Лекція з навчальної дисципліни " риторика" для курсів дистанційного навчання



Скачати 460.36 Kb.
Сторінка2/2
Дата конвертації23.12.2016
Розмір460.36 Kb.
1   2

5. Закони риторики
Базовим законом риторики є концептуальний закон, який становить собою перший крок оратора – винайдення задуму, ідеї, формулювання теми, постановка мети, тобто створення власної концепції щодо будь-якої суспільно важливої проблеми.

За своєю суттю цей закон передбачає пошук істини шляхом всебічного аналізу предмета.

Концепція – це фундамент, це система знань про предмет, виражена у стислій формі. Це основний шлях всебічного аналізу предмета. Таке розуміння концепції найбільш відповідає її функціональному призначенню – бути першоосновою мисленнєво-мовленнєвої діяльністі.

Таким чином, концепція у повному розумінні цього слова не є ні стратегією (програмою діяльності), ні тезою (складником стратегії), оскільки стратегія є реалізацією концепції, а теза — головною думкою (частиною стратегії). Нарешті, концепція — складніше поняття, ніж просто сума знань. Останнє можна розглядати як один із кроків створення концепції, тобто як один з елементів.

Процес розроблення концепції складається з такої послідовності дій:


  • своє бачення суб’єктом предмета (теми);

  • аналіз предмета (теми), тобто вибір проблем для вивчення;

  • „привласнення” суб’єктом чужого досвіду з вивчення обраної проблеми;

  • пропускання чужого досвіду крізь призму свого бачення і навпаки (чуже + своє) і формування позиції.

Такий підхід до розроблення концепції відбиває природний процес пізнання людиною (суб'єктом) навколишнього світу: будь-яку одержувану ззовні інформацію людина перш за все пропускає через власне «я» (відчуття, уявлення), створює своє бачення, свою картину того чи іншого предмета. Однак практика свідчить про те, що не завжди приділяється потрібна увага цьому початковому етапові пізнання, в результаті чого він не встигає «виявитися» і закріпитися в людини, хоча саме на цьому етапі починає формуватися індивідуальний особистісний підхід людини до пізнання світу, джерелом якого є життєвий досвід, здоровий глузд, професійний досвід.

Підкреслимо, що на цьому етапі цілком можливий двоякий результат: не виключено, що людина може виявитися дилетантом, мати досить поверхове уявлення про предмет і звідси, природно, викривлене бачення його, а може запропонувати більш-менш повне уявлення про предмет, яке наближає людину до пізнання істини про цей предмет. Перевірити істинність своїх суджень суб'єкт має можливість далі — на наступних етапах пізнання.

Далі, коли суб'єкт уже отримав своє бачення предмета, він починає усвідомлювати неможливість охоплення усього предмета і опиняється перед необхідністю вибору з предмета певних граней (проблем) — другий етап розроблення концепції. Критеріями підбору проблем виступають інтерес та компетентність самого суб'єкта, актуальність проблем, їх громадська значущість — проходження цього етапу дозволяє суб'єкту відійти від поверхового підходу до вивчення предмета (про все й ні про що).

І лише після того, як Ви здійснили вибір проблем, можете звернутися до вивчення того людського досвіду, який накопичено з матеріалу, що зацікавив. Вважаємо, що такий підхід сприяє, по-перше, значно ширшій цілеспрямованості й поглибленню в роботі з літературою, ніж коли б людина одразу починала з вивчення чужого досвіду, як це звичайно практикується. По-друге, це допомагає людині позбавитися почуття розгубленості перед величезним обсягом літератури і знімає тим самим нервозність у процесі роботи, що, в свою чергу, дозволяє суттєво зекономити час.

Четвертий етап створення концепції характеризується тим, що тут суб'єкт провадить надзвичайно складну операцію з критичного осмислення двох досвідів — свого і чужого, на основі чого й формує власну позицію. Таким чином, і суб'єкт начебто знову повертається до свого бачення предмета, але це бачення є вже якісно іншим, бо воно є збагаченим, поглибленим, конкретизованим і навіть переосмисленим. Найголовніше на цьому етапі — щоб людина не лякалася власних помилок, не ховалася від них, не займалася їх виправданням.

Таким чином, знання і застосування концептуального закону риторики забезпечують людині необхідний рівень компетентності й професіоналізму.

Після того, як розроблено задум, починається наступний етап діяльності – „запуск” задуму в суспільство. Першим законом цього етапу є закон моделювання аудиторії, знання й застосування якого дозволяє досить повно вивчати тих, на кого треба орієнтувати загальний задум.

Необхідно звертати увагу на такі важливі моменти встановлення контакту з аудиторією, як оцінка ораторської (лекційної) ситуації — позитивна чи негативна модель — з позицій оратора і аудиторії. Кожен з них прогнозує ситуацію, спираючись на свій досвід, інші індивідуальні особливості.

Зокрема, реалізація позитивної моделі спілкування «середнього лектора» окрилює його, зміцнює впевненість у своїх силах, а негативні установки активізують його захисні психологічні фактори: підвищується увага, загострюється чутливість, зростає внутрішня напруженість, що може призвести до стресової ситуації, знижується його творче самопочуття, виникають зневіра, розчарування, страх перед аудиторією.

Тому ораторові слід знати про існування своїх і чужих «зон небезпеки», вміти їх попередити, делікатно поводитися, з метою максимальної нейтралізації їх дії.

Крім того, аудиторія створюється не одразу і не швидко. Потенціальна аудиторія однодумців стає реальною в результаті поляризації, концентрації уваги слухачів. Тому досвідчений оратор прагне тримати в полі зору свою аудиторію, особливо її «небезпечні зони» (острівки шуму, відволікання тощо). Для цього оратор готує набір цікавих фактів, гумористичних історій, змінює тональність розмови, виключає складний матеріал тощо.

При незбіганні оцінок ситуації з боку аудиторії та оратора слід зберегти здатність до «вирівнювання» психологічного клімату, боротися до кінця.

Закон моделювання аудиторії передбачає системне вивчення аудиторії, тобто тих, на кого розраховується викладення концепції (один суб’єкт чи ціла соціальна група), на основі соціально-демографічних, соціально-психологічних та індивідуально-особистісних ознак.

Соціально-демографічні ознаки: стать, вік, національність, освіта, професія, склад сім’ї тощо.

Для того, щоб названі ознаки не перетворилися на формальну характеристику аудиторії, необхідно, як на нашу думку, займатися не лише фіксацією цих ознак, але і їх аналізом. Але навіть при наявності цікавої та корисної інформації, яка випливає із соціально-демографічних даних, цих ознак явно недостатньо, щоб скласти психологічний портрет аудиторії



Соціально-психологічні ознаки – це другий ступінь вивчення аудиторії, спрямований на розкриття внутрішнього світу людини.

Це мотиви поведінки, потреби, ставлення до предмета мовлення та суб’єкта, який його викладає, рівень розуміння предмета.



Мотиви поведінки – фактор, який зумовлює дії суб’єктів (відповідає на питання: що збудило до дії?). Мотиви тьох типів:

морально-дисциплінарний (зовнішній, примусовий фактор спонукання);

емоційно-естетичний (заснований на цікавості, але не підкріплений волею, звідси скороминущість);

інтелектуально-пізнавальний.



Потреби - категорія, яка визначає вибір суб’єкта (що це мені дає? навіщо це мені? що я від цього отримаю?).

Є два види потреб: усвідомлені і неусвідомлені.

Усвідомлена потреба буває: особистісна (отримує інформацію тільки для себе); професійна; громадська.

Ставлення до предмета мовлення та суб'єкта, який його реалізує, є реакцією суб'єкта, котрий сприймає інформацію. Цю реакцію можна класифікувати за такими типами:

1. Байдужа чи інфантильна реакція, що характеризується невключенням суб'єкта в предмет обговорення.

Причина цього полягає в тому, що виявився не заторкнутим інтерес суб'єкта.

2. Угодовська реакція, яка характеризується тим, що суб'єкт легко, без сумнівів, стає на точку зору іншого, так само легко від неї відмовляється й стає на точку зору третього і т. п. Такий тип реакції зумовлений відсутністю у суб'єкта свого погляду, очевидно, через слабку компетентність у предметі. Угодовська реакція може з'явитися ще в одному варіанті: суб'єкт лише вдає, що слухає, а насправді він зосереджений на своїх проблемах, тобто людина може кивати, начебто погоджуючись, але до предмета розмови не включається, оскільки зосереджена на власних справах. Ця реакція дуже близька за своєю суттю до байдужого ставлення. Відмінність полягає лише в тому, що при байдужому ставленні у суб'єкта і зовнішній вигляд (очі, міміка) відповідний, байдужий.

3. Конфліктна реакція, яка характеризується спалахом негативних емоцій суб'єкта (суб'єктів) на дії іншого суб'єкта (інших суб'єктів); як наслідок — позиція конфронтації: небажання розуміти іншого.

4. Конструктивна реакція, яка характеризується створенням у суб'єкта (суб'єктів) установки на розуміння іншого (інших); як наслідок —між людьми з'являється атмосфера інтелектуального та емоційного співпереживання (емпатія), співтворчості.



Рівень розуміння предмета мовлення зумовлює підготовленість суб'єкта (закладена база): загальна культура, світогляд, розвиток інтелектуальних здібностей, професійна підготовка тощо. Зауважимо, що стосовно різних предметів у людини можуть бути різні рівні розуміння.

Індивідуально-особистісні ознаки: тип нервової системи, тип і спосіб мислення, особливості характеру, тип темпераменту, ступінь розвитку основних функцій – інтелектуальної, емоційної, рухливої, інстинктивної тощо.

Соціально-демографічні та соціально-психологічні ознаки аудиторії необхідно вивчати ще на підготовчому етапі (до безпосереднього спілкування), індивідуально-особистісні ознаки вивчаються в процесі безпосереднього спілкування.

Значимість закону моделювання аудиторії полягає це лише у тому, що на його основі можна створити цілісний психологічний портрет аудиторії (достатньо повно вивчити аудиторію), але і в тому, що цей закон відкриває можливість дальшої роботи з цим портретом, яка полягає у впливі на аудиторію з метою її розвитку (зняти морально-дисциплінарний мотив і викликати емоційно-естетичний та інтелектуально-пізнавальний мотиви, перевести байдужість, конфліктне ставлення в річище конструктивних стосунків, допомогти аудиторії оволодіти найбільш глибоким рівнем розуміння проблеми, створити умови для актуалізації в людині її позитивних якостей і под.).

Закон моделювання аудиторії дозволяє побудувати наступний крок „запуску” концепції – виробити стратегію її реалізації.



Стратегічний закон передбачає системну побудову програми впливу на конкретну аудиторію.

Стратегія (програма дій) характеризується такими ознаками: динамічністю, гнучкістю, варіативністю (порівняйте: концепція є щось універсальне, загальне, більш або менш стабільне). Інакше кажучи, та сама концепція може мати декілька стратегій залежно від аудиторії (на кожну аудиторію вибудовується своя програма дій) та етапів реалізації концепції (скільки етапів, стільки й стратегій).

З яких компонентів складається стратегія? Перш за все слід виділити цільову установку, заради якої готується виклад концепції. „Цільова установка” складається з двох компонентів: завдань та надзавдань.

Завдання – це є плановий результат впливу на аудиторію (що пояснити, розтлумачити, аргументувати і в чому переконати), надзавдання – це спонукання аудиторії до певної дії, включення її в діяльнісний режим з реалізації завдання.

Інакше кажучи, завдання — це є планований результат впливу на аудиторію (що пояснити, розтлумачити, аргументувати і в чому переконати?), надзавдання — це спонукання аудиторії до певної дії, включення її в діяльнісний режим з реалізації завдання. Таким чином, між переконанням та спонуканням до дії немає знака рівності: людина може сприйняти ідею іншої людини, але практично нічого не робити для її реалізації.

Після того, коли визначена цільова установка (що я хочу зробити? чого домагаюсь від тієї чи іншої аудиторії?), необхідно вичленувати з концепції коло запитань, орієнтованих на аудиторію, проаналізувати їх і сформулювати власний підхід до пошуку відповідей на них. Свої міркування на заключному етапі роботи з формування стратегії суб’єкт повинен побудувати у вигляді тези.



Теза розглядається як головна думка або згусток думок, що розгортається суб’єктом у ході спілкування з аудиторією. Наявність тези дозволяє уникнути беззмістовного викладу концепції. Інакше кажучи, теза виконує роль синтезатора усіх компонентів мовлення: концепції, запитань, цільової установки, аудиторії.

Отже, стратегія дій становить собою таку послідовність кроків:

- визначення цільової установки;

- вичленування з концепції запитань, розрахованих на певну аудиторію, і їх аналіз;

- формулювання тези (система коротких відповідей суб'єкта на поставлені запитання).

Стратегія, хоча й становить собою певну конкретизацію концепції, все-таки є поки що досить загальним явищем, яке потребує подальшої конкретизації: розгортання тези та її обґрунтування, залучення з аудиторії однодумців, нейтралізації противників, схиляння на свою сторону тих, хто сумнівається. Для цього необхідний наступний крок «запуску» концепції, роль якого відведена черговому закону риторики — тактичному.



Тактичний закон передбачає систему дій з підготовки ефективної реалізації стратегій. До складових цього закону належать аргументація і активізація мислення та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії.

Аргументація як частина тактичного закону спрямована головним чином на реалізацію завдання (переконання, переконання у протилежності), тобто для досягнення теоретичної мети (вплив на свідомість), а тому передбачає активну діяльність суб’єкта, при цьому аудиторія знаходиться у більш-менш пасивному стані (сприйняття нової інформації). Для повного досягнення цільової установки необхідно, щоб аудиторія не тільки вбирала інформацію, але й активно її переробляла, тобто проектувала на себе, свою діяльність, свій досвід. Інакше кажучи, щоб виходила на рівень застосування одержаних знань.

Для здійснення цього необхідно звернутися до другої частини тактичного закону – активізації мисленнєвої та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії, яка спрямована на реалізацію над завдання, тобто досягнення практичної мети – збудження до дії.

Активізація передбачає таку послідовність дій:


  • зацікавити аудиторію;

  • викликати аудиторію на роздуми;

  • вивести аудиторію на рівень обговорення.

Перший крок — зацікавити аудиторію, призначений для включення емоційно-естетичного мотиву в адресата, яке досягається використанням:

а) аудіовізуальних прийомів, як статичних (графіки, таблиці, малюнки, схеми), так і динамічних (відеоматеріали і т. п.). Відомо, що ця група прийомів дає до 20% засвоєння інформації, концентрує увагу слухачів, знімає втому;

б) психологічних прийомів: реклами (за допомогою цього прийому можна захопити аудиторію ще на докомунікативному етапі), прийому шокової терапії (створення несподіваного ефекту, який дозволяє швидко переключати увагу аудиторії, концентрувати її на потрібних мовцеві аспектах, знімати втому слухачів і, головне, оперативно «підігрівати» інтерес аудиторії та підтримувати його в процесі спілкування). Як засоби цього прийому можна використовувати зовнішній вигляд мовця, хід його думок, характер завдань та запитань, адресованих аудиторії тощо;

в) прийому «опудало опонента», що становить собою змодельовану типову думку з обговорюваного питання, яке може бути домінуючим в даній аудиторії. Суб'єкт повинен ретельно проаналізувати цю думку (виявити всі плюси та мінуси) і потім запропонувати свій погляд. Цей прийом допомагає суб'єкту досить активно підтримувати інтерес аудиторії;

г) прийому проблемного введення матеріалу, який дозволяє суб'єкту з перших хвилин спілкування оволодіти увагою аудиторії за допомогою проблемних питань, доцільних афоризмів, анекдотів, чітко сформульованого завдання, активного спілкування, захоплюючих, яскравих прикладів, вдало винайдених компліментів тощо.

Суть наступного кроку активізації — викликати аудиторію на роздуми — полягає в тому, щоб створити у слухачів потребу обмінятися думками з приводу обговорюваних питань, що досягається логічними та психологічними прийомами.

До логічних прийомів ми відносимо способи розгортання тези:

спіральний спосіб (багаторазове повторення тієї самої думки, але кожного разу при цьому збагаченої новою інформацією), який можна застосувати для непідготовленої, конфліктної аудиторії і т. п. Спіральний спосіб, інакше кажучи, становить собою процес поступового прирощення до старого знання нового. Розгортання тези від загального до конкретного орієнтоване в основному на підготовлену аудиторію, розгортання тези в зворотному порядку — на менш підготовлену аудиторію;



пунктирний спосіб (розгортання тези шляхом розчленування її на відносно незалежні рівноправні частини, які в кінці знову об'єднуються в тезу). Даний спосіб використовується, як правило, для аудиторії з високим рівнем підготовки, здатної самостійно поєднувати всі частини одна з одною, знаходити зв'язки між ними;

контрастний спосіб (розгортання тези шляхом протиставлення різних точок зору на той самий предмет), який можна використовувати для будь-якої аудиторії;

асоціативний спосіб (розгортання тези у вигляді поєднання в свідомості різних образів), який можна застосовувати в аудиторії, де домінують люди з образним мисленням (в дитячій аудиторії, в аудиторії, де затруднене розуміння питання тощо).

Описаний етап активізації мисленнєвої та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії (роздум) сприяє народженню інтелектуально-пізнавального мотиву, нейтралізації байдужого ставлення, розвиткові особистісної та професійної потреби, поглибленню розуміння проблеми (про що + що + як).

Нарешті, третій крок активізації — виведення аудиторії на рівень обговорення та прийняття рішення — передбачає пошук загальних точок зіткнення, який досягається логіко-психологічними, психологічними та аудіовізуальними прийомами.

До розряду логіко-психологічних прийомів входить перш за все аналіз раніше виявлених різних думок, поглядів, точок зору з приводу розглядуваного питання. Аналіз складається з двох етапів. Перший етап — виявлення протилежностей з метою психологічного настрою на об'єктивний аналіз, тобто для створення атмосфери можливого співіснування різних підходів.

Наступний етап аналізу — зіставлення протилежностей (вияв загального та специфічного у поглядах). Далі можна здійснити перехід до другого логіко-психологічного прийому — синтезу (поєднання протилежних сторін).

Третій крок активізації створюється також і таким психологічним прийомам, як прийом співучасті, який сприяє інтелектуальній та емоційній взаємодії суб'єктів спілкування. Техніка цього прийому полягає у переважному використанні займенників «ми», «нас» у процесі спілкування: «у нас з вами», «ми відчуваємо» і т. п.

Логіко-психологічний та психологічні прийоми на етапі обговорення повинні підкріплюватися аудіовізуальними прийомами (схеми, малюнки, графіки, відеофрагменти тощо).

Третій крок активізації (обговорення) сприяє закріпленню інтелектуально-пізнавального мотиву, розв'язанню конфліктних стосунків та встановленню конструктивних стосунків, розвитку громадської потреби і досягненню глибинного рівня розуміння (про що + що + як + навіщо).

Отже, активізація мисленнєвої та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії — це система дій, завдяки якій суб'єкт забезпечує аудиторії найглибший рівень пізнання того чи іншого питання, тобто піднімає аудиторію вище у пізнанні певної проблеми. В результаті активізації створюється повноцінний двосторонній процес спілкування, де залучені обидві сторони (суб'єкт та аудиторія), тобто створюються умови для суб'єктно-суб'єктних відносин.

Тактичний закон, таким чином, дозволяє суб'єкту знайти ефективні засоби впливу на аудиторію, завдяки чому здійснюється реалізація цільової установки (завдання та надзавдання) і розгортання тези.


Після того, як суб’єкт пройшов усі етапи винайдення та організації думки, він починає працювати над другою стороною мисленнєво-мовленнєвої діяльності – мовленням як найбільш універсальним засобом вираження думки. Навіть найцінніші думки можуть бути втрачені, якщо вони не оформлені в дієву словесну форму.

Мовленнєвий закон передбачає вираження думки в дієвій словесній формі (ДСФ).

ДСФ становить собою систему комунікативних якостей мовлення (правильність, виразність, ясність, точність, ємність, стислість, доцільність).

Зупинимося на характеристиці комунікативних якостей мовлення.

Правильність — це володіння нормами літературної мови (орфоепічними, орфографічними, граматичними, лексичними). Про значення правильності Цицерон писав так: «... вміти правильно говорити... ще не заслуга, а не вміти — вже ганьба, тому що правильне мовлення, по-моєму, не стільки достоїнство вправного оратора, скільки властивість кожного громадянина»

Основними шляхами, які сприяють розвитку правильності мовлення, є тренінги (власні вправи), робота з різними словниками та спеціальною лінгвістичною літературою, написання листів, слухання та аналіз взірцево правильного мовлення, про що писали класики риторичного мистецтва, зокрема Феофан Прокопович, М. В. Ломоносов та інші.

Специфіка правильного мовлення полягає в тому, що такого роду мовлення покликане перш за все впливати на свідомість людини, активізуючи тим самим роботу лівої півкулі головного мозку. Однак для того, щоб мовлення стало дієвим, воно повинне бути виразним.

Виразність — це така комунікативна якість, завдяки якій здійснюється вплив на емоції на почуття аудиторії, тобто за допомогою якої включається в роботу права півкуля головного мозку.

До засобів виразності можна віднести засоби художньої образності (порівняння, епітети, метафори і под.), фонетичні засоби (інтонація, тембр голосу, темп мовлення, дикція), приказки, прислів'я, цитати, афоризми, крилаті слова та вирази, а також нелітературні форми функціонування національної мови (територіальні, соціальні діалекти, просторіччя), якщо, звичайно, вони вживаються суб'єктом усвідомлено та доцільно, оживлюючи, а не спотворюючи мовлення, синтаксичні фігури (звертання, риторичне запитання, інверсія, градація, повтор, період).

Виразність розвивається на основі тренінгів, власних творів, спостережень над мовленням різних соціальних груп, аналітичного читання художньої літератури тощо.

Дієва словесна форма виявляється і в такій мовленнєвій якості, як ясність.



Ясність — така комунікативна якість, яка забезпечує адекватне розуміння сказаного (без деформацій), не вимагаючи від співрозмовника особливих зусиль при сприйнятті.

Причини, що зумовлюють неясність мовлення:

— порушення мовцем норм літературної мови;

— перенасиченість мовлення термінами, іноземними словами і под.;

— індивідуальне слововживання.

Основний шлях розвитку ясності мовлення — сам процес спілкування. Практика виявила, що чим частіше суб'єкт вступає в процес комунікації, причому з різними типами аудиторій, тим більше уваги він починає приділяти роботі над своїм мовленням, зокрема над ясністю, оскільки від цього багато в чому залежить досягнення ним поставленої мети та задоволення від спілкування. Зауважимо, що ясність мовлення багато в чому зумовлена точністю мовлення.



Точність — це комунікативна якість мовлення, яка виявляється у використанні слів у повній відповідності з їх мовними значеннями. Дана якість виробляє в людини звичку називати речі своїми іменами.

Точність мовлення зумовлена цілим рядом причин як екстралінгвістичного, так і лінгвістичного характеру (знання суб'єктом предмета мовлення, його політичні установки — вигідно чи невигідно називати речі своїми іменами, багатство чи бідність активного словникового запасу мовця). Підкреслимо, що від точності слів багато в чому залежить точність дій людей: «Правильно визначайте слова, і ви звільните світ від половини непорозумінь» (Декарт). Поет В. В. Маяковський писав про те, що в пошуках потрібного, найбільш точного слова він перебирав «тонни словесної руди». Точність мовлення розвивається в роботі зі словниками, навчальною, науковою літературою, шляхом аналізу власного та чужого мовлення тощо.

Точність найтісніше пов'язана з наступним комунікативним аспектом — стислістю.

Стислість — це така комунікативна якість мовлення, яка виявляється у відборі мовних засобів для вираження головної думки, тези, тобто стислість формує уміння говорити суттєво. На це уміння давні греки звертали особливу увагу: «Все, що ви сказали спочатку, нами забуте, бо це було давно. А кінець вашого мовлення нам не зрозумілий, бо забутий початок». Інакше кажучи, багатослів'я деформує процес комунікації, перетворює його у демагогію, в результаті чого дискредитується саме слово як найважливіший спосіб спілкування.

Досить ефективним шляхом розвитку стислості мовлення є аналіз власної й чужої промов. Нарешті, дієвість словесної форми визначається її доцільністю. Доцільність — це особлива організація мовних засобів, яка зумовлює відповідність мовлення цілям та умовам спілкування. Основний спосіб розвитку доцільності мовлення — виступ з однією й тією самою темою в різних типах аудиторій. Ця якість, як жодна інша, відточує, шліфує мовне чуття суб'єкта, допомагає ефективно управляти поведінкою аудиторії (знімати роздратування, викликати почуття симпатії, створювати стан розкутості тощо).

Отже, кожна із названих комунікативних якостей мовлення становить собою обов'язковий компонент системи ДСФ, тобто виражає ту чи іншу сторону мовленнєвого процесу: створення концепції передбачає орієнтацію на правильність, точність, стислість мовлення; моделювання аудиторії — на ясність та доцільність мовлення; побудова програми реалізації концепції — на правильність, точність, стислість, доцільність мовлення; тактичне обґрунтування стратегії — на правильність, виразність, ясність, доцільність, точність, стислість мовлення.

Отже, специфіка мовленнєвого закону риторики полягає в тому, що цей закон фокусує в собі цінний досвід різних лінгвістичних дисциплін (стилістика, прагматика, основи культури мовлення, лінгвістика тексту та ін.) по створенню повноцінної комунікації і завдяки цьому стає тією базою, яка дозволяє людині оволодіти грамотним, процесом говоріння (як уникнути комунікативних провалів, помилок) і навіть піднятися до рівня мистецтва живого слова (отримання естетичного задоволення від свого та чужого мовлення).

Мовленнєвий закон завершує стадію організації мисленнєво-мовленнєвої діяльності (підготовчий етап) і відкриває наступний етап – управління мисленнєво-мовленнєвим процесом.

Закон ефективної комунікації передбачає систему дій суб’єкта з метою налагодження контакту на всіх етапах комунікації як необхідну умову ефективної реалізації продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Якщо попередні закони спрямовані на підготовку запуску концепцій, то даний закон містить у собі механізм запуску як такого.

Контакт – це спілкування без перешкод, тобто контакт становить собою вищий рівень спілкування, який характеризується взаємодією двох поведінок – суб’єкта і аудиторії.

Сам процес взаємодії ми розглядаємо як інтелектуальне та емоційне співпереживання учасників спілкування

З метою встановлення і збереження контакту необхідна така система дій:

- корекція продукту підготовчого етапу під час спілкування;

- управління поведінкою аудиторії;

- управління власною поведінкою.

Перша дія (корекція) залежить складу аудиторії (прогнозований портрет аудиторії може повністю або частково не збігатися з реальним образом аудиторії) і її поведінки під час спілкування (загальний психологічний настрій, моментальні реакції — це те, що практично завчасно не прогнозується).

У ході спілкування суб'єкт може вносити зміни в стратегію (уточнити цільову установку, коло проблем для обговорення, тезу), тактику (замінити, доповнити засоби аргументації та активізації мисленнєвої та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії), мовленнєву сферу (здійснити відбір найбільш ефективних мовленнєвих засобів впливу на аудиторію).

Друга дія (управління поведінкою аудиторії) передбачає уміння зчитувати інформацію, яка йде від аудиторії через різного роду стимули (обличчя, очі, жести, міміка, поза, запитання, репліки тощо), і реагувати на неї. Названа дія дає можливість суб'єкту підтримувати зворотний зв'язок протягом усього процесу комунікації, а також дозволяє у певний момент внести необхідні зміни в логіку викладу предмета мовлення.

Третя дія (управління власною поведінкою) передбачає уміння узгоджувати свої жести, міміку та інші рухи тіла із задумом. Інакше кажучи, Вам слід уміти регулювати свої рухи, щоб вони не заважали, а, навпаки, «працювали» на головну думку, сприяли її чіткішому вираженню. Крім того, Ви повинні володіти своїм психологічним станом (управляти негативними емоціями: не дратуватися, не підвищувати голос, не чіплятися до слів, не ображатися, а прагнути бути стриманим, терплячим, уважним, доброзичливим). Ця дія направлена на оптимізацію спілкування (використовуються невербальні засоби комунікації для актуалізації тези і створюється сприятлива психологічна основа для взаємодії суб'єкта та аудиторії).

Ця система дій спирається на відповідну технологію налагодження контакту на всіх етапах безпосереднього спілкування суб'єкта і аудиторії.

Докомунікативний етап (етап, який передує вступові) має своєю метою створення передумов до встановлення контакту, що досягається за допомогою цілої системи засобів:



  • чуттєво-візуальні засоби (рівень відчуття та зорового сприйняття суб'єктом аудиторії) допомагають мовцю створити «перше враження» про аудиторію;

  • мисленнєві засоби (аналітичний рівень) призначені для оперативної орієнтації суб'єкта в ситуації за допомогою таких запитань: чи треба корегувати продукт підготовчого етапу? що корегувати (стратегію, тактику, мовлення)?;

— вербальні засоби також спрямовані на орієнтацію суб'єкта в ситуації за допомогою запитань, але запитань, адресованих аудиторії (вищенаведені запитання спрямовані на самого суб'єкта): хто ви? з якою метою ви тут? звідки ви? чому такий пригнічений стан? яке ваше самопочуття? і под. Такого роду запитання ставляться ніби між іншим, без особливого привертання уваги з боку аудиторії (це так звані «розвідувальні» запитання).

Етап вступу має своєю метою встановлення контакту, для чого необхідно використати відповідну систему засобів:

— засоби включення аудиторії в ситуацію спілкування (усмішка, привітання, перша фраза);


  • засоби аналізу ситуації спілкування (чуттєво-візуальні, різні стимули: вираз обличчя, очі, репліки, запитання, міміка, жести тощо);

  • засоби включення аудиторії в проблему (проблемне запитання, яскравий приклад, доречна цитата, чітко сформульоване завдання спілкування тощо).

Етап основної частини має на меті збереження контакту шляхом організації процесу засвоєння аудиторією проблеми, що можна здійснити за допомогою певної системи засобів;

— формальних засобів засвоєння (активні форми: ігри, практикуми), які вводять суб'єкт у діяльнісний режим, що, в свою чергу, забезпечує найміцніше засвоєння матеріалу;



  • змістовних засобів засвоєння (прийоми активізації мисленнєвої та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії).

Етап висновків передбачає закріплення контакту, яке базується на вмінні суб'єкта викликати в аудиторії потребу у подальшому спілкуванні, за допомогою відповідної системи засобів:

  • вербальних засобів (підведення підсумків спілкування, висновки, заключення, що бажано оформити у вигляді тези — лаконічно вираженої головної думки спілкування);

  • мислєннєвих засобів (внутрішній аналітичний процес осмислення того, що вийшло, що не вийшло, що можна скорегувати на заключному етапі — додати, актуалізувати).

Системно-аналітичний закон передбачає аналіз якості та ефективності продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Аналіз якості (як зроблений продукт) здійснюється на всіх етапах мисленнєво-мовленнєвої діяльності: підготовчому, виконавському, наслідковому.

Аналіз ефективності (результативності), ступеня реалізації цільової установки, співвідношення задуманого результату (мети) і одержаного результату проводиться на наслідковому етапі діяльності.

Зауважимо, що у більшості випадків ефективність визначається якістю продукту, хоча не завжди спостерігається збіг цих категорій. Наприклад, якісно побудований продукт може бути недостатньо ефективним через такі чинники:



  • непроникнення, закритість мислення аудиторії; як наслідок, аудиторія не чує суб'єкта, витрачаючи всі сили па внутрішній опір, самозахист, а не на розуміння іншого;

  • наявність руйнівних тенденцій в аудиторії, що може досить швидко поширитися на всю аудиторію завдяки психологічному зараженню;

  • могутню силу інерції, властивої аудиторії (небажання щось міняти тільки тому, що для цього необхідно докласти певні зусилля); у цьому випадку лінива думка і дії настільки паралізують людину, що вона здатна змиритися з будь-якою, навіть найгіршою ситуацією свого існування;

  • короткотерміновість спілкування, яка не дозволяє аудиторії відмовитися від певних стереотипів, неістинних суджень, поглядів.

Системно-аналітичний закон базується на двох етапах критичної діяльності, а саме: на самоаналізові (суб'єкт аналізує свій продукт, свої дії) та аналізові інших (суб'єкт аналізує чужий продукт і дії іншого суб'єкта).

Процес самоаналізу становить собою двохелементну систему. Рефлексія (дослідження відчуттів) починається з виявлення відчуттів (відчуття, за 3. Фрейдом, є досить благодатним матеріалом для вивчення, оскільки в них відображається істинний стан людини. Тому до відчуттів слід ставитися дуже уважно — вони здатні дати суб'єкту надзвичайно цінну інформацію про нього самого). Виявлення відчуттів являє собою процес переведення їх із сфери несвідомого у сферу свідомого (зробити неявне явним). Далі необхідно проаналізувати виявлені відчуття, тобто знайти причини виникнення тих чи інших відчуттів шляхом відстеження своїх дій протягом певного періоду часу (визначити джерело появи відчуттів). Аналіз відчуттів дозволяє суб'єкту шукати відповіді на ряд життєво важливих запитань: що слід зробити для посилення джерел, які породжують приємні відчуття? Як уникнути причин, які викликають негативні відчуття? Рефлексія, таким чином, сприяє зняттю в людини стану тривоги, посилюючи при цьому стан внутрішньої рівноваги (тривога виникає через накопичення неусвідомлених тривожних відчуттів).

Корегування продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності (уточнення, додавання, заміна одних положень іншими тощо) проходить успішно, продуктивно тоді, коли йому передує рефлексія, оскільки остання звільняє суб'єкт від стану самообману, ілюзій з приводу якості і ефективності продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності. Інакше кажучи, після рефлексії процес корекції набуває досить об'єктивного характеру й будується на суворо логічній основі.

Логіка корекції становить собою триступеневий процес, який виражається системою трьох запитань, які суб'єкт ставить собі: що хотів? що робив? що отримав? Далі останнє питання розчленовується на кілька підпитань: що вийшло? (в чому секрет успіху)? що не вийшло і чому? як зробити краще?

Отже, самоаналіз, як свідчить практика, становить собою надзвичайно сильне джерело розвитку особистості, бо дає можливість суб'єкту пізнати себе в тій чи іншій мірі, тобто виявити свої не тільки сильні, але й слабкі сторони. Інакше кажучи, в ході самоаналізу суб'єкт природно виходить на рівень самовизначення (що у мені є цінного? що слід розвивати далі? які якості мені заважають? що необхідно зробити? які зусилля докласти, щоб таких якостей було якомога менше?). До того ж, етап самоаналізу виробляє в людини хорошу звичку — шукати причину чогось перш за все у собі, а не в інших. Останнє простіше (збоку видніше), однак частіше за все заводить у глухий кут, бо будь-яку справу можна звести до пошуку винних (полювання на відьом), хоча головний винуватець ховається в тобі самому. «Спершу слід викрити себе, потім виправлятися... Тому скільки можеш, сам себе виводь на чисту воду, шукай проти себе звинувачення! Спочатку виступай обвинувачем, "потім — суддею і тільки під кінець — захисником. Іноді варто самому собі бути кривдником! Ти обурюєшся тим, що є на світі невдячні люди. Спитай у совісті своєї, чи знайшли тебе вдячним ті, хто надавав тобі послуги» (постулати Сенеки-молодшого).

Після того, як суб'єкт оволодів механізмом самоаналізу, він здатний повноцінно, неоднобічно, неупереджено здійснювати аналіз інших,

Аналіз інших (оцінювання якості та ефективності чужого продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності та дій іншого суб'єкта.) становить собою наступний етап критичної діяльності, який базується на такій системі принципів:


  • визначати мету критики (узагальнення чужого досвіду для збагачення власного, допомога іншому в тому, як зробити його справу ще краще);

  • оцінювати, виходячи зі свого рівня підготовки;

  • вміти слухати і чути іншого, оцінювати те, як він робить, а не як ти бачиш;

  • вміти відійти від однобічності оцінок — тільки хвалити чи тільки лаяти;

  • перш за все бачити раціональне в чужому продукті, яке побачити буває нелегко на відміну від негативного, то, як правило, лежить на поверхні, бо зосередженість на негативному може заступити і навіть перекреслити досвід іншого;

  • бути точним і стислим в оцінках;

  • вміти таким чином дати оцінку, щоб не принизити іншого, щоб у суб'єкта з'явилося бажання працювати далі, удосконалювати себе і свій продукт мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Отже, системно-аналітичний закон становить собою інструмент розвитку в людини таких якостей, як самокритичність і відкритість мислення (здатність сумніватися: дії повинні бути відкритими до сприйняття інших точок зору), мовне чуття (уміння відбирати найбільш стислі, влучні слова, звороти), шанобливість, тактовність і коректність у ставленні до інших людей.

У підсумку відзначимо, що хоча системно-аналітичний закон завершує риторичну формулу, однак він не робить її замкненою, застиглою завдяки тому, що сам по собі символізує вічний процес удосконалення всього існуючого на землі.

Таким чином риторика, заснована на дотриманні усіх цих законів, стає мистецтвом переконання.

6. Зв’ язок риторики з іншими науками

Риторика – пранаука, з якої вийшло мистецтво мовного спілкування в усіх наукових сферах:

А) найближче риторика пов’язана з філософією і є її частиною.

Філософія вивчає загальні закони розвитку людини, природи, суспільства і формує світогляд людини - риторика сприяє формуванню цілісного світогляду та морально-етичних норм людини.

Б) з логікою – їх єднає те, що основою кожної з цих двох наук є мислення.

У логіці йдеться про загальні закони мислення, його форми і види. У риториці основним є вербальне (словесне) мислення. У логіці панує теорія доказу, у риториці – аргументи переконання. Арістотель сказав, що риторика слугує уяві, як логіка – розумові.

В) з етикою, з якою риторику єднають моральні закони.

Г) риторика водночас – праматір усіх лінгвістичних наук, тобто попередниця граматики, поетики, стилістики, соціолінгвістики, психолінгвістики, культури мови. Іронією долі слід вважати те, що вікове партнерство граматики і риторики, коли граматика служила риториці, закінчилося поразкою риторики, поглинанням її граматикою.



В епоху Ренесансу (ХУ-ХУІ ст.) риторика була основою гуманістичної освіти в усіх університетах Європи і розвивалася як культура інтелекту. Потім поступово вона почала входити своїм змістом в інші навчальні дисципліни. Її місце в системі мовознавчих наук посіла стилістика, а риторика частково увійшла в граматику, педагогіку, філософію, естетику.

Тісно пов’язана риторика зі сценічним мистецтвом, адже сценічна майстерність є результатом знання законів і правил риторики та вмілого володіння технікою риторики.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал