Лекція Мова права і мова закону. Юридичний текст



Скачати 378.33 Kb.

Сторінка2/3
Дата конвертації14.12.2016
Розмір378.33 Kb.
ТипЛекція
1   2   3
конфліктогенність як потенційна властивість мови. З одного боку, право регулює використання мови, встановлюючи норми, що сприяють запобіганню конфліктам (і деліктам) або їх легітимному вирішенню. З іншого боку, мова права виробляє особливі юридизовані механізми захисту від конфлікту, що додає їй (мові права) певної умовності щодо природної мови.
Конфліктогенний потенціал мови зумовлює її юридизацію й через такі її властивості, як антиномічність, континуальність, стихійність природної мови, наявність спеціальних засобів «створення» конфлікту.
Модус зобов’язальності (громадянин має, повинен, зобов’язаний...) характерний для права загалом, оскільки спрямований на подолання будь-якої амбівалентності, зокрема мовної. Модус же природної мови прагне варіативності.
Натомість на модусі юридичної мови позначається правовий принцип змагальності.
Проблема юридизації мови пов’язана з пошуком балансу мовних і правових презумпцій. Специфічна онтологія юридизації мови формує особливий гносеологічний підхід, пов’язаний з реалізацією послідовного погляду на мову з огляду на ті закони, які визначають залучення конкретних явищ мови до юридичної

11 практики. Системно досліджує юридичний аспект мови саме правнича лінгвістика.
Проблема мови права не тільки не втрачає з плином часу своєї актуальності
і значущості, але й набуває нового теоретичного та практичного бачення як для правознавства, правотворчої, правозастосувальної та правоохоронної діяльності, так і для мовознавства в цілому, стилістики, герменевтики, текстології, термінознавства, теорії комунікацій, риторики, лексикографії тощо.
Деякі вчені вважають, що мова у правовій сфері є одним з видів соціальних діалектів, який наділений юридичними особливостями. З цього випливає, що юридична мова – функціональна варіація мови, один з видів соціальних діалектів, а закони і норми про мову і вся мовна техніка - периферія мови: вони тільки пов'язані з юридичною мовою, але не рівні, а підпорядковані поняття.
Юридичне функціонування мови - особливе середовище, в якому
існують свої внутрішні закономірності, що склалися у правотворчих і правозастосувальних процесах, закріплені у спеціальних законодавчих актах чи прийняті в юридичній практиці. Воно визначається рядом факторів як лінгвістичного (внутрішні тенденції розвитку системи в синхронному і діахронному плані, тенденції до аналітизму, економії мовленнєвих засобів, дія закону аналогії), так і екстралінгвістичного порядку (причинами соціального та політичного, ідеологічного характеру тощо).
А. С. Піголкин характеризує мову права як мову офіційного документа, що виражає волю колективу, суспільства, має державно-владний характер і чітко визначену офіційну форму Мова права являє собою системне утворення, елементи якого тісно зв'язані між собою.
Мова права є цілісною знаковою (вербальною) системою, котра покликана адекватно відображати правову дійсність сучасного суспільства. Вона призначена для фіксації, збереження і передавання юридично значущих результатів інтелектуальної (правоутворювальної) діяльності. Однак тут слід зауважити, що самою лише інтелектуальною діяльністю обмежуватися не можна (С.
Е. Зархіна).
Мова права повинна, з одного боку, бути єдиною, щоб забезпечити
єдність в межах правової системи. З іншого боку, мова права має застосовуватися для різних цілей, тобто у різних сферах юридичної діяльності.
Про слушність першого положення свідчить той факт, що мовою права послуговуються як законотворча діяльність, так і правова практика. Водночас мова права містить у собі низку відносно самостійних видів:
- мову законодавства і підзаконних правових актів,
- мову правозастосовної практики,
- мову юридичної науки і юридичної освіти,
- мова міжнародних договорів, угод, декларацій, мову юридичної журналістики, професійну мову юристів, публічну мову права та ін.

12
Крім того, предметна специфіка галузей права визначає додаткові особливості кожної з цих підмов, які у свою чергу також поділяються на декілька видів - мови цивільного, кримінального, міжнародного права тощо, мови відповідних видів судочинства тощо.
На підставі усебічного аналізу кожного із цих структурних компонентів мови права в сенсі класичної теорії стилів, що виявляє їх складну стилістичну специфіку, слушним є висновок про неспроможність традиційною системою функціональних стилів однозначно визначити стилістичний статус мови права
Таким чином, зважаючи на яскраву специфічність, унікальність та функціональну автономність мови права, вона кваліфікується як окремий функціональний підстиль загальнолітературної мови.
Мова права - це функціональний різновид літературної мови з характерними лінгвостилістичними та структурно-жанровими ознаками, зумовленими специфікою правової сфери та комунікативно-професійними потребами в ній.
Багаторівневість мови права як системи простежується насамперед на функціонально-стилістичному рівні.
Серед юристів та лінгвістів поширені погляди про те, що мова права є видом офіційно-ділового стилю. Проте в мові права використовуються специфічні мовні засоби, обмежити які рамками лише офіційно-ділового призначення неможливо.
Маючи широку й відкриту сферу побутування, мова права характеризується функціонально-стильовою та жанрово-стильовою неоднорідністю.
Мова права послуговується засобами різних функціональних стилів:
- офіційно-ділового (сфера внутрішнього і міжнародного законодавства, правозастосування, судочинства, нотаріату, діловодства);
- наукового (сфера правничої науки й освіти);
- публіцистичного (засоби масової юридичної інформації, правова освіта населення, судові промови);
- розмовного (сфера усного професійного спілкування юристів).
Кожен функціонально-стильовий різновид юридичної мови має свої специфічні ознаки, норми і правила використання мовних засобів залежно від ситуації та комунікативного завдання.
Так, мова офіційно-ділових текстів, зокрема законодавчих актів, призначених регулювати суспільні відносини, характеризується офіційністю, узагальненістю, стандартизованістю, кодифікованістю, безособовістю, настановно-інформативним характером, стилістичною нейтральністю, відсутністю
індивідуально-авторських рис.
Мова юридичної науки вирізняється логічністю, об'єктивністю й обґрунтованістю, фактологічною точністю, аргументованістю, узагальненістю та
ін.
Мова юридичної публіцистики, реалізуючи дві основні, нерозривно поєднані функції - інформативності і впливу, характеризується полемічною загостреністю, популярністю, образністю, експресивністю, відкритою оцінністю,

13 поєднанням різностильових елементів у тексті, індивідуально-авторськими стильовими ознаками.
Розмовний стиль у юридичному мовленні, маючи основною функцією комунікативну, реалізує її у двох видах усного професійного спілкування - офіційному і напівофіційному, або неофіційному. Останньому притаманні спонтанність (непідготовленість), неповнота або надлишковість мовних засобів, експресивно-емоційна забарвленість тощо.
Мові права у цілому властиві такі ознаки:

офіційність;

повнота;

раціональна стислість;

системність;

логічність;

об'єктивність;

вмотивованість;

однозначність;

достовірність;

зобов'язувально-інформативний характер;

зрозумілість, точність і визначеність;

нейтральність;

стандартизованість;

сталість;

нормативність мовних засобів тощо.
Будучи складною поліфункціональною підсистемою літературної мови, мова права виконує низку функцій, серед яких Н. В. Артикуца визначає як базові
(загальномовні) і специфічні такі:
1)
номінативна (називання правових реалій і понять);
2)
гносеологічна (знаряддя й спосіб правового пізнання, оволодіння суспільно-правовим досвідом);
3)
аксіологічна (правової та морально-етичної оцінки);
4)
комунікативна (правового спілкування);
5)
регулювально-волюнтативна (правове регулювання людської поведінки та суспільних відносин через волевиявлення суб'єкта права та вплив на правосвідомість);
6)
культуроносна (збереження й передачі правового знання та правової культури);
7)
естетична (мовностилістична довершеність тексту закону як еталон для усіх юридичних документів).
Актуалізація певного набору базових і специфічних функцій на мовленнєвому рівні залежить від мети і призначення, змісту і форми, жанру і стильової належності юридичного тексту.
Враховуючи реальне використання мовних засобів як носіїв правової
інформації, необхідно уточнити поняття мови права у площині соціально-
історичної системи способів і правил словесного вираження понять і категорій, що вироблені та застосовуються з метою правового урегулювання поведінки

14 суб'єктів суспільних відносин. На формування, розвиток та удосконалення мови права впливають такі постійно діючі фактори: категоріальна будова суспільної свідомості; особливості правового світогляду; стан правової системи суспільства; особливості нормотворчої діяльності; рівень розвитку юридичної техніки; стан літературної мови, потенціал його ресурсів як засіб вираження правової інформації
2. Поняття юридичного тексту. Класифікація юридичних текстів
Текст (лат. textus - тканина, плетення, з'єднання) – це об'єднана смисловим зв'язком послідовність знакових одиниць. Основними иластивостями тексту є зв'язність і цілісність. Правильність побудови вербального тексту пов'язана з відповідністю вимозі "текстуальності" -зовнішній зв'язності, внутрішній осмисленості, можливості своєчасного сприйняття, здійснення необхідних умов комунікації тощо. Правильність сприймання тексту забезпечується не лише мовними одиницями і їх поєднаннями, а й необхідним тгальним фондом знань, комунікативним фоном.
Поняття тексту вивчає лінгвістика тексту. Лінгвістика тексту -напрям лінгвістичних досліджень, об'єктом яких є правила побудови зв'язного тексту і його смислові категорії. Вона займається з'ясуванням глибинних смислів, які містяться в певному тексті. При цьому врахування принципу використання мовних одиниць (включаючи і невикористання певних категорій чи окремих способів їх вираження) допомагає визначити подеколи приховані від літературознавчого або стилістичного аналізу смислові лінії і підтеми. Лінгвістика тексту вивчає мотивацію вибору однієї мовної форми з двох можливих. Цим вона відрізняється від граматики, яка вказує на одну можливу форму, від стилістики, яка визначає одиницю, що найбільше підходить для даного стилю чи контексту, від риторики, яка шукає оптимальну форму переконання, тощо.
Текст - це об'єкт, що пов'язує багато галузей наукових знань, які спеціально спрямовані на вивчення тексту чи лише досліджують його окремі аспекти, як метод чи спосіб певної діяльності. Правнича лінгвістика вивчає юридичний текст.
Юридичний текст визначає поведінку адресатів - країн, організацій, установ, громадян. Юридичний текст наказує, забороняє, дозволяє, рекомендує, змінює, описує реальний світ і поведінку людей у ньому
33
. Комунікативний вплив юридичного тексту зумовлений факторами влади, повноважень сил, які в цих текстах вербалізуються.
Юридичні тексти становлять клас об'єднаних загальною комунікативною метою текстів, що використовуються в типових ситуаціях спілкування, мають однакову прагматичну установку та спільні лінгвостилістичні риси.
За способом репрезентації текст розподіляють на усний і писемний. Для юридичного тексту більш властива писемна форма.
За протяжністю текст може обмежуватися словом, словосполученням, реченням, якщо вони виражають цілісну, самодостатню інформацію, яка

15 ситуативно забезпечує розуміння її адресатом. Максимальний його склад необмежений. Речення є найбільш показовим щодо формування стильової якості тексту. Реченню, на відміну від інших рівневих одиниць мови, властива вже комунікативна здатність певного типу, яка відкриває позиції для наступних одиниць цього ж рівня. У такий спосіб речення бере участь у формуванні функціонально цілеспрямованого, з відповідною стильовою якістю словесного масива - тексту. Речення з функціональною семантикою норми становить основу граматичної структури юридичного тексту.
Кожний юридичний текст має певну мету, виражає намір (інтенцію) автора - переконати, дати наказ, спонукати до певних дій, повідомити певну
інформацію тощо.
Особливість юридичного тексту полягає у тому, що його завданням є владний вплив на поведінку людей, спонукання до дії. Ці тексти відображають суспільне життя через правові норми як правила належної і обов'язкової поведінки, виконуючи таким чином регулятивну функцію.
Юридичний текст характеризується такими основними ознаками:

інформативність (ця категорія стосується як семантики, так і форми тексту) - один із факторів ефективності смислового сприйняття викладеного матеріалу, змістовна насиченість тексту; змістовна зв'язність - забезпечує єдність тексту як цілого, охоплює формально-гр аматичні аспекти зв'язку висловлювань, характеризується перш за все різнотипними мовними засобами допомогою яких здійснюється зв'язок між елементами тексту: граматичними, лексичними, логічними, стилістичними та асоціативними;

логічна послідовність - це тісний логічний зв'язок між реченнями, частотність зв'язків з ознаками мети, причини, результативності (для цього, з цією
метою, отже, однак, таким чином тощо), чітке членування тексту на абзаци, параграфи тощо;

цілісність у структурно-змістовному плані - текст як цільна група речень має бути присвячений одній темі, з якою зіставляються всі речення, що входять до нього, передбачає впорядкованість частин тексту, їх неподільність, обґрунтованість, повноту;

мотивованість - забезпечення переконливого характеру і її і кладеного матеріалу, наявність необхідних посилань на офіційні статистичні дані, компетентні джерела, додатків тощо;

смислова завершеність - інформація, подана у тексті, повинна вичерпно відображати тему, якій присвячений текст, не іалишати можливості для змістовного доповнення і домислення невиражених положень. У тексті повинні знайти місце всі без винятку атрибути закінчених фраз, положень і правил, суб'єкт правовідносин не повинен потребувати роз'яснення змісту тексту, юкрема вираженої в законодавстві правової норми;

цілеустановленість - чітке визначення призначення, мети повідомлення;

ретроспективність - зверненість у минуле, розгляд обставин, що вже мали місце;

високий ступінь композиційної та мовної стандартизації -у юридичних

16 текстах застосовуються усталені терміни, термінологічні конструкції, що виражають стандартні ситуації в праві, синтаксичні, лексичні та граматичні кліше, чітко визначена структура, що прискорює розроблення та сприймання цих текстів, сприяє їх точності розуміння.
Для юридичних текстів властиво означення, обов'язково і чітко, таких екстралінгвістичних (позамовних) факторів комунікації: адресанта повідомлення
(автора тексту), здебільшого це юридичні особи; адресата (отримувача повідомлення, читача); референта (об'єкт, предмет комунікації) - те, про що йдеться в тексті.
В юридичних текстах, на відміну від інших, відсутнє ставлення автора тексту до об'єктивної дійсності та змістовного матеріалу. Змістово-підтекстова
інформація, відтворювана шляхом породження асоціативних та конототивних значень, не характерна юридичним текстам. У цих текстах однозначність смислу, конкретність, чіткість є основними принципами, умовою адекватного відтворення і розуміння, що не залишає місця для підтекстової інформації.
Кожен текст у процесі комунікації представляє певний мовленнєвий жанр і відповідно від свого функціонального призначення характеризується певними особливостями структурно-композиційної, семантико-смислової,
інтенційно-прагматичної природи.
Юридичні тексти залежно від сфери їх застосування поділяються на такі види: тексти законотворчої діяльності (текст нормативно-правового акта); тексти правозастосувальної діяльності; тексти юридичної науки; тексти правової публіцистики.
У тексті нормативно-правового акта втілюється та об'єктивується воля законодавця, саме його зміст насамперед інтерпретує особа, яка знайомиться з правовою нормою -встановленим, санкціонованим і забезпечуваним державою загальнообов'язковим правилом або приписом стосовно поведінки людини, діяльності владних органів, установ.
З огляду на те, що тексти закону виражають нормативно-правові приписи, вони повинні забезпечувати стислість, сконцентрованість, однозначність і простоту розуміння законів. Тексти правозастосувальної діяльності є важливим джерелом криміналістичної інформації. Це тексти, що збираються у ході кримінального судочинства, оперативно-розшукових заходів фіксуються на матеріальних носіях при провадженні слідчих та інших процесуальних дій. Ці тексти містять інформацію, яка може не лише спрямовувати слідчого (дізнавача, прокурора чи суд) и.і необхідність проведення тих чи інших процесуальних дій, але іі мас важливе доказове значення. Такі тексти є предметом дослідження в різних судових експертизах: авторознавчій, фоноскопічній
(відеозвукозапису), текстологічній і лінгвістичній експертизі документів тощо. Із текстів цього виду отримується різноманітні фактологічні й особистісні дані учасників перемов та
інша криміналістично значуща інформація шляхом застосування спеціальних лінгвістичних методів дослідження. Письмовий текст традиційно є об'єктом авторознавчої експертизи. Тут розглядаються питання щодо ідентифікації і діагностики

17 автора тексту, визначення його соціальних і психологічних характеристик, і
(становлення факту співавторства, виконання тексту в незвичних умовах тощо.
У межах авторознавчої експертизи розвивається новий самостійний напрям з вивчення текстів - криміналістична текстологія, яка включає в себе методи і засоби лінгвістичного, почеркознавчого, фактографічного та інших досліджень. Криміналістична текстологія, використовуючи досягнення філологічної науки, на основі проведення спеціальних теоретичних та експериментальних досліджень розробляє методики і рекомендації з текстологічного дослідження документів та вирішення всього комплекса діагностичних і ідентифікаційних завдань у рамках авторознавства.
Тексти як об'єкти експертизи традиційно поділяються на усні та письмові і досліджуються з позицій сучасної текстології та стилістики української мови. Це завдання ускладнюється тим, що в кримінальному та цивільному праві налічується більше десяти видів правопорушень, особливість яких полягає в тому, що вони вчиняються шляхом вербальної поведінки, тобто шляхом використання звукових або звичайних письмових текстів. До них слід віднести такі:

приниження честі, гідності й ділової репутації фізичної або юридичної особи;

поширення текстів протиправного змісту, що пропагують расову, релігійну чи національну перевагу або неповноцінність;

заклики до зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, масового безладу;

погрози (вбивством, насильством) і вимагання, завідомо неправдиві повідомлення про терористичні акти;

внесення до документів завідомо неправдивих відомостей тощо.
У самих таких вербальних повідомленнях міститься власне corpus delicti, тобто об'єктивні ознаки злочинного діяння. Саме вербальне повідомлення - текст є головним предметом криміналістичного дослідження і правової оцінки. А лінгвістичний аналіз його змістовно-смислового та формального аспектів - основним способом для виявлення словесних конструкцій і смислових одиниць тексту, які підпадають під ознаки конкретного правопорушення, передбаченого відповідною законодавчою нормою. Вагомою особливістю провадження у справах такої категорії вбачається те, що ніяких інших джерел доказів у цих випадках не існує.
Тексти юридичної науки реалізують мислетворну та номінативну функції мови права. Вони є способом подання наукової думки у площині дослідження держави і права. Наукова ґрунтовність викладу є обов'язковою ознакою наукового юридичного тексту. Ці тексти відповідають принципу фаховості, містять нові для користувачів знання, є інформаційно актуальними й достатніми, пізнавальне цінними, доступними за змістом та обсягами інформації, обов'язково зразковими прикладами з точки зору норм сучасної української літературної мови. Об'єктивний, зрозумілий, доказовий, точний і неупереджений виклад правової інформації у цих текстах має впливати на розум і свідомість адресата.

18
Тексти правової публіцистики суттєво вирізняються з-поміж інших видів юридичних текстів.
ПІубліцистичні тексти юридичного спрямування є засобом правового
інформування, забезпечення населення на систематичному рівні інформацією про правове буття. Вони впливають на рівень усвідомленості та правомірності поведінки, виконання
ІПОЩПІОЮ своїх громадянських обов'язків та можливість шпилізованого користування правами і свободами, що значною мірою залежить від рівня її правової поінформованості. Публіцистичні тексти поряд з
інформуванням формують громадську думку, спонукають до активної дії та прийняття рішення.
Важливою характеристикою аналізованих текстів є доступність иикладу правової інформації. Йдеться, зокрема, про використання і ермінології і спеціальних категорій, що надає читачеві можливість глибше усвідомити загальний зміст пропонованого його увазі юридичного матеріалу, а не витрачати час на розпізнавання метамови, що, по суті, не має нічого спільного з повсякденним мовним наповненням друкованих засобів масової інформації.
Для лексики текстів правової публіцистики, на відміну від всіх інших видів юридичних текстів, властива емоційність, фразеологічна й метафорична насиченість, наявність окрім юридичної термінології загальновживаної наукової та громадсько-політичної, абстрактних слів, мовних кліше, які легко запам'ятовуються.
Досить вагомим у контексті, що розглядається в цьому розділі, є питання щодо аналізу юридичного текста. Широке розуміння тексту як єдності форми та змісту передбачає аналіз кожної складової, а також засобів та прийомів їх створення.
Тому дослідження юридичного тексту повинен включати аналіз таких елементів: форми (структури або формально-прагматичного членування); різних сторін змісту (функціональної, інформаційної, логічної, психологічної тощо); мовних та немовних (наприклад, в бланках документів значення має навіть пробіл, адже позначає відсутність знака в певній позиції") засобів.
3. Мова закону
Мова закону - засіб законодавчої діяльності, засіб фіксування норм права. Так, чим досконаліше законодавство, тим швидше і повніше досягатимуться цілі, визначені при виданні конкретних юридичних норм. Якщо ж у праві існує неузгодженість окремих норм, прогалини, а певні норми не мають необхідно реальних санкцій через недосконале мовне забезпечення, то все це суттєво впливає на рівень ефективності правового регулювання. Водночас закон, нормативно-правовий акт ніколи не може бути довершеним або повним, оскільки конкретна реальність містить більше ситуацій, ніж нормотворець може уявити й описати мовними засобами. Норма є більш-менш сталою, а реальність завжди мінлива, мова може не встигати за її змінами. Закон, як і будь-який інший юридичний документ, має прагнути досконалості. Тому законодавче письмо можна вважати найбільш складним видом мовноправовоі діяльності: її форма має бути доступною для всіх громадян (і для добропорядних, і для злочинців), зручною для застосування, зорієнтованою також на віддалене майбутнє.

19
Специфіка мови закону полягає в тому, що вона повинна точно передавати взаємозв'язок юридичних понять та усі нюанси думки законодавця.
Виокремлюють низку принципів функціонування мови законодавчих
актів, зокрема, такі: вільне формування і розвиток законодавчої мови; відповідність форми і змісту норм права; точний вибір термінів за рахунок чіткого нормування використання одиниць мови (лексичних, стилістичних, граматичних і синтаксичних); акумулювання в мові законодавчих актів соціально зумовлених тенденцій зміни словарного складу мови; законодавче закріплення гарантій збереження державної мови; комплексність наукових підходів до дослідження мови і стилю законодавчих актів; наукова вмотивованість вимог до мови і стилю законодавчих актів на усіх стадіях законодавчого процесу.
Важливу роль у підвищенні якості законодавчих текстів відіграє законодавча стилістика.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал