Лекція модернізм в українській культурі кінця ХІХ початку ХХ ст Модернізм система художніх цінностей кінця ХІХ початку ХХ ст



Сторінка14/29
Дата конвертації28.12.2016
Розмір1.24 Mb.
ТипЛекція
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   29

Символізм – це стильова течія модернізму на етапі його становлення. Він мав великий вплив на формування естетики і поетики майже всіх модерністів. Разом з імпресіонізмом став у 10-30-і роки своєрідною школою, абеткою новітнього мистецтва. Але як перший етап має відчутно перехідний характер, тобто тісніше, ніж інші течії, пов'язаний з попередньою літературною епохою, особливо зі спорідненим йому романтизмом XIX століття. Загалом символізм можна класифікувати як відновлення засад романтичного мистецтва на новому етапі його осмислення.

В галузі змісту так чи інакше виявляє себе філософія двох світів: світу людського тіла (сюди входить суспільне життя, соціальні проблеми, матеріальні потреби) і світу духовного (це вищі моральні цінності, ідеали, духовні потреби, мистецтво). Хоча вище знаходиться світ духовних потреб, але у процесі життя перемагає матеріальний світ. Звідси – пафос безнадії, зневіри, прихований чи очевидний сум, розпач. Тому у ставленні до соціальних реалій символізм виявляє або зневагу як до нижчого світу і небажання робити його об'єктом творчості, або його окарикатурення, зображення абсурдності бездуховного існування. Змінюється ієрархія художніх засобів. Замість ритміки, як у класичному силабо-тонічному вірші, головний щабель все частіше посідає художній образ, а саме - символ. Розробляється поетика символічного зображення. Всі предмети і явища природи є одночасно символами. Символи розташовуються на межі двох світів - матеріального, видимого і духовного, невидимого, майже непізнаваного. Мова символів - це мова знаків, натяків на вище, потойбічне. Все у тексті символічне, тобто має подвійне значення: пейзаж, дія, діючі особи, кольори, звуки тощо. Символічне – система символів. Символізм повністю стверджує свій принцип, якщо відтворює свідомість речі як символ, а символ як міфи. Відкриваючи у речах навколишньої дійсності символи як свідчення іншої дійсності, символізм робить цю дійсність означальною. Символізм поділяли на реалістичний та ідеалістичний. Для реалістичного символізму символ служить єднанню окремих особистостей, причому їх єднання досягається загальними містичними спостереженнями, осягненням спільної для всіх об’єктивної сутності. В ідеалістичному символізмі символ – умовний знак, яким обмінюються прихильники індивідуалізму, поетичний засіб взаємного зараження людей одним суб’єктивним переживанням. При неможливості сформулювати попередніми засобами словесного спілкування результати накопичення психологічних багатств. Яскравим представником-символістом був М.Яцків. Він чи не найяскравіше зобразив відчуження людини.

Майстер слова зумів психологічно розкрити цю грань буття у новелах "Чорні крила", "Дівчина на чорному коні", "Архітвір", "Звела з дороги", "Зерно гірчиці", "Білі вівці". На думку І. Денисюка, "ідеальним героєм модерністичної прози був митець, який зарозуміло й з презирством дивився на світ та юрбу" [79, с. 181]. Цю тему письменник детально висвітлив у оповіданні "Поганство юрби". Тут простежується вплив ідей Ф. Ніцше, який протиставив "індивідуалізм" "масовізму". Автор глибинно відтворював психологічний стан самотності своїх героїв-митців ("Боротьба з головою", "Сфінкс" та ін.). Говорячи про екзистенціальне бачення В. Винниченка, В. Панченко зазначав: "Заратустра Фрідріха Ніцше прокладав дорогу "новій людині" Володимира Винниченка. Соціалістичні ідеї парадоксальним чином поєдналися в українського письменника з ніцшеанськими". Так з’явився у літературі новий герой-індивідуаліст, сильна особистість, "надлюдина", яка проявляла себе і заявляла про своє інше Я. Такий герой є і в Ольги Кобилянської, і в М.Коцюбинського, і в М. Яцківа, й у В. Винниченка. У творах останнього, на думку Д. Наливайка, "знаходимо різні струмені — імпресіоністичний і символістський, експресіоністський, психоаналітичний та інші. Але вихідною основою і однією з констант його творчості є натуралізм…". Водночас об’єднувальною домінантою всіх вищезазначених тенденцій є екзистенційність. Ця світоглядна позиція автора, викладена в екзистенц-ключі, переходила із твору в твір. Зауважимо: для натуралізму, за Д. Наливайком, характерна "подвійна сутність". Герої В. Винниченка "…належать до обох світів, природи і суспільства, і саме в цьому їхня "краса і сила", як і їхня незвичайність на тлі тогочасної української літератури". Для екзистенціалізму також характерна амбівалентність: людина двомірна, у ній поєднуються внутрішній та зовнішній світи, і той внутрішній мікрокосмос ще складніше пізнати, ніж зовнішній. "З давніх-давен специфічною ознакою людського існування вважався "внутрішній" — духовний — світ людини, що принципово не може бути зведеним до емпірично-тілесної його дійсності і тому "замежовий" ("потойбічний") щодо тілесно натуралістичного її (людини) буття.

Імпресіонізм, який визначив обличчя живопису другої половини XIX столітті, у літературі став лише стильовим рухом, який спочатку збігався з символізмом, а згодом позначився на стилі всієї модерністської прози. З імпресіонізму починається тісна взаємодія літератури і живопису, особливо активне використання літературою художніх засобів, притаманних живопису, характерне для модернізму в цілому. Це дає можливість розширити палітру засобів опосередкованого самовиразу. Імпресіонізм покликаний опосередковано (через певну картину, частіше пейзаж) передати тонкі нюанси настрою. Імпресіоністичне зображення легке, прозоре, просякнуте домінантою якогось суб'єктивного бачення. Емоційно забарвленим стає все: фонетика, інтонація, використані у зображенні кольори і звуки. Імпресіоністичний текст завдяки цьому діє на почуття читача, минаючи свідомість. Художня мова імпресіонізму спирається на метафоричний епітет і загалом надає перевагу численним означенням. Використовується безліч прийомів, здатних зробити зображення хистким, прозорим, аби крізь нього проглядала особистість автора в її здатності відчувати неповторно. Імпресіонізм зосереджений на зображенні тонких почуттів і емоційних станів, тому він користується посилено детальним описом. У цьому плані головний попередник імпресіонізму - сентименталізм. Імпресіонізм вважав завданням витончене відтворення особистісних вражень та спостережень, миттєвих відчуттів та переживань. Вони вірили, що світ являється нам у відчуттях, а відтак передача конкретних вражень від того чи іншого конкретного явища, образу, сприйнятого зором художника дозволить досягти нічим не спотвореної правди дійсності. Імпресіонізм, декларуючи своїм завданням фіксацію конкретних нічим не опосередкованих чуттєвих вражень, котрі максимально наближені до правди дійсності, як вона дається людині, представляв значно більший простір для прояву суб’єктивного начала, ніж реалізм і натуралізм.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал