Марченко М. М. Психолого-педагогічні аспекти активізації діяльності учнів на уроках фізичної культури



Скачати 176.42 Kb.
Дата конвертації28.12.2016
Розмір176.42 Kb.
Марченко М.М.
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ АКТИВІЗАЦІЇ

ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
Людина – найвищий продукт зеленої природи.

Але для того, щоб насолоджуватись скарбами природи,

людина повинна бути здоровою, сильною і розумною.

І.П. Павлов

Людство протягом свого існування шукало шляхи зміцнення й продовження активного життя. Випробувано безліч способів омолодження: заклинання і звернення до божеств, цілющі бальзами та еліксири молодості, скипидарні та молочні ванни тощо. Ці пошуки тривають і понині. Але ж з давніх часів добре відомий універсальний і абсолютно надійний спосіб зміцнення здоров’я і збільшення довголіття – фізична культура, спосіб, що вимагає не дорогих лікарських препаратів і технічних пристосувань, а тільки волі і деяких зусиль над собою. Ці невеликі «жертви» потрібні лише на перших порах, а потім подолання фізичного навантаження приносить абсолютно надзвичайне відчуття м’язової радості, свіжості, бадьорості, оздоровлення. Воно стає необхідним, тому що перемога над власною інерцією, фізичною бездіяльністю або просто лінню завжди сприймається як успіх, збагачує життя і загартовує волю. Можливо, саме тренування волі лежить в основі появи тієї життєвої та громадянської активності, яка виникає у людей, що займаються фізкультурою.

Генетично людина запрограмована з великим запасом резервів. Це особлива біологічна доцільність, що сформувалася в процесі природного відбору. Резерви ці – воістину життєдайне джерело, яке забезпечило виживання людини в боротьбі зі стихійними силами природи, становлення його як виду, допомагає успішно боротися з хворобами та іншими екстремальними чинниками. Завдяки цим резервам людина зберігає здоров’я при переохолодженні, надмірному фізичному напруженні, перегріванні, а при сприятливих умовах набуває оптимальної працездатності і активного довголіття. Набуття навичок використовувати ці резерви, спрямовуючи їх на користь підлітку, визначило актуальність роботи. Цю ж проблему досліджували Завидівська Н.Н., Алабін В.Г, Олійник М.О., Амосов Н.М.

Метою роботи є визначення ролі соціологічних, психологічних, біологічних, педагогічних чинників, які мають суттєвий вплив на активізацію учнів при проведенні уроків фізичного виховання.

Організована рухова активність учнів визначає моторну щільність уроку фізичної культури. Але цей фактор не повинен бути самоціллю для викладача фізичної культури.

Піклуючись про підвищення активності учнів на уроці фізичного виховання, важливо управляти нею, підпорядковувати її педагогічним завданням, тобто стимулювати організовану активність учнів, будувати урок таким чином, щоб у учнів не було приводу і часу проявляти неорганізовану активність. При поганій організації уроку понад половину рухів, що здійснюються учнями, не співпадає із завданнями уроку.

По-перше, треба виходити із завдань уроку: підвищення рухової активності учнів не повинне йти не на користь їх пізнавальної активності. По-друге, потрібно враховувати обмежені фізичні можливості деяких учнів, необхідність для них періодів відпочинку після виконання серії фізичних вправ.

Чинники, що обумовлюють активність учнів на уроці фізичної культури

Чинники, що визначають учбову активність учнів на уроці фізичної культури, можна умовно розділити на дві – групи соціальні і біологічні.

До соціальних чинників слід віднести особливості організації діяльності учнів на уроці викладачем, оцінку діяльності учня на уроці з боку викладача і товаришів, задоволеність учнів уроками, наявність у них інтересу до фізичної культури, розуміння мети занять фізичною культурою.

До біологічних чинників перш за все слід віднести потребу в рухах.

Ступінь активності учня на уроці визначається сукупністю цих чинників, проте ведучими для різних учнів можуть бути різні чинники. Важливо визначити напрямок активності учнів, те, які цілі вона переслідує: егоїстичні або колективістські, суспільні або антигромадські. Інакше, піклуючись про підвищення активності, виховуючи у учнів працьовитість, як одну з позитивних якостей особи, можна мимоволі сприяти розвитку негативних якостей.

Інтерес до фізичної культури як чинник підвищення активності учнів на уроці фізичної культури

Інтерес – це усвідомлене позитивне відношення до чого-небудь, яке спонукає людину проявляти активність для пізнання об’єкту, що цікавить його. Інтерес характеризується широтою (наприклад, до багатьох видів спорту), глибиною (прояв спеціального інтересу до одного виду спорту), стійкістю, вмотивованістю (випадкову або свідому, навмисну цікавість, що виявляє людина), дієвістю. Інтереси учнів до уроку фізичної культури бувають різними. Це і прагнення укріпити здоров'я, сформувати поставу, це і бажання розвинути рухові, вольові якості. Інтереси юнаків і дівчат різні: дівчата найчастіше думають про гарну фігуру, гнучкість, витонченість рухів і ходи, рідше – про розвиток швидкості, витривалості, сили. Юнаки ж хочуть розвинути силу, витривалість, швидкість, спритність.

З урахуванням конкретних причин прояву учнями інтересу до фізичної культури викладач фізкультури і повинен будувати свою роботу по агітації і пропаганді фізичної культури, по формуванню інтересу до свого предмету в цілому, незалежно від похідного матеріалу.

Починаючи з I курсу, помітний різкий спад інтересу до важких і змагальних вправ. Це можна пояснити декількома причинами. По-перше, першокурсники, у зв'язку із зростанням самосвідомості, починають піклуватися про свій престиж і чутливо реагують на невдачі, які можуть бути під час змагань. По-друге, як показано у ряді досліджень, з віком позитивне відношення до уроку фізичної культури слабшає. Особливе це помітно в групах учнів з середнім і низьким рівнем рухової активності. Знижується і число учнів, охочих займатися фізичною культурою у вільний час.

Інтерес до фізичної культури зберігається у старшокурсників, якщо у них є мета занять фізичними вправами. Проте необхідно, щоб ця мета зберігалася протягом тривалого періоду. Тому завданням викладача фізичної культури є формування в учнів цілеспрямованості, тобто прагнення досягти віддалену за часом мету.

Реальність досягнення мети створює перспективу особи. Перспектива, або, як говорив А.С.Макаренко, «завтрашня радість», додає цілям особливо сильний спонукальний характер. Але перспектива повинна бути безперервною, з постійно зростаючою за труднощами особистою метою.

Обов’язкова постановка викладачем близьких, проміжних і віддалених цілей. Як найближчі цілі можуть виступати: розучування якого-небудь елементу складної вправи, виконання вправи на витривалість і силу тощо. Кінцева віддалена мета – розвиток якості до певного рівня, виконання розрядних нормативів, оволодіння умінням плавати і т.п. Від правильної постановки цілей залежить підтримка, а деколи і формування інтересу і цілеспрямованості учнів у сфері фізичної культури.

Задоволеність учнів заняттями фізичної культури в училищі. Чинники, що її визначають

Задоволеність характеризує відношення до чого-небудь, зокрема – до уроків фізичної культури як учбового процесу. На відміну від цього, задоволення – це емоційне переживання від якоїсь разової події. В учнів, крім задоволеності уроками, є ще і відношення до фізичної культури як учбового предмету, яке характеризується розумінням значущості цього предмету та очікуванням того, що на цьому предметі можна задовольнити свої інтереси, потреби в руховій активності.

Відношення до фізичної культури в учнів як до предмету і як до уроку в абсолютній більшості випадків не співпадає: впродовж всього періоду навчання в училищі у більшості учнів відношення до фізичної культури як предмету залишається на високому рівні, а відношення до уроку (задоволеність уроками фізичної культури) від І курсу до ІІІ курсу у значної частини учнів знижується. Головною причиною падіння задоволеності уроками учнів називають відсутність емоційності уроку, нецікавість виконуваних вправ, мале або надмірне фізичне навантаження, погану організацію уроку. Характерно, що ці ж чинники приводять і до задоволеності уроками. Отже, вся річ у майстерності викладача фізичної культури, його ставленні до своєї роботи.

Серед інших чинників, що впливають на задоволеність учнів уроками фізичної культури, можна назвати умови проведення уроку (вони більшою мірою хвилюють дівчат, причому до них вони відносять в основному наявність окремої від юнаків роздягальні), а також взаємовідносини з викладачем фізичної культури, результати, яких досягають учні.

Учні з позитивним відношенням до фізичної культури найчастіше ходять на уроки, щоб розвинути рухові якості (особливо часто цей мотив зустрічається у юнаків) і щоб поліпшити свою статуру (цей мотив характерніший для дівчат). Учні, незадоволені уроками частіше ходять на заняття ради оцінки, а задоволені – для свого фізичного вдосконалення.

Між зниженням задоволеності уроками фізичної культури і руховою активністю, що проявляється учнями на уроках, безумовно, є зв'язок. Як вказує Є.А. Сидоров, рухова активність на уроках фізичної культури найбільше знижується у дівчат. У них же в більшій мірі знижується і задоволеність уроками фізичної культури. Рухова активність визначається у великій мірі біологічними чинниками, наприклад, збільшенням у дівчат в період статевого дозрівання пасивної маси тіла, розвитком внутрішнього гальмування, що зменшує рухове «зарядження» дівчат. Зниження фізичних кондицій примушує переглянути ставлення дівчат до тих фізичних вправ, які стоять в програмі.

Відношення до уроків фізичної культури позначається на їх відвідуванні: незадоволені частіше пропускають уроки без поважної причини. Таким чином, страждає кінцевий результат навчання, що знаходить віддзеркалення у оцінках. Тому завданням викладача фізичної культури є необхідність постійно стежити за задоволеністю учнів уроками, використовувати всі педагогічні засоби і форми проведення занять, щоб вона не знижувалася.

Слід звертати увагу на стиль керівництва учнями. Авторитарний стиль викладача не сприймуть більшість учнів, особливо дівчата. Краще користуватися демократичним стилем.

Очевидно, найбільш серйозного значення викладачеві фізкультури слід надавати задоволеності учнів взаєминами з ним, адже від цього залежить відношення учня до предмету «фізична культура», пробудження інтересу до фізкультури і спорту взагалі, оскільки викладач фізкультури є повноважним представником в очах учня цієї сфери суспільної діяльності, і авторитетом.

Роль біологічного чинника в прояві учнями рухової активності

Ступінь активності учнів на уроці фізичної культури визначається, перш за все, соціальними чинниками. Але не можна недооцінювати і роль біологічного чинника – потреби людини в руховій активності, яка у різних людей виражена по різному. Тому можна створити в учнів однакову силу соціального мотиву і одержати все ж таки різну активність у різних учнів.

Поєднання сили нервової системи переважає збудження по «внутрішньому» балансу і є нейродинамічною базою прояву високої терплячості при настанні стомлення. Отже, з одного боку, особам з цими типологічними особливостями нервової системи потрібно більше рухатися, щоб задовольнити потребу в руховій активності, а з іншого боку, вони можуть більше терпіти, проявляти наполегливість і у тому випадку, коли потреба вже задоволена, і більше того – коли наступило стомлення. Не випадково краща успішність по оволодінню руховими уміннями і розвитку рухових якостей знайдена у осіб з відміченими типологічними особливостями, особливо з переважанням збудження по «внутрішньому» балансу.

Характерно, що велика потреба в руховій активності виявляється при виконанні будь-якого виду м’язової роботи, при проходженні будь-якого програмного матеріалу на уроках фізичної культури. Це підкреслює неспецифічний характер потреби в руховій активності.

Підхід викладача фізичної культури до учнів з різною потребою в руховій активності повинен бути індивідуальним, як і оцінка їх працьовитості. Для учнів з низькою потребою в руховій активності потрібна така організація роботи, при якій вони відчували б постійну увагу викладача і товаришів, постійний контроль за їх діями і успіхами. Добрі результати дає об’єднання в пари високоактивного з низькоактивним учнем. Перший здійснює контроль і надає підтримку другому.

Важлива й інша характеристика активності – схильність до певного виду діяльності (різноманітної або одноманітної, яка вимагає швидкої дії або розміреності і стереотипності дій і т. ін.). Ця якісна характеристика активності свідчить про її вибірковість, вона пов’язана з властивостями нервової системи.



Способи підвищення учбової активності учнів на уроках

Ми вже зазначали, що активність учнів на уроці фізичної культури багато в чому залежить від самого викладача. Існує багато шляхів і способів підвищення активності учнів: правильна постановка завдань на уроці, емоційне проведення уроку, створення позитивного соціально-психологічного клімату, усунення непотрібних пауз і т. ін.



Створення позитивного емоційного фону на уроці

Емоційний фон є важливим чинником уроку. Він виникає з моменту очікування учнями уроку фізичної культури і існує протягом всього заняття. При цьому емоційний настрій може змінюватися по ходу уроку залежно від самопочуття учнів, цікавості до вправи, у зв’язку з оцінками їх діяльності тощо.

Осуд викладача фізичної культури, висловлений в грубій формі, знижує активність учнів на уроці. Помилкою викладача є, наприклад, докір учню, висловлений таким чином: «Подивися, всі зробили правильно, тільки у тебе нічого не виходить». Тут невдача учня протиставлена успіху всій групі, і осуд, висловлений викладачем в прихованій формі, кривдить учня. Істотно знижують активність учнів і насмішки товаришів.

Проте радість на уроці – це радість праці, учення. К.Д. Ушинський писав: «… на уроці повинна царювати серйозність, що допускає жарт, але що не перетворює всієї справи на жарт...»[6, с. 215]. Урок фізичної культури стає радісним для учнів, коли вони рухаються, коли вони бачать результати своєї праці. Причому на перших порах не дуже істотно, чим будуть викликані радісні переживання учня – учбовою працею або обстановкою уроку.

Радість на уроці не треба спеціально і натужно придумувати. Щоб в учня сформувалося позитивне відношення до уроків фізичної культури, необхідно, щоб радісні переживання на уроці виникали в нього багато разів. Сам урок таїть в собі багато потенційних можливостей для цього.

Ми вже зазначали: чим старші учні, тим більшою мірою основним джерелом радості на уроці повинен бути сам процес навчання, подолання труднощів, розвиток здібностей і якостей. Існує ряд інших чинників, що підвищують емоційність уроку і що викликають радість в учнів. В першу чергу, це сама обстановка уроку і поведінка викладача. Естетика залу, спортивних костюмів учнів і викладача, естетика поведінки, прийнятої на уроці, сам викладач, що світиться радістю і заряджає нею учнів – все це має важливе значення. Зібраність викладача, стислість і чіткість його команд, бадьорість тону мови настроюють учнів на мажорний і діловий лад. В той же час зайва схвильованість викладача приведуть до підвищення неорганізованої активності учнів.

Важливим є використання ігрового і змагального методів. Гра і змагання через властиві їм психологічні особливості – цікавість, престижність – викликають сильний емоційний відгук у учнів. Проте часто виникають настільки сильні емоції, що виконання учбових завдань стає неможливим. Учні втрачають контроль над своєю поведінкою, не слухають команд викладача. Сильні емоційні переживання довго затухають після закінчення гри, не дають зосередитися на новому завданні. Тому застосування ігрового і змагального методів вимагає певної форми, місця та міри на уроці фізичної культури.

Виконання вправ у формі змагання краще планувати на кінець уроку, в жодному випадку не перед розучуванням техніки вправ, оскільки в учнів виникає в процесі змагання емоційне збудження, яке перешкоджатиме концентрації уваги на техніці рухів, а самі рухи зробить імпульсивними, різкими. Для підвищення організованої активності учнів на уроці можна влаштовувати змагання між групами учнів.

Залежить активність учнів від різноманітності засобів і методів, які використовуються викладачем на уроці. Ще П. Ф. Лесгафт, кажучи про методику фізичних вправ, підкреслював, що «всяка одноманітна діяльність стомлює, пригноблює молоду людину і вбиває в ньому всяку самостійність» [3, с. 114]. Відомо, що одноманітна фізична діяльність приводить до розвитку несприятливих психічних станів і психічного перенасичення, що характеризується зниженням психічної активності, втратою інтересу до діяльності і розвитком нудьги, ослабленням уваги, або, навпаки, посиленням психічного збудження, появою огиди до діяльності, дратівливості, озлобленістю. Тому викладач повинен урізноманітнювати засоби і методи проведення уроку – використовувати фронтальний, груповий і круговий методи проведення занять, використовувати для розвитку якостей різноманітні і змінні частково від уроку до уроку вправи, проводити заняття на повітрі тощо.

Добрі результати в підвищенні емоційності уроку дає використання звукозапису. Музичний супровід ходьби, бігу, загальнорозвиваючих вправ у підготовчій частині уроку повинен починатися не відразу, а після двох-трьох повторень вправи. Починаючи з третього уроку, учні можуть виконувати вправи під музику самостійно, керуючись тільки ритмом музики і записаними сигналами. Викладач при цьому дістає можливість стежити за учнями уважніше, виправляючи їх помилки.

Емоційна реакція людини на різну за характером музику була відома ще стародавнім грекам. Ця відмінність обумовлює необхідність підбору певної музичної програми для стимулювання м'язової працездатності, тому що музика позитивно впливає на людину як ритмічний подразник.

Правильна постановка завдань на уроці

Нерідко активність учнів на уроці знижується через те, що викладач припускається помилки при постановці завдання. Л. В. Вишнева [2, c. 15] виділяє найбільш типові з них:

1. Викладач перераховує вправи, які виконуватимуть учні на уроці, замість того щоб поставити завдання, яке повинне бути вирішене.

2. Завдання, поставлене викладачем, є значущим для нього, а не для учнів. Наприклад, викладач говорить учням: «Сьогодні у нас вдосконалення ведення м’яча» або: «Сьогодні у нас відробіток залікових вправ».

3. Викладач некоректно ставить завдання: навчитися метати. Таке завдання учні погано розуміють, тому часто не знають, чим же конкретно вони займалися на уроці, що розвивали, чого повинні були досягти. Наприклад, як з’ясовано Л. В. Вишневою [2, c. 15], на питання: «Що потрібно зробити для правильної передачі м’яча двома руками при грі в баскетбол?» – половина учнів відповіли: «Більше тренуватися», «Частіше грати в баскетбол»; на питання: «Чого ти навчився на уроці?» – половина учнів відповіли: «Грати в баскетбол». Конкретне ж завдання уроку ними так і не було усвідомлене.

4. Викладач ставить непривабливі для учнів завдання. І конкретна постановка завдання може не привести до бажаного результату, якщо вона не пов’язана з якимось потребами учня. Потрібно, щоб завдання було включене в значущу для учнів діяльність, вело до досягнення бажаної мети. Наприклад, викладач оголошує, що в кінці уроку буде проведена гра в баскетбол між юнаками і дівчатами, причому враховуватися будуть тільки ті закинуті в корзину м’ячі, які прослідують після правильно виконаних передач. В цьому випадку в учнів з’являється стимул виконувати вправу в передачі м’яча партнеру правильно.

Можливий варіант, коли викладач ставить перед учнями завдання, недосяжне в межах одного-двох уроків. В цьому випадку в учня створюється враження, що його зусилля марні. Головною метою уроку для нього стає не отримання знань, формування умінь і розвиток якостей, а отримання задоволення від здійснюваної ними рухової активності. Таке навчання носить характер не цілеспрямованого, а попутного. Випадкове ж навчання менш ефективне, оскільки учні виявляють характеристику рухів випадково, шляхом «спроб і помилок». Як доведено психологами, таке навчання вимагає великого числа повторень. Випадкове навчання нестійке, воно зберігається тільки для досягнення одного завдання і стирається з пам’яті, як тільки завдання вирішене.

Оптимальна завантаженість учнів на уроці

Оптимальна завантаженість учнів на уроці забезпечується усуненням непотрібних пауз, здійсненням постійного контролю за учнями, максимальним включенням в учбову діяльність всіх без виключення учнів тощо.



Усунення непотрібних пауз

Часто можна спостерігати, як учні вимушені довго чекати своєї черги для виконання вправи. Наприклад, узяття низького старту займає всього декілька секунд, а очікування черги – 2 - 2,5 хв.; виконання вправи на гімнастичному снаряді займає близько хвилини, а очікування підходу до нього – декілька хвилин. Такі тривалі паузи знижують не тільки рівень функціонування вегетатики, необхідної для виконання м'язової роботи, але і робочий настрій, готовність учнів, розхолоджують їх.

Усунути ці простої можна декількома шляхами:

1) забезпеченням спортивними снарядами всіх учнів, використанням нестандартного устаткування: додаткової драбини, різних тренажерів;

2) виконанням учнями в паузах підготовчих вправ;

3) спостереженням учнів за якістю виконання вправи одногрупником, це підвищує пізнавальну активність учнів і дає можливість використовувати ідеомоторику, яка сприяє формуванню рухового уміння.

Слід, проте, мати на увазі, що навантаження на вегетатику при такому спостереженні різко знижується, тому зменшується функціональна підготовка учнів.

Здійснення постійного контролю за учнями на уроці

Активізувати учнів на уроці фізичної культури легше, якщо вони знатимуть, що їх дії і поведінка оцінюватимуться. Тому перед уроком викладачу корисно попередити учнів, особливо тих, що проявляють пасивність, що сьогодні у всіх учнів оцінюватимуться активність, старанність, уважність, дисциплінованість.

Необхідною умовою проведення уроку є максимальне включення в діяльність всіх учнів, в тому числі і звільнених лікарем від виконання на даному уроці фізичних вправ. Такі учні повинні бути присутніми на уроці, уважно стежити за тим, що роблять на уроці їх товариші, в думках повторювати вправи, які показує викладач. Вони повинні приймати участь в уроці не тільки як спостерігачі, а як активні учасники, надаючи допомогу в суддівстві, контролюючи активність інших учнів. Виникаючий при цьому ідеомоторний акт сприяє не тільки формуванню рухових умінь, але навіть розвиває силу і швидкість.

Окремо стоїть питання про те, що робити на уроці фізкультури учням-спортсменам. Дискусія, що пройшла з цього питання, носила односторонній характер: чи потрібен урок фізичної культури учневі, що займається спортом, якщо він і так фізично розвинений, багато що з програми уміє робити, та і навантаження у нього на заняттях в спортивній школі великі – навіщо ж їх ще збільшувати?

При цьому абсолютно упущений один важливий момент: група живе в училищі як єдиний складний соціальний організм, з своїми внутрішніми зв'язками, відносинами. Тому створення особливого розкладу для учнів-спортсменів матиме негативні виховні наслідки: ці учні будуть шанобливо ставитися тільки до спорту і зневажливо – до фізкультури, до одногрупників, що не займаються спортом.

Із викладеного вище ми дійшли висновку, що праця викладача фізичної культури складається з багатьох компонентів. Але щоб усі ці компоненти склалися в єдину систему фізичного виховання, викладачеві необхідно багато знати, вміти, і що особливо важливо, постійно підвищувати свій творчий потенціал, не відставати від вимог часу, прогресу науки, запитів своїх учнів. Викладач все життя повинен сам вчитися, безперервно поповнювати власні знання, пам’ятаючи, що педагог доти залишається вчителем, доки продовжує самоосвіту. Тільки пізнавши учня, викладач фізичної культури може успішно реалізувати на практиці цей дидактичний принцип.



Література

  1. Амосов Н.М., Бендет А.Я. Физическая активность и сердце. – К.: Здоровье, 1989.– 216 с.

  2. Вишнева Л.В. Обучение должно быть развивающим.// Физическая культура в школе. – 1981. – № 1. – с. 15

  3. Зібрання педагогічних творів // М., 1952.- Т. 2.- c. 339.

  4. Коломийцева О. Определение состояния электрической активности мышц при обосновании ППФП лиц умственного труда. //Сб. научн. тр. под. ред. Ермакова С.С. – Харьков: ХХПИ, 2001. – c.34-39.

  5. Романенко В. А. Физиологическое обоснование профессионально ориентированной физической подготовки: Автореф. дис. докт. биол. наук. – К., 1994. – 55с.

  6. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори. – К.: Радянська школа, 1949. – 416 с.

Відомості про автора



ПІП

Марченко Микола Миколайович

Посада

Викладач фізичної культури

Категорія

«Спеціаліст вищої категорії»

Звання

Старший викладач

Місце роботи

Вище професійне училище № 11 м. Вінниці

Адреса місця роботи

м. Вінниця, вул. Немирівське шосе, 78

Контактний телефон

096 350 82 50





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал