М. Д. Заячук О. С. Чубрей економічна та соціальна




Сторінка3/16
Дата конвертації10.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
2.3. Типологія країн світу

Тип країни – об’єктивно сформований і відносно стійкий комплекс властивих їй умов і особливостей розвитку, що характеризує її роль і місце у світовому товаристві на певному етапі розвитку.
Найбільш поширені такі типології країн:
- за площею;
- за чисельністю населення;
- за формою правління;
- за формою державного устрою;
- за рівнем соціально-економічного розвитку.
За площею виокремлюють:
1) країни-гіганти (площа яких понад 3 млн. км
2
), їх 7: Росія,
Канада, США, Бразилія, Австралійський Союз, Індія, Китай;
2) великі країни (від 1 до 3 млн. км
2
), їх 21. Серед них
Аргентина, Конго, Мексика, Саудівська Аравія, ПАР та ін.;
3) значні країни (від 500 тис. км
2
до 1 млн. км
2
), їх також 21: наприклад, Афганістан, Туреччина, Україна, Франція, Єгипет та
ін.;
4) середні країни (від 100 тис. км
2
до 500 тис. км
2
), їх 56:
Іспанія, Греція, Норвегія, Польща, Румунія та ін.;
5) малі країни (від 10 до 100 тис. км
2
), їх 53: Австрія,
Бельгія, ОАЕ, Молдова, Нідерланди та ін.;
6) невеликі країни (від 1 до 10 тис. км
2
), їх 8: Бруней,
Західне Самоа, Кабо-Верде, Коморські острови, Маврикій, Кіпр,
Люксембург, Тринідад і Тобаго;
7) мікродержави (до 1 тис. км
2
), їх 24: Андора, Мальта,
Ватикан, Ліхтенштейн, Сан-Марино та інші.
У типології країн щодо чисельності населення виділяють 5 груп:

25 1) найбільші країни (понад 100 млн. осіб), їх 11, а саме
Китай (1300,1 млн. осіб), Індія (1086,6 млн. осіб), США (296,1 млн. осіб), Індонезія (241,3 млн. осіб), Пакистан (193,8 млн. осіб), Бразилія (185,8 млн. осіб), Бангладеш (143,7 млн. осіб),
Росія (143,3 млн. осіб), Нігерія (140 млн. осіб), Японія (127,4 млн. осіб), Мексика (106,0 млн. осіб);
2) значні країни (40 - 100 млн. осіб). Таких країн 17:
Великобританія, Ефіопія, Єгипет, Італія, Туреччина, Україна,
Франція, Німеччина та ін.;
3) середні країни (20 - 40 млн. осіб) – 24 держави:
Аргентина, Іспанія, Канада, Польща, Румунія та ін.;
4) невеликі країни (1,5 - 20 млн. осіб ), їх 98: Австрія,
Білорусь, Болгарія, Угорщина, Фінляндія та ін.;
5) дрібні країни (менше 1,5 млн. осіб), їх 45. Серед них:
Ватикан, Кіпр, Ісландія, Багамські острови, Люксембург та
ін.
Державний лад будь-якої країни характеризується насамперед формою державного правління.
Форма правління – організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємодії з населенням.
Існує чотири форми правління:
1) республіка (148 країн);
2) монархія (29 країн);
3) країни Співдружності (14);
4) джамахирія (1).
Республіка (від лат. res – діло та publis – суспільний) – форма правління, згідно з якою суверенні права на владу належать або всім дієздатним громадянам, або їхній більшості.
За республіканського устрою правління від імені народу здійснюється представницькими органами, які обираються або прямим голосуванням, або на основі процедур непрямого волевиявлення. У світі 148 республік, найбільше їх у Африці
(49) та Європі (33) і Азії (33), найменше – в Північній Америці
(1 – США).
Типи республік:
парламентськаверховенство має парламент, перед яким уряд несе колективну відповідальність за свої дії, роль президента у державному управлінні поступається ролі парламенту, а уряд очолює прем'єр-міністр. Уряд залишається при владі, доки має підтримку більшості в парламенті. За її відсутності уряд іде у відставку або

26 голова держави розпускає парламент. До такого типу республік належить ФРН, Італія, Індія та ін.;
президентська у руках президента поєднані повноваження глави держави і голови уряду (США,
Бразилія, Аргентина тощо);
президентсько-парламентськароль президента й парламенту урівноважена (Росія, Україна тощо).
Найстарішою формою правління, притаманною ще першим державам світу, є монархія.
Монархія (від грецьк. monarchia – єдиновладдя) – форма правління, за якою верховна державна влада формально (цілком або частково) зосереджена в руках одноосібного керівника держави – монарха.
Як правило, влада монарха довічна й передається в спадок, але існують дві монархії, які мають елементи республіки:
Малайзія – федеративна конституційна монархія, де монарха обирають на 5 років султани в султанатах, що входять у державу; ОАЕ – федеративна абсолютна монархія, в якій главу держави – президента – обирає Верховна Рада емірів також на 5 років. Особлива ситуація у Ватикані, де Папу Римського, який має світський титул Світлійшого князя, довічно обирають на колегії кардиналів, серед яких право голосу мають лише кардинали віком до 80 років, а їх кількість не повинна перевищувати 120 осіб.
Титул монарха в різних країнах різний: султан (Бруней,
Оман), папа (Ватикан), емір (Кувейт, Бахрейн), герцог
(Люксембург),
імператор
(Японія), князь
(Монако,
Ліхтенштейн), король (у більшості монархій).
Всього у світі існує 29 монархій – Андорра, Бельгія,
Ватикан, Велика Британія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн,
Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Лесотто,
Марокко, Свазіленд, Бахрейн, Бруней, Бутан, Йорданія,
Камбоджа, Катар, Кувейт, Малайзія, ОАЕ, Оман, Саудівська
Аравія, Таїланд, Японія, Тонга.
Типи монархій:
абсолютна монархія (необмежена) – форма правління, за якої глава держави, монарх, є головним джерелом законодавчої і виконавчої влади. Парламент у деяких випадках взагалі відсутній або є дорадчим органом.

27
Абсолютних монархій у світі 5: Бруней, Бутан, Катар,
ОАЕ, Оман;
конституційна монархія (обмежена) – форма правління, за якої влада монарха обмежена конституцією, законодавчі функції передані парламенту, а виконавчі – уряду. Монарх юридично є верховним главою виконавчої влади, главою судової системи, формально призначає уряд, призначає міністрів, розпоряджається військами, може скасувати прийняті парламентом закони й розпустити парламент. Але фактично ці повноваження належать уряду.
Конституційними монархіями є 22 країни: Тонга, Лесото, Марокко,
Свазіленд, Бахрейн, Йорданія, Камбоджа, Кувейт,
Малайзія, Таїланд, Японія, Андорра, Бельгія, Велика
Британія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург,
Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція;
теократична монархія (від грец. theokratia – влада Бога)
– форма правління, за якої політична і духовна влада перебувають у руках церкви. У світі таких монархій дві:
Ватикан (духовний і адміністративний центр Римської католицької церкви; управляється папою, якому належить законодавча, виконавча і судова влада) і
Саудівська Аравія (монархія, яка тримається на законах
ісламу, головою держави і уряду є король).
Держави у складі Співдружності. До них належать 14 держав (колишні колонії Великої Британії), в яких формально главою держави є Британська королева, представлена у країні генерал-губернатором (обов’язково її уродженцем). Такі країни мають свій парламент і уряд. Це Канада, Австралія, Нова
Зеландія, Папуа – Нова Гвінея, Тувалу, Антигуа і Барбуда,
Співдружність Багамських островів, Барбадос, Беліз, Гренада,
Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія,
Ямайка. Члени Співдружності мають беззастережне право одностороннього виходу з неї за власним бажанням.
Джамахирія (від араб. – народовладдя, влада мас) – форма правління, за якої відсутні традиційні інститути влади; вважається, що всі державні рішення приймаються усім народом. Представлена однією країною – Соціалістичною
Народною Лівійською Арабською Джамахирією. Головним законодавчим органом є Загальний народний конгрес

28
(скликається двічі на рік), куди входять секретарі районних народних зборів і представники громадських організацій.
Типологія країн за формою державного устрою
Форма державного устроютериторіально-організаційна структура держави, що встановлює порядок поділу країни на частини та взаємовідносини центральних і місцевих органів влади.
У світі виділяють такі форми держаного устрою країн: унітарна держава, федеративна держава, конфедеративна держава.
Унітарна держава (з лат. – єдність) – форма державного устрою, за якою територія держави не має у своєму складі федеративних одиниць (штатів, земель тощо), а поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (департаменти, області, райони). В унітарній державі єдина для усієї держави конституція, єдина система органів влади, а суспільні процеси керуються централізовано. Цю форму устрою мають 168 держав світу, зокрема Україна, Болгарія, Єгипет та інші.
Федеративна держава (з лат. – об’єднання) – форма державного устрою, за якою кілька державних утворень, що юридично мають певну самостійність, об’єднані в єдину союзну державу. Територія федерації складається з територій окремих її суб’єктів (штатів, земель, республік, провінцій тощо). Суб’єкти федерацій здебільшого наділені законодавчою владою, діє союзна конституція, кожний суб'єкт федерації має свою правову
і судову систему. В більшості федерацій існує єдине союзне громадянство, збройні сили і загальнофедеративний бюджет. У світі нараховується 23 федерації. Залежно від принципу, покладеного в основу утворення федерації, виділяють: історико- географічні федерації (утворилися шляхом історичного об'єднання федеративних одиниць в єдину державу) –
Австралія, Австрія, Канада, США, ФРН; національно-етичні федерації (федеральні одиниці у таких країнах утворені з урахуванням етнічних меж і національних інтересів їх населення) – Бельгія, Індія, Росія, Швеція та ін.
Конфедеративна держава (з лат. confederation – союз) – постійний союз суверенних держав, створений для досягнення політичних або військових цілей. У конфедерації немає єдиної території та громадянства, єдиної податкової та правової системи. Правова основа конфедерації – союзний договір, тоді як у федерації – конституція. Конфедеративні держави не

29
довговічні, вони або розпадаються, або перетворюються на федерації (Австро-Угорщина, США). Нині формально у світі
існує одна конфедерація – Швейцарія, яка фактично вже стала федерацією.
Класифікація країн за рівнем соціально-економічного
розвитку
Для визначення певних типів країн за рівнем соціально- економічного розвитку використовують різноманітні критерії, основними з яких є:
• макроекономічні показники
(ВНП або
ВВП, національний прибуток на душу населення, особисте споживання на душу населення);
• рівень життя населення (показники дитячої смертності, забезпеченість продуктами харчування, житлом, медичними послугами, предметами першої необхідності);
• структура економіки (переважання промислового чи сільськогосподарського виробництва, галузева структура промисловості, переважання видобувних чи обробних галузей);
• продуктивність праці;
• самозабезпеченість країни продуктами харчування;
• рівень стабільності політичної системи, дотримання прав людини;
• гострота соціальних проблем.
Головним критерієм цієї класифікації є показник внутрішнього національного продукту (ВНП), абсолютний рівень якого відображає економічний розвиток країни та її питому вагу у світовому економічному просторі.
Першу десятку могутніх держав світу утворюють країни, що належать до різних типів: високо- й середньорозвинуті, ті, що розвиваються, та країни з рисами планової економіки –
США, Китай, Японія, Індія, ФРН, Франція, Велика Британія,
Італія, Бразилія, Росія.
Окрім абсолютного рівня ВНП, важливим показником соціально-економічного розвитку країн є ВНП у розрахунку на одну особу (вважається, що цей показник найбільш об'єктивний).
ООН проводить межу між розвинутими та країнами, що розвиваються, за рівнем ВНП на одного мешканця в розмірі
6000 у.о.

30
За показниками 2006 року до найбільш розвинутих країн світу належать Люксембург (36,4 тис. дол. на мешканця), США
(36,2 тис. дол.), Сан-Марино (32,0 тис. дол.), Швейцарія (28,6 тис. дол.), Норвегія (27,2 тис. дол.), Монако (27,0 тис. дол.),
Сінгапур (26,5 тис. дол.), Данія (25,5 тис. дол.), Бельгія (25,3 тис. дол.), Австрія (23,2 тис. дол.), Японія (24,9 тис. дол.), Ісландія
(24,8 тис. дол.), Канада (24,8 тис. дол.), Нідерланди (24,4 тис. дол.), Франція(24,4 тис. дол.), Німеччина (23,4 тис. дол.),
Австралія (23,2 тис. дол.).
Найменш розвинутими країнами світу за рівнем ВНП з розрахунку на одного мешканця є Мадагаскар, Афганістан,
Коморські острови, Бурунді, Танзанія, Еритрея, Сомалі, Ефіопія,
Демократична республіка Конго, Сьєрра-Леоне (800 - 500 дол. на одного мешканця).
Здійснено значну кількість типологій країн за рівнем соціально-економічного розвитку. Найбільш вживана типологія
П. Масляка, Я.Олійника, А. Степаненка, за якою виокремлюють:
1. Високорозвинуті країни:
1.1. «Високорозвинуті країни». «Велика сімка»: США,
Японія, ФРН, Канада, Франція, Велика Британія, Італія.
1.2. Малі індустріально розвинуті країни: Бельгія,
Нідерланди, Люксембург, Данія, Швеція, Норвегія, Австрія,
Швейцарія.
1.3. Країни «переселенського капіталізму»: Канада,
Австралія, Нова Зеландія, ПАР.
2. Середньорозвинуті країни:
2.1. Країни, які досягли середнього рівня розвитку: Ірландія,
Фінляндія, Ісландія, Ізраїль, Іспанія, Португалія, Греція,
Туреччина, Чехія, Словенія.
2.2. Країни, що відстали у своєму розвитку (переважно країни колишнього соціалістичного табору): Росія, Україна,
Білорусь, Румунія, Литва, Латвія, Естонія, Словаччина,
Угорщина, Хорватія, Югославія, Болгарія.
3. Країни, що розвиваються:
3.1. Країни з високими прибутками: Південна Корея,
Сянган, Тайвань, Сінгапур, Аргентина, Бразилія, Саудівська
Аравія, Кувейт, ОАЕ, Оман, Багамські острови, Сейшельські острови та інші.
3.2. Країни із середніми прибутками: Гватемала, Панама,
Еквадор, Колумбія, Ямайка, Куба, Албанія, Боснія та Герцеговина,
Сирія, Іран, Туніс, Алжир, Монголія, Малайзія та ін.

31 3.3. Країни з низькими прибутками: Індія, Китай, Пакистан,
Індонезія, В’єтнам, Марокко, Ліберія та ін.
3.4. Найменш розвинуті (найбідніші) країни: Бангладеш,
М’янма, Бутан, Лаос, Камбоджа, Афганістан, Ефіопія, Сомалі,
Уганда, Бурунді, Чад, Руанда, Ботсвана, Вануату, Папуа – Нова
Гвінея, Західна Самоа, Тувалу, Кірибаті, Гаїті та ін.
У типології держав світу за показником індексу людського розвитку враховуються такі критерії: очікувана тривалість життя населення, письменність дорослого населення і
ВВП/особу. За цим показником у першу десятку країн потрапляють Канада, Норвегія, Австралія, США, Ісландія,
Швеція, Бельгія, Нідерланди, Японія, Велика Британія. Україна на 76-й позиції, що підтверджує її місце у групі держав із середнім рівнем людського розвитку (з 47-го по 138-ме місце).
У типології О. Шаблія за основу взято «україноцентричний» підхід. Відповідно до нього виділяють такі групи країн:
1. Країни-сусіди України: Росія, Молдова, Угорщина,
Румунія, Словаччина, Польща, Білорусь.
2. Найбільші країни світу, зв’язки з якими у соціально- економічній і політичній сферах надзвичайно важливі для
України: ФРН, США, Велика Британія, Франція, Китай, Японія,
Індія.
3. Країни світу зі значною українською діаспорою: Канада,
Казахстан, Бразилія, Аргентина, Австралія.
Окрім наведених, можуть бути виділені й інші типи країн, оскільки критерії, покладені в основу будь-якої типології, здебільшого суб’єктивні.

2.4. Політико-територіальні утворення на карті
світу

Політико-територіальне утворення – одиниця політико- географічного простору з певними об’єктивно існуючими та взаємопов’язаними елементами політичної сфери (кордонами, управлінням і т. п.), які функціонують у межах визначеної території. На політичній карті світу існує чотири типи політико- територіальних утворень: держави, залежні території, спірні території, території Антарктики.
Головною ознакою держави є наявність державного суверенітету, тобто незалежності країни, що полягає в її праві на

32 власний розсуд вирішувати свої зовнішні та внутрішні справи без втручання в них будь-якої іншої держави.
Головні ознаки держави:
– наявність особливої системи органів і установ, які разом утворюють механізм держави;
– наявність права, тобто обов’язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою;
– наявність визначеної території, в межах якої діє державна влада.
Залежні території (колонії) (від лат. заселяю) – країна або територія, що перебуває під владою іноземної держави
(метрополії), не має політичної та економічної самостійності; управління нею здійснюється на підставі спеціального режиму.
Найбільша кількість володінь належала таким країнам, як
Франція (18), Велика Британія (14), США (9) та ін.
Форма колоніальної залежності буває різною. Відповідно, залежні території можуть мати такий статус:
1) заморські території (Франція – Гваделупа, США –
Пуерто-Рико, Данія – Гренландія);
2) протекторати (з лат. покровитель) – це форма колоніальної залежності, що встановлюється рівноправним договором, за яким держава-покровитель здійснює зовнішні відносини і вирішує найважливіші питання протекторату
(Монако – Франція, Сан-Марино – Італія, Ліхтенштейн –
Швейцарія).
3) підопічні території – це залежні території, які керуються, створеною після Другої світової війни системою міжнародної опіки за дорученням ООН (Маріанські острови –
США);
4) домініон (з англ. володіння, влада) – це самоврядні частини у складі Британської імперії, які визнали главою англійського короля (королеву); такими були Канада, Австралія,
Нова Зеландія, ПАР. Зараз такий статус не існує.
Спірні територіїце території, на які претендують дві або більше держав. У світі існує до 300 пунктів і територій, які є предметами суперечок.
Антарктида і території на південь від 60° пд. ш
(Антарктика) існуючим договором від 01.12.1959 р. оголошено як територію, що не належить жодній державі й може використовуватися тільки в цілях миру та науки.

33
Контрольні запитання і завдання

1. Обґрунтуйте відмінність між поняттями «країна» та
«держава».
2. Дайте визначення поняття «територія держави».
3. Прокласифікуйте держави щодо форми державної
території.
4. Охарактеризуйте політико-територіальні утворення
світу.
5. Охарактеризуйте епохальні події, які визначають
основні періоди у формуванні політичної карти світу.
6. Які рухи у формуванні політичної карти світу
переважали впродовж новітнього періоду її
формування ?
7. Назвіть типи держав за формою державного
управління.
8. Чим можна пояснити таке географічне положення
держав: абсолютні монархії розташовані в Азії, а
більшість конституційних монархій – в Європі ?
9. Чому майже всі країни Латинської Америки мають
республіканське правління ?

3. Міжнародні організації
3.1. Поняття «міжнародні організації» та їх основні завдання.
3.2. Політичні міжнародні організації.
3.3. Економічні міжнародні організації.
3.4. Міжнародні блоки змішаного типу.
3.5. Діяльність України в міжнародних організаціях.
3.1. Поняття «міжнародні організації» та їх основні
завдання

Міжнародні відносини реалізуються через їх суб’єктів. До суб’єктів належать підприємства, фірми, приватні особи, держави, транснаціональні корпорації і транснаціональні банки, а також міжнародні організації. Особливістю міжнародних організацій є те, що вони, поряд із державними органами, є регуляторами цих відносин. На відміну від державних органів,

34 деякі міжнародні організації виконують регулюючі функції на наднаціональному рівні (Міжнародний валютний фонд,
Європейський Союз тощо). По суті, сьогодні у світі немає держави, яка не була б членом якоїсь організації; більшість країн залучені одразу до кількох організацій.
Міжнародна організаціяце об’єднання держав, установ, фізичних осіб, що спільно реалізують програму або мету на основі певних правил і процедур, діяльність яких виходить за національні кордони.
Утворення міжнародних організацій є об’єктивним наслідком процесу розвитку світового суспільства. Серед чинників, що ведуть до їх виникнення, головують: міжнародний поділ праці, міжнародна економічна інтеграція, політичні стосунки між країнами, глобалізація міжнародних відносин.
Міждержавні організації почали існування ще у ХVІІ –
ХVІІІ столітті, переважно як військові або торгові союзи чи угруповання. Починаючи з 50-х років ХХ століття поступово виникла і зміцнилася система міжнародних організацій.
Інтеграційні процеси, що виникли у Західній Європі, згодом охопили й інші райони світу, в тому числі країни Північної та
Південної Америки, Південно-Східної Азії, Африки. Зросла не тільки кількість міжнародних організацій, а й їхня ефективність, зміцнювалися зв’язки між країнами-учасницями.
Сучасні міжнародні організації різняться напрямами діяльності (питання безпеки, економіки, культури, охорони здоров’я, транспорту тощо), складом учасників (універсальні та регіональні), обсягом повноважень тощо.
Головними цілями та завданнями всіх міжнародних організацій є створення конструктивної багатосторонньої бази міжнародного співробітництва, встановлення глобальних та регіональних зон мирного співіснування.
Нині у світі існує величезна кількість різноманітних блоків і союзів країн, які можна об'єднати у три групи: політичні, економічні та змішані.
3.2. Політичні міжнародні організації

Організація Північно-Атлантичного договору НАТО (Nord
Atlantic Treaty Organization NATO). Цей військово-політичний союз створений 4.05.1949 року у складі США, Великої Британії та
Північної
Ірландії,
Франції,
Бельгії,
Нідерландів,

35
Люксембургу, Канади, Італії, Норвегії, Португалії, Данії,
Ісландії. У 1952 році до організації приєдналася Греція та
Туреччина, у 1955 році – ФРН, у 1982 році – Іспанія. У 1966 році
із військової структури вийшла Франція, а у 1983 році – Іспанія.
У 1999 році до неї увійшли Чехія, Польща та Угорщина, у 2004 році – Болгарія, Естонія, Литва, Латвія, Румунія та Словенія, а у
2009 – Албанія та Хорватія. Загалом 28 держав. Штаб-квартира
– Брюсель (Бельгія).
Вищими керівними органами є сесія Ради НАТО, Комітет військового планування, військовий комітет, Комітет ядерної оборони. Робочий орган НАТО – Міжнародний секретаріат на чолі з генеральним секретарем.
Мета союзу: забезпечення свободи і безпеки всіх членів політичними і військовими засобами відповідно до принципів
Статуту ООН; спільні дії та всебічне співробітництво з метою зміцнення безпеки держав-учасниць; забезпечення справедливого і міцного миру на основі загальних цінностей, демократії, прав людини.
Організація Африканської єдності – ОАЄ (Organization of
African - OAU). Створена 26.05.1963 року на конференції глав держав і урядів африканських країн в Аддис-Абебі. До організації належать 52 країни, що мають спільну мету: сприяти
єдності та солідарності між країнами Африки, інтенсифікувати й координувати зусилля щодо підвищення рівня життя; захищати суверенітет, територіальну цілісність та незалежність; ліквідувати всі форми колоніалізму; узгоджувати співробітництво у сферах політики, оборони і безпеки, економіки, освіти, охорони здоров’я і культури.
АНЗЮС (Australia, New Zealand, United States ANZUS).
Тристоронній союз Австралії, Нової Зеландії та США з 1952 року створений
із метою колективної оборони в
Тихоокеанському регіоні.Похідною організацією є АНЗЮК
(Australia, New Zealand, United Kingdom ANZUK).
П’ятисторонній блок Великої Британії, Австралії, Нової
Зеландії, Малайзії та Сінгапуру, що мають сприяти колективній обороні в Тихоокеанському регіоні.
Організація Американських держав – ОАД (Organization of
American States OAS). Військово-політичний союз у складі 35 країн (Антигуа і Барбуда, Аргентина, Багамські острови,
Барбадос, Беліз, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гаїті, Гондурас,
Гайана,
Гватемала,
Гренада,
Домініка,
Домініканська

36
Республіка, Еквадор, Ель Сальвадор, Канада, Колумбія, Коста-
Ріка, Куба, Мексика, Нікарагуа, Панама, Парагвай, Перу, Сент-
Вісент і Гренадіни, Сент-Кітіс і Невіс, Сент-Люсія, США,
Сурінам, Трінідад і Тобаго, Уругвай, Чилі, Ямайка), що створений у 1948 році на 9-й Міжамериканській конференції в
Боготі, що прийняла Статут ОАД в Америці. Її ціль – запобігання і мирне врегулювання конфліктів між державами- учасницями; організація спільних дій для відсічі агресії; координація зусиль для розв’язання політичних, економічних, юридичних проблем; сприяння економічному, соціальному, науково-технічному і культурному прогресу країн-учасниць.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал