Лекція менеджмент різновид професійної організаційно-управлінскої діяльності



Скачати 114.23 Kb.
Дата конвертації13.12.2016
Розмір114.23 Kb.
ТипЛекція
Лекція 1. МЕНЕДЖМЕНТ - РІЗНОВИД ПРОФЕСІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Термін "Менеджмент" (MANAGEMENT) американського походження і дослівно на інші мови не перекладається, однак, за своєю суттю є аналогом терміну "управління" відносно соціально-економічних процесів на рівні підприємства (під підприємством розуміється, як підприємство - виробник продукції, так і фірма, акціонерне товариство та ін). Поняття "виробничий менеджмент" можна характеризувати, як керування виробничо-господарською діяльністю підприємства в умовах ринкової економіки.

У зарубіжній науці управління підприємством слід виділити чотири концепції, які внесли відповідний внесок у розвиток сучасної теорії і практики управління.

Концепція наукового управління. Історично прийнято вважати, що процес управління виробництвом вимагає розподілу функцій між учасниками цього процесу. Перша робота в цьому напрямку належить англійському математику Чарльзу Бебіджу (1832 р.), в якій він розглядав питання раціонального розподілу функції при управлінні виробництвом, пов'язаних з виготовленням деталей машин, з метою зменшення трудовитрат.

Однак основоположником наукових методів в організації управління є американський інженер Ф. Тейлор, який на початку XX століття висунув ідею про систему управління, яка основана на функціоналізації праці у сфері управлінської діяльності. Його ідея полягала в виділенні окремих функцій управління виробництвом і закріплення за ними спеціально підготовлених робітників. У книзі Ф. Тейлора "Принципи наукового управління" вперше менеджмент характеризується, як науковий напрям, що опирається на точні закони і правила, які поділяють планування та фактичне виконання робіт. Він писав що "функціональна адміністрація складається з такого розподілу робіт в управлінні, щоб кожен службовець від заступника директора до нижчих посад повинен був виконувати як найменше число функцій". Автор зробив висновок, що управління це самостійна спеціальність, що вимагає високої кваліфікації.

У 30-х роках нашого століття сформувався науковий напрям в теорії організаційного управління, оснований на поділі управлінської праці за функціональною ознакою, яка забезпечує найбільшу спеціалізацію органів управління і за кількісною ознакою, яка забезпечує кожний орган управління завантаженою виконуваною роботою відповідно до своїх можливостей. Для кількісної оцінки обсягів робіт по управлінню необхідно, щонайменше, встановити граничне число підлеглих для органів різного рівня.

Істотний вплив на теорію управління зробили розвиток науки і техніки, зокрема, кібернетика, теорія систем і ін. Почали застосовуватися методи дослідження операцій.

Для вирішення загальних проблем і принципів управління виробництвом набула поширення Концепція адміністративного управління. При цьому було сформульовано поняття "Організаційної структури" підприємства, як замкнутої системи внутрішніх взаємозв'язків. Основна увага приділялася цілеспрямованій поведінці різних груп в процесі управління виробництвом, де власне управління розглядалося, як процес вирішення конфліктів між різними групами. Ця концепція одержала також назву класичної школи управління. Один з представників цього напряму А. Файоль вважав, що "управляти - це означає передбачати, організовувати, розпоряджатися, контролювати", в його термінології управління це адміністрування.

В рамках цієї концепції були зроблені спроби перенести в сферу формування організаційних структур принципи аналізу та синтезу технічних систем управління, проте виявилося, що без урахування поведінки людини в колективі такий метод був ефективним тільки для вирішення таких чисто технічних завдань, як розміщення обладнання, планування перевезень і т.п.

Подальший розвиток наукового управління йшов по лінії вивчення та оцінки поведінки людини, пов'язаний з проблемами прийняття рішень в процесі управління виробництвом. Відповідно до цього з'являються: концепція управління з позиції психології людських відносин і концепція з позиції науки про поведінку.

Один з авторитетних представників першої з цих концепцій А. Маслоу стверджував, що мотиви вчинків людей у процесі виробництва далеко не вичерпуються матеріальними міркуваннями. Велике значення отримують інші потреби, які можуть бути задоволені в результаті зміни взаємовідносин між робітниками і менеджерами, взаємовідносин у колективі, і що ці взаємовідносини є значним резервом підвищення продуктивності праці. Тому один з напрямків менеджменту - практичне рішення організаційних проблем в колективі.

Концепція управління з позиції науки про поведінку людини отримала свій розвиток в 60-і роки. Тут розглядаються аспекти соціальної взаємодії членів колективу, характеру влади і авторитету, особистості керівника та ін. Ця концепція особливо чітко відображає роль менеджера при управлінні виробництвом, у ній обґрунтовується необхідність свідомого регулювання процесів розвитку виробництва в умовах ринкових відносин. У зв'язку з цим один з важливих аспектів цієї концепції спрямований на так зване "планування продукту", що охоплює систему заходів щодо вивченню ринків збуту, активізації попиту й одержання максимально можливого прибутку при реалізації продукції, тобто концепція є джерелом практичних рекомендацій з розробки нових форм і методів організації виробничо-господарської діяльності підприємства. Одним з документів що регламентують таку діяльність менеджера є "Бізнес план" підприємства, зміст якого буде розглянуто в іншій главі.

Всі перераховані вище концепції менеджменту направлені на вдосконалення стратегії управління підприємствами з метою отримання максимального прибутку.

Розвиток теорії управління виробництвом дозволило більш обґрунтовано підійти до вирішення проблеми функціонування організаційних структур з урахуванням розподілу функцій в апараті управління підприємством, а також розподіл на цій основі обов'язків, прав і відповідальності між окремими особами і підрозділами підприємства за рівнями ієрархії.

В простому випадку задачу побудови організаційної структури підприємства можна представити як задачу розподілу функцій управління між його структурними підрозділами.

Нехай на підприємстві набір функцій управління п, для виконання яких створюється п структурних підрозділів, причому відомий ефект виконання -ї функції -м підрозділом. При цьому потрібно розподілити функції між підрозділами так, щоб сумарний ефект виконання функцій досягав максимального значення, тобто



де = [0,1], 0 - якщо -а функція не виконується -м підрозділом, 1-якщо -а функція виконується -м підрозділом, тоді рішенням задачі є матриця, яка задовольняє умову:



.

У зв'язку з тим, що на підприємствах звичайно функцій значно більше ніж може бути створено підрозділів і ці функції значною мірою пов'язані між собою, така задача є класичною і на практиці реалізується рідко.

Практична ж задача здебільшого складається в декомпозиції безлічі функцій управління, при цьому число підмножин на яке проводитиметься розбиття невідоме, також невідома і оцінка ефекту виконання функцій тим чи іншим підрозділом, а загальний ефект декомпозиції в більшості випадків не оцінюється сумою локальних ефектів. Взагалі задача побудови організаційної структури підприємства в загальному випадку є дуже складною і відноситься до "слабко структурованих" проблем, які формалізуються лише частково і вимагають для свого рішення змістовних та експертних оцінок. Труднощами формалізації організаційних структур при вирішенні задач, пов'язаних з їх оптимізацією, є й те, що їх основним елементом є людина, формалізація якостей якої в даний час не є можливою.

В нових економічних умовах вимоги до рівня управлінської діяльності суттєво посилюються в бік все більшого вирішення практичних завдань управління виробництвом, як у середині країни, так і у зовнішньоекономічній діяльності. Ця діяльність у перспективі буде залежати від науково-технічного рівня галузей, в т.ч. від характеру продукції, що випускається, оснащеності виробництва новітніми технічними засобами, активної участі у зовнішньоекономічних зв'язках та ін. Проте визначальним фактором стане формування і розвиток ринку. Все це, а також нові форми власності, право підприємств самостійно розпоряджатися результатами праці, в т.ч. визначати необхідні трудові та фінансові ресурси, розподіляти прибуток, виходити на зовнішній ринок створює об'єктивні умови застосування виробничого менеджменту в діяльності підприємств. Ринкова економіка пред'являє до спеціаліста-керівника (особливо до тих, хто приймає стратегічні рішення) більш високі вимоги, ніж планова. У зв'язку з цим головне завдання виробничого менеджменту - створення організаційної культури, творчого клімату, економічних умов стимулювання працівників на нововведення, ініціювання технологічних, технічних та організаційних змін. Виходячи з цього є можливим сформулювати сутність виробничого менеджменту.

Виробничий менеджмент є самостійний видом професійної діяльності, який спрямований на досягнення намічених цілей шляхом раціонального використання матеріальних, трудових, фінансових та ін. ресурсів у процесі виробництва з застосуванням принципів і методів економічного механізму менеджменту.
Виробничий менеджмент характеризується:


  • орієнтацією підприємства на потреби ринку;

- прагненням до підвищення ефективності виробництва з найменшими витратами, тобто до його інтенсифікації;

- господарською самостійністю, свободою прийняття рішень, тими, хто несе відповідальність за кінцеві результати виробництва;

- коригуванням цілей і виробничих програм, залежно від стану ринку;

- використанням актуальної інформаційної бази з комп'ютерною технологією для різноманітних розрахунків при прийнятті оптимальних рішень.


Характеристику виробничого менеджменту доповнюють його методологічні аспекти. З цієї точки зору виробничий менеджмент можна розглядати як:

  • організацію управління виробничим процесом у напрямку отримання прибутку (серединне фірмове управління);

  • орган управління виробництвом (структура управління);

  • рівні управління, в т.ч.:

Top Management - вища ланка управління;

Middle Management - середня ланка управління;

Lover Management - низова ланка управління;


  • систему управління виробництвом;

  • організацію роботи колективу (тобто роботу з людьми) для досягнення цілей найбільш раціональним способом;

  • управління соціальними об'єктами (метою яких не є прибуток): школами, лікарнями та ін.;

  • процес прийняття управлінських рішень, є результатом зворотного зв'язку з обставинами, що виникають у процесі функціонування виробництва, а також з вищим середовищем (ринком і ін.)

У підсумку перераховані аспекти виробничого менеджменту можна звести до чотирьох видів:



  • економічний аспект - його зміст складає управління виробничими процесами, при якому досягається координація використання матеріальних, трудових та ін. ресурсів, необхідних для ефективного досягнення мети;

  • соціально-технологічний аспект - його утриманням є система влади (взаємини між керівником і підлеглими), а також соціальна функція в широкому сенсі;

  • правовий аспект - аспект структури державних, політичних і економічних інститутів, а також законодавство, включаючи податкову політику та ін.;

  • організаційно-технічний аспект - що включає оцінку ситуацій, систематичну роботу над цілями і завданнями виробництва (їх коригування), розробка стратегій, а також організацію, керівництво і контроль, необхідні для їх досягнення.


Всі види й аспекти виробничого менеджменту можна розділити на три стадії:

  • стратегічне управління, що включає розробку цілей менеджменту, прогнозування результатів перспективне планування;

  • оперативне управління, що включає організацію необхідних структур управління виробництвом і керівництво цими структурами;

  • контроль включає аналіз досягнутих результатів та розробку заходів щодо вдосконалення виробництва.


Лекція 2. ВИРОБНИЧИЙ МЕНЕДЖМЕНТ І ЙОГО ЗВ'ЯЗОК З ВИРОБНИЧИМИ ПРОЦЕСАМИ
Виробниче підприємство завжди є об'єктом управління по відношенню до якого розглядається виробничий менеджмент, що становить основну частину системи управління підприємством. Іноді об’єкт управління називають керованою системою, а власне систему управління - управляючою системою.

Системи управління можуть бути класифіковані в залежності від об'єкта управління. Так наприклад один з можливих варіантів - ранжирування систем за рівнем об'єкта управління. До першого верхнього рангу можуть бути віднесені соціально-політичні й економічні системи управління на державному або регіональному рівні, де управління носить громадський характер.

Другий ранг може бути представлений системами управління виробництвом, в яких управління направлено на краще використання ресурсів і в кінцевому підсумку отримання максимального прибутку.

Третій нижній ранг може включати біологічні (живі істоти), фізичні (механізми, автоматика) системи управління, або їх поєднання - біофізичні системи.

Дана класифікація побудована за вирівняним принципом і не враховує складності систем. Так, системи управління третього останнього рангу можуть бути першими за складністю.

Слід зазначити, що кожна система управління підпорядкована закономірностям свого рангу, але на неї впливає система більш високого рангу. Однак процес управління подібний в системах всіх рангів. Це пояснюється тим, що процес управління завжди являє собою інформаційний процес.

Якщо субстанцією фізичного світу є матерія, енергія, то основа управління - це інформація, а процес отримання, передачі, накопичення, перетворення та видачі інформації це кібернетичні процеси, підпорядковані конкретним принципам.

Принцип "ізоморфізму" вимагає тотожності організаційної структури і функцій управління, тобто тотожність між об'єктом та системою управління. Тоді їх взаємодія сприяє підвищенню якості управління і кінець кінцем призводить до вдосконалення як об'єкта, так і системи управління.

Принцип "Розділення системи на підсистеми" рекомендується здійснювати розділення так, щоб кожна підсистема була по можливості локальною, мала мінімальну кількість зовнішніх зв'язків, що викликають вплив на неї інших підсистем.

Одним з основних є принцип "Зворотного зв'язку", який підкреслює залежність процесу управління від інформації.

Для функціонування виробничих процесів на вхід об'єкта управління надходять необхідні ресурси (матеріальні, трудові, фінансові тощо) інформація про обсяг яких представлена узагальненим параметром X. Результатом виробництва є готова продукція (вихід), інформація про яку, представлена параметром Y, безперервно або дискретно надходить до блоку регулювання R, де ця інформація порівнюється з заданими (плановими) параметрами. У разі якщо параметри фактичного виходу відрізняються від заданих, регулятор дає команду на зміну кількості або якості вхідних параметрів з метою стабілізації виходу.

R

U



Y

X



Рис. 1. Принципова схема керування з зворотнім зв’язком:

U – об’єкт управління, X – інформація про ресурси, які необхідні для функціонування виробничих процесів на об’єкті управління, Y – інформація про готову продукцію (кількість, якість), R – блок регулювання виробничих процесів (регулятор).
Якщо на вхід об'єкта управління U (рис. 2) подається окремо кілька ресурсів Х1, X2 XN, то регулятор R впливає на той вхідний ресурс від якого більшою мірою залежать параметри готової продукції при заданому критерії управління. Цей принцип "Управління впливом на головний фактор" є більш загальним випадком принципу "Зворотного зв'язку".

U

Y



R

X1

X2

X3



Xn

Рис. 2. Схема керування з зворотнім зв’язком при використанні об’єктом управління n ресурсів.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал