Лекція модернізм в українській культурі кінця ХІХ початку ХХ ст Модернізм система художніх цінностей кінця ХІХ початку ХХ ст



Сторінка17/29
Дата конвертації28.12.2016
Розмір1.24 Mb.
ТипЛекція
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   29

Б. Лепкому належать теоретична праця "До питання про переклад ліричних поезій" (1933), ряд мистецтвознавчих публікацій ("Шевченко про мистецтво", Зальцведель, 1920). Разом з О. Поповичем, А. Крушельницьким та О. Кульчицькою уклав перший незалежний від польської Ради Шкільної народний буквар, виданий 1918 р. у Вецлярі, перевиданий 1920 р. в Станиславові. Б. Лепкий здійснив науково-текстологічну та редакторську підготовку одно-, три- і п'ятитомника поезій та прози Т. Шевченка (вийшли 1918 — 1920 в "Українській Накладні"; Київ — Лейпціг — Коломия; останнє — з життєписом, коментарями, увагами і поясненнями), підготував до друку кілька популярних однотомних видань Шевченківського "Кобзаря" та поему "Гайдамаки". Для берлінського видавництва Я. Оренштайна відредагував "Приказки" Є. Гребінки (1918), "Співомовки" С. Руданського (1919), підготував до друку третє видання "Історії України" М. Аркаса, доповнивши його передмовою, примітками та 32 власними ілюстраціями. Берлінському видавництвові "Українське Слово" відредагував твори О. Стороженка, Ю. Федьковича, Я. Щоголів, І. Котляревського, "Суєту" І. Карпенка-Карого, повісті та "Кобзар" Т. Шевченка; здійснив наукову підготовку двотомного видання творів Є. Гребінки (Берлін, 1922), тритомного — Марка Вовчка, чотиритомного — П. Куліша (Берлін, 1922 — 1923) та ін., двох антологій: української поезії "Струни" у двох томах (Берлін, 1922) та прози "Рідне слово". Випустив кілька словників для польських шкіл.

Переклав польською мовою: "Слово о полку Ігоревім" (Краків, 1905; переклад високо оцінив І. Франко у "Літературно-науковому Вістнику", 1906, кн.3), збірку новел М. Коцюбинського "В путах шайтана" (Броди, 1906); Видав у перекладі польською мовою: збірку новел українських письменників "Молода Україна" (Варшава, 1908), разом із Владиславом Орканом — антологію українських поетів (Львів, 1911), у серії "Слов'яни" — "Нарис української літератури" (Краків, 1930), працю "Література українська" (Варшава, 1933).

Опублікував монографічне дослідження творчості Ю. Словацького.

Співавтор (з Петром Зайцевим) перекладів польською творів Т. Шевченка (книга "Т. Шевченко. Поезія" (Варшава, 1936), опрацював бібліографію творів Т. Шевченка у перекладах польською. Редактор ХІV-томного українського "Повного видання творів Т. Шевченка" і ХІV-томного "Повного видання творів Т. Шевченка" польською мовою. Переладав українською твори М. Конопніцької, А. Міцкевича, Г. Гейне, П.-Б. Шеллі, І. Крилова, М. Лермонтова, О. Пушкіна, В. Короленка, польською — М. Рильського, П. Тичини та ін.

Образотворча діяльність

Як художник залишив, крім уже згаданих творів, автопортрети, портрети дружини, дітей, сестри, А. Чайковського та інших письменників, І. Богуна, О.Барвінського, ілюстрації до народних пісень, казок, творів Т. Шевченка та інших українських авторів, оздобив віньєтками, заставками, портретами "Приказки" Є. Гребінки (1918), "Байки" І. Крилова, збірник братів Грімм "Русалка й інші казки", "Співомовки" С. Руданського (всі три — 1919), антологію "Струни" (1922) та ін. Спроектував обкладинки до повістей І. Нечуя-Левицького та кількох віденських календарів. Проілюстрував деякі власні твори, в тому числі збірку "За люд", виконав обгортки до циклу повістей про І. Мазепу, до повісті "Під тихий вечір". 1932 р. На відзнаку 60-річчя Б. Лепкого художники організували в Кракові виставку його робіт, де були представлені картина "Мадонна" (олія; Ванзеє, Німеччина, 1923), портрети, пейзажі, численні малюнки та ілюстрації до книжок.

У Кракові Б. Лепкий зібрав галерею картин та колекцію різьбярських робіт визначних українських митців, зберігши цінні пам'ятки культури (портрет І. Мазепи роботи О. Куриласа, портрети і пейзажі І. Северина, портрети Лепких авторства М. Бойчука, краєвиди І. Труша, П. Холодного, різьбярські твори М. Гаврилка, Г. Крука, Н. Кисілевського та ін.); тут на прохання П. Холодного здійснював нагляд за технічним виконанням його вітражів для церкви у Мразниці біля Борислава; після смерті цього художника присвятив йому вечір у краківській "Просвіті". Автор спогадів про українських та польських художників, культурно-мистецьку атмосферу в Галичині кінця XIX — початку XX століть.

Значення творчості

За кількістю написаного Б. Лепкий поступається в українській літературі тільки І. Франкові. Загалом творча спадщина Б. Лепкого складає понад 80 власних книг, у тому числі цикл романів "Мазепа", повісті, оповідання, казки, спогади, збірки віршів та поем, а також переклади, літературознавчі розвідки, статті літературного та мистецького спрямування, опубліковані у численних газетах, журналах, альманахах, календарях, збірниках; він — упорядник і видавець 62 томів творів української класики з ґрунтовними дослідженнями, примітками, коментарями. Бібліографія творів Б. Лепкого становить до тисячі позицій. Б. Лепкий приятелював з письменниками В. Стефаником, В. Орканом, С. Яричевським, М. Яцківим, О. Луцьким, М. Вороним, художниками М. Бойчуком, І. Трушем, О. Новаківським та ін. Листувався з І. Франком, М. Коцюбинським, О. Барвінським, В. Гнатюком, В. Щуратом, З. Кузелею, М. Кічурою, Ольгою Кобилянською, Оленою Кисілевською та ін. Твори Б. Лепкого перекладені польською, російською, чеською, німецькою, англійською, угорською, сербською, португальською та іншими мовами. Письменник помер 21 липня 1941 р. у Кракові, похований тут на Раковецькому цвинтарі (поле XXXIV, південний ряд, гробівець Szajdzieckich), у гробівці свого товариша Ігнатія Шайдзіцького. На надгробку є напис українською мовою "Богдан Лепкий поет" і встановлений у 1972 р. барельєф письменника (скульптор Григор Пецух).

Його пісню використано у стрічці "Секретний ешелон" (1993).

Б. Лепкий акцентував увагу на трансцендентних ірраціональних проблемах, які впліталися у пізнання таємниць людського буття, він неначе пензлем малював образи своїх персонажів ("Скапи", "Кара", "Жертва"), а його поезії в прозі своєю настроєвістю характеризували найглибші внутрішні порухи ("Жінка з квіткою", "Не виходимо з хати", "Лежав при відчиненім вікні"). Трагічним пафосом пройнятий твір Б. Лепкого "Двоє дітей". Братик-каліка і сестричка-красуня під час війни опинилися в межовій ситуації — заблукали у чужій країні, не знаючи мови, втративши батьків, відчули себе закинутими та самотніми. Розв’язка дитячої муки — болісна. Багата пані "побачила дітей і зіскочила до них. Хлопчикові золотий гріш у руку ткнула, дівчинку по голові гладить: "Бідна, бідна! Хочеш, заберу тебе з собою, у мене гарно. Суконки тобі пошию, біле ліжечко дістанеш, а як чемна будеш, то за свою візьму, бо я дітей не маю. Хочеш?". Останні слова заможної жінки свідчать про відсутність чуття такту: виокремивши красуню, вона принизила гідність каліки, образила дитину, додала обом ще більше болю та переживань. Лаконічна відповідь з уст дівчинки — "не хочу" — піднімає її на вищий моральний щабель. Сестричка збагнула, що рідна людина без неї пропаде, що вони потрібні одне одному. Великодушним виявився і хлопчина: "Їдь, Ганусю, їдь! — радить дівчинці братчик, а голова йому ще глибше між рамена лізе". Із процитованого видно, що розлука болісна для малого (це простежується на рівні жесту дитини), але він поступається власними почуттями, оскільки підсвідомо розуміє, що для сестрички так буде краще. Це — свідчення жертовної, християнської любові. Діти не пішли на компроміс, залишилися разом, можливо, не усвідомлюючи, що прийняли непоблажливу долю, не розуміючи до кінця, що їх чекає в майбутньому. Фінал твору Б. Лепкий залишає відкритим: "Повіз поїхав, а вони дальше пішли. Дівчинка, як образ, і хлопчик-каліка".



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал