Лекція з курсу " юридичне документознавство" Для напряму підготовки



Сторінка2/3
Дата конвертації23.12.2016
Розмір0.58 Mb.
1   2   3

Юридико-технічні засоби. Юридико-технічні засоби як певні символи володіють матеріальними ознаками. Ці засоби є “робочим знаряддям” (або “інструментом”), за допомогою якого утворюються тексти нормативно-правових і правозастосовних актів. Як відомо, у матеріальній техніці під засобами розуміють: спосіб/спеціальну дію, що дає можливість щось здійснити; те, за допомогою чого, з яких інструментів утворюються певні матеріальні об’єкти. В юридичній техніці “матеріалом” є мова як система знаків (слова, словосполучення, речення, висловлювання, мікротексти, тексти, знаки пунктуації тощо).

До “інструментів” юридичної техніки як засобів для досягнення поставленої мети належать: мова з її сукупністю слів (лексика книжна, розмовна; активна, пасивна; термінологічна, професійна, жаргонна, діалектна; іншомовна), граматичною будовою, функціональними стилями, знаками пунктуації; юридичні поняття; юридичні терміни; правові дефініції; юридичні конструкції; правові презумпції; правові фікції; правові символи; стиль правових актів; текст правового акта, складений за допомогою юридичних термінів.

Таким чином, під засобами законодавчої техніки слід розуміти сукупність інструментів (юридичні конструкції, юридичні поняття, юридичні терміни, правові презумпції, правові фікції, правові символи), за допомогою яких забезпечується техніко-юридична якість (змістова, структурна, стилістична) законів.

Важливим елементом юридичної техніки є мова права як особлива логіко-лексична будова мовлення та спосіб зовнішнього вираження правових приписів. Мова є єдиним засобом формулювання правової норми. Мова як матеріальна сторона правових відносин у суспільстві є засобом вираження нормативно-регулятивного змісту правового акта. В основі законодавчої діяльності лежить правотворче мислення, а єдиним способом висловлення думки є мова. Діяльність законодавця пов’язана зі словом і, зрозуміло, що від рівня розвитку мови залежить і розвиток права. Безперечно, загальною сполучною ланкою як для утворення права, так і для його застосування є мова, якою в державі пишуть правові акти та за допомогою якої їх використовують офіційні особи й окремі громадяни.

При утворенні нормативно-правових і правозастосовних актів використовується офіційно-діловий стиль, який обслуговує суто офіційні стосунки між державною владою і населенням, між установами, організаціями, фірмами, підприємствами. Йому притаманні функції волевиявлення, імперативності, фіксації правових відносин, передачі інформації. Стиль правових актів концентрує в одне ціле вживання юридичної термінології, юридичних конструкцій і застосування в сфері права вимог сучасної української літературної мови, вимог до мови офіційних документів. Стиль правових актів повинен адекватно відображати волю правотворця чи правозастосувача, доносити її до безпосередніх виконавців за допомогою надзвичайно ретельно дібраних термінів, терміносполук. Він має бути термінологічно суворим, без декларативних положень, емоційно забарвлених та експресивних одиниць.

Загальновідомо, що правова норма складається з логічно пов’язаних між собою понять. Поняття традиційно вважається однією з основних форм логічного мислення. Юридичне поняття являє собою розумовий процес, оснований на об’єктивній реальності, що відображає змістову (внутрішню) сторону права. Що ж до юридичного терміна, то він, позначаючи певне поняття, являє собою результат цього процесу та належить до форми права, адже інформує інтерпретатора тексту нормативно-правового акта про закріпленння в ньому певного поняття. Носієм юридичного поняття, його зовнішнім символом є термін. Необхідно звернути увагу на те, що у законодавстві повинен існувати органічний зв'язок юридичних понять і відповідних їм термінів, який виражається у їх взаємозалежності. Тому важливу роль при формулюванні правових норм слід відводити дослідженню змісту кожного конкретного терміна, встановленню ступеню їх зв’язку з поняттям, яке він позначає.

Найбільш значним компонентом мови права справедливо вважається юридична термінологія. Юридичні терміни як словесні визначення державно-правових понять, за допомогою яких виражається та закріплюється зміст нормативно-правових приписів держави, мають винятково велике значення при формулюванні правових приписів. Вони сприяють досягненню максимальної лаконічності тексту, його точності й ясності. Юридичні терміни як когнітивні знаки забезпечують точне, чітке й однакове розуміння змісту всієї правової інформації, що міститься в юридичних документах.



Правові дефініції є одним зі способів організації правової матерії. Застосування правових дефініцій у текстах нормативно-правових актів є одним зі способів забезпечення зрозумілості й ясності правового припису, а також зрозумілості наміру законодавця. Правові дефініції безпосередньо містяться у тексті правової норми; вони є обов’язковими, оскільки є частиною правової норми. Правова дефініція є стислим описом будь-якого поняття, що відображає суттєві ознаки явища, предмета. Будь-яке визначення не повністю відображає предмет, воно бере у предмета тільки істотні ознаки та залишає поза своїм змістом низку інших ознак, якими він наділений.

Юридична конструкція – це ідеальна абстрактна модель, яка відображає складну структурну будову врегульованих суспільних відносин, юридичних фактів або їх елементів. Юридичні конструкції є чіткими відпрацьованими наукою, законодавчою діяльністю, перевіреними практикою типовими схемами правовідносин. Д. А. Керімов вказує на те, що юридичні конструкції є чіткими відпрацьованими наукою, законодавчою діяльністю, перевіреними практикою типовими схемами правовідносин.

Юридична конструкція надає нормам права логічної стрункості, обумовлює послідовність їх викладу, сприяє чіткому врегулюванню тих або інших суспільних відносин (напр.: правовідносини, суб’єкт права, юридична відповідальність, необхідна оборона, склад злочину тощо). Юридичні конструкції встановлюють певні зв’язки й співвідношення між правовими нормами, які призначені для регулювання конкретного кола чітко окреслених і довготривалих суспільних відносин, характер яких дозволяє для їх правового регулювання використовувати нормативні схеми, типові моделі і конструкції тощо.

Право завжди потребує текстуальної форми, адже воля правотворця чи правозастосувача, фіксуючись у писемній формі, описує матеріальну реальність, точно й чітко виражає правові приписи, передає безпосередній владний вплив на поведінку людини. Текст правового акта як вища форма юридизації мовлення – це поєднання змістової та формально-мовної сторін. У тексті акта стиль викладу має бути термінологічно суворим, а мова – нейтральною, щоб не викликати непотрібних емоцій і не відволікати увагу від суті змісту.

Правові презумпції – припущення (у сфері права або лише у зв’язку з правом) про наявність чи відсутність певних фактів, які підтверджуються чи заперечуються у процесі доказування. Так, у статті 62 Конституції України встановлена презумпція невинуватості: Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Правові фікції – це сформульовані у законодавстві положення про неіснуючі факти, які визнаються існуючими, а тому такими, що мають певні юридичні наслідки. Будучи закріпленою у законодавстві, фікція стає правовою. Так, фіктивним є положення кримінального законодавства, в силу якого судимість особи визнається такою, що не існує, якщо вона знята або погашена в установленому законом порядку.

Правові символи розглядаються не лише як засіб юридичної техніки, проте і як самостійний елемент правової системи. Вони являють собою правове опосередкування знакових, кодованих регуляторів суспільних відносин, що історично склалися на рівні звичаїв і традицій. Символ, діалектично поєднуючи в собі ідеальне та матеріальне, одиничне та загальне, раціональне та ірраціональне, являє собою універсальну форму вираження соціокультурного існування людини. Символи включають у себе певні значення, в яких сфокусовані особливості конкретної соціокультурної цілісності.

Юридико-технічні прийоми. Юридико-технічні прийоми ніяких матеріальних ознак не мають. Вони є усталеними способами виконання та виготовлення правових актів. Прийомами юридичної техніки є ті дії, які ведуть до утворення правових текстів. Законодавець або правозастосувач, використовуючи їх, встановлює, як у тому чи іншому випадку правильніше використати технічні засоби, що є в його розпорядженні. Технічні прийоми включають у себе різноманітні методи, способи і операції, що застосовуються при викладі змісту норм права та їх документального закріплення.

На думку Б. В. Чигидіна, прийоми юридичної техніки повинні поділятися на дві групи. До першої слід віднести прийоми, що належать до утворення тексту правового акта в цілому, а також до визначення його структури (здійснення рубрикації тексту і нумерації його складових частин, формулювання заголовка і преамбули, використання реквізитів, формування приміток і посилань). До другої групи належать ті, що направлені на формулювання безпосередньо норм права. Цю групу можна розбити на дві підгрупи: прийоми, що належать до лінгвологічної побудови норми (вибір лексичних і синтаксичних засобів, домінування, перерахування), і прийоми, пов’язані з вирішенням змістовно-пізнавальних завдань (використання конструкцій, презумпцій і фікцій, вираження модальності норм).

Прийоми юридичної техніки можна поділити на: прийоми правотворчої техніки; прийоми техніки правозастосування.

Прийоми правотворчої техніки класифікуються:


  1. за ступенем узагальнення нормативного матеріалу — абстрактний та казуїстичний прийоми. Абстрактний спосіб характеризується застосуванням сили абстракції до правової матерії. У результаті такого застосування правовий акт набуває узагальненого характеру. Зокрема, конституційне положення про те, що кожен має право на життя, носить абстрактний характер. Правовий припис формулюється узагальнено, без прив’язування до конкретних життєвих обставин, не ґрунтуючись на прикладах із життя. Абстрактний прийом не передбачає вказівок утексті правового акта на конкретні приклади як зразки поведінки. Достоїнством такого прийому є те, що він надає нормативно-правовим актам довгострокового характеру. Казуїстичний спосіб передбачає вказівку на особливі випадки, які є підставою для їх реалізації, наприклад, для норм кримінального права, пов’язаних із учиненням військових злочинів у воєнний час чи в бойовій обстановці. Цей прийом означає, що всі основні положення норм характеризуються індивідуальними ознаками, шляхом перерахування тих чи інших конкретних випадків (казусів), які використовуються як приклади, зразки;

  2. за способом викладу норм права — прямий, посилковий і бланкетний прийоми. При прямому прийомі всі елементи, весь зміст норми викладені в одній статті. На практиці він застосовується рідко. При посилковому прийомі замість першої (гіпотези) чи другої частини (диспозиції, санкції) формулюється відсилання до другої статті цього чи іншого, конкретно вказаного нормативного акта. Цей прийом підходить для викладу норм права у статтях значних за обсягом нормативно-правових актів, наприклад, кодексів. Бланкетний прийом полягає в тому, що подається відсилання до певного роду/виду будь-яких правил. Самі правила у цьому випадку багаточисельні, можуть змінюватися, а бланкетна норма залишається незмінною;

3) нормативна структуризація тексту закону характеризується чіткою послідовністю операцій, до яких слід віднести дії з вироблення композиції акта, встановлення його складових частин, формулювання назв (заголовків) правових приписів (норм). За допомогою структуризації тексту нормативно-правовий акт набуває композиційної стрункості, змістової завершеності, уніфікованості, цілісної єдності.

Текст нормативно-правового акта поділяється на такі структурні одиниці: книга, частина (Загальна, Особлива), глава, розділ, стаття, частина статті, пункт, підпункт, абзац. Частина (Загальна, Особлива) є найбільшим підрозділом нормативно-правового акта. Вона вживається при формуванні галузевих нормативних актів, як правило, кодексів. Розділи правового акта об’єднують його глави, які оформлюють правовий інститут. Зокрема, Цивільний кодекс України побудовано за узвичаєною в багатьох країнах світу так званою пандектною системою, відповідно до якої норми, що регулюють загальні питання усіх цивільних правовідносин, винесені за дужки. Цивільно-правові інститути Особливої частини цивільного права представлено у 6 книгах. Книга складається з розділів, а розділи з глав. Статті є основною структурною одиницею акта, тому що вони є носієм правової інформації. Підпункти нормативно-правового акта – це абзаци, які є складовою частиною пункту. Абзаци нормативно-правового акта є частиною тексту, що характеризується змістовою єдністю. У кодексах у більшості випадків статті мають абзаци, які називають “частинами статей”. Розділи та підрозділи тексту повинні мати назву, яка стисло відображає суть їх змісту.

Основними структурними вимогами, що висуваються до нормативних актів, є: послідовне розміщення правового матеріалу в тексті; єдність і внутрішня логіка у тексті акта; забезпечення зручності при користуванні;

4) посилання на інші нормативно-правові акти є одним із важливих юридико-технічних прийомів. Вказування у тексті юридичного документа певної статті Конституції України, закону чи постанови, відповідно до якої/якого був прийнятий цей документ, не є формальністю. Посилання до правових актів більш високої юридичної сили виправдані тоді, коли треба виявити правоутворююче джерело цього закону. Посилання до актів нижчої юридичної сили виправдані тоді, коли необхідно подовжити “правовий зв’язок” та визначити підстави для видання нового закону або дати доручення прийняти підзаконний акт. За своїм обсягом посилання можуть бути зроблені до конкретного закону в цілому або його частини, до закону в широкому значенні, до законодавства. Вони стосуються як чинних правових актів, так і тих, що передбачаються;

5) використання приміток. В.М. Баранов і А.П. Кузнєцов визначають примітку як “частину нормативного акта, що представляє державно-владне веління, призначене для спеціального текстового чи символічного підкреслення, що носить супровідний характер”. Примітка дозволяє конкретизовано викласти норму права. Примітки використовуються: а) для визначення термінів у статтях нормативного акта; б) для вказування на вилучені статті нормативних актів.

Прийоми техніки правозастосування класифікуються:

1) за фіксацією офіційних реквізитів правозастосовного акта — найменування акта, найменування органу, що видав акт, дата й місце складання акта, заголовок до тексту документа, текст, підписи посадових осіб;

2) за композиційно-структурною організацією правозастосовного акта — вступна, описово-мотивувальна, резолютивна частини (процесуальні акти), вступна, констатуюча, наказова (управлінська документація). Також сюди слід віднести рубрикацію правових актів, розмежування їх на частини, розділи, глави, статті, а також нумерацію розділів, статей, частин, пунктів, підпунктів;

в) посилання на інші нормативно-правові акти.



Юридико-технічні правила. У правилах юридичної техніки закріплюється правильне та доречне використання техніко-юридичних засобів і прийомів. Правила юридичної техніки є уніфікованими і застосовуються на всіх стадіях правотворчого або правозастосовного процесу. Правила юридичної техніки різноманітні, проте їх загальною метою є створення найкращих умов і максимальних зручностей для правильного тлумачення і застосування нормативно-правового акта, досягнення повноти, точності, доступності й компактності правових положень.

Необхідно виділити наступні правила юридичної техніки, які закріплюють правильне та доречне використання техніко-юридичних засобів і прийомів:

1) правила, що стосуються правового регулювання: а) відповідність змісту нормативно-правового акта положенням Конституції України, міжнародним правовим актам; б) компетенція органу, вповноваженого на видання акта;

2) правила, що стосуються узгодження проекту нормативно-правового акта з чинним законодавством;

3) правила, що регулюють текст, структуру та зміст правового акта: а) логічна послідовність викладу правової інформації, яка досягається за допомогою дотримання вимог, згідно з якими формулювання нормативних приписів повинно бути точним, чітким і стислим; б) послідовне диференціювання матеріалу в тексті правового акта; в) внутрішня єдність і взаємозв’язок правового матеріалу; г) відсутність суперечностей і прогалин у правовому акті; ґ) поєднання лаконічності тексту акта з необхідною повнотою, поєднання конкретності з абстрактністю вираження певних правових приписів; д) поділ тексту правового акта на частини (вступну, констатуючу, описово-мотивувальну, резолютивну чи завершальну);

4) правила, що регулюють зовнішнє оформлення правового акта: а) правильний вибір форми правового акта; б) наявність необхідних реквізитів, які відбивають його юридичну силу, предмет регулювання, сферу дії та надають йому офіційності; в) кожний правовий акт повинен мати набір основних реквізитів (найменування виду акта, заголовок до тексту, текст, дату і місце його складання, підпис посадової особи);

5) правила, що регулюють виклад норм права: а) текст правового акта слід викладати державною мовою — українською; б) текст акта має викладатися з дотриманням офіційно-ділового стилю сучасної української літературної мови; в) ясність, чіткість, простота, доступність мови викладу правового акта; г) стислість викладу правових норм; ґ) зрозумілість і простота розуміння термінів і понять; д) відсутність багатозначних, незрозумілих термінів і терміносполучень, що ускладнюють правильне розуміння правових понять, які ними позначаються; е) не допускається вживання іншомовних слів і термінів за наявності тотожних українських; є) слід відмовитися від словесних штампів, канцеляризмів, архаїчних зворотів; ж) не допускається вживання діалектної, ненормативної лексики, слів у переносному значенні, емоційних та експресивних форм розмовної лексики.

Засоби, прийоми, правила юридичної техніки мають раціональне значення, виражають об’єктивну правову реальність, забезпечують юридичну досконалість нормативно-правових та правозастосовних актів, вироблені практикою та виправдали себе. Лише вміння користуватися юридико-технічними елементами дозволяє створити якісний правовий акт.

Правотворчість буде успішною лише тоді, коли ґрунтуватиметься на науковому знанні, правовій культурі та юридичній техніці. Від юридичної техніки залежить ступінь досконалості законодавства, стан законності, ефективність законодавства, дохідливість і застосування правових актів, систематизація законодавства як постійна форма розвитку та впорядкування чинної правової системи.

Питання 3. Вимоги юридичної техніки до складання актів правозастосування
Правові вимоги, що висуваються до юридичних документів. Юридичні документи як носії інформації правового значення, як правило, мають офіційний характер (за деякими винятками, напр.: звичайний договір, нотаріально не засвідчений), тому що походять від органів, уповноважених на їх видачу або прийняття. Правові акти повинні відповідати законодавчим положенням Конституції України, загальновизнаним нормам міжнародного права, міжнародним договорам України з іншими державами.

Юридичний документ не повинен містити помилкових положень, суперечити чинному законодавству і директивним вказівкам керівних органів. Він повинен видаватися суворо відповідними органами згідно з їх формально визначеною компетенцією.

Юридичний документ повинен бути об’єктивним, тобто містити достовірні та правильно зафіксовані відомості про події, явища, дії й стан. Наведені в ньому цифри, факти, дати, прізвища старанно перевіряють. Зокрема, кожний кримінально-процесуальний документ за своїм змістом повинен відповідати фактичним обставинам, які встановлені матеріалами справи, ґрунтуються на достовірних фактах. Не можуть бути доказами дані, джерело та спосіб отримання яких невідомі або вони отримані незаконним шляхом.

Назву органу, міністерства, його структурного підрозділу, установи, організації, підприємства необхідно вказувати у точній відповідності до їх найменування (повного, скороченого чи умовного). Вживання скорочених назв дозволяється лише у випадках, коли скорочені найменування є офіційними. Якщо ж у тексті юридичного документа слід багаторазово вказувати найменування органу, міністерства, його структурного підрозділу, установи, організації або вживати будь-яке поняття, виражене групою слів, можна користуватися умовними позначеннями, які при цьому необхідно пояснити.

У правовому відношенні за змістом і формою юридичний документ повинен бути бездоганним. Вимога правової культури документів передбачає, що при їх складанні у багатьох випадках слід посилатися на акт, відповідно до якого вони складені (напр., «згідно зі ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України», «відповідно до ч. 1 ст. 310 Кримінального кодексу України незаконний посів або вирощування снотворного маку чи конопель караються...»). Якщо підставою до його виконання є закон, постанова чи інший нормативний акт вищого державного органу влади або управління, тоді необхідно у вступній частині вказати вид цього правового акта, його дату, номер і назву (напр., Указ Президента України від 10 квітня 1997 року № 319/97 «Про Національну програму боротьби з корупцією на 1998–2005 роки»).

Посилання на джерело офіційного опублікування повинно містити назву видання, рік видання, номер видання, номер статті/пункту.

Щоб уникнути непорозумінь чи неправильного розуміння правової норми, дуже важливо відтворювати норми надзвичайно точно і детально, не вириваючи із загального контексту, максимально наближаючись до того тексту правового акта, звідки взято нормативні приписи. Не допускається перефразовувати текст правової норми, довільно до неї щось додавати, неточно відтворювати. З огляду на те, що Конституція України займає головне місце у системі законодавства, має вищу юридичну силу, відтворювати ті чи інші положення, посилатися на окремі статті доцільно повністю (напр., згідно зі ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська), а не просто давати посилання на статтю Конституції України. Це полегшить сприйняття тексту нормативно-правового акта.

При посиланні на закон, його окремі положення в цьому самому законі вживається займенник «цей», а не слова «даний», «зазначений».

Кожен документ, який виходить із офіційного органу, повинен мати підпис відповідних посадових осіб, а в необхідних випадках, коли, наприклад, документ виходить за межі будь-якого органу, також печатку. Законами і кодексами, зокрема кримінально-процесуальним і цивільно-процесуальним, чітко встановлено, хто підписує документи.

Належне оформлення, зберігання, обґрунтована, законна видача, справжність юридичних документів є неодмінною умовою законності та правопорядку в суспільстві, стабільності та захисту прав громадян, нормальної діяльності держави. І тому держава небайдуже ставиться до порушень у сфері документообігу. В Кримінальному кодексі України є чимало статей, які встановлюють відповідальність за злочини, пов’язані з порушеннями у сфері документообігу. Наприклад, передбачена відповідальність за службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також складання і видача завідомо неправдивих документів (ст. 366); виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199); підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358); підроблення документів референдуму, приписування, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушення таємниці голосування, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою (ч. 3 ст. 160), та багато інших злочинів, учинення яких пов’язане з підробленням, фальсифікацією, поданням до офіційних органів та установ підроблених і сфальсифікованих документів (контрабанда, ухилення від сплати податків, незаконні дії щодо приватизаційних паперів тощо).




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал