М. Д. Заячук О. С. Чубрей економічна та соціальна



Pdf просмотр
Сторінка10/16
Дата конвертації10.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16


9. Географія світового транспорту

Транспорт – одна з найважливіших галузей, що забезпечує потреби господарства й населення в усіх видах перевезень.
Залежно від розвитку й розміщення транспорт поділяється на суходільний (залізничний, автомобільний, трубопровідний), водний (морський, річковий, озерний), повітряний. У деяких країнах збереглися гужовий
і в’ючний транспорт.
Виокремлюють також електронний транспорт. За характером перевезень можна виділити пасажирський і вантажний транспорт. Рівень і характер розвитку транспорту окремих держав залежить від рівня розвитку економіки, розмірів заселеності території, місця держави у світовому господарстві, міжнародному поділі праці і т.д.

107
Високорозвинені країни світу мають складні транспортні системи, що представлені всіма видами транспорту. Особливо високий рівень розвитку транспорту в Японії, США, Франції,
Великій Британії. Саме на ці країни припадає приблизно 85 % вантажообігу світового внутрішнього транспорту. Зауважимо, що в країнах Західної Європи 25% вантажообігу припадає на залізничний транспорт, 40 % – на автомобільний, а ще 35 % – на внутрішній водний і трубопровідний транспорти. У розвинутих країнах Північної Америки (США і Канаді) частки залізничного й автомобільного транспорту в перевезенні вантажів практично однакові. У країнах Східної Європи в перевезенні вантажів домінує залізничний транспорт.
У країнах, що розвиваються, переважає один або два види транспорту. Залізничний транспорт розвинений в Індії,
Пакистані, Алжирі, Тунісі, Марокко, Замбії, Аргентині, Уругваї,
Чилі та ін. Автомобільний переважає в Афганістані, Ємені,
Саудівській Аравії, Ефіопії, річковий – у Судані, Конго,
Парагваї.
Щільність транспортної мережі, що визначається протяжністю шляхів сполучення всіх видів транспорту (за винятком морських) у розрахунку на 100 км
2
території, в розвинених країнах світу становить ≈ 50 км (у Західній Європі –
160 км, Північній Америці – 40 км, Австралії – 20 км), у країнах, що розвиваються – 9-10 км (в Африці – лише 7 км).
Залізничний транспорт користується загальною довжиною колій 1,2 млн. км. Щільність мережі (на 100 км
2
) найвища в розвинених країнах: у Німеччині – 11 км, Японії – 7 км, США –
1,7 км, тоді як в Африці – 0,03 км, а в Азії – 0,02 км. Робота залізничного транспорту є одним з індикаторів економічного стану країни. Створюються високошвидкісні лінії в Японії,
Франції, Італії, ФРН, США (швидкість близько 200 км / год). До таких залізниць належать: Париж – Ліон, Рим – Флоренція,
Токайдо (через всі японські острови).
Автомобільний
транспорт особливо зручний для перевезення вантажів на невеликі відстані, тут він дешевший за залізничний. Загальна протяжність автодоріг у світі становить понад 25 млн. км, серед них виділяються швидкісні автостради.
Загальна протяжність автодоріг у США – 6,4 млн. км, із них 73,1 тис. км – автостради; в Японії 1,2 млн. км з них 53,3 тис. км – автостради, в Німеччині 656 тис. км, з них автострад 11,1 тис. км; в Польщі – 377 тис. км, з яких 0,24 тис. км автострад.

108
Трубопровідний транспорт – вид транспорту, який найчастіше використовується для транспортування нафти і газу з місць видобутку в райони переробки або споживання. Він є одним із найдешевших, ним транспортується 99 % газу в світі та
95 % нафти. Найдовшими трубопроводами є нафтопровід
«Дружба», прокладений з Росії через Україну і Білорусію до
Західної Європи (5,5 тис. км) у США (Редвотер – Порт Кредіт
(4,8 тис. км) та у Канаді – це нафтопровід між Едмонтом і
Монреалем (3,2 тис. км). Загальна протяжність нафто- газопроводів у світі перевищує 1,7 млн. км.
Водний
транспорт щодо вартості конкурує з трубопровідним. Найбільше значення має внутрішній водний транспорт для США, Росії, дунайських та рейнських країн. На морський транспорт припадає 70 % товарообігу, а в острівних державах – Великобританії, Японії і Австралії в міжнародних перевезеннях – 100 %. Усього в світі близько 2 тис. морських портів, понад 75 % із них – у розвинених країнах. Найбільшими портами світу є Роттердам, Лондон, Нью-Йорк, Філадельфія,
Марсель, Антверпен, Кобе, Кавасакі, Сінгапур. За розмірами тоннажності торговельного флоту виділяються Панама, Ліберія,
Греція, Японія і Кіпр. Велике значення для морських перевезень мають протоки (Ла-Манш, Гібралтарська, Мозамбіцька,
Малаккська, Босфорська та ін.) і морські канали (Суецький,
Панамський). Найбільш вантажонапружений порт – Ла-Манш, за добу тут проходить близько 500 суден.
Авіаційний транспорт є надзвичайно швидким і дорогим.
До 25 % таких перевезень припадає на авіалінії США, по 10 % – на авіалінії Японії, Росії, Франції. Загальна кількість летовищ перевищує 5 тисяч. Найбільші з них: 1) О’хара (Чикаго, США) –
66,1 млн. осіб; 2) Фот Воз (Даллас, США) – 50 млн. осіб; 3)
Хітроу (Лондон, Великобританія) – 48 млн. осіб.
У наш час розвиток світового господарства висуває нові вимоги до розвитку транспорту. Збільшуються вимоги до швидкостей і своєчасності доставки, належного функціонування транспортної мережі.

Контрольні запитання і завдання

1. Які види транспорту, на ваш погляд, відіграли найбільшу
роль в освоєнні планети та формуванні світового
господарства?

109
2. Чи існує залежність між рівнем розвитку країни й
особливостями організації її транспортної системи?
3. З яких компонентів складається сучасна транспортна
система світу?


10. Міжнародні економічні зв’язки

10.1. Форми міжнародних економічних зв’язків.
10.2. Міжнародний туризм.
10.1. Форми міжнародних економічних зв’язків

Міжнародні економічні зв’язки – система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, що здійснюються на основі міжнародного поділу та інтеграції праці.
Зовнішня торгівля – одна з найдавніших форм економічних зв’язків між країнами, яка полягає у вивезенні одних товарів за межі держави (експорт) та ввезенні інших із-за кордону
(імпорт). На сьогодні темпи зовнішньоторгового обороту випереджують темпи зростання виробництва, що свідчить про поглиблення міжнародного (географічного) поділу праці. Цей показник відображає ступінь участі країни в міжнародному поділі праці, тут лідирують ЄС, США, Японія. Головною світовою корпорацією, яка врегульовує питання світової торгівлі, є світова організація торгівлі (WTO).
Міжнародна спеціалізація і кооперування здійснюється між підприємствами різних країн. Це перш за все виготовлення продукції на дво- чи багатосторонній основі, коли окремі підрозділи беруть участь у випуску тієї чи іншої продукції. Таку співпрацю широко застосовують в машинобудуванні, зокрема автомобілебудуванні, ракето- та авіабудуванні.
Вкладення капіталів полягає у наданні коштів чи матеріальних ресурсів підприємцями однієї країни для будівництва, переобладнання господарських об’єктів, створення спільних підприємств в інших країнах. Рушійною силою цих відносин є транснаціональні корпорації. У світі сформувались три центри фінансово-кредитної діяльності: США, Японія.
Світові інтереси зацікавлені в співпраці з країнами Азії, зокрема

110
їх приваблює Китай, Індія, країни Центральної та Південної
Америки, країни Східної Європи та окремі країни Африки.
Обмін робочою силою відбувається у результаті виїзду громадян на роботу в інші країни.
Обмін науково-технічною інформацією, тобто найновішими досягненнями у науці та техніці. Це здійснюється на комерційній та некомерційній основі та проявляється в обміні або купівлі-продажу науково-технічних знань, а також у розроблені спільних проектів.
Міжнародні послуги – це послуги з обслуговування
іноземних людських суден і літаків, а також надання послуг у страхуванні, рекламі, кінопрокаті, оренда наукового і виробничого обладнання.



10.2. Міжнародний туризм


Туризм – це тимчасовий виїзд (подорож) осіб із постійного місця проживання з пізнавальною, оздоровчою, професійно- діловою, спортивною, релігійною та іншою метою на термін від
24 годин до одного року поспіль, без зайняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування.
Найбільш відомі трактування «туризму»:
1) як особливої форми пересування людей за визначеним маршрутом із метою відвідування конкретного об’єкта або задоволення своїх інтересів і повернення на постійне місце проживання;
2) як форми розвитку особистості, яка реалізується через соціально-гуманітарні функції (виховну, навчальну, оздоровчу та спортивну);
3) як форми організації відпочинку, проведення дозвілля;
4) як галузі господарства, пов’язаної з обслуговуванням людей, що тимчасово перебувають поза межами постійного місця проживання;
5) як комплексний елемент ринку, в якому поєднані підприємства таких галузей господарства, як транспорт, харчування, готельне господарство, культура, торгівля тощо.
У світовому міжнародному туризмі виділяють шість основних регіонів: Європа, Азійсько-Тихоокеанський регіон,
Південна Азія, Америка, Близький Схід, Африка. На 10 країн –
Францію, Іспанію, США, Італію, Китай, Велику Британію,

111
Канаду, Мексику, Австрію, ФРН на які припадає половина світового туристичного потоку.
Європа є лідером туристичного ринку, вона приймає майже
65 % іноземних туристів, отримуючи при цьому 55 % валютних надходжень. Насамперед це пояснюється такими чинниками:
- концентрацією значної кількості розвинених держав на відносно невеликій території;
- високими реальними доходами населення Європейських країн;
- бажанням більшості населення деяких Європейських країн проводити відпустку за кордоном поблизу своєї країни;
- наявністю багатьох культурно-історичних пам’ятників, створених природою та людиною;
- задоволенням попиту на міжнародні подорожі потужною
індустрією туризму та необхідною інфраструктурою.
Активність Європейського туризму пояснюється насамперед територіальною близькістю і доступністю туристичних ресурсів.
В Європі переважає внутрішньо регіональний туристичний обмін.
Південно-Східна Азія і Тихоокеанський регіон розвивається в туристичній індустрії найбільш динамічно (у 1999 р. країни цього регіону прийняли 93,7 млн. туристів, а у 2005 р. – 153 млн. туристів). Тут також велику роль відіграє внутрішньо регіональний туризм, на який припадає 70 % прибутків. Лідером
Тихоокеанського регіону є Китай та Сінгапур, швидко розвивається туризм в Індонезії і Малайзії, набувають популярності Камбоджа та В’єтнам. Так, у 1995 році Китай відвідало 23 млн. туристів, а у 2005 р. – 42 млн., і цей показник продовжує зростати. Активному використанню туристичних ресурсів Південно-Східної Азії сприяє економіка країн цього регіону, пересічнорічні темпи зростання якої становлять 4-5 %.
Південна Азія також характеризується темпами зростання міжнародних туристських прибутків. Найбільш туристично- розвиненими країнами є Індія (+24 %), Мальдіви (+9 %) та Шрі-
Ланка (+13 %). Це, перш за, все гарні можливості для пляжного відпочинку, підводного плавання та міжнародної торгівлі.
Америка на рівні 75 % туристичного потоку формується всередині регіону. Лідером є США, зростає відвідуваність Куби та Мексики. Вищі від середньосвітових показників темпи зростання потоку туристів у Південну Америку. Цей потік

112 формується переважно з американських і канадських туристів до Бразилії, Аргентини, Уругваю.
Близький Схід. У 2005 році туристичний потік у цей регіон продемонстрував найбільший приріст, переважно завдяки збільшенню кількості подорожей до Єгипту (+39 %). Іншими популярними туристичними напрямками є Йорданія, Бахрейн,
Ліван. Однак, поруч із підвищеним інтересом до культурно-
історичних пам’яток необхідні заходи, спрямовані на підвищення безпеки та зміцнення політичної стабільності.
Африка володіє значним туристичним потенціалом, але туристична індустрія інвестується недостатньо: політична нестабільність і проблеми інфекційних захворювань впливають на імідж цього регіону. Досить високі показники рекреаційного й ділового туризму ПАР. У Північній Африці стрімко зростають туристичні потоки у Туніс і Марокко. Зацікавленість туристів цим регіоном зростає.
З-поміж окремих країн зазначимо, що найбільші надходження від міжнародного туризму в США, Іспанії,
Франції, Італії та Великій Британії. Можна твердити про
існування залежності між добробутом країни та її доходами від міжнародного туризму. Найвищі витрати на міжнародний туризм у Німеччині, Великій Британії та Японії.


Контрольні запитання і завдання

1.
Перелічіть основні форми міжнародних економічних
зв’язків і, відповідно, основні форми ринку.
2.
Які
риси
зовнішньоекономічної
діяльності
притаманні економічно розвинутим країнам? А які
країнам, що розвиваються?
3.
Визначте місце туризму в розвитку світового
господарства.
4.
Схарактеризуйте
роль
окремих
туристичних
регіонів у прийомі туристів.







113

11. Глобальні проблеми людства

11.1. Поняття про глобальні проблеми людства.
11.2. Проблема збереження миру на Землі.
11.3. Екологічна проблема.
11.4. Енергетична проблема.
11.5. Сировинна проблема.
11.6. Проблема освоєння Світового океану.
11.7. Продовольча проблема.
11.8. Глобальна злочинність.
11.9. Ліквідація небезпечних хвороб.
11.1.
Поняття про глобальні проблеми людства

Глобальні
проблеми
сучасності — сукупність нагальних проблем, що постали перед людством у другій половині XX та на початку ХХІ ст. Частина з них пов'язана із взаємовідносинами всередині світового співтовариства
(запобігання ядерному конфлікту, подолання відсталості країн, що розвиваються тощо), частина ж є відображенням кризи у взаємовідносинах між суспільством і природою (демографічна, продовольча, ресурсна, екологічна, енергетична проблеми).
До основних чинників, що сприяли виникненню глобальних проблем людства, можна віднести: швидке зростання чисельності населення (демографічний вибух), крім того, постійне нарощування промислового й сільськогосподарського виробництва; збільшення обсягу видобутку корисних копалин; житлове, промислове будівництво, прокладання нових транспортних магістралей, забруднення навколишнього середовища, мілітаризацію економіки окремих країн.
Гострі глобальні проблеми активно вивчали провідні вчені світу (політологи, соціологи, демографи, економісти, географи, біологи, математики та ін.) Наприкінці 60-х — на початку 70-х років XX ст. сформувалася нова міждисциплінарна наука —
глобалістика.
Найнебезпечнішими для людства є політичні проблеми: миру, війни, гонки озброєнь; розв'язання регіональних релігійних і військово-політичних конфліктів в Європі, Азії та
Африці. Далі йдуть екологічні проблеми. Різноманітними в

114 різних регіонах світу є демографічні проблеми. Численні соціальні проблеми (охорона здоров'я, освіта, наука і культура, соціальне забезпечення) вимагають для свого розв'язання чи- малих коштів і висококваліфікованих спеціалістів. За останні десятиріччя найбільших успіхів людство досягло у розв'язанні глобальних економічних проблем — сировинної та енергетичної. Натомість у деяких регіонах загострилася продовольча проблема. Дедалі більшої актуальності набувають такі міжгалузеві проблеми, як освоєння Світового океану та мирного освоєння Космосу.
Зважаючи на те, що своєю сутністю глобальні проблеми людства — інтернаціональні — успішне розв'язання їх можливе тільки за умови зосередження зусиль країн, суспільства не лише на регіональному, а й на міжнародному рівнях.
11.2. Проблема збереження миру на Землі
Тільки у XX ст. у двох світових війнах і багатьох локальних конфліктах загинуло понад 100 млн. людей. Воєнні конфлікти, що спалахували в світі від 1945 до середини 80-х років (їх було понад 150), обернулися втратами в 10 млн. осіб (убитих, поранених, покалічених) і матеріальними збитками в сотні мільярдів доларів США. За цей час витрати на гонитву озброєнь сягнули 7500 млрд. доларів. У 1945р. з'явилася ядерна зброя й виникла загроза знищення як окремих країн, так і цілих континентів. У цих умовах ядерні держави були змушені розпочати процес ядерного роззброєння та скорочення звичайних озброєнь. У 1970 р. було підписано, а в 1995 р. продовжено дію Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, за яким у світі може бути 5 ядерних держав — США, СРСР,
Великобританія, Франція та Китай. Після розпаду СРСР у цьому списку залишилася Росія, а Україна, Білорусь і Казахстан заявили про свій без’ядерний статус. Проте у 1998 р. «ядерний клуб» поповнився ще двома країнами — Індія та Пакистан провели випробовування ядерної зброї. Оскільки між цими країнами давно існують територіальні претензії, то наявність у них ядерної зброї викликала занепокоєння світової громадськості. Розробки цієї зброї ведуться також в Ірані, Іраку,
КНДР, ПАР.

115 3а оцінками військового відомства США, упродовж останнього десятиліття XX ст. близько 30 країн володіє хімічним озброєнням, 10 має можливість виробляти біологічну зброю, півдесятка працює над створенням ядерного потенціалу.
У наш час небезпека нових військових дій весь час підтримується існуванням великої кількості регіональних військово-політичних конфліктів, які виникають переважно на національному і релігійному ґрунті. Найбільш небезпечною є смуга конфліктів, що простягнулася від Балканського півострова
(країни колишньої Югославії через Кавказ (Грузія, Вірменія,
Азербайджан, прилеглі території Росії) і Південно-Західну Азію
(Палестина, Афганістан) до Центральної Америки. У результаті саме в ці країни переміщується епіцентр світових продовольчих, енергетичних проблем. Економічна відсталість цих країн подвоює небезпеку загострення економічних та політичних глобальних проблем.
11.3. Екологічна проблема
Екологічна проблема — одна з глобальних проблем сучасності, що проявляється в різкому загостренні суперечностей у відносинах між суспільством і природою, порушенні природних процесів через надмірну антропогенну дію, непередбачувані наслідки НТР, зростання енергоспоживання і спалювання викопного палива, демографічний вибух, збройні конфлікти, техногенні катастрофи тощо.
Особливо різко зросло навантаження на навколишнє середовище в другій половині XX ст. У взаємовідносинах між суспільством і природою відбувся якісний стрибок, коли в резуль- таті різкого збільшення чисельності населення, інтенсивної
індустріалізації та урбанізації планети господарські навантаження почали повсюдно перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення і регенерації. Внаслідок цього порушився природний кругообіг речовин у біосфері, під загрозою виявилося здоров'я нинішнього і майбутнього поколінь людей.
Нині спостерігаються три небезпечні глобальні тенденції: зміна складу атмосфери; посилення «парникового ефекту» і потепління клімату, що може призвести до танення льодовиків і

116 катастрофічного підвищення рівня океану; забруднення навколоземного Космосу залишками космічних апаратів.
«Парниковий ефект», тобто різке потепління клімату на земній кулі, спричинений зростанням у повітрі вмісту вуглекислого газу (С0 2
), що утворюється внаслідок згоряння органічного палива. За нормальних умов вміст С0 2
в атмосфері незначний і складає всього 0,03 %.
Згідно з оцінками, подвоєння вмісту С0 2
в повітрі може привести до підвищення середньої температури повітря на планеті на 2-4°С. Пораховано, що лише за 1970-1990 рр
;
спалено стільки вугілля, нафти і горючих сланців, що вміст вуглекислого газу зріс на 15 %, а подвоєння його кількості можна очікувати вже у 2030 р.
Інші небезпечні тенденції мають субглобальний масштаб: забруднення Світового океану нафтовою плівкою, що порушує енерго- і масообмін між гідросферою та атмосферою; скорочення озонового шару, який захищає життя на Землі від жорсткого ультрафіолетового випромінювання Сонця; деградація лісів, головної «фабрики» кисню, як унаслідок їх вирубування (в тропічних країнах, що розвиваються, і в Російській Федерації), так
і пошкодження кислотними дощами. Уперше з цією проблемою зіткнулися па Північному Сході США, у Великобританії і
Німеччині. Зараз кислотні дощі завдають значної шкоди екосистемам
Центральної і Східної Європи, скандинавських країн, багатьох районів Росії, Китаю та Індії. В окремих регіонах екологічна криза досягла рівня екологічного лиха (Приаралля, зона Чорнобиля,
Амазонія, чимало індустріальних агломерацій).
Процес спустелення щорічно веде до вилучення із сільськогосподарського виробництва біля 6 млн. га земель. Особливо сильно цей процес проявляється в Сахельських країнах Африки, розміщених на межі пустелі Сахари і савани.
Багато країн світу зіткнулися із серйозними водоресурсними проблемами, які полягають не лише в кількісній нестачі води, а й в дефіциті чистих прісних вод. Найбільш забрудненими у гідросфері є річкові і озерні води. Коли ще кілька десятиліть тому в найгіршому стані були поверхневі води Західної Європи (річки Рейн, Ельба, Маас,
По) і США (річки басейну Міссісіпі, р. Гудзон, Великі Американські озера), то зараз найбільше нечистот є в ріках Східної Європи (Дунай в середній і нижній течії, Дніпро, Волга). Загрозливих масштабів набуває забруднення поверхневих вод у країнах, що розвиваються.

117
На кожного жителя планети щорічно видобувається біля 20 т мінеральної сировини, 97-98 % її у вигляді відходів надходить потім у ґрунт, воду, повітря. Маса відходів і забруднювальних речовин, що надходять у навколишнє середовище, ставить під загрозу життя і здоров'я людей, існування рослинного і тваринного світу.
Людство вже значною мірою усвідомило загрозу екологічної кризи. Створено відповідні наукові центри та інші організації світового масштабу та на національному рівні. Сформульовано наукові основи раціональної екологічної політики, досягнуто міжнародної домовленості з ряду екологічних проблем (скорочення споживання викопного палива і перехід до екологічно безпечних джерел енергії, припинення випуску озоноруйнівних субстанцій, за- борона на промисел китоподібних і ряду інших видів тварин тощо).
Широкого розмаху набули міжнародні громадські рухи на захист природи, проти небезпечних технологій. Істотним елементом у системі заходів для подолання екологічної кризи визнано екологічне виховання населення.
11.4. Енергетична проблема
Енергетична криза як одна з глобальних проблем сучасності свідчить, що розвиток цивілізації на Землі у XX ст. характеризувався стрімким ростом енергоспоживання, що продовжується і зараз. За оцінками, у 1945-1995 рр. населення планети використало 2/3 всього палива, добутого людством за час свого існування. Необхідність подолання відсталості країн, що розвиваються, вимагає швидкого розвитку енергетики. Такі бурхливі темпи її розвитку породжують нові гострі проблеми.
На перший план виходить нестача енергетичних ресурсів. З одного боку, сумарні запаси викопних паливних ресурсів досить великі й кожного року стають відомими нові їх родовища. Крім того, сучасна технологія відкриває доступ до використання нетрадиційних видів енергії (вітрова, припливна, геотермальна тощо). З іншого боку, перехід до розробки складних за геологічними умовами родовищ викликає подорожчання до- бування енергоносіїв і робить використання більшої частини паливних ресурсів нерентабельним.
Особливо гостро постали проблеми, пов'язані з негативним впливом енергетики на стан навколишнього середовища.
Масове використання нафти, газу, вугілля завдає шкоди природі

118 та здоров'ю людини через викиди сажі, що містить важкі метали, двоокис сірки, оксид азоту та інші шкідливі речовини. Якщо тенденція збільшення споживання енергії й викидів двоокису вуглецю збережеться, то вже в найближчі роки середня температура на Землі зросте на 2°С, що призведе до глобальних катастрофічних наслідків. Використання викопних видів органічного палива порушує баланс кисню в атмосфері, тому що при згоранні 1 т палива згорає 2,3 т кисню. Розширення витрат кисню на техногенні потреби, зменшення його відтворення через вирубування лісів веде до виникнення реальної загрози його нестачі на планеті.
Змінити негативні тенденції в енергетиці можливо при: 1) підвищенні ефективності використання енергії; 2) зменшенні шкідливих викидів в атмосферу за рахунок нових технологій очищення відпрацьованих газів; 3) зміні структури паливно- енергетичного балансу за рахунок альтернативної енергетики.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал