефінансування, цільового спрямування кредитів центрального банку, їх тривалості, характеру забезпечення, лімітування обсягів рефінансування, а також обсягів надання окремих позичок тощо. Таким чином, у вузькому розумінні політика рефінансування передбачає вплив центрального банку на обсяг рефінансування комерційних банків не ціновими методами, а через управління процесом рефінансування [15,16].

Якщо розглядати рефінансування як процес, то він буде здійснюватися за допомогою такого інструменту як ставка рефінансування. Ставка рефінансування (refinancing rate) – процентна ставка, за якою Національний банк України надає банкам на визначений строк кредити рефінансування [26]. Взагалі Національний банк може встановлювати різноманітні ставки процента, які подано на рисунку 1.3 [15]:

Облікова


За депозитами овернайт

Індикативна

Рефінансування

Залучення тимчасово вільних коштів банків

Процентні ставки за операціями НБУ

За кредитами овернайт

Рисунок 1.3 – Процентні ставки за операціями НБУ
Національний банк встановлює процентну ставку за кредитами рефінансування під час проведення кількісного тендеру щодо реалізації обсягів рефінансування. Ставка рефінансування визначається на основі облікової ставки Національного банку залежно від строку та виду рефінансування. Ставка рефінансування не може бути меншою, ніж облікова ставка. Національний банк може встановлювати ставку рефінансування за результатами проведення процентних тендерів залежно від пропозиції вартості на кошти Національного банку, що надходять від банків. На процентному тендері заявки банків задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи із найвищої, і далі поступово до закінчення запропонованого Національним банком обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків. На процентному тендері ціна «відсікання» серед запропонованих банками процентних ставок не може бути нижчою, ніж облікова ставка. Ставка рефінансування протягом кредитного договору не підлягає коригуванню.

Ставка за депозитами овернайт – процентна ставка, за якою Національний банк залучає тимчасово вільні кошти банків строком на один робочий день. Ставка за кредитами овернайт – процентна ставка, за якою Національний банк надає банкам кредити строком на один робочий день; може бути диференційованою залежно від забезпечення кредиту. Ставка залучення тимчасово вільних коштів банків – процентна ставка, за якою Національний банк залучає тимчасово вільні кошти банків відповідно до визначених строків понад один робочий день; установлюється диференційовано відповідно до визначених строків мобілізації коштів. Індикативні розміри процентних ставок – орієнтовні рекомендовані НБУ з урахуванням ситуації на грошово-кредитному ринку [16].

Облікова ставка (discount rate) – є базовою процентною ставкою щодо інших процентних ставок Національного банку України. Облікова ставка використовується Національним банком України одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші. Динаміка облікової ставки характеризує основні напрями змін грошово-кредитного регулювання [16].

Рівень і характер змін облікової ставки залежить від тенденцій економічного розвитку країни, макроекономічних і бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку тощо. Облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо прогнозованого рівня інфляції, який визначається Кабінетом Міністрів України на відповідний рік і враховується при складанні державного бюджету. Облікова ставка є найнижчою ставкою серед процентних ставок, за якими Національний банк України може підтримувати ліквідність банків. Розмір Облікова ставка затверджується рішенням Правління Національного банку України [16].

Проводячи операції, Національний банк оголошує відповідні ставки за ними кожного дня. Оскільки облікова ставка є базовою для всіх інших ставок, то при її визначенні враховуються рівні інфляції (прогнозний та фактичний), показники грошової маси, яка знаходиться в обігу, співвідношення показників прогнозних та фактично випущених засобів платежу в обіг, а також процентні ставки за депозитами та кредитами на міжбанківському ринку. Серед інших чинників, які враховуються, слід відмітити інфляційні (девальваційні) очікування, ставки рефінансування центральних банків інших країн, які підтримують тісні економічні зв’язки з Україною [15].



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал