Лекція №2 Тема морально-етичний закон християнства декалог (десять заповідей божих) Мета лекції



Сторінка5/6
Дата конвертації11.12.2016
Розмір1.01 Mb.
ТипЛекція
1   2   3   4   5   6

2. 8. Морально-етичний зміст Заповідей

Не чини перелюбу (Не чужолож)”, “Не пожадай жінки”


Заповідь “Не пожадай жінки” тільки у католиків та лютеран існує як окрема Заповідь, а в інших християнських конфесіях вона відноситься до останньої, десятої заповіді про заздрість, хоча зміст, який вкладається у цю Заповідь католиками, такий самий, як і в інших християнських конфесіях.

Уважне вивчення історії становлення християнського шлюбу та християнське вчення Біблії про жінку багато років вважалося просто християнською традицією моралі, яка ставила певні заборони (руйнувала Закон Мойсея про полігамний шлюб (Мт. 5: 27-31); й не давала відповідь на ряд питань (заборона Вселенськими соборами давати шлюб насильникам) і не мала під собою ґрунтовних наукових досліджень (чому християнство проголошувало моногамний шлюб).

Шоста Заповідь Не чужолож (Не прелюбодій – церков.-слов’ян. мовою)” (Вих. 20: 14) проголошує захист доброчесності людини, а Заповідь “Не пожадай жінки” проголошувала гідність жінки і сім’ї.

Обидві Заповіді накладали такі обов’язки на віруючу людину:



  • мати скромну, добропорядну поведінку;

  • пристойно одягатися, сліпо не копіювати моду;

  • не пропагувати порнографію (по телебаченню чи на сцені в тому числі) й зупиняти будь-які види сексуального чи фізичного насильства (над дітьми, жінками, чоловіками);

  • не поширювати порнографію у будь-якому друкованому вигляді (газети, часописи, кіно, живопис, книги, відео-, СД – диски, Інтернет-засоби) [69];

  • уникати слів (жартів), думок і прагнень, що ображають доброчесність, гідність людини і приводять до гріха;

  • захищати й оберігати дітей, дівчат жінок і чоловіків від сексуального насилля [59].

Виходячи із цього, Заповідь забороняє усе, що може ображати нашу невинність або доброчесність інших людей, а саме:

- забороняє будь-які неприродні види сексу та дошлюбні та позашлюбні статеві стосунки, думки, слова, погляди, прагнення і вчинки, що ображають доброчесність;

- огляди, демонстрацію, поширення і рекламу непристойних картин, кінофільмів, театральних вистав, аморальних книжок (порнографічного характеру);

- носіння непристойного одягу, що порушує скромність людини і викликає хтиві думки;

- сутенерство, звідництво та продаж жінок, чоловіків чи дітей для розпусти;

- будь-яке сексуальне насильство, що чиниться фізично чи морально проти честі й гідності людини; аморальна поведінка будь-кого в громадських місцях, розповсюдження порнографії на телебаченні, через кіно- і відеофільми, через інтернет тощо.

Останні наукові дослідження в галузі вивчення молекул спадковості методом лазерної спектроскопії підтвердили, коли лазерні фотони проходять через розчин ДНК, “записують” інформацію про молекули, розмір, масу, показали, що подібний ефект виявився тоді, коли випадково вставили пусту пробірку. Після року різноманітних експериментів доктор біологічних наук, П. Гаряєв прийшов до висновків: навіть після знищення молекул ДНК, все одно фонтом ДНК залишається. Звідси зрозумілі деякі парадокси при генетичних дослідженнях [34; (А ЧТО ГОВОРИТ НАУКА?/ Тайну загадок рождения объясняет теория телегонии //http:// www.ojasvi.kiev.ua/text/science/telegon.htm// 02.04.2011 13:32)]

Таким чином, явище телегонії (телегоніявплив чоловічих статевих елементів на організм жіночої особини (і навпаки) після першого статевого акту (першого схрещування) на наступні покоління після схрещування з чоловічими особинами іншого виду або іншої раси (у людей), пояснює правило “першої ночі”, що довгий час існувало в країнах Європи [8, с.668] і наразі вимагає від усіх, хто причетний до виховання, докладного роз’яснення наслідків полігамних статевих зв’язків, позаяк вони ведуть до виродження й винищення народу, оскільки при цьому порушується імунна система людини, особливо жінки.

Католицька Церква канонізувала і визнала святою у 1950 році італійську дівчинку Марію Ґоретті (1890-1902). Вона в 12-річному віці захищала свою честь від ґвалтівника, діставши чотирнадцять ножових ран у груди, живіт, спину, але, не піддавшись нападникові, 6 липня померла від страшних ран і втрати крові (див. Життя святих, за упоряд. Г. Труха) [7. Т.2, с.16-38].

Окремо слід сказати, що дана заповідь забороняє содомський гріх (тобто гомосексуалізм, зоофілію, лесбіянство тощо). Ще до того, як Бог дав Мойсеєві скрижалі із Заповідями, у містах Содом і Гомора люди жили у розпусті. За цей тяжкий гріх Бог знищив міста Содом і Гомора з лиця землі (Бут. 19 : 1-29) [4, с.18].

Зрозуміло, чому ця Заповідь виступає проти різних видів гріха розпусти, через який можна здійснювати повільне вбивство людини.

Автор “Катольцького народного катехизму” доктор Ф. Шпіраґо підкреслює, що людина, яка свідомо і добровільно порушує шосту і дев’яту Заповідь Божу, скоює тяжкий гріх [16, с. 310 – 311].

Із шостою Заповіддю перекликається дев’ята Заповідь Божа “Не пожадай жінки ближнього свого” (Вих. 20: 17). Католицька Церква опирається на Новий Заповіт (Святе Письмо), де чітко проголошуються революційні зміни у ставленні до жінки: вона перестає бути власністю чоловіка. Тому Католицька і Лютеранська Церкви вважають: ставлення до жінки має бути виділено в окрему Заповідь.

Ця Заповідь визначає статус жінки у християнському суспільстві і вимагає рівноправного ставлення до жінки і чоловіка у питаннях віри та обов’язків перед Богом. Визначаючи справжнє покликання жінки – материнство, проголошує її право на матеріальне забезпечення, на професію, на працю та оплату рівну із чоловіком, на шлюб чи безшлюбність.

Заповіді “Не прелюбодій” та “Не пожадай жінки ближнього” слід розглядати у контексті Тайни шлюбу. Серед 7 Святих Тайн важливе місце посідає Тайна шлюбу. У ставленні до шлюбу є певні відмінності в католиків та православних. Католицька Церква, зокрема, вважає, що шлюб є нерозривний, якщо він був укладений без якихось перешкод. Православна Церква допускає розривність шлюбу, але лише через певні перешкоди чи умови. Протестанти взагалі не визнають шлюб Святою тайною, а тому в них розлучатися можна без кінця.

Шлюб – це добровільна згода (перед священиком і Церквою) на основі взаємної любові чоловіка і жінки дістати благословення належати один одному аж до смерті, бути вірними один одному та народити і виховати дітей (див. далі Р. ІІІ. §.8. Тайна шлюбу).

Заповідь забороняє фізичне й моральне насилля над жінкою (і чоловіками теж), дітьми чи підлітками (педофілію), дискримінацію її щодо професійної діяльності, порушення прав сім’ї (тобто родини), прав материнства, дитинства.

Останнім часом виникла така проблема, як проблема сурогатного материнства. Там, де законом дозволено сурогатне материнство, цей кривавий бізнес, породжує багато інших злочинів. Якщо мати просто народила дитину поза шлюбом і бездітний батько, що перебуває у шлюбі з іншою жінкою, визнає цю дитину й дає їй своє прізвище, а дитина залишається з матір’ю, то загалом проблема якось розв’язується.

Але коли бездітна сім’я хоче усиновити дитину шляхом сурогатного материнства, але забрати у матері дитину й зберегти все у таємниці, то в більшості випадків такі матері загадково зникають. Тим більше, що зазвичай на сурогатне материнство йдуть здебільшого багаті люди.

Чому Церква проти сурогатного усиновлення? Бо, виявляється, що тепер це дуже прибутковий просто бізнес для злочинців, адже, як правило, дуже багаті родини йдуть на сурогатне материнство. Знаючи, про багатство молодої сім’ї, навіть абсолютно здорових чоловіка чи дружину можна легко зробити безплідними (способів найпростіших є зараз достатньо) для того, щоб на усиновленні на них заробити гроші. У цьому випадку вже є гріх вбивства поряд із гріхом розпусти.

Окрім цього, не всі жінки хочуть добровільно йти на сурогатне материнство. Для цього зазвичай добираються жінки освічені й розумні, але малозабезпечені, особливо із країн Азії та країн Східної Європи.

Для цього, як правило, використовуються жінки (часто проти їх волі), які вже народили свою дитину, але у них або низький матеріальний рівень, або розпадається сім’я, або їх вибрали за якісь зовнішні чи фізичні дані. У багатьох країнах світу щодо фізичного насилля над жінкою або торгівлі жінками законодавство досить суворе.

За українськими законами (при їх ліберальності) цей бізнес можна поставити на широку основу. При сучасних наукових відкриттях у царині медицини заставити жінку завагітніти без її відома чи згоди можна дуже просто. А коли цей процес вже відбувся, їй пропонують виїзд за кордон і вирішення нібито цієї проблеми. Відповідно за кордоном жінку, яка залишилася без роботи в чужій країні, не складає труднощів змусити народити сурогатну дитину. У кращому випадку вона залишиться жива. Ось тому, людям, що заробляють на цьому гроші, дуже вигідна трудова еміграція саме жінок. У нашій країні про це всі мовчать. А оскільки це вже подвійний злочин, то Церква теж засуджує подібну практику й старається захистити жінок-емігранток від подібних ситуацій.

Таким чином, Заповіді “Не прелюбодій” та “Не пожадай жінки ближнього” захищають не тільки гідність людини, сім’ї і суспільства, але й рятують суспільство від фізичного знищення.
2. 9. Морально-етичне значення заповіді “Не вкради”
У Заповіді “Не кради” (Вих.20.15) проголошується право людини на приватну власність, тобто власність, яку людина набула чесним шляхом (заробила (Бут. 3:19), купила, успадкувала, отримала в як дарунок тощо).

Папа Лев ХІІІ у своїй енцикліці “Нові речі” пише: “Приватне посідання дібр – це природне право людини, і виконування цього права, особливо в житті суспільнім, є не тільки чимось законним, але й без сумніву конечним” [16, с. 139].

Людина може володіти такими видами власності:

індивідуальна (зубна щітка, рушник, білизна тощо),

особиста (книжки, ручки, портфель, машина та ін.),

приватна (будинок, квартира, яхта, фірма, завод тощо),

громадська (бібліотека “Просвіти”, гроші кредитної спілки, дитячий центр чи садок та інше),

державна (шкільне майно, заводи, фабрики, будинок державної адміністрації тощо),

церковна (церковний рахунок у банку, майно церковного товариства “Карітас” та інше майно).

Сьома Заповідь проголошує такі обов’язки перед віруючими:



  • чесно працювати, щоб мати певну власність, потрібну людині для життя та існування, утримання сім’ї і дітей;

  • займатися меценатством та доброчинністю;

  • берегти свою і чужу власність;

  • захищати громадську, державну, церковну, приватну, особисту власність в інтересах усього суспільства;

  • уникати несправедливого позбавлення якоїсь людини її власності державою чи конкретною людиною;

  • повертати юридичному чи фізичному власникові його втрачену, загублену, викрадену, пограбовану власність;

  • забороняти іншим людям чинити гріхи пограбування, крадіжки, розбою, шахрайства тощо.

У цій Заповіді забороняється (тобто гріхи проти цієї заповіді):

- вандалізм – спосіб будь-яким чином шкодити чужій власності (підпал, фізичне знищення і т.д.). Скільки прикладів вандалізму можна побачити у наших школах, вищих навчальних закладах та інших навчальних закладах. Учні та студенти про це навіть не підозрюють, що, пошкоджуючи майно, вони чинять тяжкий гріх;

- чинити крадіжку як особистого, так і державного чи церковного майна окремою людиною чи групою людей. У нас, в Україні, прикладів розкрадання державного майна більш ніж досить. Найстрашніше те, що це ніхто не вважає гріхом. Забувають державні урядовці, і рядові громадяни, що за гріх відповідатимуть не вони, а їх діти чи навіть правнуки;

- допускати й чинити розбій – насильне заволодіння річчю, фабрикою, заводом, фірмою (т. зв. рейдерство) при нанесенні людині тілесних пошкоджень видимим шляхом;

- шахрайство – обман при торгівлі;

- лихварство – позичення грошей у борг під дуже великі відсотки;

- хабарництво – це підкуп посадових осіб, які незаконно беруть гроші від людини за послуги, що їх посадові особи мають виконати безкоштовно;

- обман - це привласнення чужої власності хитрощами, порушенням законів, підміною документів; останнім часом в Україні таким шляхом пробують нечестиві громадяни привласнювати квартири, рахунки в людей у банках, які їм за законом не належать.

- здирство – тобто одержання значних сум грошей тоді, коли людина у біді (наприклад, одержання великих грошей за ліки, коли вони терміново потрібно для хворого);

- затримання заробітної плати. У Святому Письмі в книзі Левіт про це написано чітко: “Не затримуй у себе наймитової платні до ранку” (Левіт 19:11). Кілька років тому ми жили в умовах, коли зарплати не виплачувалась взагалі. Зараз деякі керівники міністерств, обласних рівнів, окремих установ та підприємств одержану на рахунок зарплату утримують її ще тиждень-два й аж тоді виплачують людям. Затримання заробітної плати відноситься до важких гріхів, що кличуть про помсту з неба ( див вище);

- привласнення позичених предметів;

- укривання знайдених предметів чи грошей;

- несплату боргів. Наразі один з великих банків “Україна” став банкрутом через те, що боржники не повернули надані їм кредити (див. далі).

Гріхи проти сьомої Заповіді поділяють на легкі (коли їх можна відшкодувати) і важкі (котрі принесли шкоду державі, народу, нації чи розорення окремій людині чи родині).

Серед новітніх гріхів, які швидше можна назвати злочином, варто виділити торгівлю людьми для заготівлі людських органів та викрадення новонароджених дітей чи внутрішніх органів [51; 60].

Ось тому сьома Заповідь при важких гріхах вимагає реституції – відшкодування – за вчинену кривду майном, грошима, перепрошуванням чи милостинею, а також повернення знайденого (чи викраденого) власникові.

Приклад реституції у Новому Заповіті подає євангеліст Лука, коли Ісус прийшов до митаря Закхея, який сам вирішив виправити своє здирство: “Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимось когось і покривдив, поверну вчетверо. Ісус сказав до нього: Сьогодні на цей дім зійшло спасіння” (Лук. 19: 8-9)[35].

Доктор теології о. Ю. Катрій у праці “Божі Заповіді. Дорога до нашого спасіння” [26, с.146-147] приводить приклад реституції через багато років. Один громадянин Західної Німеччини одержав пакунок з Америки, де був його годинник. Цей годинник забрав у нього американський комендант табору полонених під час Другої світової війни. Він повернув годинник власникові, просив у нього прощення та перепрошував за заподіяну кривду.

За роки радянського тоталітаризму в українців не тільки держава забрала все, але навіть не навчила своїх урядовців вибачатися перед покривдженими. Так, родина Олени Арсенич-Кузич (1883 -1948) була вивезена до Сибіру в 1947 році, де й вона померла. З’ясувалось при реабілітації, що Олена Арсенич-Кузич (посмертно), її невістка й дві онуки реабілітовані за відсутністю злочину (див. Кузич-Білавич Л. “Сибірська сага. – Івано-Франківськ, 2008) [21, с.50].

Цікаво, що папа Римський Іван-Павло ІІ просив вибачення за помилки минулого, хоча ніколи не був до 2002 року в Україні, німці компенсовують гроші в’язням фашистських концтаборів, а Москва і не думає виплачувати відшкодування в’язням радянських концтаборів чи вибачатись за русифікацію українського народу, за вивезення й знищення пам’яток української культури, за репресії проти священиків – автокефальних і греко-католицьких – і віруючих, за захоплення і нищення храмів на Західній Україні після 1946 року.

Бог карає людей або їх нащадків (і переважно нащадків), що порушують цю Заповідь, найчастіше злиднями та нестатками, бо євангеліст Іван наголошує: “Злодій прийшов для того, щоб вкрасти, вбити і знищити; Я прийшов для того, щоб ви мали життя і мали достаток”, – бо тільки Бог дає людині вічне життя.

2. 10. Морально-етичне значення Заповіді “Не свідчи брехливо”
У Заповіді “Не свідчи брехливо на ближнього свого” (Вих. 20: 16) (у католиків це – восьма Заповідь, а у православних, протестантів і юдеїв – дев’ята) проголошується право людини говорити правду та відповідальність за свої слова, пошана до людської гідності й честі.

Вона визначає такі обов’язки християн:



  • говорити правду;

  • захистити ближнього від фальші й обману;

  • захистити честь, гідність і добру славу кожної порядної людини;

  • уникати обмовляння, сіяння незгоди, осудження та підозри, поширення ганьби, несправедливого плямування чужої честі;

  • фальші, брехні усно чи у засобах масової інформації;

  • уникати брехливої присяги, а особливо на Біблії чи Євангелії;

  • не обманювати в торгівлі чи бізнесі.

  • До гріхів проти цієї Заповіді відносять також лайку, прокльони та ін. Іноді діти й сучасна молодь запитують: чому не можна лаятися і вживати нецензурні слова?

  • Заповіддю це категорично заборонено робити батькам, чоловікам, молоді. Особливо наголошується, що цього не слід робити при дітях і жінках, біля святих місць тощо.

А висловлювати словами, думками прокльони - побажання якогось зла іншій людині, згадуючи при цьому Бога або без згадки про Нього – теж забороняється. Про цю заборону ще наголошував Старий Заповіт. У книзі Приповідок є такі рядки: ”Смерть і життя – у владі язика… Уста безумного – його руїна, і губи його – сіть на його душу” (Припов. 18: 21, 7)[1; 4].

Виявляється, що ця давня заборона має під собою дуже вагоме підґрунтя. “У ХХ столітті вчені-генетики виявили, що деякі слова (лайка, прокляття) викликають мутагенний ефект дивовижної сили: стовбурчаться і рвуться хромосоми, міняються місцями гени… Вчені зафіксували, що негативні слова викликають такий самий мутагенний ефект, як опромінення силою 30 тисяч Рентген! Досліди показали: лихослів’я вбиває, благословення воскрешає. Переконавшись, що нас чує ДНК, вчені пішли далі. За допомогою нової науки – хвильової генетики – вони виявили, що у фізичних полях, які створюються навколо хромосом і мають голографічну будову, закодована інформація про увесь організм – його минуле, теперішнє і майбутнє. Цікаво, що молекули ДНК здатні обмінюватися інформацією за допомогою електромагнітних, акустичних та світлових хвиль [Р.І. 51]. Учені прийшли до висновку, що ДНК розуміє людську мову… Людина подібна до пам’ятної книги. Коли людина дотримується Божих законів, її нащадки успадкують благополуччя і здоров’я. І навпаки, переступаючи Божі закони, людина ніби вириває шматки хвильових структур ДНК і переставляє з місця на місце, внаслідок чого викривляються спадкові програми кожної клітини. Увесь організм зазнає великого стресу, наче отримав сильне радіоактивне опромінення. Це викликає мутації – починається виродження і вимирання роду”, - зазначається у наукових дослідженнях [45; 50].

Останні новітні дослідження, які проводили з водою вчені різних країн показали, що думкою, словом, звуком можна змінити молекулярну будову води в кращий або в гірший бік. Оскільки людина на 80% складається з води, то, коли ми перебуваємо у присутності іншої людини, говоримо, думаємо, слухаємо музику чи інші звуки, молекулярна будова води, яка міститься в організмі людини, здатна змінитися знову ж таки на краще або на гірше.

Агресія, негативні думки, страх, передаються швидше, ніж позитивні емоції людини, але найгірше, що вони здатні породжувати ще більшу агресивність в інших людей.

Тому, наголошують вчені, варто думати над словами й говорити в присутності іншої людини тільки хороше, щоб не зіпсувати її і своє здоров’я. І, насамперед, це стосується присутності вагітних жінок.

До речі, при цих дослідженнях з’ясувалося, що найкраще повертає організм людини до нормального стану свячена вода та молитва (незалежно від релігійної конфесії).

Коли в сім’ю чи людське суспільство входять такі гріхи як прокльони, лайка тощо, то така особа, громада чи держава не може нормально жити і розвиватися, вона морально, а тепер вже зрозуміло, що й фізично, деградує.

Ось чому апостол Яків застерігає: ”Усі роди диких звірів та птахів, гадів та морських потвор були приборкані і приборкуються людським хистом. Язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він – зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою. Ним благословляємо Господа й Отця і ним клянемо людей, що створені на подобу Божу. З тих самих уст виходить благословення і прокляття. Не слід, брати мої, щоб так було” (Яков. 3: 7-10) [35].

Поряд із цим Заповідь наголошує на забороні вищезгаданих гріхів, бо це може призвести не тільки до моральних збитків людині, але й до її смерті та інших тяжких наслідків.


  • Ця заповідь накладає дуже відповідальний обов’язок говорити правду під час свідчення в суді та представникам засобів масової інформації, як і застерігає всіх від поширення інформації, котра відноситься до державних чи корпоративних таємниць, таємниць поштового листування, слідства, особистої наукової інформації чи електронної переписки тощо.

  • А тому ця заповідь теж вимагає відшкодування (реституції) як матеріального (штраф, милостиня, пожертва), так і морального (привселюдне вибачення через засоби масової інформації, піст, молитва, проща і покута після Сповіді).

Так ми з’ясували значення слова, мови людини про яке Євангеліє від Івана каже: “Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог” (Ів. 1:1)[45].

2. 11. Морально-етичне значення Заповіді

Не пожадай ніякого добра, що є власністю ближнього твого”,



або “Не заздри”
Остання десята Заповідь у Біблії записана так: “Не зазіхатимеш на дім ближнього твого; не пожадатимеш жінки ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані осла його, ані чого-небудь, що належало б ближньому твоєму” (Вих. 20: 17; Втор. 5: 21). Важко зараз уточнити, як саме її текст був записаний на кам’яних скрижалях. Тому різні релігійні конфесії віднесли цю Заповідь за їх ставленням до майна до окремих Заповідей: “Не пожадай жінки…” або “Не пожадай майна…”.

Католики і лютерани [9; 10; 16] Заповідь “Не пожадай жінки ближнього твого” (дев’ята) виділяють окремо й розглядають із Заповіддю “Не чини перелюбу”, як окрему, оскільки Ісус Христос змінив ставлення до шлюбу і до жінки (Мт.: 6:27, 31-32; 19: 3-9 ). За їхнім же поділом Заповідь “Не пожадай майна і всього, що є у ближнього твого” є теж окремою, але останньою десятою Заповіддю Божою, оскільки ця Заповідь регулює внутрішній світ людини.

Юдеї, православні, частина протестантів [5; 13] хоч розглядають питання про жінку окремо, записують останню Заповідь (про жінку і майно разом) в об’єднаному варіанті поданому Мойсеєм у книзі “Вихід” (Вих. 20: 17) (див. таблицю 2.1 §2).

З погляду християнської католицької етики ми подали до останньої Заповіді лише вимоги щодо майна: “Не пожадай ніякого добра, що є власністю ближнього твого” (у православних, протестантів, юдеїв до даної Заповіді відносяться ще й вимоги щодо жінки, які католики відносять до дев’ятої Заповіді) проголошує важливість людських думок, тобто регулює міру людських бажань.

Остання Божа заповідь розглядає і вмотивовує майновий стан християнина (бідність чи багатство – це Божа воля) і розкриває важливу проблему – проблему думки людини та її вплив на навколишній світ і підкреслює, що гріх у думці – теж гріх [1; 4].

Окремою заповіддю Бог звертає увагу на типовий гріх людського серця гріх заздрості.



Заздрість може привести до найгірших злочинів. Про це неодноразово згадує Біблія, як приклад згадується вбивство Каїном Авеля через заздрість Божої ласки чи інші (Бут 4: 3-8; І Цар. 21: 1-29). Через заздрість диявола смерть увійшла у світ (Мудр. 2:24). Іван Золотоустий, пояснюючи цю проблему, наголошує: “Ми боремося одні з одними, і саме заздрість озброює нас одних проти одних… Ми проголошуємо себе членами одного й того ж організму – і пожираємо одне одного наче дикі звірі” [16, с.574].

Ісус Христос, пояснюючи апостолам, яким шляхом досягти царства Божого згадує про Заповіді блаженства (Нагірна проповідь Христа):

“Блаженні голодні та спраглі справедливості, бо вони наситяться.

Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя.

Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога.

Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство небесне.

Блаженні тихі, бо вони успадкують землю.

Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.

Блаженні ви, коли Вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихе на Вас, обмовляючи мене ради.

Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятися (Мт. 5: 2-11; Лк.6: 20-23)” [4].

Із Нагірної проповіді Христа випливають обов’язки, які накладає Христос на своїх послідовників (Лк. 6: 27 - 49).

У цій Заповіді визначені такі обов’язки християнина:



  • його справи щодо милосердя;

  • щодо добрих учинків, щодо вдячності Богові та іншим людям;

  • щодо утримання від різних видів гріхів (гріхи проти десяти Заповідей Божих, головні гріхи, важкі й легкі гріхи, власні і чужі гріхи, гріхи, що кличуть про помсту з неба тощо);

- щодо злих нахилів, спокус та дотримання головних доброчесностей [43].

Остання Заповідь забороняє гріх заздрості та пожадливості, так би мовити, гріх у думці - провідний гріх багатьох народів, зокрема й українців [24].

Ця Заповідь має більше значення для морального самовдосконалення людини, аніж для її майнового стану. Адже у своїй Нагірній проповіді Христос підкреслює, що важливе значення для його послідовників матиме не майновий статус, а практичні дії чи вчинки людини, а також як вона ставилися до своїх ближніх, переслідувачів чи ворогів.

Звідси випливають справи милосердя, які мала б чинити кожна людина щодо тіла і душі іншої людини [34], тобто кожен християнин має подумати про те, чим може допомогти іншим людям. І, звичайно, коли така допомога щира, то вона матиме велике значення для душі людини.

Але це в тому випадку, коли християнина не роз’їдає із середини гріх заздрості. На жаль, цей гріх дуже небезпечний тим, що породжує інші гріхи, бо коли одна людина заздрить іншій щодо майна чи грошей, матеріальних статків чи посади, то вона старається у кращому випадку сама заробити собі відповідну посаду чи матеріальні статки, коли ж вона не може цього заробити чи їй це просто не призначено, починає шкодити тому, кому вона заздрить через брехню і наклепи, обмови, відверту брехню, спробу підставити іншу людину, а в гіршому випадку – знищити її чи когось із її рідних фізично (тобто гріх заздрості переростає у гріх вбивства).

Іноді замість фізичного вбивства з людиною, якій заздрять, чинять вбивство моральне чи застосовують моральну чи фізичну наругу, які не завжди можна помітити зразу. Якщо це поставлено в систему, то може призвести до самогубства людини чи її дуже сильних моральних випробувань. У таких випадках католицька етика наголошує, що врятувати від духовної, а потім і фізичної смерті людину, якій заздрять, може врятувати тільки сильна віра в Бога і вчить, що переслідували Христа – переслідуватимуть і його послідовників.

Серед гріхів проти Святого Духа виокремлено гріх, який називається гріхом завидування ближньому Божої ласки.

Важко пояснити, чому Бог одній людині дає велике багатство, іншій - велику владу, а ще іншій - розум і мудрість, а ще комусь - якісь таланти. Ці таланти можуть бути різними: музичні чи художні, наукові чи дипломатичні, бізнесові чи політичні. Якійсь людині вдається досягти певних щаблів у кар’єрі чи вона має авторитет з-поміж своїх колег або підлеглих завдяки тривалій систематичній праці. В іншої людини – всі здобутки можуть появитися одразу волею якогось випадку. Одні люди ставляться до таких подій спокійно, інші починають заздрити.

Проте Божі плани невідомі: “Камінь, що відкинули будівничі, став наріжним каменем? Від Господа це сталося і дивне в очах наших” (Мт. 21: 42). Когось Бог може обдарувати грішми чи посадою, а комусь може дарувати політичний хист і мудрість, а насправді це може бути випробування: і для тих, хто доробився своєї посади тяжкою працею, і для тих, хто дістав якісь матеріальні блага чи посаду швидко. Як свідчить Святе Письмо, керівники, які ігнорували Божі заповіді, незважаючи на даровану їм якусь Божу ласку (матеріальну чи кар’єрну) дуже швидко втрачали все через те, що йшли проти Бога ( див. приклади з життя царів Давида чи Соломона).

Тому у всіх випадках книги Старого Заповіту наголошують: гріх завидування ближньому якоїсь Божої ласки – це не просто важкий гріх, це гріх проти Святого Духа, тобто проти Божих планів і Божого Провидіння, і цей гріх є одним із небагатьох гріхів проти Святого Духа, які не прощаються людям.

Можна знайти багато прикладів, описаних у художніх творах, коли через заздрість, бажання помсти, через намагання мати те ж саме, що й інша людина (хоча це часто просто неможливо), люди починають скоювати найстрашніші злочини.

Ось тому Ісус Христос удосконалюючи Закон Мойсея, де було записано: “Око – за око, зуб - за зуб” (Мт. 5: 18-38), каже: “Яка користь Вам з того, що Ви любите тих, хто Вас любить? Любіть ворогів своїх, добро чиніте тим, які ненавидять Вас… моліться за тих, хто Вас зневажає” (Лк. 6: 26-27).

Доктор Ф. Шпіраґо наголошує, що дотримання Декалогу має велике значення для кожної людини: “Хто дотримується всіх Заповідей Божих, того Бог на землі обдаровує своєю ласкою і дає Своє благословення, а після смерті – вічне спасіння” [43]. Божі заповіді (Декалог) не відмінить ніякий священнослужитель – вони є обов’язкові для всіх християн. У книзі “Вихід” написано: “…Я Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що караю беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління тих, хто ненавидить мене, і творю милосердя до тисячного покоління тим, хто любить мене і береже заповіді мої” (Вих. 20:5-6) [35, с.77].

Як підсумок огляду другої групи заповідей, що регулюють відносини «людина - людина» подає апостол Павло у І Листі до корінтян: “Чи ж не знаєте, що неправедні царства Божого не успадкують? Не обманюйте себе! Ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані перелюбники, ані розгнуздані, ані мужоложники, ані злодії, ані зажерливі, ані п’яниці, ані злоріки, ані грабіжники – царства Божого не успадкують” (І Кор. 6: 9-10) [4].

Думку апостола Павла завершує апостол Петро у 1-му посланні: “Отцем звете того, хто без уваги на особу буде судити кожного за його вчинками…” (1 Петр. 1:17) [35, с.289], бо наголошує Христос: “Істинно кажу Вам: усе, що Ви зробили одному з братів моїх найменших – ви мені зробили” (Мт. 25: 40). Особливо це стосується згіршення людини: “Неможливо, щоб не з’являлися спокуси. Однак горе тому, через кого вони приходять. Ліпше такому було б, коли б млинове жорно прив’язали йому до шиї, і він був вкинутий у море, ніж щоб він спокусив одне з цих малих (віруючих)” (Лк.17: 1-2; Мр. 9: 42-48; ІІ Петр. 2: 20-22; Прип.12:1).

Святий папа Климент І (88-97, покликаючись на апостола Павла і його “Послання до корінтян”, пише: “Господні обітниці й погрози завжди сповнюються” (І Кор.27: 24), а тому Свята Церква закликає віруючих усіма зусиллями своєї душі старатися виконувати десять заповідей Божих.

Тут коротко розкрито тільки основні ідеї, що проголошуються Заповідями, бо інші етичні поняття й категорії: совість, честь, гідність, доброта, щастя, працьовитість, мужність, три Божі чесноти – віра, надія, любов тощо, є предметом розгляду в ін. навчальних дисциплінах: “Християнська етика”, “Порівняльна етика”, “Релігійна етика”.


Запитання та завдання для самостійної роботи студентів

      1. Де, коли був укладений договір між Богом і вибраним народом через Мойсея?

      2. Чи існують подібні до Декалогу заповіді в інших релігіях народів світу?

      3. Які цінності проголошують дві християнські заповіді любові?

      4. Як поділяються Заповіді Божі в юдаїзмі і християнстві? Що між ними спільного і відмінного?

      5. Які права людини, дані Богом, проголошуються у кожній із заповідей Божих?

      6. Які обов’язки накладає на людину кожна Заповідь?

      7. Якими гріхами ми порушуємо кожну із десяти заповідей?





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал