Лекція І. Картина світу Середньовіччя. Періодизація літератури



Скачати 170.57 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації27.01.2017
Розмір170.57 Kb.

Лекція І. Картина світу Середньовіччя. Періодизація літератури
Середніх віків
Питання:
1.
Європа після занепаду Західної Римської Імперії(історія, влада та церква. Картина світу Середньовіччя (уявлення про Світ, людину та Бога, часово-просторові структури. Система освіти, мистецтво, філософія. Середьовічний символізм. Фактори, що сприяли формуванню середньовічної культури й літератури. Періодизація літератури Середніх віків.

1.
Європа після занепаду Західної Римської Імперії
Середні віки – це майже тисячолітній період (V–XVст.) в історії європейської культури поміж античністю та Відродженням. Середніми, тобто тими, що залишилися всередині, їх назвали діячі та мислителі доби Відродження. Вони вважали, що після руйнації Західної Римської імперії прийшла доба культурного занепаду, тому 10 століть середньовічної культури називали темними століттями. Це поняття у сучасній науці відходить на другий план, завдяки працям видатних вчених–медієвістів Ж.
Ле Гоффа, А.Я. Гуревича, Й. Хейзенги, У. Еко та ін. Занепад Західної Римської Імперії відбувся уст. не. внаслідок численних вторгнень варварів (германці, готи, гуни та ін.) на територію Імперії. Безумовно, процес занепаду не міг відбутися за один рік Імперія була послаблена через демографічну кризу, брак коштів та золота, жорстоку експлуатацію населення (яке часто допомагало загарбникам. У І столітті відбулися дві визначні події переселення народів та жорстока епідемія чуми, внаслідок якої населення Європи зменшилося майже наполовину. У цей час в Галії править династія Меровінгів, і період їх влади з І по
VIII століття, як правило, і називають темними століттями. У цей період відбуваються численні міжусібні війни, боротьба за владу, епідемії, технічний та культурний регрес. Лише з приходом до влади королівської династії Каролінгів (з 751 р. править Піпін Короткий, а потім з 768 р. Карл Великий) починає створюватися новий світ, який буде формуватися ще чотири століття. Серед варварських вторгнень і міжусібних війн єдиний відносно стабільний інститут, що постійно зростає та збагачується, - католицька церква. Вона накопичує землі, прибутки, привілеї і намагається розповсюдити свій вплив через християнізацію населення. Уроці відбувається коронація Карла Великого імператором, здійснена Папою Римським. Це дійство слід розглядати як символічне злиття влади та церкви, оскільки влада імператора тепер підтримувалась церквою, а значить самим Богом. Католицька церква тепер отримала могутю підтримку для розширення впливу християнського віровчення.
Після смерті Карла корона переходила кільком королям, але імператорська влада була реставрована лише Оттонівською династією у Німеччині у Х столітті. Оттон І намагався продовжувати політику Карла укріплення вассальної вірності за рахунок дарування земель та інших привілей. Даровані землі, тобто бенефіції, наслідувались нащадками, які повинні були зберігати вірність сеньйору. Х століття також характеризується відносною стабільністю, демографічним ростом, піднесенням сільського господарства, повсюдним будівництвом феодальних замків і соборів. З VІІІ століття населення Європи було розділено натри стани oratores (молящі), тобто духовенство, bellatores (воюючі), тобто лицарі, та laboratores
(працюючі), тобто селяни. Ці стани зберігалися протягом усієї доби Середньовіччя. Зсередини ХІ століття (по кінець ХІІІ ст.) починається доба Хрестових походів у Святу Землю, які мали метою християнізацію народів та відвойовування святинь. Але найчастіше, під гучними гаслами приховувались інші цілі походів – грабіж невірного населення і збагачення церкви та дворянства. Однак, взаємодія зі світом Сходу обумовила розвиток європейської культури, особливо лицарської, у надрах якої народилася прекрасна лицарська література. Для того, щоб зрозуміти процес розвитку культури цього періоду, необхідно знати періодизацію та хронологічні межі Середньовіччя, остаточне визначення яких, проте, досі залишається дискусійним питанням. Прихильники більш традиційної точки зору визначають добу Середньовіччя з V посту якій виділяють два періоди Раннє Середньовіччя (V–Xст.) та Зріле Середньовіччя (Х–XVст.). Після цих двох етапів настає доба Відродження (XV – п.XVІІ ст). Друга точка зору полягає втому, що науковці намагаються включити у загальний процес Середньовіччя добу Відродження, чим продемонструвати безперервність культурних та літературних зв’язків, що єднають дві доби. Тобто періодизація виглядає так
1). Раннє Середньовіччя (V–Xст.)
2). Зріле Середньовіччя (Х–XVст.).
3). Пізнє Середньовіччя, у межах якого відбувався перехід до нової культури – доби Відродження (XV – п.XVІІ ст). Однак, зазначимо, що у добу Відродження відбувалися зовсім інші літературні процеси, ніжу Середньовіччя, тому під час вивчення саме літературних явищ, краще дотримуватись більш традиційного підходу, який розглядає Відродження та Середньовіччя як окремі етапи літературного розвитку. Тому, на нашу думку, періодизація середньовічної літератури є такою І період – Література Раннього Середньовіччя (період розкладу родового устрою і зародження феодальних відносин) з V по X століття.
ІІ період – Література Зрілого Середньовіччя (період розвиненого феодалізму) з Х по XV століття.
Важливо також пам’ятати, що будь-яка періодизація є умовною, тому кожні хронологічні межі визначаються дуже приблизно і окреслюють загальні процеси розвитку культури та літератури. Наприклад, хоча хронологічний поділ на Раннє та Пізнє Середньовіччя ніби не викликає сумніву, у Франції феодальні відносини остаточно склалися вже в І ст. тобто там вже розпочалося Пізнє Середньовіччя, а в Англії та Німеччині лише у Х ст.

2. Картина світу Середньовіччя
Католицька церква – могутня організація, яка розповсюджувала свою владу, охоплюючи все більші території, спираючись з ІХ століття на владу світську. Християнське віровчення, а разом із ним християнський міф, поступово витісняло поганські вірування, язичницькі міфології. Отже, картина світу середньовічної людини обумовлювалась християнською доктриною. Простір, згідно християнству, у вертикальній площині поділявся на світ горній – Рай, Землю та світ підземний – Аду ХІІ ст. у католицтві з’являється ще одна область – Чистилище. Ці координати сприймалися досить органічно, оскільки уявлення просвіт сакральний, профанний та інфернальний присутнє в культурах усіх народів. Горизонтальна площина у розумінні простору, тобто орієнтація в межах Землі, була визначена досить погано мізерні географічні пізнання доповнювались біблійними сказаннями та міфами, що призводило до того, що шляхи земні зливалися зі шляхами до Бога. Свідомість чітко виокремлювала світ християн відсвіту невірних, і простір проживання нехристиян втрачав позитивні характеристики. Притаманна античності циклічна концепція часу, яка відображала повторюваність сезонів, свят, посівних-жнивувань заміщується лінійною
концепцією часу. Згідно християнству, час – це лінія, початок якої – створення Богом Всесвіту та першої людини – Адама, а кінцева точка – Страшний Суд. Найвизначніша подія націй лінії – народження Іісуса Христа. Оскільки усі головні події вже відбулись, середньовічна людина мислила сучасність як глибоку старість Всесвіту, який невдовзі кане у небуття внаслідок Останнього Суду. Земне життя людини – це мить на тлі вічності, тому середньовічна людина перебувала в постійному страху перед Кінцем Світу і Страшним Судом, який невздовзі відбудеться, і, разом з тим, відчувала страх за вічне життя душі після смерті, яка потрапить або до Раю, або до Аду. Тобто, найбільш важливим для людини було усвідомлення причетності до Вічного, тому час спасіння – найголовніше ужитті людини. Уявлення про світобудову, в центрі якої знаходився Бог, отримало назву
теоцентризму. Богові протиставляється Диявола усі земні події пояснюються боротьбою Бога з Дияволом. Людина постійно перебуває під владою добрих чи злих сил, весь час відчуває присутність посланців Бога чи Диявола. Численна кількість архангелів та янголів створювала божественну ієрархію, якій протиставлялась так само упорядкована когорта демонів. Уявлення про божественну ієрархію також накладалося на соціальні відносини будувалась ієрархія васалів, на вершині якої знаходився монарх.
Тут важливим поняттям є теократія, яка, з одного боку, розуміється як влада священників, оскільки лише вони здатні тлумачити волю Бога. З іншого боку, поняття теократії передає ставлення до монарха, як до помазанця Божого, намісника Бога на землі. Середньовічна людина не була самостійною і немала ніяких прав, якщо не належала до якоїсь громади або корпорації. Корпорації складались в межах трьох станів духовенства, лицарства або селянства. Вписаність у громаду забезпечувало людині відчуття стабільності, включеності у суспільство. Навіть у жебраків і крадіїв були корпорації. Отже, як вважає дослідник середньовічної культури Ж. Ле Гофф, середньовічна людина – знеособлена, затиснена у корпоративну ієрархію, – весь час відчувала страх перед божественними та диявольськими силами і повинна була боротися за безсмертя душі та зневажати тілесними задоволеннями(плоть гріховна та тлінна.
Нажаль, у Середньовіччі існували гендерні пріоритети. Зневажливе ставлення до жінки і дитини формувалися тяжкими умовами життя, високою смертністю та християнською доктриною. Діти не могли працювати так як дорослі, а кожна жінка співвідносилась з Євою – першою жінкою, яка була провинна у першородному гріху. Лише з ХІІ століття у серцях віруючих піднімається любов до Діви Марії, і цей культ поступово стимулює відчуття поваги до жінки. Найяскравішим підтвердженням цієї зміни слугує культ Прекрасної Дами в куртуазній культурі і літературі.

3. Система освіти, наука, філософія і мистецтво. Середньовічний
символізм.
Приблизно до ХІ століття катольцькій церкві належала монополія на
освіту, яку можна було отримати у монастирських та єпископських школах. Система освіти складалася з тривію (граматика, риторика і діалектика- так називали формальну логіку) та квадривію (геометрія, арифметика, астрономія, музика. Найголовнішою книгою Середньовіччя вважалася Біблія, яку мали право читати лише духовні особи. Розповсюджується вчення проте, що біблію читати надзвичайно важко, що за буквальним смислом приховано декілька символічних шарів. У кінці ХІ ст. на Всесвітньому Соборі приймається рішення, яким забороняється читати Біблію мирянам. Усю систему освіти і наукові знання Середньовіччя, головним чином, запозичило з античності. Найвидатнішими систематизаторами античного насліддя з V по VIII століття вважаються чотири вчених мужа, які у доступній формі виклали і потрактували античні знання, прилаштувавши їх дохристиянської доктрини. Боецій(480-524рр.) систематизував усі знання аристотелівського вчення, відомі до ХІІ століття, ввів вербальні та концептуальні категорії, які склали основу схоластики. Кассиодор (480-573 рр.) розробив риторику, яка ґрунтувалася на латинській риториці. Він перший залучив монахів до переписування стародавніх манускриптів. Ісідор Севільський (560-636 рр.), пристрасний енциклопедист, склав науковий словника також розробив програму семи вільних мистецтв. Беді

Венерабілісу (рос.Достопочтенный 637-735 рр.) належить розробка теорії 4 смислів Священного Письма, що стала підґрунтям середньовічної екзегетики. Також він систематизував космогонічні та астрономічні знання для церковного літочислення. Незважаючи на роботи вказаних систематизаторів, середньовічна наука практично не прогресувала, оскільки спостерігався повсюдний розрив теоріі і практики. Мабуть, найбільше від цього страждала медицина, так як незнання анатомії паралізувало розвиток цієї науки. А церква забороняла проводити анатомічні розтини. Все ж таки у Зрілому Середньовіччі намітилися нові наукові методи. Англійський ченець Роджер Бекон (1214-1292 рр.) вперше почав говорити про важливість експериментального пізнання, застосував метод спостереження та експеримента і наголосив на важливості практичного, а не догматичного знання. Його відкриття вже у ХІІІ столітті почали готувати підґрунтя для нової доби – доби Відродження. Що стосується філософії, то античні здобутки теж було втрачено, церква проголосила філософію служницею богослів’я, тому розвивається лише схоластика. Схоластика – осягення Бога в логіці та обмірковуванні. Головним чином, схоластика займалась розробкою проблематики, ставлячи той чи інший сюжет під сумнів. Далі слідувала дискусія, у якій спиралися на логічні аргументи, а не посилалися на авторитети, а потім слідувало заключне слово магістра. Завдяки схоластиці відбувся нечуваний стрибок у формальній логіці, хоча діячі доби Відродження скептично оцінювали здобутки середньовічних схоластів. По всій Західній Європі у Ранньому Середньовіччі єдими осередками
культури були монастирі та королівські двори. Оскільки саме там відбувалось будівництво церков та замків, там збирались майстри різних професій будівники, каменярі, скульптори, швачки, ткачі, ювеліри, художники. При монастирях люди могли отримати освіту, у собори ходили прочани поклонитися святим мощам. У монастирях зберігалися цінні античні рукописи, а також середньовічні манускрипти, у яких містилися чарівні мініатюри, найчастіше виконані самими ченцями. Середньовічне
мистецтво представлено багатьма галузями архітектурою, скульптурою, живописом. З Х століття почалось активне будівництво соборів романського стилю, який вважається стилем монастирських храмів. З ХІІІ століття романський стиль витісняється готичною архітектурою, що було обумовлено не лише естетичними причинами. Кількість населення зростає, а низький готичний храм з маленькими віконцями і товстими стінами, розробленими задля оброни, вжене вміщає необхідну кількість людей. Готичні собори найчастіше будуються в містах, характеризуються високими дахами, створеними завдяки стрільчастим аркам, великою кількістю вітражів та вікон, вони дуже просторі, так як центральна частина храму доповнюється декількома галереями. В соборах романського і готичного стилю ззовні та всередині розміщувалось багато статуй святих і мучеників. Стіни прикрашались фресками на християнську тематику, а вікна вражали яскравими вітражами.
Практично усі види образотворчого мистецтва було представлено у церкві, тому що храм розумівся як символ Всесвіту. Бог – центрі вершина всього, храм – дом Божий, відповідно до цього, віруюча людина входила в соборі відчувала свою приналежність до Божого Космосу. Тут слід детальніше зупинитися на ролі символів у середньовічній культурі, які слугували способом пізнання світу. Російський дослідник-медієвіст А.Я. Гуревич вважає, що причиною середньовічного символізму є світогляд, згідно з яким світне розумівся у постійному русі та розвитку. У своїх засадах він вважався незмінним. У свідомості людей скоріше переважало поняття вічності, ніж плину часу. Звідси було відсутнє спостереження за змінами ужитті, не проводились зв’язки між явищами, не встановлювались відносини між причинами та наслідками. (Наприклад, епідемії, голод, неврожаї або інші стихійні бідства сприймалися як кара Божа, або підступи Диявола, і зовсім не зверталась увага на відсутність гігієни, погодні умови та атмосферні явища. Між явищами існували негоризонтальні зв’язки (причина – наслідок, дія – протидія, а вертикальні відношення ієрархії. Кожна земна річ чи істота мала свій ідеальний прототип, прообраз, який розкриває її глибинний смисл, а відносини між прообразом і явищем є стабільними і незмінними. У Середньовіччя широко розповсюджена символіка чисел (число – міра всіх речей, краса гармонічна і пропорційна, символіка пропорцій (особливо застосовується при будівлі храму в основі романського стилю собора – коло, готичного собора – квадрат (хрест. Коло символізувало завершеність, квадрат – чотири сторони світу. Але і навколишній світ, природа теж вважалася вмістищем символів дерева, квіти, тварини, навіть камені. Середньовічний символ ніколи не був етично нейтральним, ієрархія символів являла собою ієрархію цінностей і узгоджувалась з християнським вченням. Було створено численні енциклопедії флорарії (травники, бестіарії символіка тварин, лапідарії (енциклопедії каменів, які допомагали трактувати явища не лише навколишнього світу, ай головну книгу християнства – Біблію. Наприклад, вважалося, що червоний камінь лікує кровотечі, жовтий та зелений – жовтуху олива та лілія були символами Діви Марії, гроно винограду – Іісуса Христа. Яблоко вказувало на зло, а обличчями диявола були фантастичні істоти – аспіди, василиски, дракони. Не лише мистецтво, алей уся середньовічна література пронизана величезною кількістью символів, наявність яких у художньму світі твору свідчить про специфіку мислення середньовічної людини.

4. Фактори, що сприяли формуванню середньовічної культури й
літератури.
Середньовічна культура і література виникли на перетині трьох важливих факторів християнства, античної культури та культури
варварських народів. Також часто зневажають мусульманською культурою –
четвертим фактором, який мав неабиякий вплив на Середньовічну Європу з
VIII ст. не.
Звичайно, найважливішим фактором є християнство, яке, головним чином, обумовило світосприйняття середньовічної людини, сформувало духовно-ідеологічний клімату суспільстві, про що вже йшлося раніше. Традиції народної культури принесли з собою варварські племена, що завоювали Західну Римську Імперію у V столітті. По-перше вони володіли розвиненою поезією трудові, обрядові пісні, календарні колективні свята, що супроводжувалися хоровими піснями, містичні дійства. Досліджуючи такі фольклорні пісні, академік АН. Веселовський висунув теорію первісного хорового) синкретизму, ця теорія являє собою думку проте, що у народній культурі елементи лірики, епосу та драми існують у суцільній, ще нерозділеній єдності. Тобто, наявність розвиненого фольклору готів, гунів, германців є базою на основі якої формуються роди та жанри середньовічної літератури.
По-друге, на підставі міфологічних сюжетів і мотивів германо- скандинавських народів формується героїчний архаїчний епос Раннього Середньовіччя, який зберігся лишена територіях Північної Європи. Це англосаксонський, давньоскандинавский і кельтський епос. Також історичні події великого переселення народів І ст. поступово міфологізувались і трансформувались у легенди про великих героїв давнини, і разом з германо- скандинавською міфологією ці сказання увійшли у збірки Молодшої та Старшої Еди, записані у ХІІ – ХІІІ ст. Середньовічна культура і література формується також під впливом
античної культури. Найвпливовішим аспектом, звичайно, є латинська мова, яка довгі століття Середньовіччя залишалася мовою писемності. На базі латини у Зрілому Середньовіччі формуються національні мови Західної Європи. Оскільки всі античні рукописи, які залишились на території Західної Європи, зберігались у монастирях, клерикальна думка монополізувала право на читання та цитування античних текстів. До ХІІІ ст. існує дві протилежні точки зору на античність. Перша – античність це язичництво, а значить – лихо, яке треба найскоріше забути. Друга – античність можна використати як підтвердження та ілюстрацію положень християнського віровчення. Святий
Августін казав Якщо язичницькі філософи, особливо платоніки, випадково зронили істини, корисні для нашої віри, то цих істинне тільки не слід остерігатися, але необхідно забрати їх у незаконних власників і використати нам на користь. Відповідно до цього, пріоритетними античними авторами вважали Вергілія, Овідія та Лукана, з творів яких витягували цитати та пристосовували їх дохристиянського віровчення.
Середьовічні запозичення часто обмежувались обробкою авторів пізньої Імперії, які примітивізували та спростили греко-римську літературну та науково-філософську думку. Наприклад, систему освіти було запозичено не у
Цицерона або Квінтіліана, а у карфагенського ритора Марцина Капелли (поч.
V ст.), географію не у Птолемея або Плінія, але у посереднього компілятора Юліана Соліна (ІІІ ст.). Неосвіченість у зоології та біології була причиною
того, що середньовічні бестіарії поповнювались міфологічними та басенними істотами, які в античності несли символічне навантаження. Французький достлідник Ж. Ле Гофф вважає, що антична думка вижила у Середні віки лише у роздертому, викривленому та приниженому християнством стані. Але протягом Середньовіччя відбулося два сплески відродження античної культури. Каролінгівське Відродження у VІІІ – поч. ІХ ст., під час правління Карла І та Оттонівське Відродження Х ст. – правління Оттона І і
ІІ. Зростає цінність античних рукописів, відроджується латина і антична поезія з метою освіти королівських прибічників та придворних. Основним значенням цих відроджень стала увага до книги і початок культури переписування, копіювання книги. Цей процес також супроводжувався ілюструванням - мініатюрою, що розвивало цей вид книжкового живопису. Нарешті, хотілося б зупинитися на факторі мусульманської культури. У
711 р. відбулося вторгнення маврів в Іспанію, експансія яких продовжувалась до Х століття. Процес відвойовування земельна теріторії Іспанії, названий реконкістою, сформував ряд темі сюжетів характерних лише іспанскій літературі. Завзята боротьба за незалежність вплинула на національне світобачення, яке відрізняється глибокою релігійністю. Розвинена і багата образною символікою арабська поезія слугувала прикладом для лірики іспанського Відродження. Мавританська архітектура у поєднанні з готичним стилем будівництва породила два унікальних архітектурних стилі мудехар і платереск, які застосовувались для будівництва соборів і замків. Основними ознаками цих стилей є примхливе декоративне оздоблення як внутрішніх частин будинків, такі зовнішніх, вигадливими кованими решітками, різьбленими лавочками, орнаментальною різьбою кам’яних колон та зовнішніх частин споруди. Також важливо підкреслити той факт, що араби, тісно контактуючи з Візантією, мали змогу оволодіти досягненнями античної науки з медицини, астрономії, а також філософії і літератури. З 1085 р. в Толедо починає формуватися бібліотека, куди поступово завозять переклади книг античних філософів, літераторів та вчених, а також роботи арабських мислителів
Авіценни, Аверроеса та ін. Тому освічені європейці, позбавлені можливості читати оригінальні античні рукописи, вже у період Зрілого Середньовіччя, мали змогу навчатися опосередковано, опановуючи арабську, сирійську або інші східні мови. Таким чином, унікальне поєнання вказаних факторів сформувало цікаву та різноманітну літературу, яку умовно поділяють на два періоди.

4. Періодизація середньовічної літератури
І Період. Література Раннього Середньовіччя (Період розкладу родового устрою і зародження феодальних відносин)
З V по ІХ ст. для Франції з V по Х ст. для Англії та Германії. Цей період представлений клерикальною (церковною) літературою та архаїчним
героїчним епосом (Пісня про Беовулфа», Молодша і Старша Едда, епічні саги та ін.)
ІІ Період. Література Зрілого Середьовіччя (Період розвиненого феодалізму. З Х по Х ст.
Приблизно до ХІІІ ст. формуються три літературні потоки
- народна літератрура(народний героїчний епос
- міська, у яку вливається клерикальна к ХІІ ст;
- феодально-рицарська. Кожний з вказаних періодів та літературних потоків вивчатиметься в подальших лекціях з середньовічної літератури.



Теми семінарських занять

Тема № 1 . Середньовічна література
1.
Загальна характеристика доби Середньовіччя. Світоглядні універсалії, сутність культури і літератури. Проблема періодизації середньовічної літератури, специфіка її виникнення і розвитку. Героїчний епос народів Європи виконавці, національна своєрідність, особливості проблематики та образної системи. Куртуазна література (лицарська лірика, лицарський роман. Особливості виникнення, представники, жанрова своєрідність. Література середньовічного міста генеза, матеріальне життя і ментальність, жанрове розмаїття. Франсуа Війон як останній поет Середньовіччя. Особливості проблематики та поетики його творів.

Література:
1.
Гаспаров МЛ. Поэзия вагантов МЛ. Гаспаров // Поэзия вагантов /
Коллект. автор. – М. : Наука, 1975 . С. 421 – 514.
2.
История всемирной литературы: в 9 т. / Под общ. ред. Бердникова Г.П. – М. : Наука, 1984 . – Т : Средние века. – 672 с.
3.
Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада / Жак Ле Гофф; перс фр.; общ. ред. Ю.Л. Бессмертного, послесл. А. Я. Гуревича А.Я.]. – М
Изд. группа Прогресс, Прогресс Академия, 1992. – 376 с. Література Середньовіччя / Автор-укладач Т.В. Баратова. – Харків Веста
Вид-во Ранок, 2001. – 64 с.
5.
Михайлов А. Д. Французский рыцарский романи вопросы типологии жанра в средневековой литературе / А.Д. Михайлов. – М Наука, 1976. –
349 с.
6.
Фавье Ж. Франсуа Вийон / Жан Фавье; перс фр.]. – М Радуга, 1991. –
480 с.

7.
Хойслер А. Германский героический эпос и сказание о Нибелунгах / Андреас Хойслер ; перснем ДЕ. Бертельса, вступ. ст. В.М.
Жирмунского]. – М Изд-во иностр. лит-ры, 1960. – 446 с.
Тема №2. Данте та італійське Відродження.
1.
Хронологічні межі доби Відродження, духовно-ідеологічний клімат, домінанти світогляду. Періодизація італійського Ренесансу. Представники. Політична та поетична діяльність Данте Аліґ’єрі. Школа Солодкого нового стилю та поетична збірка Нове життя. Божественна комедія. Історія створення, композиція, архітектоніка. Особливості віршового ладу твору. Структура Аду. Середньовічні та ренесансні риси у художньому відтворенні картин Аду. Моральні алегорії та структура Чистилища і Раю. Образ Беатріче


Література:
1.
Ауэрбах Э. Фарината и Кавальканте/ Эрих Ауэрбах // Мимезис.
Изображение действительности в западноевропейской литературе/ Ауэрбах Э. ; перснем. Ал. В. Михайлова]. – М Прогресс, 1976. – С.
2.
Баткин Л. М. Данте и его время: Поэт и политика / Баткин Л ММ Наука, 1965. – 198 с.
3.
Борхес Х.Л. Девять очерков о Данте / Хорхе Луис Борхес // Сочинения: В
3 т. / Борхес Х.Л. ; перс исп.] – Рига Полярис, 1994. – Т Эссе. Новеллы. – С. 389 – 431.
4.
Голенищев-Кутузов И. Н. Творчество Данте и мировая культура /
Голенищев-Кутузов И.Н., Жирмунский В.М. – М Наука, 1971 . – 551 с.
5.
Грамши А. Искусство и политика: В 2 т. / Грамши А, Зись А. Я, Долгов КМ, Хлодовский Р. И. ; перс итал. Р.И.Хлодовского]. – М Искусство,
1990 . –
432 с. – (История эстетики в памятниках и документах.
6.
Доброхотов, А. Л. Данте Алигьери / Доброхотов А. Л. – М Мысль, 1990.

208 с. – (Мыслители прошлого).
Приклади самостійної роботи студентів (тестові завдання з контролю якості опанування рекомендованої художньої літератури)
1. Беовульф загинув через а) поєдинок з Гренделем; б)отруєні зуби дракона в)подорож до печери зі скарбами г)дівчину.
2. Єдиний жіночий образ в поемі Пісня про Роланда – це образ а)Антігони; б)Альди; в)Крімхильди;
г)Брісеїди;
3. Кіт у романі про Лиса носив ім’я: а)Брюн; б)Гримберт; в)Тібо; г)Ізенгрим.
4. Назва озера, в яке вмерз Люцифер, згідно Божественній комедії Данте Аліг`єрі: а)Стикс; б)Флегетон; в)Ахерон; г)Коцит.
5. Гаргантюа і Пантагрюель були а)казковими персонажами б)велетнями; в)ліліпутами; г)нормальними на зріст.

Перелік питань для підсумкового контролю з курсу Історія зарубіжної
літератури Середніх віків та доби Відродження
1.
Загальна характеристика літератури Середніх віків у контексті історії західноєвропейської літератури. Фактори, що сприяли формуванню середньовічної літератури. Роль античної культури й літератури установленні середньовічної літератури. Середньовічна картина світу (Бог та людина, часово-просторові структури, людина у соціумі. Система освіти, мистецтво, філософія у Середні віки. Періодизація літератури Середніх віків. Література раннього Середньовіччя. Англосаксонський, германо- скандинавський і кельтський епос. Збірки Молодша Едда” та Старша Едда” як викладення германо- скандинавської теогонії і космогонії. Клерикальна література. Жанрове розмаїття і специфіка проблематики. Героїчний епос Зрілого Середньовіччя національна своєрідність, особливості проблематики і образної системи. Тематика, образна специфіка, особливості композиції героїчного епосу Франції (Пісня про Роланда) Пісня про мого Сіда як літературна пам’ятка „Реконкісти”. Творчість вагантів і голіардів. Поняття куртуазної культури. Види і жанри лицарської літератури. Куртуазна лірика. Умови, часта місце виникнення. Представники, концепція любові. Канонічність та жанрове розмаїття. Поезія мінезингерів, два напрямки мінезангу і творчість Вальтера фон дер Фогельвейде.
Лицарський романі його автори, жанрова своєрідність та еволюція. Поняття авантюри, концепція любові й образи героїв у романах
Кретьєна де Труа. Легенда про Святий Грааль та її художнє втілення в романах про Грааль
Кретьєна де Труа та Вольфрама фон Ешенбаха. Міська література Середньовіччя. Основні риси та жанри. Тваринний епос. Роман про Лиса. Специфіка створення художніх образів, сатиричність. Історія написання Роману про Троянду Гільйомом де Лоррісом і Жаном де Меном. Специфіка художнього світу дидактико-алегорічної поеми. Франсуа Війон як останній поет Середньовіччя. Малий та Великий Заповіт. Основні риси творчості. Специфіка розвитку середньовічної драми і театру. Драматичні жанри. Хронологічні межі доби Відродження, духовно-ідеологічний клімат, домінанти світогляду, форми художньої культури і основні представники. Умови та причини виникнення ренесансного руху в Італії. Періодизація італійської літератури епохи Відродження. Творчість Данте Аліґ’єрі. Образ Беатріче Портінарі й особливості композиції ліричної сповіді Нове життя. Картина Всесвіту у Божественній комедії Данте Аліґ’єрі. Специфіка композиції, віршової форми й архітектоніки Божественної комедії Данте Аліґ’єрі. Образ ліричного героя і характер ліричної інтроспекції у сонетах
Франческо Петрарки. Образ Лаури і художні засоби його створення в „Канцоньєре” (Книга пісень) Ф. Петрарки. Прийом складної алегорії у багатозначному імені коханої. Ідейні, сюжетній образні джерела збірки „Декамерон” Дж. Боккаччо. Порядок викладення й класифікація новел, функція зв’язувальної рамки в
„Декамероні”. Розвиток середньовічної драми та театру. Жанрове розмаїття. Флоренція як літературний осередок культури Кватроченто. Гурток Лоренцо Медічі. Комічні обробки лицарських сюжетів і поема Луїджі Пульчі
„Морганте”. Несамовитий Орландо Лудовіко Аріосто. Сюжеті композиція поеми, роль фантастики. Причини розквіту й особливості пасторалі в Х ст. в Італії. Аркадія Я. Саннадзаро. Виникнення маньєризму та його головні риси. Творчість Торквато Тассо. Синтез античної топіки, лицарських цінностей і християнсько-католичних ідеалів у поемі Визволений Єрусалим. Специфіка створення ренесансної драматургії і театру (творчість Л. Аріосто, Н. Мак’явеллі, П. Аретіно, Дж. Бруно. Створення та розвиток передкласицистичної теорії драми. Головні риси комедії дель арте”.
Специфіка та характерні риси Відродження у Німеччині. Представники, періодизація. Реформація. Нідерландське Відродження і творчий шлях Еразма Роттердамського. Особливості філософської сатири утворі Похвала глупоті. Періодизація історико-літературного процесу доби Відродження у Франції. Жанр новели у французькій ренесансній літературі. Історико-літературне значення „Гептамерону” Маргарити Наваррської; спільні та відмінні риси твору з „Декамероном” Дж. Боккаччо. Життя та творчість Франсуа Рабле. Історія створення роману
„Гаргантюа і Пантагрюель”, його структура та зміст. Проблематика роману „Гаргантюа і Пантагрюель”. Головні образи. Специфіка художнього методу Ф. Рабле: поняття карнавальної культури, карнавального сміху, амбівалентності, гротескного реалізму. Роль і функції елементів матеріально-тілесного низу у романі „Гаргантюа і
Пантагрюель”. Розвиток французької ренесансно-гуманістичної поезії др. п. XVI ст. Поети Плеяди. Творчість П’єра де Ронсара. Пізній Ренесансі Проби Мішеля де Монтеня. Специфіка створення композиції Проб. Роль інтроспекції і психологізму. Особливості соціально-політичного і культурного розвитку Іспанії к – поч. XVII ст. Періодизація літературного процесу. Генезис лицарського іспанського роману, система куртуазних цінностей і авантюрно-фантастичне начало; „Амадис Галльський. Середа розповсюдження та причини популярності жанру. Пасторальний роман Іспанії, принцип ідеалізації й поетика жанру. Діана Х. Монтемайора. Літературні витоки і причини виникнення крутійського(шахрайського) роману. Образ шахрая автобіографізм й екстенсивність сюжету, проблема авторської позиції. Життя Ласарильйо з Тормеса” як перший зразок жанру. Життя та творчість Мігеля де Сервантеса. Пасторальний роман
„Галатея”. Історія створення роману Дон Кіхот” М. де Сервантеса, його структура та зміст. Специфіка образів Дон Кіхота і Санчо Панси. Проблематика роману. Розвиток іспанської драми. Народно-фарсовая й вчено-гуманістична традиція іспанської ренесансної драми XVI ст. Життя і творчість Лопе де Веги. Жанрова класифікація й тематичне розмаїття п’єс.
55.
Соціально-історичний і культурний розвиток Англії уст. Періодизація літературного процесу. Оксфордський гурток гуманістів. Феномен передвідродження у англійській літературі та творчість Джефрі
Чосера. Історія створення, жанрові джерела і сюжетно-композиційна будова Утопії Т. Мора.
Розвиток драми у др. п. XVI – поч.XVII ст. Шкільний, придворний і загальнодоступний театр. Життя і творчість К. Марло. Обробка народної легенди у п’єсі Трагічна історія доктора Фауста. Творчість Вільяма Шекспіра. Жанрова своєрідність і сюжетні джерела шекспірівських п’єс; складність і динаміка характерів. Періодизація творчості В. Шекспіра. Образ ліричного героя і Смаглявої Леді в сонетах В. Шекспіра. Часта вічність у філософських сонетах. Хроніки В. Шекспіра. Проблематика, образи, художня своєрідність. Комедії В. Шекспіра. Ігра долі й випадку як підґрунтя колізій у любовних комедіях. Карнавально-святкова стихія і фарсові ситуації у комедіях, образи шутів. Тематика і проблематика трагедій В. Шекспіра, їх художня своєрідність. Пізній період творчості В. Шекспіра. Зіткнення сил добра і зла в трагікомедіях Зимова казка та Буря.

Document Outline

  • Тема № 1 . Середньовічна література


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал