Лекція модернізм в українській культурі кінця ХІХ початку ХХ ст Модернізм система художніх цінностей кінця ХІХ початку ХХ ст



Сторінка11/29
Дата конвертації28.12.2016
Розмір1.24 Mb.
ТипЛекція
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   29

Першою мову про неоромантизм в українськiй лiтературi рубежу столiть повела Леся Українка. Уся перехiднiсть тої епохи в умовах становлення нового мистецтва засвiдчувала проблематичнiсть називання нового стилю, який зароджувався у творах письменникiв всупереч народницьким iдеологiчним догмам i вiдповiдно традицiйним народницьким стилям. Помiтивши у ньому прояви романтичного вiдчуження iндивiдуальностi, протест проти оточуючого середовища i пориви ins Blau, українська поетеса у виступi про ранню творчiсть Винниченка назвала нову стильову течiю "новоромантизмом". На її думку, у лiтературi того перiоду найсильнiше неоромантизм розвинувся у прозi Ольги Кобилянської. Назагал, на її глибоке переконання, зародження українського неоромантизму було логiчною, зумовленою культурними процесами у Європi та свiтi необхiднiстю становлення нової української лiтератури. Для неоромантизму, як зазначала Леся Українка, "людина юрби перестає бути бутафорською приналежнiстю, як це було у старих романтикiв, манекеном для примiрки костюмiв, пошитих iз людських документiв, як це було у натуралiстiв". Неоромантики прагнули творити художній свiт, форма якого освоювалась i подавалась би з рiзних точок зору i оцiнювалась би через внутрiшнє першовiдкривання задiяних в iсторiю героїв. Тут вже "людина юрби" - людина у повному значеннi слова, але вона не виведена iз юрби, не поставлена на самотi... для художньої студiї... Кожна особистiсть суверенна, кожна людина, якою вона не була би, є герой для самої себе i частина середовища по вiдношенню до iнших". Ця визначальна риса, на думку Лесi Українки, служила критерiєм для iстинного розумiння i оцiнки творiв письменникiв-неоромантикiв.

Творчість Лесі Українки багато в чому визначає розвиток модерністських тенденцій у літературі ХХ ст.

Її неоромантична, символістська поезія та драматургія означили на рубежі віків увагу до нових цінностей, нових філософських, буттєвих проблем. Йдеться насамперед про зосередження на внутрішньому світі людини, на індивідуальній психології, яка тепер уже менше опосередковується суспільними впливами. Модерна естетика стала визначальною у творчості поетеси не одразу. Утвердження нових цінностей означало розрив зі старими святощами, колишніми авторитетами. Індивідуалізм, горда самодостатність сильної особистості ставали ідеалами молодого покоління, яке вже не задовольнялося закликами до громадської, суспільної роботи й боротьби. Поезія, краса ставали вищою цінністю. Бачимо, як від збірки до збірки Леся Українка все послідовніше й одвертіша в обстоюванні пріоритету індивідуальної свободи, свободи вибору і свободи творчості. Питання нового, модерного мистецтва стало для Лесі Українки чи не основним. Естетичне і культурне обґрунтування нового мистецтва займало поетесу і теоретично (теорія "новоромантизму"), і практично (у драмі "У пущі", де ідея "нового" мистецтва поставлена у зв’язок з естетичним декадансом, громадським утилітаризмом і буржуазним прагматизмом). Мистецька й соціальна драма скульптора Річарда Байрона, подібно до Кассандри, окреслюється розірваним комунікативним контекстом, в якому індивідуально-творчий порив і громадсько-утилітарний принцип несумісні.

Її неоромантичні персонажі-бунтарі вирізняються насамперед вольовитістю, цілеспрямованістю та стоїчною готовністю до боротьби й протистояння загалові. У 1898 році у "Літературно-науковому віснику" з’являється стаття І.Франка про творчість Лесі Українки, в якій він ставить поетесу в один ряд із Шевченком: "Від часу Шевченкового "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте" Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хорої дівчини". Справді, це була людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування. Її талант виявився у багатьох різновидах літературної праці – поезії, драматургії, прозі, літературній критиці і публіцистиці, перекладацькій роботі і фольклористиці. На початку 1893 р. у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки – "На крилах пісень", яка, за оцінкою Франка, становить без сумніву найважливіший поетичний здобуток української оригінальної літератури за 1892 рік.

Збірка перейнята мотивами стоїчної боротьби з долею, не новими, зрештою, в тодішній українській літературі, багато в чому наслідувальними закликами до самопожертви, до служіння рідному народові. Однак мотиви стоїчного протистояння набували у Лесі Українки, яка з раннього дитинства була змушена боротися з тяжкою недугою, особистісного забарвлення. У збірці авторка ще охоче використовує риторичні фігури безпосереднього звертання до адресата – України, народу, рідного краю... Знаходимо тут узвичаєні образи тяжкого шляху й колючих тернів уздовж нього, негоди і "темної ніченьки", провідної зорі й омріяної "волі гожої". Етика боротьби у Лесі Українки – це етика гордої жертовності. Її лірична героїня зрікається безсилих сліз, яких так багато пролили попередники. Сліз, що ллються від безсилля, - треба соромитись. У вірші "І все-таки до тебе думка лине" авторка формулює знаменитий афоризм – "Що сльози там, де навіть крові мало!" Тим, хто живе серед бурі, в епоху боротьби й героїки, слід забути "журбу безсилля". Життєві обставини, в яких доводилось працювати письменниці, постійно висувають на передній план у її творчості проблеми митця і суспільства, завдання поета. Потреба в лікуванні, відірваність від дому, друзів, неможливість активної практичної діяльності гнітили Лесю Українку: "не можна, гріх бути інвалідом, коли так багато роботи і так мало людей".1899 року у Львові виходить друга збірка поезій – "Думи і мрії". Свою сучасність авторка, у згоді з романтичною вірою, оцінює як підле міжчасся, тюремне скніння, "часи глухонімії". Це – існування без подвижництва, без героїки й боротьби, без тріумфальних вінків. Співчутливі мотиви, оплакування народної недолі й заклики до невтомної праці сівача-просвітителя, що були визначальними для першої книжки, у цій і наступній поетичній збірках поступаються місцем афористичним гаслам непокори й індивідуального протистояння: любов тепер переплетена з ненавистю... Сліпа доля, всупереч якій лірична героїня сіяла квітки на морозі й шукала між хмарами провідну зорю в найтемнішу ніч, тепер зовсім втратила силу.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал