Лекція з курсу " юридичне документознавство" Для напряму підготовки



Сторінка1/3
Дата конвертації23.12.2016
Розмір0.58 Mb.
  1   2   3
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО НАВЧАННЯ

Кафедра юридичного документознавства

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з курсу

ЮРИДИЧНЕ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВО


Для напряму підготовки:

“Правознавство”, “Правоохоронна діяльність”

Автор:

КРАСНИЦЬКА Анжела Віталіївна –

доцент кафедри юридичного

документознавства,

кандидат юридичних наук, доцент

Київ - 2015

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з курсу

ЮРИДИЧНЕ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВО



ТЕМА 2. Юридична техніка в структурі теорії права, її предмет, завдання, значення. Вимоги юридичної техніки до правозастосовних актів
З навчальної дисципліни: юридичне документознавство

Категорія слухачів: слухачі НАВС ННІЗН

Навчальна мета:

1) надати цілісне наукове уявлення про юридичну техніку у структурі теорії права, її мету, завдання, а також про засоби, прийоми, правила як елементи юридичної техніки;

2) систематизувати знання про вимоги юридичної техніки до правозастосовних актів.

Виховна мета:

1) сприяти усвідомленню курсантами важливості у площині практичної діяльності знань вимог юридичної техніки до правозастосовних актів;

2) сприяти виробленню розуміння ролі якісного створення документів у фаховій діяльності.

Розвивальна мета:

1) розвивати пізнавальну активність курсантів у процесі сприйняття теоретичної інформації, спрямованої на поглиблення та розширення мовних і мовленнєвих знань, умінь та навичок, які є необхідними для подальшого застосування в фаховій діяльності;

2) сприяти розвитку уміння адаптувати теоретичний матеріал до вимог практичної діяльності з фаху;

3) розвивати комунікативний досвід, що сприяє покращанню креативних здібностей курсантів та спонукає до самореалізації, активізує пізнавальні інтереси, реалізує евристичні здібності як визначальні для формування професійної майстерності.



Навчальний час: 2 год.

Навчальне обладнання, ТЗН: персональний комп’ютер; для мультимедійної презентації – ноутбук, проектор.

Наочні засоби: підручники; навчальні посібники; тексти юридичних документів з типовими лінгвістичними помилками.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: конституційне право, теорія держави та права, адміністративне право, адміністративна діяльність, кримінальний процес, криміналістика, цивільний процес, управління в органах внутрішніх справ, юридична логіка, українська мова (за професійним спрямуванням), правнича лінгвістика.
План лекції:

  1. Визначення поняття юридичної техніки, її мета, види.

  2. Засоби, прийоми, правила як елементи юридичної техніки.

  3. Вимоги юридичної техніки до складання актів правозастосування.

Література:

Нормативно-правові акти:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР / Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 року № 2782-ХІІ / Основні чинні кодекси і закони України. – К. : “Махаон”, 2003.

3. Закон України “Про засади державної мовної політики 5029-VI (чинний з 10 серпня 2012 року) / http : // zakon2.rada.gov.ua.

4. Закон України “Про Конституційний Суд України” / Основні чинні кодекси і закони України. – К.: “Махаон”, 2003.

5. Закон України “Про державну таємницю” від 07.04.1994. – К. : Парламент.вид-во, 2010.

6. Закон України “Про національні меншини в Україні” від 25 червня 1992 року № 2494-XII / Основні чинні кодекси і закони України. – К. : “Махаон”, 2003.

7. Закон України “Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 року № 3759ХІІ / Основні чинні кодекси і закони України. – К. : “Махаон”, 2003.

8. Закон України “Про судоустрій” від 7 лютого 2002 року № 3018-ІІІ / Основні чинні кодекси і закони України. – К. : “Махаон”, 2003.

9. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини” від 23 грудня 1997 року № 776/97-ВР / Основні чинні кодекси і закони України. – К. : “Махаон”, 2003.

10. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст.303.

11. Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року (про мову судочинства) / Офіційний вісник України. – 2008. – № 33. – Ст. 1102.

12. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року № 1798-ХІІ.– К. : Парламентське видавництво, 2014.

13. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-ІV. – К. : Парламентське видавництво, 2014.

14. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-III. – К. : Парламентське видавництво, 2014.

14. Кримінальний процесуальний кодекс України: чинне законодавство станом на 20 лист. 2012 року : (офіц. текст). – К. : ПАЛИВОДА А. В., 2014. – 382 с. – (Кодекси України).

15. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV. – К.: Парламентське видавництво, 2014.

16. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV. – К. : Парламентське видавництво, 2014.

17. Постанова Кабінету Міністрів України від 02.10.2003 № 1561-12 “Про порядок організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях”.

18. Постанова Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1242 “Про затвердження Типової інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади”.

19. Наказ МВС України від 04.06.2002 № 519 “Про затвердження Переліку документів, що утворюються в процесі діяльності органів внутрішніх справ, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій системи МВС України, із зазначенням строків зберігання документів, та Переліку документів, що утворюються в процесі діяльності внутрішніх військ МВС України, із зазначенням строків зберігання документів”.

20. Наказ МВС України від 22.02.2004 № 185 “Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення”.

21. Наказ МВС України від 10.10.2004 № 1177 “Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України”;

22. Наказ МВС України від 25.05.2006 № 530 “Про організацію архівної роботи в ОВС”.

23. Наказ МВС України від 15.05.2007 № 157 “Про додаткові заходи щодо дотримання працівниками органів внутрішніх справ принципів законності, забезпечення прав і свобод громадян”.

24. Наказ МВС України від 23.04.2012  № 350 “Про затвердження Інструкції з організації контролю за виконанням документів у системі МВС України”.

25. Наказ МВС України від 14.05.2012  № 423 “Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію в системі Міністерства внутрішніх справ України”.

26. Наказ МВС України від 27.07.2012 № 649 “Інструкція з організації нормотворчої діяльності в МВС України”.

27. Наказ МВС України від 27.07.2012 № 650 “Про затвердження Інструкції з оформлення документів у системі МВС України”.

28. Наказ МВС України від 23.08.2012 № 747 “Про затвердження Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України.

29. Наказ МВС України від 22.10.2012 № 940 “Про організацію реагування на повідомлення про кримінальні правопорушення, інші правопорушення, надзвичайні ситуації та інші події, та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України”;

30. Наказ МВС України від 19.11.2012  № 1050 “Про затвердження Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та положень про комісії”.

31. Наказ СБ України від 18.02.2005 “Про забезпечення охорони державної таємниці та затвердження Інструкції щодо заповнення форми звіту про стан забезпечення охорони державної таємниці та порядку його подання”.

Державні стандарти:

33. ДСТУ 4163-2003. Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. Вид. оф. – (Чин. від 01.09.2003). – К. : Держспоживстандарт, 2003. – 21 c.

34. ДСТУ 2732-2004. Державний стандарт України. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять. Вид. оф. – (Чин. від 01.07.2005). – К. : Держстандарт України, 2005. – 24 c.

35. ДСТУ 3582-1997. Державний стандарт України. Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові. Загальні вимоги та правила. Вид. оф. – (Чин. від 01.07.98). – К. : Держстандарт України, 1998. – 24 c.



Основна література:

36. Загальні елементи нормопроектування: Канадська перспектива. – К., 1998.

37. Зразки основних кримінально-процесуальних документів досудового провадження: Практ. посібник / В.В. Рожнова, Ю.І. Азаров, В.Г. Фатхутдінов; За заг. ред. В.Г. Фатхутдінова. – 2-ге вид., допов. та перероб. – К. : Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2009. – 188 с.

38. Зразки процесуальних документів по кримінальних справах: Навчальний посібник / Кол. aвторів : С.О. Бандурка, Р.В. Єдин, С.О. Сичов, С.В. Слінько. – Х. : Золота миля, 2011. – 316 с.

39. Зразки цивільно-правових документів: наук.-практ. посіб. / за ред. В. О. Кузнєцова. – К. : Істина, 2011. – 712 с.

40. Ковальський В. С., Кузінцев І. П. Правотворчість: теоретичні та логічні засади / В. С. Ковальський, І. П. Кузінцев. – К. : Юрінком Інтер, 2012.

41. Красницька А. В. Юридичні документи: техніка складання, оформлення та редагування. – К. : Парламентське видавництво, 2006 (розділи 3, 4, 5, 9, 11). – 538 с.

42. Нормотворча діяльність : зб. норм.-прав. актів та метод. реком. / Міністерство юстиції України. – К. : Вид. Дім „Ін Юре”, 2011.

43. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (Загальна частина) [Текст]/ [Рожнова В.В., Савицький Д.О., Конюшенко Я.Ю. та ін.]. – К. : Нац. акад. внутр. справ, 2012. – 280 с.

44. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (Особлива частина) [Текст]/ [Хабло О.Ю., Степанов О.С., Климчук М.П. та ін.]. – К. : НАВС, 2012. – 200 с.

45. Мічурін Є. О. Техніка складання договорів : наук.-практ. посіб. / Є. О. Мічурін. – Х. : Юрсвіт, 2011. – 536 с. – (Сер. : Практика і закон).

46. Практикум зі складання кримінально-процесуальних документів: Навчально-метод. Матеріали для курсантів 4 курсу НАВС. // В. В. Рожнова, Д. О. Савицький, О. Ю. Хабло, К. Г. Горелкіна. – К. : Національна академія внутрішніх справ, 2012. – 28 с.

47. Рожнова В.В. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (загальна частина) [Електронний ресурс] / В.В. Рожнова та ін. – Режим доступу : http : // vash-advokat.com/uploads/Chastyna%201.pdf.

48. Роїна О. М. Збірник позовних заяв : практ. посіб. / О. М. Роїна. – К. : КНТ, 2011. – 204 с.

49. Узагальнення Верховного Суду України судової практики в кримінальних справах / упоряд. В.В. Рожнова, А.С. Сизоненко, Л.Д. Удалова. – К. : ПАЛИВОДА А.В., 2010. – 180 с.

Додаткова література:

50. Ануфрієв М. І. Систематизація нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України та вдосконалення його правотворчої діяльності / М. І. Ануфрієв // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики : матеріали міжнар. наук.-практ. конф.– К. : Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1999. – С. 71-75.

51. Бобровник С. Юридична техніка / С. Бобровник // Міжнародна поліцейська енциклопедія : у 10 т. / відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, Ю. С. Шемшученко. – К. : Концерн “Вид. Дім “Ін Юре”, 2003. – Т. 1 : Теоретико-методологічні та концептуальні засади поліцейського права та поліцейської деонтології. – 1232 с.

52. Бондар Ю. М. Правозастосовні помилки / Ю. М. Бондар. – Там само.

53. Дутко А. Загальна характеристика техніко-юридичного нормотворення / А. Дутко // Вісник Львів. ун-ту. – 2000. – Вип. 35. – С. 48-51.

54. Железняк Н. Нормотворча діяльність як форма реалізації державної правової політики / Н. Железняк // Право України.– 2004. – № 7.– С.94-99. – (Серія юридична).

55. Кашанина Т. В. Юридическая техника : учебник / Т. В. Кашанина. – М. : Эксмо, 2014.

56. Красницька А. В. Проблеми формування визначення поняття юридичної техніки у пострадянські часи / А. В. Красницька // Науковий вісник КНУВС. – 2010.

57. Красницька А. В. Правозастосовні помилки у текстах процесуальних актів кримінального судочинства / А. В. Красницька // Судова апеляція. – 2009. – № 1. – С. 28-33.

58. Красницька А. В. Типові помилки процесуального характеру, яких припускаються у процесуальних актах судового провадження / А. В. Красницька // Держава і право : зб. наук.праць. – Вип. 43. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. – С. 500-505. – (Юрид. і політ. науки).

59. Красницька А. В. Типові помилки, яких припускаються у постановах про призначення експертизи / А. В. Красницька // Юриспруденція: теорія і практика. – 2009. – № 2. – С. 11-16.

60. Красницька А. В. Правила-вимоги юридичної техніки щодо процесуальних актів кримінального судочинства / А. В. Красницька // Юриспруденція: теорія і практика. – 2009. – № 1. – С. 7-13.

61. Красницька А. В. Процесуальні акти кримінального судочинства: юридична техніка, шляхи вдосконалення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / А. В. Красницька. – К., 2008.

62. Красницька А. В. Удосконалення мови процесуальних актів кримінального судочинства / А. В. Красницька // Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи : зб. матеріалів наук.-практ. конф. – К., 2006. – С. 79-82.

63. Красницька А. В. Юридична техніка процесуальних актів кримінального судочинства / А. В. Красницька // Науковий вісник НАВСУ. – № 2. – 2003. – С. 120-128.

64. Красницька А. В. Недоліки термінології кримінального та кримінально-процесуального законодавства: тези доповіді // Криміналістика у протидії злочинності : Тези доповідей та повідомлень наук.-практ. конф., присвяченої 45-річчю створення кафедри криміналістики Київського нац. ун-тету внутрішніх справ (Київ, 16 жовтня 2009 року). – К. : “Хай-Тек Прес”, 2009. – С. 135-139.

65. Петрова І. Вимоги, пред'явлені до нормативно-правових актів МВС України / І. Петрова // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – № 8.

Інтернет-ресурси


  1. http : // www.mon.gov.ua – Офіційний сайт Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

  2. http : // zakon2.rada.gov.ua. – Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.

  3. http : // www.nau.ua – Інформаційно-пошукова правова система “Нормативні акти України (НАУ)”.

  4. Небеська М. С. Роль відомчих нормативних актів у правовому регулюванні діяльності ОВС щодо забезпечення прав і свобод людини у сфері охорони громадського порядку та громадської безпеки [Електронний ресурс] / С.М. Небеська. – Режим доступу : www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pib/2010_1/PB-1/PB-1_10.pdf.

  5. http : // www.police.ua – Форум працівників МВС України.

  6. http : // www.nbuv.gov.ua – Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.

  7. http : // www.catalogue.nplu.org – Національна парламентська бібліотека України.

  8. http : // www.pravoznavec.com.ua  – Електронна бібліотека юридичної літератури “Правознавець”.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

Питання 1. Визначення поняття юридичної техніки, її мета, види
Право не зможе відповідати своєму соціальному призначенню, якщо при утворенні права не приділяти належної уваги формі права. Звідси велика роль юридичної техніки, що органічно пов’язана з формою права. Безпосередньо юридична техніка стосується головним чином зовнішньої форми права, виявляючись як у спеціально-юридичному змісті правового акта, так і в зовнішньому словесно-документальному викладі вираженої в ньому волі. Водночас форма й зміст взаємозв’язані, і вплив на одне з них відбивається на іншому. Юридична техніка впливає на нормативні та індивідуальні акти, зміст яких безпосередньо залежить від форми правового акта, а також на структуру права, яка, в свою чергу, впливає на зміст права.

Проблема застосування юридичної техніки на сучасному етапі розвитку Української держави є надзвичайно актуальною. Це зумовлюється розвитком усіх сфер діяльності держави, а отже, і потребою регулювання нових типів кола суспільних відносин. Жодна держава не може існувати без налагодженого механізму правового регулювання, який забезпечує функціонування правової системи суспільства. Цей механізм становлять правові акти, “робота” над якими передбачає врахування ряду обставин, які є предметом вивчення юридичної техніки.

Слід зазначити, що в юридичній літературі не існує єдиної думки з питання визначення місця юридичної техніки в системі юридичного знання. Одні автори вважають, що питання юридичної (законодавчої) техніки мають складати особливу юридичну науку (О. О. Ушаков), інші відносять ці питання до науки загальної теорії права (Е. І. Астрахан), ще інші вважають, що законодавча техніка охоплює суто технічні моменти підготовки проектів нормативних актів, які мають прикладний характер (А. С. Піголкін), ще інші, що юридична техніка цілком поглинає предмет загальної теорії права (Л. Успенський).

Юридична техніка стає діючим інструментом в реалізації прав і законних інтересів громадян, адже важливо не лише знати свої права, проте й уміти їх захищати, домагатися здійснення на практиці.

У світовій юридичній літературі немає єдності думок стосовно визначення поняття юридичної техніки. Вчені висловлюють різні судження щодо цього поняття, тлумачать її сутність кожен по-своєму. У різні часи вчені пропонували велику кількість визначень юридичної техніки. При цьому слід зазначити, що протягом довгого історичного періоду (починаючи з ХІХ ст.) поняття юридичної техніки постійно розширювалось.

В юридичній літературі ХІХ — початку ХХ століть під терміном юридична техніка розуміли наукову обробку права юристами, тому що право утворюється народом, а юристи лише оброблюють його з позиції права (Ф. Савиньї), вчення про оформлення правових думок, тлумачення оформленого права та заповнення в ньому прогалин (Р. Штамлер), мистецтво застосування права (Ф. Тарановський), форму, протиставлену змісту, протиставлену змісту, форму, що за своєю суттю є значною мірою штучною конструкцією того, що дано в праві, продукт скоріше дії, ніж розуму (Ф. Жені); юридичну техніку ототожнювали з догматичним юридичним методом (Л. Успенський).

По-різному висвітлювали юридичну техніку і в радянській юридичній літературі. Скажімо, професор О. А. Красавчиков під юридичною технікою розумів «сукупність нематеріальних засобів, які використовуються при виробленні законів (кодексів), вироків, судових рішень, договорів тощо». А. Ю. Мельников вважав, що юридична техніка є «сукупністю різноманітних прийомів, способів, які використовуються в юридичній практиці для забезпечення ефективності певних дій, які мають юридичні наслідки». С. С. Алексєєв характеризував її як «сукупність юридичних засобів і прийомів розробки, оформлення, публікації та систематизації правових актів».

У сучасному варіанті юридична техніка спирається не лише на досягнення формальної логіки, а передусім на результати діалектичної логіки, між якими існує органічний зв’язок: юридична техніка будується на формальній логіці, яка коригується діалектичною. Приміром, французький учений П. Сандевуар вважає, що «юридична техніка — це сукупність науково-методологічних способів, які використані при утворенні й застосуванні норм права».

На думку Л. Д. Воєводіна, юридична техніка утворює основу проведення в життя права в цілому та його окремих галузей зокрема. Він визначає юридичну техніку як науково розроблену методику утворення, пізнання й ефективного застосування права з метою врегулювання поведінки людей. Вона є сукупністю прийомів, засобів і способів, систематизацією, впорядкуванням і узагальненням норм права з метою найбільш поглибленого та послідовного їх вивчення, а також вирішення конфліктних ситуацій, що виникають у житті.

О.І. Ющик юридичну техніку розглядає як необхідний спосіб вироблення та реалізації юридичних норм в юридичній діяльності державного апарату, спосіб, що забезпечує перетворення юридичного закону в дійсний закон суспільних відносин. Юридична техніка визначається змістом зазначеної діяльності, а отже характером суб’єкта, цілі, засобів, матеріалу, технології (функції, методів, прийомів) та продукту цієї діяльності. Юридична техніка вироблення та реалізації юридичних норм буде різною для кожного з видів діяльності державного апарату, оскільки останні передбачають різні суб’єкти юридичної діяльності, її особливі завдання, засоби, продукти тощо. Сказане означає, що юридична техніка нормотворення суттєво відрізняється від юридичної техніки нормозастосування; істотними відмінностями характеризуються законодавча, адміністративна, правоохоронна техніка, які, у свою чергу, набувають різних конкретних форм.

Необхідно зазначити, що юридична техніка, що використовується в юридичній діяльності взагалі та при текстуальному закріпленні норм права й індивідуальних рішень зокрема, досить різнорідна.

Такої думки також дотримується Г. І. Муромцев, який виокремлює декілька підвидів юридичної техніки. Залежно від сфери використання юридичну техніку він поділяє на два види: 1) техніка, що має загальне значення, — використовується не лише в юридичній, а й у будь-якій іншій діяльності (розмножувальна, організаційна, комп’ютерна техніка); 2) спеціальна техніка — застосовується лише в юридичній діяльності. Тут вчений виокремлює два підвиди: а) техніка, запозичена з неюридичної діяльності, але пристосована до правознавства (напр., криміналістична техніка); б) техніка, безпосередньо вироблена юридичною наукою та юридичною практикою, завдяки якій складаються тексти нормативних та індивідуальних правових актів. Зрозуміло, що провідна роль серед усіх видів юридичної діяльності надається діяльності, пов’язаній з правотворчістю та правозастосуванням. У результаті цієї діяльності видаються нормативно-правові та індивідуальні правові акти. Саме через ці акти право знаходить своє зовнішнє вираження і пристосовується до конкретних життєвих ситуацій. Тому вважаємо логічним саме техніку, що використовується при виробленні текстів правових актів, а не будь-яку іншу техніку, називати юридичною технікою. До того ж, таке розуміння юридичної техніки глибоко закріпилося у мові юриспруденції, є звичним для всіх, хто досліджує право, встановлює правові норми та застосовує їх. Інше розуміння юридичної техніки може призвести до плутанини і невизначеності при вирішенні питань, пов’язаних з цією технікою, в юридичній науці, у правотворчій та правозастосовній діяльності.

Узагальнивши запропоновані сучасними вченими визначення юридичної техніки, ми прийшли до висновку, що юридична техніка — це система основаних на досягненнях теорії права і перевірених практикою правотворчості принципів, прийомів, засобів, правил (логічних, структурних, лінгвістичних) підготовки найбільш якісно досконалих за формою і структурою нормативно-правових і правозастосовних актів, що використовуються при виробленні й систематизації актів для забезпечення їх досконалості. Засоби, прийоми, правила забезпечують повну і точну відповідність форми нормативних приписів їх змістові, точність, чіткість, правильність, доступність і простоту нормативного матеріалу.

Юридичну техніку слід розглядати як складовий елемент правової культури та важливе досягнення. Чим вище рівень розвитку цивілізації, тим досконаліше технічні засоби і прийоми, що використовуютьу своїй професійній діяльності юристи.

Юридична техніка вимагає професійної майстерності викладу правового матеріалу. Норми права повинні бути погоджені з іншими правовими нормами без повторів і прогалин, викладені державною мовою точно, чітко, зрозуміло, грамотно. Такий виклад норми права вимагає майстерності, яка досягається кропіткою працею, досвідом і практичними навичками.

Юридична техніка як багатогранне поняття поділяється на певні види. Проте, проблема визначення видів юридичної техніки в науковій літературі до цих пір залишається невизначеною.

Так, С. С. Алексєєв, вказуючи на критерії, за якими виділяє види юридичної техніки, класифікує її: а) за видами правових актів, які обслуговуються даною супупністю технічних прийомів і засобів на законодавчу (правотворчу) техніку та техніку індивідуальних актів; б) за змістом цих прийомів і засобів на засоби і прийоми юридичного вираження волі законодавця (або волі суб’єкта індивідуального акта) та засоби і прийоми словесно-документального викладення змісту акта.

П. М. Рабінович відповідно до основних стадій правового регулювання й видів юридичної діяльності розрізняє такі види юридичної техніки: правотворча техніка; правотлумачувальна техніка; правозастосувальна техніка; правореалізаційна техніка.

І. Биля, виходячи з розуміння юридичної техніки як системи правил, виділяє такі її види: нормотворча техніка; техніка оприлюднення; техніка інкорпорації і консолідації; правозастосовна техніка.

На думку В.І. Риндюк, основним критерієм для класифікації юридичної техніки на види має бути відповідна сфера юридичної діяльності державного апарату. Виходячи з цього, юридичну техніку вона поділяє на: законодавчу; адміністративну; правоохоронну.

Необхідно виокремити такі види юридичної техніки:

• правотворча (нормотворча, законодавча). Законодавча техніка, у свою чергу, може поділятися на: техніку внесення законодавчої ініціативи, техніку розгляду проекту законодавчого акта, техніку прийняття закону, техніку опублікування закону, кодифікаційну техніку тощо;

• правозастосовна (техніка правозастосовних актів, техніка індивідуальних актів). Правозастосовна, у свою чергу, може поділятися на:техніку судової діяльності, техніку слідчої діяльності, техніку прокурорської діяльності, техніку допиту, техніку судового мовлення, техніку експертної діяльності, техніку нотаріальної діяльності тощо;

• інтерпретаційна (правотлумачна);

• техніка систематизації правових актів;

• техніка обліку нормативно-правових актів.

У правотворчості юридична техніка охоплює нормативні акти, а в правозастосовній діяльності — правозастосовні/індивідуальні акти, які розраховані на чітко визначений індивідуальний випадок та адресовані конкретно визначеним суб’єктам.

Питання 2. Засоби, прийоми, правила як елементи юридичної техніки


Після з’ясування природи і призначення юридичної техніки розглянемо її елементи. Кожен елемент є сукупністю певних вимог-правил, яких слід суворо дотримуватися. Їх застосування має бути послідовним і взаємозв’язаним, оскільки усунення чи обмеження одного з них знижує ефективність інших.

Погляди вчених ХХ ст. щодо елементів юридичної техніки різні. На думку багатьох учених, юридична техніка за змістом складається з таких елементів, як технічні засоби, технічні правила, технічні прийоми (методи).

У науковій юридичній літературі є декілька класифікацій прийомів юридичної техніки. Так, С. С. Алексєєв вважає, що слід розокремлювати прийоми викладу волі законодавця та прийоми документального вираження змісту нормативного акта. До техніко-юридичних прийомів викладу волі законодавця він відносить: а) за ступенем узагальнення конкретних показників — абстрактний і казуїстичний; б) за способом викладу елементів юридичної норми — прямий, посилковий, бланкетний. До техніко-юридичних прийомів документального вираження змісту нормативного акта — виділення Загальної й Особливої частин. До головних засобів юридичної техніки вираження волі законодавця, на думку С. С. Алексєєва, належать: а) нормативна будова; б) системна будова; в) юридичні конструкції; г) галузева типізація. Головними засобами словесно-документального викладу змісту нормативного акта він вважає: а) текст документа як зовнішню форму викладу змісту нормативного акта, що характеризується реквізитами та структурною організацією; б) стиль правових актів.

Інші вчені відносять до юридичної техніки або лише засоби, або тільки способи, або лише прийоми, які використовуються в ході такої діяльності. Наприклад, А. С. Піголкін до юридичної техніки відносить «систему правил і прийомів підготовки найбільш досконалих за формою і структурою проектів нормативних актів, які забезпечують максимально повну і точну відповідність форми нормативних приписів їх змісту, доступність і простоту нормативного матеріалу, що вичерпно охоплює питання, які регулюються». Як бачимо, цей автор зводить юридичну техніку лише до правил і прийомів утворення правових актів. Відповідні ж засоби до юридичної техніки у нього не входять.

В. Н. Карташов, навпаки, відносить до юридичної техніки саме ці засоби. У своїй сукупності «засоби складають юридичну техніку, інструментальну частину юридичної практики». Засоби, за допомогою яких досягаються необхідні цілі юридичної практики та які утворюють юридичну техніку, В. Н. Карташов умовно поділяє на загальносоціальні, спеціальні юридичні, технічні. До перших він відносить мову, її частини, знаки, одиниці мовлення (слова, словосполучення, речення), букви, а також цифри, поняття, судження, різноманітні соціальні норми тощо. Спеціальними юридичними засобами, на його думку, є юридичні поняття й терміни, конструкції, правові приписи, акти та інші правові явища, вироблені юридичною наукою і практикою у процесі розвитку правової системи суспільства. До технічних засобів він відносить розмножувальну техніку, комп’ютери, організаційну техніку.

На нашу думку, навряд чи буде правильним сприймати слова «засіб», «правила», «прийом», «спосіб» щодо юридичної техніки як синонімічні. Вважаємо, що юридична техніка як правова категорія є сукупністю засобів, правил і прийомів, за допомогою яких утворюються тексти нормативно-правових і правозастосовних правових актів.

Необхідно зазначити, що елементи юридичної техніки ієрархічні. Дійсно, нещодавно пізнане з використання методологічної бази юридичної техніки впливає на зміст її правил. Дотримання правил юридичної техніки досягається шляхом правильного використання її прийомів. Використання прийомів юридичної техніки являє собою вибір сукупності її засобів, необхідної для вирішення певного правотворчого завдання.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал