Логачевська С. П0, педагогічна творчість сільського вчителя



Скачати 53.12 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації10.04.2017
Розмір53.12 Kb.

Логачевська С.П0,
ПЕДАГОГІЧНА ТВОРЧІСТЬ СІЛЬСЬКОГО ВЧИТЕЛЯ,
Сьогодні досить важливою є орієнтація чотирирічної початкової школи на введення особистісно-орієнтовної системи навчання. Практичне засвоєння особистісно-орієнтовних технологій позитивно вплине на самооцінку діяльності як учня, так і педагога, що сприятиме їх активному творчому зростанню. В таких умовах диференціація й індивідуалізація навчання та виховання учнів стануть основоположним принципом.
Тому хочу поділитися своїм досвідом педагогічної творчості за 45 років учительської праці стосовно диференційованого навчання молодших школярів. Насамперед, це була систематична цілеспрямована самоосвіта.
Так, ще серед психолого-педагогічних досліджень минулого
(Я.А.Коменського, К.Д.Ушинський) переважають думки про необхідність працювати з учнями різного рівня знань. Продовження цих ідей знаходимо в дослідженнях сучасних науковців. Зокрема, дослідження Г.С. Костюка переконують нас у тому, що нормування навчальних навантажень повинно відповідати розумовим і психологічним відмінностям учнів. А це вимагає створення ситуації для відповідного режиму праці учнів різного рівня знань, з різними навчальними можливостями.
У дослідженнях учених знаходимо думки про необхідність пошуку ефективних шляхів організації роботи з учнями різного рівня знань. На мою думку, одним із таких шляхів є диференційоване навчання.
Важливою умовою застосування диференційованого навчання є глибоке знання дитячих можливостей. Тому треба вчитися діагностики. Це не споглядання, а доброзичливе, цілеспрямоване, вибіркове спостереження за дитиною у різних видах діяльності. Це застосування різних видів
індивідуальних, навчальних, ігрових завдань, які висвітлюють дитячу особистість, її навчальні уміння, мотивацію, витривалість, пам’ять, самоорганізацію, творчу натуру. Це узагальнення багатьох факторів.
Для визначення навчальних можливостей кожного учня можна ефективно використати „Методичні рекомендації з діагностики психологічної готовності дітей до навчання в школі”, які підготувала
Н.О.Головаль – кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології
Кіровоградського державного педагогічного університету. Результати серій діагностуючих завдань свідчать про психологічну готовність дітей до навчальної діяльності.
Перший (високий) рівень – це діти з високим інтелектуальним розвитком, вчаться з бажанням, охоче виконують вправи з логічним навантаженням, вміють працювати самостійно і швидко, до навчальної діяльності їх спонукає здебільшого пізнавальний інтерес.
Другий (середній) рівень – це учні з достатнім загальним розумовим розвитком. Темп виконання навчальних завдань середній. У самостійній
роботі немає системи, тому в таких учнів може різко змінюватися рівень засвоєння матеріалу і вони потребують різних мір допомоги.
Третій (низький) рівень – це діти з низьким рівнем розумового розвитку.
Вони швидко втомлюються, мають нестійку увагу. У них слабо розвинена здатність до абстрагування, низький рівень логічного мислення. У таких учнів у перші дні проявляється інтерес до навчання, але щоб цей інтерес не згас, учитель має систематично працювати з учнем.
Визначена характеристика рівнів готовності учнів до навчальної діяльності використовується нами для поділу їх на умовні групи, без оперування словами „сильний”, „слабкий”.
Слід завжди пам’ятати, що В.О. Сухомлинський рішуче заперечував методи авторитарної педагогіки: „Не хоче вчитися – примусимо”. Для того, щоб кожен учень захотів учитися, він повинен вміти вчитися. Це – вихідна, основоположна теза стимулюючої діяльності сучасного вчителя.
Саме тому В.О. Сухомлинський виділяє групи дітей, для яких учитель має знайти відповідне навантаження, щоб розумова праця принесла задоволення.
У моїй практиці розподіл учнів за рівнем готовності став об’єктивною підставою для здійснення роботи у двох напрямках: загальної підготовки дітей до самостійної навчальної роботи і спеціальної розробки диференціювання завдань.
Останній напрям є визначальним, бо саме через різноманітність і систематичність диференційованих завдань можна взаємопов’язано забезпечувати корекцію усіх компонентів готовності до самостійної навчальної діяльності, точніше враховувати поточні зміни, які відбуваються в системі уроків. Теоретичним підґрунтям реалізації цього напряму є конструювання системи диференційованих завдань для молодших школярів з різними навчальними можливостями.
З цією метою нами написано 16 практичних посібників з математики і мови для 1-4 класів за діючими програмами. Так, посібник „Мій помічник з математики” є супутником підручників з математики. Головне завдання посібника – запобігти відставанню слабкіших і забезпечити розвиток здібностей всіх учнів із різними навчальними можливостями.
Завдання кожної теми складаються з трьох частин, які тісно пов’язані між собою, всі вправи поступово ведуть учнів від відтворювальної діяльності до творчої.
Перша частина – актуалізації опорних знань. Дібрано надмірну кількість підготовчих вправ для тих учнів, які повільно засвоюють програмовий матеріал. Учень сам зможе скоротити обсяг вправ, якщо вони для нього будуть занадто легкими.
Друга частина – основна. Користуючись різними засобами допомоги
(надрядковими записами, конкретизацією завдань, пам’ятками, теоретичними довідками), учні самостійно, крок за кроком готуються до виконання без підказки основного завдання, яке виділене рамкою.
Третя частина – творчі завдання з поступовим ускладненням.

Завдання посібника можна використовувати на уроках вивчення нового матеріалу для парної та групової роботи, на уроках повторення та узагальнення знань.
Цей посібник полегшує роботу вчителя в доборі диференційованих тренувальних вправ і допомагає учням з різними навчальними можливостями вдома самостійно удосконалювати вміння і навички.
В державних вимогах до рівня загальноосвітньої підготовки учнів початкової школи вказується, що розвиток мовлення має набути статусу провідного принципу навчання рідної мови. Тому посібник „Мій помічник на уроках розвитку мови” має на меті допомогти вчителеві у вирішенні цього принципу навчання української мови.
Так, з метою підготовки всіх учнів до складання різних видів усних і письмових творів дібрано такі завдання, як словникова робота, робота над реченням, логічні вправи, складання текстів з деформованих речень, визначення теми і основної думки тексту, добір заголовків, розрізнення типів текстів, поділ їх за змістом на частини, побудова складних речень, редагування.
Вищим етапом у роботі над розвитком мовлення школярів є написання творчої роботи. Тому в посібнику пропонується система творчих вправ з поступовим переходом від простіших завдань до складніших.
Такими тренувальними вправами є: складання оповідань за сюжетними малюнками, опорними словами, за малюнком і запитаннями, складання різних описів, текстів-міркувань тощо.
Тематика текстів різноманітна: охорона життя і здоров’я учнів, професії, морально-етичні теми, народознавство, рослини, тварини.
Все це сприяє інтелектуальному розвитку молодших школярів.
Різні форми допомоги дають можливість всім учням самостійно виконувати завдання посібника.
Добираючи завдання для різних груп, враховується те, що ефективність вправ та їх системи залежить від одночасного дотримання певних умов: ступеня і специфіки засвоєння матеріалу, рівня знань, вікових та пізнавальних можливостей дітей.
За таких умов виділено два прийоми диференціації завдань: диференціація за ступенем їх складності і за ступенем самостійності учнів.
Диференціація за ступенем складності – це добір різноманітних завдань, які можна класифікувати таким чином: завдання, що вимагають різної глибини узагальнення і висновків; завдання, розраховані на різний рівень теоретичного обґрунтування роботи, що виконується; завдання репродуктивного й творчого характеру.
Диференціація за ступенем складності використовується не лише як засіб систематичного і послідовного розвитку мислення учнів, а й для формування позитивного ставлення до навчання, до розв’язання посильної задачі, стимулює бажання до подальшої праці і підвищує самооцінку своїх можливостей. Для цього добираю завдання з нарощуванням ступеня складності.

Поступове ускладнення завдань відкриває учням можливість самостійно перейти на більш високий рівень пізнавальної діяльності.
Добираючи диференційовані завдання за ступенем самостійності, всім учням пропонувались завдання однакової складності, але при цьому диференціювалась міра допомоги різним групам школярів, зокрема кількість
інформації про хід розв’язування дозувалась від найбільшої до найменшої міри повноти.
Інформація також варіюється за характером: конкретизація завдання. розв’язання допоміжних завдань, що приводить до розв’язання основного завдання, вказівка на прийом розв’язання; навідні запитання; наочне підкріплення.
У завданнях для 1 групи учнів зазначається лише мета, а шляхи їх досягнення вони шукають самі. Учням 2 групи до завдання дається підказка, на що слід звернути особливу увагу, працюючи над завданням. З учнями 3 групи детально розбирається послідовність мислительних операцій, необхідних для пошуку розв’язання.
Робота над такими завданнями дає можливість учням оволодіти раціональними прийомами розумової діяльності. Поступово кількість необхідної інформації для учнів 2 і 3 груп зменшується. Але зменшення залежить від сформованості в учнів певних навичок розв’язання пізнавальних завдань, тому значну увагу приділяю навчанню школярів прийомам аналізу і синтезу, порівняння, абстрагування й узагальнення.
Однак зводити повноцінну навчальну діяльність до вироблення загально-навчальних умінь − це означало б звуження, збіднення її впливу на розвиток. Тому спеціально слід розвивати пам’ять, увагу, здатність слухати, спостерігати, відчувати. Особливо цікавою для багатьох дітей є конструктивна і проективна діяльність, а для частини − творчість з драматизацією, віршування, ліплення і т.п. Саме системний і комплексний з поєднанням різних видів мислення, уяви, а не лише інтелектуалістичний повинен реалізуватися у 4-річній школі, бо вона − не суто навчальний, а життєвий простір дитини.
На основі теоретичного аналізу проблеми диференційованого навчання і виявлення стану її вирішення в педагогічному досвіді визначені способи використання системи диференційованих завдань для учнів різних груп на різних етапах уроку.
До речі, способи використання диференційованих завдань є програмою авторських курсів з широким використанням практичних завдань.
У посібнику „Диференціація у звичайному класі” широко описано характеристики 10 способів, поданих у структурно-логічних схемах. Цей посібник визнано одним із кращих серед поданих на конкурс, організований
Міністерством освіти та Міжнародним Фондом „Відродження” в рамках
Програми „Трансформація гуманітарної освіти в Україні”.
Отже, практика доводить, що успіх організації диференційованого навчання обумовлений дотриманням певних дидактичних умов. Це:

− глибоке знання вчителем вікових та індивідуальних особливостей молодших школярів;
− розвиток у кожного учня мислительних операцій;
− формування інтересу до навчання, старанності і вміння самостійно вчитися;
− постійне здійснення зворотного зв’язку з метою виявлення прогалин у засвоєнні програмового матеріалу;
− створення умов для об’єктивного вибору варіантів;
− дотримування „естафети” завдань, коли сильніші готують слабших до виконання основних завдань;
− добір дозування часу для поетапної роботи, що допоможе учням раціонально використовувати кожну хвилину;
− НОП учителя і учня;
− вміле використання засобів заохочення;
− чітке визначення етапу уроку, на якому потрібна диференціація, передбачати варіанти завдань, добирати міри допомоги і творчості завдання;
− передбачати обсяг завдань, щоб всі учні могли одночасно їх виконати.
Основні положення диференційованого навчання впроваджуються в практику роботи педагогів України шляхом проведення авторських курсів, конференцій, семінарів.
Наведені творчі здобутки в організації диференційованого навчання молодших школярів не вичерпують всіх аспектів цієї актуальної проблеми.
В даний час ми працюємо над методикою розвивального навчання в умовах диференціації, над пошуками нових засобів застосування диференційованих завдань, що сприятимуть розвиткові кожної особистості школяра, а це одне із головних завдань, яке треба вирішувати нам на новому етапі розвитку 4-річної школи.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал