М. О. Мироненко словник термінів І понять з педагогіки



Сторінка3/18
Дата конвертації11.12.2016
Розмір3.29 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Б

*Безперервна освіта - філолофсько-педагогічна концепція, відповідно до якої освіта розглядається як процес, що охоплює все життя людини. У теорії та практиці безперервної освіти особливо акцентується увага дорослих на можливості навчання після отримання базової освіти. В особистісному плані безперервна освіта реалізується не тільки за рахунок функціонального включення людини в освітній процес, чим забезпечується «наступність ланок» у системі освіти, але й завдяки формуванню внутрішньої особистісної позиції, що забезпечує необхідність освіти у внутрішньому світі особистості. Безперервна освіта виступає як засіб творчого зросту особистості, конструктивного подолання ситуацій соціальної і професійної життєвої кризи.


Бесіда - метод навчання, який застосовується педагогом з метою активізації розумової діяльності студентів у процесі отримання нових знань чи повторення і закріплення отриманих раніше. Бесіда також є методом психолого-педагогічних досліджень. Організується з метою з’ясування індивідуальних особливостей особистості. Припускається наявність плану бесіди, але, як правило, він не включає конкретних питань, як при анкетуванні.


В



Вальдорфська педагогіка - сукупність методів і прийомів виховання та навчання, заснована на антропософській інтерпретації розвитку людини як цілісної взаємодії тілесних і духовних факторів. Свою задачу вальдорфська педагогіка бачить у «вихованні духовно вільної особистості, здатної в індивідуальній творчості переборювати тенденцію суспільства до консервативного відтворення існуючих соціальних структур і стереотипів поводження й у такий спосіб діяти на користь прогресу». Прихильники вальдорфської педагогіки бачать у ній не систематичну і нормативну наукову дисципліну, а «мистецтво спонукання» схованих в людині природних задатків. Закони творчості розглядаються ними як такі, що випливають із законів природи і відображені в духовному досвіді людини; творча фантазія висувається в ряд основних принципів педагогічної діяльності і сполучається з «мужністю до істини» та почуттями сумлінності та відповідальності. Перша така школа була відкрита в 1919 р. для дітей робітників фабрики «Вальдорф-Асторія» у м. Штутгарті (Німеччина). Головна діюча особа у вальдорфській педагогіці – класний учитель (класний керівник). До його обов’язків входить організація майже всієї навчально-виховної роботи з учнями протягом перших восьми років навчання, при кількості учнів у класі близько 30 чоловік. Класний учитель сам розробляє сценарії (плани) і викладає основні загальноосвітні предмети; створює і підтримує в інтересах виховання тісну взаємодію між учнями і вчителями, між школою і батьками. Учитель не працює за непорушним планом, необхідний план стосується безпосередньо кожного учня. Розвиток людини розглядається як ланцюг іманентних його природі східчастих перетворень, що протікають значною мірою під впливом біогенетичних законів. Його дії переборюють сходинки всебічного розвитку і людина досягає справжньої духовної свободи. Створення повноцінних передумов для такої свободи – головна мета вальдорфської педагогіки. Цикли метаморфоз (уявлення про метаморфози в процесі формування особистості увів Ґете), поділяються на семиріччя, що хронологічно не збігаються для різних сфер тілесності, мислення, почуттів і волі. Перед педагогом ставиться задача точно досліджувати ці метаморфози, створювати сприятливі умови для їхнього протікання. Вальдорфська педагогіка виключає прямий вплив на волю; вважається, що воля розвивається здоровим образом тільки в результаті правомірних непрямих впливів. Загальний принцип їх здійснення - «спочатку художнє, а потім з нього - інтелектуальне». Тому у вальдорфській педагогіці велика увага приділяється художньому вихованню, що орієнтоване на розвиток саме живого мислення і міцної волі, а не на підготовку до професійної художньої діяльності. Мистецтво розглядається як найкращий засіб формування рис особистості, здатної давати адекватну оцінку мінливим умовам навколишнього світу. Як правило, навчання поділяється на 3 ступені: до 9 років, до 12 років, до випуску. Початкове навчання ведеться повільно, з переважним використанням різних образних форм, що застосовуються і на старших ступенях. Предмети учні проходять т.зв. епохами: протягом 3-4 тижнів щодня на перших уроках дається той самий предмет. Підручники в загальноприйнятому варіанті не застосовуються. Необхідні записи учні роблять у самостійно оформлюваних зошитах «за епохами». Значна увага приділяється трудовому вихованню, у процесі якого як хлопчики, так і дівчатка опановують різні практичні навички: від в’язання до індустріальної праці і повного циклу сільськогосподарських робіт. Не виключається і власне професійна підготовка. Оцінки не виставляються. По закінченні навчального року класний учитель складає докладну психолого-педагогічну характеристику кожного учня. Загальним для педагогів у вальфдорській педагогіці є критичне ставлення до будь-яких форм селекції учнів, до тестування і добору обдарованих. Здаються іспити після 8-го класу і випускні (у присутності державного шкільного інспектора).


* Види діяльності людини - характеристики діяльності в залежності від способів і форм її здійснення. Вид діяльності визначається станом взаємодії людини з узагальненим об’єктом діяльності протягом циклу його існування.

Види задач діяльності:

- професійні задачі - задачі діяльності, безпосередньо спрямовані на виконання задач (завдань), які поставлені перед фахівцем;

-соціально-виробничі задачі - задачі діяльності, пов’язані з діяльністю фахівця в сфері виробничих відносин у трудовому колективі;

-соціально-побутові задачі - задачі діяльності, що виникають у повсякденному житті і пов’язані з домашнім господарством, відпочинком, сімейним спілкуванням, фізичним і культурним розвитком і т.п., що впливають на якість виконання фахівцем професійних і соціально-виробничих задач.

Види умінь:

-предметно-практичні - уміння виконувати дії з переміщення об’єктів у просторі, зміні їхньої форми і т.д.;

-предметно-розумові - уміння виконувати операції з уявними образами предметів;



-знаково-практичні - уміння виконувати операції зі знаками і знаковими системами;

-знаково-розумові - уміння уявного виконання операцій зі знаками і знаковими системами.


*Види контролю у навчанні. Застосовується попередній, поточний, повторний, періодичний і підсумковий контроль. Попередній контроль має діагностичний характер і здійснюється, як правило, на початку навчального року чи перед вивченням нових великих розділів. Мета попереднього контролю – зафіксувати початковий рівень підготовки студента, які у нього є знання, уміння і навички, пов’язані з майбутньою професійною діяльністю. Попередня діагностика рівня знань студента важлива для того, щоб визначити його зростання за певний період часу. Оцінюванню в даному випадку може підлягати порівняння його нинішнього рівня знань з початковим. Поточний контроль – це систематична перевірка й оцінка освітніх результатів студента за конкретними темами на окремих заняттях. Бажано, щоб поточний контроль відбувався на кожнім семінарському, лабораторному, практичному й інших придатних для цього групових заняттях у вузі. Можливі форми такого контролю: опитування викладачем, виконання тестів, розв’язання задач, робота з комп’ютерною програмою, взаємоконтроль, самоконтроль та ін. Повторний контроль припускає перевірку знань паралельно з вивченням нового матеріалу. Це сприяє закріпленню і системності знань студентів. Періодичний контроль здійснюється за цілим розділом навчального курсу. Мета – діагностування якості засвоєння студентами структурних основ і взаємозв’язків вивченого розділу. Задача періодичного контролю – навчальна, оскільки студенти навчаються систематизації, узагальненню, цілісному баченню великого блоку навчальної інформації і пов’язаної з нею діяльності. Підсумковий контроль проводиться наприкінці кожного семестру навчального року. Він може мати форму контрольної роботи, заліку, іспиту, захисту реферату чи курсової роботи. Даний тип контролю припускає комплексну перевірку освітніх результатів з усіх ключових цілей і напрямків. Не повинно бути так, щоб мета ставилась одна, а підсумковому контролю підлягали зовсім інші параметри чи тільки частина з них. Наприклад, якщо на початку семестру викладач поставив за мету творчу самореалізацію студентів на основі виконання ними досліджень на задані теми, то саме ця мета й повинна бути оцінена. Важливо визначити зміст і методи контролю, тобто з’ясувати, що саме і як буде контролюватися. Традиційно контролю підлягають знання, уміння і навички студентів, які перевіряються за допомогою заліків і іспитів. Інший можливий підхід – контроль досягнень студентів оголошених у меті навчання та сформульованих за допомогою термінології засвоєних дій. Наприклад, перевіряються знання й уміння, розуміння і застосування, аналітичні дії й узагальнення. Форми перевірки різноманітні: тестування й анкетування, аналіз виробничих ситуацій, комплексні проектні дії й ін.
*Визначення - дефініція, логічний прийом, за допомогою якого розкривається зміст поняття, виявляються істотні ознаки об'єктів, відображуваних у даному понятті. У процесі навчання (ширше – у пізнанні) визначення використовується для встановлення точного змісту термінів, вихідних понять.
*Викладання - це педагогічне керування учбово-пізнавальною діяльністю тих, яких навчають; один з компонентів процесу навчання. Викладання здійснюється як безпосередньо педагогом, так і в опосередкованій формі і припускає зустрічно спрямований процес навчання. Діяльність викладача містить у собі добір, систематизацію, структурування, сприйняття, усвідомлення й оволодіння навчальною інформацією і методами роботи з нею студентів і пред'явлення її тим, кого навчають, у педагогічній практиці. Організацію раціональної, ефективної, адекватної задачам навчання діяльності кожного, кого навчають, по оволодінню передбачуваною системою знань і умінь. Діяльність викладання включає також планування й організацію педагогом власної роботи. У цьому контексті керування як педагогічний вплив носить не стільки коригувальний, скільки формуючий характер і спрямований на освіту того, кого навчають; розвиток у нього різних структур розумової діяльності і спрямовано на виховання особистості. У широкому змісті керування навчальним пізнанням трактується як процес пред'явлення студентам такої системи навчальних задач, що передбачає в ході їхнього вирішення поступове і послідовне просування студентів по ступінях пізнання – від низького рівня проблемності завдань і пізнавальної самостійності до творчої, дослідницької. Тим самим проектується визначений рівень сформованості властивостей, якостей знань (системність, динамічність, узагальненість і т.п.). Діяльність викладання спрямована на виявлення умов організації навчальної роботи, дотримання якої дозволить студенту свідомо орієнтуватися в предметі, актуалізувати отримані знання й уміння, здійснювати самоконтроль. Кожен акт викладання повинний вносити визначені зміни, як у характер діяльності того, кого навчають, так і в процес його становлення як особистості. При розробці своєї програми навчання викладач повинний оцінити, які знання, з якою метою, і в якій системі він припускає сформувати в студентів у результаті засвоєння ними конкретного матеріалу. Важливе значення має визначена послідовність дій осіб, що навчаються (виконавських, оцінних і орієнтованих), пошук способів мотивації тих, кого навчають, до участі в пізнавальній діяльності. Це перша задача викладання в структурі навчання. Друга задача зводиться до реалізації принципу активності і самоврядування в пізнавальній діяльності осіб, що навчаються. Він полягає в такій організації навчальних занять, при якій викладач за допомогою програм забезпечення й організації учбово-пізнавальної діяльності направляв би й інтенсифікував процес активної, самостійної і результативної роботи кожного студента по оволодінню основами теорії і методами її застосування при розв’язанні учбово-пізнавальних задач.
Виробнича функція - коло обов’язків, що здійснює фахівець відповідно до займаної посади. Визначається посадовою інструкцією або кваліфікаційною характеристикою фахівця. Обов’язково приймається до уваги у процесі проектування, планування та безпосереднього здійснення освітнього процесу у вищій школі. Розрізняють такі виробничі функції:

- проектувальна (проектно-конструкторська), здійснення цілеспрямованої послідовності дій по синтезі (створенню) чи систем їхніх окремих елементів, а також розробка документації, необхідної для виробництва і використання відповідних об'єктів і процесів;

- організаційна, упорядкування структури і взаємодії складених елементів системи з метою зниження невизначеності, а також підвищення ефективності використання ресурсів і часу;

- управлінська, функція спрямована на досягнення поставленої мети, забезпечення стабільного функціонування і розвитку системи завдяки обміну інформацією;

- виконавська (технологічна, операторська), функція спрямована на досягнення поставленої мети відповідно до відомих алгоритмів. Тобто, фахівець виступає як структурний елемент (ланка) визначеної технології;

- технічна, чи функція виконання робіт найбільш низьких кваліфікаційних рівнів.


*Виховання соціальне - цілеспрямоване створення умов (духовних, матеріальних, організаційних) для розвитку людини. Виховання у вузькому значенні – цілеспрямована діяльність, покликана сформувати у дітей та юнацтва систему якостей особистості, поглядів та переконань. Виховання в локальному значенні – вирішення якої-небудь конкретної виховної задачі (наприклад, виховання суспільної активності, колективізму і т.п.). Виховання як частина соціалізації особистості здійснюється через освіту й організацію життєдіяльності колективу студентів. Виховання містить у собі освіту, тобто пропаганду і поширення культури та навчання. Найбільш узагальнена класифікація складається з розумового, трудового та фізичного виховання. За домінуючими принципами й стилем відносин вихователів і вихованців виокремлюють авторитарне, вільне та демократичне виховання.
*Вихователь - особа, яка здійснює виховання та бере на себе відповідальність за умови життя і розвиток особистості іншої людини. Самовизначення вихователя й оволодіння майстерністю, мистецтвом виховання багато в чому засновані на педагогічній рефлексії. Вона включає ряд компонентів. У тому числі усвідомлення вихователем справжніх щирих мотивів своєї педагогічної діяльності ( чи відбувається вона в інтересах студента, власного престижу, в угоду начальству, інструкції і т.д.). Уміння відрізнити власні утруднення і проблеми від утруднень і проблем вихованців; здатність поставити себе на місце іншого, побачити ситуацію очима вихованця; здатність до оцінки власних дій для коректування професійної самооцінки.
*Виховна система - поєднує комплекс виховних цілей; людей, які їх реалізують у процесі цілеспрямованої діяльності; відносин, що виникають між її учасниками; управлінську діяльність по забезпеченню життєздатності виховної системи.
*Виховний компонент у професійній освіті. Виховання, навчання, розвиток і соціалізація є рівноцінними складовими процесу професійної освіти. У зв’язку з реформуванням національної системи освіти і зміною освітньої парадигми (орієнтація на гуманізацію і гуманітаризацію освіти, орієнтоване на особистість виховання і навчання та ін.), проблема виховного впливу на студентів на всіх освітніх рівнях зараз є особливо гострою. Сучасні реалії вузівського життя свідчать, що в пострадянському освітньому просторі виховний компонент у тому обсязі, який існував раніше є, фактично, рудиментом старої системи і втратив своє значення. Нова ж парадигма виховання ще тільки складається. У цій ситуації виховні процеси нині об’єктивно послаблені й в основному залежать від волі і майстерності педагогів, у тому числі кураторів академічних груп, від ініціативи адміністрації і традицій конкретного вищого навчального закладу. Відомо, у процесі розвитку суспільства змінюється зміст виховання, але завжди як мету виховання педагогіка розглядає людину, а виховний вплив спрямований на її удосконалювання. Це дає підставу визначати феномен вихованняяк перетворюючу діяльність педагогів (вихователів), спрямовану на зміну свідомості, світогляду, психології, ціннісних орієнтацій, знань і способів діяльності особистості, що сприяє її якісному зросту і зміні. Світовий соціально-історичний досвід дозволяє визначити головну мету виховання як формування гармонійної та усебічно розвинутої особистості, підготовленої до ініціативної соціальної і професійної діяльності в сучасному суспільстві; особистості, здатної розділяти і збільшувати його цінності. Критеріями вихованості людини можуть слугувати наступні характеристики особистості. Серед них наступні. Ступінь оволодіння загальнолюдськими гуманістичними домінантами. Оволодіння етичними нормами та естетичними цінностями суспільства, як основою соціальної і професійної діяльності, особистісних оцінок і вчинків. Рівень і ієрархія якостей особистості, набутих у процесі виховання. Одночасно, будучи двостороннім процесом, виховання передбачає зміну акцентів ініціативи від вихователя через партнерство до самовиховання студентів, коли наростає і стає плідною автономна ініціатива суб'єктів виховання через процеси їхнього самовиховання. Виховання – поліспрямований процес, де кожна конкретна мета обумовлює відповідність її змісту методів виховання. У педагогіці традиційно виділяються розумове, моральне, естетичне, трудове, фізичне виховання, які сьогодні доповнюються цивільним, правовим, економічним та екологічним напрямками виховання. У процесі навчання у вузі можуть і повинні бути реалізовані всі перераховані напрямки виховного впливу. Блоки предметів, досить повно представлені в навчальних планах спеціальностей, дають можливість забезпечити комплексність виховного впливу на студентів. Моральне, естетичне, фізичне, правове, цивільне й економічне виховання – через блок гуманітарних предметів. Розумове й екологічне виховання – через блок природниче наукових предметів. Трудове – під час трудових семестрів, виробничої практики і безпосередньо в навчальному процесі, як в аудиторії, так і у процесі виконання самостійної роботи.
*Виховуюче навчання - навчання, при якому досягається органічний зв’язок між набутими студентами знаннями, уміннями та навичками, засвоєнням досвіду творчої діяльності і формуванням емоційно-ціннісного ставлення до світу, одне до одного, до засвоюваного навчального матеріалу.
*Вища освіта - результат засвоєння такої сукупності систематизованих знань і навичок діяльності, яка дозволяє самостійно і відповідально вирішувати дослідницькі і практичні задачі, творчо використовуючи і розвиваючи досягнення культури, науки і техніки. Специфіка вищої освіти полягає у безпосередній взаємодії освітньої та наукової діяльності, викладанні навчальних дисциплін на рівні, максимально наближеному до спеціальності чи спеціалізації, іншими словами - до сучасних досягнень науки і практики. У суспільстві завжди висуваються підвищені вимоги до громадянської, соціальної, цивільної та ділової підготовки випускників вищого навчального закладу.
Вищі навчальні заклади (вузи) - надають вищу освіту особам, що навчаються за програмами різного рівня для задоволення освітніх потреб і професійної підготовки в різних галузях економіки, культури, охорони здоров’я, науки; ведуть дослідницьку роботу, перепідготовку і підвищення кваліфікації фахівців.
Візуальна грамотність (англ., visual literacy) - напрямок у сучасній педагогіці, що досліджує проблеми розвитку навичок користування візуальною й аудіовізуальною інформацією.
Вік - період розвитку людини, який характеризується сукупністю специфічних закономірностей формування організму й особистості. Вік являє собою якісно особливий етап, якому властивий ряд змін, що визначають своєрідність структури особистості на даному ступені розвитку. У віковій психології і педагогіці останнім часом дотримуються такої вікової періодизації:

- дитинство (від народження до 1 року);



  • перед шкільне дитинство (від1 до 3 років);

  • дошкільне дитинство (від3 до 6 років);

  • молодший шкільний вік (від 6 до 10 років);

  • підлітковий вік (від 10 до 15 років);

  • юність (1-й період: 15-17 років, 2-й період: 17-21 рік).


Воля - свідоме регулювання людиною своїх дій і вчинків, що вимагають подолання перешкод; здатність до внутрішніх зусиль, необхідних для досягнення поставленої мети і виконання необхідної для цього діяльності. Здійснюючи вольову дію, людина протистоїть власній ліні, непевності, сумнівам, а також впливам і перешкодам, які надходять із зовнішнього середовища. Для вольового акту характерним є не стільки усвідомлення «я хочу цього», скільки переживання «треба» чи «я повинен», усвідомлення ціннісної характеристики мети й очікуваного результату дії. Вольова поведінка заснована на результатах індивідуального мислення та прийнятого рішення, поява якого найчастіше супроводжується боротьбою мотивів; воно припускає наявність таких психічних процесів, за допомогою яких людина підсилює мотивацію, що йде від ціннісних орієнтацій та потреб, і придушує протилежну.
*Вплив у вихованні - діяльність вихователя в єдиному процесі соціальної взаємодії, що призводить до зміни яких-небудь аспектів індивідуальності вихованця, його поведінки і свідомості, форма здійснення функцій педагога. Виділяються чотири основних можливих засоби впливу на особистість: переконання, навіювання, зараження і наслідування. Переконання містить у собі систему доказів, які обґрунтовують висунуті побажання, пропозиції та ін. Навіювання (сугестія), як і переконання, спрямоване на зняття своєрідних фільтрів, які перебувають на шляху до нових оман та помилок. Феномен зараження найчастіше виникає в групі людей, що керуються у своїй поведінці емоційним станом, діють на основі інформації, отриманої без належного аналізу, або повторюють дії інших людей. Ґрунтується також на загальному переживанні групою тих самих емоцій. Наслідування - орієнтація на приклади чи зразки. Це виявляється в повторенні однією людиною яких-небудь вчинків, жестів, інтонацій і навіть у копіюванні певних рис характеру іншої людини (педагога, іншої привабливої для наслідування людини). Наслідування може бути довільним і мимовільним. У студентському віці провідну роль щодо вибору об’єкта для наслідування починають грати ціннісні орієнтації людини.
*Вплив педагогічний - вплив педагога на емоції, свідомість і волю студента, на характер його навчальної діяльності і спілкування в інтересах формування знань і умінь, а також визначених якостей особистості. Він може бути спрямований у необхідних випадках на нейтралізацію і подолання негативних сторін у поведінці та характері особистості. Основні умови ефективності впливу: комплексне планування і вирішення навчально-виховних задач, врахування індивідуальних особливостей студентів, обґрунтований вибір форм і методів навчання і виховання, єдність і координація дій всіх організаторів навчально-виховного процесу. Це також створення сприятливої довірливої морально-психологічної атмосфери у спілкуванні педагога зі студентами, постановка перед ними на кожному конкретному етапі нових, більш високих задач у тісному зв'язку з їхньою професіоналізацією і соціалізацією.
*Вправа - планомірно організоване повторне виконання дії (розумової чи практичної) з метою її засвоєння. Вправа лежить в основі набуття тих чи інших навичок і умінь. Ефективність вправ багато в чому залежить від методики їхньої організації. Повторне виконання дій саме по собі не удосконалює їхнє виконання (наприклад, поганий почерк людини, що пише щодня, може навіть погіршуватися). Щоб вправа була ефективною, вона повинна задовольняти певним вимогам. Головна умова ефективності вправи – свідома спрямованість її на покращення діяльності. Вправа, також, вимагає знання правил виконання дій, свідомого обліку умов, у яких вона виконується, обліку досягнутих результатів, розуміння причин допущених помилок і шляхів їхнього подолання. Важливе значення в ході виконання вправ мають вказівки викладача, що супроводжуються наочним показом того, як треба виконувати певні дії, врахування цих вказівок студентами при наступних повторних діях, а також самоконтроль студентів. Істотну роль при підвищенні ефективності вправи відіграє поступовий перехід від оволодіння простою дією до виконання більш складних, які утворюють певну систему елементарних операцій. У великій мірі ефективність вправи залежить від правильного розподілу повторення в часі. Повторні дії не повинні бути занадто частими, щоб не викликати стомлення, і не занадто рідкими, щоб не руйнувалися вже утворені зв’язки. На початку освоєння вправи повторення повинні бути більш частими, під кінець навчання – більш рідкими. У результаті вправи зменшується час, витрачений на виконання дій (у силу чого збільшується продуктивність роботи), зменшується кількість помилкових дій і зайвих рухів (тим самим підвищується якість виконуваної роботи), послабляється переживання труднощів від виконуваної роботи. Термін «вправа» вживають також для позначення завдання, що дається з метою удосконалення виконання будь-якої діяльності.
*Всебічний розвиток особистості - гуманістичний ідеал виховання, що склався в епоху Відродження у руслі культурного руху гуманістів. У повсякденній свідомості - це талановита людина, здатна до різних видів діяльності, яка відрізняється від тих, хто виявляє свої здібності тільки в одній галузі.

Г
Герменевтика (грец. hermeneutikos що роз’ясняє, що витлумачує) - мистецтво тлумачення текстів (Біблії, класичних текстів і т.п.), наука про принципи інтерпретації текстів; навчання про розуміння як методологічну основу гуманітарних наук (на відміну від «пояснення» у природничих науках). За Х.-Г. Гадамером, яскравим представником сучасної філософської герменевтики, тієї, яка робить гуманітарні науки науками, її скоріше можна осягти, виходячи з традиційного поняття освіти, ніж методичних ідей сучасної науки. Бути освіченим означає порівнювати свої особисті цілі й інтереси із загальними цілями й інтересами, мати здатність до абстрагування: від приватного й особистого переходити до загального. «Усвідомлення загального» - ось суть освіти, суть гуманістичної традиції, яка робить людину справді духовною істотою.
*Головна діяльність - діяльність, виконання якої визначає виникнення і формування основних психологічних рис людини на даному етапі розвитку її особистості. Нею може бути, наприклад, навчальна або освітня діяльність.
Грамотність - визначений ступінь володіння людиною навичками читання і писання відповідно до граматичних норм рідної мови. Конкретний зміст поняття “грамотність” змінювався історично, розширюючись зі зростанням суспільних вимог до розвитку індивіда: від елементарних умінь читати, писати, рахувати і т.п. до володіння мінімумом суспільно необхідних знань, умінь і навичок (так звана функціональна грамотність).
*Гуманізація та гуманітаризація освіти. Під гуманізацією освіти у вищій школі розуміється освітній процес відповідно до умов для самореалізації, самовизначення особистості студента у просторі сучасної культури. Створення у вузі гуманітарної сфери, що сприяє розкриттю творчого потенціалу особистості, формуванню ноосферного мислення, ціннісних орієнтацій та моральних якостей з наступною їхньою актуалізацією у професійній і суспільній діяльності. Гуманітаризація освіти, особливо технічної, передбачає розширення переліку гуманітарних предметів, поглиблення інтеграції їхнього змісту для одержання системного знання. Обидва ці процеси є тотожними, доповнюють один одного і повинні розглядатися у взаємозв’язку, інтегруючись з процесами фундаменталізації освіти (див. Фундаменталізація освіти). У технічних вузах, вирішуючи проблему гуманітаризації, необхідно домагатися проникнення гуманітарного знання в природничонаукові і технічні навчальні предмети. До основних положень концепції гуманізації і гуманітаризації можуть бути віднесені наступні: комплексний підхід до проблем гуманізації освіти, який припускає повернення до цілісної людини і до цілісного людського буття; гуманні технології навчання і виховання студентів; навчання на межі гуманітарних і технічних сфер (на межі живого й неживого, матеріального та духовного, біології та техніки, техніки й екології, технології та живих організмів, технології та суспільства і т. ін.); зв’язок між дисциплінами в освіті; функціонування циклу соціально-гуманітарних предметів у вузі як фундаментальних; подолання стереотипів мислення; утвердження гуманітарної культури. Критерії гуманізації освіти. 1) оволодіння загальнолюдськими цінностями і способами діяльності, що містяться в гуманітарному знанні і культурі; 2) обов’язкова наявність поглибленої мовної підготовки, при цьому лінгвістичний модуль стає складовою частиною всього комплексу гуманітаризації; 3) гуманітарні предмети в загальному обсязі дисциплін повинні складати не менше 15-20 % для негуманітарних навчальних закладів, при цьому їх відсоток повинен збільшуватися; 4) ліквідація міждисциплінарних розривів як по вертикалі (за курсами навчання), так і по горизонталі (серед дисциплін, що вивчаються протягом навчального року). Гуманітаризація освіти припускає посилення уваги до розширення номенклатури навчальних предметів гуманітарного циклу й одночасне збагачення природничонаукових і технічних дисциплін матеріалом, що розкриває боротьбу наукових ідей, людські долі вчених-першовідкривачів, залежність соціально-економічного і науково-технічного прогресу від особистісних, моральних якостей людини, її творчих здібностей. Говорячи про гуманізацію і гуманітаризацію вищої технічної освіти, необхідно мати на увазі, що інженерна освіта у ХХІ столітті обов’язково повинна враховувати нові відносини інженерної діяльності з навколишнім середовищем, суспільством, людиною, тобто діяльність інженера повинна бути гуманістичною. Єдиний шлях зміни технократичного погляду інженерів і інших працівників виробничої сфери лежить через гуманізацію і гуманітаризацію освіти. Гуманітарне знання містить у собі науки про людину, науки про суспільство, науки про взаємодію людини і суспільства, прогностику суспільних процесів і розвиток людської природи.

Д
Дедукція (лат. deductio – виведення) - перехід від загального знання про предмети даного класу до знання про окремий предмет даного класу; один з методів пізнання. Дедуктивні висновки можна використовувати для передбачення студентами на основі загальних закономірностей, фактів, які ще не наступили, для обґрунтування та доказів тих чи інших положень, а також при перевірці припущень та гіпотез.
Демонстрація (лат. demonstratio – показ) - наочний метод навчання, використання якого забезпечує спрямованість уваги студентів на істотні (не випадково виявлені) характеристики досліджуваних предметів, явищ і процесів. Відзначаючись демонстрацією динаміки процесу, що розглядається, цим і відрізняється від ілюстрацій сталого навчального матеріалу (таблиць, схем тощо). Застосовується для доказовості словесного пояснення педагога і є засобом активізації навчальної діяльності, розвитку спостережливості тих, хто навчається; може служити джерелом нових знань.
*Державна атестація випускників. Відповідно до освітньо-професійних програм підготовки бакалаврів передбачається у формі рішення комплексних кваліфікаційних завдань – характерних професійних задач, які моделюють реальні виробничі ситуації майбутньої діяльності. Форма державної атестації магістрів – виконання комплексних контрольних завдань і захист магістерської роботи (дисертації).
*Дидактика (грец. didaktikos – повчальний) - теорія освіти та навчання, галузь педагогіки. Предметом дидактики є навчання як засіб освіти і виховання людини, тобто взаємодія викладання і навчання в їхній єдності, що забезпечує організоване педагогом засвоєння студентами змісту освіти; умови, необхідні для його протікання (зміст, засоби, методи навчання, комунікація між педагогом і студентом та ін.), одержувані результати, їхня діагностика й оцінка. Саме на дидактиці, як на науковій теорії, на основі її концептуальних положень будується модель навчання. Моделювання педагогічних явищ і процесів – головний метод будь-якого теоретичного дослідження. Дидактика досліджує особливості навчання стосовно до студентів і педагогів, навчальних предметів і педагогічних систем, окремих освітніх установ та цілих соціальних груп. У дидактиці як у науці виявляються закономірності навчання, визначаються ключові поняття, встановлюються принципи навчання, формується його зміст, пропонуються технології, форми і методи, що дозволяють здійснювати освітній процес у цілому й у його конкретних умовах, контролювати та оцінювати його результати. Дидактика вирішує наступні задачі: відповідає на питання «навіщо», «чому» і «як» необхідно навчати; описує і пояснює процес та умови навчання; досліджує сутність, закономірності і принципи навчання у зв’язку з вихованням і освітнім рівнем студентів, їх творчою самореалізацією та розвитком здібностей; визначає педагогічні основи змісту освіти; розробляє нові навчальні системи, освітні технології, форми, методи й прийоми навчання; конструює системи діагностики, контролю й оцінки освітніх результатів; пророкує і прогнозує результати навчання на основі різних концепцій освіти.
Дидактичні поняття. Понятійна система дидактики дуже багата і містить у собі філософські категорії (людина, пізнання, знання, зміст, культура, сутність і явище, загальне й одиничне та ін.). Крім того, це загальнонаукові методологічні поняття (система, структура, елемент, зв’язок, спосіб, діяльність, функція та ін.). Поняття педагогіки і психології (виховання, освіта, розвиток, мотивація, відчуття, сприйняття, представлення, засвоєння, рефлексія, уміння, навички та ін.). Нарешті, власне дидактичні поняття (навчання, викладання, освітній процес, зміст, форми, методи, засоби навчання та ін.).
*Дискусія (лат. discussio – розгляд, дослідження). Метод навчання, що підвищує інтенсивність і ефективність навчального процесу за рахунок активного включення тих, яких навчають, у колективний пошук істини. Використання дискусії дає можливість суб’єкту одержати нову інформацію і підвищити свою компетентність, перевірити власні ідеї й оцінити їхню вірогідність, розвинути комунікативні якості й уміння використовувати свій інтелект, перевірити свої почуття й інтерпретацію навколишніми людьми, виробити звичку нести відповідальність за свої слова, навчитися уникати помилок, допущених іншими в практичній і навчальній діяльності. Важливий засіб активізації навчально – виховного процесу; тобто прилучення значної кількості студентів, які присутні на занятті, до пошуку вірних відповідей на не очевидні, проблемні питання.
*Дистанційна освіта - комплекс освітніх послуг, наданих широким прошаркам населення в країні і за рубежем за допомогою спеціалізованого інформаційно-освітнього середовища, що базується на засобах обміну навчальною інформацією на відстані (супутникове телебачення, радіо, комп’ютерний зв’язок і т.п.). Це навчання за допомогою засобів телекомунікацій, при якому віддалені один від одного суб’єкти навчання (викладачі й учні) здійснюють освітній процес, що супроводжується створенням освітньої продукції і їх внутрішніх змін (її збільшенням). Сучасне дистанційне навчання здійснюється в основному за допомогою технологій і ресурсів мережі Інтернет. У зв’язку з інтенсивним розвитком інформаційних технологій виникають підстави для перегляду підходів до освіти молоді, що буде жити в системі знань і діяльностей, що відрізняються від сьогоднішніх. Розвиток локальних і глобальних електронних мереж, мультимедійних засобів навчання, стрімка побутова комп’ютеризація істотно змінюють і доповнюють форми та зміст освіти. Ці зміни належать, насамперед, до навчання з використанням ресурсів і технологій мережі Інтернет. Розвиток системи дистанційного навчання обумовлене цілим рядом його переваг і можливостей. Це, насамперед, більш гнучкі умови освіти молоді, що не може здійснити його звичайним шляхом через віддаленість від навчальних закладів, фізичних недоліків і особливостей життєдіяльності. Дистанційне навчання здатне задовольнити додаткові освітні потреби учнівської молоді. Талановитий юнак може, наприклад, одночасно вчитися дистанційно у висококваліфікованих фахівців, що знаходяться в будь-якій точці країни і світу, не залишаючи свого місця проживання. За допомогою електронних мереж він з будь-якого міста чи села має доступ до світових культурних і наукових скарбів, може навчатися в престижних університетах світу. Серед тлумачень змісту дистанційного навчання варто виділити два, що істотно відрізняються з дидактичної точки зору, підходу. Перший. Під дистанційним навчанням тут мається на увазі обмін інформацією між педагогом і його учнем (групою учнів) за допомогою електронних мереж чи інших засобів телекомунікацій. Учню пропонується тут роль одержувача деякого інформаційного змісту і системи знань з його засвоєння. Результати самостійної роботи надсилаються потім назад педагогу, що оцінює якість і рівень засвоєння матеріалу. Під знаннями тут розуміється трансльована інформація, а особистий досвід учнів і їхня діяльність по систематизації знань майже не організується. Другий, принципово відрізняється від попереднього. Домінантою дистанційного навчання у цьому випадку виступає особистісна і продуктивна діяльність учнів, що вибудовується за допомогою сучасних засобів телекомунікації. Цей підхід припускає інтеграцію інформаційних і педагогічних технологій, що забезпечують інтерактивність взаємодії суб’єктів освіти і продуктивність навчального процесу. Обмін і пересилання інформації грають у даному випадку роль допоміжного середовища для організації продуктивної освітньої діяльності учнів. Навчання відбувається в реальному часі (чат, відеозв’язок, загальний для учнів і педагога відеозв’язок, загальні «віртуальні дошки» із графікою і т.п.), а також асинхронно (телеконференції на основі електронної пошти). Паралельно зі створенням учнями освітніх продуктів відбувається їхнє внутрішнє освітнє зростання. Особистісний, креативний і телекомунікативний характер освіти – основні риси дистанційної освіти даного типу. Передбачається, що в міру розвитку інформаційних технологій людина буде відводити до 40 % свого загального навчального часу на дистанційні форми навчання, сполучаючи їх з очними заняттями (40%) і самоосвітою (20%). Дистанційне навчання дозволяє навчальним закладам збільшити кількість своїх студентів. Якщо у вузі не занадто багато студентів, але є кафедри і висококваліфіковані педагоги з оригінальними навчальними курсами, а також у них залишається вільний час, такий вуз може дистанційно навчати тих, хто фізично не відвідує заняття за тих чи інших обставин. В умовах істотного скорочення в майбутньому числа студентів внаслідок відомих демографічних проблем, це може бути ще і додатковим прибутком для структурних підрозділів вищого навчального закладу і його провідних викладачів.
Дисципліна (лат. disciplina – навчання, виховання) - якісна характеристика порядку, організованості в тій чи іншій спільності, сфері життєдіяльності людей, що відбиває відповідність їхнього поводження сформованим у суспільстві нормам права чи моралі, статутним вимогам якої-небудь організації. Дисципліна як найважливіший компонент культури людини характеризує її суспільне поводження в різних сферах. Дисциплінованість – якість особистості, що включає витриманість, внутрішню організованість, відповідальність, готовність і звичку підкорятися власним цілям (самодисципліна) і суспільним установленням (законам, нормам, принципам). Суспільна дисципліна додає поводженню людей погоджений, упорядкований характер, обумовлює продуктивність колективної діяльності, нормальне функціонування соціальних інститутів і організацій, міжособистісне спілкування. Термін «дисципліна» також часто використовують як синонім терміна «навчальний предмет».
Дитинство - етап розвитку людини, що передує дорослості; характеризується інтенсивним зростанням організму і формуванням психологічних функцій.
*Ділова гра - являє собою форму відтворення предметного і соціального змісту майбутньої професійної діяльності фахівця, моделювання таких систем відносин, які характерні для цієї діяльності як цілого. У діловій грі студент навчається виконувати квазіпрофесійну діяльність, що сполучає у собі навчальний і професійний елементи. Знання й уміння засвоюються студентами не абстрактно, а в контексті професії, накладаючись на канву професійної діяльності. Розрізнюють організаційно – діяльністні, рольові, ситуаційні та інші види ігор, які мають відповідне призначення і методику їхньої підготовки і проведення.
Дія в психології і педагогіці - довільний, навмисний акт, спрямований на досягнення усвідомлюваної мети; структурна одиниця діяльності. Дія визначена метою, на досягнення якої вона спрямована, і мотивом, який спонукає людину прагнути до певної мети. Дія може перетворитися в діяльність і навпаки. Якщо на визначеному етапі студента зацікавили запропоновані педагогом завдання, з’явився особистий пізнавальний інтерес стосовно них, то процес виконання цих завдань стає діяльністю.
* Діяльність - динамічна система взаємодій людини з навколишнім світом, у результаті яких вона досягає свідомо поставлених цілей, що з’являються внаслідок виникнення певних потреб. У процесі діяльності людина виступає як суб’єкт діяльності, а її дії спрямовані на зміну властивостей об’єктів діяльності. Діяльність - специфічна форма суспільно-історичного буття людей, цілеспрямоване перетворення ними природної і соціальної дійсності. Поняття діяльності як наукове було уведено у філософську думку у ХVІІІ сторіччі І. Кантом, але тільки в методології ХІХ ст. (Г. Гегель, Л. Фейєрбах, К. Маркс) було подане змістовне, повне тлумачення діяльності як категорії. О.М.Леонтьєв є автором психологічної теорії діяльності. Діяльність – це форма активної цілеспрямованої взаємодії людини з навколишнім світом (беручи до уваги й інших людей), що відповідає потребам, які викликали цю взаємодію, як «нестаток», «необхідність» у чому-небудь (С.Л. Рубінштейн). Потреба є передумовою, енергетичним джерелом діяльності. Однак сама по собі потреба не визначає діяльність – її визначає те, на що вона спрямована, тобто її предмет. Мета діяльності виникає у людини як образ результату творчості. Перетворюючий та фундаментальний характер діяльності дозволяє її суб’єкту вийти за рамки конкретної ситуації, вписуючи її у більш широкий контекст суспільно-історичного буття. Діяльність не обмежується перетворенням наявної дійсності за вже сталими культурними нормами, вона постійно переборює існуючі в її основі «програми». Таким чином, вона являє собою форму історично-культурної творчості. Загальна структура діяльності в категоріях психології така: потреба – мотив – задача – засіб (вирішення задачі) – дії – операції.
Доброзичливість - ставлення до людини, обумовлене установкою на сприяння її благу, на здійснення добра. Важлива риса для будь – якого викладача вищої школи. Суб’єктивно виявляється в прихильності та симпатії до студентів у навчально – виховному процесі. Протилежність доброзичливості – себелюбність, як вираження уваги і піклування людини про власні інтереси, потреби і бажання.
Доказ у навчанні - логічна дія, у процесі якої визначається істинність судження. Можливі три форми доказів у навчанні: 1) використання доказу педагогом чи укладачем підручника при викладі навчального матеріалу; 2) самостійний доказ студентами, що одержали від викладача пряму пропозицію довести ту чи іншу тезу; 3) постановка педагогом задач, які вимагають у ході вирішення самостійної діяльності студентів. З погляду самостійності й усвідомленості здійснюваних дій більш високий рівень мають докази, обумовлені потребою вирішити проблему, що актуальна для студентів в даний момент.
*Документи організації навчального процесу. До числа основних документів навчального процесу у вищій школі належать наступні. Навчальний план, розробляється на основі діючої освітньо-професійної програми і структурно-логічної схеми підготовки бакалаврів і магістрів. Це основний нормативний документ освітньої установи, що здійснює навчальний процес у рамках класно-урочної системи і предметної структури навчання. Навчальний предмет – основна структурна одиниця навчально-виховного процесу; один із засобів реалізації змісту освіти в системі загальних освітніх і професійних навчальних закладів. Перелік і взаємозв’язки навчальних предметів, їхній розподіл по роках навчання чи за окремими періодами навчального року визначаються навчальним планом відповідного навчального закладу. Навчальний план складається з графіка і плану навчального процесу з різними рівнями підготовки. Зараз це бакалавр, бакалавр-магістр і магістр (Болонський процес припускає перехід до ступіней тільки бакалавра і магістра). Графік навчального процесу визначає терміни і розподіл за часом теоретичного навчання, практичної підготовки, екзаменаційних сесій, дипломування, державної атестації і канікул студентів. План навчального процесу відбиває перелік нормативних дисциплін і час на їхнє засвоєння; перелік вибіркових дисциплін (на вибір вузу) і час на їхнє вивчення; перелік вибіркових дисциплін (на вибір студента) і час на їхнє вивчення. А також розподіл предметів за циклами навчання; види навчальних занять; обсяг часу на викладання (аудиторне навантаження студентів); обсяг часу на самостійну роботу; форми підсумкового контролю і форми державної атестації.
Домашні завдання - форма самостійної роботи студентів. Організуються викладачем з метою закріплення і поглиблення знань, отриманих на занятті, для підготовки до сприйняття нового навчального матеріалу, а іноді і для самостійного вирішення посильної пізнавальної задачі; є складовою частиною процесу навчання.
Доповідь студентів - вид самостійної роботи, використовується в ході навчальних занять. У процесі підготовки доповіді в студентів формуються навички дослідницької роботи.
Досвід педагогічний - сукупність практичних знань, умінь і навичок, що здобуваються педагогом у ході повсякденної навчально-виховної роботи; також одне з джерел розвитку педагогічної науки.
Дослідження в педагогіці - процес і результат наукової діяльності, спрямований на одержання суспільно значимих нових знань про закономірності, структуру, механізм навчання і виховання, теорію й історію педагогіки, методику організації навчально-виховної роботи, її зміст, принципи, методи та організаційні форми. Припускає наявність суб’єкта дослідження (дослідника) і об’єкта дослідження - деякого явища, що залишило свій «слід» і може бути вивчено. Процес дослідження, також як і схожі за характером дій обстеження в медицині або розслідування у слідчій практиці – діяльності розуміння, відновлення змісту й особливостей події, реконструкції її частин і встановлення властивих явищ та закономірностей. Тому педагогічне дослідження ґрунтується на фактах, що допускають їхню емпіричну перевірку, характеризується цілеспрямованістю, систематичністю, взаємозв’язком всіх елементів, процедур і методів, спирається на розроблену теорію, будується в рамках логіко-конструктивних схем, елементи яких можна однозначно витлумачувати і використовувати в науково-практичній діяльності. Наукове дослідження відрізняється від стихійно-емпіричного способу пізнання вимогами до точності поняттєво-термінологічного апарата.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал