М. Вознесенськ Зміст Вступ Дитинство та юність Навчання Львівський період



Скачати 236.57 Kb.
Дата конвертації05.01.2017
Розмір236.57 Kb.
c:\program files\microsoft office\media\office12\lines\bd10308_.gif

c:\program files\microsoft office\media\office12\lines\bd10308_.gif



Михайло Грушевський

Тернистий шлях державотворення c:\program files\microsoft office\media\office12\lines\bd10308_.gif

м. Вознесенськ

c:\program files\microsoft office\media\office12\lines\bd10308_.gif


Зміст


  1. Вступ

  2. Дитинство та юність

  3. Навчання

  4. Львівський період

  5. Повернення до Києва

  6. У Центральній Раді

  7. Еміграція

  8. Грушевський — академік

  9. Наукова і публіцистична творчість

  10. Останні роки життя та смерть

  11. Вшанування памяті

  • Пам'ятники і барельєфи

  • Зображення на грошових знаках

  • Об'єкти, названі іменем Грушевського

  • Музей Михайла Грушевського

  1. Висновки

  2. Список використаної літератури


Вступ
Кожна родина пишається своїми дітьми, кожна країна має визначні імена, котрі не зникають безслідно. Діячі культури, політики, видатні освітяни і громадські діячі назавжди залишаються в історії. Не можна переоцінити їх вклад в історію державотворення. А чи замислювалися ви, чи було б у нас майбутнє, якби наші Прометеї не створили країни, не згуртували народ заради єдиної мети?
Збірник присвячено видатному політичному діячу, історику, державотворцю - Михайлу Сергійовичу Грушевському, на честь 150-річчя з дня народження. Хто ж він такий, Михайло Грушевський? Яким він бачив себе сам, яким маємо сприймати його ми, його нащадки? Пропонуємо Вам сконцентрувати увагу на дитячих і юнацьких роках М.Грушевського, його становленні як історика і політика до створення Центральної Ради. Настав час згадати його політичні ідеї, дізнатися, що допомогло молодому, звичайному чоловікові отримати всенародне визнання, міцний авторитет серед населення. Зрозуміти та чітко усвідомити ціль та прагнення сина українського народу, засвоїти та систематизувати знання, що стосуються життя Михайла Грушевського.

Дитинство та юність
Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 року в містечку Холм в Царстві Польському(нині на території Польщі, має назву Хелм).https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/35/hrushevski_1876.jpg/250px-hrushevski_1876.jpg

Сергій Федорович та Глафіра Захарівна Грушевські з дітьми. Зліва направо: Захар,Ганна, Федір, Михайло. Ставрополь, бл. 1876 р.
Батько-Сергій Федорович Грушевський, на той час працював викладачем у греко-католицькій гімназії. За сімейною традицією Сергій Федорович здобув духовну освіту, проте все життя пропрацював на педагогічній ниві: викладав у Переяславській і Київській семінаріях, працював директором народних шкіл на Кавказі, був автором відомого у дореволюційній Росії підручника з церковнослов'янської мови.
Мати, Глафіра Захарівна Опокова походила із сім'ї священнослужителів з містечка Сестринівка. У 17-річному віці вийшла заміж за професора Київської духовної семінарії 30-річного Сергія Грушевського.
Михайло Сергійович Грушевський, згадував своїх батьків, як справжніх патріотів України, які зуміли виховати «тепле прив'язання до всього українського — мови, пісні, традиції» та пробудити в своїх дітях національне почуття.
Дід Михайла Грушевського, Захарій Іванович Оппоков, який благословив онука на навчання у Києві, в університеті Святого Володимира, був за життя нагороджений двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира, — і йому було дароване дворянство.
https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/5a/hrushevski_1886.jpg/180px-hrushevski_1886.jpg

Родина Грушевських.

В центрі — Михайло. Владикавказ, близько 1886 р.
1869 року, через стан здоров'я батька, сім'я переїжджає на південь Російської імперії: спочатку до Ставрополя (1870–1878 рр.), згодом — до Владикавказа (1878–1880 рр.). Здобувши домашню початкову освіту 1880 року Михайло був зарахований відразу до третього класу Тифліської гімназії. У цей час він з захопленням читає твори М. І. Костомарова, П. О. Куліша, М. О. Максимовича.
Під час навчання у гімназії Михайло пише свої перші оповідання, які надсилає до України відомому письменникові І. С. Нечую-Левицькому, котрий схвально їх оцінює. 1885 року майбутній історик, за підтримки Нечуя-Левицького, публікує свої оповідання «Бех-аль-Джугур» та «Бідна дівчина».


Навчання

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/a/a5/hrushevskyi_1889.jpg/150px-hrushevskyi_1889.jpg

В липні 1886 року Грушевський створює письмове звернення до ректора Київського університету Св. Володимира з проханням зарахувати його на історичне відділення історико-філологічного факультету.

Роки навчання, Грушевський згадує із певним розчаруванням, то був час занепаду Київського університету. Російська влада нещодавно провела університетську реформу, аби не допустити «вільних» думок у студентів.

Викладачі, втомлені численними нагінками та можливістю переслідування з боку влади, намагались уникати співпраці із студентами.


В університеті Михайло Грушевський працював під керівництвом Володимира Антоновича. За його керівництва, Грушевський написав чимало невеликих історичних есе, зокрема, статтю «Южно-русские господарские замки в половине XVI века» (1887 р.), що була опублікована різними газетами й журналами. На третьому курсі Грушевський написав наукову роботу «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века», яку 1890 було удостоєно золотої медалі.
1890–1894 — професорський стипендіат Університету Св. Володимира. В цей час Грушевський їздить в наукові подорожі до Москви та Варшави, аби працювати у місцевих архівах.

У травні 1894захистив магістерську дисертацію «Барское староство. Исторические очерки».


Наприкінці свого університетського навчання, Грушевський долучається до українського руху. Володимир Антонович вводить його до складу київської «Громади», таємної організації, що згуртувала довкола себе справжніх патріотів України.

В межах громадівської діяльності, Грушевський опікувався українським гуртком у київській духовній семінарії. В нього вдома часто відбувались таємні сходини семінаристів.



Львівський період
В 1894 році, за рекомендацією В.Антоновича, Грушевський призначається на посаду ординарного професора кафедри «всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи» Львівського університету 12 жовтня 1894 року, Грушевський зробив свій перший вступний виклад у Львівському університеті. Цей виступ із ентузіазмом був сприйнятий українською громадськістю, велика зала ледве зуміла вмістити всіх охочих. На цій посаді Грушевський пропрацював до 1914 року.https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/bd/hrushevskyi_1896.jpg/150px-hrushevskyi_1896.jpg


Марія та Михайло Грушевські у рік одруження
У Львові Грушевський розпочав активну науково-організаційну діяльність у Науковому товаристві ім. Шевченка (НТШ), з яким почав співпрацювати ще в 1892 році. Очолив Історико-філософську секцію Наукового товариства імені Шевченка.

Створив і очолив Археографічну комісію НТШ (1896–1913). Грушевський залучає до роботи в НТШ студентів, молодих викладачів. Він займається редагуванням «Записок Наукового товариства імені Шевченка», і саме завдяки його організаторським здібностям вдалося видати більш ніж 100 томів. c:\documents and settings\администратор\рабочий стол\400px-учасники_з’їзду_українських_письменників_з_нагоди_100-річчя_виходу_в_світ_«енеїди».jpeg


Учасники з'їзду українських письменників у Львові з нагоди

100-річчя виходу в світ «Енеїди» Котляревського, 1898 р: Сидять у першому ряду: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський (старший). Стоять у другому ряду:Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий. Стоять у третьому ряду: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Йосип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лукіянович, Микола Івасюк.
В цей час він знайомиться з Іваном Франком і разом

вони привертають міжнародну увагу до україністики.

На початку 1897 року Михайла Грушевського обирають головою НТШ (1897–1913). Під його керівництвом розроблялися статути НТШ (1896, 1898, 1901, 1903, 1904), в основу яких були покладені суто наукові, а не політичні і культурні завдання, що викликало опозиційні настрої щодо нього.

Реорганізуючи НТШ в академічну установу світового рівня (створення бібліотек, музеїв, збирання архівного матеріалу), Грушевський сприяв переходові української науки в Східній Галичині від поодиноких індивідуальних історичних пошуків до організованого, колективного й систематичного вивчення історії України та створив власну наукову школу (І.Крип'якевич, В.Герасимчук, С.Томашівський, І.Джиджора, М.Кордуба, І.Кревецький, Ом. Терлецький), яка виконувала освітню (підготовка істориків-професіоналів) і дослідницьку (вивчення широкого кола проблем історії України) функції.

26 травня 1896 року, у м. Скала (нині смт Скала-Подільська) Михайло Грушевський обвінчався з Марією Вояківською.
Протягом 1897–1898 років М. Грушевський пише І-й том своєї фундаментальної праці — «Історія України-Руси», наприкінці 1898 року ця робота була надрукована у Львові. Незабаром Грушевський видає ще два томи своєї праці. Ця робота була щиро прийнята в Галичині, проте заборонена російським урядом.
Перебуваючи в Галичині, Грушевський намагався триматися осторонь від політики, проте 1899 року він разом з Іваном Франком увійшов до Української національно-демократичної партії та очолив міське відділення. Але незабаром, через небажання відлучатись від наукової роботи, вийшов із неї.

Для розвитку української літератури Грушевський разом з І.Франком заснував і видавав «Літературно-науковий вістник» (Львів, 1898–1905, Київ, 1905–1907), був одним з організаторів Української видавничої спілки (1899).

В 1904 році власним коштом відкрив приватну вчительську семінарію в м. Коломия.

Восени 1905 року, Михайло Грушевський виїжджає в Україну, в цей час він відвідує Київ, Одесу та Харків.



Повернення до Києва
Революційні події в Росії 1905 року, що призвели до послаблення політики царату щодо національного розвитку українців, а також тиск польських чиновників зумовили повернення Грушевського до Києва.

Влітку 1906 року Грушевський виїхав до Петербурга, де тоді працювала Перша Державна Дума, і взяв активну участь у діяльності Української Фракції, Українського Клубу та у роботі редакції заснованого тоді «Украинского Вестника».https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/e8/myhaylo_hrushevskiy.jpg/150px-myhaylo_hrushevskiy.jpg

Наприкінці 1906 року до Києва переноситься видання «Літературно-наукового вістника» і Грушевський публікує у ньому статті присвячені українському рухові. Був одним з організаторів та редакторів газети «Рада» (1906) і часопису «Україна» (1907–1914). Після організації Українського Наукового Товариства в Києві весною 1907 року, був обраний його головою. В той же час Грушевський очолював і Львівське товариство, постійно перебуваючи то у Києві, то у Львові.
У вересні 1908 року за участі Грушевського, що увійшов до його керівництва, створене нелегальне позапартійне українське громадське об'єднання — Товариство українських поступовців, що згуртувало сили українства й до 1917 року було єдиною діючою українською організацією ліберального напряму. Свою політичну платформу Грушевський базував у той час на принципах конституційного парламентаризму й автономії України.
Початок Першої світової війни Грушевський зустрів у своєму маєтку в селі Криворівня у Карпатах. Через воєнні дії він не зміг одразу вирушити до Києва. Його маршрут пролягав через Угорщину, Австрію, а далі Румунію, що на той момент була нейтральною державою.
Російська влада була вороже налаштована до вченого і по його поверненні 11 грудня 1914 року Грушевського заарештовано жандармерією у Києві за звинуваченням в австрофільстві та причетності до створення Легіону Українських січових стрільців.

Відправлений на заслання до Симбірська (нині м. Ульянівськ), склав головування в УНТ. Завдяки клопотанню Петроградської АН, Грушевському було дозволено переїхати до м. Казані та займатися науковою роботою із забороною викладацької діяльності.


31 березня 1916 вчена рада Львівського університету позбавила його посади професора. У вересні 1916 переїхав до Москви, де розгорнув активну громадсько-політичну діяльність. Відновив роботу московської філії Товариства українських поступовців, брав участь у роботі видавництва «Украинская жизнь». Прагнув об'єднати опозиційні українські сили. Продовжував наукову роботу, працював в архіві МЗС Росії, Румянцевській бібліотеці (нині Російська державна бібліотека) над матеріалами до 8-го тому «Історії України-Руси»

Волю йому принесла Лютнева революція у Петрограді.



У Центральній Раді

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/8/8f/grushevskiy_parad.jpg/250px-grushevskiy_parad.jpg

Михайло Грушевський на військовому параді у Києві взимку 1917 р.
4 березня 1917 в Києві засновується Українська Центральна Рада. 20(07) березня 1917 УЦР у Києві заочно обрала Грушевського головою (одностайно обраний 19(06) квітня 1917 на Всеукраїнському національному конгресі). Грушевський приєднався до Української партії соціалістів-революціонерів. Викликаний телеграмою, 26(13) березня він повертається із Москви до Києва. У Києві намагався надати стихійному українському рухові організованості, ставив питання про культурне відродження українського суспільства (заснування національних шкіл, політичних товариств). 27(14) березня виступив на Київському кооперативному з'їзді з вимогою національно-територіальної автономії України у федеративній Російській республіці, вважаючи це найближчим шляхом до самостійності України.
23(10) червня 1917 року, Грушевський брав участь у проголошенні I Універсалу УЦР. Звернувся до всіх українців із закликом самостійно організовуватися та братися до негайного закладення підвалин автономності. Як голова УЦР добивався від Тимчасового уряду поступок Україні. 7 листопада (25 жовтня) 1917 збройний переворот більшовиків у Петрограді і невизнання ними УЦР поклали край сподіванням Грушевського про перетворення Росії на федеративну республіку. 20(07) листопада 1917 УЦР під головуванням Грушевського III Універсалом проголосила Українську Народну Республіку.
Наступ більшовиків на Київ викликав появу IV Універсалу УЦР. 22(09) січня 1918 (фактично 24(11) січня 1918) на засіданні УЦР під головуванням та на пропозицію Грушевського УЦР проголосила УНР самостійною, вільною і суверенною державою українського народу. 7 лютого (25 січня) 1918 року разом з урядом УНР Грушевський залишив Київ, а 10 лютого (28 січня) 1918 року прибув до Житомира, де добивався ратифікації мирного договору з Німеччиною та надання УНР військової допомоги у боротьбі з більшовиками.
На пропозицію Грушевського 25(12) лютого 1918 року на засіданні Малої ради в Коростені гербом УНР був затверджений тризуб. 9 березня 1918 Грушевський вернувся до Києва.
По поверненні до Києва, Грушевський приділяв значну увагу конституційному процесові в Україні. Під його керівництвом розроблялася Конституція незалежної УНР (прийнята 29 квітня 1918 року), згідно з якою верховним органом влади УНР проголошувалися Всенародні збори, які безпосередньо здійснювали вищу законодавчу владу в УНР і формували вищі органи виконавчої та судової влади. Скликати Всенародні збори і проводити їх мав голова, обраний Всенародними зборами.
29 квітня 1918 року в Києві відбувся державний переворот і влада перейшла до рук гетьмана Павла Скоропадського. У зв'язку з державним переворотом, здійсненим П.Скоропадським, Грушевський перейшов на нелегальне становище. У підпіллі займався науковою працею, брав участь в обговоренні питання про заснування УАН, при цьому відстоював думку, що її необхідно засновувати на базі УНТ. Відмовився від пропозиції увійти до складу академії, створеної гетьманом П.Скоропадським. В цей час Грушевський написав 4, 5 і 6-ту частини «Всесвітньої історії», а також праці «Старинна Історія. Античний світ», «Середні віки Європи». На початку лютого 1919 року, після взяття Києва більшовиками, Грушевський виїхав до Кам'янця-Подільського, де видавав часопис «Життя Поділля». В березні 1919 року переїжджає до м. Станіслав (нині м. Івано-Франківськ), що був столицею Західної Області Української Народної Республіки. В цей завершив написання підручника під назвою «Історія України, приладжена до програм вищих початкових шкіл і низших класів шкіл середніх», опублікований в 1919 р..

Еміграція
У березні 1919 емігрував до Чехословаччини. Жив у Празі, потім у Відні як представник закордонної делегації УПСР. Розгорнув широку публіцистичну й наукову діяльність.

Був одним із засновників громадської міжнародної організації — комітету незалежної України та заснував Український соціологічний інститут (УСІ; діяв спочатку в Празі, потім у Відні). В цей час Грушевський переглянув свої погляди з питань державного будівництва. Запропонував концепцію української національної держави-республіки з безкласовим соціальним ладом («Початки громадянства. Генетична соціологія», 1921).

25 серпня 1921 року повідомлялося про розкол у таборі Українських лівих есерів за кордоном та створення двох груп, які включили кожна-одну з партій: на чолі з М. Грушевським у Відні та на чолі з М. Шаповалом — у Празі.

4 вересня 1921 в харківській газеті «Вперед» повідомлялося, ЦК Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) виключив Грушевського з рядів партії, заявивши, що його виїзд до УСРР став зрадою партії, оскільки Грушевський не погодився з рішенням про рееміграцію з ЦК УПСР. 

На еміграції Грушевський проводив роботу над великим науковим проектом — багатотомною «Історією української літератури». Перші томи цієї роботи були надруковані в 1923 р., останній, 6-й том, лишився в рукописі і був надрукований тільки у 1995 році.


Грушевський — академік
1923 року був обраний академіком ВУАН. У березні 1924 року із сім'єю приїхав до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу.
Очолював археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI–XVIII століттях. При цій комісії у зв'язку з 350-річчям друкованої справи в Україні був створений комітет, секретарем якого був призначений В. Барвінок. Через шість років його обрали дійсним членом Академії наук СРСР. У 1924–1931 роках очолював історичні установи ВУАН.

14 квітня 1926 політбюро ЦК КП(б)У в постанові «Про Українську академію наук» висловилося за можливість підтримати кандидатуру Грушевського на посаду президента ВУАН. 3 жовтня 1926 відбулося урочисте вшанування Грушевського у зв'язку з 60-літтям від дня народження та 40-літтям наукової діяльності. 12 січня 1929 загальні збори АН СРСР обрали Грушевського дійсним членом. 25 квітня 1929 на засіданні загальних зборів АН СРСР Грушевський поставив питання про потребу створення в її складі Інституту української історії.

З осені 1929 почався погром історичних установ, створених Грушевським. У листопаді-грудні 1929 сесія Ради ВУАН почала ліквідовувати комісії, якими керував Грушевський (остаточно ліквідувала 1933). У вересні 1930 закрито НДКІУ. 11 грудня цього ж року партійний осередок ВУАН ухвалив рішення про посилення ідеологічної боротьби з Грушевським і його теоріями шляхом читання рефератів із критикою його поглядів. У січні 1931 на засіданні історичних установ ВУАН замість історичної секції, очолюваної Грушевським, створено історичний цикл. Більшість співробітників і учнів Грушевського було заарештовано й заслано.

7 березня 1931 року Грушевський переїхав до Москви.

Меморіальна дошкана будинку на вул. Володимирській, де був ВУАН

Наукова і публіцистична творчість
Грушевський залишив вічне і нескоренне…

Наукова і публіцистична творчість Михайла Сергійовича поставила твердий фундамент під наукове українознавство і розвиток української національної історіографії.

Волею долі йому довелося жити й творити на зломі двох століть і двох епох в історії українського національного відродження, ділити себе між двома частинами порізнених державними кордонами українських земель.
За пропозицією Грушевського 18 квітня 1906 р. Було засноване видання, яке отримало назву "Українсько-Руський архів”.Став ініціатором створення і першим редактором "Українсько-руської видавничої спілки”, що відіграла величезну роль на ниві національного усвідомлення і культурного піднесення в Україні. Грушевський домігся в 1898 р. реформи тижневика "Зоря”, на базі якого започатковано видання славетного "Літературно-Наукового Вістника”.
Михайло Грушевський був твердо переконаний в тому, що наука покликана служити народові та народним інтересам. Ця ідея наскрізна у його творчості та діяльності. Він випередив багатьох дослідників свого часу, здобуваючи щораз більші наукові висоти і водночас підносячи українську науку до небувалого рівня. Свої праці він постійно насичував глибоким соціологічним змістом, спирався на найрізноманітніші джерела, прагнучи досягти максимальної об’єктивності.

Коло його наукових зацікавлень надзвичайно широке. Та насамперед М.Грушевський визначний історик. Величезне значення Грушевського як історика безпосередньо пов’язане з національно-культурним відродженням української нації в першій чверті ХХ ст.


Без усякого сумніву вершиною наукового доробку вченого протягом львівського періоду, та й навіть усього його життя, була "Історія України-Руси”, яку він розпочав у Львові у 1897 р. "Сю роботу я уважав задачею свого життя”. 10-томна "Історії України-Руси” М.Грушевського стала культурно-науковою цитаделею українського національного і наукового відродження. Михайло Сергійович приєднувався до традицій "Київської держави Володимира Великого, що була найбільшою українською державою, яку пам’ятає наша історія” і тому українська демократична держава зовсім правильно за державний герб взяла "старий знак Володимира Великого, ставить його на своїх грошах, як ставився він колись.

В рамках наукових розробок проблем держави та права М. Грушевський дав визначення таких категорій:

1. Політична теорія.

2. Політичні процеси.

3. Політичні інститути.

4. Політична культура.

Розробив проект конституції перебудови Російської імперії:

1. Децентралізація держави

2. Надання на місця широкої національної територіальної автономії.

3. Парламентське правління.

4. Поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.

5. Права і свободи людини.

Пам’ять про захисника української думки та борця за свободу і незалежність, М.Грушевського – ніколи не згасне…

Ми триматимемо свічу подяки великому сину української нації, ми будемо берегти свободу і вірити в світле майбутнє, вчитися на помилках, робити висновки і берегти нашу державу, адже це і є завдання справжнього громадянина незалежної держави.



Останні роки життя та смерть
Від 1931 року змушений був жити в Москві. У січні 1934 року Володимир Затонський виступив на сесії ВУАН, зробивши основний акцент на критиці академіка Грушевського. Близькість до російських кадетів, орієнтація на німецький імперіалізм у боротьбі з «навалою більшовизму», звинувачення у дворушництві, сумнівність наукової порядності — далеко не повний перелік «гріхів», які посипалися на вченого.

23 березня 1931 року Грушевського заарештували як «керівника Українського націоналістичного центру», вигаданого чекістами. Коли він відмовився визнавати ті «свідчення», які з нього «вибили» слідчі погрозами ув'язнити його доньку Катерину, 5 січня 1933 року справу екс-голови Центральної Ради закрили зі зловісним, водночас, поясненням-вердиктом — з огляду на його… смерть.

Виконання цього вироку відтермінували до 24 листопада 1934 року, коли Грушевський справді помер у Кисловодську від сепсису через три дні після операції з видалення фурункула. Операцію цю провів головний лікар місцевої лікарні, котрий хірургом… не був, перед цим він відмовив Грушевському в проханні бути прооперованим його давнім і перевіреним другом… Наприкінці 1934 року Грушевський відпочивав у одному з кисловодських санаторіїв і несподівано захворів на карбункул. Серце зупинилось о другій годині дня.
Наступного дня газета «Вісті» від Ради Народних Комісарів УСРР вмістила повідомлення про смерть. У постанові Раднаркому зазначалося: «Зважаючи на особливі наукові заслуги перед Радянською Соціалістичною Республікою академіка Грушевського М. С., Рада Народних Комісарів УСРР постановила: Поховати академіка Грушевського М. С. в столиці України — Києві. Похорон взяти на рахунок держави. Для організації похорону утворити урядову комісію в такому складі: тт. Порайко (голова), Богомолець, Палладін, Корчак-Чепурківський. Призначити сім'ї академіка Грушевського М. С. персональну пенсію 500 крб. на місяць».Тіло Грушевського перевезли до Києва, поклали в головній залі Української Академії Наук, а 29 листопада відбулися похорони. Похований на Байковому кладовищі Києва (ділянка № 6, біля Вознесенської церкви). c:\documents and settings\администратор\рабочий стол\м.грушевський\пам\'ятники\im578x383-002.jpg

Вшанування пам’яті

Пам'ятники і барельєфи


У Києві, Луцьку, Барі, Червонограді, та Львові споруджено пам'ятники Михайлові Грушевському. Також невеликий постамент був зведений у місті Козятин на Вінничині.

У двоповерховому будинку в Києві по вулиці Володимирській, 35 у 1927–1930 роках працював Михайло Грушевський, про що свідчить барельєф, встановлений на фасаді. Зараз у цьому будинку міститься громадська приймальня Служби безпеки України. Михайлові Грушевському відкрито меморіальні дошки у Відні, Празі, Варшаві, Холмі(нині Польща), Тбілісі,  Казані, Москі.



https://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/3/37/mykhaylo_grushevsky_monument_%28kyiv%29.jpg/200px-mykhaylo_grushevsky_monument_%28kyiv%29.jpg

Пам'ятник Грушевському у Києві



https://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/2/2b/grushevsky_monument.jpg/200px-grushevsky_monument.jpg

Погруддя Михайла Грушевського в Червонограді



https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/2e/grushevski_qazan.jpg/220px-grushevski_qazan.jpg

Меморіальна дошка Грушевському в Казані з написом татарською, російською та українською мовами



Зображення на грошових знаках
https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/2b/grushev_r.jpg/170px-grushev_r.jpg

Пам'ятна монета НБУ1996 року


Портрет Михайла Грушевського зображено набанкноті номіналом 50 гривень та на пам'ятних монетах 1996 та 2006 років.


Об'єкти, названі іменем Грушевського
Ім'я Михайла Грушевського носить багато вулиць, проспектів та площ в Україні. Зокрема, на вулиці Грушевського в Києві розташовані будівлі Верховної Ради та Кабінету Міністрів України.

Є проспект Грушевського в Кам'янці-Подільському та Луцьку ,вулиця Грушевського в Хмельницькому, Одесі, Львові, Вінниці, Івано-Франківську,Чернівцях, на якій розташоване, зокрема, приміщення ОДА. Також ім’я Грушевського присвоєно Барському гуманітарно-педагогічному коледжу. До 130-річчя Грушевського перевидано монографію«Барське староство», яка була його магістерською дисертацією.



Музей Михайла Грушевськогоhttps://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/7/78/hrushevsky_r.jpg/170px-hrushevsky_r.jpg

Пам'ятна монета НБУ2007 року

На 140-річчя Грушевського відродилося його ім'я і в селі Сестринівці(Козятинський район, Вінницька область) — на матеріалах шкільного музею відкрито новозбудований музей Михайла Грушевського. Первинна споруда — хата діда, пам'ятка історії, не збереглася — розсипалася за останні роки.

У часи незалежності відкрито музеї Грушевського у Львові, в Івано-Франківській області, в Києві. Відтворений будинок невеликий — 6×9 метрів (оригінальний будинок мав розміри 12×17). Там розмістилося багато унікальних речей, серед яких є метрична книга місцевої церкви, де записана Глафіра Захарівна: її хрестини та вінчання.

Михайло Грушевський писав у «Споминах»:


«Я любив Сестринівку незвичайно, страшенно мріяв про неї і линув душею до неї цілими десятиліттями мого життя. То це було тому, що, як-не-як, був властиво одинокий пункт, де я міг зв'язуватися з українською стихією, дотикатися до української природи, до її культури… село мало усі українські прикмети: чепурненькі хатки, солом'яні стріхи, садки, городи, перелази, зарослі вербами береги…»

Висновки
З багаторічного небуття повертаються не тільки ім'я М.Грушевського й творчість, а й безцінний історичний досвід, зневажати який ми просто не маємо права. Діяльність і творчість М.Грушевського творять цілу епоху в інтелектуальному, науковому, національно-культурному і державному розвитку Нової України... У переломний період в житті української нації, в період відновлення державного життя України відчувається потреба призадуматися і наново оцінити творчу спадщину і діяльність М.Грушевського як державотворця і засновника української наукової національної історіографії. Настав той час, коли ми повинні замислитися чи бережемо ми надбання наших предків, нашу суверенність, що ми створюємо нашими діями і до чого це приведе. Майбутнє лише у наших руках, від того чи зрозуміємо ми це зараз - залежить майбутнє наших нащадків. А чи не почали ви помічати нашу байдужість? Так, я не говорю чиюсь, я говорю саме про байдужість наших громадян і чи не замислювались ви над тим, до чого це привело? Можливо, ми б і не знали слова "сепаратист", "чужий" чи "анексія". Я не говорю про радикальні міри, я з усим серцем сподіваюся, що кожен з нас, десь, глибоко в душі відчує ту краплинку любові до Батьківщини, яка згодом створить безмежний океан всієї нації. У якій буде панувати не лише політична і економічна гармонія, а злагода і любов у кожній родині. Почнемо з себе - змінимо світ!

Список використаної літератури
Джерела Інтернету:

  • http://www.m-hrushevsky.name/uk/Bio.html




  • https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%93%D1%80%D1%83%D1%88%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9

Історія України: підручник для 10 класу загальноосвітніх навчльних закладів. : рівень стандарту, академічний рівень / С. Куличицький, Ю.Лебедєва.- К.: Генеза, 2010. – 304 с.: іл. карти.

Над проектом працювали:


  • Кріпак Надія

Керівник проекту:




  • Куріненко Тетяна Віталіївна




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал