М. П’ятихатки 2014 зміст



Скачати 278.96 Kb.
Дата конвертації11.05.2017
Розмір278.96 Kb.


images_13.jpeg

м. П’ятихатки

2014

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………

3

  1. Криза новонародженості………………………………………...

4

  1. Криза першого року……………………………………………...

6

Ознаки кризи……………………………………………………………..

6

Поради батькам…………………………………………………………...

8

  1. Криза трьох років………………………………………………..

10

Ознаки кризи……………………………………………………………..

10

Поради батькам…………………………………………………………..

10

  1. Криза (шести)семи років………………………………………..

12

Ознаки кризи……………………………………………………………..

12

Поради батькам…………………………………………………………..

12

  1. Криза тринадцяти років…………………………………………

14

Ознаки кризи……………………………………………………………..

14

Поради батькам…………………………………………………………...

14

  1. Криза сімнадцяти років…………………………………………

17

Ознаки кризи………………………………………………………

18

Поради батькам……………………………………………………

18

Література…………………………………………………………

20


ВСТУП

Розвиток  дитини  має  нерівномірний  характер. На одних етапах зміни у дитячій психіці відбуваються повільно та поступово ( стабільні періоди), на інших – бурхливо й швидко (кризові періоди). Послідовність розвитку визначається чергуванням стабільних і критичних періодів.

Для того, щоб допомогти дитині у кожен з таких періодів  та конструктивно вплинути на її  особистість, треба розуміти  особливості  періоду, який вона проходить, що саме відчуває дитина, щоб стати їй на допомогу та не пошкодити  їй.

Основними кризами віку є: криза новонародженості, криза 1 року, криза 3 років, криза 6-7 років, криза 13 років та криза 17 років. Це найважчі психологічні періоди, коли дитина може відчувати дуже глибоку кризу. Всього ж за час свого розвитку кожна людина проходить близько дев'яти кризових періодів. 

Під час кризи дитина за дуже короткий термін змінюється у своїх основних рисах цілком. Це революційний, бурхливий, стрімкий  перебіг подій як за темпами, так і за змістом змін, що відбуваються.

Для кризових періодів характерні певні особливості:

        1. Їх межі вкрай невиразні, розмиті. Криза настає непомітно,дуже важко визначити момент її початку й завершення. Різке загострення (кульмінація) спостерігається лише всередині цього етапу.

        2. Апогей  кризи для оточення виявляється у зміні поведінки дитини, її «важковиховуваності». Дитина ніби виходить з-під контролю дорослих, стає вередливою, стрімко знижується успішність у школі та працездатність, зростає кількість конфліктів з оточенням. Внутрішнє життя пов’язане з болісними переживаннями.

     3. Розвиток під час кризи має  переважно негативний характер. На відміну від стабільних періодів, тут відбувається швидше руйнівна, ніж творча робота. Дитина не стільки здобуває, скільки щось втрачає з надбаного раніше. Водночас у критичні періоди спостерігаються й конструктивні процеси розвитку, поява новоутворень, що мають перехідний характер і не зберігаються на далі у тому самому вигляді .















  1. КРИЗА НОВОНАРОДЖЕНОСТІ

малюки.jpeg

Розвиток дитини починається критичним актом народження і наступним за ним критичним періодом, який носить назву новонародженості. Психоаналітики вважають кризу першою травмою, яку переживає дитина, і вона настільки сильна, що все наступне життя людини проходить під знаком цієї травми. Навряд чи можна з цим погодитися, якщо врахувати, що у новонародженої дитини ще відсутнє психічне життя, і крик новонародженого є переходом до нової форми дихання. Акт народження у певному сенсі є переходом від паразитарного типу існування до форми індивідуального життя. Це перехід від темряви до світла, від тепла до холоду, від одного типу харчування до іншого. Починають діяти інші види фізіологічної регуляції поведінки, численні фізіологічні системи починають функціонувати заново. Ознакою кризи новонародженості є втрата ваги дитиною в перші дня після народження.

Криза новонародженості - проміжний період між внутрішньоутробним і позаутробним способом життя. Процес народження - тяжкий, переломний момент у житті дитини. Народжуючись, дитина потрапляє в зовсім інші умови: холод, яскраве світло, повітряне середовище, яке вимагає іншого типу дихання, необхідність зміни типу харчування.

Пристосуватися до нових умов життя дитині допомагають спадково закріплені механізми - безумовні рефлекси. Дитина народжується з певною готовністю нервової системи пристосовувати організм до зовнішніх умов. Так, відразу після народження включаються рефлекси, що забезпечують роботу основних систем організму (дихання, кровообігу). В перші дні можна також відзначити таке: сильне подразнення шкіри (укол, наприклад) викликає захисне обсмикування, мелькання якогось предмета перед обличчям - зажмурювання, а різке збільшення яскравості світла - звуження зіниць тощо. Ці реакції - захисні рефлекси. Крім захисних, у новонароджених можна виявити реакції, спрямовані на контакт з подразником. Це орієнтувальні рефлекси. Спостереження свідчать про те, що вже в період від першого до третього дня сильне джерело світла викликає поворот голови: в дитячій кімнаті полового будинку в сонячний день голови більшості новонароджених, як соняшники, повернуті в бік світла. Доведено також, що уже в перші дні новонародженим властиво стежити за джерелом світла, яке повільно переміщується. Легко викликаються і орієнтовно-харчові рефлекси. Дотик до кутиків губ, до щік викликає у голодної дитини реакцію пошуку: вона повертає голову в бік подразника, відкриває рот. Крім перелічених, у дитини виявляється ще кілька вроджених реакцій: сосальний рефлекс - дитина відразу ж починає сосати вкладений їй до рота предмет; хватальний рефлекс - дотик до долоні викликає реакцію схоплювання; рефлекс відштовхування (повзання) - при дотику до підошви ніг і деякі інші рефлексии.

Новонароджений починає своє життя з крику, який в перші дні носить безумовний рефлекторний характер. Перший крик - результат спазму голосової щілини. Спазм супроводжує перші дихальні рефлекси. Деякі вчені вважають, що перший крик - це і є перший прояв негативної емоції: спазми викликають відчуття стиснення. Однак, можна стверджувати, що вже в перші дні життя дитина криком відповідає на неприємні відчуття, пов'язані з потребою в їжі, сні, теплі: підставою для крику слугує голод, мокрі пелюшки тощо. За нормального виховання крик новонародженого переходить у вияв негативної емоції - плач. Плач стає природним вираженням будь-якого страждання, фізичного болю тощо. Посмішка, яка є виявом позитивної емоції, з'являється дещо пізніше.

Перші, досить визначені прояви позитивної емоції у вигляді посмішки можна спостерігати в кінці першого - початку другого місяця життя, причому посмішка виникала або при зоровому зосередженні на предметі, або як відповідь на звернені до дитини лагідні слова і посмішку дорослого. Тому можна зробити висновок, що для виникнення позитивної емоції недостатньо одного тільки задоволення органічних потреб. Воно лише знімає негативні емоції і створює умови, за яких дитина може відчувати радісне переживання, викликане одержанням вражень, пов'язаних з дорослим.

Поступово в дитини виробляється особлива емоційно-рухова реакція, звернена до дорослого, яка називається комплексом пожвавлення. Комплекс пожвавлення полягає в тому, що дитина зосереджує погляд на обличчі людини, яка схилилася над нею, посміхається їй, активно рухає ручками та ніжками, промовляє тихі звуки. Це вияв потреби у спілкуванні з дорослим - першої соціальної потреби дитини. У комплексі зароджується координація рухів. Комплекс пожвавлення - це перший акт поведінки, пов'язаний з виділенням дорослого, це і перший акт спілкування, адже у ньому виявляється спроба впливати на дорослого.Новонароджений максимально потребує дорослого, але ще не володіє способами впливу на нього. В цьому полягає головне протиріччя цього періоду, що розв'язується шляхом забезпечення особливого виду діяльності - безпосереднього емоційного спілкування дитини й дорослого, початок якого закладається у комплексі пожвавлення.

Комплекс пожвавлення - основне новоутворення критичного періоду, воно знаменує собою початок нової стадії розвитку - стадії немовляти. Тому поява комплексу пожвавлення виступає психологічним критерієм кінця кризи новонародженості. Фізіологічним критерієм кінця новонародженості є поява зорового і слухового зосередження, можливість формування умовних рефлексів на зорові і слухові подразники. Медичним критерієм кінця періоду новонародженості є набуття дитиною початкової ваги, яка була у неї при народженні, що свідчить про нормальне функціонування фізіологічних систем життєдіяльності.



  1. КРИЗА ПЕРШОГО РОКУ

Ознаки кризи:

Приблизно з 9 до 18 місяців діти знаходяться в періоді "кризи одного року". У цей час діти можуть вести себе капризно, вимагати самостійності, відмовлятися їсти, відштовхувати батьків і т.д.igrashki_rovno.jpg

І справа тут не в неправильному вихованні, а в кризовому періоді. Так що, зіткнувшись з такими проявами, батькам не варто відразу звинувачувати себе, багато "примх" цілком закономірні.

Криза 1 року складається з трьох моментів:

1. Становлення ходьби

Приблизно у віці 8-13 місяців діти починають самостійно ходити. Тепер для дитини ходьба є основним засобом пересування. Сам процес ходьби сильно впливає на розвиток малюка. Тепер йому доступні нові висоти.

Іноді, вже почавши ходити, дитина знову починає повзати, як ніби забувши, що вже вміє ходити. Це означає, що повного дозрівання ходьби ще не відбулося, а в даний момент активний розвиток зайняло щось ще, наприклад, логічне мислення. Зачекайте, скоро дитина знову почне ходити.

2. Розвиток автономної мови

У цей період розвивається автономна мова (термін запропонував В. Еліасберг) - це ряд форм, що заміщають мова, які є підготовчою сходинкою для розвитку мови. Перехід від без'язичного до мовного періоду здійснюється за допомогою автономної дитячої мови.

Автономна мова відрізняється від мови рідної двома напрямками:

Звуковий склад слів, уживаних дитиною, від- різняється від звукового складу слів "дорослої мови".

Слова дитячої мови відрізняються від слів нашої мови за значенням.

Тобто, ми маємо справу з власною, вигаданою мовою малюка. Ці слова зовсім не схожі на ті, що ми вимовляємо. Одне слово може означати широке коло явищ.

При нормальному розвитку етап автономної мови починається в кінці першого року і закінчується у третій чверті другого року. Звичайно, кожен малюк унікальний і розвивається "у своєму темпі", тому цей період може початися трохи раніше або закінчитися трохи пізніше. Етап автономної мови - це необхідний період у розвитку будь-якої нормальної дитини.

Окремо варто відзначити, що разом зі своїми словами у дитини існує розуміння і наших слів. Тобто дитина, до того, як починає говорити, розуміє ряд слів "дорослої мови" (наприклад, "тримай", "хліб", "ніс" і т.д.).

Початок і кінець автономної мови знаменують початок і кінець кризи першого року життя.

Слова автономної мови мають вказівну функцію і функцію найменування, але не мають функції значущої. Тобто слова автономної мови використовуються для виділення чого-небудь в ситуації, але не використовуються для подання відсутніх в даний момент предметів і значень.

Таким чином, у цей період малюк може розмовляти тільки про те, що він бачить у даний момент. Поки що він не може розмовляти про предмети не знаходяться перед очима.

Важливою ознакою автономної мови є відсутність відносин спільності. Відносини спільності - це відносини значень слів, де одне є вищим поняттям, а друге нижчим. Наприклад, меблі і стіл, або одяг і футболка.

Значення слів в автономній мові не постійні. Одне і те ж слово в одній ситуації може означати одне, а в іншій ситуації - інше. Тобто значення слів сильно залежить від конкретної ситуації.

Мова й мислення у людей сильно пов'язані. Тому етап автономної мови позначається на особливості мислення:

На стадії автономної мови ще не існує можливості словесного мислення, відірваного від наочної ситуації.Слова можуть з'єднуватися між собою тільки так, як сполучені предмети перед очима дитини. Тому мислення носить характер несамостійний. Автономна мова передає сприймані враження, вона констатує, але не зводить, не робить висновків. Це накладає обмеження на мислення.

3. Акти протесту

На цьому етапі розвитку відбуваються великі зміни у вольовій сфері. Дитина проявляє акти протесту, опозиції, протиставлення себе іншим. Такі реакції, іноді, проявляються з дуже великою силою.

Наприклад, малюк, якому в чомусь відмовлено (або якого не зрозуміли) починає голосно кричати, відмовлятися ходити, лягає на підлогу і стукає ногами. Такі напади дуже схожі на епілептичні, проте відрізняються від них відсутністю втрати свідомості, рясної слинотечі, енурезу.

У цих нападах можна побачити ознаки регресу поведінки (дитина як би повертається до більш раннього періоду).

Всі подібні прояви дитини випливають з труднощів взаємного розуміння.

Отже, в цей період діти виявляють бурхливі реакції на всілякі заборони та обмеження. Репертуар "впливаючої на батьків поведінки" сильно розширюється: крик, плач, кусання, падіння, ту- піт, агресія по відношенню до інших.


Поради батькам:

  1. Будьте уважні до потреб дитини.

  2. Прибирайте заборонені для дитини предмети. В іншому випадку дитина їх побачить і почне вимагати надати для ігор. Ви відмовите, а дитина почне черговий акт протесту.

  3. Надайте дитині більше свободи (у розумних межах).

  4. Іноді малюк починає ходити за вами по квартирі та вимагати приділити йому час. Якщо ви цього не зробите, то він відповість вам черговим актом протесту. Краще не доводити до цього, а приділити увагу. Через деякий час малюк "награється" з вами, і ви приступите до своїх справ, а малюк до самостійних ігор. Звичайно, в цій ситуації можна зробити й інакше: малюка на деякий час можна відвернути чимось незвичайним, ніж те, що він не бачив раніше, наприклад, нової цікавою іграшкою.

  5. У цьому віці діти дуже гостро реагують на ситуацію, коли будь хто з батьків йде у ванну або туалет і закриває за собою двері. Малюк, залишаючись зовні, починає черговий акт протесту. Його можна зрозуміти: з одного боку йому страшно, через несподіване зникнення батька, а з іншого - йому саме зараз дуже захотілося в це приміщення, але двері заважають... В цій ситуації намагайтеся діяти на випередження: перед вашим "зникненням" зацікавте малюка чимось цікавим (або залиште на піклування іншому попереднику). Якщо все ж погане відвернути не вийде, і ви опиняєтеся в ситуації, коли вас з дитиною відокремлюють двері, то треба починати "переговори". Скажіть дитині, що ви тут, все добре, і ви скоро виходите. Звичайно, ці речі не справлять на дитину великого враження, однак допоможуть трохи знизити розладнаність.

  6. Якщо дитина почала сильно плакати (наприклад, через заборону), то відвернути її від цієї справи можна включивши у ванні воду, або включивши пилосос. Всякі шуми допомагають відволікти дитину.

  7. Постарайтеся не часто використовувати слово "не можна", інакше дитина перестане реагувати на нього правильним способом. Для загрозливих для життя ситуацій і предметів можна використовувати слово "небезпечно". У результаті можна в критичних ситуаціях (наприклад, коли дитина грає з ручками газової плити або з розеткою) використовувати слово "небезпечно", а для небажаних ситуацій (наприклад, коли дитина висипає пісок з цукорниці) використовувати слово "не можна".

  8. Допомагайте малюку, коли він просить. Але не перестарайтеся з допомогою. Намагайтеся допомагати тільки в тій частині справи, де він сам поки що не може нічого зробити. Наприклад, якщо ви вирішили разом попилососити підлогу, то ви можете увіткнути шнур в розетку і включити пилосос, а дитина може пилососити.

  9. Надайте малюкові особистий простір, наприклад, ящик або коробку для іграшок. Нехай він буде там головним. Нехай робить, що хоче.

  10. Не потрібно лаяти за зламані іграшки. Все одно в цьому віці він не може зрозуміти, що іграшки ламати недобре. До того ж шляхом ламання іграшок дитина пізнає світ. Так що поломка іграшки теж несе розвиваючий ефект.

  11. Безумовно любіть малюка. Тобто любіть його просто так, за те, що він є. Оцінюйте його справи і вчинки, але не його особистість.

  12. Якщо вам потрібно піти з дому, то краще це робити не потайки, а чесно попередивши про це малюка і сказавши йому, що ви обов'язково повернетеся.

  13. Періодично влаштовуйте своїй дитині зустрічі з однолітками. Але не примушуйте вступати в контакт. З іншими дітьми малюк почне спілкуватися і грати тоді, коли буде готовий до цього.

  14. Навчайте свого малюка. Показуйте, як користуватися різними предметами. Намагайтеся розкривати їх властивості.

  15. Збагачуйте сенсорний досвід малюка: дайте йому відчути різні поверхні, понюхати різні запахи, послухати різні звуки. І тишу)


3. КРИЗА ТРЬОХ РОКІВ

5555s.jpeg


Ознаки кризи:

негативізм – дитина негативно реагує на вимоги чи прохання батьків. І робить це лише тому, що прохання йде від дорослого. Головний мотив у цьому – зробити прямо протилежне до вимоги.

впертість – не є наполегливістю, з якою дитина прагне досягнути бажаного. Вона є реакцією наполягання на чомусь не тому, що цього дуже хочеться, а тому, що дитина вимагає, щоб із її думкою рахувалися.

норовливість – дитина наполягає на своїх бажаннях та проявляє незадоволеність тим, що їй пропонують і тим, що роблять інші. Норовливість спрямовується не проти конкретного дорослого, а проти тієї системи стосунків, які склалися у ранньому дитинстві, проти норм виховання. Таким чином яскраво проявляється прагнення все вирішувати та робити самостійно.

свавільність – прагнення до відокремлення від дорослого. Дитина сама прагне щось робити. При цьому не лише фізично самостійно, як у ранньому віці, але й самостійно формувати наміри, задуми. Таке прагнення часто є неадекватним до можливостей дитини, що викликає додаткові конфлікти.

протест-бунт – виникає тоді, коли стосунки дитини із батьками перебувають ніби у стані постійної «війни», що викликано регулярними конфліктами.

деспотизм – дитина може жорстко виявляти свою владу над дорослими: диктувати, що вона буде їсти, а що ні, чи зрушить вона з місця, чи ні, чи може мама вийти і т.д. Якщо ж у сім"ї декілька дітей, то деспотизм може набувати форму ревнощів: тенденція до влади виступає у якості ревнощів та нетерпимості до інших дітей (особливо молодших), які не мають жодних прав на думку маленького «деспота».

знецінювання – дитина, наприклад, може сваритися, ламати або викидати улюблені іграшки, невчасно запропоновані і т.ін, чим висловлює знецінення того, що було раніше цікавим і дорогим. Таким чином проявляться знецінення застарілих правил поведінки.
Поради батькам:

  1. Проаналізуйте свою поведінку по відношенню до малюка. Чи не принижуєте ви його? .

  2. Станьте більш гнучкими, розширюйте права та обов'язки малюка і в межах розумного дайте відчути йому самостійність, щоб він міг насолодитися нею.

  3. Збалансуйте заохочення і покарання дитини, ласку і строгість. Знайте: дитина не просто не погоджується з вами, она відчуває ваш характер і знаходить в ньому слабкі місця, щоб впливати на них при відстоюванні своєї незалежності. Малюк по кілька разів на день перевіряє ще раз у вас: чи справді те, що ви забороняєте йому, заборонено? Чи все-таки можна? І якщо відчуває хоч найменшу можливість, то домагається свого – якщо не у вас, так у тата, у бабусі, дідуся.

  4. Не ведіть боротьбу з дитиною через дрібниці.

  5. Знайдіть вихід з тупикової ситуації у рольовій грі, яка з трьох років стає провідною діяльністю дитини. Приміром, ваша дитина відмовляється їсти, хоча голодна. Не прохайте її. Накрийте стіл і посадіть на стільчик іграшкового ведмедика. Зобразіть, ніби ведмедик прийшов обідати і дуже просить малюка, як дорослого, спробувати, чи не занадто гарячий суп, і, якщо можна, погодувати його. Дитина, як дорослий, сідає поруч із іграшкою і непомітно для себе, граючи, разом з ведмедиком з'їдає весь обід.

  6. У вас має бути достатньо гнучкості та уяви, щоб перемкнути впертість дитини на щось захоплююче і цікаве для неї, відповідне тому напівказковому світу, в якому вона живе.

  7. Поводьтеся з малюком, як з рівним. Запитуйте дозволу взяти його іграшку, обов'язково говоріть "Дякую", якщо малюк надав вам послугу. Так ви не лише уникнете негативізму і впертості з його боку, а й подасте малюкові хороший приклад для наслідування.

  8. Направляйте енергію дитини в мирне русло, тобто пропонуйте заміну небажаним вчинків малюка (так робити не можна, а так можна), використовуйте гру для згладжування кризових моментів.

  9. Заборони повинні бути узгоджені між усіма членами сім'ї. Мамі і татові треба виступати єдиним фронтом, не вносячи сум'яття у свідомість дитини.

  10. Заборони потрібно висловлювати доброзичливо, але твердо, не дозволяючи дитині використовувати шантаж для досягнення своїх цілей. Найкраще це зробити, переключивши увагу дитини на що-небудь інше.

4. КРИЗА (ШЕСТИ) СЕМИ РОКІВ
Ознаки кризи:67685859.jpg

Протягом десяти хвилин малюк може змінити кілька образів: збираючи іграшки, він пересувається по кімнаті, як Спайдермен, потім відповідає на ваші запитання голосом Валлі, а за обідом відмовляється знімати з голови покривало - мантію Гаррі Поттера. Настільки часта зміна ролей відображає пошук власної манери думати, говорити і рухатися.

Дошкільника легко довести до сліз. Помічаючи, як діє заплаканий вид на вразливих дорослих, спритні діти охоче демонструють свої страждання і з легкістю  досягають бажаного.

Дитина може "впадати в дитинство", вимагаючи купувати їй іграшки для малюків, повзаючи рачки і сюсюкаючи. Особливо це характерно для дітей, що мають молодших братів і сестер.

Поява страхів. Це побічний ефект бурхливої фантазії, спрямованої на пошуки своєї соціальної ролі і на вирішення інших нагальних питань виду "чи правда, що всі динозаври вимерли?".

Суперечливість: дитина хоче діяти як дорослий, але при цьому відмовляється допомагати батькам або грати за правилами. Шестирічка не вміє співпрацювати і сприймає "дорослість" як абсолютну незалежність.


Поради батькам :

  1. Якщо дитина сперечається з будь-якого приводу, чинить опір,  шукає нове заняття (цим вона прагне виявити свою самостійність, незалежність, потребу бути дорослішою), їй необхідно допомогти: передусім продемонструвати свою пошану до неї – бути спокійним, розумним, терплячим. Варто доручити дитині справу, заняття, де вона може довести свою самостійність. Коли вона заспокоїться, сказати, в чому ви згодні з нею, і в чому вона не має рації. Бажано підтримувати її досягнення та успіхи в корисних справах.

  2. Дитина вередує, роздратована, вимагає свого, вона втомилася. Треба бути з нею лагідним, казати, що любите її, відвернути увагу від капризу грою, заняттям. Якщо це не допомагає, потрібно залишити дитину в спокої, не реагувати на її істерики. Коли вона заспокоїться, сказати їй про те, як вона вас засмутила, але незважаючи на це, ви її все одно любите і сподіваєтеся. Що вона вже так не поводитиметься.

  3. Потрібно бути доброзичливішим, знайти час поспілкуватися з дитиною, зайнятися загальними корисними справами. Це особливо важливо, коли в дитини з’являється хитрість, вертлявість, манерність у поведінці, клоунада – значить, їй не вистачає визнання дорослих, вона вимагає до себе уваги, непокоїться. Перед сном бажано проводити спокійні бесіди про те, що трапилося з нею за день, хвалити її за добрі справи та вчинки.

  4. Дитина не слухається (вимоги треба повторювати по декілька разів) або суперечить дорослим. Замість того, щоб дорікати їй, читати мораль, потрібно висловити щире засмучення: «Я від тебе такого не чекала, подумай, що треба зробити, щоб виправитися». Необхідно показати їй, що батьки за неї переживають та хочуть бачити гарною дитиною, учнем. Дуже корисно створювати для дитини такі ситуації, коли безпосередньо хороша поведінка стає метою,- влаштувати «день слухняності», «день ввічливості» та ін.

Також потрібно:

  • Допомагати дітям в організації ігор та занять, знаходити час разом брати участь у них. Заохочувати активність дитини в інтелектуальних заняттях.

  • Пропонувати шести – семирічним дітям більше завдань на розвиток уяви, фантазії, творчої ініціативи: ігри «в театр», вигадування казок із продовженням «ланцюжком», творчі завдання – намалювати зимовий ліс, вирізати з паперу чарівну тварину та ін. Такі завдання стимул юють розвиток у дитини найважливіших чинників, необхідність для переходу до навчальної діяльності.

  • Підтримувати розмову з дитиною про школу, казати про неї тільки добре: для чого діти навчаються, чого навчають у школі, малювати разом картинки, складати розповіді «На уроці», «Шкільна зміна» та ін. Сформувати в дитини уявлення про те, що навчання – це серйозна праця, тому треба бути уважним, старанним учнем; розповісти, як треба поводитися на уроках, із учителем, з однокласниками.

  • Виховувати в дітей працьовитість, відповідальність за доручену справу; прилучати їх до домашніх справ та корисних занять; допомагати ім.; надавати приклад у виконанні. Корисним є виконання завдань із самоконтролем. Для цього доречно завести для дитини календар, де б вона відзначала кольоровим олівцем виконання доручень і добрих справ.

  • Надавати допомогу дитині при зустрічі з труднощами у навчанні. За необхідності радитися з учителем.

  • Заохочувати навчальні успіхи шести - семирічного учня, радіти разом із ним. Виявляти це словами: «Молодець! Я знала, що у тебе вийде, що ти будеш гарним учнем!»

5. КРИЗА ТРИНАДЦЯТИ РОКІВ


Ознаки кризи:---s.jpeg

- зниження продуктивності навчальної діяльності (а також спроможності нею займатися) навіть у тих сферах, де підліток обдарований (часто це зумовлюється переходом від конкретного до логічного мислення);

- негативізм. Підліток ніби відштовхується від оточуючих. Схильний до сварок, порушень дисципліни, у нього часто виникає внутрішнє занепокоєння, невдоволення, прагне самотності та самоізоляції;

- спілкування з однолітками набуває такої цінності, що відтісняє на другий план навчання і стосунки з рідними;

- невдоволення своїми стосунками з однолітками часто є причиною зниження рівня навчальних досягнень та порушень поведінки;

- підлітки не погоджуються на нерівноправні стосунки, оскільки вони не відповідають їх уявленням про власну дорослість та самостійність. Вони вимагають поваги, довіри, самостійності, обмежують права дорослих і розширюють свої. Часто це призводить до невиконання розпоряджень дорослих, нехтування обов'язками, протесту;

- конфліктність виникає за умови, коли зміни в розвитку особистості підлітка випереджають корективи стосунків з дорослими.

Бурхливий розвиток та криза підліткового віку зумовлюють появу психологічних новоутворень, центральним з яких є самосвідомість. Іншим новоутворенням є відчуття дорослості. Це проявляється не у вигляді наслідування (як було в дошкільному та молодшому шкільному дитинстві), а в приналежності до світу дорослих - постійному намаганні зайняти місце дорослого в системі реальних стосунків між людьми. Звичайно дорослість підлітків є суб'єктивною, проявляється вона в емансипації від батьків, новому ставленні до навчання, у романтичних стосунках з однолітками іншої статі, у зовнішньому вигляді й манері одягатися.


Поради батькам:

  1. Сприймайте дитину безумовно. Любіть її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, добре навчається, допомагає. Любіть її просто за те, що вона є.

  2. Можна висловити своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом.

  3. Будьте вірними своєму слову, обіцянкам. Навіть якщо є об’єктивні причини і через якісь обставини ви не зуміли дотриматися своєї обіцянки, не вважайте не гідним для себе пояснити дитині причин, з якої порушили її.

  4. Будьте відвертими з дитиною. У побудові правильних і чесних відносин украй важливе бажання дитини бути з вами відвертим. Це бажання можна й потрібно стимулювати. Інколи ви самі можете стати ініціатором ігрової ситуації, де дитина, яка потрапила в скрутне становище, наприклад зламала квітку у вазі, має зробити свій внутрішній вибір на користь правди. При цьому можете сказати, що ви знаєте, хто зламав нещасливу квітку, і краще було б, щоб малюк поділився неприємною новиною раніше, оскільки спільними стараннями можна було б змінити ситуацію. Величезну роль тут відіграє ваша доброзичливість у словах та інтонації.

  5. Можна засуджувати дії дитини, але не почуття, хоч якими б не бажаними чи недозволеними вони були. Якщо ці почуття з’явилися, отже для цього є підстави.

  6. Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте у її неприйняття.

  7. Поступово, але не ухильно знімайте із себе турботу та відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.

  8. Оцінюйте наслідки. Коли дитина вперше говорить неправду, необхідно пояснити їй наслідки цього вчинку. Зробіть це без сторонніх. Пояснення необхідне, воно дозволить дитині зрозуміти, що вона не одна у світі, що кожний вчинок має свій відголос – позитивний й негативний. Таке пояснення допоможе їй навчитися думати про майбутнє. Дайте змогу дитині самій залагоджувати наслідки її дій або бездіяльності. Тільки тоді вона дорослішатиме і ставатиме «свідомою».

  9. Карайте дитину, залишаючи без хорошого, а не робіть їй погано.
    Умійте прощати. Якщо ви ввели вдома «статусні» взаємини, без знижки на вік малюка ви ризикуєте виховати замкнену і боязку людину. Адже, даючи маху, дитина думає перш за все, що на неї чекає невідворотне і строге покарання. Відчуття самозбереження і бажання уникнути стає визначальним чинником в поведінці. І тут до брехні – один крок.

  10. Посмійтеся разом. На несуттєву брехню можна відповісти з гумором. Насамперед це стосується маленьких дітей, які роблять перші спроби обманути. Залишаючись у рамках гри, ми ніби говоримо дитині: «Ти знаєш, що я знаю». Наш гумор дає дитині відповісти так само весело.

  11. Заохочуйте чесність. Не залишайте непоміченим момент, коли ваша дитина призналася вам у чомусь. Повірте, що такі миті в житті дитини дуже важливі. Адже вона робить свій вибір. Не забудьте пояснити, в чому її помилка, але змістіть акцент на момент істини – на те, що ви пишаєтесь тим, що ваш малюк росте чесною людиною.

  12. Подавайте власний приклад. Пам’ятайте: ваша дитина – це до великої міри ваш відбиток. Вона звертає увагу на те, що ви минаєте, навіть не озираючись. Ви виховуєте нечесну людину тоді, коли припускаєте можливість збрехати у присутності дитини. Інколи в цій брехні дитині відводиться визначена, нехай на перший погляд безневинна брехня. Наприклад: «Підійди, будь ласка, до телефону і відповідай, що мами вдома немає», - кажете ви і закладаєте цим фундамент для майбутньої брехні.

  13. Любіть своє дитя. Якщо ви любите свою дитину – не уникайте шансу дати їй це відчути. Повторюйте частіше ці заповітні слова: «Я тебе дуже, дуже люблю»! навіть якщо дитина вчинила щось погане, все одно повторіть, що любите її. Так ви розвинете в душі малюка упевненість, що попри здійснені ним помилки, що він все одно улюблений і дорогий вам, що ви засуджуєте його вчинок, а не особистість загалом.


6. КРИЗА СІМНАДЦЯТИ РОКІВ
Юність - всього лише початок дорослого життя. Відчуття того, що все життя попереду, дає можливість пробувати, помилятися і шукати з легкою душею. Тут дитинство залишається у минулому. Всі психічні функції в основному сформовані і почалася стабілізація особистості, рамки окремих віків носять все більш умовний характер. Криза 17 років - рубіж звичного і нового дорослого життя. index.jpeg

Існують дві категорії дітей: перші сподіваються на допомогу батьків і не втрачають душевної рівноваги; другі розраховують на свої сили . Для важко переживаючих кризу 17 років характерні різні страхи. Відповідальність за зроблений вибір, реальні досягнення в цей час - вже великий вантаж. Сюди ще додаються страхи перед новим життям, перед можливістю помилки, перед невдачею , у хлопців - перед армією. Висока тривожність і виражений страх можуть привести до виникнення невротичних реакцій (загостренню гастриту, нейродерміту, головних болів, тиску) і ін. хронічних захворювань. Але якщо навіть юнак мало тривожний, і все складається вдало, різка зміна способу життя, включення в нові види діяльності, спілкування з іншими людьми викликають значну напруженість. Нова життєва ситуація вимагає адаптації до неї. Допомагають в цьому впевненість в собі, відчуття компетентності, підтримка сім'ї і інше.

Бути у юнацькому віці дуже складно. Наповнений енергією, вивільненою у фізіологічних зрушеннях пубертата, одержимий потребою бути незалежним, повний очікувань майбутніх успіхів у великому житті, юнак проходить через тяжкі випробування у пошуках власного шляху у новому для нього світі. Ми повинні розібратися в одному важливому питанні, складному і для дитини, і для батьків. Дорослим необхідно створювати умови для розвитку юнаків і робити це треба так само дбайливо, як в дитинстві, коли зі шляху малюка забиралися гострі предмети, що представляли для нього небезпеку. Потрібно поважати гідність , допомагати їм розвивати відчуття правильної самооцінки і давати при необхідності корисні поради — все це сприяє становленню їх особистої і соціальної зрілості.

Батьки повинні розуміти і раптові зміни настрою, і дивні на перший погляд захоплення, і ексцентричну поведінку, і новий лексикон, і деколи свідомо невдалі починання. Щоб успішно пережити всі пригоди цього віку, і батькам, і юнакам потрібно знати, як виходити з критичних ситуацій. Проблеми, що постійно виникають і які необхідно обов’язково вирішувати, вимагають великих зусиль, деколи пов'язаних з ризиком.

Не можна швидко і без зусиль вирішити всі проблеми юнацького віку. І батьки, і діти повинні набратися терпіння і продовжувати працювати, спілкуватися один з одним, любити один одного. У цей період кожен в сім'ї починає по-новому бачити, як би наново познайомитися один з одним. Чи пройдете ви цей етап з найменшими втратами, залежатиме від того, що переважає в сім'ї — любов або страх.

Ознаки кризи:

А) дівчата:

Позитивний симптомокомплекс:

1) типові симптоми: прагнення до самостійності, домагання ролі дорослого, гордість за власні досягнення, уміння співпереживати, відвертість;

2) супутні симптоми: організованість, відповідальність, уміння самоконтролю, вимогливість.

Негативний симптомокомплекс:

1) типові симптоми: дратівливість, хитрощі, індивідуалізм, пристосовництво, негативізм, зарозумілість, лінощі;

2) супутні симптоми: зухвалість, корисливість, жорстокість, лихослів'я;

Б) юнаки:



1. Позитивний симптомокомплекс:

1) типові симптоми: прагнення до самостійності, гордість за власні досягнення, домагання ролі дорослого, упертість як наполегливість, уміння співпрацювати;

2) супутні симптоми: відвертість, уміння самоконтролю.

2. Негативний симптомокомплекс:

1) типові симптоми: лихослів'я, індивідуалізм, дратівливість, упертість як неслухняність, негативізм, лінощі;

2) супутні симптоми: недбалість, жорстокість, хитрощі, зухвалість, корисливість.
Поради батькам:

1. Ви, батько, повинні чітко викласти дитині свої страхи і побоювання, щоб він зміг вас зрозуміти.

2. Ви, юнак , повинні чесно розповісти про те, що відбувається з вами, і постаратися зробити так, щоб вам повірили. Ви повинні теж сказати про свої страхи і знати, що вас вислухають без критики і засудження.

3. Ви, батько, повинні показати свою готовність слухати і розуміти. Розуміння зовсім не означає прощення. Воно просто створює тверду основу, на якій можна будувати подальші відносини.

4. Ви, юнак, повинні пояснити батькам, що потребуєте того, щоб вони вислухали вас, але не давали порад, поки ви самі їх не попросите про це.

5. Ви, батько, повинні розуміти, що юнак зовсім не повинен обов'язково прислуховуватися до ваших порад.

Тільки при врахуванні всього цього можливий осмислений діалог між двома рівноправними людьми і надалі розвиток нових, конструктивних форм поведінки.

- Багато дорослих, навіть прагнучи бути такими, продовжують займати авторитарну позицію по відношенню до дітей. Я ніколи не бачила, щоб батьки втрачали авторитету в їхніх очах, коли чесно признавалися в тому, що вони щось не знають, або коли показували дітям, що добре розуміють їх стан і самі переживали подібні відчуття («Я теж був наляканий...» або «Я знаю, як погано себе відчуваєш, коли говориш неправду» і т. д.).

- Будь-який конфлікт між людьми (незалежно від їх віку, статусу або статі), викликаний насильством, призводить до великих неприємностей. Відносини «переможця - переможеного» викликають боротьбу за владу. Головний сенс будь-якої боротьби — виявити переможця, і люди зазвичай вважають, що виграти повинен хтось один. Але я переконана, що коли людина програє, це стає трагедією не тільки для неї, але і для всіх інших: адже порушуються відносини з людьми, знижується самооцінка. Батьки і діти потребують один одного, і вони повинні навчитися створювати такі відносини в сім'ї, щоб кожен опинявся у виграші.

- Юнаки, дорослішаючи, мають право чекати від батьків мудрих порад, при цьому необхідна взаємна довіра. Вони не довірятимуть тим дорослим, які нещирі з ними. Чесність і щирість цінуються більш за все.

- Дорослі не повинні дозволяти собі переступати певні межі у відносинах з дітьми. Кожен повинен знати своє місце. І всі повинні поважати загальноприйняті норми людського спілкування. Кожен з нас повинен мати право на своє особисте життя.

- Щоб заслужити пошану дорослі повинні виконувати свої обіцянки. Не давайте обіцянок, поки ви не впевнені, що зможете їх виконати.

- Завжди пам'ятайте, що інший раз дитина відчуває себе як зріла сорокалітня людина, а в інший момент — п'ятирічним малюком. Так і повинно бути. І коли часом дорослі критично говорять юнакові: «Скільки тобі років, подивися на себе!», то вони забувають про зміни, які відбуваються з ним в цей час. Діти більш охоче сприймають поради і керівництво дорослих, якщо відчувають, що їх люблять, цінують і безумовно приймають. Вони гостро потребують дорослих, які б піклувалися про них і допомагали планувати подальше життя.

- Замість того щоб оточувати дітей заборонами і обмеженнями, краще спробувати створити такі стосунки, в основі яких будуть довіра, гумор і безкорислива допомога. Більш за всього на світі вони потребують чуйного, уважного ставлення з боку дорослих. І якщо у них склалися такі відносини з батьками, то вони зможуть спокійно пережити грози і бурі, які, звичайно ж, неминучі в такий тривожний, повний хвилювань і несподіванок період.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. - СПб.: Питер, 2009.

2. Вікова психологія / За ред. Костюка Г.С. - К.: Радянська школа, 1976.

3. Вікова та педагогічна психологія / За ред. Скрипченка О.В. - К.: Просвіта, 2001.

4. Власова О.І. Педагогічна психологія. - К.: Либідь, 2005.

5. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. Петровского А.В. - М.: Просвещение, 1981.

6. Гальперин П.Я. Актуальные проблемы возрастной психологии. - М.: Просвещение, 1989.

7. Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения. - М.: Педагогика, 1986.

8. Крайг Г. Психология развития. - СПб.: Питер, 2002.

9. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. - К.: Радянська освіта, 1989.

10. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. - К.: Вища школа,1974.

11. Мухина В.С. Детская психология. - М., 1985.

12. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. - Кн. 2: Психология образования. - М.: Владос, 1999.

13. Обухова Л.Ф. Детская психология: теория, факты, проблемы. - М., 1995.

14. Психология человека от рождения до смерти. Психологический атлас человека / Под ред. А.А. Реана. - СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2007.

15. Рабочая книга школьного психолога / Под ред. Дубровиной И.В. - М.: Просвещение, 1991.

16. Рыбалко Е.Ф. Возрастная и дифференциальная психология. - СПб.: Питер, 2001.

17. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія. - К.: Академвидав, 2006.

18. Сапогова Е.Е. Психология развития человека. - М.: Аспект - Пресс, 2001.

19. Фельдштейн Д.И. Проблемы возрастной и педагогической психологии. - М.: Просвещение, 1995.

20. Фельдштейн Д.И. Особенности развития деятельности ребенка в онтогенезе // Вопросы психологии - 1981. - № 6.

21. Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. - М.: Просвещение, 1991.

22. Шеффер Д. Дети и подростки: Психология развития. - СПб.: Питер, 2003.



23. Эльконин Д.Б. К проблеме периодизации психического развития в детском возрасте. - М.: Просвещение, 1981.

24. Эриксон Э. Детство и общество. - СПб.: Питер, 1996.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал