М. Д. Заячук О. С. Чубрей економічна та соціальна



Pdf просмотр
Сторінка11/16
Дата конвертації10.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

11.5. Сировинна проблема
Ця проблема виявляє рівень забезпеченості сировинними ресурсами процесу виробництва й життєдіяльності людей на планеті.
Найбільше вразливими ресурсами людства є відновлювані ресурси— вода, повітря, рослинний покрив і тваринний світ планети. Нині майже всі вони перебувають у стані, коли природні механізми відновлення й відтворення знаходяться на межі розладнання.
Наслідки антропогенної дії на відновлювані ресурси жахливі. Нині під загрозою зникнення перебувають 10% рослин і
30% усіх тварин планети. Біомаса суходолу зменшилася на 7%, а
її продуктивність — на 20%.
Господарська діяльність у Світовому океані завдала значної шкоди його біологічним і мінеральним ресурсам. Інтенсивність життя у Світовому океані через забруднення впала на 30%. У розвинутих країнах зник 31 млн. га лісів. Не краща ситуація складається із забрудненням прісних вод. Якщо біологічні потреби людини й тварин у воді становлять 10 т на 1 т живої тканини на рік, то для виробництва 1 т виробів із бавовни по-

119
трібно 200 т води, сталі — 250-270 т, паперу — 1000 т, синтетичного каучуку — 2500 т тощо.
Гостро постала проблема не відновлюваних природних ресурсів, до яких належать паливні, рудні й нерудні корисні копалини. Після 1950 р. попит на мінеральну сировину в усіх країнах світу зростав на 5% на рік, а подвоєння світового добування корисних копалин відбувалося в середньому за 15 років. Підраховано, що якби всі країни, що розвиваються, споживали мінеральну сировину на рівні США (з розрахунку на душу населення), то відомі нині запаси природного газу вичерпалися б за 5 років, нафти — за 4 роки, цинку — за 6 місяців, міді — за 9 років тощо.
Способи розв'язання сировинної проблеми: 1) зниження матеріалоємності продукції; 2) використання вторинних ресурсів (відходів виробництва); 3) створення безвідходного виробництва.
11.6. Проблема освоєння Світового океану

Світовий океан завжди відігравав важливу роль у зв'язках між країнами та народами. Проте до середини XX ст. він практично залишався «економічною цілиною». Але з розвитком
НТР усебічне дослідження й освоєння Світового океану набрало зовсім інших масштабів.
По-перше, загострення глобальних енергетичної та сировинної проблем привело до виникнення морської гірничодобувної і хімічної промисловості, морської енергетики.
По-друге, загострення глобальної продовольчої проблеми підвищило інтерес до біологічних ресурсів океану. Потенціальні можливості їх використання без загрози порушення усталеного балансу вчені оцінюють у 150-180 млн. т. Але майбутнє за мари- культурою (організоване розширене відтворення біологічних ресурсів). Вважають, що 1 га марикультури здатен відтворити у
8 разів більше риби, ніж 1 га суходолу — м'яса.
По-третє, поглиблення міжнародного географічного поділу праці, швидке зростання торгівлі супроводжуються збільшенням морських перевезень. У результаті виробничої та наукової діяльності в межах Світового океану і узбережжя виникла особлива складова частина світового господарства — морське
господарство.

120
Але така діяльність водночас породила глобальну проблему
Світового океану. Суть її полягає в забрудненні океану нафтою та нафтопродуктами, важкими металами, комунальними стоками, а також пестицидами й гербіцидами. Велику загрозу для Світового океану має захоронення на його дні радіоактивних відходів.
11.7. Продовольча проблема

Ця проблема визначає здатність Землі прогодувати нинішнє й майбутнє населення Землі, тому тісно пов'язана з демографічною, енергетичною та екологічною проблемами.
Співвідношення чисельності населення та обсягу їжі визнане однією з найважливіших глобальних проблем людства. Число людей, що голодують, у світі, за даними ООН, зросло від 460 млн. осіб у 1970 р. до 550 млн. осіб у 1990 р. і досягло 600-650 млн. осіб у 2000 р. Як правило, голодують у країнах, що розвиваються, де добове споживання їжі в середньому 2200 ккалорій, тоді як мінімальна норма, визначена органами ООН, дорівнює 2400 ккалорій. При оцінці продовольчої ситуації у країнах Азії, Африки й Латинської Америки необхідно також враховувати недосконалість проведених у них аграрних реформ, бідність широких верств селянства, відсталість систем землеробства, нераціональне використання земельних і водних ресурсів, часті стихійні лиха, які знищують працю мільйонів лю- дей. Втрати врожаю при переробці, наприклад, в Африці, досягають 30-40%. У цих країнах переробляється лише 10-20% первинної сільськогосподарської продукції, тоді як в економічно розвинутих країнах — 70-80%.
Тому надзвичайно велике значення має продовольча допомога, яку надають розвинуті країни: США (60% від загального об'єму), країни ЄС, Канада, Австралія. Так, продовольча допомога країнам Африки складає близько 40% всього їх продовольчого імпорту. Але й цього недостатньо.
Експерти ФАО (продовольча і сільськогосподарська комісія
ООН) вважають, що в наш час 65 країн, що розвиваються, із загальним населенням 1,1 млрд. осіб, не можуть забезпечити своїх жителів навіть мінімальним рівнем харчування. Досягти нормального забезпечення шляхом подальшого збільшення

121
продовольчої допомоги неможливо. Для цього необхідно передусім подолати соціально-економічну відсталість країн Азії,
Африки й Латинської Америки на основі прогресивної перебудови їх внутрішніх суспільних структур, а також відмовитись від традиційних архаїчних форм сільського господарства шляхом широкого впровадження досягнень
«зеленої революції», запровадження біотехнологій, активізації протидії процесам деградації природного середовища.

11.8. Глобальна злочинність

Глобальна злочинність — ще одна гостра проблема сучас- ності. Злочинність, тероризм, наркоманія та інші антисуспільні явища викликають глибоку корозію всього механізму суспільного розвитку.
Злочинність транснаціоналізується й чимраз частіше ви- ступає як організована. Прибутки від незаконного обороту наркотичних засобів оцінюються в 500 млрд доларів на рік.
Наркобізнесом займаються організовані злочинні групи, які володіють практично всіма видами нових технологій для налагодження транснаціонального співробітництва й використання глобальних стратегій, з якими жодна держава не може впоратися самотужки.
Число зареєстрованих у світі злочинів у середньому збіль- шується на 5 % щороку. Але останнім часом особливо швидко росте частка тих, що належать до категорії тяжких (убивства, насильства тощо). Надзвичайно страшним лихом став тероризм.
Із 1970 р. здійснено біля 40 тис. терористичних актів, вони стають дедалі кровопролитнішими. Поряд з індивідуальним і груповим тероризмом набув поширення державний тероризм, до якого більш або менш регулярно вдаються режими деяких країн.
Електронні злочини сьогодні становлять загрозу для світової фінансової структури. Кібернетичні злочини — електронні крадіжки в кібернетичному просторі, коли величезні суми грошей переводяться за якісь частки секунди, належать до транснаціональних злочинів. З урахуванням комп'ютерних пограбувань банків і фінансових закладів лише в США втрати становлять від 5 до 10 млрд. доларів на рік.

122
Для вирішення глобальної проблеми злочинності країни світової співдружності мають згуртуватися в боротьбі проти міжнародної торгівлі наркотиками, «відмивання» «брудних» грошей, тероризму та інших транснаціональних злочинів, які загрожують людству.
11.9. Ліквідація небезпечних хвороб
Ліквідація небезпечних хвороб — актуальна глобальна проб- лема. Величезні успіхи сучасної медицини дали змогу збіль- шити тривалість життя, знизити загальну й дитячу смертність не лише в економічно розвинених країнах, а й певною мірою і в тих, що розвиваються, практично перемогти ряд епідемічних захворювань, які були лихом людства в минулому.
Проте в цілому на планеті становище лишається вкрай напруженим. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, кожен п'ятий житель планети зараз хворий, має погане здоров'я або терпить від недоїдання. В Африці, на південь від
Сахари, різними хворобами уражено 30 % населення, в
Південно-Східній Азії хворіють і голодують 40 % населення.
Але проблема охорони здоров'я зводиться не лише до того, що для обслуговування населення планети не вистачає наявних ресурсів медицини. Насправді дана проблема складніша: існує криза саме охорони здоров'я, безпосередньо пов'язаної із загальними протиріччями сучасного розвитку людства.
Збільшення загальної кількості мутагенних факторів
(радіація, вплив хімічних сполук і т. ін.) становить загрозу порушення генетичного фонду людини. В 70-ті роки частота народження неповноцінних дітей становила 10,8 %, а на початку 80-х із кожних 100 немовлят 11 мали різні вроджені дефекти, сьогодні цей показник зріс до рівня 14 на 100 народжених немовлят.
Чумою XX ст. називають СНІД. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), від початку пандемії
(СНІД як специфічну хворобу було відкрито лише 1981 р.) до середини 1994 р. на СНІД захворіли приблизно 4 млн. чоловік.
Кількість хворих протягом лише одного року зросла на 1,5 млн., сьогодні вона складає близько 20 млн. осіб. Понад 60 % ВІЛ-
інфікованих припадає на африканські країни на південь від

123
Сахари, одначе хвиля хвороби котиться нині Азією, де живе близько половини людності планети. Приблизно 2 млн. ВІЛ-
інфікованих зареєстровано в Латинській Америці та країнах
Карибського басейну, значна кількість у країнах Східної та
Центральної Європи.
У країнах, що розвиваються, частка померлих від інфек- ційних і паразитичних хвороб становила 43,3 % загальної смертності, в тому числі від шлунково-кишкових хвороб —13,2
%, туберкульозу — 7,4 %, гострих респіраторних захворювань
— 19,5 %, інших — 3,4 %.
ВООЗ і Дитячий фонд ООН підрахували, що майже 43 % з тих 14,6 млн. дітей, які щорічно вмирають, можна було б урятувати завдяки вакцинації (при цьому середні витрати на одну дитину становлять 13 дол. США) або застосуванню методів, вартість яких невисока, наприклад, регідраційної терапії (від 2 до 3 дол. на дитину за рік). Програми імунізації повинні, як і раніше, залишатися пріоритетними в країнах із низьким прибутком на душу населення. Важливими є програми планування сім'ї, харчування, освіти й додаткових виплат тощо.
Вирішення проблеми ліквідації небезпечних хвороб вима- гає, щоб, по-перше, охорона здоров'я стала аспектом нового типу життєдіяльності людини, поєднуючись з екологією, від- повідаючи демографічним змінам; по-друге, увібрала в себе все багатство світового досвіду медицини й орієнтувалася на обслуговування всього людства з властивою йому різноманіт- ністю соціально-економічних умов і культурних традицій.

Контрольні запитання і завдання

1. У чому сутність глобальних проблем?
2. Чому саме у другій половині ХХ ст. виникло поняття
«глобальні проблеми людства»?
3. Чи можна стверджувати, що глобальні проблеми
людства взаємопов’язані? Доведіть свою думку.
4. Назвіть основні напрями екологічної політики в
природокористуванні та охороні природи.
5. Які шляхи розв’язання глобальних проблем, на вашу
думку, є найефективнішими?


124
Розділ ІІ.
РЕГІОНИ ТА КРАЇНИ СВІТУ

12. Країни Європи

12.1. Загальна характеристика регіону.
12.2. Регіональний огляд.
12.2.1. Великобританія.
12.2.2. ФРН.
12.2.3. Франція.
12.2.4. Італія.
12.2.5. Польща.
12.1. Загальна характеристика регіону
Регіональний поділ частини світу Європи найдинамічніший і найменш усталений. Європі взагалі впродовж століть і навіть тисячоліть були притаманні швидкі й кардинальні зміни політичної карти. Враховуючи всю суму чинників, нині в Європі виділяють такі субрегіони: країни Західної, Центральної та
Східної Європи.
Західна Європа – найдавніший історично і соціально- економічно сформований цивілізований субрегіон Європи й світу. В наш час ці країни є в усіх сенсах основою формування і функціонування ЄС та НАТО.
Тут розташовані чотири із семи найрозвинутіших держав світу: ФРН, Франція, Великобританія й Італія. Інші ж держави невеликі або карликові за площею чи населенням, однак за показниками ВНП на душу населення належать до найбагатших держав світу. Окрім названих чотирьох країн, до субрегіону
Західної Європи належать Іспанія, Португалія, Андорра,
Ірландія,
Ісландія,
Бельгія,
Нідерланди,
Люксембург,
Швейцарія, Ліхтенштейн, Австрія, Данія, Норвегія, Швеція,
Фінляндія, Мальта, Греція, Монако, Сан-Марино, Ватикан.
Отже, цей регіон охоплює 24 незалежні держави, а також
Гібралтар (британське володіння на Іберійському півострові, спірна територія з Іспанією).
До субрегіону держав Центральної Європи належать колишні соціалістичні держави. Вони в минулому були сателітами СРСР. Отже, ці держави були близькі не лише географічно, а насамперед ментально. До них належать Польща,

125
Чехія, Словаччина, Румунія, Угорщина, Албанія, Словенія,
Хорватія, Македонія, Боснія та Герцоговина, Чорногорія,
Югославія і Болгарія. Всього 12 країн.
Субрегіон Східна Європа утворюють колишні пострадянські держави, які в минулому входили до складу СРСР. Тут негативний вплив командно-адміністративної системи на економіку та ментальність людей позначився особливо сильно.
Тому це найбідніші країни Європи. Намагаючись вирватися з- під нав’язливої опіки Росії, країни Балтії вже увійшли до ЄС і
НАТО. Україна, Молдова, Білорусь входять в субрегіон Східна
Європа.
Зауважимо, що Росія, Казахстан і Туреччина утворюють регіон країн Євразії (Азіопа). Як бачимо, фізико-географічна межа між Європою й Азією, яку проводять по Уральських горах, не є науково коректною. Тому політичну і соціально- економічну межу між цими частинами світу проводять по західному кордону Росії. Отже, в політичному сенсі Європа на сході закінчується східними кордонами Норвегії, Фінляндії,
Латвії, Білорусії й України.
Європейська культура відіграла значну роль у розвитку світової цивілізації. Попри значні відмінності, населення Європи має єдиний, своєрідний етнокультурний «код», який визначає самосвідомість європейців. Величезний вплив на формування цього коду справила релігія. Головною конфесією Європи є християнство (у північних районах протестантство, центральних та південних – католицизм, східних – православ’я). Європа має значний позитивний досвід досягнення міжетнічної та міжконфесійної гармонії.
Європа була й залишається одним із провідних центрів світової економіки, сумарний ВВП якого становить майже 30 % світового. Тому Європа утримує лідерство у світовій торгівлі за обсягами золотовалютних запасів та іноземних інвестицій.
В економічно розвинутих країнах Європи постійно зменшується частка зайнятих у промисловості, становлячи пересічно 25 % (у постсоціалістичних – 47 %). Натомість питома вага зайнятих у сфері послуг (55 %), де домінують галузі фінансової сфери, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення. В другій групі країн переважають традиційні галузі з високою питомою вагою інфраструктури – транспорт і зв’язок.

126
Європейські країни мають більш сприятливіші умови для
інтеграційних процесів, ніж інші регіони світу. Зумовлено це й вигідним геополітичним положенням; багатими природними ресурсами; подібними рисами історичного розвитку багатьох країн у минулому; відносною одноманітністю населення за етнічним і соціальним складом, що зумовлює «європейську ментальність» населення регіону; активною господарською взаємодією країн регіону, де внутрірегіональні зв’язки в
історичному аспекті завжди переважали над міжрегіональними.




12.2. Регіональний огляд
12.2.1.
Великобританія

Офіційна назва – Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії. Столиця – Лондон (близько 8 млн. осіб).
Площа – 244 тис. км
2
( 77-ме місце у світі). Населення –близько
59 млн. осіб (21-ше місце). Державна мова – англійська.
Грошова одиниця – фунт-стерлінг.
Велика Британія – класична парламентська монархія. Глава держави – королева, однак вона не має майже ніяких повноважень. Країною керує уряд, що очолюється лідером партії, яка здобула на виборах перемогу. Велика Британія є унітарною державою. Вона складається з різних політико- адміністративних одиниць: Англія поділяється на 35 графств і
Великий Лондон. Уельс складається також із графств, Північна
Ірландія – з округів, Шотландія – з районів і острівних територій. Острів Мен і Норманські острови є самостійними адміністративними одиницями.
За чисельністю населення Велика Британія посідає третє місце в Європі після Німеччини і Франції. За загальної високої густоти населення (понад 240 осіб на 1 км
2
) існують суттєві відмінності цього показника. Так, в Англії він перевищує 350 осіб, а в Шотландії та Північній Ірландії – в три рази менший.
Природний приріст населення низький. Тривалість життя жінок перевищує 80 років. Відбувається процес старіння нації. Майже
90 % населення живе в містах, сформовано вісім міських агломерацій. Майже 82 % населення становлять англійці, близько 10 % – шотландці, понад 2 % – ірландці, близько 2 % – валлійці (уельсці).

127
Велика Британія – високорозвинена постіндустріальна країна. У структурі її ВНП 20 % становить частка промисловості та 60 % наданих послуг. Структура промислового виробництва, яке забезпечує майже 90 % експорту, постійно змінюється в напрямку скорочення частки старих, традиційних галузей
(видобуток вугілля, металообробка, харчова, текстильна) і зростання частини передових наукомістких галузей – електронної, авіаційної, верстатобудівної тощо.
Для паливно-енергетичної промисловості характерне зростання ролі нафти і природного газу та скорочення частки вугілля для виробництва електроенергії. В електроенергетиці провідну роль відіграють теплові електростанції, значна частина яких працює на природному газі. На них припадає 76 % всієї виробленої електроенергії. В країні діє понад 20 атомних електростанцій, які дають 23 % електроенергії. Частка гідроелектростанцій незначна — лише 1 %.
Чорна металургія — одна з найстаріших галузей британської промисловості. В минулому вона тяжіла до власних родовищ залізних руд та коксівного вугілля у Мідленді. Нині чорна металургія все більше зсувається в бік моря і працює здебільшого на імпортній руді та металобрухті (Південний
Уельс, Йоркшир).
Британська кольорова металургія є однією з найпотужніших у Європі. Найбільшу роль відіграє металургія алюмінію у
Шотландії. Країна виробляє вторинні рідкісні метали (уран, цирконій, берилій, ніобій), які користуються попитом на світовому ринку.
Машинобудування є найбільшою галуззю британської промисловості. Пріоритетного розвитку набули транспортне
(літакобудування, ракетобудування, автомобілебудування) та точне машинобудування. Найбільшим центром надсучасних галузей машинобудування є Великий Лондон. У ньому, а також в інших великих містах виробляють автомобілі, текстильне обладнання, продукцію військово-промислового комплексу.
Важливе місце посідає верстатобудування. Скоротилися роль суднобудування.
У хімічній промисловості зменшилася роль основної хімії: скоротилося виробництво мінеральних добрив та соди.
Натомість підвищилася роль фармацевтики та виробництва побутової хімії. Головним районом хімічної промисловості є

128 південний схід. Там, де до узбережжя підходять нафтопроводи з Північного моря, розміщені підприємства нафтохімічної галузі (Фолі, Стенлоу, Каррінгтон).
Серед старих галузей господарства відома британська текстильна промисловість, яка виробляє вовняні, бавовняні, лляні та синтетичні тканини. Основна частина підприємств зосереджена в Ланкаширі, вовняної – в Йоркширі, трикотажної
– в східному Мідленді, лляної – в Північній Ірландії.
Незважаючи на те, що в сільському господарстві Великої
Британії зайнято лише 2,7 % населення, країна повністю забезпечує себе зерном, м’ясом, яйцями, молоком тощо. У його галузевій структурі значно переважає тваринництво. Зростає роль скотарства. Традиційне колись вівчарство тепер дає мізерну частину сільгосппродукції. У рослинництві головними
є зернові (ячмінь, пшениця, овес) та. кормові культури.
У Великій Британії 90 % вантажообігу припадає на морський флот. Лондон і Ліверпуль – головні експортні порти країни. 80 % експортних внутрішніх перевезень вантажо- і пасажирообігу здійснює автомобільний транспорт, 10 % – залізничний. Із 1993 року експлуатується залізничний тунель під
Ла-Маншем. Розвинений також річковий, трубопровідний та авіаційний транспорт.
У Великій Британії обов’язкова 11-річна освіта, на 100 тис. осіб припадає 32 тис. студентів. Майже 33 % загальних громадських видатків ідуть на потреби цієї сфери. Серед всесвітньо відомих об’єктів – Британський музей,
Шекспірівський театр, Оксфордський (1167 р.), Кембріджський
(1209 р.) університети. Освіта й охорона здоров’я безкоштовні.
До списку культурної спадщини ЮНЕСКО країни внесено
24 об’єкти – мегалітична споруда Стоунхендж, Адріанів вал і місто Бат (римська епоха), лондонський Тауер, собори в
Кентербері та Даремі, Вестмінстерський палац і абатство, Старе
і Нове міста в Единбурзі, замок і фортеця Гвінет, перший у світі залізний міст (1777 р.) та ін.

12.2.2. ФРН

Офіційна назва – Федеративна Республіка Німеччина.
Столиця – Берлін (близько 3,5 млн. осіб). Площа – 357 тис. км
2
( 61-ше місце у світі). Населення – понад 82 млн. осіб (12-те місце у світі). Державна мова – німецька. Грошова одиниця –

129
євро. Німеччина є федеративною державою. Вона складається з окремих земель, кожна з яких має власну конституцію, а також парламент. Главою держави є федеральний президент, який має незначні повноваження.
Виконавча влада належить федеральному уряду на чолі з федеральним канцлером, законодавча влада – парламенту, який складається з двох палат
– бундестагу (виборних депутатів) і бундесрату (його члени призначаються урядами земель).
Населення Німеччини найчисельніше в Європі, досить рівномірно розміщене по території. Пересічна густота населення перевищує 230 осіб на 1 км
2
. У найбільш промислових районах вона зростає до 500 осіб на 1 км
2
. Смертність перевищує народжуваність. Міське населення становить майже 90 %. Окрім столиці, до міст-міліонерів належать Гамбург (1,7 млн.) та
Мюнхен (1,2 млн.). У промислових районах міста злилися в агломерації:
Рейнсько-Рурську,
Рейнсько-Майнську,
Штутгартську. Близько 90 % населення становлять німці.
За рівнем розвитку господарства, обсягом ВНП Німеччина займає перше місце в Європі. Її економіка базується на найпотужнішій у цій частині світу індустрії. Німеччина посідає провідне місце у світі за виробництвом автомобілів, пластмас, фарб і хімікатів.
Промисловість країни працює переважно на імпортній сировині. Особливе значення мають новітні галузі: автомо- білебудування, авіабудування, електроніка, верстатобудування, нафтопереробка, фармацевтична промисловість.
Для паливно-енергетичної промисловості характерне зростання ролі нафтопереробної промисловості, яка працює у портах на імпортній сировині (Гамбург). В електроенергетиці провідну роль відіграють теплові електростанції, на які припадає 64 % виробленої електроенергії. Значною й є частка атомних електростанцій. Вони дають 32 % електроенергії і розміщені здебільшого у Прирейнському районі. Частка гідро- електростанцій незначна — лише 4 %.
Чорна металургія — одна з найстаріших галузей німецької промисловості. В минулому вона тяжіла виключно до власних родовищ коксівного вугілля у Рурі. Нині чорна металургія зсувається в бік моря, де працює здебільшого на імпортній сировині (Бремен).
У Німеччині склалася потужна кольорова металургія переважно на привізній сировині. Найбільшу роль відіграє

130 металургія алюмінію у Рурі. Країна також плавить значну кількість міді, свинцю, цинку.
Машинобудування є найбільшою галуззю німецької промисловості. Пріоритетного розвитку набуло транспортне машинобудування. Країна є найбільшим у Європі виробником автомобілів (Мюнхен, Штутгарт, Вольфсбург, Кельн) та морських суден (Кіль, Гамбург, Бремен). Важливу роль відіграють також авіабудування, верстатобудування, точне машинобудування.
Спеціалізацією хімічної промисловості країни
є виробництво полімерів, фармацевтика, фотохімія, синтез калійних добрив.
Майже 80 % підприємств промисловості зосереджене в трьох землях на півдні й заході крани. Далеко за межі країни поставляються вироби німецької харчової промисловості – ковбаси, пиво та вино. Найбільший промисловий район
Німеччини сформувався в басейні річки Рур (Рурський басейн).
Німеччина має диверсифіковане і високопродуктивне сільське господарство. Хоча в ньому зайнято менше 5 % працівників в економіці, вони створюють 14 % ВНП. Основна галузь сільського господарства – тваринництво. Поширеною галуззю економіки є туризм.
У системі освіти обов’язкова десятирічна освіта. Існує розгалужена мережа університетів, найбільші з яких –
Кельнський (60 тисяч студентів), Мюнхенський (60 тис.),
Берлінський (45 тис.). Витрати на охорону здоров’я становлять понад 8 % ВНП, тоді як на армію – менше 1,6 %, значну увагу приділяють здоров’ю нації: пересічна тривалість життя жінок у
ФРН – 80 років.
До списку культурної спадщини ЮНЕСКО країни внесено
27 об’єктів – собори в Ахені, Шпейєрі, Кельні, церкви
Гільдесгайма і Вієса, абатства і монастирі в Лорші та
Маульбронні, римські пам’ятки Трієра, міста Бамберг і
Кведлінбург, палаци і парки Потсдама і Берліна, копальні та
історичні центри Гослара, історичні центри Штральзунда і
Вісмара тощо.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал