Лінгвокраїнознавчий аспект викладання іноземної мови



Скачати 56.85 Kb.
Дата конвертації02.03.2017
Розмір56.85 Kb.
Алла Сабітова

м. Київ
ЛІНГВОКРАЇНОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ


Розвиток міжнародних зв’язків у сфері економіки, політики та культури обумовлюють послідовну орієнтацію сучасної методики викладання іноземних мов на реальні умови комунікації. Головними принципами викладання іноземних мов стають зання специфіки країни, мова якої вивчається, та краєзнавчий підхід. Мета навчання полягає в оволодінні іноземною мовою як засобом спілкування у різних сферах громадської та професійної діяльності в умовах міжкультурної комунікації, як засобом соціокультурного розвитку особистості, у долученні до духовних цінностей інших народів. Підгрунтям досягнення цієї мети є практичне оволодіння іноземною мовою, яке передбачає формування у студентів комунікативної, лінгвістичної, соціокультурної та професійної компетенції.

Комунікативний та соціокультурний розвиток студентів здійснюється здебільшого за рахунок правильної реалізації лінгвокраїнознавчого підходу.Такий підхід забезпечує засвоєння мови в тісному взаємозв’язку з іншомовною культурою, яка включає в себе різноманітні пізнавальні відомості про історію, літературу, архітектуру, побут, звичаї, спосіб життя та традиції країни, мова якої вивчається. Передача відомостей про культуру, релігію, історію, реалії, звичаї та традиції сприяє вихованню позитивного ставлення передусім до рідної, а також до до іноземної мови, культури народу, що є носієм цієї мови. Іншомовна культура як мета навчання має поряд із соціальним, педагогічним та психологічним змістом – лінгвокраїнознавчий зміст. У лінгвокраїнознавстві по-новому розглядається і уточнюється один із головних дидактичних принципів – взаємовідношення іноземної та рідної мов. Співвивчення рідної мови і культури в процесі опанування іноземної мови декларується як обов’язковий методичний принцип.

Лінгвокраїнознавство – відносно молода і поки що недостатньо розроблена і вивчена галузь лінгвістики, основне завдання якої полягає у виявленні зв'язків між мовою і культурою народу, що є носієм цієї мови. Лінгвокраїнознавство співвідноситься із загальним краєзнавством як систематизованою сукупністю наукових знань.

У сучасній методичній літературі лінгвокраїнознавство розглядається з двох сторін. По-перше, лінгвокраїнознавство - це аспект методики викладання іноземних мов, в якому досліджуються питання відбору та прийомів подачі студентам відомостей про країну, мова якої вивчається, з метою забезпечення їх практичного оволодіння мовою. Є Верещагін та В. Костомаров так сформулювали цей важливий аспект викладання мов: «Две национальные культуры никогда не совпадают полностью, – это следует из того, что каждая состоит из национальных и интернациональных элементов. Совокупности совпадающих (интернациональных) и расходящихся (национальных) единиц для каждой пары сопоставляемых культур будут различными»

По-друге, лінгвокраїнознавство – це аспект вивчення іноземної мови (поряд з фонетичним, лексичним, граматичним), який відбиває національно-культурний компонент мовного матеріалу. Кінцевою метою засвоєння лінгвокраїнознавчого аспекту є формування у студентів лінгвокраїнознавчої компетенції

Вимоги до рівня іншомовної соціокультурної компетенції: спосіб та стилі життя в країнах, мова яких вивчається та співвідносні з ними соціальні цінності, норми, традиції та звичаї; соціокультурний портрет країни, народів та мов, які функціонують у конкретних культурних спільнотах; духовна, фізична та матеріальна культура країн, мова яких вивчається; культурна спадщина, культурна ідентичність та ментальність народів, мова яких вивчається; соціокультурні норми поведінки в умовах міжкультурної комунікації.

Лінгвокраїнознавство як аспект викладання іноземних мов та галузь лінгвістики має свій власний матеріал. Ооднією їз центральных категорій лінгвокраїнознавчого матеріалу є фонові знання –знання про навколишній світ, якими володіє середньостатистичний

носій мови та культури. Лінгвокраїнознавство вивчає слово як культурно-історичне явище, як образ, який включає в себе різні асоціації, передусім ті, що ґрунтуються на національній культурі і є властивими для усіх носіїв цієї культури та мови. Лексичний фон може не усвідомлюватися носієм мови, але набуває великого значення під час міжкультурного спілкування. Тому при вивченні мови необхідно опанувати не тільки слова, але й лексичний фон мови, інакше відбувається перенесення понять однієї мови на поняття іншої, тобто відбувається лінгвокраїнознавча ін-терференція.

У лінгвокраїнознавчій теорії слова Е. Верещагін і В.  Костомаров дають визначення слову як окремій одиниці мови, що вміщує знання про реальність, що властива як масовій, так і індивідуальній сідомості, тобто слово розглядається як «вместилище знаний».

Слово складається із поняття або логічного поняття, яке характеризуеться як наївне, побутове, і логічного значення, яке відрізняється національною своєрідністью.

До лексичних одиниць із національно-культурною семантикою можна віднести:


  • безеквівалентну лексику – назви реалій, предметів і явищ, що є характерними для однієї культури і відсутні в іншій (назви специфічних знарядь праці, грошових одиниць, архіїзми, тощо);

  • конотативну лексику – слова, що співпадають за денотатом, але мають відмінності за своїми культурно-історичними асоціаціями (наприклад, назви кольорів у функції ідентифікатора «свій-чужий»);

  • фоновую лексику – назви предметів і явищ, які в цілому співпадають у культурах, що зіставляються, але мають національні особливості функціонування;

  • ономастичну лексику – слова, що є загальнонаціональними, але мають культурно-історичні асоціації (власні імена, компоненти-топоніми тощо);

  • лексичні одиниці афористичного рівня (прислів’я, приказки, крилаті вислови, цитаты, які часто використовуються в різних алюзіях);

  • правила мовної і немовної поведінки у різних ситуаціях спілкування; форми мовного етикету конкретної етнолінгвістичної спільноти. У всіх без виключення сферах комунікації великого значення набуває знання та адекватне використання правил мовного етикету сукупності властивих для культури країни, мова якої вивчається, вимог до форми, змісту, порядку, характеру і ситуативної доречності висловлювань. Останнім часом видана велика кількість методичної та навчальної літератури з питань вивчення мовного етикету іноземної та ріднї мови (Формановская Н. И. Культура общения и речевой этикет)

При включенні національно-культурного компоненту у зміст викладання іноземної мови необхідно підбирати адекватні засоби для його засвоєння. Такими засобами можуть бути передусім аутентичні матеріали: літературні та музичні твори, предмети реальної дійсності та їхні ілюстровані зображення, що найкраще можуть наблизити студентів до звичайного культурологічного середовища.

Сучасні студенти зростали здебільшого не на текстовій, а на візуальній інформації будь-якого типу, тому краще сприймають та запам’ятовують саме візуально представлений матеріал: мультимедійні програми, навчальні фільми тощо. Подача інформації з лінгвокраїнознавства у візуально-аудіальній формі забезпечує якісно нове сприйняття засвоєння цієї інформації.

Практика викладання показала також доцільність інтерактивних методів навчання, коли знання здобуваються не у вигляді уже готової технології від викладача, а успівпраці між викладачем і студентом. Викладач створює ситуації, у яких студент проявляє активність і сам сприяє процесу набуття знань. Інтерактивні вправи та завданя направляються не на закріплення вже пройденого матеріалу, а на вивчення нового.

Результатом інтерактивних методів навчання є:



  • підвищення мотивації студентів;

  • підвищення рівня засвоєння матеріалу;

  • зниження втомлюваності студентів;

  • розвиток уміння працювати в групах;

  • розвиток комунікативних навичок;

  • розширення можливості викладача працювати за власною програмою;

  • урахування викладачем власних можливостей під час вибору методики

Підсумовуючи, можна сказати, шо метою курсу «Лінгвокраїнознавства»є не тільки формування у студентів лінгвокраїнознавчої компетенції, яка у подальшому допоможе їм у спілкуванні з іноземними колегами на високому міжнародному рівні, а і виховання особистості зі здатністю до самостійного критичного мислення, толерантного ставлення до культурних відмінностей, умінням спілкуватися та співпрацювати з людьми різних національностей, рас, віросповідань, розуміння своєрідності інших культур, викорінення негативного ставлення до них за умови збереження в якості стрижня своєї власної культури.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал