Лекція модернізм в українській культурі кінця ХІХ початку ХХ ст Модернізм система художніх цінностей кінця ХІХ початку ХХ ст



Сторінка8/29
Дата конвертації28.12.2016
Розмір1.24 Mb.
ТипЛекція
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   29

"кліматом" витонченості, гармонійності, ритмічністю та мелодійністю іншого, ніж у віршах, "вільнішого", спонтаннішого характеру. Дослідники скаржаться, що цей жанр не піддається визначенню, він просто існує. Література кінця XIX — початку XX ст. характеризується підвищеним інтересом до внутрішнього, духовного світу людини, тяжінням більшості письменників до синтезу реалізму й романтизму, причому помітну роль у творах відігравало іномовлення, алегорія, романтична образна система. "Голос однієї російської ув'язненої" Лесі Українки, що його автор писала як послання французьким і поетам, крім витонченості і високої поетичності, притаманних цій формі, мав ще й усі ознаки політичного памфлету. А другий її шедевр поезії в прозі не призначався для широкого загалу. Він був, мабуть, для єдиного читача — для самої себе, бо виражав найінтимніші і найпалкіші її почуття. Написаний як лист, він не був посланий, очевидно, й до адресата — друга поетеси Сергія Мержинського, бо це "слова кохання, які тобі я не сказала", якщо можна судити з епіграфа, взятого з творів італійського поета Стеккетті, в її музичній новелі "Голосні струни". "Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами, ти, мій бідний, зів'ялий квіте!". Це перший дотик до найніжніших струн наболілого серця. Це перший акорд, який вводить нас у високу культуру світу серця поетеси. Від речення повіяло неповторним ароматом. Запахові образи, як досліджує Іван Франко у творі "Із секретів поетичної творчості", у всій європейській, у тому числі й українській, народній і писаній поезії рідкісні. Вражають своєю щирістю й музикальністю триразові повтори у Лесиній поезії в прозі — "Мій друже, мій друже" і "Візьми, візьми мене з собою". Це не розпач, не крик, а тиха покірливість долі в хвилину горя, лагідна, як промінь згасаючого сонця, мелодія вечірнього дзвону: "Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу, вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в'януть, в'януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже". Не можна не підпасти під вплив повільного музичного темпу "ададжо пенсіерозо", в якому лагідними хвилями пливуть м'які ритми цієї поетичної прози, поетичніші від, здається, найліричніших віршів.

Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами...

Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами, ти, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись... А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою, - вона тремтить, як струна, - все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей, - ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни... Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів'ялі троянди? Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?

Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О візьми мене з собою, і нехай над нами в'януть білі троянди! Візьми мене з собою. Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в'януть, в'януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже... Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!

І нехай в'януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди.

7/ХІ 1900

Поряд із "камерною музикою" інтиму, пейзажно-музичною "новелою в поезії" в українській літературі на початку XX ст. розвивається символічно-алегорична мініатюра з структурою притчі: "Образи-символи сокола, чайки, вужа, метелика, хмар, сонця, лютої зими, весняного сонця та ін. Революційне передгроззя, буремний клімат 1905 року сприяв визріванню громадянської за своїм пафосом поезії у прозі Роль поетичного кредо виконували "Амбіції" В. Стефаника, "Поети" Ольги Кобилянської. Одним із опорних жанрів у цьому напрямі розвитку були етюд (образок, акварель) і ескіз (нарис, шкіц). Ці терміни запозичені з суміжних мистецтв — живопису й музики. Слід докладніше розібратись у таких термінах, як етюд, ескіз, нарис, шкіц, образок, акварель, оскільки вони, поряд із термінами "новела", "оповідання", часто фігурують як жанрововизначальні підзаголовки у малій прозі кінця XIX — початку XX ст. Передусім треба розмежувати поняття "етюд" та "ескіз". Етюд є загальним поняттям, яке включає в себе такі з певнйми понятійними відтінками види, як образок, акварель, картинка, а слова "нарис", "шкіц" є просто синонімами "ескіза". Етюд передбачає старанне спостереження, навіть свого роду дослідження. У певних функціях з етюдом збігається ескіз. Це також в образотворчому мистецтві ченетка, допоміжний начерк, нарис задуманої роботи, побіжна первісна зарисовка, але не так старанно виконана, як етюд. Ескізність -побіжність, сумарність, приблизність виконання цілого твору чи деталей. "Нарис" в кінці XIX ст. виступає: 1) у функції документально-публіцистичного твору (загальноприйняте сучасне розуміння цього слова); 2) у значенні ескіза до більшого твору; 3) у значенні ескізної техніки; 4) як фрагмент, сценка, образок в ескізній формі, і ця група превалює над всіма іншими.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал