Лекція з курсу " юридичне документознавство" Для напряму підготовки



Сторінка1/2
Дата конвертації15.12.2016
Розмір0.61 Mb.
  1   2
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО НАВЧАННЯ

Кафедра юридичного документознавства

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з курсу

ЮРИДИЧНЕ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВО

Для напряму підготовки:

“Правознавство”, “Правоохоронна діяльність”



Автор:

КРАСНИЦЬКА Анжела Віталіївна –

доцент кафедри юридичного

документознавства,

кандидат юридичних наук, доцент

Київ – 2015

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з курсу

ЮРИДИЧНЕ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВО




ТЕМА 1. Юридичне документознавство як фундаментальна і прикладна наукова дисципліна. Юридичний документ як основний носій правової інформації

З навчальної дисципліни: юридичне документознавство

Категорія слухачів: слухачі НАВС ННІЗН

Навчальна мета:

1) надати цілісне наукове уявлення про документознавство як фундаментальну і прикладну наукову дисципліну, а також про юридичний документ як основний носій правової інформації, його Функції, класифікацію документів;

2) систематизувати знання про сучасну нормативну базу, що регулює процеси роботи з документами, її вимоги до оформлення документів, передусім у системі МВС України

Виховна тема:

1) сприяти усвідомленню курсантами важливості у площині практичної діяльності знань вимог до оформлення документів, які створюються в результаті діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, передусім органів і підрозділів внутрішніх справ, навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління МВС;

2) сприяти виробленню розуміння ролі якісного створення документів у фаховій діяльності.

Розвивальна мета:

1) розвивати пізнавальну активність курсантів у процесі сприйняття теоретичної інформації, спрямованої на поглиблення та розширення мовних і мовленнєвих знань, умінь та навичок, які є необхідними для подальшого застосування в фаховій діяльності;

2) сприяти розвитку уміння адаптувати теоретичний матеріал до вимог практичної діяльності з фаху.

Навчальний час: 2 год.

Навчальне обладнання, ТЗН: персональний комп’ютер; для мультимедійної презентації – ноутбук, проектор.

Наочні засоби: підручники, посібники з кримінального процесу, тексти кримінально-правових документів

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: конституційне право, теорія держави та права, адміністративне право, адміністративна діяльність, кримінальний процес, криміналістика, цивільний процес, управління в органах внутрішніх справ, юридична логіка, українська мова (за професійним спрямуванням), правнича лінгвістика.

План лекції:

1. Предмет, мета, завдання навчальної дисципліни, її зв’язок з іншими дисциплінами

2. Сучасна нормативна база, що регулює процеси роботи з документами.

3. Поняття інформації, документа. Функції та класифікації документів.

4. Юридичний документ як носій правової інформації.

Література:

Нормативно-правові акти:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР / Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 року № 2782-ХІІ / Основні чинні кодекси і закони України. – К. : “Махаон”, 2003.

3. Закон України “Про засади державної мовної політики 5029-VI (чинний з 10 серпня 2012 року) / http : // zakon2.rada.gov.ua.

4. Закон України “Про Конституційний Суд України” / Основні чинні кодекси і закони України. – К.: “Махаон”, 2003.

5. Закон України “Про державну таємницю” від 07.04.1994. – К. : Парламент.вид-во, 2010.

6. Закон України “Про національні меншини в Україні” від 25 червня 1992 року № 2494-XII / Основні чинні кодекси і закони України. – К. : “Махаон”, 2003.

7. Закон України “Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 року № 3759ХІІ / Основні чинні кодекси і закони України. – К. : “Махаон”, 2003.

8. Закон України “Про судоустрій” від 7 лютого 2002 року № 3018-ІІІ / Основні чинні кодекси і закони України. – К. : “Махаон”, 2003.

9. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини” від 23 грудня 1997 року № 776/97-ВР / Основні чинні кодекси і закони України. – К. : “Махаон”, 2003.

10. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст.303.

11. Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року (про мову судочинства) / Офіційний вісник України. – 2008. – № 33. – Ст. 1102.

12. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року № 1798-ХІІ.– К. : Парламентське видавництво, 2014.

13. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-ІV. – К. : Парламентське видавництво, 2014.

14. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-III. – К. : Парламентське видавництво, 2014.

14. Кримінальний процесуальний кодекс України: чинне законодавство станом на 20 лист. 2012 року : (офіц. текст). – К. : ПАЛИВОДА А. В., 2014. – 382 с. – (Кодекси України).

15. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV. – К.: Парламентське видавництво, 2014.

16. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV. – К. : Парламентське видавництво, 2014.

17. Постанова Кабінету Міністрів України від 02.10.2003 № 1561-12 “Про порядок організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях”.

18. Постанова Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1242 “Про затвердження Типової інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади”.

19. Наказ МВС України від 04.06.2002 № 519 “Про затвердження Переліку документів, що утворюються в процесі діяльності органів внутрішніх справ, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій системи МВС України, із зазначенням строків зберігання документів, та Переліку документів, що утворюються в процесі діяльності внутрішніх військ МВС України, із зазначенням строків зберігання документів”.

20. Наказ МВС України від 22.02.2004 № 185 “Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення”.

21. Наказ МВС України від 10.10.2004 № 1177 “Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України”;

22. Наказ МВС України від 25.05.2006 № 530 “Про організацію архівної роботи в ОВС”.

23. Наказ МВС України від 15.05.2007 № 157 “Про додаткові заходи щодо дотримання працівниками органів внутрішніх справ принципів законності, забезпечення прав і свобод громадян”.

24. Наказ МВС України від 23.04.2012  № 350 “Про затвердження Інструкції з організації контролю за виконанням документів у системі МВС України”.

25. Наказ МВС України від 14.05.2012  № 423 “Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію в системі Міністерства внутрішніх справ України”.

26. Наказ МВС України від 27.07.2012 № 649 “Інструкція з організації нормотворчої діяльності в МВС України”.

27. Наказ МВС України від 27.07.2012 № 650 “Про затвердження Інструкції з оформлення документів у системі МВС України”.

28. Наказ МВС України від 23.08.2012 № 747 “Про затвердження Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України.

29. Наказ МВС України від 22.10.2012 № 940 “Про організацію реагування на повідомлення про кримінальні правопорушення, інші правопорушення, надзвичайні ситуації та інші події, та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України”;

30. Наказ МВС України від 19.11.2012  № 1050 “Про затвердження Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та положень про комісії”.

31. Наказ СБ України від 18.02.2005 “Про забезпечення охорони державної таємниці та затвердження Інструкції щодо заповнення форми звіту про стан забезпечення охорони державної таємниці та порядку його подання”.

Державні стандарти:

33. ДСТУ 4163-2003. Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. Вид. оф. – (Чин. від 01.09.2003). – К. : Держспоживстандарт, 2003. – 21 c.

34. ДСТУ 2732-2004. Державний стандарт України. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять. Вид. оф. – (Чин. від 01.07.2005). – К. : Держстандарт України, 2005. – 24 c.

35. ДСТУ 3582-1997. Державний стандарт України. Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові. Загальні вимоги та правила. Вид. оф. – (Чин. від 01.07.98). – К. : Держстандарт України, 1998.



Основна література:

36. Загальні елементи нормопроектування: Канадська перспектива. – К., 1998.

37. Зразки основних кримінально-процесуальних документів досудового провадження: Практ. посібник / В.В. Рожнова, Ю.І. Азаров, В.Г. Фатхутдінов; За заг. ред. В.Г. Фатхутдінова. – 2-ге вид., допов. та перероб. – К. : Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2009. – 188 с.

38. Зразки процесуальних документів по кримінальних справах: Навчальний посібник / Кол. aвторів : С.О. Бандурка, Р.В. Єдин, С.О. Сичов, С.В. Слінько. – Х. : Золота миля, 2011. – 316 с.

39. Зразки цивільно-правових документів: наук.-практ. посіб. / за ред. В. О. Кузнєцова. – К. : Істина, 2011. – 712 с.

40. Ковальський В. С., Кузінцев І. П. Правотворчість: теоретичні та логічні засади / В. С. Ковальський, І. П. Кузінцев. – К. : Юрінком Інтер, 2012.

41. Красницька А. В. Юридичні документи: техніка складання, оформлення та редагування. – К. : Парламентське видавництво, 2006 (розділи 3, 4, 5, 9, 11). – 538 с.

42. Нормотворча діяльність : зб. норм.-прав. актів та метод. реком. / Міністерство юстиції України. – К. : Вид. Дім „Ін Юре”, 2011.

43. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (Загальна частина) [Текст]/ [Рожнова В.В., Савицький Д.О., Конюшенко Я.Ю. та ін.]. – К. : Нац. акад. внутр. справ, 2012. – 280 с.

44. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (Особлива частина) [Текст]/ [Хабло О.Ю., Степанов О.С., Климчук М.П. та ін.]. – К. : НАВС, 2012. – 200 с.

45. Мічурін Є. О. Техніка складання договорів : наук.-практ. посіб. / Є. О. Мічурін. – Х. : Юрсвіт, 2011. – 536 с. – (Сер. : Практика і закон).

46. Практикум зі складання кримінально-процесуальних документів: Навчально-метод. Матеріали для курсантів 4 курсу НАВС. // В. В. Рожнова, Д. О. Савицький, О. Ю. Хабло, К. Г. Горелкіна. – К. : Національна академія внутрішніх справ, 2012. – 28 с.

47. Рожнова В.В. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (загальна частина) [Електронний ресурс] / В.В. Рожнова та ін. – Режим доступу : http : // vash-advokat.com/uploads/Chastyna%201.pdf.

48. Роїна О. М. Збірник позовних заяв : практ. посіб. / О. М. Роїна. – К. : КНТ, 2011. – 204 с.

49. Узагальнення Верховного Суду України судової практики в кримінальних справах / упоряд. В.В. Рожнова, А.С. Сизоненко, Л.Д. Удалова. – К. : ПАЛИВОДА А.В., 2010. – 180 с.

Додаткова література:

50. Ануфрієв М. І. Систематизація нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України та вдосконалення його правотворчої діяльності / М. І. Ануфрієв // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики : матеріали міжнар. наук.-практ. конф.– К. : Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1999. – С. 71-75.

51. Бобровник С. Юридична техніка / С. Бобровник // Міжнародна поліцейська енциклопедія : у 10 т. / відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, Ю. С. Шемшученко. – К. : Концерн “Вид. Дім “Ін Юре”, 2003. – Т. 1 : Теоретико-методологічні та концептуальні засади поліцейського права та поліцейської деонтології. – 1232 с.

52. Бондар Ю. М. Правозастосовні помилки / Ю. М. Бондар. – Там само.

53. Дутко А. Загальна характеристика техніко-юридичного нормотворення / А. Дутко // Вісник Львів. ун-ту. – 2000. – Вип. 35. – С. 48-51.

54. Железняк Н. Нормотворча діяльність як форма реалізації державної правової політики / Н. Железняк // Право України.– 2004. – № 7.– С. 94-99. – (Серія юридична).

55. Кашанина Т. В. Юридическая техника : учебник / Т. В. Кашанина. – М. : Эксмо, 2014.

56. Красницька А. В. Проблеми формування визначення поняття юридичної техніки у пострадянські часи / А. В. Красницька // Науковий вісник КНУВС. – 2010.

57. Красницька А. В. Правозастосовні помилки у текстах процесуальних актів кримінального судочинства / А. В. Красницька // Судова апеляція. – 2009. – № 1. – С. 28-33.

58. Красницька А. В. Типові помилки процесуального характеру, яких припускаються у процесуальних актах судового провадження / А. В. Красницька // Держава і право : зб. наук.праць. – Вип. 43. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. – С. 500-505. – (Юрид. і політ. науки).

59. Красницька А. В. Типові помилки, яких припускаються у постановах про призначення експертизи / А. В. Красницька // Юриспруденція: теорія і практика. – 2009. – № 2. – С. 11-16.

60. Красницька А. В. Правила-вимоги юридичної техніки щодо процесуальних актів кримінального судочинства / А. В. Красницька // Юриспруденція: теорія і практика. – 2009. – № 1. – С. 7-13.

61. Красницька А. В. Процесуальні акти кримінального судочинства: юридична техніка, шляхи вдосконалення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / А. В. Красницька. – К., 2008.

62. Красницька А. В. Удосконалення мови процесуальних актів кримінального судочинства / А. В. Красницька // Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи : зб. матеріалів наук.-практ. конф. – К., 2006. – С. 79-82.

63. Красницька А. В. Юридична техніка процесуальних актів кримінального судочинства / А. В. Красницька // Науковий вісник НАВСУ. – № 2. – 2003. – С. 120-128.

64. Красницька А. В. Недоліки термінології кримінального та кримінально-процесуального законодавства: тези доповіді // Криміналістика у протидії злочинності : Тези доповідей та повідомлень наук.-практ. конф., присвяченої 45-річчю створення кафедри криміналістики Київського нац. ун-тету внутрішніх справ (Київ, 16 жовтня 2009 року). – К. : “Хай-Тек Прес”, 2009. – С. 135-139.

65. Петрова І. Вимоги, пред'явлені до нормативно-правових актів МВС України / І. Петрова // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – № 8.

Інтернет-ресурси:


  1. http : // www.mon.gov.ua – Офіційний сайт Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

  2. http : // zakon2.rada.gov.ua. – Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.

  3. http : // www.nau.ua – Інформаційно-пошукова правова система “Нормативні акти України (НАУ)”.

  4. http : // www.police.ua – Форум працівників МВС України.

  5. http : // www.nbuv.gov.ua – Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.

  6. http : // www.catalogue.nplu.org – Національна парламентська бібліотека України.

  7. http : // www.pravoznavec.com.ua  – Електронна бібліотека юридичної літератури “Правознавець”.


ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ
Питання 1. Предмет, мета, завдання навчальної дисципліни, її зв`язок з іншими дисциплінами
Документ як систему, властивості та функції документа, його структуру, класифікацію документів, методи й способи документування вивчає документознавство.

Документознавство складається з двох частин — теоретичної та практичної (прикладної). У зв’язку з цим документознавство слід вважати прикладною наукою та науковою дисципліною.



Документознавство як прикладна наука вивчає питання документування управлінської діяльності (процеси створення, опрацювання і використання документної інформації; підготовку, прийняття і контроль за виконанням рішень; процеси передачі і пошуку інформації тощо).

Як наукова дисципліна документознавство вивчає закономірності створення й функціонування документів, займається розробленням методів їх створення, принципів організації документообігу та побудови системи документації.

Н. М. Кушнаренко стверджує, що документознавство - це "метанаука для всіх наук документно-комунікативного циклу". За її словами, "документознавство як інтегративна наукова дисципліна тісно пов'язане із справочинством, книго-, бібліотеко-, бібліографо-, архівознавством, інформатикою тощо".

Сьогодні існує два підходи до визначення сутності документознавства як наукової дисципліни. Перший підхід базується на традиційних поглядах щодо документознавства як науки, що виникла в надрах радянського архівознавства і розвивалася впродовж 1960–1980-х рр. СРСР. Документознавчі дослідження значною мірою пов’язувалися з теорією діловодства, архівознавством та інформатикою (з останньою – здебільшого виходячи з проблем створення та обігу машинопрочитуваних службових документів). Другий підхід ґрунтується на ширшому трактуванні поняття «документ» порівняно з традиційним (документами вважаються не тільки елементи документації, а й публікації, видання), внаслідок чого відбиває більш загальні підходи до аналізу його характеристик. Витоками цього підходу вважають документаційну науку, що існувала впродовж 1930–1950-х років. Формування цієї версії документознавства активно розпочалося з початку 1990-х років і його провідниками стали представники таких наукових дисциплін як бібліотекознавство, бібліографознавство та книгознавство. Дослідження у межах «нового» документознавства спрямовані на опрацювання питань теорії документа, вивчення закономірностей його генезису та еволюції, загальних для всіх наук проблем створення документів, їхнього функціонування, роботи з ними. Тобто існує певна сукупність знань, пов’язана з характеристиками зовнішньої форми, змісту, функцій документа, проблемами його класифікування (типологія документів), закономірностями історичного розвитку й функціонування, а також універсальними технологіями роботи з документами. Цю сукупність знань називають загальним документознавством або документологією.

Головні завдання документознавства як наукової дисципліни:

1) визначення ролі документації в житті держави, суспільства, особи;

2) формування державної політики у сфері створення, зберігання та функціонування документації та розроблення методик, спрямованих на оптимізацію цих процесів;

3) вирішення проблем обігу та зберігання електронних службових документів в установі;

4) уніфікація документознавчої термінології;

5) розроблення досконалих типологічних схем документації;

6) вивчення загальносвітових здобутків у дослідженні документації, гармонізація вітчизняних методик роботи з документацією з міжнародними стандартами зокрема, щодо керування документаційними процесами;

7) дослідження історії документації, виявлення закономірностей у процесах її розвитку.



Місце документознавства в системі наук. Документознавство належить до циклу наук про суспільство, з багатьма з яких перебуває в тісному взаємозв'язку і взаємодії.

Документознавство самим тісним чином пов'язане з історичною наукою. Об'єктом документознавства є документ в історичному розвитку. Поява тих або інших документів, не кажучи вже про системи документації, безпосередньо пов'язана з еволюцією суспільства, з певними її етапами. Тому функціонування документів і систем документації, складання комплексів документів неможливо зрозуміти без знання соціально-економічної, політичної історії, історії культури й т.д. З іншого боку, сама форма документа характеризується відносною самостійністю, наявністю власних закономірностей розвитку, які, у свою чергу, впливають на ті або інші сторони суспільного розвитку. Тому вивчення минулого припускає й знання генези документних форм.

Документознавство об'єктивно сприяє формуванню джерельної бази історичних досліджень й у цій своїй якості тісно примикає до джерелознавства - однієї з найважливіших галузей історичної науки, що досліджує теорію, методику й техніку історичних джерел. На підставі близькості із джерелознавством документознавство звичайно відносять до класу історичних наук, включаючи його до складу так званих допоміжних і спеціальних історичних дисциплін, які розглядаються як субдисципліни джерелознавства.

За цілями й об’єктом вивчення документознавство тісно пов'язане з архівознавством. Їх поєднують загальне завдання - формування ефективного інформаційного середовища, єдиний об'єкт дослідження - документ, а також єдність способів організації, зберігання, пошуку інформації, вироблення принципів документоутворення. Разом із тим документознавство й архівознавство вивчають документ із двох протилежних сторін: архівознавство - з боку інформаційної цінності документа як історичного джерела з упором на комплекси документів, а не на окремі документи. Документознавство вивчає свій об'єкт із боку інформаційної й оперативної цінності, як носій інформації, що функціонує насамперед у сучасному соціальному середовищі. Документознавство безпосередньо впливає на розвиток архівознавства, тому що чим якісніше документи, створені в діловодстві, тим більш успішною буде робота архівів по зберіганню й використанню документних багатств.



Документознавство взаємопов’язане з правознавством, насамперед з такими його галузями як конституційне, цивільне, адміністративне, трудове, підприємницьке право.

Одним з об'єктів документознавства є система організаційно-правової документації. Юристи у своїй повсякденній діяльності не можуть обійтися без знання основ документознавства, організації й технології документаційного забезпечення управління.

Криміналісти досліджують природу документів, прийоми, способи навмисного перекручування документованої інформації й т.п. з метою розкриття й розслідування службових підробок.

Не можна не сказати й про зв'язок документознавства з економічними науками. Оптимізація діяльності служб документаційного забезпечення управління неможлива без визначення їхньої економічної ефективності, без всебічного аналізу використання фінансових і матеріальних ресурсів на створення й обробку документів, без складання відповідних методик, нормативів трудовитрат і т.д.

Традиційно міцними є взаємозв'язок і взаємодія між документознавством і теорією управління, менеджментом, оскільки в документах знаходять безпосереднє відбиття й функції керування, і його організація.

Документознавство випробовує також вплив таких прикладних дисциплін як соціологія управління, психологія управління й ділового спілкування. У документознавсті досить широко використовуються досягнення прикладної лінгвістики, насамперед з метою уніфікації текстів документів, стандартизації мовних одиниць, а також у процесі редагування службових документів.

У результаті документознавство виявилося самим тісним чином пов'язане з такими науковими дисциплінами, як соціальна інформатика, документалістика, обчислювальна техніка й програмування, інформаційна безпека й захист інформації тощо. Лише разом із цими науками документознавство має можливість на сучасному етапі ефективно вирішувати теоретичні й прикладні завдання, пов'язані з виробництвом, передачею, споживанням, зберіганням документованої інформації.

Н. М. Кушнаренко поділяє документознавство на загальне та особливе. Загальне документознавство переважно має теоретичний характер і незначну кількість отриманих в його межах практичних результатів для застосування. Цінність і значущість загального документознавства полягає в можливостях порівняння шляхів вирішення певних концептуальних питань з теорії документа в різних наукових дисциплінах, які декларують, що їхнім об’єктом дослідження є документ або окремі його характеристики. Особливо це важливо тоді, коли зазначені узагальнення можуть стати основою для вироблення концептуальних методик у певних сферах практичної роботи з документами. Йдеться про розроблення класифікаційних схем, аналізування ознак (характеристик), властивостей, особливостей інформації та матеріального носія окремих видів документів (зокрема, аудіовізуальних документів чи документів з електронним носієм). Загальне документознавство складається з трьох розділів: теорії документа, історії документа, історії та теорії документно-комунікаційної діяльності. До теорії документа подано синонімічну назву - "документологія". Особливе документознавство, за словами Н. М. Кушнаренко, складається зі спеціального та часткового документознавства. До "спеціального" належать дисципліни, що вивчають "особливості документів, що є об'єктами бібліотечної, архівної, музейної справи", але в переліку цих дисциплін ("бібліотекознавство, бібліографознавство, архівознавство, музеєзнавство, інформацієзнавство") названо не конкретні дисципліни, що вивчають "особливості документів", а галузі знань, які мають значно ширші об'єкти вивчення. Крім того, до дисциплін спеціального документознавства Н. М. Кушнаренко зарахувала такі, де предметом є "вивчення специфіки різних процесів документно-комунікаційної діяльності": документне фондознавство, каталогознавство, вчення про збереження документів, діловодство тощо. Предметом часткового документознавства, за Н. М. Кушнаренко, є "окремі види та різновиди документа". До часткових документознавчих дисциплін віднесено книго-, патенто-, карто-, кінознавство, галузеве документознавство тощо.

Структуру документознавства та його зв'язки з іншими науками детально розглянув С.Г. Кулешов. За його поглядами, документознавство поділяється на загальне і спеціальне, що диференціюється за видами документів і типами документації. Загальне документознавство він визначає як "метанаукову надбудову для всіх наук документально-комунікаційного циклу". Спеціальне документознавство, за концепцією С.Г. Кулешова, теж має доволі чітко обмежене коло дисциплін, об'єктами дослідження яких є певні види документів і типи документації: управлінське документознавство, картографічне документознавство, кінофотофонодокументознавство, науково-технічне документознавство, електронне документознавство. Найбільш розвинутим, "єдиним на сьогодні конституйованим напрямком спеціального документознавства" він визнає управлінське документознавство, що "сформувалося з надр теорії і практики справочинства" і до нашого часу називає себе просто "документознавством", без указівки на вид документації, що досліджується.

Для узагальнюючої науки про документ пропонується декілька варіантів назв: інформаційно-комунікаційна наука (А. В. Соколов), документаційно-інформаційна наука (Г. М. Щвецова-Водка), документознавство (Ю. М. Столяров, Н. М. Кушнаренко, А. А. Соляник, Н. Б. Зінов'єва), а згодом - документологія (Ю. М. Столяров, Н. М. Кушнаренко).

Для позначення відповідної навчальної дисципліни поряд з терміном документознавство вживається діловодство. Проте зазначені поняття не є синонімами, бо якщо документознавство – теоретична база вивчення і застосування документів, то діловодство (справочинство) – практична робота з ними на наукових засадах.

Документознавство як інтегративна наукова дисципліна органічно пов’язано з такими науками, як: філософія, історія, соціологія, семіотика, архівознавство, теорія управління, джерелознавство, історичне джерелознавство, прикладна лінгвістика, інформатика, загальна теорія комунікації, культурологія, книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство, справочинство, історія справочинства, теорія і практика редагування, правознавство, економічні науки, документалістика, соціологія управління, психологія управління, соціальна інформатика, програмування, інформаційний менеджмент, інформаційна безпека, українська мова тощо.

Юридичне документозавство – навчальна дисципліна, що вивчає систему науково-обгрунтованих засад щодо юридичної техніки, правових, логічних, композиційних і лінгвістичних вимог, які висуваються до створення нормативно-правових та індивідуальних актів.

Курс «Юридичне документознавство» пов”язаний з такими дисциплінами, як: конституційне право, кримінальний процес, криміналістика, теорія держави та права, цивільний процес, управління в органах внутрішніх справ, архівознавство, режим таємності в ОВС, господарське право, нотаріат.

Курс має на меті: отримання знань стосовно юридичної техніки, формування знань про юридичні документи, їх класифікацію та структуру, засвоєння основних реквізитів, загальних вимог, що висуваються до змісту й форми документів, формування вмінь і навичок роботи з управлінськими, процесуальними документами, укладання та редагування документів, засвоєння теоретичних відомостей стосовно особливостей організації справочинства, документообігу, контролю за виконанням, процедурою передачі документів до архіву.

Справочинство є документаційним забезпеченням управління роботою установи, організації, підприємства. Справочинство – це діяльність апарату управління, що охоплює питання створення документів (тобто документування) та організації роботи з документами в процесі здійснення ним управлінських функцій.

Справочинство включає в себе документообіг і документування.

Документообігкомплекс робіт з документами, утвореними чи отриманими установами: прийняття, розподіл, реєстрація, контроль за виконанням, формування справ, зберігання й використання документації, рух документної інформації між інстанціями.

Документуваннясукупність процесів для створення всіх видів документації, що відображають діяльність установи, організації, підприємства. Документування включає всі операції з підготовки, складання, узгодження, оформлення та виготовлення документа.

Документування (створення документів) та документообіг (рух документів) взаємопов'язані, хоча виконуються різними категоріями службовців. Створюють і виконують документи фахівці; організовує роботу з документами допоміжний персонал (працівники канцелярій, секретаріатів).



Питання 2. Сучасна нормативна база, що регулює процеси роботи з документами

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР / Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 року № 2782-ХІІ / Основні чинні кодекси і закони України. – К. : “Махаон”, 2003.

3. Закон України “Про засади державної мовної політики 5029-VI (чинний з 10 серпня 2012 року) / http : // zakon2.rada.gov.ua.

4. Закон України “Про Конституційний Суд України” / Основні чинні кодекси і закони України. – К.: “Махаон”, 2003.

5. Закон України “Про державну таємницю” від 07.04.1994. – К. : Парламент.вид-во, 2010.

6. Закон України “Про національні меншини в Україні” від 25 червня 1992 року № 2494-XII / Основні чинні кодекси і закони України. – К. : “Махаон”, 2003.

7. Закон України “Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 року № 3759ХІІ / Основні чинні кодекси і закони України. – К. : “Махаон”, 2003.

8. Закон України “Про судоустрій” від 7 лютого 2002 року № 3018-ІІІ / Основні чинні кодекси і закони України. – К. : “Махаон”, 2003.

9. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини” від 23 грудня 1997 року № 776/97-ВР / Основні чинні кодекси і закони України. – К. : “Махаон”, 2003.

10. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22.

11. Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року (про мову судочинства) / Офіційний вісник України. – 2008. – № 33.

12. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року № 1798-ХІІ.– К. : Парламентське видавництво, 2014.

13. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-ІV. – К. : Парламентське видавництво, 2014.

14. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-III. – К. : Парламентське видавництво, 2014.

14. Кримінальний процесуальний кодекс України: чинне законодавство станом на 20 лист. 2012 року : (офіц. текст). – К. : ПАЛИВОДА А. В., 2014. – 382 с. – (Кодекси України).

15. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV. – К.: Парламентське видавництво, 2014.

16. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV. – К. : Парламентське видавництво, 2014.

17. Постанова Кабінету Міністрів України від 02.10.2003 № 1561-12 “Про порядок організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях”.

18. Постанова Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1242 “Про затвердження Типової інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади”.

19. Наказ МВС України від 04.06.2002 № 519 “Про затвердження Переліку документів, що утворюються в процесі діяльності органів внутрішніх справ, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій системи МВС України, із зазначенням строків зберігання документів, та Переліку документів, що утворюються в процесі діяльності внутрішніх військ МВС України, із зазначенням строків зберігання документів”.

20. Наказ МВС України від 22.02.2004 № 185 “Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення”.

21. Наказ МВС України від 10.10.2004 № 1177 “Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України”;

22. Наказ МВС України від 25.05.2006 № 530 “Про організацію архівної роботи в ОВС”.

23. Наказ МВС України від 15.05.2007 № 157 “Про додаткові заходи щодо дотримання працівниками органів внутрішніх справ принципів законності, забезпечення прав і свобод громадян”.

24. Наказ МВС України від 23.04.2012  № 350 “Про затвердження Інструкції з організації контролю за виконанням документів у системі МВС України”.

25. Наказ МВС України від 14.05.2012  № 423 “Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію в системі Міністерства внутрішніх справ України”.

26. Наказ МВС України від 27.07.2012 № 649 “Інструкція з організації нормотворчої діяльності в МВС України”.

27. Наказ МВС України від 27.07.2012 № 650 “Про затвердження Інструкції з оформлення документів у системі МВС України”.

28. Наказ МВС України від 23.08.2012 № 747 “Про затвердження Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України.

29. Наказ МВС України від 22.10.2012 № 940 “Про організацію реагування на повідомлення про кримінальні правопорушення, інші правопорушення, надзвичайні ситуації та інші події, та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України”;

30. Наказ МВС України від 19.11.2012  № 1050 “Про затвердження Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та положень про комісії”.

31. Наказ СБ України від 18.02.2005 “Про забезпечення охорони державної таємниці та затвердження Інструкції щодо заповнення форми звіту про стан забезпечення охорони державної таємниці та порядку його подання”.

32. ДСТУ 4163-2003. Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. Вид. оф. – (Чин. від 01.09.2003). – К. : Держспоживстандарт, 2003. – 21 c.

33. ДСТУ 2732-2004. Державний стандарт України. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять. Вид. оф. – (Чин. від 01.07.2005). – К. : Держстандарт України, 2005. – 24 c.

34. ДСТУ 3582-1997. Державний стандарт України. Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові. Загальні вимоги та правила. Вид. оф. – (Чин. від 01.07.98). – К. : Держстандарт України, 1998.


Питання 3. Поняття інформації, документа. Функції та класифікації документів
Обов'язковим елементом будь-якої діяльності є фіксація інформації, оскільки отримувати, зберігати й передавати її можна тільки попередньо зафіксувавши.

Найважливішими, з практичної точки зору, властивостями інформації є цінність, достовірність та актуальність.

Цінність інформації – визначається корисністю та здатністю її забезпечити суб'єкта необхідними умовами для досягнення ним поставленої мети.

Достовірність інформації – здатність інформації об'єктивно відображати процеси та явища, що відбуваються в навколишньому світу. Як правило достовірною вважається насамперед інформація яка несе у собі безпомилкові та істинні дані. Під безпомилковістю слід розуміти дані які не мають, прихованих або випадкових помилок. Випадкові помилки в даних обумовлені, як правило, неумисними спотвореннями змісту людиною чи збоями технічних засобів при переробці даних в інформаційній системі. Тоді як під істинними слід розуміти дані зміст яких неможливо оскаржити або заперечити.

Актуальність інформації – здатність інформації відповідати вимогам сьогодення (поточного часу або певного часового періоду).

Актуальність – властивість даних, що характеризує поточну ситуацію. Оперативність – властивість даних, яка полягає в тому, що час їхнього збору та переробки відповідає динаміці зміни ситуації. Ідентичність – властивість даних відповідати стану об'єкта.

Матеріальними носіями інформації, що фіксується, є документи.

Призначення документів у загальній формі зводиться до фіксації в писемному вигляді відомостей, необхідних для отримання й передачі різноманітної інформації, для здійснення різних дій.

Термін документ походить від латинського documentum і означає "свідоцтво", "спосіб доказу", "зразок", а воно походить від дієслова docere, тобто "вчити", "навчати".

Документ являє собою результат відображення фактів, подій, явищ об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини за допомогою письма, графіки, малюнка, фотографії, звукозапису на спеціальному матеріалі – папері, фотоплівці, магнітній і перфострічці, диску, перфокарті, дискеті тощо.

Документ як певний матеріальний об’єкт може сприйматися як сукупність знаків (літери; цифри; наукова символіка; діакритичні, стенографічні, пунктуаційні, топографічні, телеграфні знаки тощо), сигналів, які виражають волю, заборону, наказ, попередження, бажання, прохання і повинні перетворитися в знання та дії в свідомості людини, яка їх сприймає. Зафіксоване на предметному носієві документальне повідомлення не зникає і не змінюється з перебігом часу. Як судовий доказ документ може пережити свідків, тоді як людська пам’ять з часом може послабитись.

Слово документ широко вживається в текстах нормативно-правових та індивідуальних актів. Документи вивчаються, засвідчуються, досліджуються, оглядаються, аналізуються, фіксуються, пред’являються, оголошуються. Вони можуть бути об’єктом злочинних дій, зберігати на собі сліди злочину. У той же час вони можуть бути засобами для розкриття злочинів, виявлення винних, виправдання осіб, яких помилково підозрювали.



Основне призначення всіх видів документів – вираження в письмовому вигляді певної інформації, зафіксованої на матеріальному носієві, для передачі її відповідним адресатам, які повинні використовувати цю інформацію у своїй діяльності.

На жаль, сьогодні серед учених-правознавців і спеціалістів у сфері документознавства й архівознавства немає єдності в розумінні терміна “документ”. Разом із тим така дефініція необхідна для розвитку теорії права і документознавства, вдосконалення методики роботи з документами.

Це поняття має багато особливостей і відтінків у зв’язку з використанням у багатьох галузях наукових знань. Визначення поняття не має нормативного характеру.

Так, у словнику В. Даля поняття “документ” визначається як “будь-який важливий папір”. Укладачі “Энциклопедического словаря” 1893 р. під документом розуміли матеріальний знак, який служить доказом юридичних відносин і подій.

Большая Cоветская Энциклопедия” визначає документ як матеріальний об’єкт, який містить інформацію в зафіксованому вигляді, та спеціально призначений для її передачі в просторі і часі. Носієм інформації може бути папір, перфокарта, фотоплівка, магнітофонна стрічка і т.п. Документи можуть містити на природній чи формалізованій мові зображення, звукову інформацію тощо.

У Новому тлумачному словнику української мовизафіксовано такі значення слова документ: 1. Діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на що-небудь, служить доказом чого-небудь, акт, протокол; 2. Письмове свідоцтво, що офіційно підтверджує особу; 3. Письмовий твір, грамота, рисунок і т. ін. як свідчення про щось історичне, важливе.



Державний стандарт 16487-83 "Діловодство й архівна справа" дав таке визначення документа: "це матеріальний об'єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передавання у часі й просторі".

Державний стандарт ДСТУ 2732-94 "Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення" запропонував таке визначення: "Документ – це матеріальний об'єкт, який містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку, має юридичну силу у відповідності з чинним законодавством".

Визначення документа у пострадянські часи дістало правове закріплення у ст. 27 Закону України “Про інформацію”, де зазначено, що документом є передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві



У кримінальному праві документ виступає як предмет учинення конкретних злочинів (напр., підроблення документів референдуму, приписування, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушення таємниці голосування, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою (ч. 3 ст. 160); виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199); видання службовою особою нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи й видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку (ст. 211); порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (ст. 223); викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження (ст. 357 КК України); підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358); службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також складання і видача завідомо неправдивих документів (ст. 366); ухилення військовослужбовця від несення обов’язків військової служби шляхом підроблення документів (п. 1 ст. 409); розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять відомості військового характеру, які становлять державну таємницю (ст. 422), та багато інших злочинів, учинення яких пов’язане з підробленням, фальсифікацією, поданням до офіційних органів та установ підроблених і сфальсифікованих документів (контрабанда, ухилення від сплати податків, незаконні дії щодо приватизаційних паперів тощо).

У криміналістиці документ сприймається як об’єкт криміналістичного дослідження щодо встановлення способу та часу його виготовлення, наявності внесених до нього змін, відновлення первинного змісту документа й інших обставин. У публікаціях вітчизняних криміналістів зустрічається декілька підходів до визначення поняття “документ”. В. Ю. Шепітько документом вважає матеріальний об’єкт, у якому зафіксовані відомості про які-небудь факти, що відбулися чи передбачувані.

У кримінальному процесі відповідно до статті 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. До документів можуть належати: 1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні); 2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України; 3) складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії; 4) висновки ревізій та акти перевірок. Матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", за умови відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.



У трудовому праві з поняттям і видами документів пов’язане виникнення, припинення, здійснення трудових відносин: прийом на роботу, переведення, звільнення з роботи, трудовий стаж, відпустка, підвищення звання чи посади.

У цивільному праві поняття «документ» пов’язане з урегулюванням різноманітних видів цивільно-правових угод (договори, зобов’язання). Як відомо, управління суспільством, галузями народного господарства чи підприємствами з точки зору технології – це процес отримання, оброблення та передавання інформації.

Необхідною та обов’язковою складовою документа, без якої він не може існувати, є матеріальна форма документа. Матеріальна форма документа – це його фізична сутність, складова документа, що забезпечує його здатність тривалого зберігання і передачі інформації в просторі та часі, її багаторазового використання.

Інформація завжди фіксується яким-небудь методом запису, що передбачає наявність засобів та інструментів.

Таким чином, матеріальною формою (складовою) документа є:

а) матеріальна основа документа – камінь, шкіра, кості, кераміка, глина, деревина, бамбук, пальма, береста, папірус, пергамент, папір, кінопліка, фотоплівка;

б) форма носія інформації – стрічка, листок, барабан, диск, нитка, перфокарта, флеш-пам’ять;

в) засоби запису інформації – фарба, туш, барвники, клей;

г) інструменти запису інформації – олівець, ручка, друкарська машинка, друкарський станок, диктофон, відеокамера, принтер.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал