М. Д. Заячук О. С. Чубрей економічна та соціальна




Сторінка8/16
Дата конвертації10.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16
Контрольні запитання і завдання

1. Дайте визначення поняття «світове господарство».
2. Які галузі належать до невиробничої сфери?
3. Наведіть приклади міжнародної господарської
4. спеціалізації окремих країн.
5. Від чого залежить ефективність міжнародних
економічних відносин?
6. Що розуміють під всеосяжністю НТР?
7. Як вплинула НТР на географію промисловості світу?
8. Охарактеризуйте
особливості
становлення
інформаційної епохи.



84

7. Географія основних галузей
промисловості світу

7.1. Галузева й територіальна структура промисловості.
7.2. Енергетика.
7.3. Металургія.
7.4. Машинобудування.
7.5. Хімічна промисловість.
7.6. Лісова і деревообробна промисловість.
7.7. Легка і харчова промисловість.
7.1. Галузева й територіальна структура
промисловості

Промисловість – сукупність підприємств (комбінатів, заводів, фабрик, шахт і т. д.), на яких виробляються засоби виробництва і предмети споживання; найбільша й технічно найдосконаліша галузь виробництва, основа індустріалізації економіки.
Структуру промисловості можна розглядати як у галузевому, так і в територіальному аспектах.
Галузева структура господарства відображає процеси суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями або групами галузей. Усі підприємства, що випускають однорідну продукцію і мають схожі процеси виробництва (або єдину сировину), хоч і розташовані в різних місцях, утворюють галузь господарства.
У різних країнах світу прийняті різноманітні підходи до поділу господарства на галузі. Однак головними компонентами такої структури є виробнича сфера і сфера послуг.
До першої належать галузі, що безпосередньо створюють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво, лісове господарство), а також галузі, які обслуговують виробництво (транспорт і зв’язок, що здійснюють завезення сировини та готової продукції).
До сфери послуг зараховують галузі, що забезпечують духовні та фізичні потреби населення, тобто освіту, культуру,

85
мистецтво, науку, охорону здоров’я і соціальне забезпечення, а також ті, що задовольняють нематеріальні потреби в послугах: житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, фінансово-кредитну сферу, державне управління.
Господарство поділяють також на сектори: первинний
(видобувні галузі, сільське, лісове та рибне господарства), вторинний (галузі обробної промисловості) та третинний (сфера послуг).
Незважаючи на зростання ролі сфери послуг, промисловість залишається базовою галуззю господарства для більшості країн світу. При цьому ефективність її суттєво зростає, якщо вона зорієнтована на сучасні технології і висококваліфіковану робочу силу.
Промисловість
є провідною, найбільш технічно вдосконаленою галуззю виробництва. У промисловості створюються знаряддя праці, предмети споживання, вона тісно пов’язана з науково-технічним прогрессом і має вирішальний вплив на рівень економічного розвитку. Промисловість є основою індустріалізації економіки.
Промисловість поділяється на дві великі групи: видобувну й
обробну. До видобувної промисловості входять галузі, що знаходять свій предмет у природі. До обробної промисловості належать галузі, що обробляють сировину
(в т.ч. сільськогосподарську) й матеріали.
Загалом промисловість поділяється на більш ніж десятки галузей, серед них – електроенергетика; паливна промисловість; чорна металургія; кольорова металургія; хімічна і нафтохімічна промисловість; машинобудування й металообробка; лісова, деревообробна й целюлозно-паперова промисловість; промисловість будівельних матеріалів; скляна й фарфоро- фаянсова промисловість; легка промисловість; харчова промисловість; мікробіологічна промисловість; борошномельно-круп’яна й комбікормова промисловість; поліграфічна промисловість та інші галузі.
Спеціалізовані галузі виокремлюються на підставі ознаки однорідності, тобто подібності між собою за призначенням виробленої продукції
(приміром, галузі паливної промисловості), спільності використовуваної сировини (галузі

86 лісової промисловості), або за характером технології (галузі хімічної промисловості), групуються у так звані комплексні галузі. Це укрупнені галузі промисловості, які дають змогу подати галузеву структуру промисловості в більш загальному вигляді.
Територіальна структура промисловості – склад і співвідношення взаєморозміщених та в певний спосіб поєднаних територіальних елементів, форм зосередження промислових підприємств (промислових центрів, вузлів, промислових районів) та інших територіальних утворень виробничої і соціальної інфраструктури, пов’язаних із промисловим виробництвом. Це сукупність стійких зв’язків між елементами об’єкта, а загалом – це поділ території на просторово виокремленні елементи, кожен з яких виконує певну функцію в розвиткові даного об’єкта.
Промисловий район – це інтегральний економічний район, із переважним значенням промислового виробництва як головної галузі спеціалізації, або галузевий економічний район, що утворюється поєднанням і виробничими взаємозв’язками підприємств однієї або кількох галузей промисловості.
Промисловий вузол – зосередження на обмеженій території виробничо-територіального поєднання підприємств.
Підприємства промислових вузлів об’єднані між собою економічними й виробничими зв’язками, єдиною виробничою і соціальною інфраструктурою.
Промисловий центр – місто або містечко, де зосереджено кілька промислових підприємств, які
є основною спеціалізованою містоутворювальною галуззю.


7.2. Енергетика


Основними первинними джерелами енергії в сучасному світі
є нафта, вугілля, природний газ, гідроенергія; швидко зростає значення атомної енергії. Частка решти джерел (дрова, торф, енергія Сонця, вітру, геотермальна енергія тощо) в загальному енергоспоживанні становить лише кілька відсотків.

87
Отже, найважливішими паливними ресурсами є вугілля, нафта і газ, уран, торф.
Вугілля широко використовується як енергетичне і технологічне паливо. Як енергетичне паливо вугілля використовують для різних галузей промисловості, виробництва електроенергії, роботи транспорту, для опалення помешкань.
Вугілля як технологічне паливо, на відміну від енергетичного, застосовують у вигляді коксу (виробляють, нагріваючи вугілля без доступу повітря). Він використовується в гірничій, кольоровій металургії та в хімічній промисловості (виробництво пластмас, азотних добрив, спиртів, вибухових речовин).
Сира нафта не використовується. З неї під час переробки добувають різні види палива та хімічні продукти (рідке паливо, мастильні, електроізоляційні матеріали, розчинники тощо).
Основну частку нафтопродуктів становить паливо (авіаційний та автомобільний бензин), реактивне паливо (гас), дизельне паливо та мазут. На базі нафтопродуктів виробляють нафтохімічні продукти (синтетичний каучук, продукти органічного синтезу, гумоазбестові вироби тощо).
Газ використовують у промисловості та для побутових потреб населення. Він також є цінною хімічною сировиною.
Уран отримують з уранових руд. Він використовується для роботи атомних електростанцій.
Торф використовується в основному в паливно- енергетичних цілях, а також у сільському господарстві, медицині та будівництві.
Вищезгадані ресурси є передумовою функціонування паливно-енергетичної системи. Паливно-енергетична система – складний міжгалузевий комплекс видобутку й виробництва палива та енергії, їхнього транспортування, розподілу й використання.
До складу цієї системи входять паливна промисловість
(вугільна, нафтова, газова та ін. ) та електроенергетика.
Вугільна промисловість включає підприємства з видобутку, збагачення і брикетування кам’яного й бурого вугілля.
Найбільшими споживачами вугілля сьогодні є теплоенергетика, чорна металургія, залізничний транспорт, машинобудування, а також житлово-побутовий сектор.

88
Світові загальні запаси вугілля – 9,4 трлн. т, з них бурого –
5,4 трлн. т. Відкритих покладів вугілля за сучасних темпів споживання у світі (понад 5 млрд. т) вистачить на 200-300 років.
Найбільше видобувають вугілля в Китаї – понад 1 млрд. т, США
– 940 млн. т, Німеччині – близько 250 млн. т. За видобутком кам’яного вугілля попереду Китай, Росія, США, а за видобутком бурого – США, Китай, Німеччина.
Міжнародна торгівля вугіллям становить 450 млн. т.
Теперішні основні експортери вугілля – Австралійський Союз,
США, ПАР. На їхню частку припадає 67 % обсягу морської торгівлі енергетичним вугіллям. Серед основних імпортерів енергетичного вугілля – країни Західної та Східної Європи, ( їх попит на вугілля зростає, оскільки вони скорочують видобуток через високу собівартість та неконкурентноспроможність свого вугілля), а також держави Тихоокеанського регіону. Це Японія,
Тайвань, Республіка Корея, що розширюють виробництво продукції при порівняно обмежених ресурсах енергоносіїв.
Нафтова промисловість включає підприємства з видобутку та переробки сирої нафти. Світові достовірні запаси нафти оцінюють у 130 млрд. т (це ті запаси, які можна видобути з надр при сучасному рівні науки, техніки технологій). У структурі паливної промисловості частка нафти становить 43 %.
Прогнозовані запаси нафти в надрах Землі становлять 300 млрд. т. Нафту видобувають у 75 країнах світу з щорічним видобутком понад 3 млрд. т. За видобутком перше місце посідає район
Перської затоки, де міститься 15 родовищ-гігантів із 30 розвіданих у світі. У межах цього регіону першість за
Саудівською Аравією (45,8 млрд. т), Іраном, Іраком, Кувейтом,
Об’єднаними Арабськими Еміратами. В Америці нафта видобувається в Канаді, США, Мексиці, Венесуелі, Бразилії,
Болівії тощо. Великі поклади нафти зосереджені в Африці, де перше місце посідає Лівія (3,4 млрд. т), потім іде Нігерія (2,2 млрд. т), Алжир (1,1 млрд. т). На території Євразії виділяються
Росія (7,5 млрд. т нафти) та Казахстан (5 млрд. т). Розвідуються нові родовища на мілководді морів у Перській та Мексиканській затоках, Північному морі, біля північного узбережжя Аляски, берегів Каліфорнії, західного узбережжя Африки. Світове морське видобування нафти перевищує 800 млн. т (26 % у загальному видобуванні). Морське видобування нафти в
Норвегії складає 155 млн. т, Англії – 130 млн. т, Мексиці – 79 млн. т, Саудівській Аравії – 74 млн. т, США – 42 млн. т.

89
Світове господарство пронизано мережею нафтопроводів
(більше 400 тис. км). Вони прокладені не тільки на території багатьох країн, а й по дну Середземного та Північного морів.
Більш ніж у 90 країнах світу діє 700 нафтопереробних заводів (НПЗ). Найбільш потужніші з них у США, країнах
Західної Європи, Японії, Латинській Америці, на Близькому й
Середньому Сході. У своєму розташуванні вони орієнтуються на райони нафтопромислів або ж розташовуються в портах ввозу сирої нафти, чи на трасах магістральних нафтопроводів.
Газова промисловість займається видобутком
і транспортуванням газу. У структурі споживання палива та енергії природний газ посідає третє місце після нафти і вугілля
– 24 %. Достовірні запаси природного газу становлять 142 трлн. м
3
, при щорічному видобутку понад 2,2 трлн.м
3
. Частка країн
Близького і Середнього Сходу щодо газу складає 30%, Північної
Америки – 5 %, Західної Європи – 4 %. Найбільше газу видобувають у Росії (606 млрд. м
3
), США (510 млрд. м
3
), Канаді
(123 млрд. м
3
), Нідерландах (85 млрд. м
3
), Алжирі (56 млрд. м
3
),
Великобританії (55 млрд. м
3
), Індонезії (42 млрд. м
3
),
Саудівській Аравії (36 млрд. м
3
), Норвегії (34 млрд. м
3
), Мексиці
(23 млрд. м
3
). Транспортувати газ складно. У міжнародній торгівлі газом 78 % припадає на трубопровідний транспорт (900 тис. км) і 22 % – на морське транспортування. Морське транспортування розрідженого природного газу дає змогу розв’язувати певні енергетичні проблеми. У світі вже діє кілька портів-терміналів із великими заводами для розріджування природного газу з метою морського перевезення: в Алжирі,
Лівії, Індонезії, Брунеї та на Алясці.
Електроенергетика – галузь промисловості, що забезпечує електрифікацію господарства і побутові потреби на основі раціонального використання й розподілу електроенергії.
Електроенергетика – це виробництво різних видів електроенергії, її транспортування, теплові мережі, котельні та
інші об’єкти. Електроенергія виробляється здебільшого за рахунок не відновлюваних джерел – вугілля, нафти, природного газу тощо. Єдиним відновлювальним джерелом енергії є водні ресурси. Потенційні запаси гідроресурсів на Землі визначаються в 15 трлн. кВТ. Особливо великі гідроенергетичні ресурси зосереджені в Південній Америці, Південно-Східній Азії,
Африці, хоча освоєні вони недостатньо. Виробництво електроенергії в світі складає 12 трлн. кВТ/год, що в

90 перерахунку на душу населення становить близько 2 тис. кВТ/год. У першу десятку країн входять США, Японія, Китай,
Росія, Канада, Німеччина, Франція, Індія, Бразилія, Італія. За потужністю і кількістю гідроелектростанцій на перших місцях
Бразилія, США, Венесуела та Росія.
Загалом, на теплових електростанціях (ТЕС) виробляється
63 % електроенергії, на ГЕС – 19 %, і на АЕС – 17 %.
Розташування ТЕС, що працюють на різних видах палива, має свою специфіку. У країнах із великими розробками вугілля потужні ТЕС, що працюють на вугіллі, розміщуються біля його родовищ (США, Росії). У Японії ТЕС більше орієнтуються на вугілля, завезене до Тихоокенського узбережжя. Збагачене вугілля нерідко перевозять до ТЕС на чималі відстані, використовуючи для цього водний транспорт (на Великих озерах у США, Канаді, на річці Рейн у ФРН). У певних країнах майже вся електроенергія виробляється на ТЕС. До таких країн належать Польща, Нідерланди, ПАР та ін.
У світі АЕС розташовані в 33 країнах, де функціонують 425 атомних реакторів із сумарною потужністю 350 млн. кВТ.
Провідне місце за кількістю діючих енергоблоків посідають
США (109) та Франція (56). У Франції АЕС виробляють 78 %, у
Бельгії – 66 %, Швеції – 38 % електроенергії.
7.3. Металургія

Металургійний комплекс об’єднує підприємства, які послідовно здійснюють видобування, збагачування, металургійну переробку руд чорних, кольорових і рідкісних металів та нерудної сировини для металургії; виробництво чавуну, сталі, кольорових і дорогоцінних металів, сплавів: прокатне виробництво, переробку вторинної сировини. До нього належать також коксохімія, виробництво вогнетривів, будівельних конструкцій із металу, електродів, металургійного устаткування. Металургія об’єднує чорну й кольорову металургію. Її основна продукція (чорні й кольорові метали) є сировиною для машинобудування, використовується в будівництві й на транспорті, а також для населення.
Чорна металургія – галузь важкої промисловості, підприємства якої охоплюють увесь процес, від видобутку й підготовки сировини, палива, допоміжних матеріалів до випуску прокату з виробами подальшої переробки. До неї належать:

91
видобуток, збагачення та агломерація залізних, марганцевих і хромітових руд; виробництво чавуну, доменних феросплавів, сталі і прокату; вторинна переробка чорних металів; коксування вугілля; виробництво вогнетривів; видобуток допоміжних матеріалів (флюсових вапняків, магнезиту та ін.); випуск металургійних виробів виробничого призначення. Чорна металургія є фундаментом для розвитку машинобудування.
Чорні метали використовуються в будівництві та виробництві товарів широкого вжитку для населення. Комбінати металургії повного циклу найбільше орієнтуються на сировину й паливо, важливу роль відіграє наявність джерел водопостачання та допоміжних матеріалів. Переробна металургія зорієнтована в основному на джерела вторинної сировини (відходи металургійного виробництва) і на споживання готової продукції.
Сировиною для виробництва чорних металів є залізна руда, геологічні запаси якої становлять 800 млрд. т. Серед материків важлива роль за запасами залізної руди належить Південній
Америці (в основному Бразилії та Венесуелі) та Північній
Америці (США і Канада). Приблизно однакові поклади залізних руд у країнах Європи та Азії. У Західній Європі першорядне значення мають Лотаринзький залізорудний басейн (Франція та
Люксембург) і родовища, пов’язані з Балтійським щитом
(Швеція, Норвегія). В Азії значні запаси залізних руд у Китаю та
Індії. В Африці основні запаси залізних руд наявні в Ліберії,
Габоні, Анголі, ПАР, Зімбабве. Значні поклади залізних руд у
Росії, Україні, Казахстані.
Чорні метали виробляються в 67 країнах світу. Світовий обсяг випуску сталі складає 794 млн. т, у тому числі 80 % в промислово розвинутих країнах світу. Перше місце у світі за виробництвом сталі посідає Китай (107 млн. т), друге – Японія
(106 млн. т), третє – США (99 млн. т). За виробництвом чавуну країни можна розмістити так: Японія (87 млн.т), Китай (65 млн. т), США (47 млн. т), Україна (36 млн. т), ФРН (31 млн.т).
Основні виробники прокату – Японія (103 млн.т), США (70,1 млн. т), Китай (51,2 млн. т), ФРН (36,7 млн. т). Розвинуті країни спеціалізуються на виробництві високоякісної сталі і складних видів прокату, а країни, що розвиваються, – на виробництві масових видів металу.
Основні типи розміщення чорної металургії працюють: 1) на місцевій сировині і паливі повного циклу з різними типами заводів (Україна, США, Росія, Канада); 2) на базі залізорудних

92 ресурсів (Франція, Швеція); 3) на базі коксівного вугілля
(Німеччина, Польща); 4) на імпортній руді і паливі в портах і припортових районах, інтегровані заводи Японії та Франції
(Дюнкерн, Фоссюр-Мер), Великобританії (порт Толбот)); 5) на базі привізної сировини у великих центрах споживання сталі і прокату США (Чикаго, Детройт); 6) в районах споживання – невеликі заводи, переважно переробні, (США, Італії, Іспанії).
Кольорова
металургія – галузь промисловості з виробництва кольорових металів та їх сплавів (алюмінію, магнію, титану, міді, нікелю, кобальту, олова, сурми, ртуті та
ін.), рідкісних і дорогоцінних металів. Супутньою продукцією кольорової металургії є хімічні сполуки, мінеральні добрива, будівельні матеріали та ін. За фізичними властивостями і призначенням кольорові метали умовно поділяються на 4 групи:
1) основні, до яких належать важкі (мідь, свинець, цинк, олово, нікель), легкі (алюміній, магній, титан, натрій, калій), малі
(вісмут, кадмій, сурма, миш’як, кобальт, ртуть); 2) леткі
(вольфрам, молібден, ванадій); 3) благородні (золото, срібло, платина); 4) рідкісні та розсіяні (цирконій, індій, талій, селен, германій). На відміну від інших корисних копалин, вміст більшості кольорових і рідкісних металів у рудах вкрай низький. Для отримання 1 тонни кольорового металу видобувається й переробляється від сотень до десятків тисяч тонн сировини. Кольорова металургія належить до найбільш енергомістких галузей промисловості.
Кольорова металургія світу виробляє майже 40 млн. т різних металів за рік. Кількість різновидів металів досягає 70, хоча 99% ваги припадає на алюміній, мідь, цинк, свинець, олово, нікель, кобальт, вольфрам, молібден, титан, магній.
Алюмінієва промисловість представлена двома територіально розірваними ланками виробництва. Перша з них, одержання глинозему (оксид алюмінію), знаходиться в країнах, де видобувають боксити. Друга, більш енергомістка, власне виробництво алюмінію – біля джерел дешевої енергії, переважно в розвинутих країнах. Основні країни-видобувачі бокситів – Австралія, Гвінея, Ямайка, Бразилія, Китай, Індія,
Суринам. Серед виробників алюмінію – США, Канада,
Австралія, Бразилія, Китай, Норвегія. У всіх цих країнах виробництво ведеться біля великих ГЕС або у вузлах потужних теплових електростанцій.

93
Понад 50 держав мають родовища мідної руди. Але переважна частина покладів припадає на Чилі та США, значна – на Канаду, Замбію, Заїр, Перу. Виробництво міді потребує багато тепла й енергії, тому воно в своєму розміщенні зорієнтоване на паливно-енергетичну промисловість. Основні виробники міді – США, Чилі, Японія, Замбія, Заїр, Канада,
ФРН.
До найбільших країн за покладами золота належать ПАР,
Росія, Танзанія, Намібія, США, Мексика, Бразилія та ін. Проте понад 90 % видобутку золота припадає на шість країн: ПАР,
Канаду, США, Росію, Австралію, Гану. Загальний видобуток золота складає 25-30 тис. т. на рік.
7.4. Машинобудування

Машинобудівний комплекс охоплює машинобудування та металообробку. Він характеризується розвитком міжгалузевих і внутрігалузевих зв’язків; виробляються машини, устаткування, апарати, прилади, товари народного споживання, продукція оборонного й космічного призначення. Створення сучасних знарядь праці суттєво впливає на технічний прогрес, виконання різних соціально-економічних завдань, сприяє підвищенню ефективності виробництва.
Машинобудування характеризується складністю структури.
Залежно від цільового призначення воно поділяється на енергетичне, транспортне, сільськогосподарське, будівельно- дорожнє, приладо- й верстатобудування та ін. За стадіями технологічного процесу виокремлюють заготівлю, механічну обробку та збирання. Заготівля значною мірою впливає на металомісткість вироблюваної продукції.
За особливостями розміщення виробництва і ступенем розвитку технологічного процесу, галузі машинобудування поділяють на: важке машинобудування; загальне машинобудування; середнє машинобудування; виробництво точних машин і механізмів, приладів та інструментів; виробництво металевих виробів і заготівель, ремонт машин та устаткувань.
Важке машинобудування вміщує виробництво металургійного, гірничого й підіймально-транспортного устаткування, енергетичних блоків, а також інших металоємних
і великогабаритних виробів.

94
У загальному машинобудуванні переважає збирання металевих конструкцій, а також виготовлення різних заготовок
(транспортне машинобудування без автомобілебудування; виробництво технологічного устаткування для промисловості та будівництва, сільськогосподарське машинобудування).
Середнє машинобудування характеризується широким розвитком кооперування і виробляє автомобілі, транспорт, верстати, с/г машини, устаткування середніх розмірів для промисловості.
У галузях виробництва точних машин, приладів та
інструментів технологічний процес представлений точною механічною обробкою
і збиранням
(електротехнічна, приладобудування).
Металообробна промисловість виготовляє металеві вироби й конструкції, ремонтує машини, різне устаткування. Основна її продукція – сталеві й чавунні вироби, будівельні металовироби, металева тара й фурнітура, конструкції для мостів і ліній передач.
Серед промислово розвинутих країн лише кілька є не тільки великими виробниками машин, але й їх експортерами. Це стосується таких країн, як Японія, ФРН, США. Серед країн третього світу зуміли розвинути свою машинобудівну промисловість Індія, Бразилія, Аргентина, Мексика, Республіка
Корея, Сінгапур.
В
США найбільшими темпами зростали автомобілебудування, авіаційне та ракетне машинобудування, устаткування для чорної металургії, в Японії – електронне машинобудування; в Європейському Союзі – загальне машинобудування.
Виробництво металообробного обладнання зосереджене у трьох основних регіонах світу: Західній Європі, США, Японії.
На першому місці за об’ємом виробництва верстатів – Японія,
Китай, США, ФРН.
Найважливішою галуззю сучасного машинобудування є автомобілебудування. Найбільших успіхів тут досягли автомобілебудівні монополії Японії, США, ФРН, Франції, серед яких –«Дженерал моторс», «Форд моторс»‚ «Крайслер» (США)‚
«Тойота»‚ «Ніссан» (Японія)‚ «Фольксваген» (ФРН) та ін.
В авіаракетній і космічній промисловості попереду США
(75 % всієї продукції), зокрема монополії «Боїнг компані»‚
«Макдонелл-Дуглас»‚ «Локхід», «Дженерал дайнемікс».

95
Морське суднобудування найпотужніше в Японії та за її допомогою в Республіці Корея, Сінгапурі, Бразилії. На належному рівні розвинуте суднобудування в США та Західній
Європі (наприклад Іспанії, Франції, Великобританії, Фінляндії).
Особливо виділяється будівництво кораблів-баржовозів, газових танкерів.
Електронне машинобудування надзвичайно розвинуте в
Японії, США, Франції, Республіці Корея, Малайзії, Сінгапурі та ін.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал