Лекція модернізм в українській культурі кінця ХІХ початку ХХ ст Модернізм система художніх цінностей кінця ХІХ початку ХХ ст



Сторінка19/29
Дата конвертації28.12.2016
Розмір1.24 Mb.
ТипЛекція
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   29

Важливим моментом світоглядно-художньої еволюції Коцюбинського було оповідання "Лялечка" (1901). В оповіданні "Лялечка" вчителька Раїса Левицька переживає саме крах народницьких уявлень, опиняється в тупику, з якого вже не може вийти. Виклавши спочатку коротко історію формування поглядів Раїси, письменник простежує визрівання духовної кризи героїні в потоці її повсякденного життя, відірваного від реального народу. Раїса "рвалась із шкільних стін на волю, на службу "народові", але, коли вона потрапила в рідне село, то "там не було того улюбленого страдника, народу, він був десь далеко, в Росії; на селі були самі мужики, яких Раїса добре знала і не дуже любила". В "Лялечці" він критикує народницьку ідеалізацію села, сільської школи і, головне, народницької інтелігенції, що деградувала і вироджувалась, і навіть ширше – критика спрямовується проти самої народницької ідеології, яка в ті роки перероджувалася і не могла вказати правильних шляхів своїм послідовникам. Перевага психологічних малюнків над "подійністю" як жанрова ознака "Лялечки" (надалі це не раз зустрічатимемо у Коцюбинського), трактування "подій" в грубувато-комедійному дусі, переведення трагедійного мотиву запізнілого й неподіленого кохання в план сатиричний (народолюбка стає помічницею попа у всіх його справах, включаючи підготовку промов у церкві й нагляд за сапальницями) — все це становить ідейно-художню своєрідність твору.

У 900-х роках Коцюбинський виступає яскравим представником соціально-психологічної новелістики ("На камені", "Поєдинок", "Цвіт яблуні", цикл "З глибини", "У грішний світ"). Для його творів характерна виняткова пластичність образів, мальовничість описів природи, стислість і лаконічність оповіді, використання засобів суміжних мистецтв, їм властивий гострий драматизм і напруженість дії, різкі контрасти, незвичайні асоціації. Переважає безпосереднє ліричне самовираження характерів дійових осіб, передача об'єктивного світу речей і явищ через уявлення і почуття героїв (звідси музикальність прози Коцюбинського). Новела "Цвіт яблуні" була в українській літературі новаторською за темою. Письменника цікавить тут основне питання естетики – ставлення мистецтва до дійсності – і, як окремий (але надзвичайно важливий) момент того ж питання, особливості творчого процесу, психологія виникнення образу. Внутрішній психологічний сюжет етюду ускладнюється тим, що в незвичайній трагічній ситуації перебуває не просто батько, а ще й митець. І його до краю напружена пам'ять фіксує, занотовує мимоволі кожну подробицю трагедії, його очі й мозок "жадібно ловлять усі деталі страшного моменту... і все записують... І те велике ліжко з маленьким тілом, і несміливе світло раннього ранку, що обняло сіру ще хату... і забуту на столі, незгашену свічку, що крізь зелену умбрельку (ковпачок) кидає мертві тони на вид дитини... і порозливану долі воду, і блиск свічки на пляшці з лікарством...".

Прекрасною художньою знахідкою новеліста став символічний образ яблуневого цвіту. Жорстокість смерті, трагедію батька особливо чітко відтінюють "рожеві платочки" цвіту яблуні, машинально зірваного героєм. Образ зірваного цвіту глибоко входить у душу нещасного батька, асоціюється в уяві читача з передчасно перерваним життям дитини, стає тим завершальним акордом, який характеризує справжній мистецький твір. У циклі алегоричних мініатюр "З глибини", що складається з чотирьох поезій у прозі ("Хмари", "Утома" — 1903, "Сон" і "Самотній" — 1904), Коцюбинський знову торкається питання про значення мистецтва і вважає завданням поета — закликати до активної діяльності. Душа поета уявляється йому переповненою скорботами світу, теплою од жалю й невиплаканих сліз. Вічно невдоволена, у вічних пошуках, вона завжди неспокійна, палає великим і праведним гнівом. Ідейно-художня своєрідність твору "Persona grata" (1907). Через переживання й уявлення арештанта Лазаря, якого зробили тюремним катом, розкри-вається політика самодержавства (страти, насильство), при якій поважною особою ("persona grata") ставав кат. Тонко аналізуючи психологію Лазаря — темної, неосвіченої людини, яку жандарми зробили вбивцею, письменник підкреслює, що він, однак, "кращий за тих, що звеліли вбивати, бо не сокира рубає, а той, хто її держить". Серед творів малої форми "Intermezzo" посідає особливе місце не лише в творчості М.Коцюбинського, а й у тодішній українській новелістиці в цілому.

Уся образна система твору – композиція, чергування внутрішніх ліричних підрозділів, яке передає мінливість настроїв і хід складного психологічного процесу, що відбувається в душі головного героя; взаємодія персонажів: умовно-алегоричних ("моя утома", "залізна рука города", "людське горе") і соціальне конкретизованих (передовий митець і "мужик"); картини природи, повні життя і руху; контрасти безжурного, спокійного ("кононівського поля") і трагедійного (спомини героя про тих, з яких "витекла кров в маленьку дірку від солдатської кульки") – веде читача до пізнання важливих соціальних істин часу. Життя на лоні природи, де "над всім панує тільки ритмічний, стриманий шум, спокійний, певний у собі, як живчик вічності", заспокоює напружені нерви героя, якого втомило місто. В "Intermezzo" природа виступає як одна з дійових осіб, що рухають розвиток сюжету. Наскрізним образом "Intermezzo" є образ сонця: "Ти сієш у мою душу золотий засів — хто знає, що вийде з того насіння? Може, вогні?" Так пейзаж, ще тісніше, ніж у попередніх творах, пов'язаний з внутрішнім "я" героя, виступаючи в ролі своєрідного персонажа, психологічно вмотивовує наступний акт лірико-епічного твору — повернення героя до лав революційних діячів. Адже та "молода сила", яку відчуває він у природі, те тремтіння життя і велике жадання, клекіт "в соках надії" є поетичним уособленням не лише природи як такої, а й нових, перспективних явищ людського життя XX ст. Лірична сповідь героя передає збентеженість його вкрай схви¬льованої душі, його нервове напруження, що виявляється в різких словах про людину взагалі, у звинуваченні людини за свою втому. Перевтома героя в страшні роки реакції, обурення й жах від людей, що не раз кидали в його серце "як до власного сховку, свої надії, гнів і страждання або криваву жорстокість звіра", пояснюють його нинішню, висловлену, до того ж, цинічно, байдужість до всього, пов'язаного з людиною, її життям і діяльністю.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал