Людмила Кадетова, Людмила Білоусова



Скачати 89.81 Kb.
Дата конвертації16.01.2017
Розмір89.81 Kb.
ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ ТЕРМІНОЛОГІЇ ТА ІНШОМОВНОЇ ЛЕКСИКИ В КУРСІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НА ІСТОРИЧНОМУ ФАКУЛЬТЕТІ

Людмила Кадетова, Людмила Білоусова

Мова – один з вирішальних чинників соціокультурного та історичного розвитку людства, який визначає етнонаціональну ідентифікацію та індивідуальність народу й окремої людини. Вона відбиває найспецифічніші особливості психіки та світосприйняття.

Введення курсу української мови до навчального плану історичного факультету суттєво доповнює гуманітарний цикл дисциплін, передбачених кваліфікаційними вимогами до спеціалістів-істориків, поглиблює їх мовну компетенцію, сприяє підвищенню загального культурного рівня.

Разом з тим викладання української мови на нефілологічному, але гуманітарному факультеті має ряд особливостей, зумовлених як професійно орієнтованими завданнями, так і вимогами виховного процесу у вузі. Мовні знання є важливим компонентом професійної підготовки.

Курс “Українська мова (за професійним спрямуванням)” на історичному факультеті повинен бути тісно пов’язаний з іншими історичними дисциплінами: історією словян, історією України, краєзнавством, археологією, етнографією тощо. Тому важливим є послідовне встановлення звязків з цими курсами (використання текстів з історії, історії культури, філософії тощо; розвиток усного монологічного мовлення – підготовка доповідей на історичну та культурологічну тематику; розвиток писемного мовлення – написання рефератів, повідомлень), вдале та доцільне використання знань та навичок студентів у сфері професійної лексики, термінології, стилістики.

Специфіка історичного факультету та завдання культурно-освітнього навчання у вузі дозволяють більше уваги приділити питанням історії мови. Важливо зясувати відмінність між поняттями “історія мови” та “історія літературної мови”. “Історія мови” - поняття більш широке й передбачає як історію мови дописемного періоду, так і період писемної історії мови. Дописемний період мови вповні представлений усною народною творчістю, яка широко використовується в різних розділах мови, наприклад, лексиці та синтаксисі. Історія літературної мови є джерелом багатьох питань у славістиці. На думку академіка В.Русанівського, “…історія української літературної мови – це таїна за сімома печатками” [ 3, 3 ]. Тому саме зі студентами-істориками варто зясувати питання:



  1. коли виникла писемність у словян?

  2. якою мовою написані найдавніші словянські тексти?

  3. чи вплинула ця мова (старословянська) на українську і т.п.

Крім того, важливо враховувати знання студентів з мовознавчих курсів, що вивчаються на історичному факультеті відповідно до навчального плану: старословянської та іноземної (англійська, німецька, французька) мов. Це не тільки підвищує інтелектуальний рівень студентів, але й дає можливість викладачу української мови звертатися до лінгвістичних паралелей, аналізувати подібні або протилежні явища у різних мовах, поглиблювати знання з фонетики рідної мови, збагачувати лексичний запас студентів, закріплювати знання з морфології, будови слова.

Вивчення майбутніми істориками старословянської та іноземної мов відкриває значні можливості для поглиблення певного кола знань. Старословянська мова вмотивовує ті зміни, що відбувалися у східнословянських мовах, у тому числі українській, у процесі історичного розвитку словян, вона поширює знання про фонетичну систему словянських мов, надає інформацію про внутрішні загальні і часткові закони, які діяли у словянських мовах протягом Х-ХІІІ століть. Системна й змістовна робота з лексики старословянської мови та використання старословянізмів у сучасній українській літературній мові дають змогу зясувати етимологію слова, його лексичне значення, сполучуваність з іншими словами. Ця робота сприяє поглибленню знань студентів про культуру, традиції, звичаї українського народу, вводить у мовленнєвий обіг нову лексику.

Знання з іноземної мови за умови їх вдалого використання стають важливим лінгвістичним підґрунтям до вивчення тем “Лексика за походженням”, “Термінологія”, “Паронімія як лексико-семантичне явище”, “Правопис слів іншомовного походження”, відповідних тем з морфології. У звязку з цим необхідна співпраця між викладачами різних мов на конкретному факультеті, що стане умовою цілеспрямованої плідної роботи у напрямку підвищення мовної компетенції студентів-нефілологів.

Не можна ігнорувати й питання про вплив діалектів української мови, а крім того, для деяких регіонів і інших словянських мов (наприклад, російської та білоруської). Це позначається на орфоепічних особливостях мови студентів, лексиці, загальній культурі мовлення. Спостереження, які має змогу зробити викладач у такій ситуації, дають можливість не тільки порівняти особливості різних словянських мов, але й поглибити знання студентів з історії рідної мови, акцентувати увагу на взаємодії та взаємозбагаченні культур інших народів, зрештою – підвищувати інтелектуальний та культурний рівень студентів.

У добу активного національного самоусвідомлення все більшої гостроти набуває питання про місце іншомовної лексики в сучасній українській літературній мові. Воно стає предметом наукових дискусій та публікацій. Мовознавці звертають увагу на інтенсивну іншомовну інтервенцію, яка відбувається останнім часом в усіх сферах інтелектуальної діяльності людини і пояснюється активізацією соціально-політичних процесів та появою новітніх технологій.

Викликають значне занепокоєння спеціалістів зміни в лексичному складі мови, їх штучне прискорення, що веде до суттєвих втрат не тільки мовного характеру, але й загальнокультурного.

У ставленні до цього питання важливо запобігти крайнощам: перебільшувати негативний вплив іншомовної лексики на сучасну українську літературну мову, або навпаки, недооцінювати його, тобто необхідно розуміти позитивні та негативні наслідки цього процесу. Виключення запозичених слів може призвести до відірваності української мови від загальнолюдського мовно-історичного розвитку, тому що використання іншомовних слів збагачує лексичний склад мови і робить її більш сучасною. Крім того, іншомовна лексика свідчить про зв’язки одного народу з іншими, і тому це закономірний шлях взаємозбагачення національних мов.

З іншого боку, не завжди вмотивована заміна українських слів іншомовними створює перевантаженість нашої мови запозиченнями, веде до виходу з активного словообігу багатьох українських слів і внаслідок цього втрати мовою національного колориту та своєрідності.

Студенти-історики повинні знати й чітко усвідомлювати умови появи запозичених слів в українській мові (як результат розвитку політичних, економічних, культурних зв’язків між народами), розуміти наслідки цього процесу. Важливо представити розвиток мови як один з вирішальних чинників загального культурно-історичного розвитку народу. Разом з тим необхідно акцентувати на тому, що цей процес (поява запозичень) об’єктивний і притаманний будь-якій мові, а іншомовна лексика засвоюється українською мовою, пристосовується до її фонетичних, граматичних, орфографічних законів.

Таким чином, принциповим стає питання про межі вживання іншомовних слів, оскільки це свідчить про культуру мовлення.

Дослідження щодо перспектив розвитку лексичного складу мов проводять і зарубіжні мовознавці.

Американський учений М.Сводеш підрахував, що за тисячу років мова змінює ядро своєї лексики в середньому на 19%, тоді як 81 % її словника, що є найуживанішим, зберігається, забезпечуючи їй природне функціонування саме як мови [4, 53-87]. Французькі вчені дійшли висновку, що зміна складу лексики за 10 років менша від 1 %. В той же час відомо, що слова, запозичені з інших мов, складають усього близько 10 % словникового складу сучасної української мови. Отже, вважаємо, що перебільшення негативного значення іншомовної лексики для україномовного простору є невиправданим. “Така частка іншомовних слів не може становити загрози самобутності мови” [1, 48].

Вивчення іншомовної лексики у межах курсу “Українська мова (за професійним спрямуванням)” починається з теми “Лексика за походженням” й далі конкретизуються певні особливості цього лексичного масиву в інших розділах лексики, орфографії, граматики. Необхідно, вважаємо, почати знайомство із запозиченими словами з питань, які дадуть можливість розглянути не тільки мовні проблеми, але й пов’язати їх з проблемами культури мовлення та спілкування, а саме: чи потрібні запозичені слова у лексиконі сучасної людини, чи говорить це про рівень освіченості, чи свідчить використання іншомовних слів про культуру особистості?

Системі практичних завдань повинно передувати з’ясування причин виникнення запозичень:



  • запозичення разом з поняттями;

  • намагання конкретизувати явище чи предмет, назва якого вже існує українською мовою;

  • прагнення замінити словосполучення одним словом.

Мовно-естетичні наслідки цих причин аналізуються в ході виконання завдань, що мають теоретико-практичний характер:

  • пояснити поняття: “лексичне значення слова” і “лексичний склад мови”, “семантика, етимологія”;

  • пояснити лексичне значення окремих слів і з’ясувати їх походження, користуючись словниками;

  • дібрати українські слова-синоніми до іншомовних слів;

  • скласти словосполучення з іншомовними словами та ввести їх у речення;

  • замінити словосполучення словом;

  • у поданих реченнях знайти стилістичні помилки й усунути їх (редагування).

Метою цієї роботи є поповнення активного словника, розвиток та вдосконалення мовленнєвих навичок студентів в усній та письмовій формі.

Іншомовна лексика повинна вивчатися на заняттях і з точки зору використання її різними групами мовців та функціонування в різних стилях. Найважливіша складова професійної мови істориків – суспільно-політична та загальнонаукова термінологія, здебільшого іншомовного походження (політична, економічна, філософська, історична, соціологічна, культурологічна лексика).

Термінологія та наукова лексика різних галузей, в тому числі гуманітарної, включає велику кількість запозичень, які давно засвоєні українською мовою і є загальнозрозумілими, наприклад, діаспора, інтеграція, демократія, республіка, конституція та ін. Такі слова не потребують перекладу, але вони теж можуть використовуватися у завданнях стилістичного характеру, з’ясуванні правопису слів іншомовного походження, уточнення відмінкових закінчень тощо. Звичайно, що більше уваги приділяємо термінам, які є вузькоспеціальними (палеоліт, мезоліт, неоліт, історіографія, антропологія тощо).

Термінології не властива багатозначність, а навпаки, притаманно тяжіння до максимально точної передачі наукового поняття. Однак наявні випадки порушень цієї вимоги (і на цьому слід акцентувати увагу), що свідчить про невпорядкованість конкретної термінології. До недоліків термінології можна віднести також синонімію термінів (біографія – життєпис, хронограф – літопис). Ознакою термінології є літературна унормованість і відсутність емоційного забарвлення.

Слід розглянути питання про джерела творення термінів:


  • переосмислення загальновживаних слів;

  • запозичення;

  • професійна лексика;

  • поєднання власне українських слів та частин іншомовних;

  • поєднання запозичених складників (автобіографія, археологія);

  • за допомогою власних назв (меценат).

Суттєвий ефект у підвищенні мовної компетенції студентів досягається вивченням паронімії в системі іншомовної лексики. Паронімія, взагалі,- одне з поширених явищ у професійній мові гуманітаріїв (авторитетний – авторитарний, хронікальний – хронологічний). Труднощі у вживанні паронімів пов’язані з тим, що більшості з них притаманна семантична близькість, схожість за морфемним складом та спорідненість за походженням. Тому, зіставляючи паронімічні пари (або три, чотири пароніми), слід акцентувати увагу саме на їх лексичній своєрідності, відмінності (ефективний – ефектний, афект – ефект).

Поглибити мовну ерудицію студентів в умовах європейської багатомовності допоможе залучення до лексико-стилістичної роботи паронімів з інших мов: російської, англійської, німецької, французької. Це дасть змогу встановити зв’язок між мовами, що вивчають студенти, а зрештою, збагатити активний і пасивний словниковий запас мовця. Можна рекомендувати для виконання вправи:



  • включити пароніми у словосполучення та речення;

  • заповнити пропуск у реченні відповідними словами з паронімічної пари;

  • редагування речень;

  • вибрати з ряду запропонованих слів те, що відповідає темі висловлювання;

  • замінити слово словосполученням і навпаки;

  • перекласти словосполучення та паронімічні пари українською мовою.

Завершальним етапом роботи над іншомовною лексикою та термінологією може бути тематичний мовознавчий письмовий конкурс “Термінологія та наукова лексика”, який охоплює різні розділи курсу: лексика, фонетика, орфографія, стилістика.

Мета курсу:



  • активізація розумової діяльності;

  • підвищення гуманітарного та професійного рівня студентів;

  • розвиток мовленнєвої культури;

  • поглиблення знань з орфографії та закріплення орфографічних норм;

  • закріплення навичок стилістично точного використання слова та редагування.

Завдання, що вміщені до програми, здебільшого практичного характеру і спрямовані на вияв творчого потенціалу студентів. Умови конкурсу та норми оцінювання враховують рівень підготовки студентів І курсу.

Проведення конкурсу посилює суб’єктивну мотивацію вивчення даної теми, спонукає інтелектуальну діяльність студентів, допомагає виявити ступінь засвоєння матеріалу.



Важливо, щоб робота, спрямована на покращання мовленнєвої культури студентів та поглиблення знань з рідної мови, становила певну систему, яка реалізовувалася б послідовно протягом усього курсу української мови.
SUMMARY
The paper considers over some methodological questions of the Ukrainian language teaching after example of the topics. “Lexis and etymology” and “Terminology” with the regard of the Pedagogical University History Department and its specificity.
список ЛІТЕРАТУРи


  1. Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови: Навч. посібник. -К : МАУП, 2002. –С.48.

  2. Зарицька І.М., Чикаліна І.О. Українське ділове мовлення: Практикум. –Донецьк, 1997. –С. 76-77.

  3. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. –К.: АртЕК, 2002. –С. 3.

  4. Сводеш М.К. К вопросу о повышении точности в лексикостатистическом датировании // Новое в лингвистике / Ред. В.Звегинцев. –Москва, 1960. –Вып. 1. –С. 53-87.


Надійшла до редакції 26 лютого 2004 р.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал