Лекція з навчальної дисципліни українська мова



Сторінка1/3
Дата конвертації05.12.2016
Розмір0.49 Mb.
  1   2   3
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО НАВЧАННЯ

Кафедра юридичного документознавства

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни

УКРАЇНСЬКА МОВА



(ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)
для курсів дистанційного навчання

Укладачі:

Проценко Г. П.,

старший викладач кафедри

юридичного документознавства;

Марунич І.І.,

начальник кафедри

юридичного документознавства,

кандидат філологічних наук, доцент


Київ 2015

Тема 1. ВСТУП ДО НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «УКРАЇНСЬКА МОВА (ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)

Дисципліна: Українська мова (за професійним спрямуванням).

Категорія слухачів: слухачі ННІЗН.

Навчальний час: 2 години.

Навчальна мета:

1) надати цілісне наукове уявлення про «Українську мову (за професійним спілкуванням)» як навчальну дисципліну для юристів;

2) виробити навички оптимальної мовної поведінки у професійній сфері: вплив на співрозмовника за допомоги вмілого використання різноманітних мовних засобів, оволодіння культурою монологу, діалогу та полілогу; сприйняття й відтворення фахових текстів, засвоєння лексики і термінології зі свого фаху, вибір комунікативно виправданих мовних засобів, послугування різними типами словників;

3) систематизувати знання про мову і мовлення, національну мову, українську літературну мову, мовні норми.



Виховна мета:

1) сприяти усвідомленню слухачами важливості у площині практичної діяльності знань норм української літературної мови;

2) сприяти виробленню розуміння ролі культури мовлення у фаховій діяльності, житті людини і громадянина.

Розвивальна мета:

1) розвивати пізнавальну активність слухачів у процесі сприйняття теоретичної інформації, спрямованої на поглиблення та розширення мовних та мовленнєвих знань, умінь і навичок, які є необхідними для подальшого застосування у фаховій діяльності;

2) сприяти розвитку уміння адаптувати теоретичний матеріал до вимог практичної діяльності з фаху;

3) розвивати комунікативний досвід, що сприяє покращанню креативних здібностей слухачів та спонукає їх до самореалізації, активізує пізнавальні інтереси, реалізує евристичні здібності як визначальні для формування професійної майстерності.



Навчальне обладнання, ТЗН: проектор, ноутбук.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: конституційне право, теорія держави та права, адміністративне право, адміністративна діяльність, кримінальне право, кримінальний процес, криміналістика, цивільне право, цивільний процес, управління в органах внутрішніх справ, юридична логіка, українська мова (за професійним спрямуванням), правнича лінгвістика.

Навчальні питання:

1. Предмет і завдання курсу, його наукові основи.

2. Мова і мовлення.

3. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.

4. Функціональні стилі української мови, сфери їх застосування, основні ознаки. Мова права.

5.  Культура професійного мовлення компетенція.



Література:
Нормативно-правові акти:

  1. Конституція України [Ел. ресурс]. – режим доступу : http://www.zakon.rada.gou.ua.

  2. Про засади державної мовної політики : Закон України [Ел. ресурс]. – Режим доступу : http://www.zakon.rada.gou.ua.

  3. Про затвердження Інструкції з оформлення документів у системі Міністерства внутрішніх справ України : наказ МВС України від 27.07.2012 № 650.

Монографії, підручники, навчальні посібники,
автореферати дисертацій, збірники наукових статей, тези доповідей на конференціях, круглих столах

1. Кочерган М. П. Загальне мовознавство : підручник / М. П. Кочерган. – К. : ВД «Академія», 2010. – 466 с. (Альма-матер).

2. Мацько Л. І. Культура української фахової мови : навч. посіб./ Л.І.Мацько, Л.В. Кравець. – К. : В.Ц. “Академія”, 2011. – 257 с.

3. Пентилюк М.І. Ділове спілкування та культура мовлення : навч. посіб. / М.І.Пентилюк, І.І.Марунич, І.В.Гайдаєнко. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 224 с.

4. Проценко Г.П. Правнича лінгвістика : навч. посіб. / Г.П.Проценко та ін.; за заг.ред. С.М.Гусарова.

5. Токарська А. С. Культура фахового мовлення правника : навч. посіб. / А.С. Токарська, І.М.Кочан. – Л. : Світ, 2003. – 232 с.



6. Шевчук С.В. Українська мова за професійним спрямуванням : підручник / С.В.Шевчук, І.В.Клименко. – К. : Алерта, 2010. – 696 с.

7. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні ; Ін-т української мови. — К. : Наук. думка, 2012. — 288 с. — ISBN 978-966-00-1263-9.

Конспект лекції
1. Предмет і завдання курсу, його наукові основи
Предметом навчальної дисципліни «Українська мова (за професійним спілкуванням)» є вивчення мови і мовлення у процесі фахової діяльності.

Об’єктом навчальної дисципліни «Українська мова (за професійним спілкуванням)» є взаємовідношення мови і професійної діяльності.

Ця навчальна дисципліна вивчає норми сучасної української літературної мови для подальшого їх застосування у мовленнєвій професійній діяльності, тобто функціонування мовних норм в фахових текстах, а також надає рекомендації щодо продукування точного, логічного, змістового, доречного, виразного, багатого, грамотного професійного мовлення як в усній, так і в писемній формі.

Метою вивчення курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням) є поглиблення та розширення мовних та мовленнєвих знань, умінь і навичок, які є необхідними для подальшого застосування в фаховій діяльності.

У результаті вивчення цієї дисципліни підвищується рівень володіння слухачами сучасною українською літературною мовою, формуються необхідні для професійної діяльності мовленнєві вміння та навички, покращується загальна та фахова ерудиція, мовна та мовленнєва культура.



Таким чином результатом опрацювання цієї дисципліни є отримання знань про:

загальне в мові (предмет, об’єкт, мета та значення курсу; його зв’язок з іншими дисциплінами; сутність мови як суспільного явища, її функції; особливості мовної ситуації та мовної політики в Україні; характерні ознаки української літературної мови; різновиди мовних норм літературної мови, доречність їх використання в усному та писемному мовленні; стильове багатство сучасної української літературної мови; критерії культури мовлення, дотримання яких сприяє побудові зрозумілого та красивого мовлення; мовний етикет спілкування; засоби досягнення милозвучності мовлення; особливості графічної системи української мови, її словникового складу; види лексикографічної літератури; сучасну науково-навчальну літературу лінгвістичного спрямування тощо);

специфічне в мові права (загальні відомості про сутність та функції мови права, її стильові та жанрові різновиди; чинне законодавство щодо функціонування та розвиток мов в Україні (державної мови, мов національних меншин, мов міжнародного спілкування, мови судочинства тощо); основні поняття юридичного термінознавства, вимоги до називання та дефініцій юридичного терміна; види юридичних термінів, системно-смислові зв’язки між ними в юридичній терміносистемі; місце юридичних термінів у лексичній системі української мови; поняття юридичної термінографії, різновиди словників юридичного спрямування; загальне уявлення про графічне оформлення текстів нормативно-правових актів; особливості функціонування мовних норм в юридичних текстах, види юридичних текстів; сучасну науково-навчальну літературу юридико-лінгвістичного спрямування тощо).

Основними завданнями вивчення дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» є:



  • виховання у слухачів потреби вивчати українську мову;

  • підготовка грамотних фахівців, які добре володіють українською мовою;

  • розширення знань із професійної лексики;

  • прищеплення практичних навичок складати ділові папери;

  • ознайомлення слухачів з особливостями професійного мовлення;

  • навчання користуванню спеціальною термінологією в усному і писемному мовленні;

  • відновлення й закріплення орфографічних і пунктуаційних навичок;

  • поглиблення й розширення знань з основних розділів української мови;

  • оволодіння необхідними орфоепічними, граматичними, лексичними та стилістичними нормами.

1.3. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми слухачі повинні:

знати:

  • предмет, мету, завдання і значення курсу;

  • види документів, пов’язаних із професійною діяльністю, реквізити документів, правила їх оформлення;

  • терміни та професіоналізми, які використовуються у фаховому службовому спілкуванні;

  • лексичні, морфологічні, синтаксичні норми сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні;

  • особливості професійного спілкування;

  • основи культури професійного спілкування;

  • етикет ділового спілкування.

уміти:

  • чітко визначати і користуватися двома формами ділового мовлення: усною і писемною, знати їх особливості;

  • складати професійні тексти та документи, дотримуючись норм сучасної української літературної мови, використовуючи методику складання фахової документації, термінологічні словники тощо;

  • здійснювати спілкування з учасниками трудового процесу на принципах професійного спілкування, орієнтуючись на норми сучасної української літературної мови;

  • здійснювати аналіз і коригувати тексти фахової інформації відповідно до норм української літературної мови;

  • перекладати тексти українською мовою, працюючи з іншомовними фаховими текстами, використовуючи термінологічні та електронні словники;

  • логічно формувати думки, дотримувати послідовності й точності викладу;

  • володіти культурою діалогу;

  • використовувати власне українські виробничо-професійні фразеологізми та номенклатурні назви, складаючи професійні тексти та спілкуючись на професійному рівні;

  • самостійно здобувати знання, здійснювати пошук нової текстової інформації (робота з джерелами навчальної, наукової та довідкової інформації).

З огляду на предмет української мови (за професійним спрямуванням) зв'язки цього міждисциплінарного напряму досліджень з іншими науками є надзвичайно різноманітними і глибокими.

Органічними є зв’язки української мови (за професійним спрямуванням), звичайно ж, з мовознавчими та юридичними науками.

Потужними є зв’язки з філософією, логікою, психолінгвістикою, герменевтикою, соціологією, історією та іншими науками.

2. Мова і мовлення
Проблема розрізнення понять мови і мовлення є однією з найважливіших у межах пропонованого курсу.

Мова – це сукупність загальноприйнятих у суспільстві та довільно відтворюваних у мовленні знаків і правил їх поєднання.

Мовлення – це індивідуальний акт конкретного застосування мови; засоби спілкування в їх реалізації.
Мова Мовлення

- психічне явище - психофізичне явище

- соціальне - індивідуальне

- системне - несистемне

- пасивне - активне

- потенційне - реальне

- стійке - нестійке

- довговічне - однократне

- синхронічне - діахронічне

- суттєве - побічне
Мова дістає відображення в мовленні – без цього вона не може існувати, здійснювати комунікативну функцію. Проте мовлення, а відтак і комунікативна діяльність неможливі без мови.

Мовлення завжди індивідуальне. Хоча люди і користуються однією мовою, їх мовлення, залежно від віку, професії, середовища, у якому вони живуть, різниться особливим добором слів, манерою будувати речення тощо.

Мова – це і універсальний засіб навчання і виховання людини, і енциклопедія людського досвіду, і першооснова нагромадження культурних цінностей, а також один із компонентів духовної культури суспільства, функціонуюча система, нерозривно пов'язана з усіма галузями суспільного життя і т.д.. Мовлення – це спосіб існування і вияву мови, мовний процес у багатьох його видах і формах (слухання, читання, мовчазна розмова з самим собою, обдумування  свого  майбутнього  чи  сприйнятого  від  інших повідомлення), вияв процесу формування думки ( а не втілення, вияв одиниць мови усіх рівнів і правил їх поєднання тощо. Мова і мовлення поліфункціональні. 

Мові притаманні такі функції:

комунікативна (мова є засобом спілкування);

мислетворна (мова бере найактивнішу участь у процесі формування (початкового, ще нечіткого окреслення) та формулювання (чіткого вираження) думки. Мова, таким чином, виконує функцію оформлення думки);

номінативна (мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, ознак тощо);

пізнавальна ова служить важливим інструментом пізнання. Не назване — не пізнане. Відшуковуючи назву для речей, людина їх пізнає);

культурологічна (репрезентуючи свою мову, ми репрезентуємо і власну культуру, її традиції та здобутки, збагачуючи світову культуру);

ідентифікаційна (мова  є засобом спілкування, ідентифікації, ототожнення в межах певної спільноти);

естетична (мова — першоджерело культури, знаряддя і водночас матеріал створення культурних цінностей)  та ін.

Функції мовлення, зокрема, такі:

комунікативна (реалізація процесу спілкування);

пізнавальна (здійснення процесів пізнання);

мовотворна (творення нових одиниць мовних підсистем);

експресивна (вираження, відображення особистості у тексті, що створений цією особистістю);

ідентифікаційна (кожна людина має своєрідний індивідуальний мовний «портрет», мовний «паспорт», у якому відображено всі її національно-естетичні, соціальні, культурні, духовні, вікові та інші параметри);

емотивна (реалізація процесу вираження емоцій);

естетична (продукування художніх образів).

Отже, функціонально мова характеризується як засіб, а мовлення – як процес.

Мова для всіх носіїв одна, але реалізація її в мовленні для кожного мовця має свої особливості. Сама мова не може бути правильною чи неправильною, логічною чи нелогічною, точною і неточною, виразною чи одноманітною. Всі ці ознаки має мовлення і насамперед, індивідуальне.

Кожна система має свою структуру. Структура — це спосіб організації системи, її внутрішня будова. Під системою, у свою чергу, розуміють зазвичай взаємозв’язок і взаємодію між рядом явищ одного порядку (іноді термін “система ” використовується в розумінні чогось цілого).

Мова і мовлення – це складні системи.

Так, мова не є простим нагромадженням її одиниць —
фонем, морфем, лексем, конструкцій. Це складний, багатоплановий механізм, який має свою внутрішню організацію — структуру. 

Мова має чотирирівневу (чотириярусну) будову. Найнижчим рівнем є фонологічний, далі йде морфологічний, відтак лексико-семантичний, і найвищим рівнем є синтаксичний. Кожен рівень має свою одиницю: фонологічний — фонему, морфологічний — морфему, лексико-семантичний — лексему (слово), синтаксичний — речення. Усі названі рівні становлять собою окремі системи і вивчаються окремими лінгвістичними науками: фонологічний — фонологією, морфологічний — морфологією, лексико-семантичний — лексикологією і синтаксичний — синтаксисом.

Мовні рівні не є автономними, незалежними. Вони взаємопов’язані. Із фонем будуються морфеми, з морфем — лексеми, з лексем — речення. Отже, мова складається з чотирьох систем, які утворюють загальну систему мови.

Як реальний конкретний прояв мови в цілому мовлення є явищем набагато складнішим і піддається дослідженню значно важче, ніж абстрактна мовна система. На відміну від парадигматичного характеру мовної системи, в якій структурні елементи мови лише виділяються, протиставляються один одному та об’єднуються за своїми структурними особливостями в групи відносно однотипних інваріантних одиниць, мовлення має синтагматичний характер лінійно формованих конструкцій, у межах яких поєднуються і взаємодіють структурно різнотипні одиниці мови, що зазнають у цих умовах широкого варіювання.

Дуже важливим у площині пропонованої теми є також формування цілісного уявлення про усну й писемну форми вияву мови.

Усне мовлення є виявом того, що існує в усній мові, а писемне мовлення — це реалізація і вияв мови писемної.

Мовлення — це реалізація мови, її вияв. У українському літературному мовленні можна використати лише те (фонеми, звуки, афікси, слова, найрізноманітніші форми слів і речень та інші знаки), що наявне в українській літературній мові, що через мовлення, використання в мовленні закріпилося у мові, увійшло до її системи.

Порівняльний аналіз усної і писемної форм українського літературного мовлення дає змогу виявити як спільні для них ознаки, так і розрізнювальні, які властиві лише одній із форм мовлення. Усне мовлення і писемне мовлення розрізняються:

—  матеріально, фізично. Усне мовлення представлено фонемами, звуками, інтонацією, а писемне мовлення втілюється в графічних (писаних, друкованих) знаках, переважно в літерах, ієрогліфах тощо;

—  інструментально. Ці форми мовлення мають неоднаковий спосіб породження, вияву: одиниці усного мовлення (звуки, слова тощо) утворюються органами мовлення людини, артикулюються, вимовляються, а одиниці писемного мовлення — це записані, надруковані (літери, розділові знаки) графічні знаки;

—  способом сприймання. Усі явища, елементи усного мовлення сприймаються на слух і становлять акустичні (слухові) одиниці, а явища писемного мовлення (літери, розділові знаки) сприймаються зором і є оптичними (зримими), спостережуваними мовними одиницями;

—  сферою застосування і виконуваною функцією. Вони часто служать неоднаковій спілкувальній меті і використовуються по-різному: в одній ситуації — усно, в інших — доцільно або можна висловитись тільки писемно;

—  виявом позамовних засобів спілкування. Жести й міміка, інші засоби невербального мовлення в усному і писемному мовленні виявляються по-різному. В усному обміні думками ці засоби діють безпосередньо і сприймаються зором чи на слух у момент їх творення, у своєму природному вияві, а в писемному мовленні вони передаються і сприймаються опосередковано (їх описують), а не в своїй натуральній і первісній формі;

—  варіативністю (варіантністю) мовних одиниць. Усне мовлення, позаяк реалізується у найрізноманітніших виявах інтонації, супроводжується міміко-жестикуляційними елементами, формами, – порівняно з писемним має значно більшу варіативність значеннєвого і стилістичного вияву: будь-яке речення чи функціональний замінник речення можна реалізувати в безлічі інтонаційних варіантів. Водночас і писемне мовлення не є безпорадним у відтворенні інтонації. Для цього використовуються графічні знаки — літери для позначення слів, шрифтові виділення (написанням слів з малої і великої літери, курсивом тощо), знаки пунктуації, цифри, хімічні знаки, малюнки та ін. Однак ці засоби багато в чому поступаються засобам усного мовлення. Писемне мовлення не може до тонкощів відтворити інтонаційно-виражальне багатство мовлення усного;

—  темпом, тобто швидкістю вимовляння слів у мовленнєвому потоці. Експериментально вже доведено, що висловлюватись усно можна в 10 разів швидше, ніж писемно;

—  організованістю, продуманістю. Усне мовлення, навіть будучи літературним, менш організоване структурно, стилістично, вільніше в доборі мовних засобів, ніж писемне. Це особливо пояснюється технікою, характером вияву обох форм мовлення. Через нестачу часу усне мовлення редагувати, видозмінювати важче; натомість записані думки автор може виправляти, змінювати, доповнювати. Писемне мовлення майже завжди більш продумане, усвідомлене, осмислене, ніж усне;

—  способом і засобом спілкування. Усне мовлення є здебільіпого способом і засобом безпосереднього, прямого спілкування між наявними співрозмовниками або по телефону, радіо і телебаченню, а писемне мовлення — це здебільшого спілкування між тими, хто роз’єднаний і простором, і часом;

—  формою викладу. Писемне мовлення найчастіше монологічне, здебільшого не передбачає негайного реагування, зворотного зв’язку. Діалог у писемній формі зазвичай створюється за відсутності його учасників (персонажів, дійових осіб) і лише зрідка з метою прямого спілкування (обмін записками, скажімо, на зборах та ін.). В усному мовленні мовець і слухач взаємодіють здебільшого синхронно (одночасно). Поєднанням інформації у двох виявах (того, хто усно висловлюється, і того, хто сприймає висловлену інформацію, продукуючи в цей же час і свою) створюється діалогічне мовлення;

—  часом виникнення. Початок формування усного мовлення сягає далеких тисячоліть, коли в найближчих предків людини поступово з’являлась «потреба щось сказати одне одному» (Ф. Енгельс), а писемне мовлення виникло тільки з появою письма приблизно в IV тис. до н. е.



3. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
Мова відбивається перш за все у свідомості її носіїв як національна, хоча поняття «мова» і «національна мова» не тотожні.

Національна мова охоплює:



  1. Сукупність усіх територіальних діалектів держави.

  2. Просторіччя.

  3. Соціальні жаргони.

  4. Національний фольклор.

  5. Літературну мову як вищу форму національної мови, національну культуру і мистецтво, які обслуговують культурне і громадське життя, об’єднуючи народ в єдину націю.

Національна мова — це тип національного мислення, тип національної культури, філософії і психології, що може реалізуватися у різноманітних варіантах мовної, мовленнєвої і національно-культурної діяльності.

Літературна мова — це одна із форм національної мови. Вона виділяється як уніфікована й оброблена її форма, зафіксована у писемній та усній практиці.

Літературна мова є вищою формою вираження української національної мови, унормованим варіантом загальнонародної мови.

Сучасній літературній мові властиві такі ознаки:


  • універсальність (багатофункціональність);

  • високий ступінь нормативності;

  • сталість норм;

  • історична змінність;

  • розвинена система стилів;

  • наддіалектна форма;

  • наявність усної та писемної форми вираження.

Універсальність української літературної мови (або інакше – багатофункціональність) полягає у її здатності охопити всі накопичені людством знання, обслуговувати всі мовні сфери, виконувати різні функції.

Літературною мовою послуговуються всі сфери життєдіяльності суспільства: державна, матеріально-виробнича, культурна, наукова, публіцистична тощо. Вона є засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.

Українська літературна мова існує в двох формах — усній і письмовій. Усна форма розрахована на слухача, письмова — на читача. Усна мова більш спонтанна, експресивна, безпосередня, тісніше пов’язана з позамовною ситуацією, із загальним контекстом. Писемній формі притаманні обдуманість, лаконізмом, монологічний характер викладення, дотримання норм. У ній широко використовується абстрактна лексика, наукова й професійна термінологія, частіше вживаються складні конструкції з чітким визначенням складових, вживаються складні синтаксичні конструкції.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал