Лекція Організація грошових розрахунків підприємств



Сторінка5/5
Дата конвертації01.01.2017
Розмір0.5 Mb.
ТипЛекція
1   2   3   4   5


8. Розрахунки за акредитивами



  Акредитив — договір, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива і не повинні суперечити законодавству України, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку.

Розрахунок з використанням акредитива (схема).

1 - покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив;

2 -банк покупця відкриває акредитив;

3-банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива;

4-банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму;

5-банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива;

6 - відвантаження товару;

7-покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива;

8 -банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива;

9-банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

10-банк постачальника повідомляє про це свого клієнта.
Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

покритий — акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива бронюються на аналітичному рахунку «Розрахунки за акредитивами» відповідних балансових рахунків;

непокритий — акредитив, оплата за яким (якщо тимчасово немає коштів на рахунку платника) гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.
Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазначається на кожному акредитиві. Якщо немає такої позначки, то акредитив є безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом).

Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару лише через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній -бенефіціара.

Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива (за винятком, якщо банк-емітент є виконуючим банком).

Безвідкличний акредитив — це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені лише за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Умови акредитива є чинними для бенефіціара, поки він не повідомить про згоду на внесення змін до нього того банку, який авізував ці зміни. Бенефіціар має письмово повідомити про погодження або відмову щодо внесення змін.

Прийняття часткових змін не дозволяється.

Акредитив може бути авізований бенефіціару через інший (авізуючий) банк. Авізуючий банк, якщо він не визначений виконуючим банком, не несе зобов’язань щодо сплати за акредитивом.

Відкриваємо акредитив. Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву про відкриття акредитива  не менше ніж у трьох примірниках, заповнену згідно з вимогами, та в разі відкриття покритого акредитива — відповідні платіжні доручення.
Реквізити, що передбачені формою заяви, є обов’язковими (крім реквізиту «Додаткові умови»), і якщо немає одного з них, то акредитив не відкривається і заява повертається заявнику без виконання. Якщо перелік документів не вміщується на бланку заяви, то заявник акредитива подає його окремим додатком, кількість примірників якого має відповідати кількості примірників заяви.

Акредитив є відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення бенефіціару про відкриття та умови акредитива.


Банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива шляхом надсилання йому електронною поштою (електронне повідомлення) або іншими засобами зв’язку, що передбачені договорами між банками, заяви або повідомлення.
Виконуючий (авізуючий) банк про відкриття та умови акредитива повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку).

Отримавши повідомлення про відкриття акредитиву на свою адресу бенефіціар відвантажує продукцію ( виконує роботи, надає послуги). Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні для оплати документи, що передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом.


Реєстр документів за акредитивом складається за встановленою формою, або за довільною формою та подається до банку, як правило, у чотирьох примірниках.
Виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи щодо дотримання всіх умов акредитива і в разі порушення хоча б однієї з умов не проводить виплати за акредитивом, про що інформує бенефіціара, і надсилає повідомлення до банку-емітента для отримання згоди на оплату документів з розбіжностями.

У разі неотримання відповіді протягом семи робочих днів після відправлення повідомлення або надходження негативної відповіді виконуючий банк повертає бенефіціару всі документи за акредитивом, зазначивши на зворотному боці першого примірника реєстру документів за акредитивом причини повернення документів і засвідчивши цей запис підписами відповідального виконавця та працівника, на якого покладено функції контролера, і відбитком штампа банку.

Не приймаються до оплати за акредитивом документи, які мають розбіжності з умовами акредитива або зміст яких суперечить один одному.

Банк-емітент, зробивши перевірку виконання всіх умов акредитива, на підставі першого примірника реєстру документів за акредитивом списує кошти з аналітичного рахунку «Розрахунки за акредитивами» і перераховує їх на рахунок бенефіціара.


У всіх акредитивах обов’язково має передбачатися дата закінчення строку і місце подання документів для платежу. Дата, яку зазначено в заяві, є останнім днем для подання бенефіціаром до оплати реєстру документів за акредитивом та документів, передбачених умовами акредитива.

Переваги акредитивної форми розрахунків:

- дає постачальнику впевненість у тому, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено;

- для постачальників дана форма розрахунку є надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.

Недоліки акредитивної форми розрахунків:- покупцям розрахунки з використанням акредитива не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств-покупц


9. Вексельна форма розрахунків



Вексельна форма розрахунків — це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.

Вексель- це письмове безумовне зобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

Вексель — цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі існують виключно у документарній формі.

Векселі на основі взаємної довіри суб’єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов’язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грішми. Ці особливості накладають специфічний відбиток на сферу обігу векселів у порівнянні з іншими цінними паперами. Зокрема, векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його. Предметом вексельного зобов’язання можуть бути тільки гроші. Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.

Векселі, які застосовуються в господарському обороті як в Україні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні. Векселі різняться за: емітентом (казначейські, приватні); угодами, які вони обслуговують ( фінансові, товарні); суб’єктом, що здійснює оплату (простий, переказний); наявністю застави (забезпечений, незабезпечений), порядком оплати ( на пред’явника, строковий), місцем платежу (доміцильований, недоміцильваний) та іншими ознаками.

Основні учасники вексельних правовідносин – векселедавець, векселедержатель та платник. У залежності від того, хто є платником за векселем – сам векселедержатель чи третя особа – розпізнають два види векселів: простий і переказний.

Простий виписується і підписується покупцем (векселедавцем) і є його борговим зобов’язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, указаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов’язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя.

Обіг простого векселя здійснюється за схемою

1 — векселедавець (покупець) передає вексель постачальнику; 2- власник векселя (ремітент) пред’являє вексель до оплати через вказаний у векселі термін; З — векселедавець погашає вексель і передає його ремітенту; 4-власник векселя (ремітент) вручає погашений вексель векселедавцеві.
Перевага простого векселя — у досить простих правилах його обігу. У простому векселі векселедавець є прямим боржником і простий вексель акцептувати не потрібно.

Бланк простого векселя ( зразок)

Переказний вексель (тратта) — це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трасанта), боржника (трасата) і отримувача платежу (ремітента). Такий вексель виписує та підписує кредитор (трасант).

Трасант — особа, що видає тратту, тобто переказує свій платіж на іншу особу. Переказний вексель означає наказ трасату — особі-боржнику векселедавця — сплатити в установлений термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту) або пред’явнику тратти.

Ремітент — власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу — комісійну винагороду за надану банком послугу щодо переказу вказаної у векселі суми у встановлений термін з рахунка векселедавця на рахунок власника векселя.

Суть цих відносин полягає в такому: трасант виписує (трасирує) вексель на трасата з вимогою сплатити відповідну суму ремітенту у відповідному місці у відповідний строк.

Схема обігу переказного векселя (тратти): 1 – видача векселя; 2 – подання векселя до акцепту; 3 – підтвердження акцепту; 4 – подання векселя до оплати; 5 – погашення векселя (оплата); 6 – вручення погашеного векселя з розпискою про отримання платежу.

Бланк переказного векселя ( зразок).

Використання при розрахунках векселів має певні переваги: зменшується необхідність в обігових коштах, банківському кредиті; прискорюються розрахунки; забезпечується погашення взаємних боргів; до оплати за товар залучається третя особа, що має кошти; зменшується грошова маса та гальмуються інфляційні процеси.

Однак погіршення фінансового стану значної кількості суб’єктів господарювання в Україні в умовах переходу до ринку не дає змоги в широких масштабах використовувати векселі у платіжному обороті.

Завантажити бланки простого та переказного векселя та ознайомитись з їх реквізитами.

Переказний вексель ( бланк )

Простий вексель ( бланк)


10. Розрахунки заліку взаємної заборгованості та факторингові розрахунки.


  

Розрахунки заліку взаємної заборгованості

До розрахунків, що здійснюються як залік взаємної заборгованості платників, належать розрахунки, за якими взаємні зобов’язання боржників і кредиторів погашаються в рівнозначних сумах, і лише за їх різницею здійснюється платіж на загальних підставах.

Ці розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’язань між двома платниками або групою платників усіх форм власності однієї або різних галузей господарства.

Підприємства, що мають господарські зв’язки за поставками товарів (виконаними роботами, наданими послугами), можуть здійснювати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог.
У договорах між підприємствами передбачаються періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, строки та платіжні інструменти, із застосуванням яких здійснюватимуться розрахунки.

Після складання акта звіряння взаємної заборгованості в строки, визначені законодавством України, та сторона, на користь якої склалося кредитове сальдо взаємозобов’язань, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, вимогу-доручення) або оформляє вексель.

Щоб зрозуміти механізм розрахунків заліку взаємної заборгованості ознайомтесь з даним прикладом.
ПРИКЛАД
Сирзавод «Ромашка» закупив у агрофірми «Зоря» в період з 1.01. поточного року по 15.01. поточного року молока на суму 200 тис. грн. і за цей же період поставив знежиреного молока для годівлі тварин на суму 80 тис. грн. Згідно договору укладеного між цими суб’єктами господарювання звіряння взаємної заборгованості відбувається через 15 днів. Отже станом на 16.01 поточного року сирзавод «Ромашка» матиме кредитове сальдо на суму 120 тис. грн. ( 200 тис.грн.-80 тис.грн.)., і для перерахування цієї суми агрофірмі «Зоря» випише платіжне доручення на суму 120 тис. грн.

      Факторинг.


За наявності непогашеної заборгованості підприємство нерідко залучає для її стягнення третю сторону, наприклад фінустанову — фактора.

Факторинг — це комплекс кредитно-фінансових операцій з продажу боргових прав одного підприємства іншому суб’єкту — фактору — за плату. Фактором можуть виступати банки, інвестиційні та кредитні організації, що мають ліцензію на надання кредитів іншим особам під відсотки. Поняттю «продаж боргових прав» тотожні поняття «продаж дебіторської заборгованості» і «продаж прав боргових вимог».

Операції факторингу покликані пришвидшити й оптимізувати розрахунки між підприємствами за участю фінустанов.

Плату за послуги фактор отримує від першого кредитора у вигляді відсотків, комісій тощо.


Учасники факторингових  операції:
1) клієнт (перший кредитор) — фізична або юридична особа — СПД;
2) фактор (новий кредитор) — банк або фінансова установа, а також фізособа-СПД, яка згідно із законом має право здійснювати факторингові операції (тобто має ліцензію);
3) боржник — суб’єкт підприємницької діяльності.

Предметом договору факторингу є право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне у майбутньому (майбутня вимога). Тобто тут маємо справу з фінансуванням (кредитуванням) однієї особи (клієнта) іншою особою (фактором) у рахунок передачі останньому грошової вимоги клієнта іншій стороні (боржнику) за плату. Факторинг дає можливість клієнту отримати гроші від фактора ще до того, як із фактором розрахується боржник за своїми зобов’язаннями.

Щоб зрозуміти механізм факторингових розрахунків ознайомтесь з даним прикладом.
ПРИКЛАД
Розрахувати суму, одержану виробничою компанією за факторинговим договором за таких умов:

- загальна сума рахунків, які купує фактор, складає 300 тис. грн..

- аванс становить 90%, отже, обсяг резерву дорівнює 10%;

- комісія фактора дорівнює 3%;

- щомісячний банківський процент за аванс 2%.

На цих умовах виробнича компанія, котра продала факторингові рахунки, одержить суму, яка дорівнює 255 тис. грн.., як результат такого розрахунку: загальна сума рахунків операції – 300 тис. грн., за вирахуванням 30 тис. грн.. резерву, за вирахуванням 9 тис. грн.. комісії факторові, за вирахуванням 6 тис. грн.. процентів за аванс, результат становить 255 тис. грн.



11. Розрахунково-платіжна дисципліна



Розрахункова дисципліна передбачає зобов’язання суб’єктів господарювання дотримуватися встановлених правил проведення розрахункових операцій.

Дотримання розрахункової дисципліни сприяє прискоренню кругообороту коштів і зміцненню фінансового стану підприємства. Порушення розрахункової дисципліни може бути наслідком незадовільної роботи фінансових служб підприємства, а також складного фінансового становища підприємств.

Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов’язаннями в повному обсязі та у встановлені строки.

Сьогодні в Україні спостерігаються криза неплатежів між підприємствами як за внутрішніми, так і за зовнішніми розрахунками, несвоєчасні надходження до бюджету та позабюджетних фондів. За безготівкових розрахункiв вiдвантаження i оплата товарiв не збiгаються в часi, що призводить до виникнення дебiторської i кредиторської заборгованості, така заборгованiсть у процесi фiнансово-господарської дiяльностi є неминучою через авансовi платежi в розрахунках. Водночас заборгованiсть може виникнути внаслiдок порушення розрахунково-платiжної дисциплiни. Виправити це можна за умов впровадження на підприємствах високоякісного управління дебіторською та кредиторською заборгованістю

Дебiторська заборгованiсть є наслiдком господарських операцiй, що мали мiсце в минулому, але пiдлягають погашенню в майбутньому, оскiльки по сутi незавершеною залишається така угода. Дебiторська заборгованість покупцiв — це фактично безвiдсоткова позика контрагентам. Її рiвень визначається пiдприємством за умовами розрахункiв зi своїми клiєнтами. Якщо цi умови є суворими, то зменшується обсяг продажу товарiв через те, що покупцi не мають можливості придбати товар в кредит i, вiдповiдно, змєншуєтъся величина дебіторської заборгованості за рахунками клiєнтiв. З iншого боку, якщо розрахункові умови послаблюються, з‘являється бiльше замовникiв, зростає товарооборот i сума дебіторської заборгованостi.

Послаблення розрахункових умов, що збiльшує дебiторську заборгованiсть покупцiв, має свої переваги і недолiки. Так, з одного боку — це зростання обсягу продажу товарiв та прибутку, а з iншого — збiльшення суми безнадiйних боргiв та додатковi фiнансовi витрати через наявнiсть на балансі дебіторської заборгованості.

Кожне підприємство мусить проводити облік дебіторської заборгованості та управляти нею: проведити постійний моніторинг дебіторської заборгованості; розробляти кредитну політику; планувати дебіторську заборгованість на наступний період; управляти інкасацією дебіторської заборгованості ; аналізувати протерміновану дебіторську заборгованість, використовувати сучасні форми рефінансування дебіторської заборгованості та інші інструменти погашення; спілкуватись з дебіторами; розраховувати ефективність управління дебіторською заборгованістю .

Стосовно іншого виду заборгованості підприємства, пов’язану з порушенням розрахункової дисципліни, то кредиторська заборгованiсть належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштiв. Її породжує брак власних оборотних коштiв.

Наявнiсть кредиторської заборгованостi постачальникам свiдчить про участь у господарському оборотi пiдприємства коштiв iнших суб’єктiв господарювання. Iнакше кажучи, кредиторська заборгованiсть — це короткострокові зобов’язання пiдприємств, якi виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав i якi не сплачено в строк; за невiдфактурованими поставками; розрахунками взаємних вимог; за векселями, строк оплати яких не настав i які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.

Для ефективного управління кредиторської заборгованості необхідне проведення наступних заходів: постійний контроль кредиторської заборгованості (оскільки при умілому управлінні кредиторська заборгованість може стати додатковою, а головне, дешевим джерелом залучення позикових засобів); контроль за правильністю оформлення і складання договорів з контрагентами відповідно до чинного законодавства; спостереження за термінами оплати договорів; контроль за своєчасним здійсненням платежів; ранжування контрагентів в реєстрі платежів; створення рівнів контрагентів дозволить істотно заощадити засоби підприємства.

Як правило строки платежів та умови їх проведення відображаються у договорах (поставки,  купівлі-продажу та ін.) між покупцем та постачальником. За порушення підприємствами розрахунково-платіжної дисципліни до них можуть бути вжиті санкції.

Санкція в господарських відносинах — примусова міра покарання, що застосовується за порушення встановленого порядку здійснення господарсько-фінансової діяльності. Застосування санкцій спрямовано на зміцнення договірної, кредитної, розрахункової, фінансової дисципліни і поліпшення роботи економічного суб’єкта. Залежно від того, які суб’єкти застосовують санкції, останні поділяються на договірні, банківські (кредитні), фінансові.

Штрафні санкції — господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських правовідносин зобов’язаний заплатити у випадку порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Штраф. Наприклад.

Пеня.  Наприклад.

Застосування санкцій у цілому позитивно впливає на зміцнення розрахунково-платіжної дисципліни суб’єктів господарювання. Проте дійовість цього впливу залежить від кількох обставин.

По-перше, це визначення джерела сплати штрафів. Нині всі штрафи, пені сплачуються суб’єктами господарювання за рахунок прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні після сплати податків. Отже, штрафи безпосередньо впливають на формування чистого прибутку підприємств, їхніх фінансових ресурсів.

По-друге, це встановлення розміру штрафів за порушення розрахунково-платіжної дисципліни та наявність чіткого переліку тих порушень, за які застосовуються відповідні штрафи. Розмір штрафів має бути достатнім для створення відповідальності суб’єктів господарювання. Водночас вони не повинні бути надмірно високими.

По-третє, це обов’язковість застосування штрафних санкцій, а отже, стягнення штрафів. Щодо банківських і фінансових санкцій, то вони, як правило, застосовуються в обов’язковому порядку. Що ж до санкцій, які визначені за порушення господарських договорів підприємствами, то їх застосування не завжди вважають обов’язковим.

Крім санкцій, до суб’єктів підприємницької діяльності може бути застосований і адміністративний штраф.

Адміністративний штраф — вид адміністративного стягнення, яке застосовується до особи за здійснення нею правопорушення, передбаченого Кодексом про адміністративні правопорушення.

До адміністративних стягнень належать:

- конфіскація предмета, грошей, отриманих унаслідок здійснення адміністративного правопорушення;

- позбавлення спеціального права, яке надано окремому громадянину;

- виправні роботи;

- адміністративний арешт;



- попередження тощо.
Заповни анкету

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал