Лекція 2 Тема. Психолого-педагогічні засади організації виховного середовища дитячого закладу оздоровлення та



Скачати 387.1 Kb.

Сторінка1/2
Дата конвертації30.04.2017
Розмір387.1 Kb.
ТипЛекція
  1   2

Лекція 2-3.

Тема. Психолого-педагогічні засади організації виховного середовища
дитячого закладу оздоровлення та відпочинку.

Мета: з'ясувати сутність літнього дитячого табору як типу дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, особливості виховної роботи в ньому, систему організації табірної зміни; охарактеризувати групу (загін) як тимчасовий дитячий колектив, зокрема розглянути етапи його розвитку, вікові особливості дітей у ДЗОВ та виховні завдання у роботі з ними; здійснити
історико-педагогічний огляд дитячих та юнацьких організацій та рухів, що діють на території України, простежити їх роль і місце у виховній роботі
ДЗОВ.

Вступ.
Сучасний дитячий заклад оздоровлення та відпочинку (ДЗОВ) – це
інституція додаткової освіти, діяльність якої спрямована на розвиток мотивації вихованців до пізнання та творчості, реалізацію додаткових освітніх послуг. Метою діяльності ДЗОВ є реалізація права кожної дитини на повноцінний відпочинок, оздоровлення, забезпечення змістовного дозвілля, задоволення інтересів і духовних запитів відповідно до індивідуальних потреб, тому проблема якісної підготовки студентів до впровадження та творчої реалізації цих завдань гостро стоїть перед вищим навчальним закладом.
ДЗОВ повинен вирішувати як загальні завдання виховання школярів, так і специфічні. Як позашкільний заклад, він ураховує специфіку позашкільного виховання, добровільність участі в різних справах, право вільного вибору занять, варіативність програм діяльності. Виховний процес у таборі здійснюється у сприятливих умовах природного й соціального
оточення. Усе, що є навколо закладу, може виявитися нейтральною зоною, а може стати виховним фактором. Табір і його околиці – нове, незнайоме для дитини оточення. Знайомство з народною культурою, звичаями й святами, ремеслами – усе це допоможе дітям глибше пізнати історію рідного краю.
Свої виховні можливості має і тимчасовий дитячий колектив. У літньому таборі дитина більш самостійна, ніж удома, тут значно менше заборон, більше можливостей реалізувати свої вміння й здібності, побачити результати своєї діяльності. У новому товаристві хочеться показати всі свої здібності, сили, уміння, виявити кращі якості характеру. Під час тісного активного спілкування повніше розкривається особистість дитини.
Велика кількість виховних завдань, які потрібно вирішити упродовж зміни, надає напруженого ритму роботи всього педагогічного колективу, мобілізує його творчі сили, знання і вміння.
План.

1.
Загальна характеристика дитячого закладу оздоровлення та відпочинку (табору).
2.
Дитячі та юнацькі організації та рухи, що діють на території
України, їх місце у виховній роботі табору.
3.
Особливості виховної роботи в дитячому оздоровчому таборі.
4.
Група (загін) як тимчасовий дитячий колектив. Його педагогічна сутність.
5.
Етапи розвитку дитячого колективу-загону.
6.
Система організації табірної зміни.
7.
Вікові особливості дітей у ДЗОВ та виховні завдання у роботі з ними.

1.
Загальна характеристика дитячого закладу оздоровлення та відпочинку
(табору).
Дитячий оздоровчий табір є позашкільним закладом учнів віком від 6 до 16 років, який створюється на час літніх і зимових канікул профспілковими комітетами спільно з підприємствами, закладами і організаціями чи приватними організаціями як заклад дитячого дозвілля
(оздоровлення і відпочинку), що надає комплекс освітніх, оздоровчих та
інших послуг.
Дитячі табори можна класифікувати за багатьма ознаками: державні (комунальні), приватні; оформлені як юридична особа (не оформлені); позаміські (міські); літні, зимові, цілорічні; з денним чи цілодобовим перебуванням; орієнтовані на дітей з особливими потребами; орієнтовані на дітей або підлітків певного віку; за тематикою (козацький, релігійний, мовний (англомовний) табір, школа виживання, туристичний, воєнізований, санаторний та ін.).
Розміщуються табори, як правило, за містом, маючи у своєму розпорядженні стаціонарну базу або ж приміщення пансіонатів, санаторіїв, туристичних закладів, а також у наметових містечках.
Діяльність ДЗОВ регламентується Конвенцією ООН про права дитини,
Конституцією України, законами України «Про освіту», «Про позашкільну освіту», «Про охорону дитинства», «Про оздоровлення і відпочинок дітей»,
Державною національною програмою «Освіта: Україна ХХІ століття»,
Положенням про позашкільний навчальний заклад, Типовим положенням про дитячий оздоровчий заклад, постановами Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку проведення державної атестації дитячих закладів
оздоровлення та відпочинку і присвоєння їм відповідних категорій», «Про затвердження норм харчування у навчальних та оздоровчих закладах» та ін.
Зауважимо, що, відповідно до Закону України «Про оздоровлення і відпочинок дітей», відпочинок – це комплекс спеціальних заходів соціального, виховного, медичного, гігієнічного, спортивного характеру, що забезпечують організацію дозвілля дітей, відновлення фізичних і психічних функцій дитячого організму, сприяють розвитку духовності та соціальної активності дітей, що здійснюються в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку протягом відпочинкової зміни; оздоровлення – комплекс спеціальних заходів соціального, виховного, медичного, гігієнічного, спортивного характеру, які спрямовані на поліпшення та зміцнення фізичного і психічного стану здоров'я дітей, що здійснюються в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку протягом оздоровчої зміни.
Контингент дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки, це: діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, бездоглядні та безпритульні діти, діти-інваліди; діти, які постраждали внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф; діти внутрішньо переміщених осіб; діти із сімей загиблих та постраждалих учасників масових акцій громадського протесту на Майдані Незалежності; діти, батьки яких загинули, постраждали або беруть безпосередню участь в антитерористичній операції; діти з багатодітних і малозабезпечених сімей; діти, батьки яких загинули від нещасних випадків на виробництві або під час виконання службових обов'язків; діти, які перебувають на диспансерному обліку; талановиті та обдаровані діти – переможці міжнародних, всеукраїнських, обласних, міських, районних олімпіад, конкурсів, фестивалів, змагань, спартакіад, відмінники навчання, лідери дитячих громадських організацій, дитячі творчі колективи та спортивні команди, а також діти працівників агропромислового комплексу та соціальної сфери села; діти, які потребують особливих умов для оздоровлення, діти з особливими фізичними та психічними потребами, які не можуть перебувати в закладах оздоровлення та
відпочинку самостійно, потребують індивідуального догляду та створення спеціальних умов.
Дітям у ДЗОВ повинні надаватися:
1)
послуги з оздоровлення – комплекс спеціальних заходів соціального, виховного, медичного, гігієнічного, спортивного характеру, спрямованих на відновлення та поліпшення фізичного і психічного стану здоров'я дитини;
2)
відпочинкові послуги – заходи, спрямовані на організацію дозвілля дітей з дотриманням періоду активного та пасивного відпочинку, організацію раціонального харчування та забезпечення відповідними до вимог умовами проживання.
Термін перебування дітей в таборах визначаються профспілковими комітетами з урахуванням рекомендацій органів охорони здоров’я, природньо-кліматичних умов і складають в період літніх канікул 18-21-26 днів, осінніх – 7-8 днів, зимових – 8-10 днів, весняних – 10-12 днів.
Відпочинкова зміна триває не менше 14 днів, а оздоровча зміна – не менше 21 днів.
У таборі з урахуванням вікових особливостей та інтересів дітей і учнівської молоді, створюються загони, групи та інші об’єднання, чисельність яких не повинна перевищувати 25 чоловік для дітей віком 6-9 років і 35 – для вихованців 10-16 років.
Дитячі оздоровчі заклади дотримуються принципу наступності і безперервності виховання, виконують по відношенню до школи компенсуючу функцію, дають можливість дітям не лише відпочити, зняти фізичне і психічне навантаження навчального року, але й створюють нові умови для збагачення їх соціального досвіду, отримання перевірки і застосування нових знань і вмінь у різноманітній практичній діяльності, яка наповнена грою, романтикою і базується на розвитку дитячої ініціативи, самодіяльності.

Мета діяльності педагогічного колективу табору – створення умов для відпочинку, оздоровлення, формування творчого потенціалу вихованців, пізнання навколишнього світу дітьми та набуття ними нових знань, умінь і навичок жити в гармонії з природою, суспільством і самим собою у специфічній виховній системі – таборі. У ньому повинні бути створені сприятливі можливості для проведення виховної та оздоровчої роботи з дітьми та підлітками, шляхом спрямування педагогічної діяльності на організацію спільної життєдіяльності дорослих і дітей, прилучення останніх до здорового способу життя.
Основні завдання ідеологічної та виховної роботи у ДЗОВ:
• створення умов для засвоєння загальнолюдських і національних цінностей, формування національної самосвідомості та вміння жити в полікультурному світі;
• формування базових цінностей культури особистості, розвиток естетичних якостей дитини, виховання культури трудової діяльності дітей, гендерне виховання, спрямоване на пропаганду і поширення гендерних знань;
• формування інформаційної культури дітей, вдосконалення роботи з правової освіти;
• розкриття здібностей дітей та підлітків, створення умов для прояву їх
ініціативи та активності за допомогою організації соціально важливої особистісно-орієнтованої діяльності вихованців;
• створення позитивного психоемоційного фону в дитячих колективах з урахуванням вікових особливостей дітей, психофізичного розвитку, специфіки їх діяльності (юні спортсмени, творчий колектив тощо); в оздоровчому таборі необхідно організувати психолого-педагогічний супровід виховного процесу;
• збагачення досвіду ненасильницького існування у природі й соціумі у дітей та підлітків, розвиток умінь і навичок безпечної життєдіяльності як засобу особистого захисту, розвиток міжособистісних стосунків та взаємодії;

• формування у дітей ціннісного ставлення до здоров'я, створення умов для його зміцнення, засвоєння і застосування ними навичок гігієнічної культури, здорового способу життя.
2.
Дитячі та юнацькі організації та рухи, що діють на території України, їх місце у виховній роботі табору.
Відновлення незалежності України викликало появу низки дитячих та юнацьких організацій, які надають можливість задовольняти потреби особистості у товаришуванні та грі, формувати позитивні особистісні риси, корисні вміння та навички.
Дитячі (молодіжні) громадські організації – це об’єднання громадян віком від 6 до 14 (молодіжні від 14 до 28) років, метою яких є діяльність, спрямована на реалізацію та захист прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів.
З урахуванням головних напрямів діяльності їх поділяють на:
– молодіжні організації, зорієнтовані на вирішення політичних проблем;

молодіжні організації, зосереджені на вирішенні соціальних проблем;

молодіжні організації, що займаються вивченням історії, фольклору, етнографії України;

молодіжні благодійні організації;

релігійні молодіжні організації.
З поміж інших своєю активністю виокремлюються Українська скаутська організація «Пласт», Спілка української молоді (СУМ), Українське дитячо-юнацьке товариство «СІЧ», дитячо-юнацька козача організація
«Джура», дитячо-юнацька організація «Курінь», національно-патріотичні освітньо-молодіжні товариства «Сокільський доріст», спілка піонерських організацій України (СПОУ) та інші.

Більшість із них заявляють про свою позаполітичність і мають національно-громадянсько-патріотичну спрямованість. Їх виховна система спрямована здебільшого на формування умінь і навичок у дітей та підлітків, пов’язаних з природою (життя в таборі, туризм, екологічне виховання), із зміцненням здоров’я (фізична підготовка), вихованням шанобливого ставлення до сім’ї, любові до рідного краю, держави (сімейне виховання, життя в суспільстві).
Скаутський рух має найдавнішу серед дитячих організацій історію і найбільшу популярність у західних країнах. Життєздатність скаутського руху забезпечується використанням дитячої потреби у грі та романтиці, добре продуманою системою стимулювання дитячих зусиль, яка включає рух дітей по сходинках їх скаутського статусу, збагачення знань та навичок, нагородження за старанність у самовдосконаленні.
Метою руху є формування у дітей громадянськості, патріотизму, лицарства, енергійності та практичності, прагнення допомагати іншим, допитливості, всебічної обізнаності, самостійності, фізичної досконалості.
Ігрова діяльність займає у скаутів першорядне місце, втілюючись у туристичні походи, спортивні змагання, ігри на місцевості тощо. Існує традиційна символіка та атрибутика: прапори, клятва, емблеми, вітання, заклики, символічні жести, звукові сигнали, пісні, уніформа, рангові знаки на ній.
Головним елементом стимулювання скаутської активності є система ступенів (рангів), яка включає ступінь новачка, другу ступінь, першу ступінь, ступінь зірки, ступінь життя, ступінь орла і нагороди пальмовими гілками.
Перехід до кожного вищого ступеню потребує оволодіння новими знаннями та навичками (наприклад, в’язання вузлів, надання першої допомоги, розпізнавання отруйних рослин, готування їжі в туристських умовах тощо), участі у туристичному поході за певним маршрутом, активної роботи у скаутському загоні, зокрема патрулювання у денний та нічний час.

Для досягнення ступеню зірки та вище потрібно, крім іншого, одержати декілька значків відзнаки, кожен з яких присуджується за певний рівень знань у конкретній галузі людської діяльності. Скаут може за власним вибором претендувати на отримання значка за обізнаність, наприклад, у галузі сільського господарства, організації бізнесу, національної культури,
історії, організації праці, тваринного світу, архітектури, мистецтва, астрономії, автомеханіки, авіації, ботаніки, хімії, інформатики, спорту та
інших.
Треба відзначити як безумовно позитивний момент конкретність вимог для отримання кожного наступного скаутського ступеню. Ось, наприклад, що потрібно скауту-новачку для здобуття звання скаута другого ступеню.

Показати, як працює компас, як розташовані сторони світу на карті, як розуміти умовні позначення на ній.

Використовуючи компас і саморобну карту, здійснити 5-мильний туристичний похід (або 10 миль на велосипеді) за згодою з скаутським лідером та батьками.

Взяти участь у п’яти активних справах загону чи патрулюванні, два з яких має відбутися вночі.

Під час знаходження в таборі показати вміння поводитися з ножем, пилкою і сокирою.

Використовуючи необхідний інструмент, підготувати дрова для вогнища.

Розкласти вогнище. Допомогти в приготуванні їжі та прибиранні.

Під час походу вибрати місце патрулювання, поставити намет і провести в ньому ніч.

Взяти участь у піднятті прапора або урочистій церемонії в школі, релігійному осередку, общині.

Взяти участь (мінімум одну годину) у проекті допомоги.

Уміти розпізнавати не менш як десять диких тварин, що водяться в певній місцевості, або їхні сліди.


Показати, як надавати швидку допомогу при зупинці дихання, сильній кровотечі, отруєнні.

Підготувати похідну аптечку та взяти її в похід.

Показати, як надається перша допомога при попаданні стороннього предмета в око, укусі тварини, яка може бути скаженою, пораненнях від скабки, цвяха, рибальського гачка, опіку другого ступеня, сонячному ударі, втраті свідомості.

Розповісти про правила поведінки на воді. Пропливти 50 ярдів, використовуючи два різні стилі.

Взяти участь у програмі попередження вживання тютюну, алкоголю та наркотиків в школі, окрузі, загоні. Обговорити цю програму з друзями (батьками).

Продемонструвати скаутський дух.

Взяти участь у конференції, яку проводить скаутмайстер.
Скаут ступеня орла повинен одержати 21 значок відзнаки і носити їх на певному місці скаутської уніформи. Крім того він має спланувати і виконати якусь значну справу, корисну для загону, школи, округу, свого міста або селища тощо – «проект допомоги». Цей проект схвалюється керівниками скаутської організації даного регіону та місцевою владою, до його виконання залучаються скаути нижчих ступенів.
Крім емблем (значків) шести скаутських ступенів існує чимало особливих відзнак, наприклад, за 50-мильний турпохід, значок за вміння поводитися з вогнищем, за похід по історичних місцях, за збереження оточуючого середовища, медаль за героїзм під час врятування життя людини та інші.
У скаутському русі діє розвинена система самоврядування. На чолі загону стоїть обраний скаутмайстер (не молодше 21 року), який спирається на груповий керівний орган – комітет. Скаутську організацію певної адміністративної одиниці очолює місцева рада з обраним уповноваженим
(скауткомінером). Рада має свій виконавчий комітет. Організацією країни
керує Головний скаут (чифскаут), що стоїть на чолі Національної ради.
Найменшою скаутською групою є ден, декілька денів складають загін.
Скаутський рух намагається розвивати організаторські навички своїх членів через систему керівних посад і доручень. Так, наприклад, аби досягти ступеню орла, скаут повинен працювати на одній з посад: помічника командира патруля, командира дену, помічника капітана, інструктора, бібліотекаря, скарбника та інших.
Найбільш відомим є рух скаутів-хлопців (бойскаутів), але існує і скаутська організація дівчат зі своєю програмою.
Українська скаутська організація «Пласт» – це відродження українського скаутського руху, який був заснований в 1911 р. Петром
Франком, Іваном Чмолою та Олександром Тисовським, маючи своїм завданням всебічне патріотичне і національне виховання, розвиток моральних, духовних і фізичних рис юнаків та дівчат. У 1989 році в Україні була створена опікунська рада, а в 1990 році утворився перший загін пластунів після здобуття Україною незалежності. Але офіційне відродження
«Пласту» в Україні відбулося 13 квітня 1991 року на установчому з’їзді.
«Пласт» не залежить від політичних, релігійних і громадських організацій, його метою є всебічне виховання і самовиховання молоді, він поділяє загальні скаутські принципи, що відбито у тексті скаутської присяги:
«Присягаю своєю честю, що робитиму все, що в моїх силах, щоб бути вірним
Богові й Україні, помагати іншим, жити за пластовим законом і слухатися пластового проводу».
В основі пластового виховання – заборона політизації дитини. Його метою є сприяння розвитку молодих людей для реалізації їх
інтелектуального, громадського та духовного потенціалу, відповідальних громадян, учасників місцевих, національних та міжнародних співтовариств.
Скаутський рух заснований на таких принципах: обов’язок перед Богом і
Україною; обов’язок перед іншими; обов’язок щодо себе.

Хлопці й дівчата виховуються окремо до 17 років. З 17 до 30 років
(старшим пластунам дозволяється працювати з дітьми, якщо вони не належать до політичних організацій). Пласт має чітку структуру, атрибутику
(гімн, герб, розпізнавальні знаки та форму), присягу.
Наприкінці ХХ століття скаутські організації почали діяти майже у всіх регіонах України. Вони за основу беруть загальнолюдські цінності, норми християнської моралі.
Залежно від віку, скаути належать до певних категорій:

хлопчики 7-10 років: кабскаути (дитина, щеня), дівчатка – браунскаути (пташенята);

хлопчики 11-14 років: бойскаути (розвідники), дівчата – герлскаути;

юнаки та дівчата 15-21 року: «гідні», «пошукачі», «дослідники».
Члени «Пласту» можуть бути: звичайними, дійсними, приятелями, добродіями, почесними, самітниками.
Звичайні члени – це два перші вікові Улади: Улад Пластунів Новачків
(6-11 років) і Улад Пластунів Юнаків (12-17 років), яких приймає до
Крайової Організації місцева Станичена Старшина.
До дійсних членів відноситься Улад Старших Пластунів (18-30 років) і
Улад Пластунів Сеньйорів (понад 30 років). Вони мають право голосувати та бути обраними на будь-яку посаду в Крайові організації, місцевій Станиці чи
Пластовій групі.
Приятелі «Пласту» – це члени гуртка Приятелів Пласту при Станиці
(старше 18 років), які допомагають Пласту.
«Член Добродій Пласту» – це особа, яка внесла вагомий внесок у розвиток «Пласту». Вони не голосують і не обираються на керівні посади, але можуть бути присутніми на всіх зборах з правом дорадчого голосу.
За ще більш значні заслуги надається титул «Почесного Члена Пласту» з такими ж правами, як у добродіїв.

Членами-самітниками вважаються особи, які відповідають вимогам дійсних членів, але які через віддаленість проживання не можуть входити в якісь групи. Вони мають право дорадчого голосу на зборах Крайової організації, можуть бути обраними до її керівних органів.
Відзнакою пласту є трилиста лілея, мистецьки вплетена в український герб-тризуб.
Найвищим керівним органом Крайової Організації Пласту є Крайовий
Пластовий З’їзд, який вирішує всі основні питання діяльності «Пласту».
Оскільки «Пласт» є скаутською організацією, його діяльність у принципі така, як і діяльність скаутських організацій у всьому світі.
Українське дитячо-юнацьке товариство «СІЧ». Започатковане в лютому 1993 року. Гасло: «Сила, істина, честь!». Мета його полягає у відродженні національної свідомості, утвердженні «державницької ідеї», формуванні нового типу українського характеру, основними рисами якого були б фізична досконалість, витривалість, свідомий патріотизм, вихованість, культурність, освіченість, висока моральність. Члени товариства складають присягу: «Присягаю своєю честю бути вірним товаришем, служити товариству життям своїм, слухатись січової старшини». Має осередки в багатьох областях України. Головні напрями роботи – вивчення історії козацтва, військово-патріотичне виховання на засадах козацької педагогіки, фізичне загартування, створення недільних козацьких шкіл, спортивних та
інших гуртків, організація оздоровчих таборів.
Дитячо-юнацька козача організація «Джура». Це історико-патріотична організація підлітків і юнаків, створена з метою їх виховання в дусі традицій
і звичаїв українського козацтва, вона є незалежною і позапартійно- громадською. Метою діяльності «Джури» є «виховання духовно та фізично розвиненого юного покоління суверенної України на історично сформованих засадах козацького світогляду та способу життя». Членом організації може стати хлопець будь-якої національності віком від 10 до 18 років, який згоден з її програмою). «Джура» прагне до співробітництва з іншими дитячими та
молодіжними організаціями України та закордону і до прийняття її до
Міжнародної організації бойскаутів.
Члени «Джури» діляться на молодших джур (10-12 років), джур (13-15 років) і старших джур (16-18 років). Молодші джури мають джур-зверхників з числа старших. Крім того, згідно з козацькою традицією, джури мають побратимів. Використовується традиційна козацька символіка: прапори, корогви, бунчуки, пірначі, булави та інші козацькі клейноди. Первинним осередком «Джури» є курінь, курені об’єднуються у козацькі коші, коші складають Крайові товариства джур, які вливаються у Всеукраїнське козаче товариство «Джура». Всеукраїнською організацією керує Генеральна козача канцелярія, яку очолює Головний отаман «Джури».
Зміст діяльності «Джури» полягає у оволодінні козацьким військовим мистецтвом, козацькими ремеслами, способом життя і господарювання, козацькою культурною спадщиною. Для цього проводяться заняття у літніх козацьких таборах, військово-спортивні змагання, козацькі походи, науково- практичні конференції, краєзнавчі, фольклорно-етнографічні експедиції та
інше.
Спілка української молоді (СУМ). Утворена 1925 року в Києві.
Відновила діяльність після Другої світової війни на еміграції.
Своє головне завдання вбачала у звільнені України, створенні української самостійної соборної держави. У 1929-1930 роках почалося переслідування СУМу. 1989-
1991 роки – відродження діяльності СУМу на території України. Завдання
СУМ – об’єднувати українську молодь віком від 6 до 18 років і виховувати її в українському патріотичному дусі, чесними і працьовитими людьми, свідомими громадянами, спираючись на традиції та морально-етичні засади християнства, державні цілі та ідеали. Гасло СУМу – «Бог і Україна».
Спілка поділяється на три основні організаційні ланки: молодше юнацтво (6-12 років); юнацтво (6-16 років); старше юнацтво (12-16 років).
Старші члени організації – дружинники (18-35 років). Молодше юнацтво
СУМ об’єднує дітей від 6 до 12 років. Молодший СУМовець проходить
ступені члена-кандидата, члена-прихильника і члена. Найменша структурна одиниця – Рій молодшого юнацтва, що складається з 6-15 членів. Два – п’ять
Роїв об’єднуються у Кущ молодшого юнацтва. Там, де діють два або більше
Кущів, утворюється Станиця, на чолі якої стоїть Провід Станиці і Станичний.
Старше юнацтво СУМ об’єднується в Рої, Курені і Коші.
СУМ має власну форму одягу та символіку: прапори, гімн, гасла, привіти та інше.
Програмні документи СУМу не визначають конкретних форм її діяльності; зміст цієї діяльності полягає у спільному проведенні дозвілля, задоволенні культурних потреб та інтересів, фізичному розвитку.
«Курінь» – дитячо-юнацька організація, що ставить за мету виховання духовно та фізично розвиненого юного покоління на історично сформованих засадах козацького світогляду та способу життя, в дусі відданості
Батьківщині та її народу, на основі відродження національних, загальнолюдських духовних і моральних цінностей.
Членом організації може стати кожен хлопець чи дівчина віком від 6 до
18 років, які люблять Україну, хочуть добре знати її історію та літературу, давнє минуле, поділяють ідеали юного козацтва. Особи, яким виповнилося 18 років, за бажанням можуть зберегти своє членство. Їм присвоюють звання
«козак-наставник» і вони беруть участь у виховній роботі з молоддю.
Члени організації діляться на козачат (молодші школярі 6-10 років), джур (середні школярі 10-15 років), молодших козаків (старшокласники 15-
18 років). Основою організаційної структури є курінь – первинний козацький осередок за місцем проживання чи навчання, або з за інтересами. Головна організаційна одиниця членів організації – десяток (10-15 членів, які діляться на застави по3-5 осіб у кожній). Десятки об’єднуються в загін (чоту), загони
– в сотні, останні – до куреня.
Змістом виховної діяльності цієї організації є: «Мій рідний край»
(вивчення історії рідного краю); «Гей ви, хлопці, славні запорожці»
(вивчення історії українського козацтва); «Духовні цінності українських
козаків»; «Козацькому роду нема переводу» (відродження військово- спортивного мистецтва козаків); «Козацькими стежками» (туристично- краєзнавча робота); «Слава козацька не вмре, не поляже…» (відродження народних мистецьких традицій).
У змісті виховання виокремлюють орієнтовну програму виховної роботи з дівчатками: «Хата моя, біла хата…» (про роль жінки – берегині свого роду); «Рідна мати моя, ти ночей не доспала…» (пісні моєї мами); «Ой у лузі червона калина…» (про рослини – символи України); «І на тім рушникові…» (майстерність вишивки); «До надр народної медицини»
(секрети народної медицини).
Організація має свою атрибутику, ритуали, кодекс лицарської честі, кодекс лицарської звитяги та молитву. Наприклад, кодекс лицарської честі для козачат полягає в наступному: шануй маму й тата, завжди працюй завзято; люби рідну країну, що зветься Україна; турбуйся про молодших, жіноцтво поважай; будь сильним, справедливим, і скромним, і правдивим; і рідну Батьківщину ти завжди захищай!
«Сокільський доріст» – національно-патріотичні освітньо-молодіжні товариства, що діють в окремих регіонах України. Первинний осередок
«Сокільського доросту» – соколине гніздо, яке створюється за місцем проживання. Гніздо налічує не менше 5 членів. Гнізда об’єднуються в чоти
(рої). До складу чот входить 3-5 гнізд. Керує гніздом – гніздовий, роєм – ройовий (чотовий). Чоти, окремі гнізда в межах села (міста) об’єднуються в станиці. Станичний може мати ранг соколиного сотника (чотового, гніздового) залежності від кількості членів. Він формує свою канцелярію, має писаря та інше. Структура «Соколівського доросту» триступенева:
«Соколята» – 6-11 років, «Молоді Соколи» – 12-14 років, «Соколи» – 15-18 років.
Головними напрями діяльності товариства є: вивчення і відродження кращих традицій «Сокола», українських національно-патріотичних, молодіжних, дитячих товариств та організацій; розвиток і урізноманітнення
форм їх діяльності; виховання членів товариства на ідеях свободи, рівності, національної та особистої гідності, шанування родинних зв’язків, працелюбності, взаємодопомоги й самодисципліни; виховання національної свідомості на основі християнських чеснот: честі, доброти, шанування батька й матері, милосердя; глибоке вивчення історії України та історії
Українського війська; прищеплення членам товариства любові до рідної мови, віри, звичаїв, до національних ідеалів предків, їх моральних, релігійних, політичних, економічних і соціальних переконань, залучення членів товариства до корисних громадських справ; до клубних, спортивних, туристично-краєзнавчих гуртків та об’єднань; налагодження різних форм спілкування з українською молоддю за межами України; формування у членів товариства бережливого ставлення до суспільного та державного багатства України, її природи, пам’яток культури, старовини, виховання із членів товариства цивілізованих господарів на своїй землі.
З метою всебічного виховання своїх членів товариства залучають їх до таких видів діяльності: національно-історичної (вивчення історії України, уроки пам’яті, тематичні вечори, «круглі столи» тощо); спортивно- оздоровчої (змагання, козацькі забави, спортивні випробовування тощо); туристично-краєзнавчої (походи, мандрівки, табірні збори тощо); культурно- просвітницької (конкурси, фестивалі, ігри); інтелектуально-пошукової
(пізнавальні ігри, олімпіади тощо); діяльності у сфері милосердя (допомога, вітання, збір коштів та речей для тих, хто цього потребує); господарської
(школи бізнесу, шкільні кооперативи тощо).
СПОУ – спілка піонерських організацій України. Ця організація залишила назву піонерської, але (як стверджує її статут) за своєю програмою
і характером вона не є спадкоємницею своєї радянської попередниці, хоча є правонаступником республіканської піонерської організації України. Вона не має політичної забарвленості, не орієнтується на якісь політичні партії.
Основною метою діяльності Спілки є «захист прав та інтересів своїх членів, об’єднання зусиль для добрих і корисних справ, розвитку здібностей
підростаючого покоління». Її девіз: «За батьківщину, добро і справедливість!». СПОУ вважає своїм завданням виховання у дітей любові до свого краю і народу, вивчення минулого України, збереження народних традицій, формування віри в себе, поваги до старших, своїх рідних і близьких, піклування про молодших, миролюбності, працьовитості, милосердя. Керується у своїй діяльності принципами: єдність слова і діла, честі і совісті, дружби і товариськості, турботи і милосердя.
Разом з тим, діяльність СПОУ в час україно-російської війни сприймається неоднозначно, зважаючи на її національну безликість.
Вищезазначений матеріал щодо особливостей цілепокладання, змістовної спрямованості діяльності дитячих та юнацьких організацій і рухів вдало використовується в сучасних моделях роботи дитячих оздоровчих таборів (наприклад, тематичні зміни) – УДЦ «Молода гвардія», ДЗОВ
«Сокіл» (Івано-Франківської обл.), МДЦ «Артек» на березі Чорного моря поблизу Гурзуфа (АР Крим) – єдиного у світі дитячого центру, якому було присвоєно статус «Під егідою ЮНЕСКО» (з 2006 р.). Сьогодні МДЦ «Артек» окупований Російською Федерацією, але з метою збереження педагогічного потенціалу колишніми артеківцями, які відмовилися співпрацювати з окупаційною владою, у 2014 р. було створено Міжнародний дитячий центр
«Артек-Карпати»; у 2015 р. – це мережа таборів по всій Україні під назвою
МДЦ «Артеківець») та інших.
3.
Особливості виховної роботи в дитячому оздоровчому таборі.
У процесі виховної роботи в оздоровчих таборах необхідно забезпечити безперервність і спадкоємність виховної діяльності. Під час планування та організації виховної роботи в оздоровчих закладах (таборах, центрах, оздоровчих та санаторно-курортних організаціях, що надають базу для оздоровлення дітей в літній період) слід враховувати такі особливості:

– розвиток особистості дитини буде відбуватися в умовах тимчасового дитячого колективу;
– спеціально створений виховний простір заміщає найближче соціальне оточення дітей;
– виховний вплив характеризується високою інтенсивністю, а також монопольністю;

широке використання можливостей соціально-територіального оточення сприяє залученню дітей до соціального досвіду і створює умови для включення вихованців у різноманітну творчу діяльність.
Функціонування дитячих оздоровчих таборів базується на таких принципах:
• безпека життя і здоров'я дітей, захист їх прав і особистої гідності;
• пріоритет індивідуальних інтересів, особистісного розвитку та самореалізації дитини в поєднанні з дотриманням соціальних норм і правил установи;
• гуманний характер стосунків і оздоровчо-освітніх програм;
• конфіденційність у вирішенні особистих проблем і конфліктів дітей;
• спільна мета у поєднанні з дитячим та педагогічним самоврядуванням;
• варіативність програм і методів їх реалізації.
Особливостями життєдіяльності дітей та дорослих у ДОТ є табірна обстановка, яка суттєво відрізняється від домашньої, насамперед, відсутністю батьків, незвичайним новим устроєм і чітким режимом життєдіяльності, більшою самостійністю. Кожен день перебування в таборі характеризується різноманіттям та інтенсивністю освоєння нових видів діяльності, насиченістю дозвіллєвих та виховних заходів.
Табір і вся територія навколо нього, яку освоюють діти, є специфічним середовищем їх проживання, найбільш значущою у якій є його духовна наповненість. Найціннішим у цьому соціально-педагогічному середовищі є
те, що діти розширюватимуть свої вміння та навички, набуватимуть досвіду соціальних відносин та різноманітних соціальних ролей.
Успішне функціонування дитячого закладу оздоровлення та відпочинку забезпечується завдяки дотримання умовного «Кодексу законів»
ДЗОВ, постулати якого повинні бути донесені вихованцям табору:
1.
Закон території – самовільно залишати територію ДЗОВ, групи
(загону) – означає викликати хвилювання у дорослих, які несуть за Тебе відповідальність, імовірність потрапити в небезпечну чи неприємну ситуацію.
2.
Закон точного часу (пунктуальності) – намагайся завжди і скрізь бути вчасно, без запізнень. Цінуй свій і чужий час.
3.
Закон ввічливої поведінки – ніщо не коштує так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість.
4.
Закон посмішки – будь доброзичливим до всіх, частіше посміхайся. Гарний настрій – запорука здоров’я і успіху.
5.
Закон рівності – у таборі всі мають рівні права й обов’язки. Немає гарних і поганих людей, добрих і злих. Кожна людина має свій набір різноманітних індивідуальних якостей, вона така, яка є, і має право на повагу так само, як і Ти.
6.
Закон шкідливих звичок – дитинство й оздоровлення несумісні зі шкідливими звичками.
7.
Закон моря (річки, озера) – самостійне відвідування моря (річки, озера), небезпечні ігри і заняття на воді можуть мати погані наслідки, небезпечні для життя і здоров’я.
8.
Закон інформації – педагог-організатор (вихователь) завжди має бути поінформований про місце перебування і заняття довірених йому дітей.
9.
Закон любові і добра – кожна жива істота, особливо людина, має потребу в любові та доброзичливому до неї ставленні.
10.
Закон волі – дитина має право в ДЗОВ брати активну участь у його діяльності, органах дитячого самоврядування, виборі занять, кола
спілкування – в усьому, що не суперечить законам і правилам внутрішнього розпорядку табору.
11.
Закон взаємності – стався до інших так, як Ти би хотів, щоб інші ставилися до Тебе.
12.
Закон відповідності – що “посіє” людина в житті – те, відповідно, й пожне, тільки набагато більше.
13.
Закон відповідальності – Ти завжди відповідальний за свої вчинки, тому роби так, щоб не було соромно. Пам’ятай, що дорослі теж несуть відповідальність за Твоє життя, здоров’я і вчинки. Нерозумна поведінка часто призводить до конфліктів і проблем. Намагайся уникати цього.
14.
Закон “міста” – ми живемо серед людей у співтоваристві, що має свої правила і закони. Порушення цих законів створює проблеми і спричиняє конфлікти. Поважай закони свого “міста” і дотримуйся їх.
15.
Закон прощення – умій прощати і будеш прощений сам.
16.
Закон такту – май в усьому – словах, діях, вчинках – почуття міри.
17.
Закон успіху і позитивного мислення – позитивне (оптимістичне) мислення і світосприйняття неминуче приведе до успіху в будь-якій діяльності. Прагни до успіху! Будь успішний!
18.
Закон “Дорослі і діти”– дорослі і діти мають у ДЗОВ визначені права й обов’язки. Дійте в межах компетенції.
4.
Група (загін) як тимчасовий дитячий колектив. Його педагогічна сутність.
Відразу після першого знайомства в автобусі (якщо дітей централізовано довозять у ДЗОВ, напр., як в УДЦ «Молода гвардія») чи в момент реєстрації у ДЗОВ діти і підлітки починають об'єднуватися в різні спільноти під час спілкування, у грі тощо. Об'єднання відбувається
найчастіше на основі спільних інтересів і спільних розмов, тотожного становища (належність до одного загону, спільна поїздка в автобусі тощо), симпатії. У дитячому середовищі т. зв. «самовиникаючі» групи утворюються одразу як тільки діти опиняються разом, вони характеризуються природністю виникнення. Педагог (вихователь) не повинен ігнорувати ці «живі» дитячі групи, однак слід пам’ятати, що «самовиникаюча» група не є колективом.
Колектив як виховне співтовариство, як спеціально педагогічно організоване об'єднання має свої певні ознаки: суспільно значущу мету, суспільно значущу діяльність, колективні відносини, демократичне самоврядування.
Як складна соціально-педагогічна система дитячий колектив включає неформальну і формальну структури.
Під неформальній структурою колективу розуміють стихійно утворену систему міжособистісних стосунків вихованців загону. У своїй роботі педагог (вихователь) повинен її враховувати, оскільки вона передує формальній і визначає статус особистості в системі міжособистісних відносин в загоні.
Формальна структура загону будується на ділових (формальних) відносинах, на стосунках «взаємної відповідальності», які складаються і розвиваються в спільній діяльності і спілкуванні допомогою включення вихованців у систему самоврядування. Керівництво формальною структурою колективу здійснюють вибрані органи (командир групи (загону), фізорг, редколегія та ін.). У формальній структурі вихованці загону виконують певні соціальні ролі – доручення. Доручення даються відкрито, часто відповідно до графіка, мають конкретний зміст (чергування в їдальні), тривалість і межі відповідальності.
Формальна структура колективу в таборі реалізує свій виховний потенціал у взаємодії первинного колективу – групи (загону), загального колективу табору та педагогічного колективу.
Первинний колектив – це неподільна частина колективу, найменша структурна одиниця, що припускає об'єднання вихованців на основі дружніх,
особистісних і ділових інтересів. Первинний колектив припускає тісне спілкування, постійний контакт вихованців,
і володіє правом безпосереднього «дотику» до особистості дитини. Педагогу (вихователю) необхідно враховувати, що в рамках групи (загону) можуть існувати невеликі за чисельністю первинні колективи і враховувати у своїй роботі їх велике соціально-статусне і ціннісне значення.
Сукупність первинних колективів як «диференційоване єдність» складає загальний колектив. Первинний колектив не здатний до кінця виконати свої виховні функції, якщо він не живе як частина, «клітина» загального колективу. Тільки в загальному колективі відбувається усвідомлення і прийняття вихованцями суспільно значущих цілей за допомогою участі в колективних формах діяльності. Включення вихованців в загальний колектив розширює діапазон ділових зв'язків, збагачує
«горизонтальні» контакти (наприклад, між вихованцями однієї групи
(загону), «вертикальними» контактами, що виходять межі загону, віку.
Розширення зв'язків, вихід вихованців за межі групи (загону) суттєво збагачує ціннісно-моральну атмосферу в таборі (свого роду «дух табору») і багато в чому визначає систему відносин вихованців в загоні.
Органічною структурою формальної структури виховного колективу табору виступає педагогічний колектив. У таборі він специфічний тим, що для організації виховного процесу залучаються різні фахівці: вчителі шкіл, педагоги додаткової освіти, а також студенти педагогічних вузів. Робота в таборі вимагає від педагогів (вихователів) єдності педагогічної позиції, різноманітності творчих інтересів і здібностей педагогів, культури педагогічного спілкування.
5.
Етапи розвитку дитячого колективу-загону.
Проблема створення тимчасового дитячого колективу та побудова на його основі виховного процесу в таборі вимагає від педагога (вихователя)
знання педагогічної природи цього процесу. При цьому важливо не просто знати ті зміни, які відбуватимуться у стосунках вихованців, а й уявляти собі специфіку педагогічної діяльності педагога (вихователя) на кожній стадії розвитку колективу.
Традиційно виокремлюють чотири етапи розвитку колективу, які розрізняються особливостями педагогічного керівництва, збагаченням суспільно значущого сенсу діяльності членів колективу. У процесі розвитку колективу змінюються відносини його членів до вихователя і один до одного, до спільної діяльності та органів самоуправління.
Динаміка розвитку тимчасового дитячого колективу-загону, позиції вихованців та педагогів (вихователів) представлена у таблиці 1:
Етапи роз- витку тим- часового дитячого колективу- загону
Позиція вихованців
Позиція педагога
(вихователя)
Колективоутво- рююча діяльність педагога
(вихователя)
Умови ефективності педагогічної діяльності
Перший етап
• Неорганізовані групи вихованців, неформальні міжособистісні відносини,
•немає первинних переживань спільності мети, досвіду колективної діяльності
Прямо взаємодіє з кожним вихованцем
•Згуртувати вихо- ванців, допомогти
їм у короткий тер- мін краще пізнати один одного;
•включати вихо- ванців в цікаві та захоплюючі спільні справи з метою їх самовираження;
• дати можливість проявитися активу;
•визначити дору- чення всім вихо- ванцям, щоб вони мали реальну можливість діяти в колективі
Увага педагога
(вихователя) повинна бути звернена не стільки на заходи, скільки на реалізацію триєдиності
– діяльність, спілкування, стосунки.
Другий етап
З'являються первинні ознаки колективу:
•починають дія- ти органи самоврядування
(актив);
•виникають відносини
Педагогічна взає- модія опосередкову-
ється: педагог (вихо- ватель) спочатку
«заряджає» колекти- вною діяльністю ак- тив, переконує в її доцільності активіс- тів, допомагає їм ви-
• Виховувати актив, навчати активістів складній справі управління іншими дітьми, цілеспря- мовано формувати у них організаці- йний досвід;
• виховання перви-
Організація емоційно привабливого для всіх, активного, творчого, ділового спілкування вихованців.
відповідальних залежності. будувати весь проект справи. Тепер сам актив організовує діяльність, реалізує і оцінює її результати. нних колективів допомогою регу- лярної зміни дору- чень, чергування різноманітних ко- роткочасних доручень;
•накопичення досвіду діяльності вихованців з пози- ції активістів допо- могою створення тимчасових акти- вів, «рад справи».
Третій етап
Більшість ви- хованців мають активну позицію в колективній суспільній діяльності,
«розквіт колективу»
Вихователь сприй- мається членами колективу як стар- ший товариш, шано- ваний і авторитетна учасник спільних справ. У процесі ви- ховання відбувається зміщення суб'єкт- ності у бік колективу.
Педагог
(вихо- ватель) реалізує свою основну педа- гогічну діяльність відповідно до про- грами розвитку та- бірної зміни, пла- ном роботи в групі
(загоні), логікою розвитку колекти- ву, виконує свої посадові обов'язки, несе відповідаль- ність за життя і здоров'я дітей.
• Включення ви- хованців у різно- манітну продук- тивну діяльність;
• єдність педаго- гічних вимог, зба- гачення педагогі- чного спілкуван- ня;
•розширення повноважень
і поглиблення діяльності органів самоврядування
На четвертому (останньому) етапі відзначається гармонія взаємної відповідальності та міжособистісних відносин на рівні групи (загону) і табору, кожен вихованець бере активну участь у колективному житті, впливає на неї своєю творчістю. Вихованці пред'являють самі до себе високі вимоги, прагнуть бути на рівні моральних цінностей.
Досягнення даного етапу в умовах тимчасового дитячого колективу ускладнене насамперед обмеженістю часу перебування дітей у ДЗОВ. Однак феномен гуманістичних відносин у вихованців справжніх розвинених колективів існує. І тоді навіть після від'їзду дітей з табору стосунки вихованців зберігаються, розвиваються і закріплюються на довгі роки.
Таким чином, тимчасовий дитячий колектив розвивається як специфічний соціально-педагогічний феномен.
Колективоутворююча діяльність педагога (вихователя) опирається на педагогічні закономірності
управління колективом і реалізується як спеціально організована педагогічна взаємодія з вихованцями, з одного боку, з іншого – з урахуванням неформальних процесів самоорганізації, самоврядування.
6.
Система організації табірної зміни.
Специфічною особливістю виховного процесу в умовах літнього відпочинку дітей і підлітків є його системність і циклічність.
Зміна у ДОТ – це певний період роботи табору, упродовж якого здійснюється повноцінний оздоровчо-освітній процес і реалізується весь комплекс педагогічних завдань. Це період перебування дітей в оздоровчому закладі, в рамках якого педагоги (вихователі) організовують їх побут, спільну діяльність, спрямовану на виховання, оздоровлення та відпочинок дітей.
Табірна зміна характеризується такими специфічними особливостями:
• неповторність соціокультурного простору табору з його природними, архітектурними можливостями, людьми, які організовують табір, його законів, режиму, традицій;
• функціонування тимчасових дитячих об'єднань – груп (загонів);
• спілкування;
• т. зв. «подійність» (від «подія» як зміна властивостей об'єкта, взаємодія між об'єктами, утворення нового об'єкта або знищення існуючого об'єкта
).
Зміна у дитячому закладі оздоровлення та відпочинку умовно поділяється на три періоди: адаптивно-організаційний, основний і заключний. Кожен із них має свої мету і завдання, а також систему виховних справ, спрямованих на їх досягнення.
Адаптивно-організаційний (перші 3 дні – від заїзду до організаційного оформлення групи (загону) та відкриття зміни) – це період первинного згуртування дитячого колективу.

Мета – сприяти згуртуванню колективу, інтенсивному процесу адаптації дітей в умовах ДЗОВ.
Завдання:
1)
виховні – домогтися прийняття більшістю членів групи (загону)
єдиних норм життя і стосунків у колективі, що формується;
2) пізнавальні – створити умови для задоволення потреб дітей в
інформації про ДЗОВ та основні правила поведінки в ньому;
3) організаційні:
– організувати роботу щодо дотримання кожним членом колективу правил поведінки в ДЗОВ, групі (загоні) та режиму дня загалом;
– навчити дітей самостійно вставати вранці, ходити на зарядку, прибирати в кімнаті, дотримуватися чистоти й порядку на загоновій території
ДЗОВ;
– організувати різноманітну безперервну колективну діяльність і спілкування для знайомства дітей один з одним, педагогом-організатором
(вихователем) для визначення норм життя і стосунків у колективі;
– організувати діяльність і спілкування для визначення свого місця кожним вихованцем у майбутньому колективі, своєї ролі у сфері ділових і дружніх стосунків;

виявити актив загону, який допоможе педагогу-організатору
(вихователю) в подальшій роботі.
З метою успішного вирішення цих завдань можна використовувати такі організаційні форми виховної роботи:
– випуск газети «Здрастуй, літо!»;
– проведення ігор «Запам'ятай ім'я», «Телеграма», «Давайте познайомимося» тощо;

трудова діяльність: складання графіка чергувань у кімнатах, призначення відповідальних за виконання різних трудових справ у групі
(загоні) і т. д.;

художньо-творча діяльність (концерт, вечір знайомств тощо);


спортивно-оздоровча діяльність (зарядка, спортивні ігри тощо) .
Позиція педагога-організатора
(вихователя) в адаптивно- організаційному періоді – одноосібна, вимоги педагогів до вихованців висловлюються у формі, що не допускає заперечень.
Показники успішної діяльності педагога-організатора (вихователя): до кінця зазначеного періоду у вихованців повинна скластися думка: ми – найкращі, мої вихователі – найкращі, мені буде цікаво і в подальшому.
Основний період.
Мета – створити необхідні умови для саморегуляції та самореалізації кожного члена групи (загону), згуртувати колектив.
Завдання:
1)
виховні – створити передумови для закріплення потреби брати участь у колективній діяльності; піклуватися про згуртування дитячого колективу.
2)
пізнавальні – сприяти розширенню світогляду дітей, розвитку у них допитливості.
3) організаційні – забезпечити активну позицію кожної дитини як організатора й активного учасника діяльності.
Увага педагога має бути зосереджена на «головній справі» групи
(загону) та сприянню активній участі колективу у спільних заходах ДЗОВ.
Види і форми виховної роботи у цьому періоді – різноманітні колективні творчі справи: конкурси, ігри, інтелектуальні та спортивні естафети, КВК тощо.
Позиція педагога-організатора (вихователя) – координатор, організатор діяльності вихованців, вимоги до особистості висуваются через актив колективу, який його підтримує.
Показники успішної діяльності педагога-організатора (вихователя): до кінця основного періоду діти починають жити за традиціями своєї групи
(загону) та ДЗОВ загалом (активна участь у спільних заходах, іграх, конкурсах тощо).

Підсумковий період (останні 2-3 дні перед від'їздом).
Мета – налаштування вихованців на приємні спогади в майбутньому про своє життя в ДЗОВ.
Завдання:
1) уможливити кожному усвідомити себе частиною свого колективу
(свої можливості, свої життєві позиції);
2) розкрити (наскільки це можливо) перспективу подальшого життя вихованця, тобто допомогти йому визначити подальший самостійний життєвий вибір відповідно до прийнятих у суспільстві норм, загальнонаціональних ідеалів та індивідуальних особливостей, потреб та
інтересів.
Види і форми виховної роботи:
– творчі прем'єри та звіти груп (загонів);
– прощальні вогнища;
– справи на виявлення рівня знань, умінь і навичок, набутих у ДЗОВ;
– підведення підсумків роботи в гуртках;
– підсумкові збори та нагородження вихованців.
Позиція педагога-організатора (вихователя) у підсумковому періоді: він
– старший друг, якому можна довіряти таємниці, з яким можна порадитися
(зокрема з діагностики та розробки індивідуальної програми саморозвитку) і т.д. Його позиція – «диригент», що створює теплу, дружню атмосферу з відтінком легкого смутку, пов'язаного з розставанням.
Показники успішної діяльності педагога-організатора (вихователя): створена атмосфера дружнього прощання («плачуть – значить зміна була вдалою»), організовано колективне обговорення з підведення підсумків усіх проведених справ.
7.
Вікові особливості дітей у ДЗОВ та виховні завдання в роботі з ними.
Виховна робота у дитячому оздоровчому закладі повинна бути реальна
з точки зору наявних засобів і сил (матеріальних, фінансових, творчих тощо).
Насамперед варто враховувати традиції і можливості закладу, рівень підготовки педагогічного колективу, бажання, інтереси дітей і батьків, а також досвід, накопичений кращими вітчизняними та зарубіжними оздоровчими закладами.
Виховний процес у дитячих оздоровчих закладах здійснюється за сприятливих умов природного, соціального оточення. Саме тому дитячий відпочинок повинен бути активним, наповненим глибоким змістом і суспільно-корисною спрямованістю. Суспільно-корисна праця здебільшого пов’язана з наведенням порядку і чистоти на території закладу (щоденне прибирання території, кімнат, пляжу), проведенням операцій «Затишок»,
«Табір – мій дім, і я господар у нім» тощо. Щоденна фізична зарядка, залучення до різноманітних заходів на свіжому повітрі знімає фізичну та моральну втому, накопичену під час навчання у школі протягом року, зміцнює нервову та м’язову системи дітей та підлітків.
Разом з тим, під час роботи з дітьми в оздоровчому закладі варто відмовитися від надмірного захоплення масовими заходами, які не орієнтовані на особистість окремої дитини, перевантажені фальшивою емоційністю, заорганізованістю, до того ж, потребують тривалої підготовки, авторитарного примусу, ігнорування прав і свобод дитини, ведуть до штучного звуження соціального і територіального простору (недостатнє використання можливостей дитячого закладу, природних особливостей). Не можна проводити заходи, що не викликають зацікавленості у дітей; недопустимо захоплюватися формальними видами і формами діяльності, де слова розходяться із справою; не слід допускати неправильного розподілу функціональних обов’язків педагогів-організаторів, методистів, вихователів, що створює напружений ритм роботи усього педагогічного колективу дитячого закладу.
Щоб виховний процес у оздоровчому закладі був змістовним, цікавим, а, головне, не нашкодив дитині, важливо, аби вихователь не лише знав

індивідуальні особливості дитини, але й глибоко розумів і грамотно використовував психологічні закономірності функціонування і розвитку особистості. Вихователь має володіти дійсно науковими знаннями про природу і закономірності розвитку особистості, адже в будь-якій психологічній закономірності відбивається спосіб керування певним явищем, або ж спосіб виникнення чи становлення цього явища. Тобто, чим глибше і всебічно вихователь оволодіє знаннями про загальні психічні закономірності функціонування і розвитку особистості вихованців, тим ефективніше він зможе керувати ними, тим змістовнішою і результативнішою буде виховна робота у оздоровчому закладі. Врахування вікових і психічних особливостей розвитку дитини дозволяє вихователю гнучко коригувати зміст, методи та форми виховної роботи з дітьми, не змінюючи при цьому загальну стратегію виховання.
Варто заувважити, що учні 6-10 років (молодший шкільний вік) – наймолодші в таборі. Багато з них вперше відпочивають у оздоровчому закладі. Деякі діти важко переживають розлуку з близькими, сім’єю, друзями, складно звикають до колективу, розпорядку в таборі. При організації різноманітної діяльності необхідно пам’ятати, що молодші школярі відрізняються значною імпульсивністю та нестриманістю. Для успішного формування дитячого колективу важливо, щоб у перші дні перебування дітей в таборі були створені ланки (групи) загону. Ланки організовуються в перші дні приїзду дітей в табір. Якщо в загоні об’єднані учні 1-4 класів, то ланки комплектуються за віком (ланка дітей 1 кл. і т.д.), при цьому кількісний склад ланки 5-7 дітей. Важливо знати, що при розподілі на групи необхідно враховувати побажання дітей, їхні інтереси, симпатії.
Кожна ланка обирає собі назву.
Яскраво вираженим у цей період є прагнення дітей до активної діяльності, до нових ролей у колективі (що іноді випереджає їх можливості).
Тому вони завжди охоче відгукуються на пропозиції і справи вихователів.
Водночас, активне бажання діяти поєднується із невмінням розрахувати свої
сили, правильно оцінити власні можливості. Молодші учні можуть легко захопитись певною справою і, не закінчивши її, розпочати іншу. Саме тому доручення для них повинні бути нетривалими, періодично змінюватися, а вихователь повинен уважно і прискіпливо провести інструктаж і проконтролювати виконання. Педагогічно дуже шкідливо залишити без реакції вихователя будь-яку невиконану справу, оскільки в результаті у дітей формується безвідповідальне ставлення до своїх обов’язків.
Особливість сучасних молодших учнів – їх демократичність у стосунках із вожатими (вихователями), мимовільність поведінки; «потрібно»,
«не можна», «виконай до кінця» – все це сприймається ними лише за дуже великої настирливості вихователя. Ще одна особливість – їхня контактність: діти надзвичайно швидко знайомляться і активно взаємодіють між собою; легко відгукуються на колективні дії.
Характерною особливістю молодших школярів є їх рухливість, життєрадісність: вони постійно бігають, стрибають, їм важко всидіти на місці
– тому заняття повинні бути короткочасними, бо вони довго не можуть зосереджувати увагу на будь-якому предметі. Необхідно наголосити, що авторитет дорослого вихователя (вожатого) для них дуже високий. Поряд з цим, молодші учні – великі формалісти і консерватори, якщо це стосується поведінки і вчинків їх товаришів. Вихователь повинен проявити педагогічний такт, терпіння, не поспішаючи із висновками.
Організовуючи виховний процес з учнями молодшого віку, не можна забувати про те, що вони спілкуються з ровесниками переважно у процесі гри, а також у зв’язку з тією діяльністю, якою займаються (робота в гуртках, колекціонування тощо). В цьому віці охоче грають у рухливі ігри, але ще і в предметні, дидактичні, творчі, ігри-змагання. Вожатий повинен виховувати у дітей почуття товаришування, турботи один про одного, вчити кожного виконувати різноманітні доручення, розвивати навички самостійності, взаємодопомоги; організувати пізнання малюками навколишнього світу, поглиблювати уяву про нашу дійсність, про рідний край, розповідати, як
живуть інші народи. Характер доручень при цьому – переважно виконавський (лідер, прес-центр, ЧіП – чистота і порядок та інші). Наодинці вони займаються чимось конкретним: читають, малюють. Навіть мрії їх виключно конкретні – про ляльку, планшет, мобільний телефон тощо. Як правило, молодші учні спілкуються у групах, склад яких дуже несталий – залежно від справи, гри або від зміни настрою та інтересів. На їхні симпатії і ставлення до ровесників значно впливають оцінка й думка вожатого. З дорослими вони спілкуються багато, довірливо і чекають від них допомоги, співпраці і розуміння.
Діти цього віку відзначаються підвищеною емоційністю, швидкою стомлюваністю і переключенням уваги; вразливістю, активністю та схильністю до наслідування. Літо розширює можливості для розвитку пізнавальних інтересів і навичок самостійної дії у дітей через ігрову діяльність. Тому життєдіяльність цих дітей у літньому оздоровчому закладі повинна пронизуватися грою, у тому числі – з ускладненими правилами, максимально наближеною до реальної життєвої ситуації.
Враховуючи психологічні особливості молодших школярів, можна сформулювати основні завдання виховної роботи з ними:
1.
Виховувати в учнів гуманні риси особистості шляхом формування миролюбних уявлень, поглядів і, особливо, звичок поведінки.
2.
Розвивати у дітей всебічні пізнавальні інтереси і таким шляхом сприяти збагаченню їхніх духовних потреб.
3.
Формувати риси дисциплінованості, зібраності і ретельності, що допоможе учням надбати навички ефективної навчальної праці.
Допомагати кожному учневі знайти власну сферу самоствердження в учнівській групі.
Урахування вікових особливостей молодших учнів, а також умов літніх оздоровчих таборів під час виховної роботи з ними дозволяє:
1.
Створити колектив загону, звертаючи особливу увагу на розвиток дитячого самоврядування, формування у молодших учнів організаторських
умінь (виконання трудових, творчих, завдань і доручень уміння звітувати про них групою; уміння бути керівником нескладних загальних справ тощо).
2.
Залучити кожного вихованця до діяльності через систему доручень, зміст яких суттєво змінюється, порівняно з тими, що діти мають у загальноосвітньому навчальному закладі.
3.
Навчити працювати разом, доводити розпочату справу до кінця, набути навичок самообслуговування.
4.
Прищепити дітям санітарно-гігієнічні навички, норми і правила здорового способу життя, культуру здоров’я.
5.
Розвивати волю, виховувати дисциплінованість при виконанні режимних моментів.
6.
Виховувати доброзичливість, повагу, товариськість у ставленні до інших людей; заохочувати їх допитливість, розвивати естетичні почуття і творчі здібності; плекати любов до свого народу, Батьківщини, природи.
Вирішити ці завдання допоможуть різноманітні форми виховної роботи, серед яких чільне місце посідають ігри, конкурси, подорожі, святкові заходи.
Середній шкільний вік (11-13 років) або підлітковий вік (11-13 років) – це період активності, енергійності, захопленості; час великих задумів і великих справ. Вже нагромаджено певний досвід колективної діяльності, досить розвинене почуття відповідальності, вміння ставити мету і свідомо її досягати; сформовано відповідні організаторські вміння і навички, розширюється діапазон інтересів, що впливає на розвиток ініціативи, творчості. У цьому віці дитина починає проявляти інтерес до громадського життя, намагається розібратись у потоці інформації, виробити власну точку зору.
У віці 11-13 років авторитет дорослих значно знижується. Для підлітка найважливішою стала оцінка його однолітками, для нього важливе ставлення товаришів. Тому педагогічні працівники, враховуючи цю вікову особливість, не повинні нав’язувати дитині свої думки, рішення, а, навпаки, дати змогу
підліткам самостійно впевнитися у правильності чи помилковості власних суджень і оцінок. З іншого боку, необхідно допомогти дітям задовольнити потребу в спілкуванні з однолітками, спрямувавши його на позитивні дії та вчинки. Тому дуже важливо, щоб в загоні проходили збори, на яких обговорювалося не тільки те, що і як робить учень, а і який він, тобто давалася характеристика його моральної вихованості.
Враховуючи, що для більшості дітей цього віку характерною є підвищена тривожність, нервова збудливість, в оздоровчому закладі необхідно створити умови психічного комфорту, «розкомплектованості», допомогти у самопізнанні, саморозумінні власних здібностей і потреб; навчити підлітків дивитися на себе очима товаришів; викликати у них бажання і прагнення до самовдосконалення, самостійного визначення напрямків самокорекції. У цей період важливо допомогти дитині пізнати свої слабкі та сильні сторони, накреслити програму та реальні шляхи до самовираження. Нерідко, щоб звернути на себе увагу, вони можуть проявляти впертість, свавілля, йти на пряме порушення дисципліни.
Це вік інтенсивного формування особистості, світогляду, переконань,
ідеалів, моральних якостей. Діти цього віку здатні самі планувати свою діяльність, самостійно розподіляти доручення, перевіряти їх, постійно аналізувати діяльність і давати об’єктивну характеристику результатам роботи всього загону, кожного його члена. Необхідно використовувати природне оточення табору, розвивати інтерес до природи, залучати до спостережень природних явищ, вивчати рослинний і тваринний світи, вчити бачити красу поля, неба, річки. Тут можливі: спілкування про флору та фауну даної місцевості, похід на зустріч сходу сонця, екскурсія «Слухаємо голоси лісу, поля, річки», вечір «Музика, поезія та природа» та ін.
Характерною особливістю підлітків є концепція-установка на змагання, виграш, на досягнення колективного успіху.
Збагачення дітей цього віку моральними нормами спілкування – безконфліктність, повага до думок і дій інших, розуміння і визнання –
відбувається, насамперед, на прикладі старшого друга – педагога
(вихователя). Головна умова набуття підлітками відповідних якостей – демократичний стиль керівництва колективом і його роботою. Навчання дітей спілкування може відбуватися і в процесі організації колективних творчих справ, і під час виконання доручень, вільного спілкування з дітьми.
Кращий метод виховання підлітка – задушевна розмова, проникнення у його внутрішній світ, повага до його особистості, сприйняття його критики дій дорослих. Заборони і покарання спричиняють озлобленість і злість у підлітка, бажання помститися за приниження.
У підлітковому віці з’являється гостра потреба у еротичному партнері.
Інтенсивність цієї потреби викликається не природною необхідністю, а, швидше, процесом самоутвердження особистості. Водночас, у цей період загостюється віковий антагонізм між статями, який виражається у глузуванні дівчаток над хлопчиками (або навпаки); інколи стосунки можуть стати ворожими. Вихователь повинен знати, що хлопчики і дівчатка по-різному ставляться до загальних справ, приймають чи не приймають певні форми і методи виховання. Ці відмінності найбільш гостро відчуваються у віці 11-12 років, коли хлопчики виявляють незадоволення там, де дівчатка почувають себе чудово. Наприклад, хлопчики не сприймають словесного характеру багатьох справ (наприклад, бесід), тоді як дівчаткам вони подобаються.
Хлопчики прагнуть до конкретних справ, де вони можуть проявити свої вміння, силу, вправність.
На особливу увагу заслуговують моральні аспекти статевого виховання при співпраці хлопчиків і дівчаток у загальній роботі. Дуже важливо при цьому правильно організувати розподіл обов’язків, особливо в трудових справах, спорті, туристичному поході; допомогти хлопчикам проявити увагу, турботу про дівчаток.
Урахування вікових особливостей дозволяє обґрунтовано сформулювати виховні завдання роботи з підлітками в умовах літнього оздоровчого закладу:


розвиток ініціативи і самостійності;

розвиток нових, більш високих пізнавальних інтересів і потреб;

виховання організаторських умінь, відповідальності за доручену справу;

формування морального ідеалу;

навчання етики, правил спілкування з однолітками, представниками протилежної статі, з дорослими.
Старший шкільний вік (14-16 років) – вік переходу до дорослості.
Здебільшого повністю завершується статеве дозрівання. За своїм фізичним станом і зовнішнім виглядом старшокласники наближаються до дорослих.
Психологія старших підлітків відзначається суперечливими явищами. З одного боку – зростання інтелектуальної та моральної зрілості, пошуки світогляду, спрямованість на майбутнє, юнацький романтизм, довіра до авторитетних дорослих. З іншого боку – тенденції негативізму, який виступає у вигляді юнацької субкультури з її небезпечним ухилом у бік зневаги до моралі.
Особливо неприємним явищем у роботі з учнями цього віку стають педагогічні конфлікти. З одного боку, підвищене почуття власної гідності старших підлітків викликає у конфліктних ситуаціях бурхливу емоційну реакцію, з іншого – вони критичніше ставляться до дорослих, відзначають їх недоліки, достатньо володіють захистом у конфлікті і тому сутички з ними є досить болісними. Особливо необхідно відзначити як недолік педагогічного спілкування зі школярами в цьому віці такі прояви нетактовності, як привселюдні образи учнів, вторгнення у світ особистих стосунків юнаків та дівчат, вимоги у формі крику та погроз, зловживання відвертістю вихованців, настирна цікавість до особистого життя учнів, негативна оцінка інших людей у присутності учнів.
До основних завдань виховної роботи старших підлітків належать:

1.
Допомога у формуванні світогляду і життєвої позиції, орієнтованої на чесність, працьовитість, самостійність, миролюбність, поступливість.
2.
Підготовка до майбутнього вибору професії і сімейного життя, виконання громадських обов’язків.
3.
Продовження формування орієнтації на гуманну поведінку через усвідомлення мотивів власних вчинків і уникнення неконструктивного психологічного захисту.
14-16 років – це період активної індивідуалізації, коли загострено переживається прагнення до самоствердження, проявляється спрямованість особистості, у якій концентруються ставлення старшого підлітка до оточуючої дійсності, до інших людей і до самого себе. У ранній юності спрямованість особистості полягає, насамперед, у самовизначенні, у виборі свого життєвого шляху. Важливою рисою психічного розвитку виявляється формування самоповаги, яка базується на самооцінці і самовихованні; у цей період актуальною стає позиція «не такий, як всі».
Головним завданням вихователя, який працює з учнями цієї вікової групи, є контролювати бажання персоналізуватися, об’єктивно визначити можливості, з тим, щоб допомоги вихованцю обрати правильний шлях, підтримати його активність і коригувати спрямованість особистості.
Старші підлітки наполегливо шукають сферу, де можна відбутися як особистість. У них спостерігається підвищення рівня самоаналізу, активізуються спроби самостійно розібратися у собі.
На відміну від молодших, старші підлітки прагнуть зайняти певне місце в колективі, домогтися визнання і схвалення, але можуть і протиставити себе колективу однолітків, що пояснюється змінами, які відбуваються у свідомості підлітка: погляди, оцінки починають складатися у певну систему, він може встановлювати зв’язки між окремими явищами, вчинками людей, їхніми моральними якостями.

Старші підлітки починають логічно мислити, намагаються узагальнювати отримані відомості, прагнуть мати свою уяву про природу, суспільство, взаємостосунки людей, товаришів. Свою точку зору вони здатні відстоювати завзято і палко, вступати в суперечку не тільки з однолітками, але й з дорослими. В таких випадках педагогу (вихователю) треба діяти силою логіки, особистою впевненістю. Для дітей цього віку характерне самоствердження, прагнення до самостійності. Однак їх життєвий досвід ще недостатній, рівень знань – невисокий, тому їм важко розібратись у тій конкретній ситуації, дати правильну оцінку фактами реального життя. Звідси
– однобічність, прямолінійність, максималізм, а, інколи, й критиканство у судженнях. У зв’язку з цим особливого значення у виховній роботі набуває моральне виховання, розгляд і обговорення суспільних проблем.
Інтереси старших підлітків не лише розширюються, поглиблюються, а й диференціюються. Досить чітко визначається улюблений вид заняття, справи, читацькі інтереси тощо. Старші підлітки оцінюють себе переважно з орієнтацією на своє майбутнє.
У сфері спілкування школярі 14-16 років надають перевагу малим групам друзів. Їм ще цікаво говорити про щось конкретне, але вже приваблюють теми абстрактні (дружба, кохання, справедливість, честь), проблеми взаємовідносин статей, суспільні проблеми. Вони особливо поціновують думку однолітків і друзів старшого віку. Складнішими й багатограннішими стають відносини підлітків і дорослих; вони ображаються
і протестують, коли обмежують їхню самостійність, контролюють, не рахуються з їхніми інтересами, думками. У цьому, насамперед, проявляється
«почуття дорослості» – психологічне новоутворення в особистості старшого підлітка. Залишаючись на самоті, вони займаються конкретною справою, але вже значну частину часу присвячують роздумам про себе, про оточуючу дійсність.
Особливої уваги потребує питання вікових особливостей стосунків хлопчиків і дівчаток. У цей період антагонізм у стосунках між статями
поступово замінюється симпатією; виникають перші спроби познайомитися, зблизитися; формується особливий потяг хлопчиків і дівчаток один до одного.
Саме тому так важливо посилити морально-статеве виховання дітей і підлітків, і особливо у дитячих оздоровчих закладах, за умов, коли діти знаходяться поза щоденним впливом і увагою батьків.
Про статеві взаємостосунки учні нерідко отримують перекручену, вульгарну інформацію. Негативний вплив на психіку неповнолітніх справляє порнографія, різного роду кіно- та телепродукція на еротичну тематику, яка змінює ставлення старших підлітків до власної статевої поведінки: спостерігається зниження вікового періоду першого статевого контакту
(підлітки рано розпочинають статеве життя), підвищення сексуальної активності, зростання кількості статевих партнерів, що призводить до погіршення психічного, репродуктивного здоров’я, небажаної підліткової вагітності.
Викликає занепокоєння поширеність гінекологічних захворювань серед дівчаток-підлітків та високий рівень захворювань, які передаються статевим шляхом. Значних ускладнень, як фізичних, так і соціально-психологічних, завдають пологи у жінок наймолодшого віку (11-14 років).
На загальний стан здоров’я дітей і підлітків негативно впливає вживання алкоголю, наркогенних і психотропних речовин, статева нестриманість, що є ознакою різкого зниження культури поведінки та нездорового способу життя.
В умовах поширення дошлюбних статевих зв’язків, необізнаності із засобами запобігання вагітності та догляду за своїм здоров’ям, особливої гостроти набувають питання підготовки підлітків і молоді до створення в майбутньому власної сім’ї, виховання власних дітей, відповідального батьківства і безпечного материнства. Гостропроблемними наслідками не лише особистісного, але й соціального значення, обертається легковажне ставлення до шлюбу та створення сім’ї.

Тому при організації та проведенні статевого виховання необхідно, насамперед, враховувати вікові особливості, прискорений статевий розвиток вихованців, поширення негативних тенденцій у молодіжному середовищі
(статева розпуста, проституція та злочинність на статевому ґрунті).


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал