Лекція психолого-педагогічна корекція



Сторінка1/4
Дата конвертації03.12.2016
Розмір0.72 Mb.
ТипЛекція
  1   2   3   4
Лекція 7. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА КОРЕКЦІЯ ВІДХИЛЕНЬ У ПОВЕДІНЦІ ДІТЕЙ

План

      1. Поняття про девіантну поведінку. (стор. 2-4)

      2. Соціально-психологічна характеристика видів девіантної поведінки.

        1. Характеристика делінквентної поведеінки.(стор. 4-7)

        2. Характеристика адиктивної поведінки.(стор. 7-10)

        3. Характеристика суїцидної поведінки.(стор. 10-13)

      3. Психолого-педагогічна корекція девіантної поведінки школярів у навчально-виховному процесі.

        1. Превенція девіантної поведінки.(стор. 13-19)

        2. Психолого-педагогічна інтервенція девіантної поведінки.(стор. 19-26)


Список джерел

          1. Антонова-Турченко О. Г. Психологическая диагностика и коррекция личности трудновоспитуемых детей и подростков / О. Г. Антоноза-Турченко, E. И. Дранищева, Л. C. Дро- бот. - K.: ІЗМН, 1997. - 312 c.

          2. Байярд P. T. Ваш беспокойньш подросток / P. T. Байярд, Д. Байярд. — M. : Просвещение, 1991. — 224 c.

  • Бандура А. Подростковая агрессия / А. Бандура, P. Уолтерс. M.: Апрель Пресс ; Изд-во ЗКСМО-Пресс, 1999. - 512 c.

    1. Борба M. Нет плохому поведению: 38моделей плохого по- ведения ребенка и как c ним бороться / M. Борба. M. : Издательскийдом «Вильямс», 2004. — 320 c.

  • Воспитание трудного ребенка: дети c девиантным поведе- нием / под ред. M. И. Рожкова. — M. : ВЛАДОС, 2001. - 240 c.

  1. Захаров A И. Как предупредить отклонения в поведении pe- бенка / А. И. Захаров. M. : Просвещение, 1986. — 128 c.

  2. Зинченко C. H. Трудные дети / C. H. Зинченко. — K. : Радянська школа, 1988. 62 c.

  3. Змановская E. В. Девиантология: (психология отклоняющегося поведения) : учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед / E. В. Змановская. — M. : Издательский центр «Академия», 2003.-288c.

  4. Королев В. В. Психические отклонения у подростков-правонарушителей / В. В. Королев. M. : Медицина, 1992. - 208 c.

  5. Леонгард K. Акцентуированние личности / K. Леонгард. — K. : Вища школа, 1981. — 392 c.

  6. Максимова H. Ю. Основи дитячої патопсихології / H. Ю. Максимова, K. Л. Мілютіна, В. M. Піскун. ~ K. : Перун, 1996. - 464 c.

  7. Медико-соціальні та правові аспекти девіантної поведінки дітей та підлітків / Г. О. Слабкий, В. В. Беспалько, О. В. Коган, О. О. Федьков. Кам'янець-Подільський : Абетка-НОВА, 2004. - 32 c.

  8. Миллер А. И. Противоправное поведение несовершеннолетних / А. И Миллер. — K. : Наукова думка, 1985. — 150 c.

  9. Миньковский Г. M. Профилактика правонарушений среди несовершеннолетних / Г. M. Миньковский, А. П. Тузов.

K. : Политиздат Украины, 1987. 215 c.

  1. Михайловская И. Б. Трудные ступени: профилактика антиобщественного поведения / И. Б. Михайловская, Г. В. Вершинина. — M. : Просвещение, 1990. — 143c.

  2. Овчарова P B. Практическая психология в начальной школе / P. В. Овчарова. - M. : ТЦ «Сфера», 1996. - 240 c.

  3. Овчарова P. В. Справочная книга школьного психолога /' P. В. Овчарова. — M. : Просвещение, 1996. — 352 c.

  4. Психологическая профилактика недисциплинированного поведения учащихся / под ред. Л. M. ІІроколиенко, В. A. Taтенко. — K. : Вища школа, 1989. — 254 c.

  5. Ранняя профилактика отклоняющегося поведения учащихся / под ред. В. А. Татенко, T. M. Титаренко. — K. : Рад. школа, 1989. 128 c.

  6. Худик В. А. Работа психолога в наркологическом стационаpe / В. А. Худик. K. : Здоровье, 1989. 96 c.

21 Шмалей C. В. Основы наркологии / C. В. Шмалей. Херсон, 2000. 224 c.
Контрольні запитання

    1. Розкрити зміст поняття «девіантна поведінка».

    2. Обґрунтувати необхідність наявності всіх ознак девіантної поведінки для діагностики девіантності учня на прикладах.

    3. Порівняти поняття «девіація» та «психофізична вада».

    4. Дати визначення делінквентності.

    5. Розкрити механізми формування адиктивної поведінки.

    6. Здійснити аналіз причин формування схильності до суїцидної поведінки.

    7. Назвати біологічні чинники формування девіантної поведінки.

    8. Проаналізувати типи сімейного виховання та визначити їх вплив на формування девіацій.

    9. Визначити шляхи діагностики психологічної готовності до девіантної поведінки.

    10. Проаналізувати шляхи та засоби подолання негативних особистісних новоутворень.

    11. Визначити особливості педагогічної корекції важковиховуваності.

    12. Скласти програму вивчення виховного впливу сім'ї.

    13. Скласти програму вивчення виховного впливу школи.

    14. Скласти програму вивчення виховного впливу класного колективу.

18 Назвати шляхи психологічної інтервенції при девіаціях.

1. Поняття про девіантну поведінку

Девіантна поведінка — це один із видів дезадаптивної поведінки, який являє собою систему вчинків, що суперечать прийнятим у суспільстві правилам або моральним нормам і наносять шкоду суспільству або самій особистості.

Девіантна поведінка займає свою особливу нішу серед психологічних феноменів. Вона існує поряд з такими явищами, як психічна хвороба, патологічний стан, невроз, психосоматичні розлади і т.п. Названі феномени розглядаються з точки зору медичної норми на осі "здоров'я — хвороба". Девіантна поведінка не може розглядатись з позицій патопсихології або дефектології, оскільки вона виражає соціально-психологічний статус особистості на осі "соціалізація — дезадаптація — ізоляція".

    1. В. Змановська виділяє специфічні особливості девіантної поведінки:

    2. He відповідає загальноприйнятим або офіційно визнаним соціальним нормам.

    3. Викликає негативну оцінку з боку оточуючих, яка може мати форму осуду, соціальних санкцій аж до кримінального покарання. Слід взяти до уваги, що санкції, виконуючи функцію попередження небажаної поведінки, можуть призводити до такого негативного явища, як стигматизація особистості — навішування на неї ярликів. Поступово ярлики девіантна формують девіантну ідентичність, посилюють ізоляцію, перешкоджають позитивним змінам, зумовлюють рецидиви.

    4. Наносить реальну шкоду самій людині та оточуючим, тобто може бути деструктивною або аутодеструктивною. Названій ознаці не відповідають такі соціальні явища як радикалізм, креативність та маргінальність. Тому їх не можна відносити до девіантної поведінки. Хоч вони також є відхиленням від соціальних норм і викликають роздратування у консервативно налаштованої частини населення, але є швидше корисними для суспільства, ніж небезпечними. Так, радикальні особистості прагнуть корінних перетворень в суспільстві, що стимулює прогресивні зміни в ньому. Креатори, відрізняючись нестандартністю, оригінальністю, виступають у якості дослідників і першовідкривачів. Маргинали протиставляють себе більшості, розширюючи таким чином межі соціальних норм.

    5. Ії можна охарактеризувати як постійну, тривалу, багаторазову. Так, якщо дитина одного разу поцупила якусь річ, визнання такої поведінки як девіантної буде не коректним. Дана ознака має винятки. Наприклад, навіть одноразова спроба самогубства є небезпечною і розцінюється як девіанція.

    6. Повинна відповідати загальній спрямованості особистості. У походженні девіантної поведінки велику роль часто відіграють по-перше, дефекти правової та моральної свідомості, по-друге, егоїстичний зміст потреб особистості, по-третє слабкість волі, емоційна нестійкість і вразливість, негативні звички та якості характеру. Така поведінка не може бути наслідком нестандартної або кризової ситуації, наслідком самооборони.

    7. Знаходиться в межах медичної норми. Девіантна особистість може займати будь-яке місце на осі "здоров'я — перед хвороба — хвороба".

    8. Супроводжується різними проявами соціальної дезадаптації.

    9. Має виразну індивідуальну, вікову та статеву своєрідність. Індивідуальні відмінності зачіпають мотиви, форми прояву, динаміку, частоту та виразність поведінки, а також ставлення особи до власних девіацій — як до небажаних, неприємних для себе, тимчасових, чи як до привабливих. Термін девіантна поведінка може використовуватись щодо дітей тільки з 9-10-ти- річного віку, оскільки в більш ранньому віці самоконтроль та необхідні уявлення про соціальні норми відсутні. Так, не можна назвати девіантною поведінку трьохрічної дитини, яка повторює десь почуті нецензурні слова.

Девіантна поведінка поєднується з хорошим знанням норм моралі та законів. Але розуміння того, що так поводитись не можна, не зупиняє індивіда, який обрав саме такий спосіб самоствердження.

При цьому девіантні дії виступають:

  • у якості засобу досягнення значущої мети (крадіжки);

  • як засіб психологічної розрядки, заміщення блокованої потреби і переключення діяльності (вживання алкоголю та наркотиків);

  • як самоціль, що задовольняє потребу у самоствердженні (знущання над тваринами).

Девіантна поведінка найбільш яскраво проявляється у підлітковому віці і пояснюється порівняно невисоким рівнем інтелектуального розвитку, особистісною незрілістю, залежністю від вимог групи і прийнятих в ній ціннісних орієнтацій, наявністю великої кількості суперечностей соціально-психологічного характеру у цьому віковому періоді. Девіантна поведінка у підлітків може виступати у якості засобу самоствердження, протесту проти дорослих. Девіантні підлітки часто виявляють цілий ряд особливостей, які свідчать про значні емоційні порушення. Вони, зазвичай, імпульсивні, дратівливі, запальні, агресивні, конфліктні.

Найбільш повною та зручною є класифікація девіацій О. В. Змановської, за якою виділяється дві групи: деструктивна (антисоціальна та асоціальна поведінка) та аутодеструктивна (адиктивна та суїцидна поведінка).

Антисоціальна поведінка суперечить правовим нормам, погрожує соціальному порядку та оточуючим людям. У дорослих людей вона проявляється у формі правопорушень, які караються законом. У підлітків переважають такі види як хуліганство, крадіжки, пограбування, вандалізм, фізичне насилля, торгівля наркотиками. У віці від 5 до 12 років найбільш поширеними є: насилля щодо молодших, жорстокість до тварин, дрібне хуліганство, руйнування майна, підпали, крадіжки.

Асоціальна (аморальна) девіація — це порушення моральних норм, що загрожує благополуччю міжособистісних взаємин. Може проявлятися в агресії, сексуальних девіаціях (безладні статеві зв'язки, проституція, зваблення, вуайеризм, ексгібіціонізм), азартних іграх на гроші, бродяжництві, утриманстві. У підлітковому віці найбільш поширеними є: втечі з дому, бродяжництво, шкільні прогули, брехня, агресивна поведінка, промискуітет (безладні статеві зв'язки), графіті, субкультурні девіації (сленг, татуювання). У дітей частіше зустрічаються втечі з дому, бродяжництво, шкільні прогули, агресивна поведінка, брехня, крадіжки, жебракування, здирство.

Аутодеструктивна девіація відхиляється від медичних або психологічних норм і загрожує цілісності та розвитку самої особистості. Саморуйнуюча поведінка зустрічається у таких формах: суїциди, хімічна залежність, фанатизм (наприклад, участь в деструктивно-релігійному культі), віктимність (психологічна схильність до того, щоб стати жертвою).

Специфікою аутодеструктивної поведінки підлітків є її опосередкованість груповими цінностями. У підлітків зустрічається: наркозалежність, самопорізи, комп'ютерна залежність. У дитячому віці можуть бути: куріння, токсикоманія.

Розглянемо детальніше особливості різних видів девіантної поведінки.
2. Соціально-психологічна характеристика видів девіантної поведінки

2.1. Характеристика делінквентної поведінки

Термін делінквентність походить від латинського delinquens "провинність". У психології делінквентною називається поведінка, яка порушує суспільні норми як морально-етичні, так і правові. Відповідно можна виділити дві форми делінквентної поведінки: асоціальну та антисоціальну, які розглядаються і як етапи становлення протизаконної поведінки, і як відносно незалежні прояви.

Вікова динаміка проявів делінквентної поведінки. Порушення соціальної поведінки на ранніх етапах онтогенезу свідчать про проблеми психічного розвитку або про перехідні невротичні реакції. Наприклад, крадіжки дошкільника можуть бути пов'язані з гіперактивністю, невротичною потребою в увазі, інтелектуальною неповноцінністю тощо.

Снтуація принципово міняється зі вступом дитини до школи. Тут починається інтенсивна соціалізація особистості. Перед дитиною ставляться певні вимоги і правила, яких вона повинна дотримуватись. У молодшому шкільному віці делінквентна поведінка може проявлятись у таких формах: дрібне хуліганство, порушення шкільних правил і дисципліни, прогулювання уроків, втеча з дому, брехливість, крадіжки.

Протиправні дії у підлітковому віці є ще більше свідомими і довільними. Характерні для цього віку порушення — це крадіжки, хуліганство — у хлопчиків, крадіжки, проституція — у дівчат. Набули поширення останнім часом торгівля наркотиками, зброєю, рекет, сутенерство, напади на бізнесменів та іноземців, шахрайство. За статистикою більшість злочинів, скоєних підлітками, є груповими. У групі знижується страх покарання, посилюється агресія і жорстокість, знижується критичність до того, що відбувається, і до себе. Показовим прикладом групової протиправної поведінки є хуліганські вчинки вболівальників після футбольного матчу.

В. В. Лунієв пропонує розглядати наступні провідні мотиви протиправних дій: корисливо-зажерливий, насильницько-егоїстичний, анархістсько-індивідуалістичний, легковажно-безвідповідальний, боязливо-малодушний.

При насильницькому типі має місце прагнення до самоствердження, бажання продемонструвати свою силу, справедливість, чуйність, готовність прийти на допомогу. Проте, уявлення про справедливість у таких осіб спотворені. Типовим для них виступає груповий егоїзм, жорстокість, культ сили, переконаність у правильності своєї поведінки.

Представники анархістсько-індивідуального типу не визнають суспільних норм та законів, іноді відносять ceбe до особливої касти, якій усе дозволено, зверхньо ставляться до інших. Аморальний вчинок або злочин сприймається ними як доказ власної унікальності.

Наявність корисливо-зажерливих мотивів означає, що особа прагне за будь-яку ціну задовольнити свої потреби, не зважаючи при цьому на інтереси інших людей. Для такого типу делінквентів соціальне прийняття та схвалення є неактуальними. Вони повністю усвідомлюють протиправний характер своїх дій.

x відрізняє скритність, аморальність. Окремими мотивами, що спонукають до протиправних дій, можуть бути: прагнення негайно одержати задоволення, бажання самоствердитись, прагнення до комфорту, високого соціального статусу, агресія та садистичні нахили, наслідування соціальних стереотипів і традицій, потреба відчувати належність до групи і одержувати її схвалення, нудьга, прагнення до ризику і гострих відчуттів, фрустрація.

Основною характеристикою легковажно-безвідповідальних делінквентів виступає імпульсивність поведінки, низький рівень особистісної саморегуляції, неспроможність протистояти спокусам, відсутність схильності планувати своє майбутнє, передбачати наслідки своєї поведінки. Такі особи живуть сьогоднішнім днем, прагнуть без зусиль одержувати задоволення, не замислюючись над його ціною та наслідками.

Боязливо-малодушні особи потрапляють до розряду делінквентів через слабкість волі, нездатність протистояти тиску. Вони внутрішньо глибоко переживають невідповідність власних вчинків суспільним нормам, проте перебувають у полі залежності від сильнішої особистості і не можуть вирватись 3 цього поля, побоюючись моральної чи фізичної розправи.

О. В. Змановська виділяє чотири основні групи причин, які зумовлюють протиправну поведінку, і відповідні типи делінквентної особистості, а саме: ситуативний, субкультурний, патопсихологічний, антисоціальний.

Ситуативний (тимчасовий) тип делінквентності зумовлений загостренням суперечностей психічного розвитку індивіда у підлітковому віці, коли бажання бути дорослим, самостійним, незалежним, поєднується з особистісною незрілістю та невмінням прогнозувати наслідки своїх вчинків, відповідати за них. Переживання такими підлітками наслідків своїх аморальних чи протиправних вчинків сприяють докорінній перебудові особистості, яка зокрема полягає у домінуванні соціальних цінностей та зміцненні імунітету щодо негативних впливів.

Якщо психічний розвиток індивіда розгортається в умовах і під впливом асоціального оточення, то цінності цього оточення сприймаються ним як норма, привласнюються і відтворюються у поведінці. Таким чином формується субкультурний тип делінквентної особистості.

B основі становлення схильності до порушень соціальних норм може лежати патологія психічного розвитку, зумовлена невротичними та психотичними розладами, органічним пошкодженням кори головного мозку. Такі особи характеризуються порушеннями свідомості, імпульсивністю, емоційною нестійкістю, нездатністю контролювати свої дії, наявністю патологічних потягів, таких як клептоманія, піроманія, дромоманія, гіперсексуальність тощо.

Проте схильність до делінквентної поведінки виникає не лише під впливом хвороби або несприятливого антисоціального оточення. Якщо у індивіда з негативною "я-концепцією" виявляються несформованими вищі почуття такі, як совість, відповідальність, прив'язаність до близьких, це зумовлює формування асоціального типу делінквентної особистості, яка свідомо обирає асоціальний спосіб життя.

Поняття про соціопатію. Психологічне вивчення делінквентності зумовило появу особливого терміну — соціопатія, який означає нечутливість до соціальних санкцій позитивного чи негативного характеру.

Дитина одразу після народження виявляється повністю залежною від соціального оточення, що сприяє формуванню потреби в афіляції, тобто прагнення бути прийнятим, захищеним, одержувати і надавати допомогу. 3 двох місяців дитина потребує постійного контакту з батьками; починаючи з 2-З-х років виключно важливим регулятором поведінки для неї стає схвалення дорослого; потреба у контактах з однолітками примушує дошкільника вчитись поступатись, стримуватись, розуміти і враховувати інтереси інших. Привертають увагу діти, які не прагнуть заслужити похвалу, не переживають провини, не шкодують про свої вчинки. Таким чином проявляється схильність до соціопатії, яка розвиваючись може призвести до делінквентності. Причини соціопатії є різними.

Конституційною передумовою соціопатії може бути, наприклад, велика базальна агресія або знижена реактивність нервової системи. Особлива конституція може пояснювати постійне прагнення таких людей до гострих відчуттів, знижену здатність сприймати педагогічний вплив і навчатись соціально-прийнятній поведінці, неспроможність одержувати задоволення від звичних для інших людей речей — музики, природи, хорошої роботи. Гіперактивна, вимоглива, незосереджена дитина потребує значно більшої участі батька у вихованні. Дитина, енергійніша ніж її батьки, може засвоїти, що можна ігнорувати потреби інших людей, роблячи все, що заманеться, маніпулюючи поведінкою інших. Ставлення до таких дітей з боку батьків характеризується: нестабільністю, відсутністю дисципліни, потуранням, емоційним нерозумінням, експлуатацією, а іноді жорстокістю. Дитинство антисоціальних людей часто відрізняється безпритульністю, наявністю небезпек та хаосу (хаотична суміш суворої дисципліни і потурання; слабка мати і запальний садистичний батько; алкоголізм та наркотики у сім'ї; сімейні розриви). У таких нестабільних і загрозливих умовах дитина не одержує почуття захищеності, що може підштовхнути її витратити решту життя на пошук підтвердження власної всемогутності Для сімей антисоціальної особистості є нетиповим розуміння і промовляння своїх почуттів (алекситимія). Якщо більшість з нас використовують слова для вираження власної особистості, соціопати використовують їх для маніпуляцій. Батьки виявляються неспроможними відповідати на емоційні потреби дитини. Вони можуть також підсвідомо проявляти непокору і ненависть до авторитетів (педагогів), які намагаються обмежити поведінку їхньої дитини. Загалом батьки виявляються залученими в демонстрацію дитиною сили, а соціопат має серйозні труднощі щодо досягнення самоповаги нормальним шляхом через переживання любові та гордості батьків за нього. Антисоціальний індивід, напевно, ніколи не відчував прив'язаносгі і взаємної любові. Він не ідентифікувався з тими, хто турбувався про нього. Замість цього виявилась можливою ідентифікація з ворожим об'єктом, який переживається як хижий. Відсутність первинної ідентифікації з батьками перешкоджає ідентифікації з суспільством і людською культурою загалом.

Через відсутність повноцінного супер-Его не існує ніяких внутрішніх вимог, які б викликали почуття провини. При цьому індивід добре розуміє наслідки поведінки. Негайне задоволення є важливішим ніж покарання у майбутньому.

Соціопати відкрито вихваляються своїми злочинами, якщо думають, що можуть ними вразити, продемонструвати свою силу. Злочинці часто зізнаються у вбивствах, розповідаючи подробиці, і приховують менші злочини, які на їх думку можуть бути розцінені як слабкість.

Отже, основним механізмом саморегуляції соціопатичної особистості виступає відрсагування назовні внутрішнього напруження і негативних почуттів. При цьому у таких людей виникає негайне спонукання до дії. Вони не мають досвіду підвищення самоповаги через контроль за власними імпульсами. Соціопат настільки швидко відреаговує тривогу, що оточуючі не встигають її помітити.

Прояви делінквентної поведінки. Делінквентна поведінка проявляється у різних формах. Розглянемо деякі з них.

Втечі з дому та бродяжництво. Бродяжництво є однією з крайніх форм аутсайдерства. Соціальні аутсайдери — це люди, які через об'єктивні або суб'єктивні причини не змогли знайти собі місця в суспільстві і опинились "на дні". Бродяжництво це специфічний спосіб життя, який формується в ході поступового розриву соціальних зв'язків особистості, і часто поєднується з іншими видами девіантної поведінки.

Ґрунтуючись на даних А. У. Нуреєвої, А. Є. Лічко в залежності від мотивації виділяє наступні типи втеч з дому: емансиповані, які здійснюються задля прагнення позбутися опіки та контролю з боку батьків та вихователів і поєднуються з крадіжками, алкоголізацією та наркоманією; імпунітивні, які відображають прагнення позбутися жорстокого поводження; демонстративні, що зумовлені прагненням привернути до себе увагу; дромоманічні, детерміновані невмотивованим потягом до зміни місця перебування та вражень.

Потенційними безпритульними і бродягами є випускники дитячих будинків та інтернатів у тому випадку, якщо вони не можуть знайти роботу та житло. Особливу групу бродяг складають "вуличні діти", які втекли з дому. Число таких дітей останнім часом зростає і наближається до показників 1918-1920 років.

Однією з форм делінквентної поведінки виступає вандалізм — безглузде знищення культурних та матеріальних цінностей, різноманітні види руйнуючої поведінки. Більшість актів вандалізму здійснюється особами чоловічої статі 11-25 років. Попри існуючі уявлення соціально-психологічне дослідження не виявило кореляції між схильністю до вандалізму у підлітків і їхнім рівнем інтелекту та належністю до соціальних груп з низьким рівнем освіти та культури.

Класифікація мотивів вандалізму пропонується Д Кантером: 1) корисливі цілі; 2) помста; 3) гнів, як вияв нездатності іншими засобами справитись зі стресом; 4) нудьга, яка пopoджує прагнення розважитись, набути нових вражень, пережити гострі відчуття, пов'язані з небезпекою та порушенням заборон; 5) дослідження; 6) естетичні переживання; 7) екзистенційні дослідження засіб самоствердження, визначення меж власних можливостей, привернення до себе уваги.

Однією з форм вандалізму за IO. А. Клейбергом є графіті. Термін походить від італійського "graffito" — "писати каракулі", "нашкрябати", і означає недозволені написи, знаки, зроблені на об'єктах громадської та приватної власності (на будинках, парканах, у транспорті, ліфтах, туалетах, на столах тощо). Графіті містять різноманітні повідомлення, вислови, малюнки, символи, які можуть носити нецензурний, непристойний характер. Тією мірою, якою графіті виражають деструктивні імпульси людської природи, вони сприяють засвоєнню зразків агресивною поведінки.

Мотиви, що спонукають підлітків до публічних малюнків різноманітні. Це і прагнення ствердити особистісну або групову ідентичність, висловити протест проти соціальних га культурних норм, пізнати свою сексуальність, розважитись, і бажання виразити свою озлобленість, і прояв творчості.

Ha думку Ю. А. Клейберга, графіті так само як і розбите скло, сміття сприймаються як симптом деградації, ослаблення механізмів соціального контролю, що породжує у людей почуття незахищеності. Крім того, відчуття безладу знижує поріг стримування від деструктивних дій, що в свою чергу збільшує вірогідність подальших руйнувань.

Разом з тим, графіті виступає одним із яскравих прикладів того, як девіантна поведінка трансформується у вид мистецтва, у творчість.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал