М. О. Мироненко словник термінів І понять з педагогіки



Сторінка14/18
Дата конвертації11.12.2016
Розмір3.29 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

С



Само актуалізація - процес розвитку та дозрівання, споконвічно закладених у організмі й особистості задатків, потенцій та можливостей.
*Самовизначення - центральний механізм становлення особистісної зрілості, яка полягає в усвідомленому виборі людиною свого місця у системі соціальних відносин. Поява потреби у самовизначенні свідчить про досягнення особистістю досить високого рівня розвитку, для якого характерне прагнення зайняти власну, досить незалежну позицію в структурі інформаційних, ідеологічних, професійних та емоційних зв’язків з іншими людьми. У становленні зрілої особистості особливе місце займає професійне самовизначення. В основі професійного самовизначення лежить усвідомлена соціальна позиція особистості, закладена всім комплексом виховних та освітніх впливів.

*Самовиховання - свідома, цілеспрямована діяльність людини щодо вдосконалювання своїх позитивних якостей та подолання негативних. Потреба у самопізнанні, самоаналізі та самооцінці починає виявлятися у підлітковому віці. У юнацькому віці, коли особистісні якості у значній мірі сформовані, самовиховання стає більш цілеспрямованим та усвідомленим. У процесі становлення світогляду та професійного самовизначення у юнаків та дівчат яскраво виражена потреба у самовихованні інтелектуальних, моральних та фізичних якостей особистості відповідно до ідеалів та цінностей, які властиві даному суспільству, найближчому оточенню, групі. Самовиховання, найчастіше, є єдиний механізм впливу на структуру особистості дорослої людини. Якість самовиховання – це результат виховання особистості в цілому.
Самоврядування студентське - форма організації життєдіяльності студентів, яка забезпечує розвиток їхньої самостійності у прийнятті та реалізації рішень для досягнення суспільно значимих цілей. Відносини педагогів та студентів у процесі самоврядування будуються на принципах співробітництва. На організаційно-методичному рівні педагоги й студенти беруть участь у роботі спільних органів самоврядування, виробляють загальну програму дій, інформують один одного про свою діяльність. Педагоги передають студентам частину своїх управлінських функцій. Педагогічний колектив допомагає працювати органам студентського самоврядування, надає їм право обговорювати будь-які питання життя колективу, визначати основні задачі та приймати рішення. Педагоги та студенти вчаться вести діалог, попереджати та переборювати конфлікти.
*Самоконтроль - свідома регуляція людиною власних станів, спонукань та дій на основі зіставлення їх з деякими суб’єктивними нормами та уявленнями. Становлення самоконтролю – один з центральних механізмів соціалізації. Він пов’язаний із засвоєнням та прийняттям людиною вироблених суспільством норм поводження, перетворенням цих норм у внутрішні механізми саморегуляції. У результаті самоконтролю здійснюється усвідомлений вибір припустимих і найбільш прийнятних форм реагування на обставини навколишньої дійсності. Важливим моментом самоконтролю виступає самообмеження, здатність відмовитися від непродуктивних та не схвалюваних суспільством реакцій. Ця здатність не притаманна людині від народження, а формується поступово в міру розвитку особистості.
*Самоосвіта - цілеспрямована пізнавальна діяльність, керована самою особистістю; надбання систематичних знань у якій-небудь галузі науки, техніки, культури, політичної життя і т.п. В основі самоосвіти – безпосередній особистий інтерес, який знаходиться в органічному сполученні із самостійністю вивчення матеріалу. Самоосвіта – один із засобів самовиховання. Основні види самоосвіти – загальна, спеціальна (професійна) та політична. Основна форма самоосвіти – вивчення наукової, науково-популярної, навчальної та художньої літератури. Джерелами самоосвіти виступають: прослуховування лекцій та доповідей, консультації фахівців, а також різні види практичної діяльності – експерименти, моделювання й ін.
*Самооцінка - елемент самосвідомості, який характеризується емоційно насиченими оцінками самого себе як особистості, власних здібностей, моральних якостей та вчинків; важливий регулятор поводження. Самооцінка визначає взаємини людини з навколишнім світом, його критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Завдяки цьому самооцінка впливає на ефективність діяльності людини та розвиток її особистості. Самооцінка тісно пов’язана із рівнем домагань, цілей, які людина ставить перед собою. Адекватна самооцінка дозволяє людині правильно співвідносити свої сили із задачами різної складності та з вимогами навколишнього середовища. Неадекватна (завищена чи занижена) самооцінка деформує внутрішній світ особистості, спотворює її мотиваційну й емоційно-вольову сфери і тим самим перешкоджає її гармонійному розвитку. Самооцінка складається, по-перше, під впливом тих оцінок, які дають людині інші люди. Людина схильна оцінювати себе так, як, на її думку, вона оцінюється навколишніми. По-друге, самооцінка формується в результаті зіставлення образа реального «Я» (якою людина бачить сама себе) з образом ідеального «Я» (якою людина бажає себе бачити). Високий ступінь збігу між цими образами відповідає гармонійному щиросердечному складу особистості. Самооцінка залежить також від того, якою мірою людина почуває себе приналежною до значимих для неї соціальних груп. Самооцінка результатів навчання організується педагогом наприкінці навчального тижня, семестру та навчального року. Студентам пропонується спеціальне заняття, на якому вони здійснюють рефлексію та самооцінку своєї навчальної праці, в тому числі, індивідуальних освітніх програм. Можливий такий алгоритм студентської рефлексії, який включає відповіді, краще письмові, на наступні, поставлені педагогом питання. У чому я змінився за рік? Мій найбільший успіх? Мої найбільші труднощі? Що в мене раніш не виходило, а тепер виходить? Чому я навчився (з математики, фізики, історії і т.п.)? Можлива, також, самооцінка за результатами вивчення конкретної дисципліни. 1) На заняттях з ... я: довідався, зрозумів, навчився (розкривається). 2) Найкраще на заняттях у мене виходило...3) Основні труднощі в мене були... 4) Які зміни відбулися в мене: у знаннях з дисципліни...? в умінні почувати і відчувати...? у моїх творчих здібностях ...? в умінні усвідомлювати себе…? 5)Сам собі я бажаю.… Підготувавши такі самооцінки, студенти з інтересом вислухають та порівняють оцінки своєї успішності, дані їм викладачем, що буде сприяти підвищенню об’єктивності їхньої самооцінки у майбутньому.
Самосвідомість - усвідомлення й оцінка людиною самої себе як суб’єкта практичної та пізнавальної діяльності, як особистості (тобто свого морального вигляду й інтересів, цінностей, ідеалів і мотивів поводження). Самосвідомість властива не тільки індивіду, але й суспільству, класу, соціальній групі, нації, коли вони піднімаються до розуміння свого становища в системі суспільних відносин, своїх загальних інтересів та ідеалів. У самосвідомості людина виділяє себе з навколишнього світу, визначає своє місце у круговороті природних та суспільних подій. Самосвідомість тісно пов’язано з рефлексією, де вона виходить на рівень теоретичного мислення (див. Рефлексія).
Самоспостереження - метод самопізнання, при якому об’єктом спостереження є стани та дії самої людини, яка спостерігає. Як засіб самопізнання, самоспостереження виявляється дуже корисним, якщо прийняти до уваги ті неминучі обмеження, які накладені суб’єктивним характером цього процесу. Раціональні та корисні висновки на основі самоспостереження можливі тоді, коли воно сполучається із тверезим та усвідомленим самоаналізом.
*Самостійна робота - індивідуальна чи колективна навчальна діяльність; здійснюється без безпосереднього керівництва педагога.
*Самостійна робота студента - планована студентом робота, виконувана за завданням та при методичному керівництві викладача, але без його особистої участі. Є основним способом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять. Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується навчальним планом і повинен складати не менш 1/3 і не більш 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного на вивчення дисципліни. Зміст самостійної роботи студента над конкретним предметом визначається навчальною програмою, методичними рекомендаціями та завданнями викладача. Самостійна робота студента забезпечується системою навчально-методичних засобів, передбачених для вивчення предмета (підручник, навчальний посібник, конспект лекцій, практикум та ін.). Науково-методичне забезпечення самостійної роботи студентів повинно передбачати можливість самоконтролю засвоєння навчального матеріалу. Для самостійної роботи студенту рекомендується відповідна додаткова література (наукова, хрестоматії, періодичні видання і т.п.). Самостійна робота студента щодо засвоєння навчального матеріалу по предмету може виконуватися у бібліотеці вузу, навчальних кабінетах, комп’ютерних класах, лабораторіях, а також у домашніх умовах. У необхідних випадках проводиться згідно із завчасно складеним графіком відвідування навчальних приміщень, що гарантує можливість індивідуального доступу студентів до необхідних дидактичних засобів. Графік повідомляється студентам на початку семестру. При організації самостійної роботи студентів з використанням складного устаткування, систем доступу до інформації (наприклад, комп’ютерних баз даних, систем автоматизованого проектування і т.п.) передбачається можливість одержання необхідних консультацій чи допомоги з боку викладача. Навчальний матеріал предмета, передбачений для засвоєння в процесі самостійної роботи, виноситься на підсумковий контроль разом із матеріалом, робота над яким проводилася у ході навчальних занять.
*Самостійність - одна з провідних якостей особистості, що виражається в умінні ставити перед собою визначені цілі й домагатися їхнього досягнення власними силами. Самостійність передбачає відповідальне ставлення людини до свого поводження. Здатність діяти свідомо й ініціативно не тільки у знайомій обстановці, але й у нових умовах. У тому числі у таких, котрі вимагають прийняття нестандартних рішень. Самостійність не є вродженою рисою, вона формується в міру дорослішання дитини та юнака і на кожному віковому етапі має свої особливості. Ускладнення цього процесу можливе у підлітковому та першому юнацькому віці. Загострена потреба у самоствердженні у підлітків нерідко ґрунтується на перекрученому уявленні про самостійність, яка сприймається ними як повна незалежність від чужих думок, порад та оцінок. При цьому демонстративне неприйняття авторитету старших нерідко сполучається із пасивною залежністю від стандартів підліткової субкультури. У практиці виховання облік зростаючих можливостей підлітків, заохочення позитивної спрямованості їхніх прагнень та активності дозволяють пом’якшити протікання підліткової кризи та сформувати справжню самостійність.

*Свідомість - вищий рівень духовної активності людини як соціальної істоти. Своєрідність цієї активності полягає в тім, що відображення реальності у формі почуттєвих та розумових образів передбачає практичні дії людини, надаючи їм цілеспрямованого характеру. Об’єктивний світ, впливаючи на людину, відбивається у вигляді уявлень, думок та інших духовних феноменів, які утворюють зміст свідомості, що запам’ятовується у продуктах культури. Багатоплановість свідомості робить її предметом вивчення багатьох наук. Для філософії головним є питання про відношення свідомості до буття. При соціологічному підході свідомість розглядається, насамперед, як відображення в духовному житті людей інтересів та уявлень різних соціальних груп. У психології свідомість трактується як особливий, вищий рівень організації психічного життя суб’єкта, який виділяє себе з навколишнього середовища та відбиває цю дійсність у формі психічних образів, що служать регуляторами цілеспрямованої діяльності. Найважливіша функція свідомості, до якої педагогіка має пряме відношення, – уявна побудова дій та передбачення їхніх наслідків, контроль та керування поведінкою особистості, її здатність усвідомлювати те, що відбувається як у навколишньому, так і у своєму власному духовному світі. Свідомість є відношення суб’єкта до середовища, що означає включення в акт свідомості як всього життя суб’єкта у її унікальності і неповторності, так і безпосереднє переживання ним системи своїх відношень до реальності. Свідомість виникає, функціонує та розвивається в процесах взаємодії людини з реальністю, на основі її чуттєво-предметної діяльності, суспільно-історичної практики. Відбиваючи у своєму змісті об’єктивний світ, дійсність свідомості детермінується природною та соціальною реальністю. Предмети, їхні властивості та відносини існують у ній у формі образів – ідеально. Ідеальне виступає як продукт діяльності мозку, як суб’єктивний образ об’єктивного світу. Вищим рівнем регуляції діяльності на основі прийнятих людиною цінностей, моральних норм є її свідомість. Вона припускає, що ці норми стали інтегральним компонентом життя особистості. Увійшовши до системи її переконань, вони реалізуються з ясним і виразним розумінням кінцевих цілей та можливих наслідків дій. Свідомість виражається у здатності людини аналізувати мотиви власного поводження, переживаючи їх як глибоку внутрішню потребу, і вибирати найбільш раціональний спосіб досягнення поставлених ним цілей згідно з прийнятими у суспільстві соціальними та моральними нормами. Завдяки мові свідомість формується та розвивається як духовний продукт життя суспільства, здійснюється наступність людської діяльності та спілкування.


*Світ дитинства. Ідея світу дитинства дозволяє, по-перше, відокремити педагогіку від сфери освіти та розглядати її як особливу сферу діяльності; по-друге, додати педагогіці деяких нових рис, видалити шари «казенщини», які нагромадилися. Світ дитинства – це особливий світ, який живе цілком автономно та за своїми власними законами. Світ дитинства та діти – не те саме. Характерна риса світу дитинства – відсутність закінчених форм. Два механізми – фантазія й уява – забезпечують нескінчений витвір нових сюжетних ліній, витків і ситуацій. Це суцільна низка починань, яка розгортається в іграх дітей та юнацтва і не знаходить кінця чи завершення. Це подібно колам на воді, що одночасно розходяться по її поверхні. Світу дитинства протистоїть світ дорослих, точніше, безліч світів дорослих. У свідомості дорослого все те, що він прожив у світі дитинства, відкладається у згорнутих та скорочених формах. Саме ця обставина дозволяє психологам застосовувати у своїй роботі з досліджуваними, наприклад, транс акт ний аналіз, побудований на виявленні та розгляді структур свідомості дорослої людини, які сягають своїми коренями до дитинства. Цей шар свідомості, у якому згорнуте прожите людиною у світі дитинства, можна назвати шаром дитячої свідомості. Шар дитячої свідомості – той поплавок, який, якщо він є в людини, дозволяє їй на деяких життєвих етапах повертатися у світ дитинства, якщо людина може актуалізувати цей шар. Взагалі життя дорослої людини, її життєвий шлях можна розглядати як реалізацію частини тих уявлених нею у світі дитинства світів, які колись людина для себе придумала. І, навпаки, якщо в її дорослому житті чогось бракує (приклад, «сина полку», що не мав повноцінного дитинства), виходить, якийсь необхідний уявлюваний світ ним у дитинстві не був придуманий чи програний. Дорослі світи - це тільки невелика частина уявлюваних світів, що редукувалися, колись породжені у дитинстві. Отже, перша функція педагогіки - зберегти світ дитинства в недоторканності. Друга – забезпечити інфраструктуру світу дитинства, сервіс, обслуговування (дотик до світу природи, світу культури, світу соціального, світу сакрального, світу знань та ін.). Третя – ввести дітей, які живуть у світі дитинства, у зазначені вище суміжні світи.
Світогляд - система узагальнених уявлень людини про загальні закономірності, якій підкоряється світ, суспільство та людина, а також про характеристики ідеального, створеного світу, суспільства та людини, які знаходять відображення в системі цінностей та ідеалів особистості, соціальної групи, суспільства.
*Семінар (лат. seminarium – розсадник) - пов’язаний з «посівом» знань, переданих від педагога до його студентів, які “проростають” у свідомості, здатних до самостійних суджень, до відтворення та поглиблення отриманих знань. Один з видів практичних навчальних занять. Специфіка семінару полягає у колективному обговоренні студентами повідомлень, доповідей, рефератів, виконаних ними самостійно під загальним керівництвом викладача. Призначається для поглибленого вивчення теми чи курсу. У процесі семінарських занять студенти опановують методологію досліджуваної галузі науки, здобувають навички самостійної роботи та її оформлення (усного чи письмового викладу, аргументованого захисту власних висновків і т.п.). Однією з основних умов проведення семінарів є наявність доступних кожному джерел: підручників, словників, методичних посібників та ін. Керівник семінарських занять проводить зі студентами бесіди, у яких роз’ясняє мету, тематику та зміст майбутнього семінару, дає необхідні вказівки щодо підготовки повідомлень, доповідей, які носять головним чином методологічний характер. У сучасній вищій школі поширені семінарські заняття трьох типів: просемінар, власне семінар і спеціальний семінар. Просемінар - заняття, що готує до семінару, проводиться на перших курсах. Ціль – ознайомлення студентів зі специфікою самостійної роботи, з літературою, першоджерелами, методикою роботи над ними. Другий етап роботи в просемінарі – підготовка рефератів на визначені теми, читання їх та обговорення з учасниками просемінару з висновками педагога. Використовуються також три різновиди семінарів. Семінар, який має основною метою поглиблене вивчення визначеного систематичного курсу та тематично міцно пов’язаний з ним. Семінар, призначений для ґрунтовного опрацювання найбільш важливих і типових у методологічному відношенні тем чи курсів навіть однієї теми. Семінар дослідницького типу з наміченою тематикою з окремих проблем науки для більш детальної її розробки. Форми семінарських занять: розгорнута бесіда за заздалегідь відомим планом чи невеликі доповіді студентів з наступним обговоренням учасниками семінару. Семінар це завжди безпосередній контакт зі студентами, встановлення довірливих відносин, продуктивне педагогічне спілкування. Досвідчені викладачі, формуючи творчу атмосферу, заохочують студентів до виступів оціночного характеру та дискусій, сполучаючи їх з викладом підготовлених тем і заслуховуванням рефератів. Спецсемінар проводиться для студентів старших курсів. Він являє собою школу спілкування дослідників-початківців з визначеної наукової проблеми. Спецсемінар, керований авторитетним фахівцем, здобуває характер наукової школи, привчає студентів до колективного мислення та творчості. На підсумковому занятті викладач, як правило, робить повний огляд семінарів, що відбулися, і студентських наукових праць, намічаючи обрії подальшого дослідження порушених проблем і можливості участі в них студентів.
Середня професійна освіта, середня фахова освіта - рівень освіти, який здобувається, як правило, на базі повної чи неповної загальної середньої освіти у відповідних професійно – технічних та середніх спеціальних навчальних закладах. Забезпечує індивіду знання, уміння та навички, необхідні для самостійного виконання робіт визначеної складності, керівництва первинними виробничими ланками, допомоги фахівцям вищої кваліфікації.
Синтез (грец. synthesis – сполучення, складання) - з’єднання елементів, властивостей (сторін) досліджуваного об’єкта в одне ціле (систему), здійснюване як у практичній діяльності, так і в процесі пізнання. Синтез – одна з основних розумових операцій. Цілісність - характерна риса сприйняття; поняття формується шляхом синтезування окремих істотних ознак предметів та явищ. Синтез включається у творчу діяльність мислення й уяви по створенню нового образу (ідеї). На основі синтезу відбувається об’єднання компонентів і в процесі формування рухової навички. Синтез пов’язаний з аналізом та не існує окремо від нього; синтетичне знання про об’єкт ґрунтується на виділенні його складових частин чи характерних особливостей. У навчальному процесі синтез тісно пов’язаний з узагальненням, систематизацією, порівнянням, разом з якими і складає логічний апарат мислення.
*Система освіти - один з основних соціальних інститутів, найважливіша сфера становлення особистості, історично сформована загально національна система освітніх установ та органів керування ними, яка діє в інтересах виховання підростаючого покоління, підготовки його до самостійного життя та професійної діяльності, а також задоволення індивідуальних освітніх потреб. Охоплює учнів дошкільних виховних, загальноосвітніх, професійних закладів та студентів вищих навчальних закладів; різні форми професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників, позашкільні й освітні та культурно-освітні установи.
*Систематизація (грец. systema – ціле, складається з частин) - розумова діяльність, у процесі якої досліджувані об’єкти організуються у визначену систему на основі обраного принципу. Найважливіший вид систематизації – класифікація, тобто розподіл об’єктів за групами на основі встановлення подібності та розходження між ними. До систематизації призводить також встановлення причинно - наслідкових відношень між досліджуваними фактами, виділення основних одиниць матеріалу, який дозволяє розглядати конкретний об’єкт як частину цілої системи. Систематизації передує аналіз, синтез, узагальнення та порівняння.
*Системність знань, якість сукупності знань. Характеризується наявністю у свідомості структурно-функціональних зв’язків між різнорідними елементами знань. Системність знань припускає розуміння людиною співвідношення між поняттями та законами, науковими фактами та постулатами, постулатами та наслідками; усвідомлення особистістю місця знань у науковій теорії. Не кожна органічна сукупність знань включає структурно-функціональний зв’язок, тому не будь-які систематичні знання є системними. Якщо, наприклад, сукупність знань з теорії у свідомості студента являє собою «матрицю» з об’ємними зв’язками, то його знання є системними. Тобто якщо деяка сукупність знань у свідомості того, кого навчають, утворить систему, знання в якій розташовані за схемою «основні поняття – основні закони-наслідки» і зв’язку, між елементами якої визначаються статусом знання в даній системі, то можна говорити про системне засвоєння знань. Статус знання у науковій теорії визначається не його змістом, а місцем у теорії. Вищою формою систематизації знань у науці, що показує визначений обрій пізнання на даному сучасному етапі її розвитку, є природно наукова картини світу.
*Словники навчальні - у лексикографії самостійний тип словників; відрізняються навчальною спрямованістю та використовуються як один із засобів навчання. Навчальний характер їх виявляється у складі словника, доборі, розміщенні, способах подачі й інтерпретації лінгвістичної інформації, мові викладу матеріалу, обсязі й оформленні. Словники навчальні виконують три основні функції: навчальну, довідкову та систематизуючу. Їм властиві також інші функції, характерні для словників всіх типів: інформативна (дозволяє у найкоротший спосіб прилучатися до накопичених знань) та нормативна (фіксує значення та вживання слів, сприяє удосконалюванню й уніфікації мови).
*Соціалізація (лат. sosialis – суспільний) - розвиток і самореалізація людини протягом усього життя в процесі засвоєння та відтворення культури суспільства. Процес соціалізації умовно можна представити як сукупність чотирьох складових: стихійної соціалізації людини у взаємодії та під впливом об’єктивних обставин життя суспільства, зміст, характер і результати якої визначаються соціально-економічними та соціокультурними умовами. Керована соціалізація спрямовується, коли держава вживає визначених економічних, законодавчих й організаційних заходів для вирішення своїх завдань. Вони об’єктивно впливають на зміну можливостей та характеру розвитку, на життєвий шлях тих чи інших вікових і / чи соціально-професійних груп населення (наприклад, визначаючи обов’язковий мінімум освіти, вік і терміни служби в армії, вік виходу на пенсію і т.д.). Соціально контрольована соціалізація – шлях планомірного створення суспільством і державою організаційних, матеріальних і духовних умов для розвитку (виховання) людини. Самовизначенням людини (більш-менш свідомим), що має соціальний, асоціальний чи антисоціальний вектор, відповідно до індивідуальних ресурсів згідно чи всупереч об’єктивним умовам її життя. Соціалізація – процес безупинний, тому що людина постійно взаємодіє із соціумом. Вихованняпроцес дискретний (переривчастий) тому що, будучи планомірним, здійснюється у визначених структурах та організаціях, тобто обмежено за місцем і часом. Суб’єктом соціалізації людина стає об’єктивно, тому що на кожному віковому етапі перед нею постають природно-культурні, соціально-культурні та соціально-психологічні завдання, для вирішення яких вона більш-менш усвідомлено ставить перед собою відповідні цілі, тобто виявляє свою суб’єктивність. До теперішнього часу виділені характеристики особистості, які забезпечують успішну соціалізацію: здатність до зміни своїх ціннісних орієнтацій; уміння знаходити баланс між своїми цінностями та вимогами ролі при виборчому відношенні до соціальних ролей; орієнтація не на конкретні вимоги, а на розуміння універсальних моральних людських цінностей. Таким чином, соціалізація людини здійснюється в процесі її взаємодії з численними факторами, групами, організаціями й агентами за допомогою різних механізмів, що не тільки доповнюють один одного, але тією чи іншою мірою незбалансовані та суперечать один одному. Усе це обумовлює визначену автономність людини, яка необхідна для формування особистості. Завдання педагогіки – з погляду на тенденції соціалізації на кожному етапі розвитку суспільства використовувати її позитивні та компенсувати негативні потенції у процесі виховання.
Соціальна педагогіка - галузь педагогіки, що вивчає соціальне виховання людей усіх вікових і соціальних категорій, здійснюване як власне у виховних установах, так і в різних організаціях, для яких воно не є провідною функцією.
Соціальна психологія - галузь психології, яка вивчає закономірності поводження та діяльності людей, обумовлені їх включенням у соціальні групи, а також психологічні характеристики самих груп.
Соціологія освіти - галузь соціології. Як предмети дослідження в ній розглядаються соціальні суб’єкти – учасники освітнього процесу. У тому числі сама освітня система в цілому, її підсистеми, які відповідають інститутам і груповим агентам соціології освіти в їхньому взаємозв’язку та взаємодії з іншими сферами суспільства. Соціологія освіти досліджує також функції освіти в системі суспільного відтворення, наприклад, у соціалізації та соціальну політику в галузі освіти.
Спеціальна психологія - галузь психології, яка вивчає особливості психіки аномальних дітей, підлітків і дорослих; включає розділи за видами порушень (інтелекту, слуху, зору та ін.); складова частина дефектології.
*Спеціальність - категорія, що характеризує:

- у сфері праці – спрямованість і зміст робіт у межах професії (зміст задач професійної діяльності, що відповідають визначеній кваліфікації);

- у сфері освіти – спрямованість і зміст навчання при підготовці фахівця (визначається через узагальнений об’єкт діяльності чи виробничу функцію, а також предмет діяльності фахівця та відбиває, насамперед, вид його діяльності та сферу застосування його праці).

Спеціальність (лат. specialis – особливий, species – рід, вид) - вид трудової діяльності, здійснюваний на основі відповідної профільованої теоретичної та практичної підготовки. У порівнянні з професійною базовою діяльністю (див. Професія) має більш вузький характер і в рамках її іноді менш стійкий. Розподіл на спеціальності відбиває якісну розмаїтість конкретних трудових процесів і глибину розподілу праці з урахуванням застосовуваних способів та особливостей устаткування, об’єктів, знарядь праці, кінцевої продукції і т.п.


Спілкування - взаємодія двох і більше людей з метою встановлення і підтримки між особистісних відносин, досягнення загального результату спільної діяльності; один з найважливіших факторів психічного та соціального розвитку студента. Педагогічне спілкування – це професійне спілкування педагога та студента, яке спрямоване на досягнення навчальних і виховних цілей. Воно не зводиться тільки до ділового спілкування на уроках, а включає різні форми спілкування, у т.ч. і довірче, поза заняттями. Разом з тим це спілкування людей, які займають різні соціальні позиції, що обумовлює наявність визначеної соціальної дистанції між ними.

*Спостереження - в педагогіці і психології, один з методів психолого-педагогічного дослідження, який полягає у навмисному, систематичному та цілеспрямованому сприйнятті поводження з метою виявлення його змісту. Система спостереження полягає у об’єктивній, детальній та точній реєстрації зовнішніх проявів психічних процесів і властивостей особистості. Спостереження повинне відповідати поставленій задачі, відповідати певному плану, фіксувати необхідні дані. Одиницею реєстрації у спостереженні може бути той чи інший акт поводження, наприклад, мовне звертання до однолітків чи педагога, емоційна реакція, виразний рух і т.д.


*Сприйняття - система одержання та перетворення інформації, яка забезпечує свідомість відображенням об’єктивної реальності й орієнтуванням у навколишньому світі. Сприйняття разом з відчуттям виступає як відправний пункт пізнання, що доставляє йому почуттєвий матеріал. У процесі пізнання сприйняття опосередковується мисленням і перевіряється практикою. Поза таким опосередковуванням і перевіркою сприйняття може виступати джерелом, як знання, так і омани чи ілюзії.
*Стандарти освітні - цілі навчання та виховання, обов’язкові вимоги до освіти, закріплені в особливих нормативних документах. Дотримання вимог до стандартів освіти, додає їм визначеності, цілеспрямованості та відтворюваності, що і робить їх стандартами. Особливу роль відіграє вимога «мінімальності» у стандартах освіти, що відрізняє їх від стандартів в інших галузях людської діяльності, які будуються на максимальних вимогах. Мінімальність означає точний облік генетичних, суб’єктивних і природних можливостей людини у навчанні в різні періоди її розвитку. Стандарт – основа для навчально-методичних документів, орієнтованих на різні технології навчання. Глобальна мета освіти – це найбільш загальне уявлення про особистісні якості випускника навчального закладу, описаних діагностичне як кінцевий результат діяльності цього закладу та системи виховання в цілому. Педагогічна та методична основа для опису глобальної мети освіти та глобального освітнього стандарту – це психолого-педагогічна модель особистості в цілому та процесу її формування в ході навчання. Структура глобальної мети освіти у найбільш загальному вигляді представлена чотирьохкомпонентною системою властивостей особистості. У тому числі структура соціальних властивостей особистості (світогляд, моральність, естетичні та трудові якості). Рівень досвіду життєдіяльності. Загальний та інтелектуальний розвиток як стан базових психологічних процесів (сприйняття, пам’яті, уваги та їхніх вищих форм – мислення, когнітивних процесів у цілому). Нарешті, рівень розвитку загальних і спеціальних задатків як умов, які сприяють досягненням щодо оволодіння професійною діяльністю.

*Стиль педагогічної діяльності - у широкому змісті слова стійка система способів, прийомів, що виявляється у різних умовах її здійснення. Звичайно мають на увазі наступні різновиди стилів. Авторитарний стиль. При цьому виді діяльності студент розглядається як об’єкт педагогічного впливу, а не рівноправний партнер. Педагог одноосібно приймає рішення, встановлює твердий контроль за виконанням пропонованих ним вимог, використовує свої права без урахування ситуації та думок своїх студентів, не обґрунтовує перед ними свої дії. Внаслідок цього студенти втрачають активність чи здійснюють її тільки при провідній ролі педагога, виявляють низьку самооцінку й агресивність. При авторитарному стилі сили студентів спрямовані скоріше на психологічний самозахист, а не на засвоєння знань та власний розвиток. Головними методами впливу такого педагога є наказ і повчання. Для нього характерна низька задоволеність професією та професійна нестійкість. Викладачі з таким стилем керівництва головну увагу звертають на методичну культуру, у педагогічному колективі часто лідирують. Демократичний стиль. Студент розглядається як рівноправний партнер у спілкуванні, колега у спільному пошуку знань. Педагог залучає своїх студентів до прийняття рішень, враховує їхні думки, заохочує самостійність суджень, враховує не тільки їхню успішність, але й особистісні якості. Методами впливу є спонукання до дії, порада, прохання. У педагогів з демократичним стилем керівництва студенти частіше перебувають у стані спокійного задоволення та високої самооцінки. Викладачі з таким стилем більше звертають увагу на свої психологічні уміння. Для них характерна велика професійна стійкість і задоволеність своєю професією. Ліберальний стиль. Педагог не приймає рішень, передаючи ініціативу студентам і колегам. Організація та контроль діяльності студентів здійснюється без системи, має місце нерішучість і коливання. У студентській групі важкий мікроклімат та приховані конфлікти. Найбільш повне сучасне уявлення про стилі педагогічної діяльності запропоновано А.К. Марковою та А.Я. Ніконовою. Перший, емоційно-імпровізаційний стиль (ЕІС). Педагога з ЕІС відрізняє переважна орієнтація на процес навчання. Пояснення нового матеріалу він будує логічно, цікаво, однак у процесі пояснення в нього часто відсутнім є зворотний зв’язок з студентами. Для ЕІС характерним є недостатньо адекватне планування навчально-виховного процесу: для відпрацьовування на уроці такий викладач обирає найбільш цікавий навчальний матеріал; менш цікавий, хоча й важливий, залишає для самостійного розбору. У діяльності викладача з ЕІС недостатньо представлене закріплення та повторення навчального матеріалу, контроль знань студентів. Педагога з ЕІС відрізняє висока оперативність, використання великого арсеналу різноманітних методів навчання. Він часто практикує колективні обговорення, стимулює спонтанні висловлення своїх студентів. Для педагога з ЕІС характерна інтуїтивність, що виражається у невмінні проаналізувати особливості та результативність своєї діяльності на занятті. Емоційно-методичний стиль (ЕМС). Для педагога з ЕМС характерна орієнтація на процес і результати навчання, адекватне планування навчально-виховного процесу, висока оперативність, деяка перевага інтуїтивності над рефлексивністю. Орієнтуючись як на процес, так і на результати навчання, такий викладач адекватно планує навчально-виховний процес, поетапно відпрацьовує увесь навчальний матеріал, уважно стежить за рівнем знань всіх студентів (як сильних, так і слабких), у його діяльності постійно представлені закріплення та повторення навчального матеріалу, контроль знань студентів. Такого педагога відрізняє висока оперативність, він часто змінює види робіт на занятті, практикує колективні обговорення. Використовуючи настільки ж багатий арсенал методичних прийомів при відпрацьовуванні навчального матеріалу, що й викладач з ЕІС, педагог з ЕМС на відміну від останнього прагне активізувати студентів не зовнішньою привабливістю, а зацікавити особливостями самого предмета. Міркувально - імпровізаційний стиль (МІС). Для педагога з МІС характерна орієнтація на процес і результати навчання, адекватне планування навчально-виховного процесу. У порівнянні з викладачами емоційних стилів педагог з МІС виявляє меншу винахідливість у підборі та варіюванні методів навчання, не завжди здатен забезпечити високий темп роботи, рідше практикує колективні обговорення, відносний час спонтанної мови його студентів під час занять менше, ніж у викладачів з емоційним стилем. Педагог з МІС менше говорить сам, особливо під час опитування, впливаючи на студентів непрямим шляхом (за допомогою підказок, уточнень і т.п.), даючи можливість опитуваним детально оформити відповідь. Міркувально - методичний стиль (ММС). Орієнтуючись переважно на результати навчання та адекватно плануючи навчально-виховний процес, викладач із ММС виявляє консервативність у використанні засобів і способів педагогічної діяльності. Висока методичність (систематичність закріплення, повторення навчального матеріалу та контролю знань студентів) сполучається з малим, стандартним набором використовуваних методів навчання, перевагою репродуктивної діяльності студентів, рідкісним проведенням колективних обговорень. У процесі опитування педагог із ММС звертається до невеликої кількості студентів, даючи кожному багато часу на відповідь. Особливу увагу приділяють слабким студентам. Для викладача з ММС в цілому характерна рефлексивність. Представлений опис стилів викладацької навчальної діяльності можна розглядати як деяку її модель, яка відбиває специфіку суб’єкта цієї діяльності.
*Стомлення - стан організму, що виникає при тривалому впливі фізичних і розумових навантажень, який характеризується пониженою працездатністю. Виявляється в неузгодженості роботи психофізіологічних систем організму, які забезпечують його діяльність. Суб’єктивне стомлення відчувається як втома – переживання труднощів і неможливості продовжити роботу. Ознаки стомлення учня та студента: рухове занепокоєння, послаблення уваги, дратівливість, зниження точності та швидкості роботи, швидкості реакцій, сонливість, низьке засвоєння матеріалу, головний біль.
Страхи в дітей та юнацтва - емоційно насичене почуття занепокоєння у відповідь на реальну чи уявну загрозу для життя та благополуччя. У ситуації явної небезпеки для життя страхи мають характер інстинктивної оборонної реакції. В інших випадках страхи соціально опосередковані, обумовлені життєвим досвідом і мають не безумовний (вроджений), а умовний (набутий) характер. Це страхи перед якими-небудь подіями, покаранням та осудом, перед тваринами і т.п. В останні роки невисокий рівень страху (напруга, тривога) розглядаються як важливе позитивне емоційне тло у навчанні, яке виконує, поряд з інтересом, функцію мобілізації та концентрації суб’єкта навчання. У той час як високий ступінь страху у навчально-виховному процесі (від страху до жаху) викликає в учнів та студентів дистресс (див. Стрес) та, вочевидь, неприпустимий у навчальному процесі.
*Стрес (англ. stress – напруга) - стан психофізіологічної напруги, який виникає в людини під дією різних сильних впливів та супроводжується мобілізацією захисних систем організму та психіки. Поняття стрес увів 1936 року канадський фізіолог Г. Сельє. Він розрізняв еустрес – нормальний стрес, який служить цілям збереження та підтримки життя, та дистресс – патологічний стрес, який виявляється у хворобливих симптомах. Сельє вважав стрес невід’ємним атрибутом життєдіяльності, оскільки на подразнення організм реагує станом стресу, який відіграє мобілізуючу, а тому позитивну роль. Подразники підвищеної інтенсивності, які виникають у надмірній кількості, можуть викликати дистресс і потім спричинити соматичні захворювання, деформації психіки і навіть загибель людини. Один і той же подразник (стресор) для однієї людини може виявитися мобілізуючим, корисним, а для іншої може мати негативні наслідки. Здатність реагувати на інтенсивні зовнішні подразники визначається індивідуально-психологічними особливостями конкретної особистості: психофізіологічною конституцією, чутливістю до впливів (сенситивністю), особливостями мотиваційної й емоційно-вольової сфери. Щоб зовнішні впливи не викликали дистресс, необхідне формування в особистості таких якостей, як дисциплінованість, прагнення до подолання перешкод і т. ін. Тому з метою виховання розвинутої особистості не слід обмежувати вплив на дитину абсолютно всіх небажаних факторів. Оскільки протягом життя батьки й вихователі все одно не зможуть підтримувати довкола неї «тепличні» умови, то надмірна опіка згодом може сформувати особистість, не здатну протистояти життєвим проблемам.
*Структура освітньої діяльності. Вважається, що освітня діяльність має наступні елементи: потреба та мотиви освітньої діяльності; зовнішні та внутрішні цілі; програми діяльності; інформаційну основу й освітнє середовище діяльності; прийняття рішень як результат самовизначення студента; продукти діяльності; діяльністно важливі особистісні якості. Джерелом основних мотивів освітньої діяльності студентів є їхня потреба у самореалізації та соціалізації. Напрямок і характер самореалізації визначаються їхніми індивідуальними особливостями – особистісними якостями, які належать до пізнання навколишнього світу, самопізнання, комунікацій та інших освітніх сфер та галузей. Цілі освітньої діяльності стосовно студента поділяються на зовнішні (нормативні) та внутрішні (суб’єктивні). Зовнішні цілі задаються педагогом у різних формах і видах, які передбачають, наприклад, виконання освітніх стандартів. Внутрішніми цілями є ті, котрі студент сформулював самостійно чи за допомогою викладача стосовно освітньої галузі чи об’єкту вивчення. Студент здійснює свою діяльність, сполучаючи її зі світовою культурою. Із зовнішніх та внутрішніх освітніх цілей формуються норми освітньої діяльності, які є загальними установками її здійснення й основою для складання навчальних програм. Освітні програми відповідно до внутрішніх та зовнішніх цілей підрозділяються на загальні для всіх та індивідуальні для кожного учня. Між двома видами програм існує динамічний зв’язок і взаємодія: загальна програма діяльності припускає розробку та включення в себе індивідуальних програм, які, у свою чергу, впливають на корегування загальної програми. Стосовно освітніх стандартів індивідуальна програма освіти спирається на варіативну частину освіти, встановлену на основі індивідуальних особливостей та особистісного вибору студента. Зовнішнє освітнє середовище й інформаційна основа для освітньої діяльності визначають умови її реалізації та містять у собі: фундаментальні освітні об’єкти, культурно-історичні аналоги знань про них, освітню інформацію, яка відбирається спеціально, необхідні посібники, матеріали й ін. Самовизначення студентів і прийняття ними рішень у процесі освітньої діяльності відбувається безупинно, тому що її ключовий момент – освітня ситуація. Створення й усвідомлення таких ситуацій спонукає студента й педагога приймати рішення про ефективні способи своїх дій. Найважливішими компонентами таких способів є методологічні дії: зупинка та рефлексія. Зупинка предметної діяльності, тобто діяльності, що належить до навчального змісту предмета, необхідна для того, щоб переключитися на іншу діяльність – рефлексивну, за допомогою якої й виявляється методологічна основа предметної діяльності. Зовнішньою, матеріалізованою формою діяльності виступає освітня продукція студентів, що належить до досліджуваної галузі чи курсу – питання, гіпотеза, розрахунок, схема, малюнок, модель і т.п. Внутрішньої засвоєні чи освоєні ним у ході створення цієї продукції способи діяльності, а також рефлексивні знання про ці способи та характер всієї діяльності, інші особистісні новотвори. Результатом освітньої діяльності є освітні продукти студентів, що належать до досліджуваних галузей: наука, мистецтво, технічна сфера, процес комунікації й ін. Створення зовнішнього матеріалізованого продукту задовольняє, тим самим, потреби студентів у самореалізації та сприяє розвитку відповідних особистісних якостей: когнітивних, креативних та ін. Таким чином, освітня діяльність характеризується наступними ознаками. По-перше, здійснюється суб’єктом діяльності на основі його особистісного освітнього потенціалу, індивідуальних здібностей, мотивів та цілей; по-друге, викликає суб’єктивні труднощі та проблеми у діяльності суб’єкта, обумовлені недостатнім володінням методами, засобами й іншими умовами, необхідними для її здійснення; по-третє, призводить до створення нового для суб’єкта освітнього продукту, який відповідає типу здійснюваної ним діяльності.

*Структура підручника. Основними компонентами змісту підручника виступають: інформативна, репродуктивна, творча й емоційно - ціннісна. Кожен компонент має визначений склад і засоби втілення в підручнику. Інформативний компонент представлений у підручнику за допомогою вербального та символічного викладу, а також ілюстраціями (лексика, факти, закони, методологічні й оціночні знання). Репродуктивні завдання орієнтують на загально навчальні, предметно-пізнавальні та практичні дії. Процедури творчої діяльності задаються за допомогою проблемного викладу, проблемних питань і задач. Емоційно-ціннісний компонент відбиває світоглядну, моральну, практичну, ідейну, естетичну та інші види спрямованості. Це забезпечується яскравістю та зображальністю викладу, звертанням до життєвих проблем та особистого досвіду учнів і студентів, парадоксами й іншими засобами. Головною формою підручника є текст. Текст підручника поділяється на основний, додатковий та пояснювальний. Основний текст, у свою чергу, поділяється на два компоненти. Теоретико-пізнавальний компонент містить основні терміни, ключові поняття та їхні визначення, основні факти, явища, процеси та події, опис основних законів, теорій та провідних ідей, висновки. Інструментально-практичний компонент включає характеристику основних методів пізнання, правил застосування знань, способів засвоєння та самостійного пошуку знань. Опис задач, дослідів, вправ та експериментів. Склад набору задач, дослідів і самостійних робіт. Огляди і розділи, які систематизують та інтегрують навчальний матеріал. Додатковий текст містить документи, хрестоматійний матеріал, звертання до читачів, бібліографічні та народознавчі зведення, статистичні зведення та довідкові матеріали, які виходять за рамки програми. Пояснювальний текст містить предметний вступ до підручника, розділів і глав, примітки та роз’яснення, словники, пояснення до карт, схем і діаграм, покажчики. Крім тексту з навчальним матеріалом, у підручнику містяться так звані текстові компоненти: апарат організації засвоєння матеріалу, ілюстративний матеріал та апарат орієнтування. Апарат організації засвоєння матеріалу: питання, завдання, інструктивні матеріали, таблиці, підписи до ілюстративного матеріалу та вправи. Ілюстративний матеріал: предметні та сюжетні матеріали, документи та технічні карти, діаграми та схеми, плани та креслення, інструкції-методики, графіки й ілюстрації. Апарат орієнтування: передмова, зміст, рубрики, сигнали-символи, бібліографія, покажчик і колонтитул.


*Структурно-логічна схема підготовки - наукове та методичне обґрунтування процесу реалізації освітньо-професійної програми підготовки. Наводиться у вигляді мережі міждисциплінарних зв’язків за напрямом підготовки чи спеціальності та діє протягом усього терміну реалізації відповідної освітньо-професійної програми підготовки.
*Студент як субєкт навчальної діяльності. Студентський вік являє собою особливий період у житті людини, насамперед, у силу того, що «...за загальним змістом та за основними закономірностями вік від 18 до 25 років складає, скоріше, початкову ланку ланцюга зрілого віку, ніж заключну в ланцюзі періодів дитячого розвитку» (Виготський Л.С. Зібр. тв., т. 4, С. 255). Студентство – це особлива соціальна категорія, специфічна спільність людей, організаційно об’єднаних інститутом вищої освіти. Історично ця соціально-професійна категорія склалася з часу виникнення перших університетів у ХІ-ХІІ ст. Студентство об’єднує людей, які цілеспрямовано та систематично опановують знання та професійні уміння, зайнятих, як передбачається, старанною навчальною працею. Як соціальна група, воно характеризується професійною спрямованістю, сформованістю стійкого ставлення до майбутньої професії, що є наслідком правильності професійного вибору, адекватності та повноти уявлень студента про обрану професію. Останнє вимагає знання тих вимог, які пред’являє професія, та умов професійної діяльності. Результати досліджень свідчать про те, що рівень уявлень студента про професію (адекватне – неадекватне) безпосередньо співвідноситься з рівнем його ставлення до навчання: чим менше студент знає про професію, тим менш позитивним є його відношення до навчання. У соціально-психологічному аспекті студентство у порівнянні з іншими групами населення відрізняється найбільш високим освітнім рівнем, найбільш активним споживанням культурних здобутків і високим рівнем пізнавальної мотивації. У той же час студентство - соціальна спільність, яка характеризується найвищою соціальною активністю та досить гармонійним сполученням інтелектуальної та соціальної зрілості. Врахування цієї особливості студентства лежить в основі ставлення викладача до кожного студента як партнера у педагогічному спілкуванні, цікавого для викладача. У руслі особистісно - діяльністного підходу студент розглядається як активний, самостійно організуючий свою діяльність суб’єкт педагогічної взаємодії. Його навчанню притаманна специфічна спрямованість на вирішення конкретних професійно-орієнтованих задач. Кращою формою навчання для студентства є знаково-контекстна, тобто за формою - від лекції до ділової гри. Для соціально-психологічної характеристики студентства важливо, що цей етап розвитку життя людини пов’язаний з формуванням відносної економічної самостійності, відходом від рідного дому й утворенням власної родини. Студентство – центральний період становлення людини, особистості в цілому, прояву її найрізноманітніших інтересів. Це час активних занять спортом, художніх, технічних і наукових досягнень, інтенсивної й активної соціалізації людини як майбутнього «діяча» і професіонала, що повинно враховуватися викладачем у змісті, проблематиці та прийомах організації навчальної діяльності та педагогічного спілкування у вузі. Студентський вік – пора структурування інтелекту. Мнемологічне ядро інтелекту людини цього віку характеризується постійним чергуванням «піків» чи «оптимумів» то однієї, то іншої функцій. Це означає, що навчальні завдання завжди одночасно повинні бути спрямовані як на розуміння, осмислення, так і на запам’ятовування та структурування у пам’яті студента засвоюваного матеріалу, його збереження та цілеспрямовану актуалізацію. Отже, як орієнтир, варто брати напрямок на нерозривність осмислення, розуміння та закріплення навчальної інформації у пам’яті студентів при вирішенні проблемних задач. Активізація пізнавальної діяльності студентів постійно супроводжується організацією запам’ятовування та відтворення навчальної інформації. Навчальну діяльність характеризують два види мотивів: мотив досягнення та пізнавальний мотив. Останній, специфічний - освітній, являє собою основу навчально-пізнавальної діяльності людини, відповідаючи самій природі її розумової діяльності. Ця діяльність виникає в проблемній ситуації та розвивається при правильній взаємодії студентів і викладачів. У навчанні мотивація досягнення підкорюється пізнавальній та професійній мотивації. Під час навчання у вузі формується міцна основа трудової та професійної діяльності. Засвоєні знання, уміння та навички виступають уже не як предмет навчальної діяльності, а як засіб діяльності професійної. Однак результати опитувань вказують та те, що в технічних вузах у половини студентів немає інтересу до професії при виборі вузу; більше третини студентів не впевнені у правильності вибору чи негативно ставляться до майбутньої професії. Більшість студентів не вміють слухати і записувати лекції, конспектувати літературу (у більшості випадків записується тільки 18-20 % лекційного матеріалу). Уміють виступати перед аудиторією тільки близько 30 % студентів, вести суперечку - до 19 %, давати аналітичну оцінку проблем у межах 16 %. На матеріалі проведеного соціологічного дослідження було доведено, що тільки 37,5 % студентів прагнули вчитися добре, 53,6 % не завжди намагалися, а 8,0 % взагалі не прагнули до гарного навчання. Але й у тих з 37,5%, хто прагнув вчитися добре, у 67,2 % випадків навчання “не йшло”. Тому, перед викладачами вузів постає відповідальне психолого-педагогічне завдання: сприяти формуванню студентів як суб’єктів навчальної діяльності, яка припускає, насамперед, необхідність навчити їх вмінню, планувати й організовувати свою діяльність, а також вмінню повноцінно вчитися та спілкуватися. Це потребує від викладачів здібностей та уміння визначати навчальні дії, необхідні для успішного навчання, програму їхнього виконання на конкретному навчальному матеріалі та чіткій організації вправ щодо їх формування. При цьому, з огляду на труднощі адаптаційного періоду навчання студентів на першому курсі, зразкове виконання цих дій повинен демонструвати сам викладач. Вплив педагога на формування нових ціннісних орієнтацій студента, його мотивацію і таку індивідуальну властивість, як тривожність, неможливо до кінця оцінити. Ставлення до студента як до соціально зрілої особистості, носія наукового світогляду припускає врахування того, що світогляд – система поглядів людини не тільки на світ, але й на своє місце у ньому. Іншими словами, формування світогляду студента означає розвиток його рефлексії, усвідомлення себе суб’єктом діяльності та носієм визначених суспільних цінностей, соціально корисною істотою. У свою чергу це зобов’язує викладача думати про посилення діалогічності навчання, спеціальної організації педагогічного спілкування, створення для студентів умов можливості відстоювання своїх поглядів, мети та життєвої позиції в процесі навчально-виховної роботи у вузі.
*Субєктні властивості педагога. В обстановці навчання та виховання займають одне з перших місць. Ті чи інші властивості педагога будуть підвищувати чи знижувати виховний вплив навчання. «Перша властивість об’єктивного характеру і полягає в ступені знання вчителем навчального предмета, у ступені наукової підготовки за даною спеціальністю, за спорідненими предметами, у широкому сенсі; потім – у знайомстві з методологією предмета, загальними дидактичними принципами і, нарешті, у знанні властивостей дитячої натури, з якою вчителю доводиться мати справу; друга властивість – суб’єктивного характеру і полягає у викладацькому мистецтві, в особистому педагогічному таланті та творчості» (Каптерев П.Ф. Вибр. педагог. твори, 1982, С. 595). Друга властивість включає педагогічний такт, педагогічну самостійність і педагогічне мистецтво. З морально-вольових властивостей - неупередженість (об’єктивність), сумлінність, стійкість, витримку, справедливість і любов до своїх учнів. Тільки поєднання справжньої любові до своїх учнів і до педагогічної професії забезпечує необхідний професіоналізм педагога. Ще однією суб’єктною властивістю педагогічної діяльності є опір синдрому емоційного згоряння чи психофізіологічного виснаження. Зазвичай називають такий перелік основних і факультативних ознак цього синдрому: виснаження й утома; психосоматичні ускладнення; безсоння; негативні установки стосовно учнів; негативні установки стосовно своєї роботи; зневага до виконання своїх обов’язків. Збільшення прийому психо стимуляторів (тютюн, кава, алкоголь, ліки). Зменшення апетиту чи переїдання. Негативна самооцінка; посилення агресивності (роздратованість, напруженість). Посилення пасивності (цинізм, песимізм, відчуття безнадійності, апатія); почуття провини. Останній симптом властивий тільки тим, хто інтенсивно взаємодіє з іншими людьми. Вважається, що синдром емоційного згоряння виявляється сильніше у педагогів, у яких виявляється професійна непридатність.
*Субєкти освітнього процесу - це, насамперед, діяльні педагог та студент. Суб’єкт дії, діяльності й у більш широкому змісті – взаємодії, що співвідноситься з об’єктом, являє собою активний, відтворюючий та перетворюючий початок. Це завжди діяч. Характеризуючи суб’єкти педагогічної та навчальної діяльності, необхідно, насамперед, відзначити, що кожен педагог та студент, являючи собою суспільний суб’єкт (педагогічне співтовариство), разом з тим є сукупним суб’єктом всього освітнього процесу. Сукупний суб’єкт, репрезентуючи суспільні цінності, представлений у кожній освітній системі адміністрацією, викладацьким колективом та студентським співтовариством. У вузі це ректорат, кафедри, деканати та навчальні групи. Діяльність цих сукупних суб’єктів направляється та регламентується нормативно-правовими та програмними документами. Кожний із вхідних у сукупний суб’єкт конкретних суб’єктів має свої, але погоджені, об’єднані цілі. Вони представлені у формі визначених результатів, загальна мета суб’єктів освітнього процесузбереження та подальший розвиток суспільних знань і досвіду, накопичених цивілізацією, конкретним народом, спільністю. Вона здійснюється двома зустрічно спрямованими цілями передачі та прийому (від педагога до студента та навпаки), організації засвоєння цього досвіду. У цьому випадку ми говоримо про ідеальний сукупний суб’єкт всього освітнього процесу, ефективність дії якого визначається усвідомленням обома його сторонами загальної мети. Специфічною особливістю суб’єктів освітнього процесу є також їхня мотиваційна сфера, яка складається з двох сторін. Суб’єкт педагогічної діяльності в ідеальній схемі працює заради досягнення загальної мети – «для студентів, а потім для себе». Суб’єкт навчальної діяльності діє як би в зворотному напрямку цієї схеми: «для себе – заради досягнення загальної мети» як віддаленої і не завжди досяжної. Це може бути студентособа, у встановленому порядку зарахована до вузу і навчається за денною (очною), чи вечірньою, заочною, дистанційною формами навчання з метою освоєння визначеного освітнього й освітньо-кваліфікаційного рівнів. Курсантособа, що у встановленому порядку зарахована у військовий вуз і навчається з метою освоєння визначеного освітнього й освітньо-кваліфікаційного рівнів. Екстернособа, яка у встановленому порядку зарахована до вузу, має відповідний (достатній) освітній, освітньо-кваліфікаційний рівень і навчається за екстернатною формою з метою освоєння визначеного (бажаного) освітнього й освітньо-кваліфікаційного рівнів. Асистент-стажист – особа, яка має повну вищу освіту й освітньо-кваліфікаційний рівень магістра та навчається за даною формою вузу профілю мистецтв із метою удосконалювання своєї творчої майстерності. Інтернособа, яка має повну вищу освіту й освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця медичного чи фармацевтичного профілів, і навчається з метою одержання кваліфікації лікаря чи провізора визначеної спеціальності відповідно до переліку лікарських чи провізорських посад. Клінічний ординаторособа, яка має повну вищу освіту й освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця чи магістра медичного напрямку та кваліфікацію лікаря з визначеної спеціальності відповідно до переліку лікарських посад, і навчається з метою поглиблення професійних знань, підвищення рівня умінь і навичок лікаря-фахівця. Здобувачособа, прикріплена до аспірантури чи докторантури вузу (наукової установи), яка готує дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата наук без навчання в аспірантурі. Чи особа, яка має вчений ступінь кандидата наук і готує дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора наук без перебування у докторантурі. Аспірант (ад’юнкт)особа, яка має повну вищу освіту й освітньо-кваліфікаційний рівень магістра, і навчається в аспірантурі (ад’юнктурі) вузу чи наукової установи для підготовки дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата наук. Докторантособа, яка має науковий ступінь кандидата наук і зарахована до докторантури для підготовки дисертації на здобуття вченого ступеня доктора наук. Творчого педагога й студента пов’язує потреба самоосвіти та розвитку. Педагог, що уявляє себе цілковитим мудрецем, якому нема чому більше вчитися, не належить до цього поля, не займає ніякого щабля на сходах розвитку, він далекий від освітньої роботи. Він перебуває осторонь від культури, від праць з її засвоєння й особистого удосконалення. Справжні суб’єкти освітнього процесу «приречені» на саморозвиток, внутрішня сила якого служить джерелом та імпульсом розвитку кожного з них.
Субкультура (лат. sub – під і культура) - сукупність специфічних, соціально-психологічних ознак (норм, цінностей, стереотипів, смаків і т.п.), які впливають на стиль життя та мислення визначених номінальних та реальних груп людей та дозволяють усвідомити та затвердити себе у якості «ми», відмінного від «вони» (інші представники соціуму). Можлива соціальна база субкультури – окремі вікові та соціальні прошарки населення, професійні групи, масові неформальні рухи, самодіяльні об’єднання, аматорські клуби, релігійні секти, сексуальні меншості та кримінальні структури. Субкультура – це відносно цілісне явище, яке містить у собі: ряд ціннісних орієнтацій, норм поводження, взаємодії та взаємин; статусну структуру; специфічні захоплення, смаки та способи роботи та відпочинку; жаргон і фольклор. Жаргон – своєрідний діалект, що відрізняє носіїв визначеної субкультури. У кожній субкультурі народжується й існує свій фольклор – комплекс словесних, музичних, ігрових видів творчості. Субкультура виконує ряд функцій стосовно суспільства та людини. Вони являють собою специфічний спосіб диференціації розвинутих національних культур, їхньої трансляції на ті чи інші спільності, а також позначення соціальної та вікової стратифікації суспільства. Соціальні та почасти асоціальні субкультури сприяють стабілізації суспільства й особистості, антисоціальні та частина асоціальних – його дезорганізації. Одні виступають як контркультура (наприклад, кримінально-табірна), інші породжують інноваційні явища та сприяють їх входженню до культури суспільства. Субкультура, будучи об’єктом само ідентифікації людини, є одним зі способів її відокремлення у суспільстві, що визначає її вплив на самосвідомість особистості, її самоповагу та само сприйняття.
Сугестивність - індивідуальна некритична піддатливість суб’єкта впливам оточуючого середовища. Такі люди відносно легко підкоряються вказівкам і порадам інших, навіть якщо ці поради суперечать їх власним переконанням і інтересам. Вони легко «заражаються» настроями і звичками інших. Сугестивність може виявлятися в схильності до наслідування чи самонавіювання за певних умов. Ступінь сугестивності змінюється в залежності від факторів і є, таким чином, ситуативним, перемінним. У дорослих підвищена сугестивність має місце, наприклад, при стомленості, в умовах невизначеності та інших соціально-психологічних ситуаціях. Існування різного ступеня сугестивності студентів повинне враховуватися педагогом у ході навчально-виховного процесу в інтересах досягнення поставлених цілей розвитку особистості, що відрізняється високим ступенем відповідальності за свої вчинки, громадянською позицією та професіоналізмом.
*Сугестія (лат. suggestio – вселяння, натяк) - процес вербального (словесного) та невербального, емоційного впливу на психіку людини з метою створення в неї визначеного стану, породження деяких уявлень, спонукання до яких-небудь дій. Вона пов’язана зі зниженням усвідомленості й критичності при сприйнятті та реалізації змісту, що виникає через відсутність цілеспрямованого активного його розуміння, розгорнутого логічного аналізу й оцінки відповідно до минулого досвіду та стану людини. Змісту свідомості, засвоєного за механізмом сугестії, надалі притаманні стійкий і консервативний характер; вона важко піддається осмисленню та корегуванню, являючи собою сукупність «викликаних установок». Сугестія (вселяння) є одним з компонентів звичайного людського спілкування, але може виступати і як спеціально організований вид комунікації, що припускає некритичне сприйняття інформації, яка повідомляється, та протилежна переконанню. Здійснюється у формі гетеросугестії (зовнішнього впливу, вселяння з боку) та аутосугестії (самонавіювання). Об’єктом гетеросугестії (сугерендом) може виступати як окрема людина, так і група, соціальний шар і т.д.; джерелом сугестії (сугестором) – індивід, група та засоби масової інформації. За методами реалізації сугестія поділяється на пряме (імперативне) та непряме вселяння, а також на навмисне та ненавмисне. Ефект сугестії може виникати як наслідок «емоційного зараження» або в процесі цілеспрямованого впливу засобами реклами, пропаганди і т.д. Пряме, навмисне вселяння полягає у використанні сугестором спеціальних «словесних формул» (установок), що впроваджуються в психічну сферу сугеренда та стають активними елементами у свідомості та поводженні. Ефективність сугестії визначається властивостями сугестора (соціальний статус, чарівність, комунікативні навички, інтелектуальна й особистісна перевага), а також особливостями сугеренда (ступенем незалежності чи критичності, навпаки, сугестивності), відносинами, що складаються між ними (довіра, авторитетність, залежність і т.д.), способом конструювання повідомлення (рівнем аргументованості, характером сполучення логічних та емоційних компонентів). Нарешті, підкріпленням іншими засобами – мімікою, жестами, діями іншої людини й умовами навколишнього оточення. У педагогіці починалися спроби використовувати сугестію в процесі навчання, т. зв. сугестопедія. Критика даної концепції ґрунтується на тому, що, володіючи великими перевагами в плані обсягу та швидкості засвоєння матеріалу перед традиційними методами навчання, сугестопедична методика в цілому поступається за якостями та глибиною, усвідомленістю та міцністю знань перед традиційними.
*Судження, 1) висловлення; 2) розумовий акт, який виражає судження до змісту висловлюваної думки. Судження може бути щирим чи помилковим. Утворюється шляхом застосування предикативних слів до об’єкта думки. Наприклад, місто Запоріжжя знаходиться між містами Дніпропетровськом та Сімферополем (правдиве судження); два більше трьох (помилкове судження). Психолого-педагогічні спостереження доводять, що окремі форми судження розвиваються не одночасно. Раніше за все формуються судження, які констатують що-небудь. Складні судження, які відбивають множинність залежностей між явищами, з’являються пізніше простих і ґрунтуються на них. Судження здійснюється та виражається мовою у вигляді оповідальної пропозиції. Питальні пропозиції, побажання та накази не є судженнями, тому що до них неприйнятна характеристика з погляду істинності чи хибності.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал