Лекція з навчальної дисципліни українська мова



Скачати 495.99 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації25.12.2016
Розмір495.99 Kb.
  1   2
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО НАВЧАННЯ

Кафедра юридичного документознавства

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни

УКРАЇНСЬКА МОВА



(ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)
для курсів дистанційного навчання

Укладачі:

Проценко Г. П.,

старший викладач кафедри

юридичного документознавства;

Марунич І.І.,

начальник кафедри

юридичного документознавства,

кандидат філологічних наук, доцент


Київ 2015

Тема 5. ЮРИДИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ
Навчальна дисципліна: українська мова (за професійним спрямуванням).

Категорія слухачів: слухачі ННІЗН НАВС.

Навчальний час: 2 години.

Навчальна мета:

1) надати цілісне наукове уявлення про поняття терміна, юридичного терміна, юридичної термінології;

2) систематизувати знання щодо основних ознак юридичного терміна.

Виховна мета:

1) сприяти усвідомленню слухачами важливості правильного вживання юридичних термінів у площині практичної діяльності;

2) сприяти виробленню розуміння ролі юридичної термінології у фаховій діяльності.

Розвивальна мета:

1) розвивати пізнавальну активність слухачів у процесі сприйняття теоретичної інформації, спрямованої на поглиблення та розширення мовних та мовленнєвих знань, умінь і навичок, які є необхідними для подальшого застосування в фаховій діяльності;

2) сприяти розвитку уміння адаптувати теоретичний матеріал до вимог практичної діяльності з фаху.

Навчальне обладнання, ТЗН: проектор, ноутбук.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: конституційне право, теорія держави та права, адміністративне право, адміністративна діяльність, кримінальне право, кримінальний процес, криміналістика, цивільне право, цивільний процес, управління в органах внутрішніх справ, юридична логіка, українська мова (за професійним спрямуванням), правнича лінгвістика.
Навчальні питання:
1. Юридична термінологія.

2. Поняття, слово та термін.

3. Юридичні терміни, їх класифікація.

4. Термінологічні проблеми законодавства.

5. Юридичні лексикографічні джерела
Література:
1. Артикуца Н.В. Мова права і юридична термінологія : навч. посіб. / Н.В.Артикуца. – 2-ге вид., змін. і доп. – К. : Стилос, 2004. – 277 с.

2.  Красницька А.В. Юридичні документи: техніка складання, оформлення та редагування : посібник /А.В.Красницька. – 2-ге вид., доповн. і переробл. – К. : Парламентське вид-во, 2006.



3. Проценко Г. П. Правнича лінгвістика : навч. посіб. / Г. П. Проценко та ін. ; за заг. ред. С.М. Гусарова. – К. : А.В.Паливода, 2010. – 312 с.
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ
1. Юридична термінологія
Юридична термінологія — історично сформована сукупність термінів, яка виражає систему правових понять і призначена забезпечувати специфічні потреби спілкування у сфері законодавства, юридичної науки і практики.

Ця сукупність є спеціальним об’єктом вивчення як у юриспруденції (зокрема у теорії держави і права), так і мовознавстві (насамперед у нових її галузях — термінознавстві (теоретичні основи вчення про термін і термінологічну систему права) і лексикографії (наука про теорію і практику укладання словників).

Українська юридична термінологія є одним з давніших пластів термінологічної лексики української мови, який своїми коренями сягає глибокої дописемної старовини — доби звичаєвого права. Найдавніші зразки актової мови і юридичної термінології дохристиянської Русі Х ст. містять Правда Руська, Договори руських із греками 907, 911 і 944 рр., документи князівського законодавства.
Сучасна українська юридична термінологія — це складна, широко розгалужена, відкрита, динамічна система найменувань правових явищ, понять, інститутів, категорій. Вона ієрархічно структурована на підсистеми (галузі, підгалузі) і групи термінів (родо-видові, синонімічні) на основі логіко-смислових зв’язків між поняттями. Має ядро (основний термінологічно-правовий фонд) і периферію (суміжні з правом ділянки), в яких під впливом екстралінгвістичних і власне мовних чинників постійно відбуваються певні лексико-семантичні зміни, процеси термінологізації і детермінологізації.

Юридична термінологія ґрунтується на системі відповідних юридичних понять, але не є тотожним її віддзеркаленням.

Відсутність термінологічної одиниці на позначення правової реалії або поняття може свідчити і про наявність лакуни у термінсистемі. Водночас одне й те саме поняття може передаватися різними термінами, що спричинює синонімію термінів; один термін може позначати різні поняття, що свідчить про його багатозначність; один звуковий комплекс передає різні поняття, що призводить до омонімії.

Небажаними явищами в юридичній термінології є: багатозначність, синонімія, дублетність, варіативність, омонімія, експресивно-стилістична забарвленість.

Основні напрями унормування сучасної української юридичної термінології — усунення кальок з російської мови і пропонування замість них власне українських термінів.

У сучасному термінознавстві виокремлюється самостійний науковий напрям — юридична лексикографія, що має на меті повну інвентаризацію, опис і впорядкування юридичної термінології. Під цим терміном також розуміють сукупність юридичних словників і наукових праць з цієї галузі.

Юридичний словник у тих чи інших аспектах вивчають різні розділи і підрозділи мовознавства: лексикологія, термінознавство, семасіологія, ономасіологія, когнітивна лінгвістика, етимологія, словотвір, фразеологія, стилістика, історія мови, історична лексикологія, порівняльна лексикологія, лексикографія, термінографія та ін.

Термінологія права як складна, ієрархічно організована сукупність термінологічних одиниць усієї правової сфери діяльності людини знаходиться у полі зору загальної теорії держави і права (згідно з класифікатором правових наук).

Юридичне термінознавство і юридична термінографія являють собою нові спеціалізовані напрями дослідження термінологічно-правового фонду української мови, які синтезують сучасні методологічні підходи й методичний апарат мовознавчих і юридичних наук.

Юридична термінографія — це наука про теорію і практику укладання юридичних словників різних типів (загальноюридичних і галузевих, енциклопедичних і лінгвістичних, тлумачних, нормативних, перекладних, частотних, історичних, етимологічних, словників іншомовних та інтернаціональних термінів права та інших).

Юридичне термінознавство розробляє загальнотеоретичні питання терміна, термінології, терміносистеми права, визначає ключові поняття і категоріальний апарат своєї галузі, зокрема вивчає:

— природу правового терміна; співвідношення правового явища (денотата), юридичного поняття (сигніфікату) і термінологічної одиниці (мовного знаку);

— способи номінації спеціальних юридичних понять;

— місце юридичної термінолексики у системі загальнолітературної та спеціалізованої мови;

— стратифікацію термінологічної лексики права з різних позицій (семантичних,

стилістичних, нормативності / ненормативності, уживаності, кодифікованості /

некодифікованості, інформаційної насиченості тощо);

— системність термінології права та її дихотомічний характер;

— загальні параметри класифікації юридичних термінологічних одиниць (за структурою,

генетичними, семантичними, словотвірними і функціональними характеристиками тощо);

— генезис, історичний шлях та перспективи розвитку юридичної термінології в українській мові;

— співвідношення національних і інтернаціональних елементів у терміносистемі права;

— продуктивність / непродуктивність моделей і способів юридичного термінотворення;

— закономірності і специфіку розвитку термінологічної системи права.

Створення наукової теорії юридичного терміна і термінології сприятиме реалізації практичних аспектів юридичного термінознавства, спрямованих на розроблення принципів систематизації, упорядкування й уніфікації юридичної термінології, створення державних стандартів на терміни та термінологічні словосполучення, кодифікацію термінологічних одиниць у новому законодавстві України.

Серед найважливіших теоретичних і прикладних проблем юридичного термінознавства:

— дефініція юридичного терміна та її види, — способи і засоби семантизації правових термінів у словниках різних типів,

— структура і компоненти словникової статті у юридичних і лінгвістичних словниках,

— методика складання реєстру термінологічних одиниць на матеріалі законодавчих та

інших джерел,

— принципи і шляхи систематизації термінів у юридичних тезаурусах,

— створення комп’ютеризованого банку термінів права,

— розроблення робочих програм для відбору, класифікації і систематизації термінологічного матеріалу (термінів, термінологічних словосполучень, терміноелементів),

— створення спеціалізованої інформаційно-пошукової системи,

— переклад юридичних термінів (для перекладних словників),

— способи ілюстрування термінологічного матеріалу,

— система посилань та умовних скорочень у словниках різних типів та ін.

2. Поняття, слово та термін
Перш ніж перейти до визначення юридичних термінів, варто з’ясувати питання про те, що таке поняття, слово та термін.

Слово – лінгвістична категорія і означає найменшу самостійну і вільно відтворювану в мовленні відокремлено оформлену значеннєву одиницю мови, яка співвідноситься з пізнаним і вичленуваним окремим елементом дійсності (предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням та ін.) і основною функцією якого є позначення, знакова репрезентація цього елемента — його називання, вказування на нього або його вираження.

Поняття – це логічна категорія, думка, яка шляхом указівки на деяку ознаку виокремлює з універсаму й узагальнює в клас предмети, яким притаманна ця ознака/

У понятті відображаються не всі якості та ознаки, що притаманні предмету, явищу або дійсності, а лише найбільш загальні, які дозволяють відрізнити один предмет або явище від іншого.

Як зазначає Ю.С. Степанов, поняття – це вища форма узагальнення як з боку об’єкта, так і з боку суб’єкта. З боку об’єкта поняття є найвищою формою узагальнення тому, що воно відображає ознаки не лише одного предмета, а множинності проявів одного процесу. З боку суб’єкта поняття досягає найвищого ступеня узагальнення тому, що воно виникає в процесі глибокого пізнання дійсності не однією людиною, а багатьма людьми і в кінцевому рахунку суспільством у цілому.

Структура будь-якого поняття складається з двох компонентів – обсягу та змісту.

Зміст поняття – це сукупність суттєвих ознак предметів, на підставі яких їх узагальнюють та виокремлюють у класи.

Обсяг поняття – це клас предметів, які узагальнюють у понятті і кожному з яких притаманні ознаки, що складають зміст поняття.

Залежно від свого статусу (реального місця та ролі в юридичній науці та практиці) правові поняття поділяють на дві великі групи:


  1. доктринальні (теоретико-правові поняття) − це правові поняття, які є результатом пізнавальної діяльності, безпосередньо належать до сфери науки і за допомогою яких виражаються ті або інші «концепції», «теорії», «вчення» юридичної науки. Саме ці поняття несуть в собі первинну інформацію про відповідні державно-правові явища;

  2. легальні (нормативно-правові поняття) отримують офіційне закріплення в нормативно-правових актах та належать не лише до юридичної науки, а й до позитивного права. Легальні поняття мають особливе юридичне значення, оскільки вони імперативним шляхом обсяг (коло) і зміст суспільних відносин, які виступають предметом правового регулювання.

Категорії – це найзагальніші (гранично широкі) поняття, що виражають універсальні характеристики та відношення матеріального й духовного світу, певної сфери життєдіяльності людини, галузі знань.

Поняття та категорії – це ідеальні образи процесів та явищ. Їх словесним виразом є терміни, які становлять поняття у знаковій формі, є їх символом, засобом, за допомогою якого здійснюється точне найменування понять. Співвідношення понять та відповідних їм термінів виражається співвідношенням філософських категорій «зміст» і «форма», «сутність» і «явище».



Термін слово або словосполучення, що виражає чітко окреслене поняття певної галузі науки, культури, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя.

Слово термін відоме ще з античних часів. У латинській мові (terminus) воно означало "кінець", "кордон", "межу". У середньовіччі набуло вже значення "визначення", "позначення". У старофранцузькій мові знаходять навіть номінацію terme "слово". В Україні ця назва поширюється вже у XVIII ст.

Характерні ознаки терміна:

а) належність до певної термінологічної системи;

б) наявність дефініції (визначення);

в) однозначність в межах однієї терміносистеми;

г) точність;

д) стилістична нейтральність;

е) відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми;

є) відсутність експресивності, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків.

Значення термінів зафіксовано в спеціальних словниках, довідниках, і відповідно їх потрібно вживати лише в тій формі та в тому значенні, які подано у словниках.

Від XVIII ст. активно вживається слово номенклатура (від лат. nomenklatura перелік, список). Воно стає поширеним після того, як шведський ботанік К. Лінней створює класифікацію рослин. Упродовж наступних століть це слово перетворюється у фактичний дублет термінології. Усе ж потрібно чітко розмежовувати ці поняття.

В основі терміна лежить загальне поняття, а в основі номенклатурної назви одиничне.

Сьогодні під номенклатурними назвами розуміють:

1) сукупність номенів, тобто назв;

2) сукупність умовних символів, графічних позначок, що нерідко складаються з цифр та букв;

3) сукупність термінів без дефініцій;

4) сукупність міжнародних (греко-латинських) назв на позначення видів та елементів у біології, хімії, медицині тощо.

Номенклатурою є серійні назви машин, приладів, верстатів, продукції, що випускається, назви рослин, звірів, найменування організацій, підприємств, географічних назв і т. ін.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію.

Загалом серед термінологічної лексики можна виділити: суспільно-політичну, науково-технічну, природничу, адміністративно-ділову тощо.

Кожна з них має свої підсистеми, напр.:

- політичну (демократія, інтеграція, уряд, соціал-демократ, центризм, фракція);

-юридичну (законодавство, апеляція, позов, адвокат, прокурор, санкції);

- фінансову (кредит, банк, вклад, кошти, депонент);

- військову (плацдарм, переворот, зброя, полковник, контрудар);

- філософську (діалектика, базис, парадокс, еклектика, тотожність);

- біологічну (клітина, суцвіття, генетика, рецептор, клонування);

- геологічну (мінерал, кора, палеозой, шлейф, копалини);

-лінгвістичну (фонема, суфікс, дієслово, прийменник, граматика, синтаксис);

- літературознавчу (сюжет, персонаж, алітерація, поема, епілог, кульмінація);

- електротехнічну (люмінесценція, закорочення, конденсатор, запобіжник);

- радіотехнічну (ретрансляція, діод, іконоскоп, декодер, осцилограф);

- фізичну (спектроскопія, тиск, реостат, електрон, атом, протон);

- математичну (степінь, множення, трикутник, квадрат, інтеграл, куб);

-хімічну (іон, каталізація, реактив, луг, кислота, лакмус);

- медичну (хірургія, укол, термометр, тонзиліт, пеніцилін);

- музичну (квартет, адажіо, соло, піанісимо, стакато, октава);

- морську (лайнер, лоцман, катер, тоннаж, шлюз, баркас);

- спортивну (тайм, аут, бокс, нокаут, ферзь, пенальті) та ін. 

3. Юридичні терміни, їх класифікація
Правові поняття – це форма правового мислення, результат узагальнення суттєвих ознак об’єкта правової дійсності.

Правові категорії – це найбільш загальні, фундаментальні та глибокі правові поняття, що є межею наукового узагальнення як у певній області юридичних знань, так і в правознавстві, юридичній практиці в цілому (Н. Панов).

Юридичний термін – це слово (або словосполучення), яке використовується у законодавстві України, юридичній доктрині та правозастосовній практиці, однозначно виражає поняття (категорію), послідовно використовується у ньому, незалежне від контексту, взаємопов’язане з іншими юридичними термінами та є стилістично нейтральним (З. Тростюк).

Юридичний термін характеризується такими ознаками:

1) співвіднесеність з правовим поняттям чи правовою категорією;

2) вираженість у вигляді слова (терміна) чи словосполучення (термінологічного звороту);

3) стислість. Він з максимальною точністю та лаконічністю у знаковій формі повинен відображати те правове поняття, яке позначає, чи правову категорію;

4) однозначність. Одному правовому поняттю повинен присвоюватися один юридичний термін і, навпаки, різним поняттям та категоріям повинні присвоюватися відмінні терміни;

5) стійкість. Якщо законодавець визнав за необхідне використовувати певний термін у тексті нормативно-правового акта, то він повинен послідовно вживатися у ньому, а ще краще – в усій системі законодавства України;

6) системність. Кожен юридичний термін співвідноситься з іншими термінами, що використовуються в тексті нормативно-правового акта;

7) контекстна незалежність;

8) експресивна нейтральність терміна. Вона зумовлена офіційним характером нормативно-правових актів;

9) використання у законодавстві, юридичній доктрині та правозастосовній практиці.

Як зазначає Н.Артикуца, юридичний термін співвідноситься з правовим поняттям як першоелементом правового знання і слугує його знаковою (мовною) моделлю, репрезентованою у звуковій і літерній формах.

Поняття, його внутрішній зміст, обсяг і структура є логіко-смисловою основою для побудови термінологічного значення у вигляді дефініції, яка узагальнює найістотніші ознаки і взаємозв’язки правового явища. Поняттєва сутність зумовлює місце і статус юридичного терміна в терміносистемі, його категорійні та класифікаційні ознаки.

Термін права може характеризуватись як загальноюридичний (поширений в усіх галузях права), галузевий (присутній лише в певній галузі права), міжгалузевий (відомий у двох або декількох галузях права), суміжний з іншими галузями діяльності.

За наявності визначення у нормативно-правових актах термін вважається кодифікованим. Він є нормою, еталоном для використання у всіх подальших законодавчих і підзаконних актах, діловій документації та сфері усної правової комунікації.

Термін, який створюється і функціонує у правовій науці, може не фіксуватися в законах, а мати власне науковий характер (аномія, нормотворчість, правосвідомість, правова система, диспозиція правової норми). У науковій літературі, яка віддзеркалює процес формування правового знання, такий юридичний термін може мати декілька наукових дефініцій, які презентують різні наукові підходи і школи, різні аспекти вивчення одного й того ж правового поняття.

Юридичний термін є одиницею термінологічної системи права, через яку входить до загального термінологічного фонду національної мови. Належність до літературної частини словника зобов’язує його відповідати правилам і нормам певної мови.

Поряд з власне юридичними термінами, які є узагальненим позначенням правового поняття (арбітраж, віндикація, неосудність, позов, правомочність, правовідносини, законодавча влада), у юридичних текстах широко використовується номенклатура — система специфічних назв конкретних правових об’єктів: державних і міжнародних органів, установ та організацій, посад, документів, державних нагород (Апеляційна палата, Європейський суд з прав людини, Верховний комісар ООН з прав людини, Закон України “Про Національний банк України”, Заслужений юрист України).

Слід розмежовувати юридичний термін як цілком офіційну, узаконену назву правового поняття і професіоналізм — напівофіційне слово, сферою уживання якого є , як правило, усне побутово-професійне мовлення правників (у суддів: підпадати під статтю, дослід, адмінматеріали).

Не є термінами також:

індивідуально-авторські неологізми,

образні вислови, розмовні слова,

терміноїди (“терміноподібні”),

напівтерміни (ще не сформувались і не набули чіткого термінологічного визначення), які використовують правники у своїх наукових і публіцистичних творах, усному мовленні (правова матерія, правове поле, вакуум права, юридичне логарифмування, оборудка, рихтувати закон, токсиманізація, телефонний злочинець, “наркотичне” законодавство)

Юридична термінологія — історично сформована сукупність термінів, яка виражає систему правових понять і призначена забезпечувати специфічні потреби спілкування у сфері законодавства, юридичної науки і практики (Н.Артикуца).
Класифікація юридичних термінів.Розкриваючи зміст будь-якого поняття будь-якої галузі, створюють класифікцію, яка визначає місце цього поняття й усіх інших понять, пов'язаних з ним.

Класифікація термінів – це їх розподіл за узагальненими ознаками споріднення та відмінності.

Класифікація термінів, які використовуються в законодавстві, важлива для впорядкування правової інформації, її автоматизації.

Класифікацію юридичних термінів доцільно здійснювати за двома підставами – вищого та нижчого порядку. Така багаторівнева класифікація є логічно довершеною та при її здійсненні використовуються критерії поділу.

Види юридичних термінів:
І. За вертикальним та горизонтальним принципами:

1) на вершині вертикалі є термінологія, закріплена в Конституції, Основах законодавства. Це загальноправова термінологія, яка системно об'єднує терміни, які функціонують в усіх галузях законодавства, що виражає і позначає поняття широкого значення (державний орган, посадова особа, суспільна організація, компетенція, законодавство, закон, рішення, недоторканність особи, законні інтереси).

2) горизонтальна термінологія охоплює різноманітні види міжгалузевої та галузевої термінологій. Міжгалузева термінологія – це термінологія, яка використовується в деяких галузях законодавства (матеріальна відповідальність, завдана шкода, проступок тощо).
IІ. За їх походженням:
1) загальновживані терміни, які вживаються у загальнонародній мові (або щоденні терміни)

2) загальновживані, які мають в нормативному акті більш вузьке, спеціальне значення;

3) технічні терміни, які застосовуються у сфері будь-якої спеціальності (або спеціалізовані терміни)

4) власне юридичні терміни, які спеціально створені законодавцем (штучні терміни або спеціальні юридичні).


Загальновживані терміни – це звичайні слова, які набули значного поширення, найменування предметів, якостей, ознак, дій, явищ, які однаково використовуються в побутовій мові, художній літературі, ділових документах, законодавстві. Такі терміни прості, доступні, зрозумілі. У законодавстві вони використовуються в загальноприйнятому значенні і ніякого спеціального змісту не мають (офіцер, документ, справа, закон, правопорядок, юрист, охорона тощо). Вони не завжди зручні, часто багатозначні, допускають різні тлумачення, можуть застосовуватися то в одному, то в іншому значенні. Тому використання таких термінів доцільне, якщо їх значення зрозуміле для всіх і не породжує ніяких сумнівів у певному контексті. Використовуючи загальновживані терміни в нормативних актах, законодавець повинен забезпечити їх тлумачення в тій чи іншій формі, щоб був чітко зрозумілий зміст.

Більшість термінів, узятих із повсякденної мови, отримують у нормативному акті особливе, більш точне, спеціальне значення. Їх перевага порівняно з загальновживаними полягає в тому, що при максимальній стислості вони найтонше визначають потрібне поняття, наприклад скарга, доказ, потерпілий, злочинність, акт, відповідальність, захист честі, хабар, бандитизм, грабіж, крадіжка, шахрайство, хуліганство, халатність тощо.

Подібних термінів у нормативних актах багато. Вони складають основу юридичної термінології, несуть основне смислове навантаження в законодавстві. Важливо, щоб спеціальне значення загальновжитого терміна було очевидним. Таким термінам у законодавстві даються визначення. Якщо цього немає, значення терміна визначається, виходячи з загального контексту. При першому використанні термінів зі спеціальним значенням треба давати до нього відповідні нормативні роз'яснення.

Як і будь-яка інша сфера суспільного життя, юриспруденція не може обійтися без особливої термінології, яка спеціально вироблена законодавцем для регулювання суспільних відносин. Спеціальні юридичні терміни, як правило, лаконічно й відносно точно визначають поняття, яке застосовується в юриспруденції: судимість, підсудний, потерпілий, свідок, позивач, дізнання, слідчий тощо.

В юридичній термінології багато таких спеціальних термінів, значення яких не завжди можна пояснити з позиції лінгвістики. Застосовуються вони для позначення певних понять і тільки в юриспруденції. Спеціальні юридичні терміни — це слова чи словосполучення, які позначають поняття, що відображають специфіку державно-правових явищ: правовідносини, юридична особа, позов, законопроект, неправдиве свідчення, речовий доказ тощо.

У нормативних актах використовується багато термінів, узятих із різних галузей науки, техніки, а також професіоналізми. У літературі за ними закріпилась назва технічні терміни: комп 'ютер, фонограма, діапозитив, плівка, піротехніка, дискета тощо. У процесі застосування норм права в різних сферах суспільного життя без спеціальних технічних термінів обійтись неможливо. Необхідно лише дотримуватись правила, що технічні терміни використовуються в тому значенні, яке закріплене за ними у відповідній галузі науки.

Спеціальні юридичні й технічні терміни дуже зручні. Вони одночасно позначають потрібне поняття, сприяють більш чіткому викладу нормативних приписів, допомагаючи більш правильно зрозуміти й застосувати їх. За допомогою таких термінів можуть бути досягнуті однозначність, семантична конкретність, повнота юридичних визначень.


IIІ. За формою виразу у праві:
а) юридичні терміни законодавства – це терміни, що нормативно виражені у статтях нормативно-правових актів України (наприклад, терміни «приватизація», «крадіжка», «робочий час», «прокурор»);

б) юридичні терміни доктрини – це терміни, які використовуються науковцями під час наукових досліджень та об’єктивовані у монографіях, статтях та інших наукових виданнях, однак, у законодавстві України не зафіксовані (наприклад, термін «фальшивомонетництво»);

в) юридичні терміни правозастосовної практики – це терміни, які використовують практичні працівники під час здійснення окремих видів юридичної діяльності (наприклад, терміни «рекет», «грабунок»).
IV. За належністю до галузей права:
а) загальні юридичні терміни − терміни, що стосуються всіх галузей права (наприклад, терміни «громадянин», «право», «відповідальність»);

б) галузеві юридичні терміни – терміни, притаманні лише одній галузі права (наприклад, кримінально-правовими термінами є «крадіжка», «вбивство», а термінами трудового права – «робочий час», «трудовий договір»). Галузеві юридичні терміни відображають специфіку конкретної сфери суспільних відносин. Наприклад, трудове право регулює відносини у сфері праці, а тому в цій галузі використовуються відповідні терміни («прийом на роботу», «звільнення», «відпустка», «трудовий договір»). Такі галузеві юридичні терміни повинні використовуватися в інших галузях права в тому значенні, яке надав їм законодавець, без зміни їх семантичної основи;

в) міжгалузеві юридичні терміни – терміни, притаманні для декількох (як правило, суміжних) галузей права (наприклад, для кримінального процесу та кримінального права міжгалузевими юридичними термінами є «потерпілий», «звільнення від кримінальної відповідальності»).
V. За способом формування:
1) власне юридичні терміни;

2) запозичені терміни – терміни, що запозичені із загальновживаних слів (наприклад, терміни «воля», «діяльність»), спеціалізованих неправових термінів (наприклад, терміни «аборт», «афінаж», «вогнепальна зброя») або спеціалізованих правових термінів (наприклад, терміни «цінні папери», «банкрутство», «антиконкурентні узгоджені дії» в КК України).



Точність змісту текстів у правовій сфери не завжди досягається за допомогою мовних засобів сучасної української літературної мови. Часто укладач змушений використовувати запозичену іншомовну термінологію.

Запозиченими називають слова, які увійшли до української мови з інших мов світу. Запозичення за своєю суттю є звичайним явищем. Українська мова сприйняла не одну хвилю таких слів: запозичені слова збагачують і вдосконалюють її лексику.

Особливу увагу слід звернути на те, що чимало запозичень прийшло до нас у ІХ–ХІ ст. із давньоруської мови: злодій «злочинець», злодейство крадіжка, злочин, жалоба, тяжа офіційна заява до суду, суд у значенні «судовий вирок», «присуд», пізніше «орган правосуддя», казнити, сказнити, показнити карати, покарати і т. д. Із давньоукраїнської юридичної термінології сучасна українська літературна мова успадкувала такі слова-терміни: апелювати, касувати, позва, позивати, апробувати – «підтвердити», апробація, брати опит – «допитувати», арештувати тощо.



Також до української мови потрапила чимала кількість грецьких лексичних одиниць: академія, кафедра, демагогія, демократія. Пізніше через латинську та європейські мови проникли до нас такі запозичення з грецької мови, як амністія, автономія, автоматичний, дактилоскопія, клептоманія, наркоманія тощо.

Проте найбільше запозичень в українській мові – це латинізми. Латинізми є однією з основних ознак законодавчих текстів. Багато латинізмів – атестація, апеляція, арешт, афект, адвокат, документ, конституція, кримінологія, міліція, нотаріус, юстиція тощо – настільки міцно ввійшли до складу юридичної лексики сучасної української мови, що носії мови дуже часто забувають про її латинське походження та сприймають як рідні українські слова.

Зазвичай слово запозичується разом зі значенням предмета чи поняття, яке воно визначає. Термін, який не має асоціації з іншомовними словами в рідній мові, є більш точним і конкретним, оскільки за його допомогою є більше можливостей уникнути небажаної багатозначності. Проте часто запозичуються й такі слова, які не дають нового, паралельного найменування відомим предметам і поняттям.

Доцільність використання запозичених слів і критерії їх включення до юридичного тексту залежать, по-перше, від власних синонімічних одиниць, по-друге, від мовної культури того, хто пише, і, безпосередньо, його майстерності. Проте використання в юридичних текстах іншомовного слова без потреби часто спричинене нерозумінням його змісту. Це недопустимо, тому що заважає правильному сприйняттю суті мовлення. Неправомірно віддавати перевагу малозрозумілому іншомовному слову перед українським, зловживати класичною латинською мовою на позначення юридичних понять. Саме тому тоді, коли іншомовне слово можна без втрат значеннєвих, виразних, зображальних замінити, його не потрібно вводити до тексту.

Проте не слід уникати іншомовних слів тільки через їх іншомовну природу. Уникнути вживання іншомовної термінології у документах неможливо, але необхідно виробити певний порядок їх використання та дотримуватися його. По можливості, краще не застосовувати в текстах документів іншомовних слів, які мають відповідники в українській мові. Але це не означає, що слід замість іншомовних слів, які є загальновживаними та більш зрозумілими, вживати власне українські слова (укр. задум – іншом. проект; укр. життєпис – іншом. біографія тощо). Однак у тих випадках, де українське слово є більш точним і уживаним, слід використовувати саме його. Запозичення з інших мов виправдані в тому випадку, коли слово іншомовного походження інтегрувалося в українську мову. Важливо, щоб запозичення було розумним, не набувало потворних форм, зумовлювалось об’єктивною необхідністю.

Потрібно пам’ятати, що загалом правильне й доречне вживання іншомовних слів у юридичному тексті вимагає дотримання таких правил:

не треба використовувати іншомовні слова без потреби;

іншомовне слово можна вживати в тому випадку, коли воно точніше й повніше, ніж українське, розкриває відоме поняття;

іншомовне слово необхідно вживати тільки у тому значенні, з яким його запозичено;

запозичення повинне бути зрозумілим не тільки фахівцям певної галузі знань (епізоотія, делімітація, консигнація тощо);

вживання іншомовного слова недоцільне, якщо українське слово повністю розкриває значення слова та додає необхідного стилістичного забарвлення;

не можна вживати в одному тексті для позначення того самого поняття запозичене та власне українське слово. У цьому випадку необхідно обрати якесь одне слово та лише його використовувати у тексті.

Окремі нормативно-правові акти (насамперед, кодекси) поділяються законодавцем на Загальну та Особливу частини (зокрема, Цивільний кодекс України, Кримінальний кодекс України). Тому з врахуванням цього можна запропонувати ще один критерій поділу юридичних термінів:
VI. Залежно від належності юридичних термінів до структурної частини нормативно-правового акта:
а) юридичні терміни Загальної частини (наприклад, терміни «неосудність», «передача особи на поруки» в КК України);

б) юридичні терміни Особливої частини (наприклад, терміни «геноцид», «насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу» в КК України);

в) юридичні терміни, які використовуються і в Загальній, і в Особливій частинах (наприклад, терміни «умисел», «сильне душевне хвилювання» в КК України).
VII. Залежно від того, в якій структурній частині норми використовуються юридичні терміни:
а) юридичні терміни гіпотези норми;

б) юридичні норми диспозиції норми (наприклад, терміни «вбивство», «шахрайство» в КК України);

в) юридичні терміни санкції норми (наприклад, терміни «конфіскація майна» в КК України).
VIII. За структурою:

а) прості терміни (слово)

Терміни-слова за лексико-граматичною належністю поділяються на іменники (право, суддя, усиновлення, делікт), прикметники (правовий, законний, злочинний), дієслова (апелювати, заарештовувати, ув’язнити), прислівники (беззаконно, злочинно, неумисно, умовно). Домінування іменникових форм обумовило субстантивований характер терміносистеми права.

б) складені терміни (словосполучення).

Термінологічні сполучення можуть бути дво-, три-, чотири і багатокомпонентними.

Найбільш поширеними є дво- і трикомпонентні термінологічні сполучення:

прикметник + іменник (криміналістична експертиза),

іменник + іменник (права людини, оголошення померлим),

прикметник + прикметник + іменник (цивільні правові відносини),

іменник + іменник + іменник (право володіння землею),

іменник + прикметник + іменник (притягнення до кримінальної відповідальності),

дієслово + іменник (віддавати під суд),

дієслово + прикметник + іменник (порушувати судову справу) та ін.



Багатокомпонентні сполучення термінів, позначаючи певне правове поняття, являють собою нерозривну, достатньо мотивовану смислову єдність (правове регулювання ринку цінних паперів, матеріальна відповідальність членів колективного сільськогосподарського підприємства).

Термінологічні сполучення складаються із стрижневого і залежних (атрибутивних) компонентів, які уточнюють, конкретизують значення основного терміна (сімейне право, право на життя, право законодавчої ініціативи).

Вони мають достатньо високий класифікаційний потенціал, виділяючи позначуване з ряду аналогічного за диференційними або додатковими ознаками і здійснюючи систематизацію понять за родо-видовим принципом.

Наприклад, родова назва право (сукупність правових норм) —видова характеристика (сфера правового регулювання) право держане, адміністративне, цивільне, кримінальне, конституційне, трудове, сімейне, земельне, фінансове, екологічне, міжнародне та ін.

Словосполучення — найбільш продуктивний спосіб сучасного термінотворення, який сприяє точності й однозначності термінології. Традиційними способами українського термінотворення.
IХ. За семантикою:

а) однозначний юридичний термін;

б) багатозначний юридичний термін.

Давні терміни права протягом своєї еволюції використовувались для найменування декількох, як правило, суміжних понять (д.-р. судъ “процес”, “судова справа”, “дізнання”, “закон”, “судовий орган”, “вирок”, “пеня”, покарання”). І хоча загальною є тенденція позбавлення від багатозначності, низка складних за внутрішнім змістом термінів зберігає декілька значень: конвент (5), аболіція, конституція, право (4), вина, континуїтет, кредит, суд (3) та ін.


Оскільки поняття, категорії, терміни (термінологічні звороти) і слова тісно взаємодіють, є всі підстави стверджувати про наявність поняттєвого апарата права. Він повинен характеризуватися такими ознаками:

  1. поняттєвий апарат – це результат логічного та лінгвістичного аналізу правових норм. Поняття та категорії нормативно-правових актів є засобом і результатом мислення, яке функціонує та розвивається у поняттєвій формі

  2. поняттєвий апарат складається з правових понять та категорій, які об’єктивуються за допомогою термінів (термінологічних зворотів), а також з їх визначень (дефініцій). При цьому поняттєвий апарат права – це не механічний набір понять, термінів (термінологічних зворотів), а їх впорядкована система, єдність, об’єднання, що обумовлено системними зв’язками законодавства;

  3. поняттєвий апарат права складається з поняттєвих апаратів окремих галузей права. Кожен з них, з одного боку, має певну автономність, оскільки кожна галузь права оперує своїми галузевими термінами (наприклад, кримінально-правовими термінами є «злочин», «покарання», «вбивство») а з іншого – вони взаємодіють між собою, залежать один від одного і утворюють єдине ціле – поняттєвий апарат права;

  4. поняттєвий апарат – це інформаційна система. Його призначення – передача адресату правової інформації, яка вміщена у нормах права;

  5. поняттєвий апарат є знаряддям формування правових норм у нормативно-правових актах.

Отже, поняттєвий апарат права – це сукупність поняттєвих апаратів галузей права, що складається з логічно пов’язаних і структурно впорядкованих понять і категорій, виражених за допомогою термінів (термінологічних зворотів) та роз’яснених за допомогою визначень (дефініцій), який є знаряддям формування норм права в нормативно-правових актах і призначений для передачі адресату правової інформації, що вміщена у нормах права.

5. Термінологічні проблеми законодавства
Термінологічні проблеми законодавства України у своїх роботах детально і обґрунтовано подає Зоя Тростюк.

Варто зазначити, що такі проблеми виявляються в тих випадках, коли термінологія не відповідає основним вимогам, які ставляться до неї. Зоя Тростюк визначає такі, зокрема, основні вимоги до юридичної термінології:

1) офіційність юридичної термінології. Перший аспект офіційного характеру полягає у директивності тексту нормативно-правового акта. Це означає, що сформульовані у ньому приписи є обов’язковими для тих, хто займається правозастосовною діяльністю. По-іншому вирішується питання про обов’язковість термінології нормативно-правових актів і юридичній науці та правозастосовній діяльності. З одного боку, науковці повинні використовувати терміни нормативно-правових актів, а з іншого – вони можуть вдосконалювати відповідну термінологію, використовуючи і пропонуючи до закріплення у нормативно-правових актах більш точні терміни. Адже у багатьох випадках зміст того чи іншого кримінально-правового поняття розробляється, насамперед, в юридичній науці, підбирається відповідний термін або термінологічний зворот, а вже потім він закріплюється у нормативно-правовому акті.

Другий аспект офіційного характеру передбачає експресивну нейтральність його стилю, емоційну виваженість. Адже нормативно-правовий акт формується уповноваженим на те органом держави з використанням прийомів, які притаманні діловому мовленню. А однією з найважливіших характеристик документів, які видають офіційні органи, є їх безособистісний характер. Такі документи, у тому числі і нормативно-правові акти, не повинні виражати індивідуальності автора. Стиль будь-якого нормативно-правового акта повинен бути рівним, спокійним, стриманим, байдужим до суб’єктивних переживань та емоцій осіб, які з ним знайомляться. Він виключає пишність, урочистість, пафос, риторику, заземлену щоденність, а також використання гіпербол, метафор, алегорій. Порушенням вимоги офіційного характеру юридичної термінології є наявність у текстах нормативно-правових актів емоційно забарвленої лексики, в т.ч. зображально-виражальних засобів мови;

2) чіткість юридичної термінології – викладення юридичної термінології у тексті нормативно-правових актів повинно бути виразним, точним, зручним для читання, вичерпним. Одночасно у таких актах повинні використовуватися терміни з точним значенням, кожному правовому поняттю повинен відповідати один термін і, навпаки, різні правові поняття мають позначатися різними термінами, а сам текст нормативно-правового акта повинен бути логічно послідовним та змістовно завершеним. Необхідно також відзначити, що юридична термінологія буде чіткою, якщо зміст кожного терміна випливатиме із самого нормативно-правового акта, закону без будь-якого додаткового тлумачення. Порушенням вимоги точності є наявність у тексті нормативно-правових актів синонімів та дублетів, а також полісемії (багатозначних слів). Нечіткі формулювання породжують дискусії у теорії, викликають помилки на практиці;

3) зрозумілість юридичної термінології − це простота, ясність та доступність термінології. Зрозумілість юридичної термінології забезпечується завдяки відповідному відбору термінів і термінологічних зворотів, дотриманню певних правил їх вживання. Насамперед, зрозумілим повинне бути кожне окреме слово, яке використовується у тексті нормативно-правового акта. Формулюватися він має за рахунок добре відомих термінів. Для дотримання цієї вимоги у нормативно-правових актах не повинні використовуватися архаїзми, невиправдані неологізми, іншомовні слова, спеціалізовані терміни, які не стали загальнопоширеними, у них не можна допускати тавтології. Автори колективної монографії «Мова права» справедливо відзначають, що незрозумілий закон не дає повного уявлення про права та обов’язки громадян, призводить до невизначеності в юридичній діяльності, до непотрібної трати часу та сил на запити та тлумачення, а також до непорозумінь і помилок.

Однак ця вимога не означає, що мова нормативно-правових актів повинна бути примітивною. Наявність спеціальної юридичної термінології – явище закономірне та об’єктивне. Образно така закономірність була описана ще Р. Ієрінгом: математичну формулу, написану простими буквами та цифрами, не можна зрозуміти, якщо не знати законів математики, також не можна зрозуміти юридичні та інші категорії навіть в тому випадку, коли вони описані простими словами. Як зазначає М.Б. Кострова, вимога зрозумілості мови закону для всіх людей ніколи не зможе бути реалізована. Ця вимога – це той недосяжний ідеал, до якого законодавець повинен прагнути, але якого ніколи не зможе досягнути з об’єктивних причин.

Отже, насамперед, текст нормативно-правових актів повинен бути зрозумілим для юристів. Якщо такі акти розраховані на широке коло громадян і регулюють відносини сім’ї, побуту та інші подібні питання, тоді мова нормативно-правового акта повинна бути якомога простішою, невимушеною, наближатися до розмовної мови;

4) єдність юридичної термінології. Ця вимога має два аспекти – змістовний та формальний. Змістовний аспект єдності юридичної термінології можна розглядати у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні – це використання єдиної термінології у межах одного нормативно-правового акта, а в широкому – досягнення єдності термінології цілої системи законодавства. У першому випадку досягнути цього можна як під час кодифікації нормативно-правового акта, так і в ході внесення змін та доповнень до нього. Що ж до другого випадку, то необхідно відзначити, що досягнути єдності у використанні термінів і термінологічних зворотів можна лише при кодифікації цілої системи законодавства, у ході створення зводу законів. Формальний аспект проявляється в уніфікованому використанні цифр, дужок, скорочень тощо, а також в однотиповому підході до визначення відповідних понять у законі;

5) стислість юридичної термінології означає, що нормативно-правовий акт повинен бути викладений небагатослівно, лаконічно, у ньому не повинна існувати тавтологія, багатослівні формулювання. Надмірна деталізація породжує невиправдане зростання обсягу нормативно-правового акта. Він стає громіздким. Це, у свою чергу, утруднює користування нормативно-правовим актом, пошук у ньому необхідних положень. Великий обсяг тексту закону робить його важко засвоюваним, часто малозрозумілим.

Стислість викладу тексту нормативно-правових актів є свідченням його досконалості, якщо це не йде на шкоду змісту відповідних норм, бо вони мають бути викладені не лише коротко, але й достатньо повно і вичерпно.

Стислість юридичної термінології порушується у випадку наявності у тексті нормативно-правового акта невиправданих повторень (тавтології), ускладнених речень (невиправданих дієприслівникових зворотів), багатослівних формулювань.

Отже, термінологічні недоліки пов’язані з тим, що при формулюванні нормативно-правових актів порушується одна або декілька вимог, які ставляться до юридичної термінології.
Розглянемо основні термінологічні вади чинного законодавства України (за З. Тростюк).
Використання у нормативно-правових актах термінології, яка не є експресивно нейтральною:

а) архаїзмів, тобто застарілих слів.

Наприклад, термінологічний зворот «електронно-обчислювальна машина», який широко використовується в законодавстві України, нагадує той час, коли зароджувалася кібернетика, і відповідні машини витрачали багато часу на обрахункові операції. На сьогодні для позначення відповідного поняття широко використовується спеціалізований термін «комп’ютер». Саме його доцільно вживати у законодавстві України);

б) жаргонної лексики та просторіч.



Просторіччя – це різновид розмовно-побутової мови, яка найбільш поширена і активно проникає у правові документи, у тому числі законодавчі акти. У КК України законодавець намагався не використовувати просторіччя, однак іноді йому це не вдалося. Наприклад, просторіччя вжиті у статтях 207 – «виручка», 302 – «нажива», «звідництво». Жаргони (фр. jargon, від галло-романськ. gargon – базікання) – мова, перемішана довільно дібраними або перекрученими формами слів, якою ... користуються окремі соціальні групи людей (наприклад, у ст. 256 КК України використовується жаргонне слово «сходка»). У більшості випадків просторіччя та жаргонна лексика у тексті нормативно-правового акта – це термінологічний недолік. Проте однозначно негативно оцінювати використання у тексті нормативно-правового акта цієї «аномальної лексики» навряд чи виправдано. Наприклад, у КК України вживається жаргонне слово «відмивання» (ст. 209, 2091 КК України), при цьому паралельно з сучасним терміном «легалізація».

в) емоційно забарвлених епітетів.

Наприклад, у диспозиції ч. 1 ст. 434 КК України передбачена відповідальність за погане поводження з військовополоненими. Тому термінологічний зворот «погане поводження» вимагатиме додаткових роз’яснень, адже залежатиме від правосвідомості правозастосувача, від рівня його культури, моральності.
Наявність у текстах нормативно-правових актів полісемантичних (багатозначних) слів.

Звичайно, значення більшості термінів ми розуміємо або за допомогою контексту, або завдячуючи уточненню, яке зробив сам законодавець у тексті нормативно-правового акта. Однак в окремих випадках вживання полісемантичного слова вадить праворозумінню та правозастосуванню. Наприклад, У Кодексі законів про працю України використовується багатозначне слово «робота» в різних значеннях – як виробнича діяльність (зокрема, в статтях 60, 66, 69), як трудова функція (зокрема, в статтях 46, 107), а також як місце праці (наприклад, у статтях 40, 118, 187). В окремих випадках досить складно визначити, що мав на увазі законодавець, використовуючи слово «робота». Наприклад, у ч. 1 ст. 235 КЗпП України зазначено, що «у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір».


Уживання у тексті нормативно-правового акта різних термінів, які позначають одне і те ж поняття (синонімів).

Синонім (з гр. synonymia – одноіменність) – це слова однієї і тієї ж частини мови, які мають значення, що повністю або частково співпадає. Більшість дослідників вважає, що синонімія – негативне явище законодавчої техніки. Наприклад, А.А. Ушаков зробив висновок про те, що неправильна синонімія (змішування близьких синонімів, їх неправильний вибір) є однією з істотних причин порушення єдності термінологічної послідовності [14, с. 171]. Наприклад, термінологічним недоліком КК України є використання у різних статтях таких синонімів: «спонукання» (ст. 323), «схиляння» (статті 315, 324), «втягнення» (статті 303, 304), «залучення» (статті 307, 317 КК); «підпал, вибух або інший загальнонебезпечний спосіб» (статті 194, 347, 352, 378, 399), «вогонь чи інший загальнонебезпечний спосіб» (ст. 245), «підпал або інший загальнонебезпечний спосіб» (статті 252, 411), «загальнонебезпечний спосіб» (п. 12 ч. 1 ст. 67, статті 1941, 292, 350).



Використання у текстах нормативно-правових актів однакових термінів для найменування різних понять.

В окремих випадках без цього обійтися неможливо. Наприклад, термін «близькі родичі» позначає різні поняття у нормативно-правових актах. Так, в кримінальному та кримінально-процесуальному праві до близьких родичів віднесені батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, а відповідно до ст. 12 Закону України від 16 липня 1999 року «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» до них належать батько, мати, син, дочка, дід, баба, онук, онука, брат, сестра, дядько, тітка, племінник, племінниця. Очевидно, що використання одного терміна для позначення різних понять – об’єктивна необхідність, оскільки в другому випадку розширений перелік тих осіб (близьких родичів), які можуть бути донорами для іншої людини.


Використання термінології, яка не властива тим нормативно-правовим актам, які безпосередньо регулюють відповідні суспільні відносини.

Як було зазначено вище, поняттєвий апарат права характеризується ознакою системності, що випливає з системності самого законодавства. А це, зокрема, означає, що у текстах нормативно-правових актів повинні використовуватися відповідні терміни інших галузей права. Якщо термін змінюється, то повинна відбутися така ж заміна і в усіх нормативно-правових актах, в яких попередній термін використовувався. Наприклад, у статтях 130-132 КК України вживається термін «інша невиліковна інфекційна хвороба, що є небезпечною для життя людини», однак галузеве законодавство про охорону здоров’я не поділяє інфекційні хвороби на виліковні та невиліковні.


Використання вузькоспеціалізованих термінів, які не є власне юридичними та запозичені у законодавство України з різноманітних спеціалізованих сфер (наприклад, з медицини, науки, техніки).

У законодавчих актах вживається велика кількість таких термінів. На сьогодні без використання спеціалізованих термінів у текстах нормативно-правових актів обійтися неможливо, однак від використання вузькоспеціалізованих термінів потрібно відмовлятися (наприклад, у КК України вживаються такі вузькоспеціалізовані терміни, як «епізоотія», «епіфітотія», «афінаж», «гумусний шар», «повітряна гальмова магістраль», зміст яких пересічному громадянинові і більшості юристів без додаткових роз’яснень невідомий або маловідомий).


Уживання у текстах нормативно-правових актів іншомовних термінів, зміст яких потребує додаткового з’ясування.

Поява в текстах нормативно-правових актів іншомовних термінів – явище закономірне. У випадках, коли без вживання іншомовних слів обійтися неможливо, фактично стирається межа між українською та іншомовною юридичною термінологію. Іноді буває складно відмежувати запозичену та національну кримінально-правову лексику. Зокрема, такими термінами є «аварія», «банда», «банк», «валюта», «документ», «катастрофа», «контрабанда», «прокурор», «референдум», «рецепт» тощо.

На основі поєднання національних та запозичених термінів і терміноелементів утворено значну кількість термінологічних одиниць (векселедавач, нормотворчість, кримінально-виконавче право, експертний висновок, імунітет свідка, латентна злочинність).

Особливий тип запозичень — інтернаціональні терміни латинського і грецького походження (адвокат, акт, алібі, делікт, екстрадиція, інавгурація, конституція, політика, факт, юстиція), які були засвоєні багатьма мовами.

Скопійовані засобами рідної мови іншомовні терміни права є кальками (демократія — народовладдя, інтернаціональний — міжнародний).

Найбільш поширені терміни й усталені словосполучення не перекладаються і передаються за допомогою транслітерації: ад хок, де-факто, де-юре, еквітас, екс екво ет боно, персона нон грата.

Інтернаціоналізми слід відрізняти від екзотизмів, які означають специфічні явища правового побуту, звичаїв, державного устрою, назви органів, посад, законодавчих актів окремих країн: альтинг (ісланд.), фолькетинг (датськ.), кнесет (ізраїл.), кортес (ісп.), муфтій, шейх (араб.), судебник (рос.), хурал (монг.), панчаят (інд.).

Особливого підходу вимагають русизми, тобто слова, які скальковані з російської мови. Таких термінів було надзвичайно багато у всій українській правовій лексиці, оскільки «підлаштовуючись під російські правничі терміни, українське правознавство нездатне було випрацювати власну термінологію, внаслідок чого відбулося збіднення власне української правничої лексики та фразеології.


Наявність невиправданої тавтології у текстах нормативно-правових актів.
Тавтологія (з грецької tautos – те саме і logos – слово) – це «спеціальне або непередбачене повторення тих самих, спільнокореневих або близьких за значенням слів». Тавтологія широко використовується як стилістичний прийом у художній літературі для посилення емоційності мови.

У багатьох випадках тавтологія виникає внаслідок недостатньо скрупульозного ставлення до формулювання тексту нормативно-правового акта, прагнення повніше викласти зміст норми. Тавтологія може бути як виправданою, так невиправданою.

Наприклад, у статтях 112, 344, 346 КК при переліченні потерпілих вживаються поруч такі термінологічні звороти «Посягання на життя («Незаконний вплив у будь-які формі...», «Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо...») Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України...».
Відсутність у текстах нормативно-правових актів визначень правових понять.

Відсутність у тексті нормативно-правового акта визначень юридичних термінів є негативним явищем.

Наприклад, у КК України використовується такий кримінально-правовий термін, як «шантаж» (статті 120, 149, 303 КК України), який не має легальної дефініції. А тому в теорії кримінального права та в правозастосовній діяльності в це поняття вкладається різне значення – погроза розголосити відомості, які потерпілий або його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, або погроза іншого змісту (наприклад, знищити або пошкодити майно).

Однак у тому самому КК України міститься значне число статтей з описовими диспозиціями, де називається склад злочину (термін) і подається його визначення, наприклад, ч.1 ст.115: «вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині…»



Надмірна кількість у текстах нормативно-правових актів термінів, які позначають оціночні поняття.

Оціночні поняття – це поняття, які не конкретизовані законодавцем у тексті нормативно-правового акта, їх зміст визначається компетентним органом в процесі правозастосування, тобто дають можливість вільної оцінки фактів, дискреції.

Надмірна кількість оціночної лексики у тексті нормативно-правового акта створює перепони для адекватного розуміння волі законодавця та правильного застосування правових норм.

Особливо неприпустимі такі ситуації, коли в одній статті використовується одночасно декілька оціночних понять.


Наявність в нормативно-правових актах визначень правових понять, які не повністю відображають їх зміст.

Легальні дефініції повинні відповідати таким основним вимогам:

1) з оптимальною адекватністю відображати сутність поняття, явища, якому дається визначення;

2) мати конвенційний характер, тобто базуватися на певному науковому пізнанні, консенсусі; 3) бути дискурсивними, тобто перебувати у повному логічному зв’язку з попередніми дефініціями, які були загальновизнаними чи усталеними у законодавстві.

Крім цього, визначення правових понять повинні бути якомога лаконічними, логічно завершеними та повністю визначати зміст поняття.

Зважаючи на надзвичайну складність, багатоплановість, певну непрогнозованість дальшого розвитку української правничої термінології, заслуговує на увагу пропозиція Центру правничої термінології, перекладів та словників щодо затвердження двох категорій термінологічних нормативів: обов'язкові для вживання та рекомендовані для вживання.

Надаючи новій термінологічній одиниці статус рекомендованої, можна створити передумови її випробовування на «живучість» безпосередньо у мовному середовищі та сприяти її природному еволюційному впровадженню. Далі один із пропонованих термінів може бути затверджений як обов'язковий, а інший виключено з ужитку.

Наприклад, термін обвинувачення (особи у вчиненні злочину) належить до обов'язкових до вживання; його застосовують тільки у кримінально-процесуальному значенні. Терміном звинувачення (ст. 111 Конституції України) позначають поняття, не пов'язані з кримінальним процесом.

Термін правозгідний, правомірний/неправозгідний, неправомірний належить до рекомендованих до вживання. Рекомендується застосовувати термін правозгідний/неправозгідний на позначення «відповідно до права, закону». Правомірний/ неправомірний є транслітерованим російським правомерный.

Варто зазначити, що така практика застосування юридичної термінології існує в багатьох країнах, зокрема у Франції, де спеціальна комісія з термінології затверджує перелік і зобов'язує державні органи та установи країни використовувати зафіксовані в ньому терміни і висловлювання в нормативних актах, діловому листуванні, при складанні документів.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал