М. В. Остроградського




Сторінка8/13
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Зарубіжні знахідки і технології формування мотивації навчання
Можуть виявитися корисними для формування мотивації навчання у нових умовах функціонування української школи зарубіжні знахідки і технології [13, c.145 ].
Процеси, пов'язані з формуванням мотивації, американські педагоги називають тренінгом, диференціюючи останній за чотирма основними напрямками: мотивації досягнень, причинних схем, особистої причинності і внутрішньої мотивації.
Тренінг мотивації досягнень грунтується на припущенні, що, за інших рівних умов, ті учні матимуть вищу шкільну успішність, у яких загострене почуття власної гідності і прагнення постійно поліпшувати власні досягнення.
Формування синдрому досягнення містить низку взаємопов'язаних дій: а) навчання учнів зіставляти власні досягнення з досягненнями інших (як правило, кращих) учнів; б) навчання споcобів поведінки, типових для людини з високорозвиненою мотивацією; в) вивчення конкретних прикладів із свого повсякденного життя, а також із життя людей, які володіють високорозвиненою мотивацією досягнення.
Якщо поступово проходити через виділені нижче стадії формування синдрому досягнення, – підтверджує американський дослідник Д. Маклелланд, – то результати повинні бути добрими:
1) привернення уваги учнів до змісту навчання;
2) набуття досвіду мислення, поведінки й емоційного реагування;
3) засвоєння спеціальних понять і термінів мотивації досягнень;
4) співвіднесення своїх реальних мотивів із своїм ідеалом;
5) практичне слідування отриманим настановам у реальних життєвих ситуаціях;

66 6) поступове зменшення зовнішньої допомоги, нарощування власних сил.
Кожен учитель знає, що учні по-різному пояснюють причини своїх учинків.
"Причинність" – так було назване це явище – торкається і мотиваційної сфери.
Існують навіть типові "схеми" пояснень і виправдань. Послухайте пояснення учня,
– чому він не виконав домашнє завдання – і ви легко зрозумієте, про що йде мова.
Тренінг "причинних схем" безпосередньо впливає на мотивацію, спонукання учнів до певного типу поведінки. Ці зміни можуть відбутися на краще, а можуть викликати байдужість і безініціативність.
Усі програми тренінгу мотивації шляхом зміни причинних схем віддають перевагу "зусиллю" як оптимальному засобові і зміни суб'єктивного уявлення учнів про причини невдач. Усі причинні пояснення варто замінити лише одним – недостатністю власних зусиль.
У тісному зв'язку з тренінгом причинних схем знаходиться тренінг
особистої причинності, що ставить за мету навчити учнів шукати причини своїх невдач насамперед у собі і, по можливості, менше залежати від інших людей. Чим менше людина залежить від навколишніх, тим вона самостійніша. Людина не повинна бути "пішаком" у чужій грі, а "джерелом" для інших. Щоб допомогти школярам, навчайте їх:
1) ставити перед собою реалістичні цілі;
2) співставляти цілі з власними можливостями;
3) знати свої сильні і слабкі сторони;
4) визначати конкретні дії;
5) планувати перспективу;
6) правильно оцінювати ситуацію, що складається;
7) постійно аналізувати виконання особистої програми – наближають дії до цілі.
Основним усе ж залишається тренінг внутрішньої мотивації.
У сучасній школі необхідно здійснити радикальні реформи з удосконалення внутрішньої мотивації учнів. На жаль, доводиться констатувати, що під сучасну пору пересічний учитель і типова школа орієнтовані переважно на підтримування зовнішньої мотивації у вигляді контролю. Тим самим учень замість того, щоб розвивати своє «Я», постійно виявляється в ситуаціях, де це «Я» придушується.
Цілком природно, що подібна практика дуже згубно позначається на внутрішній мотивації, веде до поступового і неухильного зниження інтересу до навчання.
Справжні реформи неможливі без усебічної підтримки всіх проявів внутрішніх прагнень учнів, повної реалізації ідей і принципів гуманістичної педагогіки.
Як допомагати учням краще реалізувати свої внутрішні спонуки? Прийоми самомотивації учням, природно, має підказати вчитель.

Індивідуальне навчання: необхідність широкого упровадження

Принцип
індивідуального навчання
є найбільш важливим
і загальновизнаним у педагогіці. Але в умовах колективного навчання реалізувати цей принцип на належному рівні практично неможливо. Персональний підхід,

67
персональний учитель, як і персональний комп'ютер – тільки для одного. Усі це розуміють, але не називають речі своїми іменами.
Вимоги ринкової економіки змусять нас упроваджувати індивідуальний підхід у повному обсязі і не на словах, а на ділі: адже кожний учень вимагатиме створення йому необхідних умов для самореалізації. Особистісна орієнтація освітнього процесу здійснюється саме шляхом створення кращих умов для
індивідуального навчання, мета якого одержання школярем освіти на обраному ним рівні відповідно до індивідуальних запитів. Необхідність широкого упровадження інтенсивного індивідуального навчання диктується такими умовами [13]:
1. Зростає розрив між індивідуальною підготовкою школярів одного й того ж віку, учителеві все важче орієнтуватися у класі на "середнього" учня.
2. Зростає число школярів, які у зв'язку з відхиленнями у своєму розвитку чи здоров'ї, не можуть продовжувати навчання за звичайними шкільними програмами і мають потребу в прицільному коректуванні.
3. З'явилися учні, які не можуть регулярно відвідувати школу у зв'язку з тривалими поїздками, спортивними змаганнями, передпрофесійною підготовкою, обставинами життя та ін.
4. Частина учнів не задоволена діючими навчальними планами і програмами
і не може вибрати для себе один з масових шляхів одержання освіти, у тому числі, через комунікативні проблеми або небажання одержувати освіту у звичайних шкільних умовах.
5. Деякі учні бажають вибрати для себе більш зручні для них схеми оволодіння новими знаннями, уміннями, тестування досягнень.
6. З'явилися нові педагогічні системи, що розглядають індивідуалізацію навчання як основний шлях реалізації особистісних запитів і створення умов для самореалізації особистості.
7. Розширилися матеріальні і технічні можливості забезпечення
індивідуальної освіти.

Індивідуальний маршрут навчання як особиста програма дій учня

Реалізація цілей продуктивного навчання в загальноосвітній середній школі
істотно поліпшується, коли вона доповнюється так званими індивідуальними
маршрутами навчання. Індивідуальним маршрутом можна назвати складений самим учнем (разом з учителем і батьками) план руху лабіринтами навчання і досягнення кінцевої мети у залежності від власної старанності [13, с.274 ].
Індивідуальний освітній маршрут – це особиста програма дій учня на деякому відрізку його навчання: від декількох хвилин і годин до тижнів і навіть місяців. Маршрут може бути намічений для окремої частини, теми чи розтягнутий навіть до меж цілого предмета. Мета продуктивного навчання за індивідуальною програмою – максимальне задоволення запитів учня, підвищення якості знань, умінь, економія енергії і часу. Зменшення термінів навчання вивільняє час для професійної підготовки, поглибленого вивчення окремих предметів.

68
Маршрут містить точний опис: а) навчального матеріалу заданого обсягу, б) необхідного рівня оволодіння ним, в) методики раціонального навчання, в) необхідних обсягів самостійної роботи і практики, г) розрахунку втрат часу на усі види самостійного навчання, д) самодіагностики і тестування досягнень.
Якщо індивідуальний маршрут складається на частину уроку або на цілий урок, то він нічим, не відрізняється від віддавна відомого індивідуального підходу.
Учитель планує і пропонує учневі індивідуальний варіант діяльності для вирішення конкретного завдання, контролює й оцінює результати роботи.
Дещо по-іншому здійснюється новий для нашої школи підхід до планування та упровадження індивідуального навчання на більш тривалий період — чверть, півріччя, рік. На основі діючої в певному навчальному закладі базисної програми складається індивідуальна освітня програма для кожного учня, який побажав опановувати навчальний предмет в індивідуальному порядку або, як кажуть, перейшов на індивідуальний план. В особистій програмі реалізується спосіб
індивідуального освоєння існуючої навчальної програми.

Індивідуальна освітня програма

Перехід учня на індивідуальну освітню програму відбувається за
визначеними правилами, що передбачають:
– оцінку педагогічним колективом готовності учня до переходу на
індивідуальну програму;
– бажання учня перейти на навчання за індивідуальною програмою та усвідомлення ним відповідальності за прийняте рішення;
– згода батьків.
Індивідуальна програма може орієнтуватися на один з діючих навчальних планів, не обов'язково той, що реалізується в певному класі. Учень може, наприклад, вибрати гімназійний навчальний план чи план з поглибленим вивчанням якого-небудь предмета.
Індивідуальна програма, як правило, визначає орієнтацію окремого відрізка навчання. Ця орієнтація може змінюватися при переході до іншого відрізку.
Скажімо, учень, орієнтований на реабілітаційний навчальний план у першому півріччі, може перейти на базисний план у другому і т.ін.
Навчальний модуль як змістовна основа навчання
Змістовну основу навчання за індивідуальними освітніми програмами складають навчальні модулі. Навчальний модуль – це навчальний матеріал
(параграф, тема, розділ, предмет, інтегрований курс і т.д.), методичні вказівки по вивченню навчального матеріалу, час на виконання кожного навчального завдання, способи контролю і звітності. Найбільш простим і типовим зразком навчального модуля є тема (розділ) навчальної програми разом Із указівкою найбільш раціональних методів і форм її вивчення.
Загальний навчальний модуль розробляється у вигляді індивідуального освітнього маршруту, у якому міститься:
– назва модуля і його обсяг (тема, розділ, курс);
– навчальний матеріал (предмет, група предметів, інтегрований курс);

69
– рівень (базовий, поглиблене вивчання і т.ін.);
– кількість годин на всі частини модуля (теми, розділи, увесь модуль);
– методи і способи опанування знань, умінь;
– самостійна практична робота;
– звітність (тести, реферати, заліки і т.д.). Навчальний модуль містить чіткі часові орієнтири:
1. Визначається загальний час, наприклад, чверть, півріччя 10-го класу.
2. Терміни виконання кожної ділянки маршруту фіксуються і постійно уточнюються.
3. Укладається часовий графік виконання навчальних модулів (за тижнями)
із указівкою контрольних пунктів – термінів представлення завдань, контрольних зрізів, заліків тощо.
Структура змістовної частини індивідуального освітнього маршруту містить у собі обов'язкові модулі, що входять до інваріантної частини загального навчального плану.

Використання навчальних ігор: позитиви та проблеми

У західних особистісно зорієнтованих технологіях на перше місце вийшла гра. У незначних дозах цей засіб корисний і необхідний, у всіх інших випадках, потрібно зважено підходити до доцільності та періодичності використання ігор
[13, с. 122, 124].
Якщо у класі учні гралися, а додому отримали завдання – виконати вправу з підручника, вирішити задачі тощо, а інспектор перевірятиме грамотність – то, скажіть мені, навіщо марно витрачати час і сили учнів?, – зауважує вчений
І.Підласий, висловлюючи свою думку про доцільність використання навчальних
ігор. Весело провели час, порозважалися, начебто чомусь і навчилися. Просять ще
і ще. Оце і є поблажлива технологія, що йде за учнями. Якщо ваше завдання – весело провести час, то можна брати її на озброєння. А якщо ви чомусь хочете навчити дітей, то треба подумати.
Стратегією української освіти з одного боку, проголошено мету – створення умов для самореалізацїї особистості, що дозволяє учневі бути самобутнім і самодостатнім і навчатися, як він може і як він бажає (школа створює умови для найкращої реалізації його намірів). З другого боку, стандарт вимагає опанування знання на рівні, не нижчому за встановлений. Як сумістити право навчатися – як
хоче учень і як він може – з обов'язком опанувати предмет не нижче
встановленого рівня (стандарту)? Незалежне ж тестування випускників не
може і не повинно враховувати нічого, крім знань. Тест однозначно встановлює:
знає – не знає.
Як же нам сумістити несумісне?
Узагальнюючи накопичений досвід, можна виділити низку позитивних моментів використання навчальних ігор:
- у процесі гри учні опановують досвід діяльності подібний до того, який би вони набували в дійсному житті;

70
- гра дозволяє самим учням вирішувати складні проблеми, а не залишатися пасивними спостерігачами;
- гра створює вищу потенційну можливість переносу знань та досвіду діяльності із навчальної ситуації в реальну;
- ігри забезпечують навчальне середовище швидкого реагування на дії учня;
- ігри дозволяють "ущільнювати" час: за короткочасну гру учень дізнається більше ніж за значно більший проміжок часу навчання іншими методами;
- ігри психологічно привабливі для учнів: прийняття самостійного рішення не лише дуже стимулює, але й переконує учня в необхідності виваженого підходу;
- імітаційні ігри безпечні;
-
ігри захоплюють учнів: навіть ті навчальні теми, які звичайно не викликають зацікавленості в учнів, легко засвоюються в ігровій формі.
Негативні моменти використання навчальних ігор

В іграх є й негативні моменти, що суттєво звужує діапазон їхнього застосування:
- застосування імітаційних ігор вимагає гарної методичної підготовки педагогів, на яку треба витратити енергію і час;
- інколи ігри вимагають більших втрат часу порівняно з економнішими методами (наприклад, читанням);
- часто ігри акцентують досвід діяльності, який не є основним для проектованого засвоєння змісту навчання;
- розробники ігор не завжди знають методику навчання, а тому створюють свої продукти, орієнтуючись на технічні можливості комп'ютерних систем;
- дорогі комп'ютерні системи та програми менш доступні ніж традиційні навчальні матеріали (наприклад, книги, таблиці, роздаткові матеріали);
- під час гри можливі неконтрольовані спалахи емоцій учнів, погіршання
їхньої поведінки, а відтак і формування звички нестриманості;
- частина ігор задумана і розроблена недосконало, це може привести до невдач і розчарувань;
- в деяких іграх обмежується чисельність учасників, ці ігри неможливо використати для фронтального навчання.

Доцільність застосування комп'ютерних ігор
Вони найбільш доцільні для вирішення таких завдань:

формування інтелектуальних умінь учнів;

створення емоційного ставлення учнів до навчального матеріалу;
– посилення навчальної мотивації.
Слід додати і такі, на перший погляд, незначні поліпшення, пов'язані з використанням класних ігор, як:

обговорення результатів гри з батьками вдома;

регулярність відвідування школи, користування бібліотекою;

підвищення зацікавленості;

зростання активності та самостійності прийняття рішень.

71
Партнерська педагогіка західного зразка

Сьогодні ми уважно придивляємося і пробуємо застосовувати партнерську педагогіку західного зразка.
Розглянено основні положення західної партнерської технології [13, c. 175].
1. Учитель і його учень (учні) – ділові партнери у досягненні мети.
2. Основа співробітництва – контракт з точно визначеними обов'язками, термінами, результатами, санкціями і фінансуванням.
3. Мета учня – опанувати важливий для нього предмет вивчення.
4. Мета педагога – допомогти йому в реалізації мети.
5. Відповідальність: 50% відповідальності учня (вживається і термін – співвідповідальність), 50% – педагога.
6. Стимули: для учня – його наміри, для педагога – винагорода.
7. Організація процесу: максимальна самостійність учня, втручання педагога лише тоді, коли в учня з’являються проблеми.
8. Постійне формування узагальнених алгоритмів вирішення завдань.
9. Упровадження дієвих стимулів самомотивації.
10. Максимальна опора на індивідуальні особливості.
11. Використання найновіших засобів, що можуть сприяти прискоренню процесу навчання.
12. Забезпечення нешкідливості процесу і збереження здоров'я учня.
13. Забезпечення індивідуального розпорядку дня.
14. Створення комфортних умов.
Партнерство не має жорстких схем. Це приблизно те ж саме, що у нас розуміється під творчістю. За винятком одного – без права на помилку. Тому педагоги вкрай обережно йдуть на порушення гарантованих схем. На творчість їх надихнути дуже важко. Ніхто не хоче ризикувати. Порівняйте з нашою легковажністю – половина шкіл і кожен другий учитель проголошують, що працюють у творчому режимі [13].
Технологічні схеми гнучкі. Нерідко зміна схеми відбувається прямо на уроці. У першій його частині педагог виступає в ролі майже авторитарного керівника навчального процесу, сприймається як джерело знань для учнів, а у другій частині він виступає як фацилітатор — помічник учня, "полегшувач" його праці. Схема загалом не нова і нагадує нашу організацію пізнавального процесу, коли у першій частині учитель подає нові знання, розтлумачує їх учням, а далі приступає до практичного закріплення матеріалу.
Наступна схема класного партнерства використовує можливості взаємонавчання. Практикується робота в парах, трійках, мікрогрупах. Але це переважно для муніципальних шкіл. У приватних привілейованих школах взаємодопомога, співпраця учнів спостерігається нечасто.
Поширене
індивідуальне консультування, додаткові заняття. Кращі учні надають репетиторські послуги за гроші .
Останнім часом партнерські стосунки дедалі ширше упроваджуються в
усіх типах американської школи. Партнерські моделі навчальних закладів
виявляються найдоцільнішими.

72
Оцінювання знань як педагогічна проблема

Суперечки з питань: як оцінювати відповіді, чи виставляти оцінки чи обходитися без них не припиняються, хоча контролювання, оцінювання дуже давні компоненти педагогічної технології. Контролювання й оцінювання завжди супроводжували розвиток школи. Проте, як і сотні років тому, педагоги не доходять спільної думки – чи є оцінка індикатором якості, визначником успішності, чи навпаки, існує як показник переваг–недоліків тієї чи іншої системи
(методики) навчання. Суперечливий характер шкільної оцінки відзначив ще
Я.А.Коменський, звернувшись до педагогів із закликом розумно і виважено користатися своїм правом на оцінку.
Вимога об'єктивності контролювання в сполученні з гуманним відношенням педагогів до учнів пронизує всі прогресивні дидактичні системи.
У новій демократичній школі немає місця для формального контролювання.
Дидактичний контроль як своєрідний метод навчання має яскраво виражену навчальну, розвиваючу спрямованість, з'єднується із самоконтролем, необхідним і корисним насамперед самому учневі.
Спроби змінити підходи до шкільного контролю, що тягнуться з далекого минулого, нічого не дали, оскільки майже всі пропозиції і нововведення групувалися навколо одного питання – чи використовувати в школах оцінки, чи обходитися без них. Навчання без оцінок (і фактично без контролю) не дало і не могло дати результатів. Стало зрозуміло, що "радісна перспектива набування знань", а також "закладене самою природою прагнення до знань" (П.Н.Блонський) не є дієвими стимулами в навчальній діяльності школярів.
Демократизація шкільного життя вимагає відмовитися не від контролювання й оцінювання знань, умінь, а від рутинних форм спонукання до навчання за допомогою оцінок. Пошук нових способів стимулювання навчальної праці, принцип особистої вигоди, що набирає сили в навчанні і вихованні, визначають інші підходи. У системі діагностування оцінка як засіб стимулювання набуває нових якостей. Насамперед результати діагностування, де можуть використовуватися оцінні судження (бали), сприяють самовизначенню особистості, що в умовах конкурентного суспільства є важливим спонукаючим фактором. Доповнена принципом добровільності навчання (а отже, і контролювання), оцінка з небажаною для багатьох школярів засобу примусового навчання перетворюється в спосіб раціонального визначення особистого рейтингу
– показника власної значимості у класі, школі, суспільстві.
Оцінювати відповіді треба, спираючись на вимоги і нормативи оцінок з кожного навчального предмету. З нормативами повинні бути ознайомлені й учні.
Широко розповсюдженими причинами необ'єктивної педагогогічної оцінки є не
тільки недостатня розробленість критеріїв оцінювання, але й те, що вчителі
рідко звіряють свої оцінки з вимогами і нормативами. Кожен має власне уявлення
про те, що повинен знати учень, і як він зобов'язаний викладати свою відповідь.
Багато залежить від суб'єктивних уподобань педагога. Саме педагогічний суб'єктивізм є головною причиною того, що багато нинішніх школярів віддає

73
перевагу комп'ютерним і тестовим формам контролю, де участь педагогів є мінімальною.
Можливо, незалежне тестування вирішить цю гостру соціальну проблему.
А поки що учитель повинен прагнути до об'єктивної і реальної оцінки виконаної учнями роботи, щоразу їм необхідно пояснювати, яка, чому і за що виставляється оцінка.
Загальні правила прийняття відповіді та її оцінки такі:
– перевіряємо те, чому навчали. Учень одержує завдання того рівня, над досягненням якого він працював;
– ніхто не стає гіршим. Це значить, що до кінця уроку (блоку уроків) учень уже не отримуватиме завдань нижчого рівня.
– необхідно досягти того, щоб учень піддавався тестуванню і моніторингу на всіх заняттях.

Результати світового досвіду системи оцінювання знань

Такий досвід досить об'ємний, тому підсумовуючи його, вдамося до тез [6, c. 457]:
1. Як і нові методи навчання, методи оцінювання передбачають сприймання особи як цілості.
2. Пошук досконалості – виправдана мета в особистому житті, навчанні та бізнесі. Однак більшість шкіл ставить собі за ціль досягнення таких показників "успішності", які далекі від досконалості.
3. Письмові тестування з будь-якого предмету, за винятком хіба що математики і каліграфії, дають змогу виявити тільки невелику частку особистих навичок і вмінь учня.
4. У світі, де кожен прагне керувати власним життям, важливо вміти
адекватно оцінювати себе. Це ще раз пояснює, чому невід'ємним складником упевненості у власних силах мусить стати постійне оцінювання власних здобутків.
5. Справжній успіх часто стає результатом спільних зусиль, тому варто заохочувати людей до взаємного оцінювання, яке може поєднуватись із самооцінюванням – спочатку оцінюємо себе самі, щоб потім обговорити цю оцінку з людьми, які працюють з нами.
6. Одним із великих тріумфів людства є вміння вчитися на помилках, звідси мало б випливати позитивне ставлення до помилок, і загалом ризику, як до важливих компонентів розвитку. Помилка – це крок назустріч досконалості.
Ніякий шкільний екзамен не повинен карати за творчий підхід чи взяття на себе ризику; існування однієї правильної відповіді можливе хіба що в арифметиці.
Айнштайн не відкрив би своєї теорії відносності, якби не поставив під сумнів
основи математики.
7. Надзвичайно важливо вміти критично мислити. Відкриті й не зашорені підходи в розв'язанні проблеми відіграють істотну роль у всіх ділянках життя.
Усяке оцінювання мусить стимулювати розвиток цих рис, а не заохочувати до розкладання думок у шухлядки за принципом правильних i неправильних.

74 8. Оцінювання, спрямоване на вчителя, таке ж важливе, як i оцінювання
учня. Будь-який професійний інструктор семінарів роздає анкети для оцінювання своєї роботи, аби справдити реакцію учасників i скоригувати власну поведінку.
Завдяки цьому вільному, чесному i справедливому обміну думками учителі моделюють в учнів позитивне ставлення до успішної роботи над собою.
11. Компетентні вчителі й адміністратори мусять застосовувати ті ж принципи у взаєминах між учителями й батьками. Регулярне посилання додому
анкет з оцінюванням роботи вчителів є icтотним елементом зміцненням довіри
між школою i домом, складником нової концепції обслуговування клієнтів – учнів i батьків.
Важливо, щоб yci школи взяли ці принципи на своє озброєння.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал