Львівська політехніка



Скачати 105.44 Kb.

Дата конвертації12.04.2017
Розмір105.44 Kb.

55
УДК 62.012.32+338.24
В.С. Кубарева
Національний університет “Львівська політехніка”
СУТНІСТЬ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

© Кубарева В.С., 2012
Досліджено теоретичні аспекти стратегічного управління підприємством. Розглянуто
стратегію підприємства як основу стратегічного планування, за допомогою якої на підприємстві
розглядається комплекс проблем, використовуються нові технології. Наведено порівняльну
характеристику стратегічного та оперативного управління підприємством та розглянуто перехід
з одного управління до іншого.
Ключові слова: стратегічне управління, стратегія, базові стратегії, оперативне управління.

THE ESSENCE OF STRATEGIC BUSINESS MANAGEMENT

© Kubareva V.S., 2012
The theoretical aspects of strategic management. Considered strategy of the enterprise as a basis
for strategic planning, through which the company considered complex problems, apply and use new
technologies. The comparative characteristic of strategic and operational management and discussed the
transition from one administration to another.
We characterize the application of strategic management. The classification of the basic strategies
of enterprises. We describe three levels of strategy. Characterized model strategy. The influence of
strategic management at the company.
Key words: strategic management, strategy, basic strategy, operational management.
Постановка проблеми. В Україні теорія і практика стратегічного управління ще не зайняли належного місця. У практиці сучасного господарювання лише 10 % підприємств повністю реалізують власну стратегію,
5 % розуміють стратегію та пов’язують її з власною діяльністю, 15 % підприємств витрачають на обговорення стратегії більш ніж годину на місяць, 25 % менеджерів мають стимули, пов’язані зі стратегією, і в 40 % бюджет, пов’язаний зі стратегією.
В перехідних та ринкових умовах підприємство самостійно будує своє майбутнє, створюючи стратегіч- ний план дій. Побудова стратегічного плану підприємства приводить як до успіху, так і до банкрутства.
Українським підприємствам значно важче застосувати стратегічне управління у зв’язку із браком коштів для впровадження інноваційних процесів, складними умовами господарювання. Проте є такі підприємства, які мають чітко визначену місію, цілі, концепцію, культуру, неординарний підхід до вирішення проблем, тобто успішно впроваджують стратегічне управління на підприємствах. Це “Світоч”, “Дарниця”.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Стратегічне управління – це динамічний процес, який перебуває у постійному русі, його завдання полягає у пошуку шляхів покращення існуючої стратегії підприємства і контролю її виконання.
У роботах західних вчених увагу зосереджено на питаннях адаптації підприємств до змінних умов зовнішнього середовища та відмінностях операційного та стратегічного управління. Такі відомі вчені, як І Ансофф,
А. Томпсон, Дж. Стрікленд, М. Портер, М. Хамель, М. Мінцберг, по-різному визначають поняття “стратегія”.
Значний науковий внесок у дослідження теоретичних засад стратегічного управління зробив російський вчений О. Віханський, з українських вчених можна виділити Г.І. Кіндратську.
Ціль статті. Метою статті є розкриття суті стратегічного управління і можливості його застосування на підприємстві для забезпечення ефективного існування і розвитку в ринкових умовах.
Виклад основного матеріалу. Стратегічне управління виконує велику кількість завдань, які стосуються стратегічного аналізу, реалізації, розробки та контролю за виконанням стратегій підприємств.
Щоб скласти наукове уявлення щодо сутності стратегічного управління, доцільно звернутися до змісту первинної концепції стратегічного управління. Розробник цієї концепції І. Ансофф пов’язує її з двома протилежними типовими стилями поведінки підприємства: прирістним і підприємницьким [2].
Прирістний стиль спрямований на мінімізацію відхилень від традиційної поведінки як усередині підприємства, так і за її межами, а підприємницький стиль прагне безупинної зміни досягнутого стану підприємства.
Порівняльні характеристики цих двох типів організацій подано в табл. 1.
Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua

56
Таблиця 1
Характеристики двох типів організацій
Поведінка
Характеристики підприємства
Прирістна
Підприємницька
Цілі
Оптимізація прибутковості
Оптимізація потенціалу прибутковості
Шляхи досягнення цілей
Екстраполяція минулих підходів
Взаємодія можливостей отримання прибутку та якості управління
Обмеження
1. Із зовнішнього середовища підприємства
2. За внутрішніми можливостями
1. Здатність змінювати зовнішнє середовище
2. Здатність сприймати різні способи поведінки
Система заохочень та стягнень 1.
Заохочення за стабільність, ефективність
1. Заохочення за творчість та ініціативу
2. Стягнення за відсутність ініціативи
Інформація
Внутрішня: діяльність
Зовнішня: довгостроковий обсяг можливостей
Внутрішня: можливості
Зовнішня: глобальний обсяг можливостей
Проблема
Повторювана, знайома
Неповторювана, нова
Організаційна структура 1.
Стабільна або така, що розширюється.
2. Прагнення до економії в масштабах виробництва.
1. Гнучка, структурно мінлива.
2. Діяльність організована відповідно до проблем.
Рішення управлінських проблем: а) визначення необхідності дій
1. Реакція на відповідь на нову проблему.
2. Із запізненням щодо появи проблеми.
1. Активний пошук можливостей.
2. Передбачення проблеми. б) пошук альтернативи 1.
Орієнтація на минулий довід.
2. Незначні відхилення від статус-кво.
3. Розглядається єдина альтернатива.
1. Творчий пошук.
2. Великі відхилення від статус-кво.
3. Розглядаються численні альтернативи. в) оцінка альтернатив
Приймається перша, що задовольняє потреби Вибирається краща з набору альтернатив г) ставлення до ризику 1.Мінімізація ризику.
2.Відповідність минулому досвіду.
1.Свідомий ризик.
2.Балансування сукупності ризикових варіантів.
Як видно із поданої в таблиці характеристики, перехід від одного до іншого стилю пов’язаний із серйозними змінами і призводить до конфліктів і напруження на підприємстві.
Реалізацією прирістного та підприємницького стилів організаційної поведінки є стратегічне та опера- тивне управління.
Система стратегічного управління дає змогу досягти таких основних результатів [3, с. 40]:
1.
Створити системний потенціал для досягнення цілей підприємства. Цей потенціал складається з фінансових, сировинних і людських ресурсів, що використовує підприємство; виробленої продукції (послуг); сформованого позитивного іміджу підприємства.
2.
Сформувати структуру та провести внутрішні зміни на підприємстві, що забезпечують чутливість до змін зовнішнього середовища і відповідну адаптацію.
Оперативне управління використовує вже існуючу стратегічну позицію підприємства для досягнення конкретних тактичних цілей.
Порівняння оперативного і стратегічного управління наведено в табл. 2 [4, с. 37].
Таблиця 2
Порівняння оперативного і стратегічного управління
Характеристика
Оперативне управління
Стратегічне управління
Місія, призначення
Виробництво товарів і послуг з метою отримання доходу від їх реалізації
Виживання підприємства в довгостро- ковій перспективі через установлення динамічного балансу з оточенням, що дозволяє вирішувати проблеми.
Об

єкт концентрації уваги менеджменту
Погляд усередину підприємства, пошук шляхів ефективнішого використання ресурсів
Погляд назовні, пошук нових можли- востей підприємства, у конкурентній боротьбі, відстеження і адаптація до змін в оточенні
Урахування фактора часу
Орієнтація на короткострокову
і середньострокову перспективу
Орієнтація на довгострокову перспек- тиву
Основа побудови системи управління Функції та організаційні структури, процедури, техніка й технологія
Люди, системи інформаційного забезпе- чення, ринок
Підхід до управління персоналом
Погляд на працівників як на ресурс підприємства, як на виконавців окре- мих робіт та функцій
Погляд на працівників як на основу підприємства, її головну цінність та джерело благополуччя
Критерій ефективності управління
Прибутковість
і раціональність використання виробничого персоналу
Своєчасність і точність реакції підпри-
ємства на нові запити ринку і зміни залежно від змін оточення
Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua

57
Із табл. 2 видно, що перехід від оперативного управління до стратегічного дає змогу швидко реагувати на зміни, які відбулися у зовнішньому середовищі.
Багато вчених дають своє визначення поняттю стратегічний менеджмент, наприклад А. Томпсон,
А.Дж. Стрікленд розглядають стратегічний менеджмент як процес, за допомогою якого менеджери встанов- люють довгострокове спрямування підприємства, розробляють стратегії для досягнення цілей з урахуванням зовнішніх і внутрішніх обставин, і зобов’язуються виконати вибрані плани дій.; О.С. Віхальський – як управління підприємством, що спирається на людський потенціал як на основу підприємства, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, гнучко реагує і здійснює своєчасні зміни на підприємстві, які відповідають викликові з боку оточення і дозволяють створювати конкурентні переваги, що в сукупності дає змогу підприємству вижити в довготривалій перспективі, досягаючи при цьому своєї цілі, мети.
Стратегічний менеджмент складається з різних елементів. Американська консультаційна фірма “Мак-
Кінсі” наводить деякі із них, наприклад: стратегія, структура, кадри, мистецтво управління. Стратегічний менеджмент підприємства розглядається як система трьох елементів:
– стратегія, як сукупність управлінських рішень щодо перспективного її розвитку;
– відповідна структура управління, зорієнтована на розроблення і впровадження стратегій;
– організаційна культура.
Стратегію підприємства вважають одним з головних понять у стратегічному менеджменті. Різні вчені запропонували безліч визначень терміна “стратегія” різними вченими, деякі із них наведені в табл. 3.
Таблиця 3
Визначення поняття “стратегія”
Автор
Визначення
І.Ансофф, Д.Стейнер
Стратегія як спосіб установлення цілей для корпоративного, ділового і функціонального рівнів
А. Чандлер
Стратегія як метод установлення довгострокових цілей підприємства, програми її дій і пріоритетних напрямків розміщення ресурсів
М. Портер
Стратегія як спосіб реакції на зовнішні можливості і загрози, внутрішні сильні і слабкі сторони
М.Мінцберг
Стратегія як послідовна, погоджена та інтегрована структура управлінських рішень
М.Мескон,
М.Альберт,
Ф.Хедоурі
Стратегія являє собою детальний всебічний комплексний план, призначений для того, щоб забезпечити здійснення місії підприємства і досягнення її цілей
М. Хамель
Стратегія як спосіб розвитку ключових конкурентних переваг підприємства
А.Томсон
Стратегія як набір дій і підходів щодо досягнення заданих показників діяльності
Із цих визначень можна зробити висновок, що стратегія – це такий компонент стратегічного менеджменту, який дозволяє підприємству досягати чітко встановлених цілей підприємства, забезпечити конкурентоспроможність на ринку, тобто забезпечити такий стан підприємства, щоб воно могло успішно працювати у жорстких ринкових умовах.
Стратегію трактують як певний план діяльності підприємства, пов’язаний із позицією підприємства на зовнішньому ринку, як сьогодні, так і в майбутньому. Стратегія спрямована на реалізацію основних довго- строкових цілей підприємства. Поняття “стратегія” використовують в науці та практиці управління з 50-х років ХХ ст.
Отже, стратегія – це довгостроковий якісно визначений напрям розвитку підприємства, спрямований на закріплення її позицій, задоволення споживачів та досягнення поставлених цілей. Він розробляється для того, щоб визначити, в якому напрямі розвиватиметься підприємство, та приймати рішення під час вибору способу дій.
За класифікацією А.А. Томсона та А.Дж. Стрікленда розрізняють такі види стратегій:

корпоративна;

ділова;

функціональна;

операційна.
Корпоративна стратегія визначає загальний план управління підприємством. Вона охоплює всі сфери діяльності підприємства, окреслює загальний план розвитку.
Ділова стратегія зорієнтована на управлінні успішною діяльністю в одній із сфер бізнесу. Мета її зосереджена на досягненні довготривалих ділових переваг.
Функціональна стратегія конкретизує деталі в загальному плані розвитку підприємства, визначаючи підходи, дії, методи щодо управління підрозділами. Спрямована на ефективне використання ресурсів у межах реалізації загальної стратегії.
Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua

58
Операційна стратегія визначає принципи управління ланками організаційної структури, способи вирішення стратегічно важливих оперативних завдань (закупівля, управління запасами). Розробляють її для функціональних напрямів з метою реалізації стратегій вищих рівнів.
Складне багаторівневе утворення, у якому стратегія нижчого рівня підтримує і доповнює стратегію вищого рівня, а реалізація кожної з них забезпечує реалізацією досягнення загальних цілей, називають базовою стратегією підприємства.
Класифікація базових стратегій підприємства наведена в табл. 4
Таблиця 4
Класифікація базових стратегій підприємств
Тип стратегій
Основні напрями
Корпоративна (портфельна) стратегія

встановлення інвестиційних пріоритетів і спрямування корпоративних ресурсів у найпривабливіші сфери діяльності;

посилення конкурентних позицій у кожному виді бізнесу;

створення та управління господарським портфелем структурних підрозділів (зміцнення ділових позицій).
Ділова стратегія

розробка заходів, підходів до формування конкурентних переваг;

об’єднання стратегічних дій основних функціональних підрозділів.
Функціональна стратегія

дії щодо підтримання ділової стратегії, досягнення цілей підрозділу.
Операційна стратегія

вирішення проблем, пов’язаних із досягненням цілей підрозділу;

способи вирішення стратегічно важливих оперативних завдань
(закупівля, управління запасами, ремонт, транспортування, реклама).
Стратегія підприємства легко описується за допомогою чотирьох елементів: стратегічних цілей, сфери діяльності, способу здобування конкурентної переваги та функціональних стратегій. На рис. 1 зображено модель стратегії [1].
Рис. 1. Модель стратегії
Стратегічні цілі вказують напрям діяльності підприємства, встановлюють спосіб мотивування праців- ників та способи проведення контролю за виконанням планів.
Сфера діяльності підприємства вказує на те, які товари чи послуги і на яких ринках підприємство має намір впроваджувати. Основним способом здобуття конкурентної переваги підприємства на ринку є: хороша якість, низька ціна, швидкість доставки, марка, певні характеристики товару. Проте інколи з’являються нові та оригінальні способи здобуття переваги підприємства на ринку, наприклад: італійський виробник одягу, що розповсюджує свої вироби переважно через мережу ліцензованих магазинів Benetton, використовує шокуючі форми привертання уваги до своїх виробів; BMW здобув перевагу, здійснюючи протягом років обробку найвищої якості завдяки працевлаштуванню висококваліфікованих німецьких робітників.
На підприємствах, які функціонують в ринковому середовищі, виділяють три рівні стратегії (рис. 2) [1]:

стратегію підприємства, пов’язану з вибором набору товарів-ринків;

конкурентну стратегію, що стосується конкретного товару або ринку і визначає спосіб введення конкурентної боротьби;

функціональну стратегію (виробничу, маркетингову, логістичну тощо).
Сфера діяльності
Стратегічна перевага
Функціональні програми дії
Стратегічні цілі
Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua

59
Якою діяльністю
Стратегія займатись і як її організації вести?
Як здобути тривалу
Конкурентна конкурентну перевагу стратегія для певного товару/ринку?
Стратегія конкуренції
Функціональна поділена на функціо- стратегія нальні частини
Рис. 2. Три рівні стратегії
Звернемо увагу на те, що в систему стратегії (рис. 2) автори рисунка не ввели логістичну стратегію, оскільки й надалі, незважаючи на великі напрацювання логістики, у підручниках зі стратегічної логістики рідко беруть до уваги логістичну стратегію.
На рис. 2 функціональні стратегії виступають елементом загальної стратегії підприємства. Найпопу- лярнішою моделлю конкурентної стратегії підприємства є концепція М. Портера. Він виділив чотири альтернативні конкурентні стратегії: лідерство за ціною, стратегію диференціації, стратегію ринкової ніші та низьких цін і стратегію з концентрованою диференціацією.
Лідерство за ціною найчастіше потребує досить великої частки ринку, агресивної цінової політики та
інвестування, контролю за витратами, набуття досвіду, а також мінімізації витрат на дослідження та новов- ведення тощо.
Стратегія диференціації – друга з основних стратегій за Портером ґрунтується на диференціації товару чи послуг підприємства, а також на створенні чогось відмінного. Є такі способи диференціації: методи здійснення продажу або аквізиції (прямого продажу), основні характеристики товару, марка, форма тощо.
Диференціація рідко пов’язана з великою часткою ринку і здійснюється за рахунок гіршої цінової позиції.
Стратегія ринкової ніші і низьких цін та стратегія з концентрованою диференціацією орієнтуються на обслуговування вибраної ринкової ніші, і це дасть змогу здобути перевагу над конкурентами, які діють в межах усього ринку або в межах сегмента.
Стратегія необхідна як загалом підприємству, так і окремим його підрозділам і функціональним відділам. Загалом стратегії розробляються (рис. 3) на чотирьох різних організаційних рівнях.
Із поданої схеми можна зробити висновок, що функціональна стратегія являє собою план дій окремого підрозділу підприємства чи функціонального напрямку всередині певної сфери бізнесу.
Рис. 3. Ієрархічна структура стратегій [3, с. 16]
Корпоративна стратегія
Ділова стратегія
Функціональні стратегії
Маркетинг
Виробництво
Управління персоналом
НДПКР
Фінанси
Інформаційні системи
Операційні стратегії
АТ «Хемкорп» пігменти; штучні добрива; барвники.
Маркетинг
Дослідження
Фінанси
Виробництво
Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua

60
Маркетингова стратегія – це стратегія промислових підприємств, орієнтованих на ринкові цінності, тобто це розроблення стратегічних рішень, які дають змогу ефективно реалізувати завдання середньо- строкового та короткострокового періоду підприємства. Будь-яка маркетингова стратегія залежить від співвідношення чинників зовнішнього та внутрішнього середовища
Під поняттям “стратегія маркетингу” розуміють детальний всебічний план маркетингових цілей підп- риємства [5].
Ефективно розроблена маркетингова стратегія дозволяє підприємству:

підвищити конкурентоспроможність товарів, послуг;

розширити клієнтську базу;

збільшити обсяг продажів;

підвищити якість обслуговування споживачів;

виробити ефективну цінову та продуктову політику.
Стратегія розвитку науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт (НДПКР) ґрунтується на науково-технічних прогнозах і формується з урахуванням можливих винаходів та технологічних проривів у тій чи іншій галузях у той період, на який розробляється стратегія.
Стратегія НДПКР – це план проведення головних досліджень щодо нової продукції, технології, організації виробництва та менеджменту, а також ефективнішого використання існуючих продуктів, процесів,
їх розвитку та управління.
Виробнича стратегія – це функціональна стратегія створення та розвитку висококонкурентного виробничого потенціалу підприємства.
Найпоширені такі виробничі стратегії:

стратегія створення нового виробництва: придбання нового виробництва, створення нового виробництва за рахунок нового використання існуючого виробничого потенціалу;

стратегія змін у технологічному процесі: впровадження нових методів виготовлення продукції та технологій, використання нових матеріалів;

стратегія відносно організації виробництва: диверсифікація виробництва, ритмічність виробництва, система управління якістю виробництва тощо.
Фінансова стратегія – це визначення цілей використання фінансових ресурсів, методів фінансування, розробка фінансових планів та фінансове планування.
Найвживаніші такі фінансові стратегії:

стратегія кредитування: регулювання та контроль короткострокових кредитів;

стратегія використання дивідендів: організація процесу сплати дивідендів.
Стратегія управління персоналом – це стратегія, спрямована на розвиток та вдосконалення кадрового потенціалу підприємства, накопичення людського капіталу.
Найчастіше використовують такі стратегії управління персоналом:

стратегія винагороди та мотивації: балансування винагороди та прибутків із загальними та забезпечувальними стратегіями;

добір і навчання: організація процесу навчання, організація аналітичних центрів добору та розвит- ку персоналу;

стратегія управління персоналом: процес добору, найму, навчання, перекваліфікації, використання та стимулювання працівників, які б відповідали потребам, що зумовлені майбутніми організацій- ними змінами підприємства.
Висновки та перспективи подальших досліджень. Застосування стратегічного управління на підпри-
ємствах дозволяє охарактеризувати економічні, організаційні, технічні можливості виробництва та їх максимальне використання, своєчасно координувати роботу з розробки бізнес-планів розвитку підприємства.
Загалом стратегічне управління підвищує ефективність роботи підприємств у сучасних умовах.
1.Виханський О.С., Стратегическое управление: учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Гардарика,
1998. – 296 с. 2. Ансофф И. Стратегическое управление / сокр. пер. с англ.; науч. ред. и авт. предисл.
Л.И. Евенко. – М.: Экономика, 1989. – 519 с. 3. Міщенко А.П. Стратегічне управління: навч. посіб. – Київ:
Центр навчальної літератури, 2004. – 336 с. 4. Галушка З.І. Комарницький І.Ф. Стратегічний менеджмент.
Навч. метод. посіб. – Чернівці: Рута, 2006. – 248 с. 5. Белов Артем. Стратегический маркетинг на
промышленном предприятии: подходы и проблемы // Тор-Manager. – 2002. – № 21.
Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал