Лекція Тема. Основи педагогічної діяльності. Мета. Розкрити значення понять "педагог", "учитель"; подати



Pdf просмотр
Сторінка4/7
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипЛекція
1   2   3   4   5   6   7
Тема. Самостійна і науково-дослідна робота студентів у ВНЗ.
Мета. Розкрити сутність понять «самостійна робота», «культура розумової праці», «наукова організація праці», «режим дня», «режим праці і відпочинку», «самоосвіта студентів», «самостійна науково-дослідна робота», а також умови збереження працездатності, раціональні прийоми самостійної роботи.

Вступ.
Навчальна праця студентів — складний пізнавальний процес. Він тісно пов’язаний з інтелектуальними, емоційними та вольовими якостями особистості. Його сутність — складна система розумових процесів, які, звичайно, починаються сприйняттям навчальної інформації, потім продовжуються у вигляді опрацювання і перетворення її в знання на рівні абстрактного мислення і закінчуються застосуванням набутих знань на практиці.
Складність навчальної праці обумовлена тим, що обсяг і зміст
інформації, якою повинні оволодіти студенти, безперервно збільшуються, в той час як термін навчання залишається незмінним. Усе це спонукає шукати нові, більш досконалі шляхи організації навчання і більш чіткого керівництва навчальною роботою студентів.
Отже, навчальна праця студентів потребує глибоких, осмислених, науково обґрунтованих способів її організації. Ще більше 350 років тому видатний чеський педагог Я.А. Коменський мріяв про відкриття таких способів навчання, за яких ті, хто вчить, менше вчили б, а учні більше вчились би.


План.
1. Наукова організація праці (НОП) студентів.
2. Техніка особистої розумової праці студента. Робота з літературними джерелами.
3. Науково-дослідна робота студентів як один із напрямів самостійної роботи.
4. Педагогічна практика як форма самостійної роботи.
Зміст лекції.
1. Наукова організація праці (НОП) студентів.
Культура навчальної праці — це система знань, умінь і навичок, які дозволяють раціонально організовувати навчання, забезпечити його високу продуктивність.
Культура навчальної праці студентів - широке поняття. Здебільшого до нього включають:
· гігієну розумової праці (знання правил збереження і підвищення розумової працездатності, а також вміння їх дотримуватись на практиці),
· техніку розумової праці (знання ефективних прийомів розумової діяльності і вміння їх виконувати),
· уміння планувати навчальну роботу,
· прийоми економії часу тощо.
Основні структурні елементи культури навчальної праці студентів:
1) знання своїх психологічних, анатомо-фізіологічних властивостей;

2) гігієнічних вимог щодо організації раціональної навчальної праці;
3) знання умов збереження розумової працездатності;
4) навички та вміння:
– цільові,
– планування розв’язання завдань, складання раціонального режиму дня,
– самоконтролю,
– розумової діяльності,
– роботи з книгою,
– розвитку пам’яті, уваги, уяви, мислення.
Така організація навчальної праці, яка при мінімальних затратах дає максимальні результати, називається наукова організація праці (НОП).
Головні елементи НОП – плановість в роботі, детальна до неї підготовка, поступове входження в неї, дотримання певного режиму, чистота і порядок на робочому місці тощо.
Гігієна розумової праці.
Ефективність засвоєння навчального матеріалу залежить від працездатності студента на той чи інший момент його розумової діяльності.
Під працездатністю студента розуміють його готовність до виконання тієї чи іншої навчальної роботи з високим ступенем напруженості, з великими затратами нервової енергії протягом певного проміжку часу.
Працездатність студента у навчальній праці залежить від ряду факторів:
1) внутрішніх умов:
— інтелектуальні здібності

— особливості волі
— ступінь тренованості
— стан здоров’я
— воля
2) зовнішніх умов:
— загальна обстановка у вищому закладі освіти
— організація робочого місця
— режим праці і відпочинку
— мікроклімат у групі
3) рівня організації праці
4) кількості розумового навантаження
Рівень працездатності різних студентів неоднаковий, залежить від
індивідуальних особливостей їх організму. Але працездатність має і загальні, науково обґрунтовані закономірності, вона є величиною змінною, тобто має свої етапи розвитку.
На першому етапі студент мусить звикнути до певного виду роботи.
Характерною рисою цього етапу є те, що протягом перших хвилин аудиторної чи позааудиторної роботи студент налаштовується на розумову працю, на певний ритм роботи.
На другому етапі характерно те, що організм людини, його розумова працездатність досягає певної максимальної точки і зберігається на цьому рівні протягом деякого проміжку часу.
На третьому етапі високий рівень працездатності починає поступово спадати, настає фаза стомлення.

Четвертий етап — це фаза крайньої перевтоми або пригнічення, коли розумова діяльність не лише спадає, але й викликає в людини негативні емоції.
Але процес змін працездатності на цьому не закінчується. Після перерви на обід послідовність вказаних етапів повторюється спершу на дещо вищому рівні, ніж перед обідом, а потім після ряду коливань на 7-й годині роботи різко спадає. Наприкінці дня, після відпочинку, знову спостерігається нове зростання працездатності. Воно виникає під впливом так званого кінцевого вольового зусилля у зв’язку з усвідомленням наближення кінця робочого дня.
Найбільш плідними є три так званих часових пояси:
· I пояс — час з 8 до 15 год. (максимальна працездатність з’являється з
10-ї до 13-ї год.);
· ІІ пояс — час після обіду (з 16-ї до 19-ї год.);
· ІІІ пояс — вечірній час (з 20-ї до 24-ї год.).
Встановлено, що ступінь уваги і ефективність запам’ятовування навчального матеріалу змінюється в бік зменшення і сповільнення в кінці кожного поясу. Природно, дуже важкий для запам’ятовування навчальний матеріал доречно вивчати в першій половині кожного поясу, після доброго відпочинку.
Фахівці створили науково обґрунтовані рекомендації щодо підвищення продуктивності навчальної праці студентів. Розглянемо їх відносно кожного етапу працездатності.
Початок навчального процесу не завжди характеризується максимальною продуктивністю праці. Потрібен певний період (відповідає першому етапу розвитку працездатності) для того, щоб зосередитись на слуханні лекції або виконанні практичних завдань. Скорочення періоду, необхідного для
досягнення достатнього рівня працездатності, залежить від оптимальності і сталості умов, за яких виконується навчальна праця (звична навчальна обстановка, тиша, початок роботи в один і той же час тощо). Працездатність студента залежить від того, як швидко він уміє знаходити зв’язки між попереднім і наступним навчальним матеріалом. Ось чому дуже важливо перед кожною лекцією повторити зміст попередньої. І чим швидше сформуються навички аналізувати попередній матеріал перед наступною складною розумовою роботою, тим коротшим буде час, відведений для цього. Тоді швидше наступатиме другий, найбільш ефективний етап, який має в педагогічній літературі назву “робоча установка” або “стійкий робочий етап”.
“Робоча установка” — з точки зору працездатності — найбільш цінний час. Він продовжується приблизно з середини першої до кінця третьої години роботи. А за благотворних зовнішніх обставин такий стан може тривати декілька годин. Для цього необхідно усунути фактори, що відволікають та розсіюють увагу: гомін в аудиторії, розмови товаришів, ходіння інших людей по читальному залу або по кімнаті вдома і т.п.
Однак найбільш важливою умовою є повна натренованість уміння зосереджувати увагу на потрібних об’єктах засвоєння знань.
Приблизно на початок четвертої години роботи настає третій етап — втома. Найчастіше зустрічаються такі причини втоми студентів: численне і монотонне виконання однієї і тієї ж роботи; тривалі лекційні заняття; негативне ставлення студента до предмету.
Втома найшвидше настає у тих, хто погано поснідав або зовсім нічого не
їв, замість активного відпочинку просидів всі перерви у закритому приміщенні тощо.
Відносно сну важливо, щоб людина знала свою особисту норму сну, а не покладалась на середні дані. Відомо, що працівники розумової праці мають
потребу більш тривалого сну, ніж ті, що займаються фізичною працею. В молодому віці потреба сну більша.
Потрібні самоспостереження, потрібно знати, хто ви – “сова” чи
“жайворонок”, і в залежності від цього планувати різні види навчальної роботи.
Необхідно пам’ятати, що висока працездатність потребує регулярного відпочинку, коротких перерв у роботі. Бажані перерви тривалістю 5-7 хв. після кожної години. Якщо змінюються види роботи, то доцільні більш тривалі перерви.
Багато хто із студентів ще в шкільні роки звик виконувати уроки під музику і вважають, що це корисно. Музика — це сторонній подразник, який заважає навчанню. Функціональна музика корисна (наприклад, в умовах виробництва, на уроках образотворчого мистецтва тощо).
Бюджет часу студентів
Однією з основних умов збереження високої працездатності є дотримання певного ритму роботи (тобто чергування праці та відпочинку, дотримання режиму дня). Поняття режиму дня включає розпорядок роботи, харчування, відпочинку, сну. Дотримання студентами режиму дня має велике значення, оскільки у них формується динамічний стереотип. Організм “за своїм годинником” регулює види занять, установлює баланс між працею та відпочинком. Завдяки цьому у студентів формується відчуття часу, яке допомагає працювати у певному ритмі. Організм сам “хоче” робити те, що потрібно, адже в результаті вироблення динамічного стереотипу попередня діяльність спонукає наступну. Це в значній мірі збільшує продуктивність праці, знімає нервове напруження.
Основою режиму є правильний розподіл часу.

У режимі праці та відпочинку знаходять відображення індивідуальні особливості кожного студента. Правда, не завжди студент може користуватися своїм індивідуальним режимом, потрібно вміти пристосувати його до загальноприйнятого в даному вищому закладі освіти, тобто планувати бюджет часу.
Досвід організації навчальної роботи у вищих закладах освіти свідчить, що фізіологічна норма навчальних занять, яка відповідає гігієнічним вимогам, становить 10-11 год. на добу. Студентам молодших курсів рекомендується починати тривалість занять 7-8 год. на добу; і згодом поступово збільшувати їх тривалість з тим, щоб до старших курсів значно зростала питома вага їх самостійної навчальної роботи.
Загальні правила економії часу студента:
· кожен, хто займається певною справою, має чітко визначити мету своєї діяльності. Це допомагає завчасно спланувати роботу, організувати всі дії, необхідні для її досягнення, дозволяє контролювати її виконання щодо отримання кінцевих результатів;
· доцільно дотримуватися певної системи і послідовності в роботі, правильно і рівномірно розподіляти її у часі. Працювати потрібно систематично: кожного дня певну кількість годин, а не залпом, за один присід. Адже робота “наскоком”, ривками або часті зміни однієї форми роботи на іншу шкідливо позначаються на продуктивності розумової праці, швидко призводять до втоми, оскільки вимагають перебудови наших думок та дій. Крім того, будь-яке відволікання уваги руйнує логічно побудовану думку, після чого іноді доводиться витрачати в кілька разів більше часу та розумових зусиль, щоб повернутися до цієї втраченої думки;
· великі перерви під час розумової праці не корисні, оскільки кожного разу після перерви потрібен певний час для входження в роботу;

· слід правильно чергувати різні види діяльності. Насамперед доцільно чергувати працю розумову та фізичну, згодом — різні види інтелектуальної праці. Це дозволить підтримувати високу працездатність;
· не менш важливим фактором підтримання високої розумової працездатності є вміння правильно відпочивати. Для відновлення сил потрібні перерви після кожних 1-2 год. роботи; відпочинком може бути і заміна розумової праці фізичною;
· не варто упускати без серйозних причин пораду: “Зроби сьогодні усе, що можна не залишати на завтра”;
· слід привчити себе вести щоденник чи книжку для нотаток, де записувати плани на найближчі дні, тижні, місяць;
· лише вольові зусилля, бажання досягти максимальних позитивних результатів зекономлять зусилля, час і допоможуть досягти найбільшої ефективності в роботі.

2. Техніка особистої розумової праці студента. Робота з літературними
джерелами.
Найрозумніше планування часу не зможе замінити техніку розумової роботи — уміння, що формується стихійно чи цілеспрямовано, виконувати ті чи інші дії, типові для даного виду праці, в нашому випадку — навчальної.
Проте, як правило, раціональні уміння і навики не складаються стихійно.
Найбільш загальне для всіх навчальне уміння — це вміння читати. За даними статистики людина сприймає за рахунок зору 90% інформації, а з них
— 70% за рахунок читання. Робота з психолого-педагогічною літературою
— професійно-орієнтоване читання.

Є три способи читання: переглянути, прочитати, вивчити. Читання може бути суцільне і вибіркове. Масові експерименти довели; що цілеспрямоване навчання (і самонавчання) дозволяють підвищити швидкість читання в 3-15 разів. Слід довести швидкість читання хоч би до 300-350 слів за хвилину.
Мета продуктивного швидкісного читання в тому, щоб читати швидше і якомога змістовніше. Швидкісне читання — це швидке сприйняття
інформації тексту з оптимальним найкращим коефіцієнтом усвідомлення і засвоєння. Три якості швидкісного читання — швидкість, розуміння, запам’ятовування — обов’язкові. Деякі закордонні автори, наприклад у
США, використовують у цьому ж розумінні термін “інтенсивне читання”.
Шляхи підвищення швидкості читання:
· усунення недоліків, якщо вони є (малий кут зору, внутрішня артикуляція, регресії в читанні, відсутність гнучкості у процесі читання, неуважне читання);
· своєчасне навчання правильній техніці читання (тренування 2-3 місяці по 1,5-2 год. на день). Для цього щодня потрібно читати одну-дві газети, один журнал за фахом і 50-100 стор. будь-якої книжки;
· використання спеціальних вправ (наприклад, у книзі Ф.Лезера
“Рациональное чтение: более быстрое и основательное. – М., 1980.);
· розвиток пам’яті, адже добре розвинута пам’ять робить читання більш раціональним і ефективним.
Культура читання включає не тільки техніку самого читання, але й володіння технікою пошуку необхідних літературних джерел (методика користування бібліотечними каталогами, картотекою, довідково-
інформаційними виданнями тощо), уміння працювати з книгою (уміння робити необхідні записи, складати план прочитаного, тези, конспект тощо).

Справжнім компасом в океані книг є каталог — покажчик друкованих видань, які зберігаються у бібліотечному фонді. Він є в кожній бібліотеці.
Каталог складається з карток, в яких занотовані основні характеристики книги: шифр, який позначає місце зберігання книги в бібліотечному фонді і використовується для швидкого знаходження книги працівниками бібліотеки; автор, назва, підзаголовочні дані та інша інформація.
Каталоги бувають різної форми. Залежно від способу групування карток каталоги поділяються на алфавітні, систематичні та предметні.
В алфавітному каталозі картки групують в алфавітному порядку (прізвища авторів або назви творів відповідно до літерного складу початкових слів у бібліографічному описі літературних джерел).
Систематичний каталог розкриває фонд бібліотеки за змістом. У ньому всі описи друкованих видань розставляють за певною логічною системою знань
(за таблицями УДК – універсальною десятковою класифікацією або ББК – бібліотечно-бібліографічною класифікацією), а всередині цих розділів – за алфавітом прізвищ авторів або назв книжок.
Художня література не відноситься ні до якого підрозділу УДК і, відповідно, бібліографічні картки розміщуються в алфавітному каталозі.
У предметному каталозі картки з бібліографічним описом різних видів друкованої продукції групують за змістом, але не за галузями знань, як у систематичному каталозі, а за предметами, питаннями, яким присвячені книжки, журнальні та газетні публікації. До предметного каталогу звертаються в тому випадку, коли потрібно знайти літературу з конкретної теми, але назви книг і автори невідомі. Цей вид каталогу є необов’язковим для всіх бібліотек.
Генеральна систематична картотека (ГСК) — це картотека статей, у якій відображено статті з газет, журналів, збірників, книжок у систематично- алфавітному порядку (за таблицями УДК або ББК).

Бібліографічні покажчики, списки літератури відображують фонд бібліотеки за змістом (це можуть бути універсальні покажчики, списки нових надходжень до бібліотеки, картотеки рецензій або тематичні галузеві (як поточні, так і ретроспективні)).
Довідкова література – це енциклопедії, довідники, словники з усіх галузей знань. Ці видання можуть бути як універсальні, так і галузеві.
Для одержання літератури в бібліотеці студент заповнює спеціальну картку — читацьку вимогу, де вказується шифр книги, прізвище автора, назва і місце видання книги, прізвище та ім’я студента.
Після виконання працівниками бібліотеки замовлення на літературу студент починає роботу з книгою.
Види записів при роботі з книгою:
· складання та запис бібліографії;
· анотації — це дуже стислий, короткий виклад змісту книги, статті;
· резюме — дає оцінку всього друкованого тексту або його частин; містить
інформацію, що важливе, оригінальне, нове, що знадобиться далі;
· цитати;
· виписки;
· тези — стислий виклад основних думок прочитаного; частину тез записують у вигляді цитат;
· плани;
· конспекти.
Важливо вміти правильно вести бібліографічні записи. Літературу слід записувати точно у відповідності з правилами, що існують. У бібліографічних записах важливий кожний знак, кожна кома, двокрапка і т.д.

Точність потрібна не лише в описі книг, статей, але й при цитуванні, оформленні різних виписок.
Серед записів при роботі з книгою широко використовують складання планів. Існують такі типи планів:
Структурний план. Він складається у відповідності до структури твору, що вивчається (від вступу до висновків). За основу такого плану береться перелік основних розділів і параграфів.
Предметний чи логічний план. Він може бути складений у формі переліку назв основних питань, які відповідають заголовкам книги чи в формі запитань по тексту книги.
Тематичний план. Особливість його в тому, що він складається на основі вивчення кількох творів з даної теми (при підготовці до лекції, при написанні курсової чи дипломної роботи).
План-конспект включає в себе крім плану теми письмовий переказ прочитаного з доведеннями і власними замітками.
Конспектування книги — у нього входять різні форми запису — план, тези, виписки, доведення, цитати, висновки і т.п. Найбільш поширений прийом конспектування: текстуальний — скорочений запис усіх головних положень, висновків і узагальнень.
У процесі конспектування можна використовувати мову маргіналій. Її може розробити для себе кожний студент самостійно. Вона служить основою для короткої оцінки тексту, наприклад: 0 — несуттєво,
? — незрозуміло,
V — нове, ! — важливо тощо.
Техніка роботи пам’яті, шляхи запам’ятовування, покращення пам’яті — спеціальне, складне і об’ємне питання. Комплексні заходи розвитку пам’яті:
1) цільова установка на запам’ятовування,

2) відсів несуттєвої інформації,
3) сприймання інформації різними аналізаторами,
4) прийом запам’ятовування надовго,
5) прийом запам’ятовування на завтра,
6) використання методу асоціацій.
Відомий вітчизняний педагог П.П. Блонський писав: “Ми не збираємось навчити студента “всьому”, але ми повинні навчити його самоосвіті, навчити його самостійно протягом усього майбутнього життя, коли поряд не буде ні лекторів, ні викладачів, вивчити все, що йому потрібно”.
Самоосвіта може бути двох видів:
· систематична;
· ситуативна (коли знання і навички набуваються у міру виникнення потреби в них).
Систематична самоосвіта дозволяє повністю реалізувати вибрану професійно-освітню стратегію.
Ніякі зусилля викладачів не виявляться ефективними, якщо студенти не будуть розширювати спектр джерел самоосвіти.
Традиційні джерела самоосвіти студентів:
· книги;
· періодична преса (педагогічні газети і журнали);
· засоби масової інформації;
· навчання на різних курсах (іноземні мови, курси по формуванню іміджу, курси стенографії, курси навчання роботі в мережі Інтернет тощо);

· робота в літніх дитячих таборах;
· волонтерська робота;
· громадська діяльність;
· дослідницька діяльність та ін.
Зростає значення мережі Інтернет як джерела самоосвіти, що останнім часом стає все більш доступним.
3. Науково-дослідна робота студентів як один із напрямів самостійної
роботи.
З перших кроків перебування у вищому навчальному закладі кожен студент повинен брати участь у наукових пошуках, у планових дослідженнях своїх викладачів, у впровадженні на практиці досягнень науки. Наукова творчість студентів стала традиційним засобом розвитку майбутніх спеціалістів, які ще під час навчання у ВНЗ повинні брати у дослідженнях актуальних теоретичних і практичних проблем навчання й виховання школярів.
У практиці роботи ВНЗ виправдали себе кілька основних видів студентської науково-дослідної роботи. Перш за все це дослідження, пов’язані з виконанням навчальних завдань. Вони формують у студентів досвід наукової постановки та проведення лабораторних робіт, збору експериментального матеріалу для практичних занять з навчальних дисциплін. Одночасно накопичується досвід вивчення та критичного аналізу наукової літератури. Важливу роль відіграє написання рефератів, доповідей, виконання творчих робіт з включенням до них зібраних студентом матеріалів.
Велике розвивальне значення має

· виконання індивідуальних навчально-дослідних завдань (ІНДЗ) творчого характеру із суспільних, психолого-педагогічних, профілюючих дисциплін;
· виконання навчальних завдань під час неперервної педагогічної та виробничої практики. Тут формуються навички вивчення особистості учня, міжособистісних стосунків в учнівському колективі і ін.
Науково-дослідна робота майбутніх учителів здійснюється не лише у навчальному процесі, але й у позаурочний час. Особливо велика роль студентських наукових гуртків, проблемних груп, об’єднань, де студенти оволодівають науковими методами пізнання, методами дослідження, пишуть наукові доповіді, роблять повідомлення про виконану роботу, беруть участь в обговоренні наукових питань, виступають із результатами досліджень на студентських наукових конференціях, беруть участь у різноманітних виставках, олімпіадах, конкурсах наукових студентських робіт.
Будучи активними членами студентських наукових гуртків, проблемних груп, майбутні учителі самостійно виконують різної складності завдання у лабораторіях, інститутах, школах, під час навчальних і наукових експериментів, під час педагогічної практики, виконують завдання, пов’язані з написанням курсових, дипломних і випускних робіт.
Написання курсових, дипломних і випускних робіт вимагає від студентів уміння вибрати й сформулювати тему, скласти методику дослідження, його організувати і провести, здійснити якісний і кількісний аналіз отриманих результатів, аргументувати свої висновки, оформити результати дослідження.
4. Педагогічна практика як форма самостійної роботи.

У системі професійної підготовки майбутніх учителів важлива роль нале- жить педагогічній практиці. Під час педагогічної практики студенти шляхом особистого досвіду у школі оволодівають уміннями та навичками викладання свого предмета і виховання учнів, вчаться самостійно і творчо застосовувати знання, здобуті у процесі навчання в педагогічному університеті. Основними загальними завданнями педагогічної практики є:
-виховання професійно значущих якостей особистості вчителя, потреби у педагогічній самоосвіті;
-вихованця стійкого інтересу й любові до професії вчителя;
-закріплення, поглиблення і збагачення суспільно-політичних, психолого- педагогічних і спеціальних знань у процесі їх використання під час вирішення конкретних педагогічних задач;
-формування і розвиток професійних умінь і навичок;
-вироблення творчого, дослідницького підходу до педагогічної діяльності;
-ознайомлення із сучасним станом навчально-виховної роботи в загаль- ноосвітній школі, а також із передовим педагогічним досвідом;
-надання допомоги навчально-виховним установам у вирішенні завдань виховання учнів.
Діяльність студентів під час педагогічної практики є аналогом професійної діяльності вчителя, адекватна змісту і структурі педагогічної діяльності, організовується в реальних умовах школи. Вона характеризується тим же розмаїттям відносин (з учнями, їхніми батьками, учителями, студентами) і функцій, що й діяльність учителя, тому ця діяльність повинна ґрунтуватися на професійних знаннях, спиратися на певний теоретичний фундамент.
До системи педагогічної практики включаються такі її види:
—педагогічна практика студентів І—III курсів;

—літня педагогічна практика;
— навчально-виховна практика студентів ІУ-У курсів.
Ця система передбачає поступове ускладнення діяльності від курсу до кур- су, виходячи із цілей і завдань навчання на кожному етапі професійної підго- товки, ступеня теоретичної забезпеченості і ступеня самостійності студентів у процесі діяльності, рівня підготовки та індивідуальних особливостей студентів.
Звичайно, кожен з цих видів педагогічної практики має свої особливості.
З метою залучення студентів до активної самостійної виховної роботи з учнями їм пропонується виконання такої системи завдань:
1. Вивчення і теоретичне осмислення виховного процесу школи відповідно до вимог сьогодення.
2. Самостійна діяльність студента в ролі помічника класного керівника.
3. Наукова робота студентів із проблем виховання і навчання молодших школярів.
У результаті виконання означених завдань студенти повинні: навчитися осмислювати роль теорії виховання у виховній діяльності школи та її застосування у процесі практики; закріпити й удосконалити педагогічні вміння вивчати учнів та дитячий колектив, планувати виховну роботу, проводити окремі види виховної роботи; навчитися формулювати певну актуальну педагогічну проблему в школі, ставити та вирішувати конкретні виховні завдання, проводити загальношкільні виховні заходи, виступати перед батьками; розвивати самостійність, творчу та пошукову активність у виховній роботі.
Для здійснення навчальної роботи з учнями пропонується виконання сту- дентами таких видів роботи:

1. Вивчення і теоретичне осмислення навчального процесу школи відповідно до сучасних вимог.
2. Робота студента у ролі помічника вчителя.
3. Науково-дослідницька робота з проблем методики викладання предметів з фаху:
Виконання цих завдань допоможе студентам осмислити теорію і методику навчання молодших школярів, набути практичних умінь та навичок, розвивати в собі творчу активність і самостійність у вирішенні навчальних завдань, вдосконалити навички самостійної роботи.
Висновки.
Для майбутнього вчителя уміння вчитися, поповнювати свої знання протягом всього життя не просто важливе, а професійно важливе вміння.
Видатний український педагог К.Д. Ушинський стверджував, що вчитель живе до того часу, поки ще вчиться; як тільки він перестає вчитись, в ньому помирає вчитель.
І справа тут не тільки в тій кількості знань, які вчитель зможе передати
іншим, володіючи ними. Ще важливіше те, що сформувати в учнів уміння і навички навчальної праці вчитель зможе лише постільки, поскільки сам озброєний ними, тобто володіє культурою навчальної праці.
Найрозумніше планування часу не зможе замінити техніку розумової роботи — уміння виконувати ті чи інші дії, типові для даного виду праці, в нашому випадку — навчальної. Проте, як правило, раціональні уміння і навички не складаються стихійно, їх треба цілеспрямовано розвивати.
Органічною частиною навчально-виховного процесу є педагогічна практика, яка забезпечує поєднання теоретичної підготовки майбутніх
учителів з їх самостійною практичною діяльністю у навчально-виховних закладах.
Суттєву роль у формуванні творчого потенціалу майбутніх педагогів відіграє участь студентів в організованій і систематичній науково-дослідній роботі. Набуття досвіду дослідницької діяльності з профілюючих і особливо з психолого-педагогічних дисциплін може стати початком серйозних наукових пошуків та перетворитися у справу життя педагога.
Література.
Буряк В. Керування самостійною роботою студентів // Вища школа. - 2001. -
№ 4-5.
Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. - К.: Центр навчальної літератури, 2003.
Лекції з педагогіки вищої школи /За ред. В.І.Лозова. - Харків: ОВС, 2006.
Мазоха Д.С. На шляху до педагогічної професії. Вступ до спеціальності. - К.:
Центр навчальної літератури, 2005.
Мороз О.Г., Сластьонін В.О., Філіпенко Н.І. Підготовка майбутнього вчителя: зміст та організація. Навч. пос. — К., 1997.
Мостова І. Першокурснику: поради психолога. — К.: Тандем, 2000.
Мудрість учіння. Кроки до успіху / Упоряд. Г.С.Сазоненко. – К.: Магістр,
1995.
Тягур Р.С. Наукова робота студентів // Тягур Р.С. Основи педагогічних досліджень: Навчально-методичний посібник. -Івано-Франківськ: Плай,
2005.- С.15-31.

Філіпенко А.С. Основи наукових досліджень. Навч.посібник. - К.:
Академвидав, 2005.
Фіцула М.М. Вступ до педагогічної професії. - Тернопіль: Навчальна книга-
Богдан, 2005.
Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи. - К.: Академвидав, 2006.
Шайдур І. Психолого-педагогічні аспекти організації самостійної роботи студентів // Рідна школа. - 2000. - №3. - С. 54-55.
Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково- дослідницької діяльності. - К.: Знання, 2004.
Запитання.
1. Розкрийте зміст поняття «наукова організація праці».
2. Охарактеризуйте зміст і методику самостійної роботи студента вищого закладу освіти.
4. Перечисліть основні структурні елементи культури навчальної праці студентів:
5. Назвіть найважливіші джерела самоосвіти студентів.
6. Назвіть основні способи розвитку культури читання та охарактеризуйте їх.
7. Розкрийте місце наукової роботи студента в його самостійній роботі.
8. Яку роль відіграє педагогічна практика у формувані умінь самостійної навчальної діяльності студента?



Лекція 6.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал