Людинознавчi



Сторінка15/15
Дата конвертації16.12.2016
Розмір3.21 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Література

  1. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: соврем. написание : в 4 т. / В.И. Даль. – М. : Астрель : АСТ, 2001 – Т. 1 : А – З. – XXVI, 1156 с.

  2. Кант И. Критика чистого разума / И. Кант // Кант И. Сочинения : в 6 т. / И. Кант.  – М. : Мысль, 1964. – Т. 3. – 799 с.

  3. Кант И. О форме и принципах чувственно воспринимаемого и умопостигаемого мира / И. Кант // Кант И. Сочинения : в 6 т. / И. Кант. – М. : Мысль, 1964. – Т. 2. – 510 с.

  4. Кант И. О первом основании различения сторон в пространстве / И. Кант // Кант И. Сочинения : в 6 т. / И. Кант. – М. : Мысль, 1964. – Т. 2. – 510 с.

  5. Койре А. От замкнутого мира к бесконечной вселенной / A. Койре ; пер. с англ. К. Голубович, О. Зайцевой, В. Стрелокова. – М. : Издательство “Логос”. – 288 с.

  6. Ласло Э. Век бифуркации: постижение изменяющегося мира / Э. Ласло // Путь. 1995. – № 1. – С. 3 – 129.

  7. Лейбниц Г.-В. Новые опыты о человеческом разумении /
    Г.-B. Лейбниц // Лейбниц Г.-В. Сочинения : в 4-х т. / Г.-B. Лейбниц ; ред., вступ, ст., прим. И.С. Нарский. – М. : Мысль, 1983. – Т. 2.  – 686 с.

  8. Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма славеноросская / Підг. текстів пам’яток і вступ. ст. В.В. Німчука. – К. : Наук. думка, 1964. – 259 с.

  9. Леонова О.В. Образовательное пространство как педагогическая реальность / О.В. Леонова // Alma Mater. – 2006. – № 1. – С. 36 – 40.

  10. Митюров Б.Н. Развитие педагогической мысли на Украине в XVI – XVII вв. / Б.Н. Митюров. – К. : Рад. школа, 1968. – 211 с.

  11. Новейший философский словар. – 3-е изд., исправл. – Мн. : Книжный Дом, 2003. – 1280 с. – (Мир энциклопедий).

  12. Ньютон И. Математические начала натуральной философии / И. Ньютон ; пер. с лат. и прим. А.Н. Крылова ; ред. и предисл. Л.С. Полака. – М. : Наука, 1989. – 688 с. – (Классики науки).

  13. Розин В. Философия образования: Предмет, концепция, направленность изучения / В. Розин // Alma mater. – 1991. – № 1. – C. 23 – 38.

  14. Сковорода Г. Повне зібрання творів : у 2-х т. / Г. Сковорода. – К. : Наукова думка, 1973. – Т. 2. – 576 с.

  15. Сторожук А.Ю. Объективное и субъективное в восприятии пространства / А.Ю. Сторожук // Философия науки. – 2008. – № 4 (39). – С. 77 – 94.

  16. Хайдеггер М. Искусство и пространство / М. Хайдеггер // Время и бытие: Статьи и выступления ; пер. с нем., вступит, статья, комментарии и указатели В.В. Бибихина. – М. : Республика, 1993. – 447 с. – (Мыслители XX в.).

  17. Философия образования: состояние, проблемы и перспективы (материалы заочного “круглого стола”) // Вопросы философии. – 1995. – № 11. – C. 3 – 34.

  18. Философия, культура и образование (материалы “круглого стола”) // Вопросы философии. – 1999. – № 3. – C. 3 – 54.

  19. Элиаде М. Оккультизм, колдовство и моды в культуре / М. Элиаде ; пер. с англ. Е.В. Сорокиной. – М. : “София”, М. : “Гелиос”, 2002. – 224 с.

  20. Ясперс К. Общая психопатология / К. Ясперс ; пер. с нем.
    Л.О. Акопяна. – М. : Практика, 1997. – 1056 с.


Коновальчук Валентина. Становление и сущность поня-тия “пространство образования”. Статья посвящена научно-теоретическому анализу понятия “пространство образования” на основе выявления семантического наполнения интегрированных в нем смыслов исходных компонентов “пространство” и “образование”. Представлена попытка анализа исторического становления изуча-емых понятий и определяющих параметров пространства образо-вания: фрактальность, творчески-развивающий характер, рефлексив-ность, доверительный характер, которые являются основой раскры-тия и развития самобытного творческого потенциала личности.

Ключевые слова: образовательное пространство, пространство образовния, развитие, фрактальность, рефлексивность, доверие.
Konovalchuk Valentyna. Formation and essence of the notion “education space”. The article is devoted to scientific theoretical analysis of the notion “education space” on the basis of semantic content revealing of the integrated senses of the original components “space” and “education”. The attempt to analyze historic formation of investigated notions and determining education space parameters: fractality, creative-developing character, reflectivity, trusting character – the basis of the revealing and development of unique creative potential of the personality is represented.

Key words: educational space, education space, development, fractality, reflexivity, trust.




УДК 165.18:81-139

П 43
Олена ПОГОНЧЕНКОВА
РЕЦЕПЦІЯ: ПОНЯТТЯ, ЯВИЩЕ, ПРОБЛЕМА
У статті розглянуто поняття рецепції та ступінь його застосування у сучасній філософії і гуманітарному знанні. Про-аналізовано сприйняття явища рецепції у російсько-, українсько- та англомовному науковому просторі. Рецепція визначається через пояснення зв’язків із такими близькими до неї термінами, як наступництво, запозичення, вплив і передовсім традиція.

Ключові слова: рецепція, традиція, reception studies, рецеп-тивна естетика, наступництво, запозичення.
Постановка проблеми. Темою нашого дисертаційного дослідження є “Рецепція античної традиції у сучасній філософії”, при обговоренні якого було поставлено чимало питань щодо формулювання теми. Першим і головним поняттям у ній є слово “рецепція”, аби проаналізувати доцільність назви нашого дос-лідження, ми звернулися до поняття рецепції як воно побутує у сучасній філософській і гуманітарній думці. Поняття “рецепція” постає сьогодні проблемою, незважаючи на широке розпов-сюдження у науковій та білянауковій літературі (завдяки йому). Порівнюючи різноманітні тлумачення рецепції та окреслюючи сферу застосування терміна, сучасний дослідник нездатний від-найти так зване “середнє арифметичне” значення. Ситуація недостатньої термінологічної ясності призводить до плутанини і знецінює саме дослідження. Докладне обґрунтування явища рецепції уможливить застосовувати цей концепт на двох рівнях – феноме-нологічному та методологічному.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Україно- і російськомовної літератури, присвяченої поняттю та явищу рецепції,

© Погонченкова Олена, 2014

сьогодні фактично немає. Наявні окремі винятки, зокрема стаття Є. Мельникової [9], що подає загальний огляд явища із позицій літературознавчих і постструктуралістських концепцій, та досі корисна монографія Є. Чіглінцева [16], автор якої відштовхується від західних штудій, але намагається запустити ефективну для свого інтелектуального простору концепцію рецепції; але навіть згадані автори мають неоднакове поняття цього явища. Виходячи з цього, ми проаналізували словники та енциклопедії, а також доступ-ний масив наукових публікацій за останні два десятиріччя, автори яких у своїх дослідженнях спираються на поняття рецепції у своїх пошуках.

Рецепція – латинського походження (receptio – прийняття) в українській (та російській) мові має винятково наукові конотації. На підставі розгляду україно- та російськомовних словників слів іншомовного походження останніх двох десятиріч (посилання) можна виокремити три стійкі визначення: фізіологічне – “здійсню-ване рецепторами сприйняття і перетворення енергії подразників у нервове збудження” [11, 522], соціально-гуманітарне – “запозичення і пристосування певним суспільством соціологічних і культурних форм, що виникли в іншій країні або іншу епоху” [12, 654], та юридичне – “сприйняття правової системи та принципів іншої держави як основи національного права” [11, 522]. Останнє пов’язано передовсім із феноменом рецепції римського права. Зауважимо, що соціально-гуманітарне означення поступово займає первинну позицію відносно фізіологічного та юридичного.

Отже, можна виокремити декілька наукових сфер діяльності цього поняття. На перший погляд, воно найбільш закріплено й опрацьовано у теорії права. Поняття рецепції римського права з’явилося у середині ХІХ ст. і наприкінці цього століття стало розхожою точкою в історії та теорії права. Попри наявність у юридичних словниках та енциклопедіях, концепція рецепції римського права сьогодні переосмислюється і часто стає об’єктом критики25.

Під час пошуку досліджень за назвами26 було виявлено співвідношення застосування терміна у гуманітарних і природ-ничих науках: кількість робіт, присвячена теорії права, поступа-ється філології та літературознавству, третє місце посідають мистецтвознавство і філософія, а найменшу кількість присвячено біології. Термін “рецепція” часто вживається у гуманітарному і філософському контексті. Незважаючи на це, численні філософські словники та енциклопедії не подають означення рецепції.

У 2000-х рр. усе частіше використано цей термін у назвах статей філософської спрямованості. Наприклад, у кількох номерах російського видання “Філософські науки” натрапляємо на такі назви: “Рецепція Ніцше у Франції”, “Рецепція буття і людини в філософії В. Розанова”, “Парадокси культурної рецепції”, а також у № 6 за 2008 р. є підрозділ, що має назву “Філософська думка: рецепція та інтерпретація”. “Вісник московського університету” містить статтю “Аристотелівське вчення про душу та розум в неоплато-нічній рецепції” [8]. Серед українських дослідників слід виокре-мити статті М. Мінакова “Рецепція кантівського поняття віри розуму в німецький, російській та англо-американській канто-знавчій традиції” [10], В. Співака “Гріх «пияцтва» у рецепції українських мислителів XVII ст.” [13]. У 2001 р. також було видано чергову збірку Українського феноменологічного товариства “Феноменологія: рецепція у Східній Європі”. У статті О. Мельни-кової “Поняття рецепції: сучасні дослідницькі підступи до аналізу тексту культури” представлений інформативний огляд історії поняття [9].

Метою статті є спроба віднайдення для поняття рецепції оптимально надійного підґрунтя, завдяки якому цей термін можна буде застосовувати свідоміше та раціональніше. Згідно із цією метою, ми постановили передовсім розглянути поняття рецепції, ступінь його присутності в сучасному філософському, гуманітар-ному й загальнонауковому дискурсі, а також спробувати пояснити рецепцію як явище, виокремити її особливості, що може бути вироблено через її порівняння з запозиченням, впливом, спадкоєм-ністю, традицією.

За два останні десятиріччя в Україні було написано майже 50 дисертацій, які використовують у назві термін “рецепція”27, більше половини за спеціальністю філологія. Серед дисертацій філософського напряму слід виокремити такі праці: “Рецепція геґелівських ідей у світоглядно-релігійній парадигмі російської філософії ХІХ – початку ХХ століть” Т. Мотренко, “Рецепція деміургічного принципу Платона в релігійно-філософських поглядах мислителів Київської Русі” О. Ярмоли, “Філософська рецепція повсякденності в просторі культури” І. Карпенка. Російські дисер-тації28 також вирізняються тематичним розмаїттям: “Рецепція ідей М. Бахтіна у культурних дослідженнях Франції” Н. Панкова, “Онтологія світла та її рецепція у вітчизняній філософській думці: Є. Трубецькой, С. Булгаков, П. Флоренський” І. Гуляєва, “Рецепція Г.В.Ф. Геґеля в неогеґельянській філософії раннього Ф. Бредлі” Д. Бабушкіна та ін.

Жоден з авторів статей (окрім Є. Мельникової) не подає чіткого визначення рецепції, найчастіше розуміння цього явища імпліцитно міститься в загальному характері дослідження, тому читач змушений домислювати сенс цього терміна, а тлумачення поняття рецепції можуть різнитися. Погляд на рецепцію загалом постає аналізом історії сприйняття тієї чи тієї персоналії (як у статті А. Ігнатенко “Рецепція Ніцше у Франції” [5]), вченням (стаття І. Макарової присвячена рецепції ідей Аристотеля у неоплатонізмі [8]), поняттям (М. Мінаков аналізує рецепцію кантіанського поняття віри і розуму [10]), ідеєю чи феноменом (В. Співак досліджує рецепцію феномену пияцтва в філософській літературі [13]). Деякі автори навіть не використовують термін у тексті статті, а поняття “прийняття”, “сприйняття”, “звертання”, “закріплення”, “гармонізації”. Декілька авторів розуміють рецепцію суто фізіологічно – як механізм сприйняття світу, – розмірко-вуючи над вченням В. Розанова, О. Крікунов та О. Усачов згадують про “сприйняття навколишнього світу і його проблем у рецепціях неординарних людей” [6, 18]. Найдокладніше уявлення про рецепцію подає стаття відомого російського філолога, спеціа-ліста з сучасної французької філософії і перекладача Н. Автоно-мової “Парадокси культурної рецепції” [2], що розглядає проблему “російського Деріда”. Головно рецепція тут є продуктом діяльності читача у сукупності з соціально-культурними умовами ситуації сприйняття. Автор торкається проблеми перекладача-“медіатора” та проблеми виділення загальних факторів рецепції.

У статті “Поняття рецепції: сучасні дослідницькі підходи до аналізу тексту культури” Є. Мельникова [9] простежує історію застосування рецепції в гуманітарному знанні, що його початок виявляється в діяльності У. Бута, а саме у понятті “імпліцитного автора” – оповідача, який за допомогою риторичних прийомів зумовлює нашу реакцію на власні твори. Слідом за Бутом теорія рецепції почала розвиватися в двох напрямах – структурно-семіотичному (Р. Барт, Ю. Крістева, Ж. Женетт) і герменев-тичному (Х.-Р. Яусс, В. Ізер). Автор стверджує, що соціокультурне словникове визначення рецепції, так само як інтерес до цього феномену “відбувається в межах постструктуралістської дослід-ницької парадигми текстуального аналізу на тлі зсунення від автора і тексту до читача” [9, 239]. Автор високо оцінює рецеп-цію як методологічний принцип: “твір починає вивчатися як історично відкрите явище, цінність і сенс якого історично рухливі, мінливі і піддаються переосмисленню” [9, 239]. Але зрештою, ми не виявляємо нічого окрім історіографічного огляду рецептивних практик у сучасній німецькій і французькій філосо-фії, а тим часом виникають питання про можливість застосу-вання рецепції в філософії та науці поза межами національної приналежності.

Найбільш повний і виразний аналіз поняття рецепції представ-лений у книзі “Рецепція античності в культурі кінця XIX – початку XXI століть” [16] професора Казанського Державного Університету, історика-антикознавця Є. Чіглінцева. Рецепцію він розуміє як загальні закономірності “процесу освоєння антич-ності сучасністю” [16, 5], а поняття рецепції античності визначає як “сприйняття і включення до інтелектуальних й культурних практик як невід’ємної частини соціально-політичних, історичних і культурних явищ античності” [16, 7]. Проте визначення Чіглін-цева незначно відрізняється від загального соціально-гуманітарного словникового визначення, але тут присутні важливі нюанси. По-перше, це вживання поняття “практики”, по-друге, замість політич-них і культурних “форм” тут ми спостерігаємо менш строгі “явища”. Таке пом’якшення і спеціалізація словникового визначення пов’язані зі саморефлексією автора як історика початку XXI ст. Пояснимо цю заяву словами автора: “Будь-яке звернення до минулого є спробою створення образу цього минулого, тобто якогось ідеального відображення світу в свідомості людини, і залучення цього образу до тканини сучасної культури” [16, 15], в історичній науці ХХ ст. відбулося своєрідне зрушення, після якого вчені не можуть продовжувати відзначати ті чи ті події й обходити структури свідомості та соціально-культурні умови, вони також звертають увагу на методологію, враховують інтуїтивні та емоційні компоненти дослідницької настанови. У цьому під-ході осмислення рецепції як явища буде першочерговим завданням.

Чіглінцев стисло простежує історію терміна в гуманітарних науках. Уперше він широко поширився в згаданому значенні в німецькомовній історіографії 70 – 80 рр. ХХ ст., яку було присвячено “процесам освоєння античної літератури і наукової спадщини, які відбувалися в середні віки й епоху Відродження” [16, 15], але з часом рецепцію виявляють і в усі наступні століття, аж до ХХ ст. Автор виокремлює два види рецепції: прагматичну й естетичну. Прагматична рецепція аналізується у зв’язку з процесами, які мали місце у правовому, політичному, соціальному середовищі, а також у філософії29. Естетична рецепція – пізніший продукт наукового розвитку, пов’язаний з методологічними досягненнями літературознавства та мистецтвознавства. Але в сучасних дослідже-ннях межі між цими двома видами або, інакше кажучи, підходами все більше розмиваються.

У західних штудіях (особливо англомовних) поняття рецепції останні 10 – 15 рр. вживається в найширшому спектрі тем. Утворився стійкий фразеологізм reception studies, який свідчить про масштабне розширення галузі досліджень, коли концепція рецепції виводиться за межі однієї дисципліни в міждисциплінарне поле гуманітарного знання. Основою такого підходу є , по-перше, рецептивна естетика, створена Х.-Р. Яуссом, по-друге, знахідки структуралізму і постструктуралізму, що дали змогу розглядати процеси абсолютно різного походження як тексти і простежу-вати їх взаємодії. У цьому напряму працює Чіглінцев, але свідомо звужує межі свого дослідження, роблячи рецепцію “об’єктом дослідження історіографії як субдисципліни, що вивчає також історичну свідомість суспільства загалом” [16, 15]. Виходячи з такої установки, автор досліджує, по-перше, цілі та механізми рецепції античності в цікавий для нього період на матеріалі біографій і творчості окремих видатних особистостей цього періоду, які активно залучали античну спадщину до власного творчого пошуку. По-друге, аналізуються образи античності в соціальних уявленнях: тут ми спостерігаємо зворотний процес – на мате-ріалі джерел, досліджень і фактів сучасної культури автор від-новлює цілісність образу тієї чи тієї персоналії античного періоду, а також з’ясовує з якою метою до неї звертаються наші сучасники. Цей другий характер рецепції, на думку Чіглінцева, став можливий з появою масової культури: “в умовах масової комунікації будь-яке індивідуальне звернення до античності соціально зумовлено і обов’язково має соціальні наслідки у вигляді поширення цих уявлень у суспільстві” [16, 286].

В англійській мові слово reception означає передовсім “прийом”30, “приймальню”. Імовірно, поширеність цього слова в побутовій мові вплинула на його безболісне залучення до наукового обігу. В англомовному інтелектуальному просторі reception studies і, зокрема, classical reception studies сьогодні найчастіше сприйма-ються законною частиною cultural studies – галузі міждисциплі-нарних досліджень, яка може бути співвіднесена (не без обережності) з українською та російською гуманітаристикою. Через те, що англо-мовна філософія ґрунтується на аналітичній традиції, іноді навіть протиставляє себе cultural studies, важливим буде простежити ступінь включеності філософії до складу культурних штудій та її роль у таких проектах.

Необхідно виокремити міжнародне наукове товариство Classical Reception Studies на базі Відкритого університету (Великобританія), яке видає щорічні збірки New Voices in Classical Reception Studies, проводить конференції та закликає дослідників з усього світу до вступу та співпраці (особливо наполягаючи на міждисциплінарних зв’язках). В Оксфордському університеті видається збірка Classical Reception Journals, що виходить тричі на рік. Дуже корисною для огляду походження reception studies і сучасного їх стану є стаття Ч. Мартіндейла “Рецепція і антикознавство майбутнього”31 [18]. Чарльз Мартіндейл – професор латинської мови Брістольського університету, активний британський антикознавець і прихильник теорії рецепції. Зокрема, він був одним з ініціаторів створення у 2004 р. Classical Reception Studies Network – організації, до якої належать дослідники з шести британських університетів. Її метою є “заохочення вивчення рецепції всередині дисципліни (антикознавства – прим. авт.), допомога у розв’язанні проблем, з якими сьогодні подібні дос-лідження стикаються на рівні викладання та наукових занять” [18]. В університеті Рідінг 2005 р. відбулася конференція, на якій цей проект було оголошено та задіяно, а 2006 р. видавництво Wiley-Blackwell випустило книгу “Classics and the Uses of Reception”: (“Антикознавство і застосування рецепції”), на вступну статтю якої ми закликаємо звернути увагу.

Мартіндейл уперше зіткнувся з проблемою обґрунтування та застосування теорії рецепції в антикознавстві ще в своїй роботі “Повертаючи текст” (1993) (“Redeeming the text”), відтоді, за свідченням самого автора, у західній науці з’явився комплекс явищ, що відбуваються під “міткою” цього терміна. Славетна серія Cambridge companion у книгах, присвячених античним авторам, з середини 1990-х бере на себе зобов’язання використо-вувати “рецептивний елемент”, а у 2001 р. під час чергового експерт-ного оцінювання освітнього процесу Великобританії32 reception studies були включені до переліку розділів classical studies. Для Мартіндейла поняття рецепції, сприйняте з рецептивної естетики Х.-Р. Яусса, є методом роботи з матеріалом античності, що може бути протиставлений засиллю позитивізму в англійській та американській традиції, метою якого є “за допомогою накопи-чення фактичного матеріалу відновлення минулого таким-яким-воно-було-насправді” [18]. Рецепція як методологічна установка для Мартіндейла – це передовсім спосіб сумніву в традиційному сприйнятті античності та переосмислення підстав антикознавства як дисципліни. У зв’язку з цим дослідник виявляє “спірність ідеї античності як чогось фіксованого, чиї межі можуть бути встанов-леними, а сутнісна природа – зрозумілою сама собою, незалежно від чогось іншого” [18]. Основна теза Мартіндейла полягає в тому, що античність можна вивчати, виходячи не тільки з неї самої, але й з кожної унікальної ситуації прочитання і сприйняття текстів. Так нам відкривається перспектива більш великої й захопливої наукової роботи, зануреної в культуру, повної від-криттів і перегуків. До того ж автор попереджає про небезпеку з боку не тільки грубого позитивізму, але і грубого осучаснення (обидві тенденції за своєю суттю є виродженням і потуранням духу часу). Також дослідник виступає проти спроб зведення рецеп-ції до сфери cultural studies, – це, на його думку, зовнішній погляд на антикознавство33. Феномен рецепції є занадто складним для залу-чення додаткових обмежень і уміщення в будь-які межі. Деякі антико-знавці йдуть ще далі і вважають сам термін “занадто згрубілим і пасивним для вираження динаміки опору і присвоєння, впізна-вання і самозвеличення”34 [18], що спостерігається в досліджу-ваних культурних процесах.

Хоч Мартіндейл і визнає широту поняття й наявність значно більшого порівняно з “чистим” антикознавством числа адресатів reception studies, наполягає на вживанні терміна рецепція, що спроможний захистити нас від плюралістичної плутанини. Як би ми не визначали ці процеси, проблематика, якої вперше торкнувся Х.-Р. Яусс, не зникне безслідно. “Я б хотів бачити частиною антикознавства дві речі, – акцентує автор, – відсутність напру-ження під час роботи з тими явищами, які можуть бути дос-ліджені відносно предмета, тонку і гнучку концепцію співвідно-шення минулого і сьогодення, сучасного та стародавнього” [18], за цими умовами антикознавство зможе знову зайняти провідну роль у гуманітарних науках35.

Розглядаючи сусідні щодо рецепції терміни, серед яких є вплив, запозичення, сприйняття, спадкоємність і, нарешті, традиція, найбільшою мірою наша увага зосереджена на останній із згаданих. Звернімося до визначення традиції в “Новій філософській енцикло-педії”: “спосіб буття і відтворення елементів соціальної і культурної спадщини, що фіксує стійкість і спадкоємність досвіду поколінь, часів і епох” [15, 87]. Виходячи із визначення, ми можемо відчути стрижневі суперечності, якщо згадаємо про рецептивну методо-логію Мартіндейла як спробу “розладжування” будь-якої історичної фіксації й усталеності. З іншого боку, – рецепція немислима поза співвідношенням із традицією, питання тут полягає в тому, чи становить вона протилежний полюс, у межах якого утримується певне напруження в сприйнятті зв’язку минулого і сьогодення, або може бути визначена всередині традиції, завжди при ній, виступаючи проти певного порядку спадкоємності.

У зв’язку з можливістю другого варіанта розглянемо поняття спадкоємності. У сучасній філософії цей термін утратив свою популярність, але в радянські роки завдяки діалектичному мате-ріалізму поняття спадкоємності в геґелівсько-марксистському осмисленні було дуже поширеним. На визначення спадкоємності натрапляємо в п’ятитомній “Філософській енциклопедії”, що виходила з 1960 до 1970 рр.: “Спадкоємність – це зв’язок між різними етапами або ступенями розвитку, сутність якого полягає у збере-женні тих чи тих елементів цілого або окремих аспектів його організації при зміні цілого як системи” [4, 360]. Англійський аналог спадкоємності – “succession” мало залучений до наукового обігу. Частіше ми зустрічаємо слово “heritage” – “спадщина”, проти вживання якого висловлюються сучасні прихильники теорії рецепції, коли таврують позитивістські налаштованих істориків вузькоспеціалізованим суто археологічним розглядом давнини.

Щодо таких сусідніх термінів, як “вплив” та “запозичення”, вони утворюють зв’язку подібну до “рецепції – традиції”. У цьому нас переконує стаття В. Лазарєва “Про впливи і запозичення в історії філософії” [7], в якій дослідник оспорює скептичний погляд на російську філософію як низку запозичень. Водночас Лазарєв зауважує, що російські мислителі часто зазнавали впливу з боку своїх західних колег, але “не кожен вплив є власне залежністю, і залежність не означає прямого запозичення” [7, 97]. Вплив, під-креслює автор, може відбуватися тільки у відношенні до чогось сформованого, оригінального і самостійного, що “буде і поштовхом, і спонуканням”, а процес впливу може відбуватися і “від зворот-ного”. Лазарєв трактує поняття “запозичення” з огляду на його лінгвістичне визначення. За “Словником лінгвістичних термінів”, це “звернення до лексичного фонду інших мов для вираження нових понять, подальшої диференціації вже наявних і позначення невідомих раніше предметів” [3, 150]. Філософське або світо-глядне запозичення для Лазарєва – це процес несвідомого, “сліпого калькування”, що не охоплює або охоплює незначною мірою рефлективний елемент. Загалом, і спадкоємність, і запозичення, і вплив можуть бути охарактеризовані як процеси, що відбува-ються всередині традиції, а з рецепцією усе складніше.

Повернемося до співвідношення рецепції і традиції. За умови “рівності сил” цих явищ ми йдемо шляхом протиставлення, який, зокрема, “педалюється” в сучасних reception studies. Голов-ний акцент до того ж ставиться на активному або пасивному порядку сприйняття. Звернемося до етимології: латинське traditio означає передачу, переказ, тоді як receptio – це прийняття. Імовірно, йдеться про два аспекти, або полюси, єдиного процесу взаємодії мину-лого і сьогодення: так, традицію ми можемо розглядати як дію минулого, яка вже відбулася, справила на нас якійсь ефект, що ми сприймаємо, перебуваючи в сьогоденні, рецепція, зі свого боку, буде породженням власного сприйняття, а також нашого залу-чення до процесу діалогу з традицією. У зв’язку із цим виникає проблема свідомого і рефлективного засвоєння, яке для деяких дослідників є характерною рисою рецепції. Уже не раз згаданий Чарльз Мартіндейл стверджує, що “термін «рецепція» був обраний для заміни таких слів, як «традиція» та «спадщина» (heritage), зокрема для того, щоб підкреслити активну роль сприймаючого” [18]. Знову звернемося до “Нової філософської енциклопедії”: “традиція постає посередником між сучасністю та минулим, механізмом збереження і передачі зразків, прийомів і навичок діяльності, які явленним порядком входять до реального життя людей і не потребують якогось особливого обґрунтування та визнання, окрім посилання на свою давність і вкоріненість у культурі” [15, 87]. Якщо йти до кінця в нашому протиставленні, гранично рецепція буде саме тим, що потребує “особливого обґрунтування” і прагне до нього, а отже, як свідомого, рефлектив-ного сприйняття вона радше буде наближатися до наукового, а не загального соціокультурного дискурсу, як того прагнуть Мартін-дейл або Чіглінцев.

Адже тут перед нами постає ще одна проблема, яка, можливо, є найважливішою. Рецепція біологічна і, ближча до нашого пред-мета, рецепція правова визначаються як сприйняття нового, того, на що ми не наштовхувалися раніше, або ж давно забутого, тоді як рецепція в сучасному гуманітарному комплексі наук упроваджується у відношенні до явищ усім відомого, часто тради-ційного (звідси триваючий поділ територій з “традицією”), адже reception studies – це частина сучасного антикознавства. Чи можемо ми, перебуваючи в традиції, яка веде свою роботу “передачі” безперервно, здійснювати рецепцію того, що й без того є неминуче присутнім поруч із нами? Це питання має бути розглянуто докладніше у майбутньому, а зараз можна внести кілька попередніх ремарок. По-перше, навіть якщо рецепція опрацьовує якесь відоме і близьке явище, необхідно має бути встановлена дистанція між цим явищем і дослідником. По-друге, враховуючи ступінь залучення і рефлек-тивності, рецепція може бути визначена як одиничний унікальний акт, своєрідний сплеск інтенсивності в нашій взаємодії з тради-цією. Цим і керується Чіглінцев, коли досліджує одиничні рецепції античності, здійснені окремими персоналіями׃ Г. Шліманом, К. Кава-фисом, А. Дунканом. Оці сплески інтенсивності уможливлюють нам рельєфніше сприйняття, ніж дані тієї чи тієї науки. Подібні процеси описує С. Авєрінцев, розмірковуючи про образ античності у Й. Вінкельмана: “це реальне уявлення, незбиране, послідовне і логічне, а не амальгама виключаючих одне одного фрагментарних уявлень, яка не раз виникатиме у пізніших, обізнаніших і менш наївніших інтерпретаторів античності” [1, 165].



Висновки можуть бути сформульовані так: по-перше, ми маємо вузьке поняття рецепції як методологічної установки, яка використовується, зокрема, у reception studies та спеціальних філоло-гічних дослідженнях, органічно із першим пов’язано ширше поняття рецепції – явища, що корелює з традицією та може бути проти-ставлено їй. Докладнішу характеристику цього явища, яке було ледве окреслено, автор має на меті сформулювати у майбутньому. Робота над поняттєвою рефлексією дозволить у перспективі впрова-дити сучасну філософську методологію для дослідження взаємо-відносин між давніми й сучасними, далекими і близькими культурами.
Література

  1. Аверинцев С.С. Образ античности / С.С. Аверинцев. – СПб. : Азбука-классика, 2004. – 480 с.

  2. Автономова Н.С. Парадоксы культурной рецепции (Деррида, метафизика и “словесные игры”) / Н.С. Автономова // Философские науки : научно-теоретический журнал. – 06/2008. – № 6. – С. 75 – 92.

  3. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов / О.С. Ахма-нова. – 2-е изд., стер. – М. : УРСС : Едиториал УРСС, 2004. – 571 с.

  4. Баллер Э. Преемственность / Э. Баллер // Философская энциклопедия : у 5 т. / Э. Баллер ; гл. ред. Ф.В. Константинов. – М. : Сов. энциклопедия. – Т. 4 : “Наука логики”. – Сигети. – 1967. – С. 360.

  5. Игнатенко А.В. Рецепция Ницше во Франции / А.В. Игнатенко // Философские науки : научно-теорет. журнал. – 04/2007. – № 4. – С. 56 – 77.

  6. Крикунов А.Е. Рецепция бытия и человека в философии В.В. Розанова / А.Е. Крикунов, А.В. Усачев // Философские науки : научно-теоретический журнал. – 11/2006. – № 11. – С. 18 – 37.

  7. Лазарев В.В. О “влияниях” и “заимствованиях” в истории философии / В.В. Лазарев // Философские науки : научно-теоретический журнал. – 06/2008. – № 6. – С. 93 – 112.

  8. Макарова И.В. Аристотелевское учение о душе и уме в неоплатонической рецепции / И.В. Макарова // Вестник Московского университета. Сер. 7 : Философия : научный журнал. – 03/2007. – № 2. – С. 39 – 46.

  9. Мельникова Е.Г. Понятие рецепции: современные исследова-тельские подходы к анализу текста культуры / Е.Г. Мельникова // Ярославский педагогический вестник. – 2012. – № 3. – Т. 1 (Гуманитарные науки). – С. 239 – 242.

  10. Мінаков М.А. Рецепція кантівського поняття віри розуму в німецькій, російській та англо-американській кантознавчій традиції / М.А. Мінаков // Мультиверсум : філософський альманах ; НАН України, Ін-т філософ. ім. Г.С. Сковороди. – К. : Український Центр духовної культури, 1999. – Вип. 6. – С. 3 – 16.

  11. Новейший словарь иностранных слов и выражений. – Мн. : Харвест ; М. : ООО “Изд-во АСТ”, 2001. – 976 с.

  12. Словник іншомовних слів. – К. : Довіра, УНВУ “Рідна мова”, 2000. – 1017 с.

  13. Співак В.В. Гріх “пияцтва” у рецепції українських мислителів XVII ст. / В.В. Співак // Мультиверсум. – 2007. – Вип. 63. – С. 191 – 205.

  14. Толковый словарь иноязычных слов. – М. : Рус. яз., 1998. – 848 с.

  15. Толстых В.И. Традиция / В.И. Толстых // Новая философская энциклопедия / В.И. Толстых ; науч. ред. М.С. Ковалева ; РАН, Ин-т философии, Нац. общественно-научный фонд. – М. : Мысль. – Т. 4. – 2010. – С. 87 – 88.

  16. Чиглинцев Е.А. Рецепция античности в культуре конца XIX – начала ХХI вв. / Е.А. Чиглинцев. – Казань : Изд-во Казан. гос. ун-та, 2009. – 290 с.

  17. Юридична енциклопедія. – К. : “Українська енциклопедія” імені М.П. Бажана, 2003. – Т. 5 : П – С. – 736 с.

  18. Martindale Ch. Reception and the Classics of the Future / Ch. Martin-dale, R.F. Thomas. Classics and the Uses of Reception [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.rhul.ac.uk/Classics/CUCD/martindale05.html.


Погонченкова Елена. Рецепция: понятие, явление, проблема. В статье рассматривается понятие рецепции и степень его примененеия в современной философии и гуманитарном знании. Анализируется восприятие явления рецепции в русско-, украинско- и англоязычном научном пространстве. Рецепция определяется через выяснение связей с близкими ей терминами: преемственностью, заимствованием, влиянием и, в первую очередь, традицией.

Ключевые слова: рецепция, традиция, reception studies, рецептивная эстетика, преемственность, заимствование.
Pohonchenkova Olena. Reception: a concept, a phenomena, a problem. The article deals with the concept of reception and the extent of its use in modern philosophy and the humanities. The perception of reception phenomena in modern Russian, Ukrainian and English scientific space has been analyzed. Reception is defined through the clarification of its links with close terms: succession, borrowing, influence and, above all, tradition.

Key words: reception, tradition, reception studies, aesthetic of reception, succession, borrowing.



НАШІ АВТОРИ
Артюх В’ячеслав, доцент кафедри філософії, політології та інноваційних соціальних технологій Сумського державного університету, кандидат філософських наук.
Барановська Уляна, аспірант кафедри теорії та історії культури філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.
Бурий Андрій, старший викладач кафедри філософії імені професора Валерія Григоровича Скотного Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, кандидат філо-софських наук.
Возняк Ореста, викладач кафедри релігієзнавства, теології і культурології філософського факультету Прикарпатського націо-нального університету імені Василя Стефаника, кандидат філософ-ських наук.
Войтків Леся, викладач Самбірського педагогічного коледжу імені Івана Филипчака. Аспірант Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.
Зайцев Микола, доцент, завідувач кафедри культурології та філософії Національного університету “Острозька академія”, доктор філософських наук.
Качмар Святослав, аспірант кафедри філософії Національного університету “Львівська політехніка”.
Коновальчук Валентина, доцент, завідувач кафедри психології Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників, кандидат психологічних наук.
Лебідь Андрій, докторант кафедри теорії культури та філософії науки ХНУ імені В.Н. Каразіна.

Марціновська Дарина, викладач кафедри релігієзнавства, теології і культурології філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, кандидат філософських наук.
Мірчук Ірина, доцент кафедри політології, соціології та правознавства Дрогобицького державного педагогічного універ-ситету імені Івана Франка, кандидат філософських наук.
Погонченкова Олена, аспірант кафедри філософії природничих факультетів Одеського національного імені І.І. Мєчнікова.
Скиртач Віолета, доцент кафедри філософії, соціально-політичних та правових наук Донбаського державного педагогічного університету, кандидат філософських наук.
Ткаченко Олександр, доцент кафедри філософії імені професора Валерія Григоровича Скотного Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, кандидат філософ-ських наук.
Туляков Олег, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін, секретар Вченої ради Державного вищого навчального закладу “Українська академія банківської справи Національного банку України”, кандидат педагогічних наук.
Фесенко Галина, доцент кафедри історії і культурології Харківського національного університету міського господарства імені О.М. Бекетова, кандидат філософських наук.
Цимбал Тетяна, професор кафедри філософії і соціальних наук Державного вищого навчального закладу “Криворізький національний університет”, доктор філософських наук.
Янко Жанна, доцент кафедри філософії імені професора Валерія Григоровича Скотного Дрогобицького державного педа-гогічного університету імені Івана Франка, кандидат філософ-ських наук.

OUR AUTHORS
Artyukh Vyacheslav, docent of the Philosophy, Political Studies and Innovative Social Technologies Department, Sumy State University, candidate of sciences (Philosophy).
Baranovska Ulyana, a graduate student of Department of Theory and History of culture of the Philosophical Faculty, Lviv Ivan Franko National University.
Buryi Andriy, a senior lecturer of the Philosophy Department named after Valeriy Skotnyi, Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University, candidate of sciences (Philosophy).
Fesenko Halyna, docent of the History and Culture Studies Department, Kharkiv National Academy of Municipal Economy, candidate of sciences (Philosophy).
Kachmar Svyatoslav, a post-graduate student of the Philosophy Department, National University “Lvivska Polytechnica”.
Konovalchuk Valentyna, docent, the head of the Psychology Department, Cherkasy regional institute of post-graduate studies for pedagogical workers, candidate of sciences (Psychology).
Lebid Andriy, doctorate of Theory of Culture and Science Philosophy Department, V. N. Karazin Kharkiv National University.
Martsinovska Daryna, a teacher of Department of Religious Studies, Theology and Culture Studies of the Philosophical Faculty, Vasyl Stefanyk Preсarpathian National University (Ivano-Frankivsk), candidate of sciences (Philosophy).
Mirchuk Iryna, docent of the Law Studies, Sociology and Political Studies Department, Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University, candidate of sciences (Philosophy).

Pohonchenkova Olena, a post-graduate student of the Philosophy Department of Natural Sciences Faculties, Odesa I.I. Mechnikov National University.
Skyrtach Violeta, docent of the Philosophical, Socio-Political and Legal Sciences Department, Donbas State Pedagogical University, candidate of sciences (Philosophy).
Tkachenko Oleksandr, docent of the Philosophy Department named after Valeriy Skotnyi, Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University, candidate of sciences (Philosophy).
Tsymbal Tatyana, professor of the Philosophy and Social Sciences Department, Kryvyi Rih National University, doctor of sciences (Philosophy).
Tulyakov Oleh, docent of the Social-Humanitarian Disciplines Department, secretary of the Academic Council of the State Higher Educational Institution “Ukrainian Academy of Banking of The National Bank of Ukraine”, candidate of sciences (Pedagogics).
Voytkiv Lesia, a teacher of Sambir Ivan Fylypchak Pedagogical College, a post-graduate student of the Philosophy Department named after Valeriy Skotnyi, Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University.
Vozniak Oresta, a teacher of Department of Religious Studies, Theology and Culture Studies of the Philosophical Faculty, Vasyl Stefanyk Preсarpathian National University (Ivano-Frankivsk), candidate of sciences (Philosophy).
Yanko Zhanna, docent of the Philosophy Department named after Valeriy Skotnyi, Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University, candidate of sciences (Philosophy).
Zaitsev Mykola, docent, the head of the Culture Studies and Philosophy Department, The National University of Ostroh Academy, doctor of sciences (Philosophy).

ЗМІСТ
ТКАЧЕНКО Олександр. До проблеми кризи духовності

у вимірах православ’я……………………………………….4



ВОЗНЯК Ореста. Герменевтично-екзистенційне

розуміння євхаристії……………………………………….17



ЦИМБАЛ Тетяна. Протоконцепції еміграції

у філософії Давньої Греції…………………………………30



БУРИЙ Андрій. Смерть і страх як екзистенціали:

до кінематографічної інтерпретації проблеми…………...41



ФЕСЕНКО Галина. Філософія міста

у ґендерній інтерпретації просторів………………………56



ЗАЙЦЕВ Микола. Індивідуально-особистісні

визначеності людини

в культурологічному вимірі……………………………….69

АРТЮХ В’ячеслав. Ідеологія народництва

як ціннісний контекст філософських поглядів

українських інтелектуалів

кінця XIX – початку XX століття…………………………79



ТУЛЯКОВ Олег. “Філософія серця”

як ідейна основа формування концепції

сталого розвитку України………………………………….91

МІРЧУК Ірина. Проблема особистості

у філософсько-релігійній спадщині

Гавриїла Костельника…………………………………….100

КАЧМАР Святослав. Проблема

співвідношення віри та розуму

у працях Григорія Богослова……………………………..112

ЛЕБІДЬ Андрій. Парадигма реалізму

та теорії істини…………………………………………….129



ЯНКО Жанна. Суб’єктивні та об’єктивні аспекти

особистості митця

у процесі соціального пізнання…………………………..144

ВОЙТКІВ Леся. Філософсько-гуманістичні ідеї

у творчості Тараса Шевченка…………………………….154



МАРЦІНОВСЬКА Дарина. Проблема феномену

релігійної віри в сучасній Україні……………………….163



БАРАНОВСЬКА Уляна. Плюралізм виявів

віртуалізації життя сучасної людини……………………173



СКИРТАЧ Віолета. Феноменологічні дослідження

психічно хворого суб’єкта………………………………..182



КОНОВАЛЬЧУК Валентина. Становлення та сутність

поняття “простір освіти”………………………………….191



ПОГОНЧЕНКОВА Олена. Рецепція:

поняття, явище, проблема………………………………...204



НАШІ АВТОРИ………………………………………………...218

CONTENTS
TKACHENKO Oleksandr. The problem of the crisis

of spirituality in Orthodoxy dimensions………………………4



VOZNIAK Oresta. Hermeneutic and existential

comprehension of the Eucharist……………………………..17



TSYMBAL Tatyana. Proto-concepts of emigration

in the philosophy of Ancient Greece………………………...30



BURYI Andriy. Death and fear as existentials:

problems of cinematographic interpretation…………………41



FESENKO Halyna. Philosophy of the city

in gender interpretation of spaces……………………………56



ZAITSEV Mykola. Individual and personal

conceptualizations of human

in culture studies dimension…………………………………69

ARTYUKH Vyacheslav. Peopleism ideology

as a valuable context of philosophical views

of Ukrainian intellectuals

in the late 19th – early 20th centuries…………………………79



TULYAKOV Oleh. “Philosophy of heart”

as an ideological foundation of the concept

of sustainable development of Ukraine……………………...91

MIRCHUK Iryna. Personality formation

on the religious principles

of Havryil Kostelnyk……………………………………….100

KACHMAR Svyatoslav. The problem of the relation

between faith and reason in the works

of St. Gregory the Theologian……………………………...112

LEBID Andriy. Realistic paradigm

and theories of truth………………………………………...129



YANKO Zhanna. Subjective and objective aspects

of the personality of the artist

in the process of social cognition…………………………..144

VOYTKIV Lesia. Philosophical and humanitarian ideas

in Taras Shevchenko’s creative activity……………………154



MARTSINOVSKA Daryna. Problems of the phenomenon

of religious belief in modern Ukraine……………………...163



BARANOVSKA Ulyana. Pluralism of manifestations

of a modern man life virtualization………………………...173



SKYRTACH Violeta. Phenomenological research

of a mentally ill subject…………………………………….182



KONOVALCHUK Valentyna. Formation and essence

of the notion “education space”…………………………….191



POHONCHENKOVA Olena. Reception:

a concept, a phenomena, a problem………………………..204



OUR AUTHORS…………………………………………………220

В И М О Г И

до матеріалів фахового наукового видання ДДПУ

ЛЮДИНОЗНАВЧІ СТУДІЇ:



ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ”

(ФІЛОСОФІЯ, ПЕДАГОГІКА)


Президія Вищої Атестаційної Комісії НАН України Постановою від 15.01.2003 року ухвалила (серед іншого): “3. Редакційним колегіям організувати належне рецензування та ретельний відбір статей до друку. Зобов’язати їх приймати до друку у виданнях, що виходитимуть у 2003 році та у подальші роки, лише наукові статті, які мають такі необхідні елементи: постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями; аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття; формулювання цілей статті (постановка завдання); виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку”.

Статті збірника мають відповідати цій ухвалі.


1. Приймаються статті обсягом від 8 – 12 сторінок. Подавати в комп’ютерному наборі (диск і роздрук – два примірники): редактор Mikrosoft Word 95 і наступні версії, шрифт Times New Roman 14, інтервал 1,5. У разі надсилання статті електронною поштою (zbirnyky@gmail.com) паперовий роздрук (усі береги по 2,5 см) треба долучити до інших документів. У тексті заборонено переноси. Ретельно вивірені цитати треба засвідчити підписом на берегах біля кожного посилання. Подати УДК, авторський знак та ключові слова.

2. Статті друкуються українською мовою, резюме до кожної – трьома мовами: українською, російською, англійською (кожне – до 500 символів з пробілами; два останні обов’язково мають містити переклад імені, прізвища автора і назви статті).

3. Список літератури – за абеткою (спочатку кирилиця, потім – латинка); у тексті в квадратних дужках позначається позиція та сторінка – [5, 100]. Посилання на античних та середньовічних авторів традиційно подаються в тексті у круглих дужках і до списку літератури не вносяться – (Cic. N.D. 1. 122); (Plin. Ep. 2. 13); (Tac. Ann. 1. 1).

4. Бібліографія оформляється відповідно до вимог ВАК України (Бюлетень ВАК України, № 3, 2008).



Архівні джерела подаються окремим блоком з римською нумерацією (за абеткою назв архівів) перед списком літератури.

5. До статей здобувачів наукових ступенів (аспірантів) додається рекомендація кафедри (відділу) установи, де автор працює, і рецензія доктора чи кандидата наук.

6. Авторська картка: прізвище, ім’я, по батькові, посада, місце праці, вчений ступінь, звання, адреса (службова, домашня, поштова, електронна), телефони.

Редколегії відхиляють статті з порушенням цих вимог.

7. Видання здійснюється із залученням коштів авторів (20 гривень за сторінку). Гроші за статті переказувати на:


Р/р 31251202108508

у Дрогобицькому УДКСУ у Львівській області

МФО 825014

ЄДРПОУ 02125438

Призначення платежу: за друк статті у науковому збірнику.
Адреса редколегії збірника наукових праць:

каб. 42, вул. Івана Франка, 24

Видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка,

м. Дрогобич, 82100 Україна

НАУКОВЕ ВИДАННЯ
ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
ЛЮДИНОЗНАВЧІ СТУДІЇ

Збірник наукових праць ДДПУ

імені Івана Франка

ВИПУСК ТРИДЦЯТИЙ



ФІЛОСОФІЯ
Головний редактор Надія Скотна
Редактор розділу Олександр Ткаченко
Технічний редактор Ольга Лужецька
Коректори Надія Кушина, Роман Вишнівський

Здано до набору 29.10.2014 р. Підписано до друку 05.11.2014 р. Формат 60х84/16. Папір офсетний. Гарнітура Times. Наклад 300 прим. Ум. друк. арк. 14,25. Зам. 322.



Видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 2155 від 12.04.2005 р.), 82100, Дрогобич, вул. І. Франка, 24, к. 42. тел. 2 – 23 – 78.

1 Ми не випадково виділили це слово, адже цинізм – особлива форма хибного знання, що особливо притаманна сучасному світові.

2 Решта новел були реалізовані Р. Росселліні, Ж.-Л. Ґодаром і У. Ґреґоретті – звідси й “збірнá” назва.

3 У цитатах дотримано авторських версій написання прізвищ.

4 Це жодною мірою не стосується “надлюдини” в ніцшеанському розумінні.

5 На наш погляд, маємо справу з автоіронією режисера – теж польського еміґранта.

6 Популярний варіант перекладу назви – “Одержима дияволом”, однак такий варіант видається занадто однозначним, адже викликає сумнів той факт, що Щось, яким одержима героїня акторки І. Аджані, є конкретно диявольським.

7 Про аналогічність понять “народ” і “українство” М. Грушевський пише так: “Українство репрезентується демосом. Ріжниці класових і економічних інтересів дуже часто накриваються ріжницями національними. Українець – се селянин і робітник. Пани, поміщики, капіталісти – се люди інших народностей або від народної маси відірвані. «Самостійна Україна» – без панів, «Україна для українців» – розумій: для селян і робітників, – в такій інтерпретації сі гасла для мас звучать дуже привабно…” [9, 37].

8 У “Розраді від філософії” Северина Боеція (480 – 524) “інтеліґенція” означає “божественний вічний розум”. В українському перекладі це поняття звучить як “вище розуміння” [1, 130].

9 Вважається, що в обіг російської літературної мови на означення моральної специфіки певної соціальної групи слово “інтелігенція” впровадив Петро Боборикін (1836 – 1921) у 60-х рр. ХІХ ст. Звісно, він не був творцем цього терміна та й сам не претендував на першість. До нього це слово трапляється кілька разів у В. Жуковського та В. Белін-ського, вони ж, зі свого боку, запозичили його, мабуть, з польської преси. У польській мові це слово закріпилося раніше, ніж у російській. Детальніше про історію концепту “інтеліґенція” див.: [12], [17].

10 Стоїчну позицію у питанні про межі відданості народу, який часто не розуміє такого відданого йому служіння інтеліґента, займає І. Франко: “Мій руський патріотизм, – пише він, – то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо, покладене долею на мої плечі. Я можу здригатися, можу тихо проклинати долю, що поклала мені на плечі це ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням. І якщо щось полегшує мені нести це ярмо, так це те, що бачу руський народ, який, хоч гноблений, затемнюваний і деморалізований довгі віки, який хоч і сьогодні бідний, недолугий і безпорадний, а все-таки поволі підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справед-ливості і до них шукає шляхів. Отже, варто працювати для цього народу, і ніяка праця не піде на марне” [20, 31]. Михайлові Грушев-ському твердості його життєвій позиції також надає усвідомлення обов’язку перед народом. У “Споминах” він пише: “Перше – людина мусить заплатити свій довг громадянству, свому людському колективові, а потім уже журитися своїм індивідуальним спасінням чи самодоско-наленням. Предки наші проспали свої часи, пролежали під грушкою свої часи, протратили запасми національної свідомості, зв’язлості, когеренції суспільного колективу – нам дістався в уділ обов’язок надолужити занедбане і розтрачене своєю енергією і витривалістю в активності і творчості. Сей культ громадсько-національного обов’язку взяв гору над аскетичними страшилками, відогнав їх…” [10, 137].

11 У відомого ідеолога народництва Бориса Грінченка (1863 – 1910) ця злитість національного та соціального визволення проявляється так: із Шевченкової поезії “випливає, що, коли ми хочемо визволитися від національного поневолення, то мусимо працювати задля добробуту простих неосвічених людей, пригноблених своєю нещасною долею” [6, 72], – стверджував він у полеміці з М. Драгомановим.

12 М. Грушевський: “Народ, маса народня… і єсть, і повинний бути альфою і омегою історичної розвідки. Він – із своїми ідеалами й змаганнями, з своєю боротьбою, поспіхами і помилками – єсть єдиний герой історії” [7, 73].

13 На нашу думку, російський дослідник творчої спадщини Григорія Богослова, Микола Виноградов, при загалом вдалому висвітленні окремих аспектів концепції богопізнання в Григорія, помилково вважає, що каппадокійський Отець дотримується олександрійської традиції розв’язання проблеми співвідношення віри і знання [3, 173].

14 Браян Далей відзначає використання св. Григорієм арґументації під час з’ясуванні відношення трансцендентного Бога до світу, розробленої Аристотелем; доведення існування Бога з наявності порядку у світі, розробленим стоїками. Та й не можна не визнати, що, як це характерно загалом для усієї патристичної думки, багато місць у працях каппадокійця проникнені духом платонізму [37, 34, 36] та неоплатонізму [23, 184].

15 Тут проявляється суттєва відмінність між баченнями богопізнання, що домінують у східному та західному християнському богослов’ї періоду патристики та схоластики. Віктор Петрушенко робить аналіз цієї відмін-ності на прикладі порівняння концепції богопізнання Григорія Богослова і Ансельма Кентерберійського: “Він (Ансельм – прим. автора) висловлює позицію щодо шляхів богопізнання, що не може не вразити тих, хто більше причетний до православ’я… Зокрема, він стверджує, що у більшості із того, «у що ми про Бога та його творіння віруємо», будь-яка людина може переконатися «за допомогою самого лиш розсудку…»” [32, 5].

16 У християнській традиції це альтернативне Климентові розуміння віри (хоча і олександрієць говорить про нього [27, книга 5, глава 1], але не в такому розробленому варіанті, в якому є його центральна концепція віри) чіткіше проявляється в працях деяких Отців Церкви через розрізнення двох видів віри – віри як акту та віри як процесу. Кирило Єрусалимський пише: “Є два види віри: один – віра догматична, згода душі на що-небудь… Інший ж вид віри є даром благодаті. Ця віра… споглядає Бога” [34], подібне говорить і Ісаак Сирін [24].

17 Цей один з небагатьох висловів св. Григорія, де поняття віри безпосередньо співвідноситься з поняттям розуму, перекладається на латинську і російську мову як: віра є довершенням нашого вчення (лат. – Fides quippe, doctrinae nostrae complemciitum est), (рос. Ибо восполнение нашего учения есть вера). З усіх відомих нам перекладів Ярослав Пелікан [42, 27] і Фредерік Норріс (на жаль, доступу до цього перекладу в нас немає, ми судимо лише за назвою книги, яка, без сумніву, стосується аналізованого нами вислову) [41] перекладають слово “‘λόγου” як “reasoning” (мислення, розум), в іншому англійському перекладі [44, 603] – також близько за значенням до “reasoning” – як “argument” (доказ, аргумент). Обидва альтернативні переклади з формального боку адекватні та рівносильні, проте з огляду на те, що в попередніх реченнях слово “λόγος” вживається св. Григорієм саме в значенні розуму (в російському перекладі невдало, на наш погляд, вжито замість “розум” “слово”, оскільки неясно про що взагалі йдеться: “когда, оставив веру, предпочитаем ей силу слова…”, в латинському спочатку перекладається також невдало як “oratio” (слово), а пізніше як “disserendi” (аргумент), в англійському знову таки – “argument”), ми перекладаємо цей вислів саме так.

18 Часто Григорій Богослов, як Климент Олександрійський [27, книга 4, глава 25] та Оріген [31, 45], Умом називає навіть Бога [2]


19 На жаль, російський переклад творів св. Григорія, яким ми користувались поряд з оригіналом і перекладом на латинську мову, в тих місцях, де особливо важливе таке розрізнення, не виявляє його. Так, у наведених нами вище двох місця, де йдеться про неможливість богопізнання розумом: “Але якщо ти пройшов розумом (λογισμψ) повітря і все, що в повітрі, то торкнись вже зі мною неба і небесного? Але тут нехай водить нас більше віра (πίστις), ніж розум (λόγος) [Oratio XXVIII. PG. T. 36. Col. 68]” і “Як погляне на Тебе розум (λόγος)? Бо Ти не осягаєшся ніяким розумом [Hymnm ad Deum. PG. Т. 37. Col. 507]” російський перекладач перекладає слово “λόγος”, як “ум” [10; 6], не роблячи відмінностей від слова “νούς”, яким св. Григорій виражає інструмент богопізнання. Така перекладацька неточність суттєво ускладнює орієнтацію дослідника окресленої проблеми в творчості Григорія Богослова.

20 Молодший представник патристики, один із перших християнських апологетів Юстин Філософ і Мученик, який вніс неоціненний вклад у постановку та розв’язання проблеми “Афіни і Єрусалим”, був, навпаки, схильним негативно ставитися до цього поняття як богопізнавального інструмента [25, глава 4].

21 У визнанні св. Духа Богом св. Григорій, слідуючи за своїм товаришем Василем Великим, також ґрунтує своє вчення спочатку на хресній формі, збереженої в Переданні, а згодом на тексті Св. Письма [41].

22 Жан Планже справедливо вказує на те, що св. Григорій більше практично, ніж теоретично доклався до розв’язання проблеми “Афіни і Єрусалим” [43, 261].

23 Спираючись на позицію Д. Девідсона, під умовами істинності висловлювань послідовники парадигми реалізму розуміють фактичний стан справ, онтологічно, а не каузально, незалежний від свідомості.

24 Х. Патнем, роз’яснюючи суть “no miracle argument” зауважує, що реалістська парадигма є єдиною з-поміж усіх, яка не вбачає дива у прогресивному поступі науки.

25 У радянській енциклопедії права (1956) спостерігається акцентування на римській рецепції, в “Юридичній енциклопедії” (2003) докладніше розглядається явище рецепції безвідносно до середньовічного процесу освоєння римської правової системи: виокремлюються його форми, види і способи впливу.

26 У цьому випадку вибірка проводилась у каталозі бібліотеки ОНУ ім. І.І. Мечникова.

27 За даними каталогу Національної бібліотеки України ім. І.В. Вер-надського.

28 За даними Російської державної бібліотеки.

29 Автором акцентується середньовічна філософія – час, коли мислителі сходу і заходу Європи для розробки релігійної догматики користувалися досягненнями неоплатонізму й аристотелізму.

30 У широкому значенні – від прийому гостей до теплого/ холодного прийому книги аудиторією.

31 Мартіндейл вживає поняття classical studies, яке ми перекладаємо як антикознавство, деякі спеціалісти, мабуть, визнають доречнішим вживати поняття класичної філології, але класичні штудії містять у собі ширший спектр досліджень.

32 Research Assessment Exercise – відбувається кожні п’ять років.

33 Мартіндейл у цьому контексті посилається на книгу “Reception Study: From Literary Theory to Cultural Studies”.

34 За висловом Саймона Голдхілла.

35 Важливою є заувага Чіглінцева щодо історіографії: “Звернення до історичної або соціокультурної рецепції античності дозволяє історичній науці бути активно присутньою на широкому міждисциплінарному полі сучасного гуманітарного знання і виконувати одночасно втрачену колись інтегруючу роль у соціогуманітарних дослідженнях” [16, 288], рецепція як нова методологія служить новому тріумфу тієї чи тієї галузі наук.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал