М. Д. Заячук О. С. Чубрей економічна та соціальна



Pdf просмотр
Сторінка9/16
Дата конвертації10.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16



7.5. Хімічна промисловість


Хімічний комплекс охоплює хімічну й нафтохімічну, а також мікробіологічну промисловість.
Хімічна промисловість перетворює в цінні промислові продукти вапняки, гіпси, нафту, деревину, воду, с/г сировину і т.д. Вона складається з кількох галузей: 1) гірничохімічної;
2)основної хімії; 3) хімії органічного синтезу; 4) хімії полімерів;
5) переробки полімерних матеріалів; 6) інших галузей (побутова хімія, лакофарбова).
У свою чергу, гірничохімічна промисловість об’єднує підприємства з видобування гірничохімічної сировини; основна хімія виробляє мінеральні добрива, солі, кислоти; хімія органічного синтезу – вуглеводневу сировину і напівфабрикати (етилен, пропілен); промисловість полімерів на основі вуглеводневої сировини та напівфабрикатів – полімерні матеріали, тобто синтетичні смоли й пластичні маси, хімічні волокна і синтетичний каучук.
Переробка полімерних матеріалів дає змогу виготовляти гумотехнічні вироби, шини, вироби з пластмас.
Нафтохімічна промисловість об’єднує підприємства, які на основі хімічної переробки сировини нафтового й газового походження виготовляють різні види нафтохімічних продуктів
(каучук, гумоазбестові вироби тощо).
Мікробіологічна промисловість виробляє кормові дріжджі, амінокислоти, кормові антибіотики, мікробіологічні засоби захисту рослин.
Галузі хімічної промисловості споживають велику кількість електроенергії, технічної води та сировини. У структурі галузі виділяють виробництво синтетичних смол і пластмас. Цим підприємствам постачають газ як сировину та етилен
(етиленопроводами). Найбільшими виробниками хімічних

96 волокон є – США, Японія, Росія, ФРН, Китай, Італія,
Великобританія, Франція, Чехія.
Головні райони основної органічної хімії тяжіють до місць нафтопереробки США, від Кельну (ФРН) до Роттердама
(Нідерланди), о. Хонсю (Японія).
Основна хімія найбільш яскраво представлена в США,
Канаді, Японії, Франції, Мексиці, ФРН. Загалом, до країн із високорозвинутою хімічною промисловістю належать США,
Канада, ФРН, Росія, Японія, Австралія, Україна. Найпотужніші вузли та райони хімічної промисловості розміщені на північному сході США, в Західній і Східній Європі, Японії
(узбережжя Японського моря), Шеньянському і Шанхайському
(Китай), Бомбейському (Індія) та Мельбурнському (Австралія) районах.
7.6. Лісова і деревообробна промисловість

Лісопромисловий комплекс охоплює заготівлю, механічну обробку та хімічну переробку деревини.
Лісова промисловість охоплює галузі, що різняться між собою технологією виробництва і призначення готової продукції. Основні з них – лісозаготівельна, деревообробна, лісохімічна, целюлозно-паперова.
Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку. Її продукцією є ділова деревина. Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє широкий асортимент матеріалів і готових продуктів (пиломатеріали, деревні плити, деталі для вагоно-, авто-, суднобудування). Меблева промисловість виготовляє меблі для житлових, культурно- побутових, адміністративних та інших приміщень. Лісохімічна промисловість виробляє деревне вугілля, оцтову кислоту, розчинники тощо. У целюлозно-паперовій промисловості виробляють різні види паперу, картону та виробів із них, штучне волокно, целюлозу.
За лісовими ресурсами на карті світу виокремлюються два великі пояси, приблизно однакові за протяжністю та розмірами лісовкритих площ і запасів деревини: північний лісовий пояс
(переважають хвойні дерева) і південний лісовий пояс (вологі тропічні ліси). В країнах Західної Європи і Північної Америки об’єми приросту деревини нині перевищують об’єми

97
лісозаготівель, і лісовий ресурсний потенціал багатьох держав зростає. Наприклад, самозабезпеченість країн Західної Європи деревиною складає близько 75 % від загальної потреби. А
Скандинавські країни є експортерами продукції лісової і деревообробної промисловості. Але деякі традиційні виробники деревини також імпортують її для целюлозно-паперової промисловості (Фінляндія та Норвегія з тропічних країн).
Одночасно для значної кількості країн, що розвиваються, характерне зниження рівня забезпечення лісовими ресурсами.
Загалом, об’єми світової заготівлі деревини зростають, а лідерами є США, Канада, Китай, Бразилія, Росія, Індонезія та
Швеція.
За виробництвом пиломатеріалів світовими лідерами є
США, Китай, Канада та ін. Роль сировинного чинника в розміщенні виробництв целюлозно-паперової галузі не дуже значна, але одночасно ці виробництва потребують значної водозабезпеченості. В першій десятці з виробництва целюлози –
США, Канада, Японія, Швеція, Фінляндія, Китай, Росія,
Бразилія, Франція, ФРН. З виробництва паперу лідерами є
США, Японія, Китай, Канада, ФРН, Фінляндія, Швеція. Взагалі, у світі головними експортерами та імпортерами лісової і целюлозно-паперової продукції залишаються економічно- розвинуті країни. Експорт країн, що розвиваються (Бразилія,
Малайзія, Індонезія, Нігерія, Папуа-Нова Гвінея та ін.), має тенденцію зростання, особливо з пиломатеріалів (коштовна
«кольорова» деревина для меблевої промисловості й інтер’єру) та фанери.
7.7. Легка і харчова промисловість

Група галузей, що забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям та іншими предметами споживання, становить легку
промисловість. Легка промисловість тісно пов’язана з сільським господарством, галузями машинобудування та хімічною промисловістю. Сільське господарство забезпечує легку промисловість окремими видами сировини, хімічну промисловість – хімічними волокнами, барвниками. Однією з особливостей розміщення підприємств легкої промисловості є

98 територіальне їх сполучення з важкою індустрією, що дозволяє раціонально використовувати трудові ресурси. Визначальними є такі чинники розміщення підприємств легкої промисловості: споживчий, сировинний, забезпеченість трудовими ресурсами.
Основні галузі легкої промисловості – текстильна, швейна, шкіряна, взуттєва, хутрова, дубильно-екстрактна. Текстильна промисловість об’єднує підприємства, які виробляють тканини
(бавовняні, лляні, вовняні, шовкові), неткані матеріали, трикотажні, текстильно-галантерейні та інші вироби з рослинної
(бавовник, льон-довгунець, коноплі, джут), тваринної (вовна, кокони шовкопряда) та хімічної (штучні та синтетичні волокна) сировини. До неї належать: бавовняна, вовняна, шовкова, лляна, конопле-джутова, трикотажна, текстильно-галантерейна.
Зараз на одну особу в таких країнах, як США, Японія, деяких країнах Східної Європи, Прибалтики, виготовляється понад 40 м
2 тканини. Найнижчі показники (менше 1 м
2
) у
Монголії, Лівії, Тунісі, Мавританії, Нігерії, Гайяні, Уругваї,
Сурінамі тощо. Найбільшими виробниками та експортерами тканин є США (Південь), Бразилія, Мексика, Перу, Пакистан,
Туреччина,
Єгипет,
Судан,
Узбекистан,
Туркменія.
Найбільшими виробниками та експортерами вовни є Австралія,
Нова Зеландія, Аргентина, Уругвай, ПАР, Великобританія,
Іспанія, Казахстан. Широкого розвитку з виробництва хімічної та синтетичної сировини набула така галузь промисловості, як шовкова. Першість ведуть такі країни, як США, Японія, Китай, країни Східної Європи. Швидкими темпами розвивається швейна промисловість, особливо в країнах, що розвиваються.
Деякі з країн перетворилися у великих експортерів готової продукції: Сянган, Республіка Корея, Індія тощо.
Харчова промисловість є складовою агропромислового комплексу, що має за мету забезпечення населення продуктами харчування, а отже, розв’язання глобальної продовольчої проблеми людства.
Загалом, розв’язання цієї світової проблеми пов’язане не тільки зі збільшенням обсягів виробництва продуктів харчування, а й із розробкою стратегій раціонального використання продовольчих ресурсів. У наш час в одних країнах світу населення страждає від голоду і недоїдання, а в інших –

99
намагається досягнути гармонійного раціону харчування та бореться із залишками харчових продуктів і надлишковим споживанням продуктів.
Наявність споживача продукції харчової промисловості й різноманітність сировини зумовлюють повсюдне розташування підприємств цієї галузі. Харчова промисловість більше, ніж інші галузі, пов’язана із сільським господарством, оскільки отримує від нього сировину (зернові й бобові культури, морепродукти, молоко і м’ясо, овочі, фрукти).
У харчовій промисловості виділяють галузі двох категорій, що різняться масштабами і характером розміщення. До першої групи належать галузі, що функціонують на привізній сировині.
Вони орієнтуються на порти, залізничні вузли, великі промислові центри, столиці. Це виробництво кондитерських виробів, напоїв, борошномельні підприємства, тютюнова промисловість і т.п. Масштаби цих виробництв дуже значні.
До другої групи виробництв належать ті, що орієнтуються на сировину (цукрові, консервні, м’ясопереробні, маслоробні, сироварні тощо), та ті, що орієнтуються на споживача
(хлібопекарська, виробництво напівфабрикатів та ін.).
Лідерами в окремих виробництвах цукру є Індія, Бразилія,
Китай, США, Таїланд, Австралія, Мексика, Франція, Німеччина,
Куба; а у виробництві зеленої кави – Бразилія, Колумбія,
Індонезія, Мексика, Гватемала, Кот-д’Івуар, Індія; чаю – Індія,
Китай, Цейлон, Кенія, Індонезія тощо.
Загалом, в економічно розвинутих державах представлені переважно всі види виробництв харчової промисловості з широким асортиментом товарів, а у країнах, що розвиваються, найбільше значення мають експортні галузі харчової промисловості, але асортимент продукції значно менший.
Контрольні запитання і завдання

1.Розкрийте поняття галузевої та територіальної
структури промисловості.
2. Які галузі належать до паливно-енергетичної системи?
3.. Які країни світу мають міцну сировинну базу для
розвитку чорної металургії?

100
4. Чи збігається розміщення сировинних баз чорної
металургії з розміщенням основних центрів
металургійного виробництва? Чим це пояснюється?
5. Поясніть, чому розміщення хімічного виробництва
значною мірою відірване від сировинних баз.
6. Чому країна не може вважатись економічно розвинутою,
якщо в ній немає машинобудування?
8. Які галузі входять у лісову промисловість?
9. Які особливості розвитку легкої та харчової
промисловості світу?


8. Сільське господарство

8.1. Рослинництво.
8.2. Тваринництво.
Сільське господарство – важлива галузь світового господарства, що представлена значною різноманітністю типів сільського господарства, що формується в результаті взаємодії природно-кліматичних, соціальних та економічних чинників. В сільському господарстві зайнято 45% економічно активного населення планети.
Сільське господарство поділяється на дві галузі: рослинництво і тваринництво.
8.1. Рослинництво

Рослинництво – одна з провідних галузей сільського господарства, яка займається вирощуванням зернових, зернобобових, технічних, овоче-баштанних, крохмалевмісних та кормових культур. У галузевій структурі рослинництва значне місце посідають виноградарство, садівництво, вирощування цитрусових, субтропічних і тропічних плодових культур.
Зернові культури – найважливіша група культурних рослин, які вирощуються з метою отримання зерна. Всі зернові культури поділяються на хлібні, круп’яні та бобові. Лідерами серед країн-виробників зернових і зернобобових культур є Китай,

101
США, Росія. Серед Західноєвропейських країн виділяються
Франція та Німеччина, у Америці – окрім США, Канада,
Бразилія та Аргентина, в Азії також Туреччина та Індонезія.
Основними експортерами зерна є США, Франція, Канада,
Австралія, Аргентина. У структурі міжнародної торгівлі зерном на першому місці пшениця, далі – кукурудза, ячмінь, рис.
Пшениця. За площею посівів (близько 230-235 млн. га) і валовим збором (550-595 млн. т)пшениця посідає перше місце серед зернових культур світу. Сьогодні на країни Азії, Північної
Америки (США та Канада) й Австралію припадає 2/5 світових зборів пшениці, на Західну Європу – 1/5, на Північну Америку –
1/6. Найбільше вирощують пшениці в таких країнах, як Китай,
США, Індія, Росія, Україна, Франція, Казахстан, Канада,
Австралія Аргентина, ПАР. Головними експортерами є країни
Північної Америки (США та Канада), Австралія й Аргентина та деякі країни Європи (Франція й Україна). Основні імпортери –
КНР, Японія, Бразилія, Республіка Корея, Алжир, Росія, а також країни, що розвиваються.
Рис. За посівними площами і валовим збором рис займає на планеті друге місце після пшениці. Найбільшим ареалом рисосіяння залишається Азія. Рис вирощують переважно на зрошуваних землях у районах тропічної та субтропічної зони.
Площі посівів у минулому столітті зросли майже у три рази і протягом останніх років стабілізувались на рівні 145-148 млн. га. На країни Азії на початку ХХІ століття припадало 89 % світових зборів рису, решта – на країни Південної Америки,
Африки та Північної Америки. Головними виробниками рису традиційно залишаються Китай (1/3 світових зборів), Індія,
Індонезія, Бангладеш, В’єтнам, Таїланд, М’янма, Японія,
Бразилія.
Кукурудза одна з найцінніших зернових культур. За врожайністю зерна вона перевищує всі зернові культури.
Пересічна врожайність вища, ніж у рису та пшениці, й становить 42 ц/га, валові збори сягають 510-590 млн. т. Основне виробництво кукурудзи зосереджене у Північній Америці – 2/5 світового урожаю, другим регіоном є Азія – 1/4 світового збору.
Посівна площа цієї культури постійно зростає, в останні роки вона становить 138 млн. га. Найбільше кукурудзи вирощують

102
США, Китай, Бразилія, Мексика, Індія. Крупними експортерами кукурудзи є США, Бразилія, Китай, Франція, Аргентина, ПАР.
Головними імпортерами є країни Азії: Японія, Республіка
Корея, Китай, Малайзія, а також держави Західної Європи
(Іспанія, Великобританія, Бельгія).
Жито. Це більш молода культура, порівняно з пшеницею, ячменем та іншими зерновими культурами. Найбільша територіальна концентрація посівів у Центральній і Східній
Європі. Головними виробниками жита у світі залишається Росія, яка вирощує 25% світових врожаїв. Значні збори також отримують Польща, Німеччина, Білорусь, Канада, США, Китай,
Казахстан. Загалом, частка жита у загальному виробництві зернобобових культур невисока і становить біля 5 %.
Виробництво круп’яних культур. Просо – одна з найважливіших круп’яних культур. Площа посівів – 40 млн. га, виробництво проса в світі становить 29 млн. т. Найбільше проса сіють в Індії, Нігерії, Нігері, Судані, Китаї.
Сорго – одна з основних продовольчих культур Азії та
Африки. Використовується також на технічні цілі. За посівними площами вона займає 5-те місце в світі (близько 50 млн. га), а за валовими зборами – 6-те місце. На значних площах сорго вирощується в Індії, Китаї, Африці, США.
Ячмінь посідає 2-ге місце серед кормових зернових культур світу після кукурудзи. Озимий ячмінь вирощують у Німеччині,
Франції, Угорщині та Польщі. У світовому рослинництві з площі в межах 80-85 млн. га ячменю на озимий припадає близько 10 %. На початку ХХІ століття посівна площа, зайнята ярим ячменем, становила 71,6-80 млн. га, або ж 11 % від посівних площ, зайнятих зерновими культурами. Валовий збір у ці роки досягав 158-165 млн. т, при пересічній світовій врожайності 21-22 ц/га. Найбільша частка ячменю в структурі посівних площ зернових культур у Білорусії, Україні,
Німеччині, Росії, Казахстані, Туреччині, Канаді. За даними
ФАО, 42-48 % щорічних валових зборів ячменю використовується на промислову переробку, 6-8 % – на виробництво пива, 15 % – на харчові та 16 % – безпосередньо на кормові цілі.

103
Зернобобові культури мають важливе фуражне і продовольче значення. До основних зернобобових культур світу належать соя, горох, харчові та кормові боби, квасоля, сочевиця, арахіс, люпин, вика та інші. Для вирощування різновидів бобових у світі відведено майже 115 млн. га, або ж 14
% площі зернових.
Виробництво технічних культур є другою великою галуззю рослинництва, яка виробляє широкий перелік сировини для харчової, легкої та інших галузей промисловості.
Прядивні культури культивують для отримання волокна.
Основні маси вирощування їх зосереджені в тропічному, субтропічному та помірному кліматичних поясах. Бавовник вирощують у Китаї, США, Індії, Узбекистані, Судані, Пакистані,
Єгипті, джут – у Бангладеш, Індії, Пакистані.
Виробництво цукроносних культур. До них належать рослини, які нагромаджують у тканинах значну кількість цукру
(здебільшого цукрози) та використовуються для її отримання.
Основним цукроносом у світі є цукрова тростина, яка вирощується у тропіках і субтропіках (Індія, Куба, Бразилія), та цукрові буряки – в країнах із помірним кліматом (найбільші площі посівів зосереджені в Європі – понад 50 % світових). Це такі країни, як Україна, Франція, Росія. Культивують також цукрове сорго, цукрову та винну пальму.
Олійні культури – група культурних рослин, які вирощуються з метою отримання жирних олій. Щорічно у світі виробляють понад 80 млн. т рослинної олії. Лідером із виробництва олії є соя, з насіння якої щорічно отримують понад
21 млн. т сировини, друге місце посідають олійна та кокосова пальми, з плодів яких отримують 16,8 млн. т олії, наступними є ріпак, соняшник, арахіс, бавовна, кукурудза, оливки. Сою вирощують переважно у США, країнах Східної, Південно-
Східної, Південної Азії. Посіви соняшнику поширені в країнах
Східної Європи, Китаї, США, Аргентині.
Ефіроолійні культури – група технічних культурних рослин, що культивуються з метою отримання ефірної олії. У світовому землеробстві основне значення мають м’ята, троянда, лаванда, герань, коріандр, кмин, фенхель та інші. Основними споживачами ефірних олій є парфумерія, харчова промисловість

104
і медицина. Світове виробництво ефірних олій складає 25-30 тис. т щорічно.
Овоче-баштанні культури. До баштанних культур належать кавуни, дикі гарбузи, кабачки, патисони. Найбільш розвинуто баштанництво в країнах Середньої та Центральної
Азії, Латинської Америки, на півдні Росії (Поволжя, Кубань,
Краснодарський край), півдні України, Іспанії, Румунії, Болгарії,
Туреччині, Угорщині, США. Найбільш високі та стабільні врожаї баштанні культури дають на цілинних та перелогових землях (200-400 ц/га). У світі відомо понад 120 видів овочевих культур, серед яких капуста, салат, шпинат, петрушка, щавель, цибуля, помідори, огірки, баклажани, перець, часник, морква, столові буряки, ріпа, редька, хрін та ін.
Крохмалевмісні культури. Основною крохмалевмісною культурою у світі є картопля. Пересічна світова врожайність картоплі становить 155-165 ц/га. Найвища продуктивність картоплі досягнута у Великобританії, Бельгії, Нідерландах,
Данії, Швейцарії та США.

8.2. Тваринництво

Тваринництво забезпечує населення цінними, висококалорійними продуктами харчування, а харчову і легку промисловість – сировиною.
Основними галузями продуктивного тваринництва є скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство та козівництво.
Скотарство. Найбільша концентрація поголів’я великої рогатої худоби спостерігається в приміських агропромислових комплексах, а також лісостепових і степових регіонах. Світове поголів’я ВРХ становить 1372,3 млн. голів. У структурі виробництва м’яса усіх видів 23 % припадає на яловичину й телятину. Найбільше великої рогатої худоби розводять в Індії,
Бразилії, Китаї, США, Аргентині, Мексиці, Ефіопії, Росії,
Австралії, Колумбії. Головними виробниками яловичини є КНР,
США, Китай. До важливих постачальників м’яса на світовий ринок належить група країн-членів ЄС (Німеччина, Італія,
Великобританія, Іспанія), а також Аргентина та Австралія.

105
Свинарство – галузь продуктивного тваринництва, яка займається розведенням домашніх свиней із метою отримання м’яса, сала, шкір та інших продуктів. Світове поголів’я свиней за останні 50 років зросло майже втричі й досягнуло 960, 8 млн. голів. Територіально найбільша концентрація поголів’я спостерігається в Азії, де його частка становить понад 50 %.
Лідером у розвитку свинарства на початку ХХІ століття залишається Китай, де сконцентровано 50,9 % світового поголів’я. Наступні місця посідають США, Бразилія, Німеччина,
Іспанія, Польща.
Вівчарство – одна із провідних галузей тваринництва світу, яка займається розведенням овець із метою отримання м’яса
(баранини), вовни, молока та шкур (руна). Поголів’я овець збільшується в Азії, Західній Європі та Африці, натомість зменшується в Північній та Південній Америці, Східній Європі та Австралії. На початку ХХІ століття в Азії зосереджувалось понад 2/5 світового поголів’я. Отже, Австралія та Нова Зеландія, які раніше займали положення лідерів, були витіснені на друге та третє місця. Серед європейських країн традиційно вівчарство розвивається у Великобританії, Іспанії, Франції, Греції та
Румунії.
Козівництво належить до традиційно слаборозвинутих галузей тваринництва, які асоціюються з економічно менш розвинутими сільськогосподарськими районами. Це переважно країни, що розвиваються в Азії та Африці. Загальне світове поголів’я кіз становить понад 700 млн. голів (за деякими даними
– 1 млрд.). Найбільше поголів’я тварин зосереджено в Китаї,
Індії, Туреччині, Пакистані, Ірані, Бангладеш. Значне поголів’я кіз у господарствах селян африканських країн (Сомалі, Судан,
Нігерія, Ефіопія). На країни Азії та Африки разом припадає близько 4/5 світового поголів’я кіз.
Птахівництво.
В економічно розвинених країнах птахівництво, завдяки досягненням НТР та племінної справи, перетворилось у найбільш
індустріалізовану галузь тваринництва, яка вирізняється з-поміж інших високою концентрацією виробництва, значною продуктивністю самої птиці та продуктивністю праці в галузі, значними обсягами товарної продукції, її великою конкурентоспроможністю на

106 продовольчому ринку. У структурі поголів’я дорослої птиці кури займають 85 %, качки – 10-12 %, гуси –близько 2 %, індики
– 1 %. За останні 15 років чисельність поголів’я птиці зросла на
36, 4 %, за минулий тридцятирічний період світове поголів’я курей збільшилось утричі й досягло майже 15 млрд. голів.
Конярство – галузь тваринництва, що займається розведенням та використанням коней. Сучасна географія конярства характеризується загальною тенденцією до зниження поголів’я по всіх континентах, окрім африканського й американського. Лідерами за чисельністю поголів’я коней у світі на початку ХХІ століття залишалися США, Австралія,
Бразилія, Росія, Мексика та Китай.
Контрольні запитання і завдання

1. Що таке сільське господарство? Чим відрізняється
сільськогосподарське виробництво в економічно
розвинутих країнах і в країнах, що розвиваються?
2. Від чого залежить співвідношення між рослинництвом
та тваринництвом у структурі сільського господарства
окремих країн?
3.Охарактеризуйте основні сільськогосподарські культури,
вирощувані у світі.
4. Географія основних галузей тваринництва світу.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал