Лекція з курсу " юридичне документознавство" Для напряму підготовки



Сторінка3/3
Дата конвертації23.12.2016
Розмір0.58 Mb.
1   2   3

Логічні вимоги, що висуваються до юридичних документів. Для правотворчості і правозастосування логіка має велике значення. У практиці правотворчості стиль правових актів вироблявся віками. Він характеризується передовсім такими рисами, як логічність, точність, ясність, чіткість, стислість, доступність і простота викладу.

Текст офіційного документа повинен бути логічно послідовним, зв’язним, точним, чітким, зрозумілим, інформаційно повним, аргументованим, переконливим. Аргументація та висновки мають бути об’єктивними. Офіційний документ покликаний спонукати до будь-яких дій, переконати (що досягається аргументованістю й логічністю фактів, доказів, які наводяться); в юридичному відношенні його формулювання мають бути бездоганними.

Мові юридичних документів властива послідовність і логічність викладу: вмотивованість висновків, однозначність змісту. Побудова тексту документів характеризується чіткою логічною єдністю та послідовністю, які реалізуються за допомогою причинно-наслідкових зв’язків у межах одного речення чи в повному тексті; зв’язком окремих частин тексту, оскільки кожна наступна думка (вислів) виходить з попередньої; підкресленням наступності або черговості подій чи явищ.

Будь-який текст може називатися текстом, якщо він взаємозв’язаний та узгоджений. З точки зору юридичної техніки дуже важливо, щоб окремі розділи, глави, пункти, підпункти документа поєднувались у суворій логічній послідовності, щоб кожне положення документа було тісно пов’язане з іншими та не суперечило їм. І тому здійснення правотворчості та правозастосування неможливе без дотримання законів логіки. Закони формальної логіки визначають правильність мислення людини щодо його форми; задають формальні правила переходу від одного судження в процесі міркування до іншого; забезпечують процес виведення одних суджень з інших.

Викладені в актах міркування, висновки й твердження повинні відповідати основним законам формальної логіки: 1) два висновки, що взаємно виключають один одного, не можуть бути одночасно істинними або неправдивими; 2) будь-яка думка повинна мати чітке і точне формулювання, сталий і незмінний зміст, бути тотожною самій собі; 3) достатньою підставою будь-якого твердження може бути інше, вже доведене і перевірене міркування, з якого випливає істинність цієї думки; 4) певна думка не повинна суперечити іншим міркуванням; 5) не припускатися двозначності при формулюванні певного судження; 6) не допускати в тексті акта будь-яких асоціацій, суперечностей; 7) в юридичних документах усі міркування повинні бути доведені, а висновки — мотивовані. У випадку правильного застосування законів логіки висновки будуть істинними.

Суть логічних суперечностей виражається в тому, що один і той самий предмет (суб’єкт, явище), який взято в один і той самий проміжок часу, в одному й тому самому відношенні, тлумачиться по-різному. Внаслідок цього нормативно-правовий припис стає багатозначним, неточним, розмитим. Текст юридичного документа не може бути незакінченим і залишати можливість для довільного «доповнення» чи «розширення». Будь-які положення, правила, фрази в ньому мають бути закінченими.

В юридичних документах необхідно уникати плеоназмів (від грец. pleonasmos — надмірність, перебільшення) — багатослів’я; близькі за змістом слова, які є логічно зайвими (вперше знайомитись, моя особиста думка, березень місяць, взаємна допомога один одному тощо). Плеоназм характеризується надмірністю мовних засобів і є таким поєднанням слів, коли одне з них вміщує у своєму значенні всю потрібну для повідомлення інформацію, а інше є логічно зайвим (адреса місця перебування). Тому вживання плеоназмів у юридичних документах, які мають бути чіткими, однозначними й лаконічними, є суттєвою вадою.

Не можна припускатися тавтології (від грец. tauto — те саме й logos — слово, вчення) — 1. Спеціальне чи непередбачене використання однорідних за значенням і звучанням слів у складі словосполучення чи речення, які в іншій формі повторюють раніше сказане — дозволити видавати дозвіл на носіння зброї; корисно користуватися тощо; 2. Вид логічної помилки у визначенні поняття; логічно неспроможне визначення, в якому тлумачення є простим повторенням іншими словами того, що мислиться у визначуваному, наприклад: «Демократ — це людина демократичних переконань». Проте допускається вживання словосполучення «слідчими органами проведено розслідування», тому що ці слова вважаються єдиними носіями значення.

Наявність плеоназмів і тавтології свідчить про недостатню логічну та мовну грамотність людини, що є наслідком незнання семантики і недбалого ставлення до добору слів. У науковому й офіційно-діловому стилях плеоназми і тавтологія неприпустимі.

Логічність тексту нормативно-правового акта є загальною й основною вимогою для процесу правотворчості. Відсутність логічності в тексті правового акта виключає справжню правотворчість. Правова норма може існувати як обов’язковий припис лише тоді, коли вона дозволяє робити дедуктивний логічний умовивід.

На практиці логічність досягається за допомогою дотримання вимог, згідно з якими формулювання нормативних приписів повинно бути точним, чітким, ясним (зрозумілим), стислим і доступним для сприйняття. Точність, ясність, чіткість і доступність юридичних документів мають дуже велике та серйозне значення. Якщо вимога зв’язності та послідовності правового тексту передбачає його узгодженість, то точність, чіткість і ясність розширює ці вимоги, тому що вони впливають на зміст речення, добір слів і речень, їх сполучуваність. Необхідно постійно пам’ятати, що від якості тексту, точності, чіткості й ясності його стилю залежить юридична точність і послідовність регламентації поведінки людини. Домогтися, щоб юридичний документ відповідав вимогам точності, ясності, чіткості, доступності й простоти, можна тільки за допомогою відточеної юридичної техніки. В юридичних документах необхідно уникати використання понять невизначеного змісту, нечітких або неточних юридичних термінів, бо це може деформувати думку укладача, призвести до парадоксальних ситуацій. Правові поняття мають бути максимально точними й ясними (зрозумілими). Конструювання таких понять вимагає глибокого знання дійсності, знання права, логіки та передбачає здатність до узагальнення й абстрактного мислення. Одним із важливих способів забезпечення точності стилю правових актів є також правильне розміщення у тексті родового й видових понять. Ясність змісту залежить від вдалого добору слів, термінів, терміносполук, речень, їх правильного і послідовного розташування у тексті юридичного документа.

Мовностилістичні вимоги, що висуваються до юридичних документів. Важливою умовою ефективності правового регулювання є рівний, стриманий і спокійний тон викладу. Правова інформація за характером є офіційною та відображає ділові стосунки між людьми. Учасники офіційного спілкування виступають від імені юридичних осіб — установ, організацій, підприємств, фірм. І тому суб’єктивний особистісний момент в юридичних документах повинен бути зведений до мінімуму.

Особливістю юридичних документів є неупередженість укладача, відсутність будь-якої оригінальності чи різко вираженої стильової індивідуальності викладу правового матеріалу. Неупередженість офіційно-ділового стилю не викликає додаткових асоціацій, непотрібних емоцій. Почуття, переживання укладача документа до життєвих явищ, що відображаються в ньому, залишаються поза текстом юридичного документа.

Не допускається вживання в юридичних документах помпезних слів, пишномовних фраз, лозунгів, запитань, знаків оклику і питання. Проте в деяких випадках у текст правового акта можуть вводитися емоційні елементи, вирази, що мають літературно-художнє забарвлення. В основному вони вводяться в текст преамбули законодавчого акта чи в ту частину тексту, в якій визначається мета акта (напр., у преамбулу Конституції України 1996 р. включено такий емоційний текст: «Верховна Рада України від Українського народу... усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми й прийдешніми поколіннями... приймає цю Конституцію...»).

Зміст юридичних документів повинен викладатися грамотно. Писемна мова вимагає чітких синтаксичних конструкцій, суворого дотримання стилістичних норм і правил граматики. Власне мовна грамотність означає дотримання норм орфографії, пунктуації та граматики. Фактично ж вимога грамотності набагато ширша: крім власне мовного, існує професійно-мовний і комунікативний рівень грамотності. Всі терміни, спеціальні поняття, конструкції, що сформувалися під впливом особливостей професійного мислення, повинні відповідати сучасному рівню правових знань, вживатися лише тоді, коли вони справді необхідні. Комунікативно грамотний текст повинен унеможливлювати різне осмислення одного й того самого тексту. Тільки тоді текст буде однозначним. Між іншим, однозначність самі юристи нерідко називають однією з першорядних і важливих ознак юридичного мовлення.

Текст документа повинен бути зрозумілим. Зрозумілість письмового тексту також залежить від виразності шрифту (розбірливості почерку, розмірів абзацних відступів, кількості різних графічних виділень). Текст важко читається, якщо в ньому багато помилок, помарок, підкреслень, неоднакових інтервалів між словами, різних шрифтів.

При складанні юридичних документів необхідно постійно пам’ятати, що неправильне написання слів, словосполучень, неузгодженість відмінків речень і відмінкових закінчень, відсутність необхідних розділових знаків чи їх неправильне застосування, орфографічні, синтаксичні, пунктуаційні помилки ускладнюють зрозумілість тексту юридичного документа, створюють погане враження.

Мова офіційних документів абстрагується від індивідуальних мовних особливостей людей, що вимагає певної формальності мови, застосування стандартних термінів, усталених мовних конструкцій із суворо встановленими правилами їх тлумачення.

Формальність мови юридичних документів досягається використанням стандартних мовних зворотів. Стандартність офіційного мовлення виявляється по-різному: у повторенні одних і тих самих фраз і слів, синтаксичних конструкцій, у застосуванні лексичних і граматичних штампів.

Стандартні звороти, що вживаються при викладі норм права, слід розглядати як достоїнство офіційно-ділового стилю, адже незмінність викладу (тотожність, ідентичність) у викладі норм права сприяє однаковому розумінню та застосуванню юридичного документа, єдності законності. Зокрема, розрізняють загальнодокументальні (сімейний стан, грошові засоби, письмова форма документа) та власне юридичні (укласти договір, юридичні сторони, погодження сторін) стійкі звороти.

У правовій сфері спілкування необхідно вживати юридичні кліше, які обумовлюють точність найменування понять, і уникати штампів, які порушують такі вимоги юридичної техніки, як точність, чіткість, стислість, стандартність.

Ясності, точності, стислості, грамотності, зрозумілості й нейтральності юридичного тексту сприяє правильне використання слів і термінів, терміносполук, раціональна побудова словосполучень. Єдністю мови і думки є точність. А однією з умов, що забезпечують точність юридичних документів, є єдність термінології, яка в них вживається.

Важливим правилом юридичної техніки є необхідність використання у тексті правового акта простих і зрозумілих термінів, які повинні відповідати тому змістові, який вони мають у літературній мові, законодавстві України, у спеціальних науках. Термінологія актів нижчого порядку не повинна відходити від термінології, яка вживається в актах вищого порядку, з якими вони пов’язані. Саме терміни, що позначають певні поняття, здатні найбільш точно формулювати правові приписи, виражати волю укладача документа.

Недоліком юридичного документа є вживання в ньому полісемії, синонімії й омонімії термінів.

У межах юриспруденції термін не повинен мати синонімів, які необхідні для додаткової експресії, не може бути багатозначним, оскільки точне висловлювання має величезне значення. Проте синонімія використовується у мові законодавчих та інших нормативно-правових актів (напр., у Кримінальному кодексі України вжито підробка (ст. 158), підроблення (ст. 160), фальсифікація (ст. 226). Хоча інколи вживання синонімів дозволяє уникнути повторів у тексті юридичного документа (напр., підозрюваний має право, підозрюваний вправі). Використання синонімів повинно бути продуманим, виваженим, обережним, щоб їх наявність не викривила зміст юридичного документа.

Якщо одне поняття називається різними термінами, вони переважно є абсолютними синонімами, тобто тотожними за значенням і стилістичним забарвленням (наприклад, асиміляція — уподібнення). Якщо ж одне й те саме слово вживається у різних термінологічних системах, то ці слова виступають як омоніми: напр., корінь (математичний термін), корінь (філологічний), корінь (ботанічний), корінь (стоматологічний). Правило щодо однозначності термінів має універсальний характер і повинно поширюватись на мову юридичних документів.

Якщо полісемія слів — явище природне й неминуче, то полісемія термінів — це явище небажане. Значення багатозначних слів у контексті легко визначити, а в термінованому правовому мовленні це ускладнюється через однорідність контексту, використання стандартизованих конструкцій. Кожне правове поняття повинно співвідноситися тільки з одним правовим терміном, а кожен термін — лише з одним поняттям.

У правовому тексті важливо забезпечити однозначне використання юридичних термінів, цілком неприпустимо вживати різноманітні слова для позначення одного й того самого поняття. Зрозуміло, що в одному юридичному документі один і той самий термін не може мати різний зміст, тому що це неминуче викликає суперечності, різноманітне тлумачення цього терміна на практиці.

Не слід замінювати спеціальні юридичні терміни (напр., преюдиціальність) їх словесними визначеннями (напр., «один із наслідків вступу в законну силу вироку, рішення суду»). Це значно ускладнювало б зрозумілість тексту.

Таким чином, термін повинен:

а) бути моносемічним, тобто мати одне значення; б) співвідноситися з певною логіко-понятійною сферою;

б) бути сталим і зберігати свій особливий зміст у кожному новому юридичному документі;

в) значення одного терміна не повинно визначатися за допомогою іншого спільнокореневого, який сам визначається через перший (громадянин України — це громадянин, який має громадянство України);



г) бути стилістично нейтральним, не мати експресії та конотативних значень (з відтінками урочистості, фамільярності).

Своєрідним елементом мови права є терміни-абревіатури. Необхідно відмовлятися від надмірного вживання термінів-абревіатур, а також скорочень, утворених з двох і більше слів (капбудівництво, промбудтрест, УкрНДІІСВД і т. д.). Не слід вживати скорочень слів, окрім загальновживаних (ЦРЛ — Центральна районна лікарня; міжрайпрокурор; ЧОБТІ — Черкаське обласне бюро технічної інвентаризації — не провело інвентаризації). Необхідно писати не МЮ чи Мінюст, а Міністерство юстиції, не МФ або Мінфін, а Міністерство фінансів.

Зрозуміло, що доступність змісту документа досягається передусім простотою словникового запасу; вживана термінологія повинна бути також якомога простішою з огляду на складність предмета, що трактується. Останнім часом іншомовна лексика все активніше застосовується у праві. Використовувати іншомовні слова можна лише тоді, коли вони не мають відповідного слова в українській мові або отримали міжнародне визнання (напр.: бланк, кредит, диспозиція, делікт, патент, кодифікація, інструкція тощо). Проте бажано в юридичних документах не зловживати іншомовною термінологією.

Загальним принципом викладу нормативно-правових та індивідуальних правових текстів є відсутність у них жаргонної й іншої просторічної лексики.

Слід дотримуватися правила максимального обмеження вживання професійної лексики. При вживанні у правовому тексті професіоналізмів слід враховувати те, що така лексика не є загальновживаною. Адресатам нормативно-правових положень часто невідоме значення відповідного професіоналізма. До того ж уживання такої лексики засмічує нормативний правовий текст. Професіоналізми в юридичних документах, якщо без них не можна обійтися, необхідно супроводжувати легальною дефініцією.

Зрозумілість юридичного документа не може бути порушена вживанням слів місцевого діалекту (діалектизми), що доступні населенню окремих регіонів, але незрозумілі більшій частині населення країни (напр., попри замість незважаючи на; аби замість щоб; допіру замість тільки що і т. д.). Мова правових документів повинна прагнути до уніфікації та забезпечувати узгодженість системи законодавства України.

У тексті документа небажано використовувати слова в переносному значенні: епітети, метафори, метонімію. Наприклад, у Кримінальному кодексі України вжито метонімічні конструкції «умисні дії... караються», «порушення правил... карається». За змістом формулювання виходить, що карається певна дія, певні правила, а не особа, що вчинила цю дію. Краще було б сформулювати таким чином: «Особа, яка вчинила умисні дії/порушення правил, карається...». Проте у правотворчості допускається вживання метафор і метонімії як різновиду полісемії, які є переносним використанням номінативного значення слова. У даному випадку мова йде про використання значення слова для підкреслення точності й уточнення думки укладача документа. Юридична техніка в основному використовує усталені й типові для лексики документів метафори й метонімію, наприклад: ділові папери, підозрюваний дає підписку (дія) — підписка про невиїзд долучена до справи (результат дії) (метонімія); закон вимагає суворості покарання, парк (місце стоянки, ремонту й обслуговування транспортних засобів), робоче місце, комп’ютерна революція, законодавча процедура, м’яке покарання, межа доказування (метафора).

Речення є основною мовною одиницею тексту юридичного документа. Воно утворюється зі слів, стійких зворотів і підпорядковане внутрішнім закономірностям організації тексту правового акта.

У багатьох випадках нормотворець використовує індикативні речення (напр., Кабінет Міністрів видає постанови і розпорядження; довіреність від імені юридичної особи видається, незаконне заволодіння транспортним засобом з будь-якою метою карається...), які фіксують інформацію, що зобов’язує та надає право здійснювати певні дії, суб’єктивні права.

Природі права, характеру його інформації суперечить використання окличних, питальних, спонукальних речень. У текстах юридичних документів переважно вживають прості поширені речення, до яких входять дієприкметникові й дієприслівникові звороти, уточнюючі обставини, вставні слова, додатки.

Прості речення сприяють однозначному розумінню правових приписів (напр.: Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях). Прості речення часто перевантажуються однорідними членами. Для полегшення сприйняття їх можна формулювати за допомогою цифр — 1), 2), 3), 4) або літер а), б), в), г) (напр.: Речовими правами на чуже майно є 1) право володіння; 2) право користування; 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб; 4) право забудови земельної ділянки).

Викладати однорідні слова при вживанні речень, поширених однорідними членами, необхідно уніфіковано, наприклад: Справи у спорах... розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов’язаної здійснити на користь другої певні дії: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

В юридичному тексті зі складних речень переважають складнопідрядні речення зі значенням причини, мети, означальні, об’єктні зі сполучниками підрядності (на підставі чого, що, щоб, якщо, який).

Оскільки ієрархія складних речень досить складна та змушує досить часто перечитувати текст, щоб зрозуміти його, рекомендується підрядні речення заміняти синонімічними дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами (напр.: Кожен зобов’язаний виплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом).

Якщо підрядне речення пояснює окреме слово в головному реченні, воно стоятиме за цим словом: «Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання».

На початок речення часто виноситься слово/група слів, що несе/несуть основне змістове навантаження (напр.: Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено).

Для правового тексту характерна однотипність синтаксичних конструкцій, часта повторюваність, що пов’язано із внутрішньою природою права як регулятора суспільного життя (напр.: «Кожен має право...», «Фізична особа має невід’ємне право...», «Кожному гарантується...», «Ніхто не може бути ...»).

Безособовість правового тексту досягається за допомогою: а) слів постановив, наказую, може, має право, нести (відповідальність), відповідати (за шкоду), виділити (кошти), виконати; б) інфінітивних і безособових речень (напр., на сесії мають право бути присутніми...).

Тексти законодавчих й інших нормативно-правових актів не можуть бути розповіддю чи описанням певного явища чи події, тому мовні засоби в них використовувати слід максимально доречно і лаконічно.

Правові норми слід викладати щонайбільш обмеженою кількістю слів і речень. Для викладу змісту правових приписів уживання довгих речень не зможе приводити до потрібних наслідків. Складні, громіздкі, тобто великі за обсягом речення не сприяють ясності та доступності юридичного документа. Проте слід зазначити, що громіздкість складнопідрядних речень зумовлена прагненням правотворця чи правозастосувача висловити в одному реченні всю думку. Завдяки стислому викладу юридичний документ зможе найефективніше регулювати певні суспільні відносини. Проте лаконічність не може бути досягнута за рахунок обмеження змісту тексту юридичного документа.

Не слід перевантажувати речення великою кількістю уточнюючих обставин, підрядними реченнями.

Неточності, полісемічні, синонімічні та паронімічні терміни і терміносполуки, зайві слова, що не несуть інформації, плеонастичні конструкції, тавтологія, повтори відволікають від з’ясування змісту юридичного документа. Тому їх слід уникати.

Правові положення та основні думки слід розташовувати у головних реченнях. У юридичних документах рекомендується дотримуватись такого порядку: спочатку описувати умови, за яких починає діяти норма права, далі — ознаки діяння, що відбулося за даних умов, а вже потім — можливі заходи державного впливу у випадку невиконання вимог цієї норми.



Структурні вимоги, що висуваються до юридичних документів. Документальний характер вираження державної волі в юридичних документах, вимога точності формулювань, створення загальної моделі документа обумовлюють необхідність оформлення документів в уніфікованих формах.

З тієї обставини, що юридичних документів велика кількість, випливає необхідність структурування тексту документа.

Будь-який юридичний документ має формальну визначеність, що обумовлено змістовими чинниками, логічною культурою правового мислення, рівнем юридичної техніки. Формальне конструювання тексту юридичного документа з дотриманням логічних прийомів, правил певним чином систематизують структуру його семіотичних (словесних, знакових) засобів, що виражають правову нормативність. Завдяки цьому зміст юридичного документа набуває чіткості й завершеності, логічної послідовності, цілісності, доступності для сприйняття.

У побудові тексту юридичного документа є загальні логічні закономірності, дотримання яких забезпечує його необхідні якісні параметри.

Основу юридичних документів складає логічна композиція. Логічному та швидкому сприйняттю тексту документа сприяє його раціональна структура (логічне й послідовне розміщення складових частин, які розкривають зміст документа відповідно до його функціонального призначення) тексту юридичного документа.

Структуру документа характеризують такі ознаки: системна організація складових частин документа; певна закономірність зв’язків і відносин складових частин; відносна сталість і стабільність системно організованих елементів та їх зв’язків; цілісна системна єдність складових частин документа; здатність їх до системного і міжсистемного функціонування.

У текстах юридичних документів є велика кількість зовнішніх формалізованих ознак. Структурна формалізація текстів детально розроблена. Текст має чітку, графічно виражену письмову форму: нумерація частин, статей, пунктів, графічне виділення ключових слів або інших важливих частин у тексті документа.

Виклад кожного аспекту змісту юридичного документа необхідно починати з нового абзацу. Розбиваючи текст документа на абзаци, ми полегшуємо його сприйняття. Юридичний текст без абзаців сприймається важко. Кожен абзац містить речення, яке виражає головну ідею чи аспект теми. Якщо автору необхідно виділити й підкреслити будь-яке речення, він робить це за допомогою абзацу. Виклад з абзацу підкреслює ключові моменти документа.

Кожна складова частина, крім абзаців, повинна мати номер. Не дозволяється окремо нумерувати статті, пункти кожного розділу чи глави документа. Нумерація проводиться арабськими цифрами, які є більш зручними. Нумерація пунктів, підпунктів повинна бути постійною і єдиною для всього тексту. Номер кожної складової частини включає в себе всі номери відповідних складових частин більш високих ступенів поділу.

Номер розділу (глави) складається з однієї цифри: 1, 2, 3, 5, 7; номер пункту складається з двох цифр: номера відповідного розділу (глави) і номера пункту, розділених крапкою: 1.3, 2.7, 5.7, 7.7; номер підпункту — з трьох цифр: з номера відповідного розділу (глави), номера відповідного пункту, номера підпункту, розділених крапкою: 3.1.2, 2.7.4, 5.10.2 (підпункти можуть бути позначені також малими літерами з напівкруглою дужкою без крапки: а), б), в) і т. д.).

Матеріал у тексті юридичного документа повинен узгоджуватися в усіх своїх частинах і розміщуватись у логічній послідовності.

Композиційна стрункість документа залежить від характеру та відомостей, що містяться в ньому. Юридичний документ бажано присвячувати одному питанню, він не повинен містити тематично різнорідних, логічно не пов’язаних між собою відомостей.


Автор:

доцент кафедри юридичного

документознавства,

кандидат юридичних наук,

доцент А. В. Красницька

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал