М. О. Мироненко словник термінів І понять з педагогіки



Сторінка16/18
Дата конвертації11.12.2016
Розмір3.29 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

У

*Увага - спрямованість та зосередженість свідомості на визначених об’єктах чи визначеній діяльності. Увага є не самостійним психічним процесом, а якісною характеристикою сприйняття, пам’яті, мислення, що забезпечує вибірковий характер психічної діяльності, здійснення вибору даного об’єкта з декількох можливих. Увага – обов’язкова умова продуктивності усякої свідомої діяльності. Особливо велика її роль у пізнавальній діяльності, зокрема навчальній. Стан, протилежний зосередженості уваги, – розгубленість.


*Узагальнення у навчанні - розумова дія, яка виявляє відношення і зв’язки окремих та загальних властивостей засвоюваного матеріалу. Узагальнення – одна з основних розумових дій. Воно є присутнім у будь-якій діяльності, дозволяючи людині виявляти у різноманітті предметів щось загальне, необхідне їй для правильної орієнтації у навколишньому світі. Узагальнення нерозривно пов’язане з процесом абстракції й у навчанні дозволяє студентам виявляти та виділяти у засвоюваних окремих знаннях об’єднуючі їх загальні властивості, що надає їм деякої цілісності, яка надає мисленню учнів визначеності, послідовності та дисциплінованості.
* Уміння - здатність людини виконувати визначені дії під час здійснення тієї чи іншої діяльності на основі відповідних знань. Уміння, освоєні людиною способи виконання дії, забезпечувані сукупністю набутих знань і навичок. Уміння можуть бути як розумовими (наприклад, робити граматичний аналіз слова), так і практичними (грамотно писати). На відміну від навичок, уміння може утворюватися і без спеціальних вправ у виконанні якої-небудь дії. У цих випадках воно спирається на знання та навички, набуті раніше, при виконанні дій, подібних до даних. Наприклад, навички керування велосипедом та автомобілем у сполученні зі знанням правил керування мотоциклом можуть і без вправи визначити уміння їзди на мотоциклі. Разом з тим, уміння удосконалюються в міру оволодіння навичкою. Високий рівень уміння означає можливість користуватися різними навичками для досягнення однієї й тієї ж мети в залежності від умов дії. При високо розвинутому умінні дія може виконуватися у різних варіантах. Набуті людиною уміння не тільки визначають якість її діяльності та збагачують її досвід, але й можуть стати показником рівня загального розумового розвитку людини.
*Умовивід - розумова операція, яка полягає в одержанні нового висновку з декількох суджень. Є необхідним засобом пізнання, коли для встановлення істини недостатньо простого розгляду, а потрібно провести дослідження: вивести наслідок, здійснити доказ, систематизувати наявні знання, перевірити гіпотетичні положення і т.п. Цінність умовиводу для процесу пізнання полягає в тому, що з його допомогою нове знання добувається без звертання до безпосереднього досвіду, витлумачується зі сформульованих у мові положень, що відбивають суспільно-історичний досвід людей. Умовиводи розширюють і поглиблюють пізнання кожної людини, власна практика якої обмежена часом, пізнавальними можливостями й іншими обставинами. Судження, з яких будується умовивід, називають посилками. Судження, що виходить шляхом зіставлення посилок, називається висновком. У процесі умовиводу судження повинні узгоджуватися один з одним на основі відповідних логічних правил. Їхнє дотримання й істинність посилок забезпечують істинність умовиводу. Розрізняють кілька форм умовиводів, основні з них - індукція та дедукція. В онтогенезі (розвитку та дорослішанні окремої людини) передумови цієї форми мислення у вигляді найпростіших умовиводів починають складатися вже з дошкільного віку. Коли систематичне навчання стає провідною діяльністю молодої людини, умовиводи одержують справжню підставу та засоби для свого розвитку й удосконалення. Система знань побудована таким чином, що учню та студенту постійно доводиться засвоювати безліч загальних правил, вміти відмовлятися на основі одержуваних у вузі знань від помилкових суб’єктивних узагальнень, які склалися у його власній практиці.
Університети (лат. universitas – цілісність, сукупність, спільність) - вищі навчально-наукові установи, які готують фахівців, а також проводять наукові дослідження у різних галузях знання; університетська освіта сполучає навчання та наукову діяльність. Сучасний університет – найбільш динамічно розвинутий сектор вищої школи.
*Управління вищим навчальним закладом. Система керування вузом спрямована на створення оптимальних умов для реалізації конституційного права громадян України на одержання вищої освіти відповідно до здібностей і потреб особистості та базується на наступних принципах. Розмежування прав, повноважень та відповідальності власника, органів управління вищою освітою, керівництва вузу та його структурних підрозділів. На єдності колегіальності та єдино начальстві. Незалежності від політичних партій, суспільних та релігійних організацій. Забезпечення демократичності керування освітньою діяльністю. Реалізації демократичних свобод всіх учасників освітньої діяльності та забезпечення відповідальності за академічну успішність студентів. Створення умов для вільного пошуку, викладання та поширення істини. Забезпечення соціально-правових гарантій для творчої діяльності викладачів. Відкритості та компетентності керівництва, гласності прийняття рішень і розподілу ресурсів. Адекватності впливу організаційних технологій на освітню діяльність. Детальної розробки процедур і механізмів керування та контролю над дотриманням нормативних актів і державних стандартів. Чіткого розподілу сфер відповідальності між різними підрозділами та посадовими особами. Ефективності взаємодії всіх рівнів управлінської вертикалі. Прозорості кваліфікаційних вимог до посад професорсько-викладацького складу, процедур і критеріїв оцінки якості роботи викладачів. Ефективності та регулярності звітності. Забезпечення діяльності механізмів зворотного зв’язку. Системності аналізу усіх факторів, які впливають на якість освітньої діяльності, моніторингу та своєчасного попередження кризових явищ в академічній сфері на рівні навчальної групи, навчального предмета, кафедри, факультету та навчального закладу. Автономія та самоврядування вищого навчального закладу реалізуються відповідно до законодавства та передбачають його наступні права. Самостійно визначати форми навчання, форми та види організації навчального процесу. Приймати на роботу педагогічних, науково-педагогічних та інших працівників. Надавати додаткові освітні послуги. Самостійно розробляти та впроваджувати програми своєї наукової та науково-виробничої діяльності. Створювати в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, інститути, коледжі, технікуми, факультети, відділення, філії, навчальні, методичні, наукові, науково-дослідні центри та лабораторії, конструкторські та конструкторсько-технологічні бюро, територіально відділені й інші структурні підрозділи. Здійснювати видавничу діяльність, розвивати власну поліграфічну базу. На підставі відповідних угод здійснювати спільну діяльність з іншими вузами, підприємствами, установами й організаціями. Брати участь у роботі міжнародних організацій. Створювати власну символіку й атрибутику. Звертатися з ініціативою до органів керування вищою освітою про внесення змін у діючі чи розробці нових нормативно-правових актів у галузі освіти, а також брати участь у роботі з удосконалювання відповідних проектів документів. Користуватися земельними ділянками в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Керування діяльністю вузу забезпечує його керівник – ректор (президент), начальник, директор і т.п. Керівник вузу несе відповідальність за здійснення освітньої діяльності, результати фінансово-господарської діяльності, стан та збереження будівель та іншого майна. Керівник відповідно до статуту може делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам і керівникам структурних підрозділів. Колегіальний орган вузу третього чи четвертого рівня акредитації – Вчена рада, яку очолює її голова – керівник вузу. До складу Вченої ради входять відповідно до посад заступники керівника, декани, головний бухгалтер, керівники органів самоврядування, а також представники від науково-педагогічних працівників, що обираються з числа завідувачів кафедрами, професорів і докторів наук. До компетенції Вченої ради входять наступні питання. Представлення вищому колегіальному органу суспільного самоврядування (зборам чи конференції трудового колективу) проекту статуту вузу, а також змін і доповнень до нього. Затвердження фінансового плану та звіту вузу. Підготовка пропозицій керівнику вузу про призначення та звільнення з посади директора бібліотеки, а також призначення та звільнення з посад проректорів, директорів інститутів і головного бухгалтера. Обрання на посаду таємним голосуванням завідувачів кафедрами та професорів. Затвердження навчальних планів і програм. Затвердження рішень з питань організації навчально-виховного процесу. Затвердження основних напрямків наукових досліджень. Оцінка науково-педагогічної діяльності структурних підрозділів. Прийняття рішень щодо кандидатур для присвоєння учених звань. У національному вищому навчальному закладі в обов’язковому порядку створюється Наглядова рада, яка розглядає шляхи перспективного розвитку вузу, допомагає його керівництву в реалізації державної політики в галузі вищої освіти та науки, здійснює суспільний контроль за діяльністю керівництва. Забезпечує ефективну взаємодію вузу з органами державного місцевого самоврядування, науковою громадськістю, суспільно-політичними та комерційними організаціями в інтересах розвитку вищої освіти. Склад Наглядової ради затверджує Кабінет Міністрів України. Для вирішення основних питань діяльності відповідно до статуту керівник вищого навчального закладу створює робочі консультативні органи. У вузах третього чи четвертого рівня акредитації створюються такі робочі органи: ректорат, деканати та приймальна комісія. У вузах першого та другого рівня акредитації створюються адміністративна рада та приймальна комісія; дорадчим органом є педагогічна рада, яку очолює керівник вузу (див.: Педагогічна рада). У вузах створюються також органи студентського самоврядування на рівні студентської групи, факультету, гуртожитку, вищого навчального закладу. Органи студентського самоврядування можуть мати різну форму (сенат, парламент, старостат, студентська навчальна / наукова частина, студентські деканати, ради і т.п.). Рішення, які вони приймають, мають рекомендаційний характер.
Управління освітою - вид соціального керування, підтримує цілеспрямованість та організованість навчально-виховного, інноваційного та подібних процесів у системі освіти. Підкоряючись загальним закономірностям соціального управління, керування освітою має певні особливості, обумовлені способами постановки та досягнення соціально важливих цілей за конкретних умов організації навчально-виховного процесу.
*Урок - форма організації навчально-виховного процесу в навчальних закладах при класно-урочній системі навчання; складова частина процесу навчання. Урок проводиться з колективом учнів та студентів постійного складу (класом, навчальною групою) протягом визначеного проміжку часу (як правило, 45 хв., у початковій школі 30-35 хв., а у вузах I-IV рівнів акредитації, де його називають заняттям, від 45 до 90 хв.). У дидактичній структурі уроку виділяються: актуалізація колишніх знань і способів дій учнів та студентів (не тільки їхнє відтворення, але й використання, часто у новій ситуації); формування нових понять і способів дій; застосування (формування умінь і навичок). Планування уроку та його підготовка включають кілька етапів: вивчення спеціальної, педагогічної та методичної літератури, змісту та вимог навчальної програми, підручників і навчальних посібників; підготовка завдань, проблемних опитувань і задач; встановлення між предметних зв’язків. Для кожного уроку підбирається необхідний дидактичний матеріал, наочні навчальні приладдя та ТЗН. Ефективність уроку багато в чому залежить від того, наскільки обрані методи та засоби навчання адекватні змісту, що розкривається, та рівню розвитку учнів та студентів, а також від того, наскільки педагогу вдається реалізувати намічений план уроку.
Установка у психології - неусвідомлений стан, який випереджає та визначає розгортання будь-яких форм психічної діяльності; стан змобілізованості, готовності до дії; обумовлена наявністю у суб’єкта потреби та відповідних умов її задоволення. Установка – механізм регуляції діяльності; її регулююча функція виявляється у формі спрямованості на вирішення визначених задач. У педагогічному процесі відіграє як позитивну, так і негативну роль. Наприклад, можлива установка студента, що ця навчальна дисципліна йому на потрібна, призведе до утруднень при розгортанні ним відповідної навчальної діяльності з її засвоєння.

*Учені (вчені) ступені і звання - офіційне підтвердження наукової кваліфікації фахівця та його ролі у навчально-виховному процесі у вищому навчальному закладі; присудження ступенів і присвоєння звань - форма атестації наукових кадрів. Вчені ступені – кандидат наук і доктор наук у відповідній галузі знань (педагогічних, технічних, економічних і т.д. згідно зі структурою спеціальностей, затвердженої ВАК України); вчені звання – доцент і професор.


*Учитель - педагогічна професія та посада в системі загальної та професійно-технічної освіти. Своїм походженням учительська професія зобов’язана виокремленню освіти в особливу соціальну функцію, коли в структурі суспільного поділу праці сформувався специфічний тип діяльності, призначення якої – підготовка підростаючих поколінь до життя на основі залучення їх до цінностей людської культури.
*Уява - фантазія, психічний процес, що полягає у створенні нових уявлень, думок і образів на основі життєвого досвіду. Уява виражається в уявній побудові засобів і результатів предметної діяльності суб’єкта; у створенні програми поведінки, коли проблемна ситуація характеризується значною невизначеністю; у продукуванні образів, що заміняють і стимулюють діяльність; у створенні образів бажаних об’єктів. Основна тенденція пам’яті – максимально точне відновлення образів раніше сприйнятих і усвідомлених ситуацій і об’єктів. Основна ж тенденція уяви – перетворення представлень пам’яті, які забезпечують у кінцевому рахунку створення розумової ситуації, яка раніше не виникала. Уява – це відображення дійсності у нових сполученнях і зв’язках. Найважливіше призначення уяви в тому, що вона дозволяє представляти результати роботи ще до її початку. Розрізняють також відтворюючу та творчу уяву. Перша являє собою процес створення образу предмета за його описом, чи малюнком або кресленням; друга – процес самостійного створення нових образів, втілюваних в оригінальні продукти діяльності. Вона вимагає «добору матеріалу», необхідного для побудови образу відповідно до суті задуму. Особлива форма уяви – мрія чи уявне створення бажаних ситуацій більш-менш віддаленого майбутнього, без урахування наявності об’єктивних можливостей для їхнього виникнення.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал