Лекція психолого-педагогічна корекція



Сторінка3/4
Дата конвертації03.12.2016
Розмір0.72 Mb.
ТипЛекція
1   2   3   4

3. Психолого-педагогічна корекція девіантної поведінки школярів у навчально-виховному процесі

Профілактика та корекція девіантної поведінки повинна здійснюватись у форматі соціальної, педагогічної, психологічної, медичної, юридичної роботи. Ефективність попередження та усунення девіацій значною мірою залежить від систематичної узгодженої діяльності відповідних служб, від чіткого усвідомлення кожним спеціалістом, залученим до цієї роботи, своєї ролі й функцій. Згубними у справі запобігання проблем, пов'язаних з девіантною поведінкою, можуть бути спорадичність роботи, безвідповідальність, непрофесійність, спроби деяких спеціалістів брати на себе функції інших служб.

Профілактичною та корекційною роботою повинні бути охоплені усі сфери соціальної взаємодії школяра. Відповідна робота повинна проводитись з батьками, педагогами, учнівськими групами.

О. В. Змановська відмічає, що психолого-педагогічна допомога особам з девіантною поведінкою має два основних напрямки. Це превенція (попередження, профілактика) та інтервенція (подолання, корекція, реабілітація).



3.1. Превенція девіантної поведінки

Профілактика девіантної поведінки передбачає систему загальних та спеціальних заходів на різних рівнях соціальної організації: загальнодержавному, правовому, суспільному, економічному, медико-санітарному, педагогічному, соціально-психологічному. Умовами успішної профілактичної роботи вважають її комплексність, послідовність, диференційованість, вчасність.

Всесвітня організація охорони здоров'я пропонує виділяти первинну, вторинну, третинну профілактику девіацій. ГІервиина профілактика спрямована на усунення несприятливих чинників, які зумовлюють певне явище, а також на підвищення стійкості особистості щодо впливу щодо цих чинників. Завданням вторинної профілактики виступає раннє виявлення та реабілітація нервово- психічних розладів та робота з "групою ризику", наприклад, з учнями, які мають виразну схильність до формування девіантної поведінки без проявів такої у даний час. Третинна профілактика вирішує такі спеціальні завдання, як лікування нервово-психічних розладів, що супроводжуються порушеннями поведінки. Третинна профілактика також може бути спрямована на попередження рецидивів у осіб з уже сформованою девіантною поведінкою.

1. Соціально-психологічна профілактика девіацій

Існують різноманітні форми соціальної превенції девіантної поведінки.



Перша форма — організація соціальногосередовища, вплив на суспільство загалом, наприклад, через створення негативної суспільної думки щодо девіантної поведіпки.

У рамках даної моделі профілактика включає, передусім, соціальну рекламу щодо формування установок на здоровий соціально орієнтований спосіб життя.

До такої роботи залучаються усі засоби масової інформації, зокрема, преса і телебачення. Ha фоні всеохоплюючої телеманії нагально необхідною стала служба соціально-психологічної цензури, яка б займалась вивченням впливу телепродукції, реклами на психіку підростаючого покоління і вилученням з ефіру тих передач,щоО виявились шкідливими для незрілої особистості дітей та підлітків, а також забезпеченням умов, за яких корисна інформація позитивно сприйматиметься і засвоюватиметься юними глядачами. За відсутності такої цензури альтернативою є не заборона споживання продукції ЗМІ сумнівної якості, а організація обговорення та аналізу її змісту зі школярами, виховання смаку, забезпечення умов для цікавого активного дозвілля, яке б сприяло задоволенню особистісних потреб учнів. У школах можуть функціонувати свої газета, радіо, телебачення, до роботи в яких залучаються самі діти

Друга форма профілактичної роботи — це інформування (лекції, бесіди, поширення спеціальної літератури, відеопродукції) про шкідливі наслідки різних форм девіантної поведінки. Сутність підходу полягає у спробі впливу на когнітивні процеси особистості з метою підвищення її здатності до прийняття конструктивних рішень. Метод дійсно збільшує знання але погано впливає на зміну поведінки. Само пo собі інформування не знижує рівня девіації. У деяких випадках, навпаки, раннє знайомство з девіаціями стимулює посилення інтересу до них. Залякування також може викликати когнітивно-емоційний дисонанс, який мотивує даний вид поведінки.

У ряді випадків інформація подається невчасно: занадто пізно або занадто рано. Наприклад, досвід роботи з підлітками підказує, іцо бесіди з попередження наркозалежної поведінки повинні проводитись не пізніше 12-ти років. Вони не повинні містити детальний опис наркотиків та ефектів, які вони викликають.

Мало результативними виявляються й бесіди про покарання за різні злочини, які проводяться з підлітками працівниками правоохоронних органів з установкою, що знання кримінально го кодексу, страх перед покаранням повинні утримати від порушення закону.

Третя форма профілактичної роботи активне соціальне навчання соціально важливим навичкам. Зараз поширені наступні форми:


  1. Тренінг резистентності (стійкості) до негативного соціального впливу. У процесі тренінгу змінюються установки на девіантну поведінку, формуються навички розпізнавання рекламних стратегій, розвивається здатність говорити "ні" у випадку тиску однолітків, дається інформація про можливість негативного впливу батьків та інших дорослих, які вживають алкоголь і т.п.

  2. Тренінг асертивності або афекгивно-ціннісного навчання. Ґрунтується на уявленні, іцо девіантна поведінка безпосередньо пов'язана з емоційними порушеннями. Для попередження даної проблеми підлітків навчають розпізнавати емоції, виражати їх прийнятним чином і продуктивно справлятись зі стресом. B процесі групової психологічної роботи також формуються навички прийняття рішення, підвищується самооцінка, стимулюються процеси самовизначення і розвиток позитивних цінностей.

  3. Тренінг формування життєвих навичок — найважливіших соціальних умінь особистості, а саме: уміння спілкуватися, підтримувати дружні зв'язки і конструктивно розв'язувати міжосо- бистісні конфлікти; здатність приймати на себе відповідальність, ставити цілі, відстоювати свою позицію та інтереси; навички самоконтролю, впевненої поведінки, зміни себе та оточення.

Названі тренінги в освітніх закладах нісля відповідної підготовки можуть проводити психологи, соціальні педагоги, вчителі і навіть учні-активісти.

Четверта форма — організація діяльності, альтернативної девіантній поведінці. Альтернативними формами активності визнані: пізнання (мандрівки), випробування себе (спорт), значуще спілкування, любов, творчість, суспільна діяльність (у тому числі професійна, релігійно-духовна, доброчинна).

У сімейному вихованні провідним профілактичним завданням виступає раннє виховання стійких інтересів, розвиток здатності любити і бути любимим, формування уміння працювати і розважати себе.

Сучасні психологічні дослідження формування особистості (О. K. Дусавицький, О. C. Безверхийта ін.) показують, що головною утворюючою цього процесу виступає розвиток інтересів індивіда. Якщо в учня актуалізованим є широке коло пізнавальних та соціальних потреб, прагнення самоактуалізації, якщо він будує стратегічні плани на майбутнє, то він зможе успішно протистояти негативним впливам, а у його житті не виявиться місця девіаціям. 1, навпаки, бідність, утилітарність інтересів, несформованість життєвих перспектив виступає сприятливим ґрунтом для девіантної поведінки.

Важливою формою профілактики виступає створення широкої мережі шкільних та позашкільних закладів (гуртків, студій, секцій, клубів і т.п.), в яких діти й підлітки могли б знайти собі заняття до душі. Функціонування таких закладів не повинно сприйматись як іцось другорядне у порівнянні з навчанням. Серйозно слід поставитись до відбору спеціалістів: вимоги повинні пред'являтись не лише рівню професійності, а й психолого- недагогічним здібностям, умінню зацікавлювати, виливати, встановлювати з підлітками довірливі взаємини. Зауважимо, що серед дорослих, які організовують гуртки та секції, на жаль, є такі, що зловживають своїм авторитетом у школярів, використовуючи їх у власних цілях, залучаючи до асоціальної діяльності. Тому першочергове значення в оцінці професійності працівників позашкільних закладів мають моральні установки.

Добре відомі випадки, коли відвідування гуртка чи спортивної секції надавали сенс життю, задовольняли зафрустровану у сім'ї та школі потребу підлітка в інтимно-особнстісному спілкуванні та позитивних емоціях, цим самим запобігаючи появі схильності до девіантної поведінки. Підліток, який, наприклад, завітав на станцію юннатів, щоб поцупити хвилястих папуг, там і залишався, зацікавлений діяльністю гуртка юних зоологів. Учень, який відчуває, що тренер його цінує й поважає, готовий задля нього, а пізніше задля власних досягнень у спорті позбутися негативних звичок, відповідальніше ставитисьдо навчання, дотримуватись соціальних норм. Школярі, які з різних причин в класі мають низький соціальний статус, є відторгнутими або ізольованими, в гуртках часто знаходять можливість компенсувати недостатність у спілкуванні з однолітками, що утримує їх від залучення до угруповань асоціальної спрямованості.

Ha території колишнього Радянського Союзу у 20-х роках минулого століття, після громадянської війни, одним з важких наслідків якої була масова дитяча безпритульність, в освітніх закладах особливо популярним був учнівський театр, в якому діти могли задовольнити свої потреби в активності, творчості, самореалізації, розвитку різноманітних здібностей. Сучасна психологія розглядає театральну діяльність загалом і драматизацію, зокрема, як потужнийзасіб психологічної корекції, спрямований на відреагування негативних емоцій, вироблення нових поведінкових стратегій, зміну життєвих установок. Шкільний театр є однією з ефективних форм профілактики девіацій.



П'ята форма організація здорового способу життя, яка Грунтується на уявленнях про особисту відповідальність за здоров'я, гармонію з оточуючим світом та своїм організмом.

Труднощі впровадження цього підходу в нашому суспільстві зумовлені, особливостями пострадянського менталітету, в якому відмічаються досить міцні установки нехтуванням власним і чужим здоров'ям та фізичним станом.



Шоста форма активізація особистісних ресурсів, яка стає можливою після проведення потужної психоконсультатив- ної роботи. B результаті індивід виразно усвідомлює власний внутрішній світ з його суперечностями та конфліктами, прагне змінитися і вірить у свої сили.

Сьома форма — мінімізація негативних наслідків девіантної поведінки. Ця форма роботи використовується випадках вже сформованої девіації. Вона спрямована на профілактику рецидивів або їх негативних наслідків.

Як відомо, девіантний підліток, пройшовши курс реабілітації, повертається у середовище, в якому, по-перше, зберігаються чинники, що зумовили асоціальну спрямованість його розвитку, по-друге, незмінною залишається установка щодо його поведінки. Йдеться про те, іцо найближче соціальне оточення колишнього девіанта свідомо чи мимоволі демонструє негативну упередженість, підозріливість, небажання відновлювати взаємини тощо. Труднощі адаптації та самоствердження в такому середовищі можуть зумовити рецидиви. Тому виникає необхідність третинної профілактики, яка полягає в контролі, наданні допомоги у вирішенні проблем та в психологічній підтримці.

Психопрофілактика здійснюється у вигляді тренінгів, освітніх програм, психологічного консультування, кризової допомоги (телефон довіри), психотерапії межових станів та нервово- психічних розладів.

2. Психолого-педагогічна профілактика девіантної поведінки

Ha відміну від соціально-психологічної превенції девіацій, орієнтованої на соціальні групи загалом, психолого-педагогічна є індивідуально спрямованою. Об'єктом психолого-педагогічної інтервенції виступає не група учнів в цілому, а лише ті з них, у кого виявлено психологічну схильність до девіантний актів — це діти, так званої, «групи ризику». Однією з умов результативності психолого-педагогічного впливу на групу ризику є системний командний підхід, при якому до роботи залучаються психолог, соціальний педагог, вчителі, батьки і, за потреби, медичні працівники га соціальні служби. У исихолого-педагогічній профілактиці девіантної поведінки виділяється три основних етапи; діагностика готовності до девіантної поведінки і складання програми корекції; встановлення довірливих взаємин з учнем, формування у нього мотивації щодо особистісного саморозвитку; реалізація програми психолого-педагогічної корекції.



Діагностика психологічної готовності до девіантної поведінки проводиться у початковій школі з метою виявлення групи ризику. До групи ризику можна віднести дітей, які:

  • не встигають у навчанні,

  • мають проблеми у взаєминах в сім'ї або школі,

  • уникають спілкування з однолітками,

  • мають низький соціальний статус в учнівському колективі,

  • виявляють обмеженість інтересів та соціальних потреб,

  • схильні до імпульсивності, гіперактивності, тривожності, агресії,

  • характеризуються зниженими можливостями до саморегуляції поведінки,

  • виявляють конфліктну самооцінку та рівень домагань,

  • мають асоціально спрямованих або психічно хворих батьків.

Як уже зазначалось, до визначення групи ризику залучаються вчитель, психолог, соціальний педагог. Вчитель шляхом педагогічного спостереження виявляє дітей зі стійкими труднощами у навчанні, з наявністю проблем у поведінці та побудови взаємодії з іншими учнями. Соціальний педагог збирає інформацію про сім'ї учнів, звертаючи увагу на соціальні установки та стан здоров'я батьків, дізнається про наявність стійких конфліктів у родині та визначає їхню природу; оцінює, на скільки сімейна атмосфера може сприяти або перешкоджати формуванню девіацій дитини. Психолог вивчає особливості ставлення учня до родини, його соціальний статус у класі, коло інтересів, наявність та зміст конфліктних переживань, оцінює його здатність до саморегуляції поведінки, ступінь особистісної зрілості, ставлення до навчання і школи, діагностує психологічну схильність до девіантної поведінки на основі визначення виразності прояву негативних особистісних новоутворень.

Цілісний аналіз результатів обстеження дозволяє зважити ризик формування схильності до важковиховуваності та скласти індивідуальну програму психолого-педагогічної профілактичної роботи.

B індивідуальній програмі психолого-педагогічної профілактики девіантної поведінки розробляється система заходів, спрямованих на оптимізацію психічного розвитку і гармонізацію соціальної адаптації дитини. До корекційної роботи залучаються батьки учня.

Програма психолого-пєдагогічної корекційної роботи, спрямованої на профілактику схильності до девіантної поведінки, складається індивідуально на кожну дитину на основі даних психологічного обстеження. Універсальної програми корекції бути не може, оскільки різними є у кожного учня соціальна ситуація розвитку, механізми і причини виникнення важковихо- вуваності, її глибина, супутні психологічні проблеми, компенсаторні можливості.

Розглянемо завдання і напрямки корекції, які випливають з узагальненого розуміння психологічної сутності схильності до девіантної поведінки.

Вище вже йшлося про те, що головною проблемою, яка штовхає учня до девіацій, є насичення його життя негативними емоціями і зафрустрованість потреби у самореалізації. Тому важливим є створення умов, які б сприяли відреагуванню негативних емоцій. Для цього в практичній психології традиційно використовуються засоби арттерапії (музикотерапія, психомалюнок). Переживання позитивних емоцій забезпечується шляхом моделювання ситуаційуспіху, досягнень, долання труднощів.

Оскільки джерелом неприємностей часто виступає відставання у навчальній діяльності, учню надається допомога для його подолання. 3 допомогою розвивальних вправ розумового характеру вдосконалюються інтелектуальні процеси, досягається підвищення гнучкості мислення, формування пізнавальних інтересів. Корекція розумової діяльності здійснюється на навчальному матеріалі, який відповідає програмі, за якою вчиться клієнт. Це полегшує перенесення сформованих навичок в повсякденне життя. Рольові ігри в школу, репетиція уроків тощо — прийоми, які використовує психолог для підвищення успішності навчання.

Якщо через значні відставання у розвитку, педагогічну занедбаність або з інших причин успішності в навчальній діяльності досягти неможливо, слід знайти вид занять, у якому учень міг би ствердитись і компенсувати неприємні переживання, пов'язані зі школою.


ніверсальним джерелом задоволення виступає творчість. Тому кожне заняття повинно бути організоване таким чином, щоб учні могли проявити фантазію, видумку. Творчість дітей та підлітків, обтяжених негативними особистісними новоутвореннями, гальмує невпевненість у собі, соціальні обмеження, страх негативної оцінки. Вивільнення творчої енергії потребує додаткових зусиль. Bce залежить від того, наскільки педагогу вдасться створити атмосферу невимушеності, довіри, безумовного прийняття.

I нe менш важливим завданням корекції є усунення феномену афекту неадекватності шляхом формування умінь правильно реагувати на невдачі. 3 цією метою учням пропонуються ігри-змагання, в яких психолог має можливість моделювати ситуацію успіху і невдачі. При цьому розглядаються різні варіанти поведінки у випадку поразки і обираються для наслідування найбільш прийнятні, аналізуються можливі почуття та установки людини, що програла.

Труднощі адаптації важковиховуваних часто пов'язані з властивим для них егоцентризмом, нездатністю сприймати ситуацію з позиції інших людей. Для формування здатності до емоційної децентрації учням пропонують аналізувати причини вчинків, думки й переживання героїв літературних творів.

Проблемним в особистості важковиховуваного є також все, що пов'язано з міжособистісною взаємодією — від несформованості навичок спілкування, невміння прийнятним способом висловлювати свої почуття до нездатності йти на компроміс, конструктивним способом вирішувати конфлікти. Розвиток комунікативних навичок здійснюється шляхом їх відпрацювання на моделях типових для даного учня життєвих ситуацій. Завдання полягає не в тому, щоб вказати єдино правильний шлях вирішення конфлікту чи спосіб поводження, а в тому, щоб зробити поведінку дитини гнучкішою, показати існування великої кількості варіантів реагування на той чи інший подразник.

Головним завданням корекції схильності до девіантної поведінки є подолання незрілості особистості, розвиток самосвідомості та саморегуляції. Довільна регуляція власної поведінки, прагнення до самовдосконалення виникають на основі адекватного, зрілого, диференційованого уявлення про себе як особистість. Учень повинен усвідомити свої потреби, позитивні та негативні якості, побудувати образ ідеального "я", визначити різницю між ідеальними прагненнями та реальною поведінкою і на основі цього намагатись керувати власними вчинками. Процес формування самосвідомості повинен відповідати загальним закономірностям його розвитку в онтогенезі.

Спочатку увагу дітей привертають до власної зовнішності та фізичних якостей, а згодом пропонують дослідити й особисті внутрішні якості. Нa перших порах діти навчаються виділяти ці якості у літературних героїв, у своїх однокласників, а потім вже у себе.

У розвитку особистості велике значення має формування почуття власної унікальності, сприймання свого "я" неповторним і цілісним у минулому, теперішньому і майбутньому. Цінним у цьому відношенні є обговорення з учнями подій їхнього дитинства, ближніх та перспективних планів, узгоджуючи їх з бажаннями та можливостями, а також із суспільними цінностями, визначаючи, що у реальному сприяє або перешкоджає здійсненню цих планів.

Одним із провідних напрямків корекції особистісної незрілості важковиховуваних виступає формування довільної регуляції поведінки, розвиток волі. У цьому процесі неабияку роль відіграє формування прагнення та умінь самостійно приймати рішення та реалізовувати його, самостійно розв'язувати конфлікти. 3 цією метою можна використовувати прийом моделювання типових ситуацій вибору з наступним пошуком різних варіантів виходу з них.

Враховуючи загальні психологічні закономірності ґенези волі, особливу увагу слід звернути на корекцію недоліків регулюючої функції внутрішнього мовлення. За висловом Л. C. Виготського, ключем до останнього виступає писемне мовлення. Тому одним із прийомів формування довільності поведінки є розвиток у ннх писемного мовлення. Потрібно спеціально спонукати дітей до висловлювання власних думок на письмі, вчити їх писати твори, вести особисті щоденники, листуватися з рідними та друзями, складати ближні та перспективні плани, аналізувати успішність їх виконання тощо.

Отже, корекційна робота щодо профілактики важковиховуваності може включати наступні напрямки:



  • розвиток пізнавальної діяльності;

  • стимуляція до творчості та реалізації своїх здібностей;

  • створення умов для відреагування негативних емоцій, зокрема, тривожності й агресивності;

  • забезпечення переживання почуття задоволення від досягнення успіху, долання труднощів;

" формування умінь адекватної реакції не невдачу;

  • розвиток здатності до емоційної децентрації, навичок асертивності, спілкування, конструктивного вирішення конфліктів;

  • підвищення рівня самосвідомості та довільної саморегуляції поведінки.

Для реалізації зазначених напрямків можна використовувати наступні методи психокорекції: пісочна терапія, арттерапія, ігрова психотерапія, казкотерапія, психогімнастика, нсиходра- ма, ведення особистого щоденника тощо.
3.2. Психолого-педагогічна інтервенція девіантної поведінки

1. Вивчення особистості важковиховуваного підлітка передує корекції важковиховуваності. Потреба у виявленні таких підлітків відпадає, оскільки їх одразу можуть назвати педагоги та батьки. Проте, нас цікавлять особливості їхньої самосвідомості, характеру, причини та обставини, що призвели до важковиховуваності, збережені позитивні сторони особистості, з опорою на які можна було б здійснювати корекцію. Психологічне обстеження повинно бути організованим таким чином, щоб за його результати дозволяли визначити тип важковиховуваності. Іншим завдання психологічного вивчення важко- виховуваного підлітка є виявлення патологічних рис характеру та потягів і схильності до шкідливих звичок.

Соціальну ситуацію розвитку важковиховуваного підлітка вивчає соціальний педагог. Важковиховуваність з одного боку зумовлена проблемами взаємодії підлітка з найближчим соціальним оточенням, а з іншого — проявляється в них. Тому вивчення цього феномену буде неповним без дослідження конкретних соціальних умов формування особистості підлітка.



3 цією метою проводиться педагогічна діагностика, яка покликана з'ясувати:

  • виховні можливості сім'ї та учнівського колективу;

  • причини виникнення важковиховуваності, несприятливі умови, що підтримують її;

  • позитивні якості підлітка, на які необхідно покластися у перевихованні;

  • типове і своєрідне у духовному світі підлітка;

  • рівень його педагогічної занедбаності.

Вивчення виховних впливів сім'ї передбачає: 1. Уточнення складу, культурних, матеріальних та побутових умов сім'ї. Визначення соціальної спрямованості сім'ї. У цьому відношенні сім'я може бути:

  • соціальною за духом та змістом;

  • з правильним ставленням до суспільства, але з порушеними внутрішніми взаєминами;

  • з егоїстичними установками;

  • з асоціальними установками;

  • з конфліктними взаєминами.

    1. Оцінка педагогічної атмосфери сім'ї, а саме:

  • сімейні взаємини, їх характер, зміст, стиль і тон сімейного життя;

  • поєднання поваги, любові, вимог до дитини;

  • з'ясування наявності проблем та труднощів у сімейному вихованні;

  • визначення ставлення дитини до сім'ї (кого любить і за що, з ким рахується, які сімейні обов'язки виконує, як ставиться до братів та сестер);

  • наявність помилок у вихованні, зокрема:

  • відсутність поглядів на виховання;

  • низька педагогічна культура батьків;

  • відсутність в сім'ї трудової атмосфери;

  • сліпа любов чи навпаки — байдужість до дітей.

  1. Вивчення сімейних традицій, звичаїв, прав та обов'язків кожного члена сім'ї. Збір інформації про історію її розвитку.

  2. Діагностика типу сім'ї

Діагностика

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал