М. О. Мироненко словник термінів І понять з педагогіки



Сторінка1/18
Дата конвертації11.12.2016
Розмір3.29 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18
В.В. Приходько

В.В. Малий

В.Л. Галацька

М.О. Мироненко







СЛОВНИК



ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ З ПЕДАГОГІКИ

ВИЩОЇ ШКОЛИ

Міністерство освіти і науки України


Національний гірничий університет

В.В. Приходько, В.В. Малий, В.Л. Галацька,

М.О. Мироненко


СЛОВНИК

ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ З ПЕДАГОГІКИ

ВИЩОЇ ШКОЛИ
Рекомендовано Вченою радою НГУ як посібник для магістрів за спеціальністю 8.00005 “Педагогіка вищої школи”, а також для магістрів інших спеціальностей, що вивчають навчальні дисципліни “Педагогіка вищої школи” і “Методика викладання у вищій школі”

Дніпропетровськ 2005


Словник термінів і понять з педагогіки вищої школи: Посібник / В.В. Приходько, В.В. Малий, В.Л. Галацька, М.А. Мироненко. – Дніпропетровськ, 2005. – 181 с.

Посібник підготовлений з метою сприяння поширенню прикладних психолого – педагогічних знань серед студентів і молодих викладачів Національного гірничого університету. Містить положення як педагогіки вищої школи, так і окремі актуальні терміни й поняття загальної педагогіки. Подані 340 термінів, понять та визначень, які мають ужиткове значення для формування відповідних здібностей щодо організації навчально-виховного процесу педагогів - предметників. Частина з них також стане в нагоді в разі проведення ними актуальних наукових досліджень з проблем педагогіки вищої школи, при вдосконаленні своєї професійної діяльності, при викладанні фахових навчальних дисциплін та в професійному спілкуванні викладачів.

Посібник призначений для магістрів за спеціальністю 8.000005 “Педагогіка вищої школи”, для студентів, що вивчають навчальні дисципліни “Педагогіка вищої школи” та “Методика викладання у вищій школі”, а також для молодих викладачів вищих навчальних закладів системи НГУ II-IV рівнів акредитації.


Рецензенти:

О.М.Кузьменко, доктор технічних наук, професор кафедри підземної розробки родовищ Національного гірничого університету

В.Г.Савченко, доктор педагогічних наук, професор, ректор Дніпропетровського державного інституту фізичної культури і спорту

Мы не говорим педагогам – поступайте

так или иначе; но говорим им: изучайте законы

тех психических явлений, которыми вы хотите

управлять, и поступайте, соображаясь с этими

законами и теми обстоятельствами, в которых

вы хотите их приложить.
К.Д. Ушинский. Человек как предмет

воспитания



ВІД АВТОРІВ

Підготовка фахівців із професійною вищою освітою являє собою складну систему, призначення головних елементів якої припускає:

- продукування нових знань, необхідних для становлення сучасних фахівців;

- створення освітніх програм з різних дисциплін і науково-методичного забезпечення для їхньої реалізації;

- розробку педагогічних систем для поширення передбачених змістом освіти знань, включаючи створення кредитно-модульних систем з різних розділів знань;

- удосконалення способів трансляції знань шляхом розробки ефективних педагогічних і навчальних технологій;

- ліцензування й акредитацію спеціальностей відповідно до вимог національної системи освіти та загальноєвропейських стандартів;

- написання монографій у різних галузях науки, включаючи проблеми педагогіки вищої школи, і на їхній основі навчальних посібників;

- участь у наукових конференціях, інших навчально-методичних, культурно-освітніх заходах і виступах перед громадськістю;

- безпосереднє формування у студентів знань, умінь і навичок через організацію навчально-виховного процесу на основі залучення різноманітних і адекватних сучасній вищій школі форм, методів і засобів навчання.

У навчальних закладах, що входять до структури Національного гірничого університету, працюють більше 800 викладачів, які організовують навчально-виховний процес зі студентами різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і форм навчання. З числа штатних викладачів понад 320 є кандидатами наук, доцентами, а понад 150 – докторами наук, професорами.

У той же час склад педагогів університету щорічно поповнюється молодими викладачами – випускниками магістратури НГУ, для яких важливо опанувати основи педагогіки вищої школи.

Викладач вузу – це особистість, зміст професійної діяльності якої вимагає наявності сукупності ряду універсальних якостей. Насамперед він повинен бути компетентним фахівцем у своїй науковій галузі і впевнено орієнтуватися в суміжних областях. Але тільки цього недостатньо. До числа інших основних якостей можна з повним правом віднести наявність засвоєної викладачем системи психолого-педагогічних термінів і понять. Сформованих на їхній основі якостей дослідника й організатора навчально-виховного процесу, яскравого оратора і практикуючого психолога. Викладачу необхідно також володіти літературною усною і письмовою мовою, бути цікавим для своїх учнів, бути майстром у використанні різних форм, засобів і методів навчання.

Від викладача вимагаються не тільки названі професійні якості, але й розвинуті природні здібності бути педагогом. Наприклад, спеціально вироблене уміння переносити професійну напругу, швидко відновлюватися після інтенсивних розумових, фізичних та емоційних навантажень.

До особистості викладача вищої школи також цілком підходить визначення творчості (творча особистість, творча професія) як здатності оперувати знаннями і створювати з них незвичайні, раніше невідомі комбінації. У процесі своєї науково-педагогічної діяльності викладач вузу одночасно продукує нові й інтегрує вже існуючі знання, а також створює умови для інтенсивного формування знань студентами.

Очевидно, що майбутнього всебічно освіченого і творчого фахівця - випускника технічного вузу може підготувати тільки високо – компетентний і творчий викладач. Це аксіома розвитку взагалі системи вищої освіти. Риси компетентної і творчої особистості, безумовно, характерні для вчених, що складають більшість викладачів вищих навчальних закладів. Саме тому, спостерігаючи в реальному житті педагогічні колективи різних вузів, факультетів і навіть окремих кафедр, нескладно помітити, що чим вище не тільки науковий, але і власне педагогічний потенціал викладацького складу, тим вище і якість підготовки фахівців.

Уточнимо, що не піддається сумніву прямий і позитивний вплив високої наукової кваліфікації викладачів вузу, особливо випускаючих кафедр, на якість підготовки майбутніх фахівців. Однак, щоб бути прийнятим на роботу вчителем у загальноосвітню школу, претендент повинен бути не тільки сформованим фахівцем - предметником, але й мати на руках диплом про наявність вищої педагогічної освіти. Тоді як для викладання в непедагогічному вузі цього поки не потрібно.

Викладацький склад технічних вузів традиційно формується не стільки педагогами за освітою, скільки своїми кращими випускниками-інженерами, а також нинішніми магістрами і випускниками аспірантури, які були науковими співробітниками, і досвідченими фахівцями-практиками, що прийшли з виробництва. Це повною мірою стосується також колишніх медичних, сільськогосподарських, будівельних, економічних, юридичних та інших вузів, що одержали тепер статус академій і університетів. І тільки з 1997 р. в Україні була введена підготовка магістрів за фахом «Педагогіка вищої школи».

І все-таки, не вимагає доказів твердження, що для повноцінного кадрового забезпечення непедагогічних вузів професійної кваліфікації більшості викладачів, які не мають педагогічної освіти, сьогодні недостатньо. Це стосується як молодих викладачів, так і ряду викладачів зі стажем роботи.

Крім того, процеси європейської інтеграції охоплюють усе більше галузей. Не стала винятком і освіта, особливо вища школа. Україна взяла орієнтир на входження в освітній простір Європи, почала активно працювати над практичною реалізацією положень Болонського договору, що висуває додаткові вимоги до спрямованості і змісту навчально-виховного процесу, до власне педагогічної підготовки майбутніх викладачів наших вузів.

Посібник підготовлений для молодих викладачів навчальних закладів, що входять до структури НГУ, для підвищення рівня їхньої професійно-педагогічної майстерності, а також для студентів - магістрів університету, що опановують спеціальність «Педагогіка вищої школи», вивчають дисципліни «Педагогіка вищої школи» і «Методика викладання у вищій школі». Включені в посібник терміни й поняття допоможуть їм в удосконаленні різних сторін освітнього і виховного процесу. Частина термінів і понять загальної педагогіки будуть сприяти також розширенню світогляду і зростанню професійної культури молодих викладачів (наприклад, уявлення про світ дитинства, вальдорфську педагогіку, про інноваційні дидактичні системи тощо). Очевидно також, що велика частина тих термінів, які включено до посібника, може і повинна бути безпосередньо використаною ними в майбутній науково-дослідній, методичній роботі й у діловому спілкуванні.

Автори з вдячністю вислухають пропозиції колег щодо подальшого удосконалення змісту пропонованого посібника.




БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС ЯК ОРІЄНТИР

РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
Болонським процесом прийнято називати цілеспрямовані зусилля останніх років щодо побудови єдиного простору вищої освіти у Європі, як одного з найбільш важливих напрямків європейської інтеграції. Перші спроби надати вищій школі загальноєвропейський характер були зроблені ще у 1957 р., коли була підписано відповідна рамкова Римська угода. Згодом включені до неї базові ідеї були розвинуті у рішеннях конференцій міністрів освіти європейських країн, що відбулися в 1971 і 1976 р., а також у базовому для сучасної Європи Маастрихтському договорі 1992 р.

Наступний період був примітний впровадженням різноманітних проектів для вищої школи під егідою ЄС і Ради Європи:

- створенням програм приведення національних законодавств у сфері освіти до норм, прийнятих у ряді провідних європейських країн;

- розширенням доступу до вищої освіти і підвищенням академічної мобільності студентів, а також мобільності фахівців на ринку праці;

- створенням систем навчання протягом усього життя;

- вирішенням багатьох інших задач зближення національних освітніх програм і систем у рамках численних цільових програм TEMPUS / TACIS.

У 1997 р. під егідою Ради Європи і ЮНЕСКО була розроблена і прийнята Лісабонська конвенція про визнання кваліфікацій, що відносяться до вищої освіти Європи. У Лісабонській конвенції задекларовані також наявність і цінність різноманітних освітніх систем, що мають на меті створення умов, при яких більшість молодих людей, скориставшись усіма цінностями і досягненнями національних систем освіти і науки, зможуть бути мобільними на загальноєвропейському ринку праці. Іншими словами, одержавши вищу освіту в одній із країн Європи, вони отримують право працювати за своїм фахом у будь-який іншій країні.

Цю конвенцію підписали 43 країни, включаючи й Україну, більшість з яких згодом і сформулювали в італійському місті Болонья принципи так званої Болонської декларації [5].

Уже через рік після Лісабонської конвенції підписана Сорбонська декларація. Цей документ був спрямований на створення відкритого європейського простору вищої освіти, що повинно зробити його більш конкурентноздатним на світовому ринку освітніх послуг. Сорбонська та Болонська декларації в основних своїх ідеях схожі: це, насамперед, двоступінчаста структура вищої освіти і використання системи кредитів ECTS (Європейської кредитно-трансферної системи).

Наведемо й інші тези Сорбонської декларації.

По-перше, це міжнародне визнання бакалавра як достатнього рівня вищої освіти з наданням йому права продовжувати навчання за програмами магістра. По-друге, констатується той факт, що всі країни, які підписали Лісабонську угоду, потенційно стають учасниками Болонського процесу, початого 29 країнами Європи у 1999 році. Принципи Болонської декларації вирішено остаточно впровадити у 2010 році.

Саме у такий спосіб поступово розвивались інтеграційні процеси у сфері вищої освіти європейських країн. При цьому Україна протягом зазначеного періоду була досить активним учасником інтеграційних процесів. Не випадково, закони України «Про освіту», «Про вищу освіту» і Національна доктрина розвитку освіти, підписана Президентом України, пройшли експертизу Ради Європи.

Відповідно до Болонського договору мова, насамперед, йде про перехід до прозорих схем та етапів вузівської підготовки, що будуть тотожні для різних країн. Але саме перехід до такої практики дозволить студенту, наприклад, вступивши до університету своєї країни на певний факультет, продовжити навчання у вузі іншої країни, де й одержати диплом, визнаний у кожній з держав Європи.

Як вихідна модель, пропонується двоступінчаста система освітньо-кваліфікаційних рівнів за схемою бакалавр (не менш трьох років) і магістр – два роки навчання. Перший рівень в академічному плані повинний цілком забезпечити доступ до другого – підготовки магістра. Очевидно, що на порядку денному постає питання про більше наповнення змісту освіти. Причому, у контексті Договору, мова йде не про лінійне збільшення обсягу інформації, а саме про модифікацію її змісту, оптимально, на основі створення педагогічних технологій. До того ж не можна допустити, щоб програми бакалавра ставали вузько професійними, без елементів їх гуманітарної і наукової підготовки.

Ефективність навчання з використанням педагогічних технологій засвідчують такі приклади. Впровадження педагогічних технологій у США знижує вартість навчання на 30-60%, а його тривалість на 20-40%. Відповідно в Німеччині із забезпеченими педагогічними технологіями бакалаврськими програмами працюють вищі навчальні заклади, що можуть надавати 3-4 річну освіту всього за рік-півтора [14].

Нарешті, освіта на магістерському рівні надає право продовжити післядипломну освіту й одержати ступінь доктора наук (доктора філософії), еквівалентом якого в нас вважається ступінь кандидата наук.

При цьому вирішення задачі уведення в Україні системи академічних кредитів, алогічної ECTS, припускає відмову від нині існуючої чотирьохступеневої системи освіти: молодший фахівець, бакалавр, фахівець і магістр. За рахунок прийняття системи ECTS підвищиться мобільність студентів при переході з однієї навчальної програми на іншу, включаючи програми післядипломної освіти. Тому ECTS стає багатоцільовим інструментом міжнародного визнання дипломів і мобільності випускників наших вузів. Система кредитів буде сприяти не тільки реформуванню існуючих навчальних програм, але й виступатиме засобом передачі освітніх кредитів за фахом вищим навчальним закладам інших країн.

Цьому не заважає наявність в інших країнах власних чи внутрішньо вузівських кредитних систем. Об’єднуючий елемент уведення кредитної акумулюючої системи – можливість врахування всіх досягнень в навчальній діяльності студента, а не тільки врахування прямого навчального навантаження з дисциплін. Це, наприклад, участь студента у наукових дослідженнях, конференціях і предметних олімпіадах. Тому в окремих країнах Європи як умова нарахування кредитів висувають вимогу, щоб навчальне навантаження містило в собі 50 і більше відсотків самостійної роботи студента.

Таким чином, визначення змісту модулів навчання з кожної дисципліни й узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента у різних країнах стануть основою для вирішення ще однієї декларованої в Болоньї мети. А саме: створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти і дослідників територією Європи.

Крім того, експерти Департаменту з питань вищої освіти і науки Генерального директорату IV Ради Європи відзначають наступне. Для досягнення кінцевої мети Болонського процесу – побудови єдиного простору освіти – недостатньо формального визнання і впровадження його принципів. Потрібні ще прозорі і зрозумілі усім методології контролю якості освіти. Обов’язковим вважається наявність внутрішніх і зовнішніх державних і суспільних систем контролю якості освіти, у першу чергу через ліцензування й акредитацію.

У посланні до з’їзду представників вищих навчальних закладів у Саламанці (Іспанія) основні задачі Болонського процесу сформульовані у такий спосіб. Насамперед, це якість як наріжний камінь підготовки; зміцнення довіри між суб’єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; мобільність студентів і фахівців; сумісність кваліфікації на вузівському і після вузівському етапах підготовки; посилення конкурентноздатності європейської системи освіти.

Тому національні системи гарантії якості освіти повинні містити:

- визначення відповідальності органів освіти і навчальних закладів;

- оцінку програм навчальних закладів, що включає внутрішній контроль, зовнішню перевірку й участь у ньому студентів, а також публікацію результатів контролю;

- систему акредитації, чи сертифікації подібної процедури;

- міжнародна участь, співробітництво і створення союзів, що займаються перевіркою якості освіти.

Наведена вище інформація про сутність Болонського процесу повною мірою визначає актуальність, зміст і призначення даного посібника для викладачів вищої школи України.

У багатьох університетах України вже впроваджені власні схеми оцінювання досягнень студента: модульно-рейтингова, рейтингова та ін. Однак прив’язки до ECTS, як правило, поки що немає. Головне завдання вузів нашої країни полягає в тому, щоб найближчим часом напрацювати адекватні загальноєвропейським принципи побудови навчального процесу. Це повинно стимулювати відновлення змісту навчання, велику відповідальність студентів і викладачів як суб’єктів освітнього процесу за результати їх загальної партнерської праці. Переведення студента в реальну, а не формальну позицію головного учасника освітнього процесу. Адже справжньої освіти без формування «образу» свого професійного майбутнього, до досягнення якого прагне діяльний студент, систематично і свідомо здобуваючи знання й уміння за своїм фахом, не буває.

Зараз найголовніше для педагогічних колективів вузів – досягти розуміння необхідності і неминучості змін у вищій школі України, що визначаються сутністю Болонської декларації. Включення у роботу по перебудові навчально –виховного процесу у напрямах, зазначених у Болоньї. Саме психологічна неготовність, а в окремих випадках небажання ламати сформовані стереотипи й обтяжувати себе додатковою роботою є істотними перешкодами до відмови від колишньої суб’єктно - об’єктної схеми організації навчально-виховного процесу у вузах країни. Схеми, при якій викладач (суб’єкт освітнього процесу) змушує, саме змушує студента (студент тут - об’єкт освітнього процесу) опановувати свою навчальну дисципліну. Від такої звичної схеми ми рано чи пізно будемо змушені відмовитися.

Нам доведеться досягти такого стану, при якому викладачі і студенти будуть рівно зацікавленими учасниками якісного освітнього процесу, які активно співпрацюють з метою формування мобільних випускників української вищої школи, потрібних у найбільш авторитетних фірмах і установах країни та зарубіжжя.



ОСНОВНІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал