Людинознавчi



Сторінка5/15
Дата конвертації16.12.2016
Розмір3.21 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Література

  1. Бабишкін О. Сучасне кіномистецтво Заходу / О.К. Бабишкін. – К. : Мистецтво, 1968. – 288 с.

  2. Бердяев Н. О рабстве и свободе человека. Опыт персона-листической философии / Н. Бердяев // Бердяев Н. Опыт парадоксальной этики / Н.А. Бердяев. – М. : ООО “Издательство АСТ” ; Х. : “Фолио”, 2003. – С. 425 – 696. – (Philosophy).

  3. Бердяев Н. Экзистенциальная диалектика божественного и человеческого / Н. Бердяев // Бердяев Н. Диалектика божественного и человеческого / Н.А. Бердяев. – М. : ООО “Издательство АСТ” ; Х. : “Фолио”, 2003. – С. 341 – 498. – (Philosophy).

  4. Богомолов А. Основные течения современной буржуазной философии / А.С. Богомолов. – Вып. 3. – М. : Высшая школа, 1970. – 80 с.

  5. Больнов О.Ф. Философия экзистенциализма / Отто Фридрих Больнов ; [пер. с нем., предисл. С.Э. Никулин]. – СПб. : Изд-во “Лань”, 1999. – 224 с. – (Серия “Мир философии”).

  6. Бурий А. До проблеми свободи в образах європейського кіномистецтва: екзистенційні мотиви / Андрій Бурий // Філософські пошуки. – Вип. 1/2014 : Зміни у людському самоосмисленні за умов сучасних цивілізаційних процесів. – Львів : Ліга-Прес, 2014. – С. 192 – 210.

  7. Бурий А. Спів-буття як предмет кінематографічної рефлексії / Андрій Бурий // Наукові записки. Серія “Філософія”. – Острог : Видавництво Національного університету “Острозька академія”, 2013. – Вип. 14. – С. 13 – 20.

  8. Бурий А. До проблеми антропологічних вимірів онтології екзистенціалізму / Андрій Бурий // Наукові записки НУ “Острозька академія”. – № 182. Філософія. – 2012. – С. 26 – 40.

  9. Бурий А. Екзистенційна комунікація як об’єкт кінематографічної рефлексії / А.Р. Бурий // Людинознавчі студії : Збірник наукових праць ДДПУ. – Вип. 28. Філософія. – Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, 2013. – С. 73 – 90.

  10. Бурий А. Екзистенціали людського існування у творчості Бернардо Бертолуччі / Андрій Бурий // Вісник НУ “Львівська політехніка”. – № 578. Філософські науки. – 2007. – С. 79 – 83.

  11. Бурий А. Ідеї екзистенціалізму у фільмі Бернардо Бертолуччі “Перед революцією” / А.Р. Бурий // Філософські пошуки. – Вип. ХХ. Філософ і філософія в сучасному світі. – Львів – Одеса : Cogito – Центр Європи, 2006. – С. 245 – 255.

  12. Долгов К. От Киркегора до Камю. Философия. Эстетика. Культура / К.М. Долгов. – М. : Искусство, 1991. – 400 с.

  13. Кудрявцев С. 3500. Книга кинорецензий : в 2 т.  / С.В. Кудрявцев. – М., 2008. – Т. 2. – 736 с.

  14. Марсель Г. Быть или иметь / Габриэль Марсель ; [пер. с фр. И.Н. Полонская]. – Новочеркасск : Агентство САГУНА, 1994. – 160 с.

  15. Мысливченко А. Проблема свободы в экзистенциализме / А.Г. Мысливченко // Философия марксизма и экзистенциализм (Очерки критики экзистенциализма) : сб. статей / Под ред. И.С. Нарского и Т.И. Ойзер-мана. – М. : Изд-во Московского университета, 1971. – С. 45 – 56.

  16. Пазолини П.-П. Аккаттоне / Пьер-Паоло Пазолини // Сценарии итальянского кино ; [пер. с ит. С. Токаревич] ; сост. и вступ. статья Г. Богемский. – М. : Искусство, 1967. – С. 185 − 258.

  17. Пазолини П.-П. Из статьи “Замечания по поводу план-эпизода” / Пьер-Паоло Пазолини // Пьер-Паоло Пазолини. Теорема : сценарии, роман, повесть, рассказы, статьи, эссе, интервью / Пьер-Паоло Пазолини ; [пер. с ит. Н. Ставровская] ; пер. с ит., фр., англ. ; сост. Н. Ставровская. – М. : Ладомир, 2000. – С. 498.

  18. Пазолини П.-П. Смерть как смысл жизни / Пьер-Паоло Пазолини ; [пер. с фр. М. Ямпольский] // Искусство кино. – 1991. – № 9. – С. 161 – 164.

  19. Сартр Ж.-П. Шляхи свободи / Жан-Поль Сартр ; [пер. з фр. Л. Кононович]. – К. : Юніверс, 2007. – Ч. 2 : Відстрочення.  – 448 с. – (Лауреати Нобелівської премії).

  20. Хайдеггер М. Бытие и время / Мартин Хайдеггер ; [пер. с нем. В.В. Бибихин]. – М. : Ad Marginem, 1997. – 452 с.

  21. Хайдеггер М. Что такое метафизика? / Мартин Хайдеггер ; [пер. с нем. В.В. Бибихин]. – М. : Академический Проект, 2007. – 303 с. – (Философские технологии).

  22. Ford H. Ingmar Bergman [Електронний ресурс] / Hamish Ford. – Режим доступу : http://www.sensesofcinema.com/2002/great-directors/bergman/.

  23. Sen A. Being. Observations and Back [Електронний ресурс] / Arindam Sen. – Режим доступу : http://sayantangoswami.blogspot.com/ 2010/11/existentialism-in-cinema-by-arindam-sen.html.


Бурый Андрей. Смерть и страх как экзистенциалы: к кинематографической интерпретации проблемы. В статье исследованы мировоззренческие поиски некоторых западно-европейских режиссёров 1960 – 1970-х гг. сквозь призму идей экзистенциализма. Внимание сфокусировано на интерпретации проблем смерти и страха как определяющих факторов существования. Доказано, что идеи экзистенциализма наилучшим образом помогают осознать смысловое наполнение образности анализированных произведений.

Ключевые слова: экзистенциализм, киноискусство, тревога, смерть, страх, Ничто.
Buryi Andriy. Death and fear as existentials: problems of cinematographic interpretation. The article presents the search for a new worldview through the prism of existentialism by the West European directors in the 1960 – 1970s. The author focuses at the interpretation of death and fear as decisive existential reasons. The author concludes that interpretation through existentialism is the most adequate for understanding the imagery of the analyzed films.

Key words: existentialism, cinematography, anxiety, death, fear, Nothing.



УДК 141.319.8

Ф 44
Галина ФЕСЕНКО
ФІЛОСОФІЯ МІСТА

У ҐЕНДЕРНІЙ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ПРОСТОРІВ
Статтю присвячено філософському аналізу топології міста із урахуванням специфіки виявлення ґендерної суб’єктності. Пропонується нове розв’язання проблеми ідентифікації міських просторів через експлікацію ґендерних особливостей повсякденної присутності мешканців на урбанізований простір. Обґрунтовані евристичні можливості ґендерології для урбаністики у концепту-альному проектуванні “міста рівних можливостей”.

Ключові слова: антропологія простору, андроцентризм, ґендер урбаністика, суб’єкт, фемінність.
Постановка проблеми. Сучасний мегаполіс породжує нові ракурси гуманітарних дискусій про “життєвий простір” постіндустріального суспільства. Зокрема, у фокусі урбаністики перебувають фактори комфортного міського середовища, здатні забезпечувати своєрідний ґрунт для “відтворення і розгортання особистості” із дотриманням принципів рівності, у т.ч. ґендерної (“Town for Equality” [34]). Філософське окреслення міських просторів з погляду можливостей реалізації “прав на місто” мешканцями різних статей є новим дослідницьким завданням для вітчизняної гуманітаристики.

До розгляду ґендерного виміру просторів спонукає пост-індустріальна концепція міста, що відмовилась від культурного холізму. У новій епістемологічній ситуації актуальним стає звернення філософії до вітальних і ціннісних смислів міста, виявлення просто-рових потенцій у представлені різноманітного досвіду жінок і

© Фесенко Галина, 2014

чоловіків. Актуальності набувають розвідки ґендерного контексту різноманітних форм “втілених просторів” міста. У дискусіях щодо соціальної значимості для міст різних ґендерних груп часто про-понується вибір між бездітними одинаками, які вирізняються більшою продуктивністю праці, та традиційними сім’ями, які забез-печують більшу стабільність у роботі й споживанні. Просторова сфера міста вимагає філософської концептуалізації, зокрема з погляду концепції життєвого простору (що поєднує фізичні параметри й культурно-ґендерні).

Ґендерні дискурси міста набувають значимості не тільки на теоретико-методологічному рівні, а й у зв’язку із важливими практичними завданнями. В українських містах, де мешкає понад 70% громадян нашої країни, спостерігаються “приховані” дискримінаційні практики за ознакою статі у “праві на місто” [16, 235.]. У вітчизняних “Стратегіях сталого розвитку міст”, у яких декларується “досягнення європейських стандартів життя”, поки що відсутні ґендермейнстрімінгові підходи до формування соціокультурного ландшафту [25]. Існує нагальна потреба у роз-робці відповідних концептуальних підходів до організації ґендерно-справедливих публічних просторів із врахуванням різноманітності ґендерного досвіду і потреб мешканців.

Аналіз останніх досліджень і публікацій засвідчив певний епістемологічний зсув від темпорального до просторового осмислення людського буття. Повсякденність постає важливим модусом буття сучасної людини (на відміну від філософської традиції другої половини ХІХ – початку ХХ ст., у якій життєвий простір розу-мівся радше як “несправжнє” буття (С. К’єркеґор, Г. Зіммель, М. Гайдеґґер, Ж-П. Сартр). Завдяки розумінню соціокультурної зумовленості поведінки людини, її здатністю конструювати простір, наділяти його новими смислами, об’єктом спеціальної уваги стають питання “антропології повсякденності” (Е. Холл [26]).

Також теоретичним імпульсом для дослідження соціальної топології міста стали праці П. Бурдьє [4], Ф. Джеймісона [6], А. Лефевра [10]. Зокрема, А. Лефевр, розглядаючи питання кон-струювання життєвого простору, наголошував на обов’язку філо-софії: почавши з аналізу повсякдення, відкривати ментальні струк-тури. У світлі філософії простору розвиває поняття “пізнавальне картографування” Ф. Джеймісон. “Конкретність” повсякдення міст стала провідною тематикою в культур-антропологічних дослідже-ннях, у яких поступово відбувалося зміщення акцентів від при-родного ландшафту до міського. Ранні урбан-антропологічні дос-лідження виконувалися під впливом класичної соціології (Г. Зіммель, М. Вебер), у якій індустріальне місто, з одного боку, постає тери-торією свободи особистості, з іншого – ізоляції, конфлікту.

Важливими для розуміння життєвого простору стають дис-курси “тіла”, що зумовлюють виникнення поняття “втілений простір” (embodied space) у розумінні втіленої феноменологічної та екзистенційної реальності. “Переміщення” кордонів тіла постає важливим чинником реалізації можливостей людини, її творчої енергії у побудові власного життєвого світу (духовного та матері-ального). Американська дослідниця С. Лоу, яка оперує поняттям втіленого простору, наголошує на тому, що “користуючись об’єктами, людина утворює досвід й перетворює його на символи, а потім символи знов повертаються у досвід” [29, 11]. Тому невипадково серед екзистенційних питань “облаштування” життєвого простору виникають такі, як “архітектура щастя” (А. Боттон) [2]. У вітчиз-няних філософсько-антропологічних дослідженнях тема міських просторів розробляється М. Карповець [8], Б. Полярушем [15]. Теоретичні основи простору розробляють російські дослідники В. Лелеко [11], О. Філіпов [17].

Варто зазначити, що раніше за феноменологію антропологічна концепція простору була експлікована на архітектуру міста. “Тілесна” проблематика була актуалізована теорією архітектури з метою зробити тіло основою досвіду та сприйняття побудованих просторів [1]. До того ж, звертаючись до проблематики тіла, теорія архітектури поставила проблему ґендерної ідентичності через виокремлення “жіночого” (woman’s building) [31]. Розуміння ґендерних просторів через архітектуру, планування, дизайн умож-ливлює антропологам розширити власний концептуальний інстру-ментарій, що враховує специфічність виміру.

Необхідно зазначити, що погляд на міські території як на місця творення ґендерної ідентичності, формується переважно у міждисциплінарному методологічному просторі, яке поєднує дослідження історії, соціології, архітектури, ґендерології, культурної антропології. Нова категорія “gendered spaces” [18] формується завдяки міждисциплінарній теоретичній рефлексії урбан-простору, у т.ч. постструктуралістським інтерпретаціям ґендерного простору.

Зарубіжні дослідники виявляють активне зацікавлення до осмислення ґендерної присутності у міському бутті, визначають специфічні параметри міських умов життя жінок і чоловіків (У. Бауер [19]). Для утворення критичної маси досліджень створена європейська мережа “Ґендер, різноманітність і сталий розвиток міст” (GDUS) [35], яка пропонує критичне ставлення до андро-центричної рефлексії міського простру та окреслює ґендерно-чутливі простори.

Проте і до сьогодні в урбаністиці проблема ґендерних просторів залишається недостатньо дослідженою. Та й у ґендерних студіях просторовий контекст поки що не отримав належної уваги. Заслуговують на увагу ґендерні розвідки простору Києва, виконані Д. Панкратовою [13]. Поза увагою дослідників залиша-ються суттєві для розуміння ґендерного простору міст аспекти, передусім – це форми суб’єктності (фемінної/маскулінної) в сучасному мегаполісі, тенденції їх розвитку. Ідеться про простір локації, розуміння міста через способи присутності в ньому.

Надалі епістемологічна потреба залишається у спеціальному ґендерному аналізі простору міста. Рівень і характер розробленості проблеми у сучасному гуманітарному знанні роблять актуальним поєднання двох перспектив – філософії й урбаністики – в одній теоретико-практичній площині, а також включення параметрів ґендерної ідентичності до філософії міста – є складним дослідницьким завданням, на розв’язання якого зорієнтоване це дослідження.



Метою дослідження є філософське осмислення соціо-просторового феномену міста і вияв основ для його ґендерної типології. Для досягнення поставленої мети пропонується розв’язати такі завдання: по-перше, окреслити можливі “координати присут-ності” жінки/чоловіка у просторі міста; по-друге, розробити типо-логію ґендерних просторів через експлікацію форм повсякденного життя мешканців.

Осмислення міста як специфічної просторової локалізації потребує спеціальної уваги до його антропологічного виміру. Сьогодні терміном “urban” позначаються різні способи буття і “становлення разом”. За влучною характеристикою соціолога-урбаніста Р. Парка, місто є найуспішнішою спробою людини змінити світ, у якому вона живе, відповідно до прагнень її серця” (цит. за: Д. Гарві) [5]. Отже, місто постає своєрідним простором, де “розміщуються” особистісні сенси “Я” й виявляється суб’єктність. Посилений акцент на залежності суб’єкта від простору висвітлює особливості топології соціальної реальності міста, у тому числі ґендерний “масштаб присутності”.

У модерністських візіях простору місто постає специфічною універсальною реальністю “для людини”, по суті, ґендерно-нейтральною. Утім у фокусі феміністичної критики формулюється ідея про “маскулінність” міського простору (через характеристики чоловічої суб’єктивності як трансцендентної, жіночої – іманентної (С. Бовуар). Звертається увага на те, що у традиційній культурі місто усвідомлюється як “творіння чоловіче”, а доля жіночої участі у ньому незначна й обмежується домом. Радикальне відокрем-лення й відчуження “жіночого” у феміністських інтерпретаціях постає як проблема граничності просторів, у яких жінка може реалізувати свою особистість і мати свій власний “авторський голос” [30, 228]. У феміністських дискурсах звертається увага на особливості “домашньої” сфери жінок, що асоціюються з їх репро-дуктивною роллю та “мінімальною інституалізацією й локалізацією режиму активності” [32, 36]. Звертається увага на те, що у модер-ному місті жінка марґінальна і змушена використовувати “маскулінні” просторові форми. Будинок стає своєрідним “прихистком” для жінки, а вулиці – небезпечною територією з усіма ґендерними асоціаціями. Феміністи (Р. Брайдотті [3], М. Кіммел [9], Л. Нікол-сон [12]) також зазначають, що у той час, коли жінки витіснені за допомогою різних видів насильства у сферу домашнього госпо-дарства, у світ покупок тощо, публічний простір міста привлас-нено чоловіками.

Вкладання жіночої суб’єктності у “прокрустове ложе” домашнього життя методологічно підтримувалося концепцією біологічного фундаменталізму (тіло і стать є чимось сутнісним, природним, незайманим культурою). “З розвитком феміністської теорії у дослідницькій спільноті поступово відбувається перехід до розуміння не лише ґендеру, але також сексуальності, статі й тілесності як суто конструйованих, відкидаючи будь-які есен-ціалістичні уявлення” [14, 17]. Таке розуміння вкорінене в кон-цепції “соціального конструювання” дає змогу розглядати ґендер як спосіб “дроблення” статі через повсякденні практики статево поз-наченого тіла. “Тіло” використовується як для біологічних, так і соціальних характеристик, а простір локації, у якому людські враження й свідомість набувають просторових форм“втілений простір” (embodied space). Простір, “зайнятий” тілом, й перцепція від цього простору поширюється на стосунки, персональні емоції й світоглядні установки, соціальні комунікації тощо.

Оскільки у містах втілені різноманітні досвіди, необхідні й їх інтерпретації, у яких місто постає своєрідним “продуктом” взаємодії двох рівнів міського простору: архітектурно-просторового і антропологічного (спільнота, яка користується міськими тери-торіями і надає їм сенсу). Урбаністи визначають місто як місце мобільності у вигляді потоку повсякденних практик, як “місце, яке практикується”. Обмеженість виявлення суб’єктності та само-вираження для жінки в індустріальному місті (з його функціо-нальним підходом у зонуванні) стає предметом урбаністської критики Дж. Джекобс [7]. Наголошується, що просторові структури міста орієнтовані на чоловіка, навіть, якщо вони сприймаються як ґендернонейтральні (чи просто “людські”).

Також дослідники звертають увагу на взаємозумовленість соціального статусу жінок із домінантними у місті ґендерними просторами: чим вираженіша просторова ґендерна сегрегація, тим нижчий статус жінок порівняно з чоловіками. Д. Спейн зазначає: “у будинках, школах і робочих місцях жінки і чоловіки часто роз’єднані так, що підтримується ґендерна стратифікація через обмеження доступу жінок до суспільно цінного життя” [33]. При чому ці просторові домовленості можуть непомітно збільшувати владу, що відтворює нерівність статусів. Ґендерні асиметрії у владі і авторитетних стосунках дослідники використовують як спеціальні параметри для теоретизування про відмінності між фемінним і маскулінним.

У такій ситуації актуалізується феміністична постановка проблеми: жінка має бути почутою. Так, Д. Парсонс зазначає, що бути жінкою у місті означає бути здатною “реалізувати свою особистість і мати свій власний авторський голос” [30, 228]. Авторка описала Париж і Лондон 1880 – 1940 рр., з одного боку, як “найбільш перспективні”, здатні забезпечити простір для реалізації жінки, з іншого, – як “іноді нестерпних”. У філософсько-урбаністичному дискурсі відкривається становище жінки як іманентно іншої. Визнання цих відмінностей дає змогу уникнути нерівного ставлення. Мета таких дискурсів – презентація еманси-паційних життєвих просторів жінок.

Презентуючи жіночу суб’єктивність як іншу стосовно чоловічого типу суб’єктивації в культурі (С. Бовуар), феміністська філософія торкається питань розробки концептуальної моделі для розуміння створення місцьприсутності” жінки. Фемінна тілесність рефлексується через прорив установленої маскулінної гегемонії у публічному просторі міста (асоціюється як “men’s house”) [28]. Феміністський дискурс тіла оперує філософією жіночих вражень, а також способів присутності й включеності у місто. Постає питання про екстатичний вихід фемінного за межі тради-ційного простору “дому” у публічний простір. Оскільки в сучасних містах і жінки, і чоловіки працюють, “буття за межами дому” набуває особливого значення для ґендерної самоідентифкації жінок. Так, Дж. Белл пояснює: “Стереотипні уявлення про типовість сімей з чоловіками-годувальниками, які пересуваються через усе місто, щоб працювати, і жінками-домогосподарками, які доглядають за своїми дітьми та родичами похилого віку в житлових кварталах, у багатьох випадках більше не діють” [21, 11].

Ґендерні критерії візії міста мають бути іншими, ніж поділ простору на “вдома – на роботі – на відпочинку”. Не можна обминути питання організації специфічних міських просторів, які допомагають жінкам поєднувати родинні й професійні обов’язки (бо саме вони, незалежно від кар’єрної зайнятості, продовжують бути відповідальними за більшість “внутрішніх” завдань: догляд за дітьми, людьми похилого віку в сім’ях, покупки для сім’ї та ін.) [23, 60 – 61]. Жінки, “турбуючись про інших”, думають про такі міські топоси, як школи, лікарні, магазини, місця відпочинку [22]. Такий інфраструктурний ландшафт міста стає частиною ґендерного відображення й може інтерпретуватися у контексті філософії турботи.

Водночас феміністичний підхід до існування морфологічно відмінних ґендерних просторів акцентує на дотриманні принципу рівності статей у “праві на місто”. Феміністки наголошують, що, крім “жіночого простору турботи”, актуальності набуває питання жіночої екстеріоризації на публічні простори. Як і на які території “претендує” жінка: на трансформацію своїх “домашніх” просторових практик або модернізацію (привласнення якісно інших (традиційно чоловічих) публічних просторів? Варто зауважити, що на теперішній час досвіди жінки, їх повсякдення стають вирішальними у феміністичних інтерпретаціях міста.

Усе сильнішим стає голос феміністичних теорій щодо неприйнятності зведення “жіночих просторів” до однієї моделі, орієнтованої на “поліпшення щоденних обов’язків жінок”. Сьогодні увага феміністичної урбаністики прикута до філософії “турботи про жінку” з погляду її рівних можливостей користуватися містом. Просторова емансипація жінок супроводжується доланням бар’єрів, зокрема у свободі пересування. Так, до теперішнього часу очевидною залишається ґендерна асиметрія в автомобільному та пішохідному русі міста (жінки частіше користуються громадським транспортом або подорожують з дитиною в дитячому візочку). Тому сучасний урбанізм відроджує традиції візії на місто з короткої відстані (вулиця). Жіночі маршрути містом “Дім – Робота” стають об’єктом уваги, оскільки мають важливий вплив на життя жінок. Наприклад, у центрі уваги мають бути визначені міські райони, де жінки переживають почуття незахищеності/ небезпечності у різний час доби (неосвітлені вулиці; “бар’єри” пішого маршруту тощо). Є різні групи жінок – архітекторів і містобудівників, зацікавлених у переосмисленні міст, районів та архітектури з метою усунення дискримінації за ознакою статі [20].

Аксіологічне обґрунтування ґендерного континууму міських просторів [27] наголошує на необхідності подолання дискримінації стосовно жінок і досягнення ґендерної рівності. Ціннісні зв’язки “вбудовуються” у смислові структури “життєоблаштування” (й розгортаються у т. ч. у повсякденності, через зв’язки мешканки з парком, прибудинковою територією, транспортом). Феміністська концепція архітектури часто акцентує увагу на тому, що якщо б містоплануванням займалися жінки, то вони будували більше просторів для спілкування (а не парковки й банки), парки й дитячі майданчики (а технологія й індустрія виносилися б за межі міста). “Вкорінення” ґендерних цінностей у архітектурно-просторові рішення міста утворює платформу для підвищення статусу жінок.

Постмодерні інтерпретації публічних просторів міста спонукають до деконструкції ґендеру. На відміну від модерністських спроб універсалізації місця, постструктуралістське прочитання акцентує на динамічності простору та різноманітності зв’язків суб’єктів із місцем. При цьому йдеться про “ґендерну різноманітність” (або “ґендер+”), а не чіткі категорії “жінки” і “чоловіки”. Ґендерна деконструкція привертає увагу до проблеми поваги до людей у всьому їх різноманітті. Ґендерна різноманітність, що визначається категорією “ґендер+”, передбачає додаткову ідентичність (раса, клас, етнос, вік, фізичні здібності, сексуальні орієнтації тощо).

Ґендерна різноманітність спонукає до розмислів про особливості використання публічних просторів різними ґендерними групами. “Життя поміж будинків і споруд, – стверджує відомий експерт міського дизайну Я. Гейл, – є надзвичайно багате, і таким, яке стимулює…” [24]. Життєвий простір розширює розуміння міста, визначаючи смислові структури, “ґендерні коди” буття. Ґендерні інтерпретації міста утворюють концептуальну платформу для ревіталізації життєвих просторів. Так, антропологія подвір’я потребує “творення місць” (у т. ч. “дружніх до родини”) – затишних, безпечних, зручних для різних ґендерних груп. І розвиток міського середовища може виглядати як наповнення його новими ґен-дерними цінностями. Ідеться про конструювання ґендерних пара-метрів міських просторів, у яких можливо бути (потреби батьків, особливо матерів, у догляді за дитиною, людей похилого віку, дітей-підлітків тощо).



Сучасний меґаполіс, як місце розгортання різноманітних дискурсивних практик чоловіків і жінок, породжує нові ракурси філософського осмислення “втіленого” простору міста як інтерак-тивного. З погляду окресленої множинності ґендерних суб’єктів, публічний простір міста має відігравати роль “узгодження” специфічних ґендерних потреб. Інклюзія публічного простору постає умовою творення ґендерносправедливого ландшафту, що, зі свого боку, формує “толерантне місто”.

Висновки. Проведений філософсько-урбаністичний аналіз засвідчив, що:

  1. ґендерна суб’єктність ідентифікується наявними міськими ландшафтами у діапазонах: “приватний – публічний”, “продук-тивний – репродуктивний”; ціннісним орієнтиром в урбаністиці стає подолання дискримінаційних практик у “втіленому просторі”;

  2. вирівнювання ґендерної асиметрії у “правах на місто” здійснюється шляхом своєрідної фемінізації міста, включення у міський досвід їх особливих практик (“простори турботи”, “простори жіночої емансипації”);

  3. постмодерна концептуалізація міського простору долає бінарну опозиційність маскулінного та фемінного через актуалі-зацію інклюзивності та поваги до ґендерної різноманітності.

Філософсько-урбаністичне відтворення ґендерної моделі життєвого простору міста, на нашу думку, потребує подальшого поглибленого дослідження просторових зв’язків. Перспективи подальших розвідок можуть бути пов’язані з осмисленням ґендерного континууму міста в межах комунікативної парадигми (як місце зустрічей, діалогу, партисипативності, творення соціального капіталу).

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал